Положення про трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх з боку духовенства на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ 

Затверджено декретом єпархіального єпископа (вих. № 19/110 ДП від 08 лютого 2019 р. Б.) І. Загальні норми 1. Українська Греко-Католицька Церква (далі - УГКЦ) діє рішуче і прозоро та чинить все, щоб в межах своїх можливостей охоронити та захистити неповнолітніх, бо вважає, що сексуальне зловживання стосовно них є не тільки гріхом чи злочином, який підлягає канонічному покаранню, але і проступком, який має бути покараний згідно з нормами державного законодавства. 2. Результатом скоординованих спільних зусиль Церков свого права в Україні було опрацьовано вказівки стосовно боротьби зі статевим зловживанням над неповнолітніми, а особливо стосовно того, як слід діяти у випадку звинувачення у цьому священнослужителів. 3. Під поняттям «статевого зловживання відносно неповнолітніх»  слід розуміти: А) злочин проти шостої заповіді Божої, скоєний з неповнолітньою особою, яка не досягла 18 років життя, або старшою, що вважається розумово відсталою особою. Б) фізичні або інтелектуальні дії розпусного характеру (фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання статевим збоченням, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту мастурбації, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схиляння або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного, тощо; інтелектуальне полягає у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих в різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів, тощо). В) придбання, збереження або поширення для цілей статевого задоволення (a clerico turpe patrata) порнографічних зображень неповнолітніх, молодших за 14 років, у будь-який спосіб і на будь-якому середнику включаючи також інтернет. Г) вище наведене визначення «статевого зловживання відносно неповнолітніх» не є вичерпним, але подається як приклад. 4. Єпархіяльний Єпископ (далі - Єпископ) Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ (далі - Єпархія) з дотриманням вимог канонічного права координує заходи з запобігання, контролю та евентуального покарання винних за злочини статевого зловживання щодо неповнолітніх з боку духовенства та інших співпрацівників у своїй Єпархії. Для виконання цього Єпископ діє особисто або через відповідні структури та особи. 5. Вищі Настоятелі Інститутів Богопосвяченого Життя, які діють на території Єпархії, мають ті ж самі обов’язки, які має Єпископ, відносно справи статевого зловживання щодо неповнолітніх з боку своїх членів і співпрацівників в своїх Інститутах. 6. Священнослужителі, а також миряни, котрі звершують своє служіння для Єпархії, повинні дотримуватись інструкцій стосовно трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх. 7. У Єпархії має бути призначена відповідальна особа, уповноважена у справах захисту неповнолітніх від сексуального насильства, завданням якої є координувати процес забезпечення пастирської опіки духовного та психологічного характеру над особами, які заявляють про те, що в неповнолітньому віці вони стали жертвами розпусних дій сексуального характеру з боку духовенства, а також подбати про пастирську опіку родинам таких осіб. А. Така допомога не може в жодний спосіб вважатися ознакою того, що єпархія несе легальну відповідальність за поведінку звинувачених священнослужителів, працівників чи добровольців. 8. В окремих випадках при потребі Єпископ може призначити консультаційну комісію. А) Ця комісія матиме, зокрема, такі завдання: а. надання рекомендацій Єпископу при попередній оцінці того, чи існують підстави розпочинати вступне розслідування при звинуваченнях про статеве зловживання відносно неповнолітніх . б. надання рекомендацій Єпископу, чи слід тимчасово відсторонити священнослужителів від звершення служіння підчас вступного розслідування скарги проти них в статевому зловживанню відносно неповнолітніх . в. надання рекомендацій Єпископу щодо придатності до душпастирського служіння будь-якого священнослужителя, який буде тимчасово відсторонений внаслідок неправдивих, непідтверджених чи недоведених звинувачень. г. перегляд і оновлення душпастирської програми Єпархії щодо інформування і запобігання злочинів, пов’язаних із статевим зловживанням відносно неповнолітніх . д. інформація, зібрана комісією, вважається конфіденційною і не може бути виявлена будь-кому, хіба що за дозволом Єпископа. Б) Консультаційна комісія є підзвітна безпосередньо Єпископу чи його уповноваженому. В) До складу консультаційної комісії входять щонайменше п’ять осіб, які терміном на п’ять років (з можливістю повторного іменування) призначаються серед осіб, що мають бездоганну репутацію і компетентність та дбають про добро Церкви. З них: а. Більшість повинні бути мирянами – практикуючими католиками, які не мають трудових відносин з Єпархією; б. Щонайменше один член комісії має бути досвідченим священиком Єпархії; в. Щонайменше один член повинен мати спеціальні знання щодо поводження з неповнолітніми особами, які зазнали сексуальних розпусних дій, та їх зцілення. Г) Бажано, щоб у засіданнях консультаційної комісії, де розглядається якесь попереднє обвинувачення проти священнослужителя, брав участь Промотор Справедливості єпархії.  