SDE

Проповідь у Першу неділю посту – Неділю православ’я (2024)

26 березня 2024
Друк E-mail

Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати  і сестри!

Сьогодні у першу неділю посту – Церква подає нам духовну благовість Слова Божого. Євангельський уривок описує дві зустрічі Ісуса Христа з учнями і їх покликання. Перша зустріч – з Филипом – описана дуже коротко. Христос каже: «Іди за мною», – і той іде. Особливістю цієї зустрічі є те, що Ісус сам знаходить нового учня. Ми не чуємо відповіді Филипа. Не знаходимо опису його досвіду покликання і зустрічі з Ісусом. Але ми дізнаємося, що зустріч з Христом спонукає його поділитися тим досвідом з іншими. Він знаходить свого друга Натанаїла і розповідає йому, як він пережив свою зустріч і впізнав в Ісусі Месію. Його переконання про Ісуса як Месію базується на Священному Писанні: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету» (Йо. 1. 45).

Натанаїл здивований походженням Ісуса Христа з Галилеї, з Назарету. Назарет ніде не згаданий у Старому Завіті, тим більше як місто з якого має прийти Месія. Филип не намагається щось йому пояснити, але відразу говорить до Натанаїла подібно як Ісус до перших двох учнів: «Прийди і подивися» (Йо.1,46). Филип не наводить ніяких переконливих аргументів. Християнське свідчення повинно базуватися не так на переконливості аргументів, як на особистій зустрічі з Христом: слід створити людині можливість самій зустрітися з Христом.

Натанаїл прислухається до заклику свого товариша Филипа. Але Христос першим його бачить і говорить про чесність Натанаїла: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства» (Йо. 1. 47). Це  - ще одне об’явлення Ісуса. Своєю відповіддю на  запитання: «Звідки ти мене знаєш», Ісус показує, що Він як Бог знає серце людини. Це спонукає Натанаїла до сповідування своєї віри: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів» (Йо. 1. 49). Ось таким є шлях віри учня.

Христос бачив Натанаїла під смоковницею. Екзегети бачать у цьому натяк на те, що Натанаїл глибоко вивчав Святе Письмо, бо смоковниця у равіністичній традиції вважалася деревом знання і під нею часто читали та роздумували над Писанням. Також і Натанаїл, мабуть, під смоковницею роздумував над писанням. Почувши ці слова від Христа, він зрозумів, що Той бачить тайни його серця. Його здивувало не так те, що Ісус його бачив, як те, що він знав його думки і його серце. Вивчаючи закон, Натанаїл готувався, щоб зустріти Месію.

Натанаїлові, який увірував, Христос обіцяє, що побачить ще більші речі. Якщо спочатку Натанаїлу потрібно було прийти до Ісуса, щоб пізнати більше, то тепер його закликається вірити, щоб знову побачити ще більше. Таким чином віра веде до глибшого пізнання Бога. Отже в Ісусі Христі ми зустрічаємо Бога й людину. Для нас, християн, як і для Филипа з Натанаїлом, Писання  провадить до Ісуса, але реальність сповнення є завжди більшою від обітниці. В сьогоднішньому апостольському читанні чуємо, що віра, яка визначає спосіб життя людини, є запорукою сповнення обітниці: «І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість» (Євр. 11,39-40).

Першу неділю посту в нашій східній християнській традиції ми також називаємо Неділею Православ’я. У цей день ми згадуємо історичну подію перемоги православної (тобто правдивої), християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на 7 Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена у 842 р. Тоді після довгого та гіркого досвіду переслідування послідовників правдивої віри, основаної на апостольському та святоотцівсьеому переданні, відбулося прилюдне почитання і вшанування святих ікон Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії та святих.