ІІ. Попереджувальні засоби і контроль 1. Для збереження безпечних середовищ для неповнолітніх у єпархіяльних установах та структурах, Єпископ видає спеціальні письмові інструкції і правила поведінки відносно неповнолітніх та молодих людей на церковній території і на організовуваних Церквою заходах. А) Ці інструкції і правила, серед іншого, мають містити опис ситуацій, яких слід уникати в поводженні з неповнолітніми чи молодими людьми (підлітками), та описувати поведінку, яка хоча не є аморальною, але вважається неприйнятною. Б) Всі священнослужителі та особи, які виконують будь-які доручення чи представляють Церкву і мають контакти з дітьми та молодими людьми, повинні бути підготовлені й обізнані з цими інструкціями та правилами, а також мають розписатися під зобов’язанням про їх дотримання. 2. Єпархіальна лінія поведінки (політика) щодо трактування справи розпусних дій сексуального характеру над неповнолітніми має звертати першочергову увагу на жертви сексуального насильства – слухання та духовно-психологічну допомогу жертвам та їх родичам. 3. Єпископ самостійно або через призначених осіб дбає про постійну формацію священнослужителів у питанні захисту неповнолітніх, аби усвідомити їх про важкі наслідки злочину статевого зловживання відносно неповнолітніх з боку духовенства (зокрема, канонічна і кримінальна особиста відповідальність), та підготовити їх розпізнавати ознаки і симптоми сексуального насилля і негайно протидіяти. 4. Настоятелі, вихователі, викладачі, студенти та інших працівники Єпархіальної духовної семінарії, Катехитичного Інституту та інших церковних навчально-виховних закладів повинні керуватися правилами внутрішньої і зовнішньої поведінки відносно запобігання сексуальних розпусних дій над неповнолітніми. 5. Священнослужителі і миряни, які задіяні у єпархіальних структурах та установах, зобов'язані повідомити Єпископа або інших відповідальних осіб про будь-який інцидент, невідповідну поведінку, про які йдеться в цьому Положенні чи інших відповідних інструкціях і правилах, або у випадку підозріння священнослужителів у вчинені злочинів, про які йдеться у цьому Положенні. А) Єдиним винятком до цієї норми є те, що виявлено священику у Тайні Сповіді, бо таємниця сповіді завжди повинна бути захищена. Б) Залякування або дискримінація проти позивача або особи, що повідомляє про злочин розбещення, є суворо заборонені і не допускаються.  ІІІ. Послідовність дій у разі обвинувачення 1. Єпископ після отримання інформації про злочини священнослужителя, про які йдеться у цьому Положенні, або про їх правдоподібність, з великою второпністю і розважливістю проводить попереднє (вступне) розслідування, сам або через іншу відповідну особу обережно досліджуючи всі факти й обставини.  А) Ці дії не є виявом думки щодо важкості звинувачення або правдомовності позивача, бо мають на меті вказати на серйозну природу таких звинувачень, а також на дотримання прав всіх залучених осіб. 2. Звинувачення проти члена інституту богопосвяченого життя, що працюють для Єпархії, надсилається його компетентному церковному настоятелю для консультації щодо норм розслідування. 3. Єпископ в ході розслідування докладає необхідних зусиль для захисту прав і доброї репутації усіх задіяних сторін, зокрема особи, яка подала позов про сексуальні розпусні дії, та особи, проти якої висувається звинувачення. 4. Звинувачений священнослужитель користується презумпцією невинуватості, поки не доведено протилежне, але з моменту попереднього розслідування  і до вирішення справи з метою запобігання згіршенню, збереження свободи свідків і забезпечення ходу розслідування Єпископ може вжити запобіжних заходів, тобто: А) попросити добровільно звинуваченого тимчасово залишити займаний ним церковний уряд. У випадку відмови Єпископ дотримується належної канонічної процедури. Б) відсторонити звинуваченого від виконування священнослужіння, уряду, служби або іншого завдання, наказати йому або заборонити перебувати в якомусь місці або на якійсь території, заборонити носити клирицький одяг, навіть заборонити публічну участь у Святій Літургії чи приймання Пресвятої Євхаристії.  В) може дозволяти відправлення Божественної Літургії без присутності вірних. 5. Під час попереднього розслідування завданням Єпископа є розсудливо вирішити, коли і яка інформація повинна бути доведена до відома обвинуваченого для того, аби він міг захиститися. 6. У випадках, коли сексуальне насильство пов'язане з злочином проти гідності Таїнства Сповіді, тобто якщо під час Сповіді або при нагоді, або під її приводом мала місце намова до гріха проти чистоти, жертва сексуальних розпусних дій має право вимагати, щоб його чи її ім'я не повідомлялося обвинувачуваному чи його представникові. 7. Підозру про вчинення священнослужителем злочину є обґрунтоване, якщо один або кілька елементів згаданих у п. I 3 А-В цього Положення, справджуються на конкретних, перевірених і доказаних фактах. 8. У разі виникнення сумнівів щодо того, чи є певний вчинок зовнішнім об’єктивно тяжким порушенням, необхідно отримати належні висновки експертів. У будь-якому випадку Єпископ є тим, хто остаточно визначає тяжкість передбачуваного злочину, враховуючи рекомендації компетентної консультаційної комісії, про яку в п. І 8 цього Положення. 9. Кожний священнослужитель має право на канонічну та юридичну допомогу у випадку пред’явлення проти нього звинувачень, однак на етапі попереднього (вступного) розслідування немає необхідності задіювати адвоката. 10. Після отримання звинувачення Єпископ і кожен священик, що бере участь у розслідуванні, не може слухати сповідь звинуваченого. 11. Якщо після попереднього розслідування не вдалося встановити прямі доказові факти порушення, а лише виявилася неналежна чи двозначна поведінка з боку обвинуваченого священнослужителя, Єпископ може просити його пройти відповідну медико-психологічну експертизу чи відповідну терапію. 12. Від початку проведення розслідування і до остаточного з’ясування справи Єпископ не може переводити священнослужителя до іншого пасторального уряду чи служіння, хіба що буде забезпечено уникнення пастирських контактів з неповнолітніми чи молодими людьми. 13. Про результати попереднього (вступного) розслідування перед тим, як справу передати до Конгрегації у Справах Віри, необхідно надати обвинуваченому можливість відповісти на звинувачення. Якщо Єпископ вважає, що є серйозні підстави для цього, то повна або часткова інформація звинувачення не має бути доведена до відома обвинуваченого. 14. Якщо під час попереднього (вступного) розслідування буде доведено необґрунтованість звинувачення, слід вжити всіх можливих заходів для відновлення репутації помилково обвинуваченого священнослужителя. 15. Єпископ у разі наявності достатніх доказів факту здійснення розпусних дій сексуального характеру над неповнолітнім (notitiam saltem verisimilem) обов’язково передає справу до Конгрегації у Справах Віри, додаючи свою думку стосовно процедури та бажані заходи, які мають бути прийняті в короткостроковій та довгостроковій перспективі. А) Документи мають містити детальний опис звинувачення, протоколи розслідування, що включають письмову документацію і покази свідків під присягою. Б) Конгрегація дасть настанови щодо подальшого вирішення справи або перебере на себе розгляд справи з огляду на особливі обставини.   ІV. Канонічні міри покарання винних 1. Канонічні покарання, які застосовуються щодо священнослужителів, винних у злочинах статевого зловживання відносно неповнолітніх, можуть бути двох типів: А) заходи, що обмежують публічне служіння в повному обсязі або принаймні виключають контакт з неповнолітніми. Ці заходи можуть супроводжуватися карними приписами. Б) належне церковне покарання, серед яких найбільш суворим є втрата клирицького стану. 2. У всіх випадках, коли застосовуються канонічні покарання, потрібно чітко дотримуватися процедур, передбачених канонічним правом, та процедур, приписаних Конгрегацією у Справах Віри. Покарання відповідають тяжкості скоєного злочину. 3. Карний позов відносно статевого зловживання відносно неповнолітніх погашається за давністю після двадцяти років, а облік давності починається від дня, коли жертві сексуального насильства виповнилося вісімнадцять років.  А) Якщо справа підлягала б закриттю через позовну давність, з огляду на жахливість цього злочину і його важкі наслідки, Єпископ подає клопотання до Конгрегації у Справах Віри про скасування правила позовної давності, зазначаючи відповідні причини. Конгрегація має повноваження відступати від правил у окремих випадках.  4. Винний священнослужитель може в будь-який час подати прохання про звільнення від клирицького стану та навіть від целібату до Конгрегації у Справах Віри, яка передає це клопотання Римському Архієреєві, який може це задовольнити для добра Церкви (pro bono Ecclesiae). 5. Позбавлення від церковного уряду вимагається незалежно від того, чи священнослужитель був визнаний кваліфікованими експертами психічно хворим, чи таким, що тільки страждає від сексуального розладу, який вимагає професійного лікування. 6. З метою належного провадження процесу обвинуваченому священнослужителю варто скористатися допомогою адвоката. При потребі Єпархія надає йому адвоката.  V. Канонічно-пасторальні правила поведінки 1. Виключається можливість повернення священнослужителя до служіння у випадку, коли існує небезпека для неповнолітніх чи згіршення для громади. Навіть якщо обвинувачення з юридичної точки зору не доведене, але ще існує чітка моральна презумпція про небезпеку. 2. Перш ніж приписати або приймати священнослужителя до своєї Єпархії, Єпископ повинен досліджувати, чи кандидат раніше не був зв’язаний з будь-яким інцидентом сексуального характеру з неповнолітніми та чи є придатним для праці з неповнолітніми. 3. Перед переходом або переїздом священнослужителя до іншої Єпархії (екзархату, монастиря, згромадження чи чину) Єпископ надсилає у конфіденційному порядку Єпархіальному Єпископу тієї Єпархії (у випадку екзархату, монастиря, згромадження чи чину – компетентній церковній владі), до якої він хоче приписатися або переїхати, всю інформацію відносно звинувачення про розпусні дії сексуального характеру та іншу інформацію стосовно того, що дана особа становила чи може становити небезпеку для дітей або молодих людей. 4. Єпископ, знаючи подробиці справи священнослужителів, стосовно яких були підозри в діях, про які йдеться в цьому Положенні, вживає стосовно них відповідні превентивні заходи для захисту місцевих дітей та молоді. 5. Хоча примирення залишається дуже бажаним як частина процесу оздоровлення для потерпілих, Єпархія не намагатиметься нав’язати примирення між звинуваченим і потерпілим.  