Торжество православ’я особливо актуальне для нас, греко-католиків. Ще зовсім недавно в Україні панував безбожний більшовицький режим, який намагався знищити нашу Церкву через те, що ми перебуваємо в єдності зі Вселенською Католицькою Церквою, що побудована на камені віри Апостолі Петрі. Однак, незважаючи на всі старання комуністичного режиму, ми завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі зберегли в чистоті свою віру, благоговійно молилися і йшли тим духовним шляхом, який нам залишив Христос, Святе Євангеліє, Отці Церкви та наші мученики й ісповідники віри від Володимирового хрещення Руси – України. Тому для нас це свято є настільки ж радісним, як і для християн, котрі святкували його у 842 р., після довгих років переслідування за вірність власній церковній традиції іконопочитання.

Христова Церква, святкуючи Неділю Православ’я, з однієї сторони підкреслює те, в що ми як християни віримо, а з другої – спрямовує наш погляд до того, до чого ми повинні стриміти. Це – ікона. Ми віримо, що в іконі ми споглядаємо та поклоняємось Христу - Воплочененому Божому Слову; і, споглядаючи та поклоняючись Йому в іконі, ми своїм життям стараємось уподібнитись до Нього. Ці два важливі елементи – правильна віра та духовний подвиг богоуподібнення - і є основою нашого православ’я, православ’я не конфесійного, а догматичного. Кожен християнин є православним, коли він сповідує правдиву віру в Ісуса Христа і своїм життям уподібнюється до Нього. У цьому сенсі і ми, вірні Української Греко-Католицької Церкви, називаємо себе православними християнами. Ми не належимо до конфесійного православ’я, але ми сповідуємо віру, стверджену першими Сімома Вселенськими Соборами, основану на камені віри–Петрі апостолі, торжественно проголошену у Першу Неділю посту – Неділю Православ’я, тому й є православними у вірі а католиками у любові.

Ікона об’являє нам Бога. Першою іконою, котра з Божої волі з’явилася серед людей, було Воплочене Слово, Ісус Христос, Син Божий, образ слави Предвічного Отця. В Христі Бог об’явив себе найповніше. Це Сам Ісус сказав до Филипа: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Йо.14,9). В Христі перебуває вся повнота Божества. Божа природа Сина Божого була нерозривно поєднана з Його людською природою. Ісус об’являє в собі Бога, Божий спосіб думання, мовлення і поведінки. Не раз цей образ Божий, котрий об’являвся в Ісусі Христі, був незрозумілим для оточення, дивним, а навіть викликав несприйняття, бо Христос не жив за законами цього світу. Ісус не брав за взірець цей світ, але говорив і робив те, що бачив і чув у Отця. Він об’являв Божий світ у собі. Він є іконою Бога, а роль ікони не полягає у тому, щоб відтворювати дочасну дійсність, а є свідченням про інший світ - надприродній, Божий. Це світські образи і портрети відображають тільки земську дійсність. Вважається, що чим більш докладніше, наприклад, пейзаж чи портрет відобразить вигляд даного об’єкту чи людини, тим він цінніший. Це ж саме можемо побачити на фотографіях - світ відображається таким, яким він є на землі. Зовсім інакше є з іконою. В той час, як звичайний портрет представляє звичайну людину, ікона представляє людину, яка з’єдинена з Богом. В іконі домінує не образ земної людини, але образ людини обожненою Божою благодаттю, преображеної і проникнутої Божим діянням. Саме тому на іконі так багато золота, що символізує ласку Божу і надприродній світ Царства Небесного...

Першою іконою на землі було Воплочене Слово Боже. Дивлячись на Ісуса, люди можуть пізнати Бога. «Хто мене бачив, той бачив Отця», каже Христос Филипові (Йо.14,9). Кожне чудо, здійснене Господом Нашим Ісусом Христом, закінчувалося прославою Бога. Навіть у момент найбільшого приниження Сина Божого люди пізнавали в Ньому Бога. Так розбійник пізнав у Ньому свого Господа на хресті, а сотник бувши свідком Його спасенної смерті прославляв Бога, кажучи: "Чоловік цей справді був Син Божий" (Мар.15, 39)...