VI. Співпраця з органами влади 1. Єпархія без порушення сакраментального внутрішнього середовища повинна дотримуватися всіх відповідних цивільно-правових норм щодо повідомлення  компетентних органів влади про підозрювані випадки злочинів статевого зловживання відносно неповнолітніх. А) Єпархія має право в будь-який час і за будь-яких обставин повідомляти компетентні органи влади про злочини статевого зловживання відносно неповнолітніх з боку священнослужителів, працівників чи волонтерів для притягнення їх до кримінальної відповідальності у відповідності до Кримінального кодексу України. Б) У разі достовірно відомого вчиненого злочину статевого насильства чи зловживання над неповнолітніми Єпархія має повідомити державні органи. В) Єпархія має передати отриману інформацію компетентним органам влади. Це можна не робити лише у випадках злочинів, котрі віднесені Кримінальним процесуальним кодексом України до кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. 2. Єпархія повинна співпрацювати з цивільними органами влади не лише у випадках статевого зловживання відносно неповнолітніх зі сторони священнослужителів, а також зі сторони мирян, задіяних у церковних структурах. 3. Всі обвинувачення, надіслані до єпархії, вважатимуться конфіденційними, хіба що вони стануть загальнодоступним документом у результаті судового позову або якщо справа є загальновідомою. 4. Коли єпархія отримує звинувачення про розпусні дії сексуального характеру над неповнолітніми, то має поінформувати потерпілого про його права, подати відповідну скаргу до державного органу влади для того, щоб обвинувачений, якщо так потерпілий вважає за потрібне, був покараний також відповідно до цивільного законодавства. А) Якщо потерпілі є неповнолітніми, необхідно поінформувати про це право батьків чи опікунів потерпілого. 5. Єпархія не має зв’язувати позивачів умовами конфіденційності чи невиявлення звинувачень, хіба що на особисте прохання позивача з важливих причин. Текст відповідно укладеного документу у цьому випадку повинен містити причини конфіденційної домовленості.  VIІ. Заключні положення 1. Зміни та доповнення до цього Положення та всіх інших інструкцій щодо трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх вносяться Єпископом, а також особами, відповідальними за протидію суспільній проблемі злочину статевого зловживання відносно неповнолітніх, та затверджуються Єпископом. 2. Копії цього Положення та всіх інших інструкцій щодо трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх, а також всі евентуальні зміни до них, впродовж одного місяця від набрання чинності надсилаються до секретаріяту Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховноархиєпископства УГКЦ, відповідальним за протидію суспільній проблемі злочину статевого зловживання відносно неповнолітніх, а також, за потреби, іншим зацікавленим особам. Детальніше...

Інструкція про норми та принципи захисту неповнолітніх при здійсненні душпастирської діяльності

Додаток №1. ІНСТРУКЦІЯ ПРО НОРМИ ТА ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ДУШПАСТИРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ   Спадок Господній - діти; плід лона – нагорода (Пс. 127,3). Не бороніть дітям приходити до мене (Мт 19,14) Прошу вас і благаю, улюблені, маймо велике піклування про наших дітей і всіляко дбаймо про спасіння їх душі. (Св. Іван Золотоустий, Слово про виховання дітей)   Вступ Мати Церква своєю материнською опікою огортає кожну людину, піклуючись про її духовне зростання та супроводжуючи її на кожному етапі життя. На шляху до оселі Небесного Отця у Царству Божому вона подає необхідні духовні послуги та перестерігає перед небезпеками. Особливої турботи потребують «найменші» і віком, і досвідом, тобто неповнолітні (тут і далі, з необхідними поправками, під цим терміном слід розуміти також осіб, позбавлених належного користування розумом). На жаль, трапляється, що такі особи стають жертвами неналежного ставлення до себе та різного роду насильства.  Найкращим запобіжником перед будь-яким насильством Церква вважає духовне зростання народу Божого в любові до Бога і ближнього. «Той, хто любить другого, виконав закон. Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, - виконання закону» (Рм 13,8.10), - каже св. апостол Павло. Оскільки не всі приймають Божу благодать та не всі в достатній мірі керуються внутрішнім законом сумління, потрібні механізми захисту неповнолітніх та належна реакція на випадки насильства над ними. Подаючи до ознайомлення та застосування «Інструкцію про норми та принципи захисту неповнолітніх при здійсненні душпастирської діяльності» (далі – Інструкція), Самбірсько-Дрогобицька Єпархія УГКЦ (далі - Єпархія) прагне захистити дітей та молодь відповідно до євангельських засад захисту найменших і найслабших та відповідно до вимог канонічного права і чинного законодавства України. Метою Інструкції є попередити насильство над неповнолітніми особами, що беруть участь у заходах, ініціативах та проектах, організованих церковними структурами під проводом духовних осіб; захистити від такого роду насильства, а також є сприяти усвідомленню суспільної проблеми насильства над неповнолітніми та надати відповідні принципи для подолання цієї проблеми в церковному середовищі. Вказівки та рекомендації, наведені в Інструкції, призначені для застосування семінаристами, монахами, духовними особами та всіма іншими катехитами, вихователями, вчителями, аніматорами, волонтерами, які обіймають різні посади та здійснюють різні обов'язки у заходах та ініціативах, організованих церковними структурами, адресатами та учасниками яких є неповнолітні. Публічна і приватна поведінка духовенства, монашества, співробітників та семінаристів може надихати та мотивувати людей, але вона також може згіршувати і підривати віру. Тому духовенство, монашество, персонал і семінаристи повинні чітко усвідомлювати принципи й норми Інструкції, які покликані допомогти створити безпечне середовище для душпастирської праці з неповнолітніми на території церковних навчальних закладів, монастиря чи іншої церковної установи, а також поза їх межами. Дотримання норм і принципів у поведінці з неповнолітніми допоможе духовенству, монашеству, семінаристам й іншим особам вберегтись від неправдивих звинувачень в насильстві щодо дітей чи молоді. Адже внаслідок наклепу вони можуть втратити добру репутацію, а це своєю чергою суттєво ускладнить або й унеможливить виконання ними душпастирського служіння. Розділ І.  Основні принципи організації душпастирської діяльності серед неповнолітніх Слід пам'ятати, що кожна малолітня та неповнолітня особа, будучи образом Божим, має право на: •    пошану власної гідності; •    відповідь на свої фізичні та емоційні потреби; •    вільне висловлення своєї думки; •    приналежність до родини, групи та суспільства; •    підтримку свого розвитку; •    формування і потвердження власної ідентичності та християнського покликання; •    серйозний підхід до проблем, про які повідомляє дорослим; •    безпеку і любов; •    захист перед різного роду дискримінаціями, насильством чи жорстокою поведінкою; •    розуміння і захист своїх прав та потреб. Дбаючи про захист неповнолітніх осіб, слід турбуватись насамперед про їхню гідність, а також духовне, психічне й фізичне здоров'я. Тому особи, залучені до праці з дітьми і молоддю в церковних ініціативах, середовищах чи структурах, мають бути обізнані з нормами поведінки з неповнолітніми, з рядом обставин, за яких вони можуть бути травмовані, а також зі способами реагування, коли хтось із дітей чи молоді повідомляє про насильство з боку дорослого або однолітка або коли факт насильства є очевидним з огляду на певні ознаки. Зокрема, при організації душпастирської діяльності з дітьми, підлітками та молоддю, задля уникнення ймовірних випадків скривдження слід врахувати такі рекомендації. 1.    До душпастирської праці з дітьми та молоддю мають бути залучені особи (духовенство, монашество, семінаристи та інші вихователі) спеціально підготовлені та психологічно зрілі. 2.    Варто пам'ятати, що ризик насильства зростає, коли існує ізольованість дорослого з дитиною, і зменшується, коли збільшується прозорість їх спілкування для інших. 3.    Духовній особі, а також монаху (-ині) та семінаристу, слід намагатися уникати ситуацій перебування наодинці з неповнолітньою особою (за винятком святої Тайни Покаяння та окремих духовних розмов). Зустріч з неповнолітньою особою не може відбуватися в ізольованих приміщеннях, а тому слід подбати про відкрите і відповідно обладнане приміщення для зустрічі (скляні двері чи стіни, присутність інших осіб поблизу). 4.    Індивідуальні зустрічі з неповнолітніми не слід нерозважливо продовжувати чи затягувати в часі. Час зустрічі та кількість проведених зустрічей повинні бути встановлені з метою добра неповнолітньої особи. 5.    У випадках спілкування в приміщеннях (таких як катехитичні класи, розмовниці чи інші), слід передбачити можливість вільного доступу до них третіх осіб, а також прозорість дверей та великі вікна. В міру можливості, батьки або опікуни неповнолітніх повинні бути поінформовані про індивідуальні зустрічі з ними. 6.    Слід дотримуватися правила присутності двох або більше дорослих при праці з дітьми й молоддю, не допускаючи різного роду ізоляції чи усамітнення духовної особи з неповнолітньою особою. 7.    Важливим є визначення безпечного співвідношення кількості дорослих з кількістю неповнолітніх при праці з дітьми й молоддю. Згідно з багатьма джерелами, котрі висвітлюють принципи педагогічно-пасторальної праці, таке співвідношення можна вважати безпечним, коли є присутність одного дорослого на 8-10 дітей. Це слід врахувати, зокрема, при організації літніх таборів 8.    Кожен має право на відношення з однаковою турботою. Не можна сприяти чи надавати перевагу окремим особам словесним способом чи жестами. 9.    Не слід будь-кому, зокрема духовним особам, проявляти толерантність щодо травмування (вербального чи фізичного) дітей та молоді з боку дорослих та інших осіб. 10.    Не можна розмовляти на еротичні теми у присутності неповнолітніх. У випадку необхідності розпочинати розмову на теми інтимності слід обережно, делікатно та розсудливо. Священик або монах/семінарист повинен розглянути можливість запросити для цього мирянина-експерта, який притримується християнських цінностей. 11.    В рамках статевого виховання дітей та підлітків слід використовувати посібники та літературу, запропоновану церковними (катехитичними) програмами стосовно цієї сфери, а також використовувати літературу та роздаткові матеріали, котрі не перечать традиції Церкви та християнській моралі. 12.    Спілкування стосовно тематики статевого виховання завжди має відбуватися в дуже делікатний та розсудливий спосіб, зважаючи на контекст та середовище, в якому воно реалізовується. 13.    Якщо семінарист, монах чи священик виявляє, що дитина виказує недоречну увагу, повинен зберігати професійну дистанцію між собою і неповнолітньою особою та передати піклування про цю неповнолітню особу іншому дорослому. 