У Книзі Буття (1,27) читаємо: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її». Коли кажемо, що людина є сотворена на образ Божий, то тим визнаємо, що людина є покликана до того, аби бути свідком надприроднього світу, щоб об’являти Бога серед світу, щоб об’являти Його всемогутню і люблячу присутність. Але щоб це сталося, щоб ми дійсно стали іконою Творця нашого, потрібно нам уподібнитися до нього. Це - сенс цілого духовного життя, це ціль наших зусиль, це наше покликання на землі. Той, хто досяг такої подібності до Отця, Церква проголошує святим. Саме тому в нашій церковній традиції святих людей ми називаємо „преподобними”, що означає «дуже подібними до Бога». Знаменним є також і те, що титул цей стосується до монашого образу святості: святих монахів і монахинь називає Церква преподобними. Чому? - Бо вони осягли в своєму житті велику подібність до Бога, сталися правдивою іконою Бога, об’являли супроти світу Бога і Його святий Образ, котрим є сам Ісус Христос. Тому і молимося в тропарі до преподобних: „У тобі отче (мати) вірно збереглося те, що в первообразі...”

В чому ж полягає сенс святкування свята Торжества Православ’я і перемоги іконопочитання в цю пору літургійного року? Адже на перший погляд воно, здавалося б, немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту! - Час Великого посту - це час застанови над собою, час пізнання себе, аби відновити в собі образ Божий, спотворений гріхами. Тому задумаймось, чи готові ми сказати разом зі святим апостолом Павлом: „Будьте моїми послідовниками, як і я - Христа” (1Кор.11,1), або „Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гал.2, 20)... На Страшному суді, коли станемо перед Господом лицем в лице, перед нашим „первообразом”, тоді виявиться наскільки ми уподібнилися до Нього. Тому Церква каже нам відкликатися до тієї правди, про яку сьогодні згадуємо, і просити у Господа остаточного очищення: «Я образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні. Ущедри своє створіння Владико і очисти своїм благоутробієм, і бажану батьківщину подай мені і вчини мене знову жителем раю» (Стихира на Парастасі).

Напевно, мало з нас не наважилися б знищити посвячену ікону, але чи замислюємося ми над тим, що всі ми через наші гріхи спотворюємо і нищимо образ Божий в нас. І це ми робимо щодня! Але ж ця ікона не є створена людськими руками, вона намальована Святим Духом. Це - жива ікона, найцінніший образ Божий, на відновлення якого Син Божий не завагався пролити власну кров.

Питаймо себе щоденно: наскільки мій спосіб мислення є згідний з тим, що говорить щодня Слово Боже, наскільки мій погляд є поглядом Отця і поглядом Христа, котрий лікує, спомагає і милосердиться, наскільки люди пізнають по мені, що Бог є і що Він є найвищою і найціннішою вартістю в житті дочасному і вічному. Ціллю Великого Посту є допомогти нам побачити жалюгідний стан, в якому перебуває ця внутрішня наша ікона і відновити її через покаяння, сповідь, молитву і євхаристію.

Дорогі у Христі! Божа допомога була необхідна нам для відновлення незалежності Української держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, коли всі ми переживаємо російську збройну агресію супроти нашої Батьківщини. Перед лицем теперішніх загроз і викликів, об’єднуймося в обороні дару української незалежності і соборності, яку ми отримали від Бога зусиллями та молитвами наших попередників.

Молімося за справедливий мир в Україні і світі! Молитовно та матеріально підтримуймо українських воїнів, які нас захищають від ворожих нападів! Пам’ятаймо, що Бог є на боці тих, хто бореться за правду, справедливість, добро і мир! Дякуємо всім, хто небайдужий до воскреслої ходи українського народу, яку він відновив у суверенній Українській державі понад тридцять років тому. Нажаль каїн-московит, спричинив нам чергову Голготу, щоб перешкодити нам осягнути мету – вільну, квітучу, соборну Українську державу.

В ці надважкі часи війни ми благаємо Пресвяту Богородицю: прийми під свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоби народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Твоє материнське заступництво. До кінця нашого життя оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

+ Ярослав

24 березня 2024 року Божого,
м. Дрогобич

Теми: Ярослав (Приріз), Катедральний собор

Інші публікації за темою
^ Догори