14.    Духовним особам, монахам, семінаристам або персоналу, який опікується дітьми та молоддю в рамках різних заходів чи ініціатив, заборонено бути під впливом алкоголю, психотропних засобів чи наркотиків. 15.    Працюючи з дітьми та молоддю, духовенство, монахи, семінаристи та миряни повинні послуговуватися мовою та методами, відповідними до віку неповнолітніх. Подібний підхід повинен застосовуватися до інформації, яку надають медіа, телефони, інтернет тощо. Жодним чином не слід використовувати матеріалів, змістом яких є насильство та еротика, і таких, які підпадають під моральний сумнів. 16.    Теми, слова, записи, фільми, ігри або програмне забезпечення чи розваги, які не можуть бути використані комфортно в присутності батьків, не повинні бути використані з неповнолітніми. Сексуально відверті або порнографічні матеріали ніколи не є доречними і допустимими. 17.    Фізичні покарання дітей та молоді є заборонені. Не слід намагатися фізично дисциплінувати дитину або неповнолітнього, Проблеми дисципліни повинні бути узгоджені з керівником закладу чи директором табору або відповідальним за проведення ініціативи і проконсультовані з батьками неповнолітнього. 18.    Фізична недоторканність дітей та молоді є непорушною. Недозволеною є поведінка, яка переходить межі інтимності в нашій культурі. 19.    Діти та молодь мають право на приватність. Особливим чином це право повинно застосовуватися в таких місцях, як гардероби, басейн, ванна, туалети і т.д., де ніхто не має права порушити приватність вихованців, а тому там не можна фотографувати чи проводити відеозйомку. Важливим є також наголошувати на тому, щоб самі діти не фотографували одне одною чи робили зйомки у невідповідних для цього місцях. 20.    Не можна допомагати дітям в туалеті, вони повинні діяти у цих випадках самостійно. У випадку необхідності їм повинні допомагати завжди світські особи цієї самої статі. 21.    Лише з благословення своїх семінарійних настоятелів семінаристи можуть брати участь у відпочинкових таборах чи інших подібних заходах, в яких присутні неповнолітні особи. 22.    Критерії організації відпочинку чи інших заходів з дітьми та молоддю повинні відповідати розпорядженням та вимогам чинного законодавства України. 23.    Всі тривалі подорожі, кількаденні поїздки, відпочинкові тури, а також святковий час повинні бути старанно сплановані і формально задокументовані з врахуванням питання транспорту, помешкання (необхідно передбачити окреме проживання хлопців та дівчат), програми дня та безпеки. Слід також подбати про страхування відповідно до вимог законодавства України або країни на території, якої подорожуватимуть вихованці та їхні опікуни. 24.    Неповнолітнім не можна давати ліки без дозволу їх батьків, а у разі неможливості отримання такого дозволу - лише за рішенням медичного працівника. 25.    Церковні структури, забезпечуючи неповнолітнім доступ до інтернету, повинні подбати про їхню охорону від змісту, який міг би стати загрозою для їхнього належного розвитку, зокрема, встановити програму охорони перед невідповідною інформацією. Це не відноситься до ситуації, в якій підопічні користуються інтернетом через власні засоби зв'язку. 26.    Усі комп'ютери, які мають інтернет та використовуються в церковних структурах, слід забезпечити антивірусною та антиспамовою програмами. 27.    У всіх непередбачених випадках та надзвичайних ситуаціях слід поводитися згідно із загальноприйнятими правилами безпечної поведінки та охорони життя і здоров'я.   Розділ ІІ.  Види насильства стосовно неповнолітніх Неповнолітні є незахищеною та уразливою частиною суспільства, повністю залежною від дорослих. Саме з провини останніх вони стають жертвами домашнього насильства, торгівлі, залучаються до жебрацтва, проституції, економічної експлуатації, позбавляються житла чи коштів для існування, тощо. Насильство над неповнолітніми - широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких старших осіб. Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та зневаги до дітей: фізичне насильство, сексуальне насильство або розбещення, психологічне насильство, а також зневага інтересів і потреб неповнолітньої особи. Слід пам'ятати, що травмування дитини чи молодої особи не полягає лише у самій образі, але й у тому, що її опікуни не догледіли завданої травми або не втрутилися, щоб запобігти цій травмі.   1. Фізичне насильство Фізичне насильство – дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, в результаті яких фізичне або психічне здоров'я неповнолітніх порушується або знаходиться під загрозою пошкодження. Фізичне насильство включає в себе залучення до вживання наркотиків, алкоголю, дачу йому/їй отруйних речовин або медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не приписаних лікарем). Ознаками фізичного насильства є: -    повідомлення дитини, що опікуни, батьки чи інші члени сім'ї застосовують до неї або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома; -    прагнення дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова дитини роздягатись, носіння одягу, що не відповідає сезону); -    травматичні ознаки наруги у вигляді синців чи травм на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з'являтися, коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах, сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо); -    скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідної і статевої систем. 2. Статеве зловживання або насильство Сексуальне насильство або розбещення - використання неповнолітньої особи (хлопчика або дівчинки) для задоволення сексуальних потреб. Під поняттям «статевого зловживання відносно неповнолітніх», які підлягають канонічному покаранню, слід, зокрема, розуміти:  А) злочин проти шостої заповіді Божої, скоєний з неповнолітньою особою, яка не досягла 18 років життя, або старшою, що вважається розумово відсталою особою;  Б) фізичні або інтелектуальні дії розпусного характеру (фізичне розбещення – це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання статевим збоченням, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту мастурбації, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схиляння або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо дорослого тощо; інтелектуальне полягає у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих в різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів);  В) придбання, збереження або поширення для цілей статевого задоволення порнографічних зображень неповнолітніх, молодших за 14 років, у будь-який спосіб і на будь-якому середнику включаючи також інтернет.  До сексуального розбещення відносять також залучення до проституції, порнобізнесу, оголення перед неповнолітньою особою статевих органів і сідниць. Ознаками сексуального насильства чи зловживання можуть бути: -    знання термінології та жаргону, зазвичай невластивих дітям відповідного віку; -    захворювання, що передаються статевим шляхом; -    синдром «брудного тіла»: постійне настирливе перебування у ванній, під душем; -    уникнення контактів з ровесниками; -    дитяча або підліткова проституція; -    вагітність; -    вчинення сексуальних злочинів; -    сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих; -    нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка; -    створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок; -    синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, людські укуси… 3. Психологічне насильство Психологічне насильство - це дії на психіку неповнолітніх шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю. Це може призвести до виникнення у неповнолітньої особи пригніченого або хронічного тривожного стану, затримки чи відставання психоемоційного, когнітивного, соціального та фізичного розвитку тощо.  Ознаками психологічного насильства можуть бути: -    замкнутість, тривожність, страх або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка; -    неврівноважена поведінка; -    агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства; -    уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати); -    синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність); -    уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми; -    занижена самооцінка, наявність почуття провини; -    швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги; -    демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому; -    схильність до «мандрів», бродяжництва; -    депресивні розлади; -    спроби самогубства; -    вживання алкоголю, наркотичних речовин; -    наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хворіб; -    насильство стосовно тварин чи інших живих істот. 4. Зневага інтересів і потреб Зневага інтересів і потреб неповнолітньої особи - відсутність належного забезпечення основних потреб в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків, опікунів або інших осіб через об'єктивні або суб'єктивні причини. Типовим прикладом зневажливого відношення до неповнолітніх є залишення їх без нагляду, що приводить до нещасних випадків, отруєння та інших небезпечних для життя і здоров'я наслідків, Ознаками занедбання можуть бути: -    постійне голодування через нестачу їжі; -    невідповідність (значній мірі) ваги віковій нормі (за визначенням медичного працівника); -    часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою; -    пропуски занять у школі; -    втомлений і хворобливий вигляд; -    загальна занедбаність; -    нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря), неліковані зуби; -    залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (зокрема тих, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння); -    залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі зі сторонніми особами; -    відсутність іграшок, книжок, розваг тощо; -    антисанітарні умови проживання, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни; -    нігті, волосся у дитини нестрижені і брудні; -    у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни; -    залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства); -    жебракування дитини, втікання з дому; -    відставання дитини в розвитку (фізичному, емоційному): розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування внаслідок педагогічної занедбаності. 5. Інші ознаки насильства чи неналежного ставлення до неповнолітніх До ризиків, що сигналізують про різного роду насильства, можна, крім іншого, віднести ситуації, коли батьки або особи, які їх замінюють: -    не цікавляться навчальною діяльністю неповнолітньої особи, вихованням в дошкільному навчальному закладі (не відвідують батьківських зборів, не контактують з педагогами закладу, не готують дитину до участі в позаурочних та позашкільних заходах); -    під час відвідування навчального закладу перебувають у стані алкогольного сп'яніння або під дією наркотичних речовин. Наявні повідомлення дітей, осіб, знайомих із сім'єю про факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів; -    систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей; -    ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров'я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків; -    не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини); -    мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров'я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини; -    не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров'я; -    жорстоко поводяться з членами сім'ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами.   Розділ ІІІ. Випадки сексуального зловживання чи насильства над неповнолітніми Церква засуджує будь-які прояви насильства стосовно неповнолітніх, але з особливою увагою ставиться до випадків сексуального насильства чи зловживання над дітьми та молоддю.  1.    Сексуальне насильство над дітьми зі сторони духовенства Церква діє рішуче і прозоро та чинить все, щоб, в межах своїх можливостей, охоронити та захистити неповнолітніх, бо вважає, що сексуальне зловживання стосовно них є не тільки гріхом чи злочином, який підлягає канонічному покаранню, але і проступком, який має бути покараний згідно з нормами державного законодавства. Для цього у Католицькій Церкві видаються і періодично оновлюються відповідні нормативні документи. Серед останніх таких документів слід виокремити: Окружний лист Конгрегації у справах віровчення стосовно випадків статевого зловживання духовенством над неповнолітніми (3 травня 2011); Норми про важкі злочини Конгрегації у справах віровчення (Normae de gravioribus delictis, 21 травня 2010); Основні положення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховноархиєпископства УГКЦ та Єпископської Конференції РКЦ в Україні щодо трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх з боку духовенства (29 листопада 2018) та Положення про трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх з боку духовенства на території Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ (8 лютого 2019). Вищенаведені документи стосуються католицького духовенства (єпископів, священиків і дияконів).  У Єпархії діє призначена відповідальна особа, уповноважена Єпархіальним єпископом координувати процес забезпечення пастирської опіки духовного та психологічного характеру над особами, які заявляють про те, що в неповнолітньому віці вони стали жертвами розпусних дій сексуального характеру з боку духовенства, а також подбати про пастирську опіку родинам таких осіб (така допомога не може в жодний спосіб вважатися ознакою того, що Єпархія несе легальну відповідальність за поведінку звинувачених священнослужителів, працівників чи волонтерів). При потребі Єпископ може призначити «консультаційну комісію», яка допоможе йому розглядати випадки звинувачень духовенства у злочинах сексуального насильства над неповнолітніми. Про те, що Католицька Церква серйозно та відповідально ставиться до злочинів духовенства стосовно неповнолітніх, свідчить і той факт, що розгляд таких справ, після попереднього розслідування на єпархіальному рівні, застерігається Римському Апостольському Престолові (Конгрегації у справах віровчення). У цих випадках, в залежності від тяжкості злочину, можуть накладатися різні суворі покарання, наприклад позбавлення клирицького стану. Карний позов відносно статевого зловживання священнослужителів відносно неповнолітніх погашається за давністю двадцяти років, а облік починається від дня, коли жертві сексуального насильства виповнилося вісімнадцять років.  2.    Сексуальне насильство над дітьми зі сторони монашества і мирян У випадку звинувачень і скарг на сексуальне насилля з боку семінариста, монаха чи працівника Церкви, котрі не належать до священнослужителів, канонічне право не приписує якогось особливого процесуального провадження, а отже можна обмежитися зверненням у відповідні державні органи для проведення слідства і кримінального провадження. Єпархіальний єпископ (чи, у випадку ченців, вищий настоятель) повинен бути повідомлений про такий важкий і «скандальний» для суспільства злочин, хоча йдеться не про обов'язок, приписаний канонічним правом, а радше про здоровий глузд і службову субординацію. Тому будь-який настоятель, оцінивши вірогідність звинувачення, повинен негайно повідомити про дану справу Єпархіального єпископа (у випадку ченців, ще й вищого настоятеля), а також цивільні органи опіки та піклування відповідно до вимог чинного законодавства. Якщо цивільні органи проводять кримінальне розслідування, церковні установи мають з ними належним чином співпрацювати, якщо, звичайно, не йдеться про внутрішній обсяг (Сповідь). Як цивільне, так і канонічне законодавство керуються презумпцією невинності стосовно звинуваченої особи, допоки її провина не є доказана. Під час розслідування Єпархія вживає належних заходів, щоб захистити репутацію звинуваченого. У випадку, коли обвинувачення з юридичної точки зору не доведене, але існує чітка моральна презумпція про небезпеку, яка може походити від підозрюваної особи, то компетентна церковна влада може прийняти негайні ґрунтовні дії задля добра Церкви чи покривдженої особи. Священнослужитель, який бере участь у дослідженні справи стосовно сексуального насильства над неповнолітніми, не має права сповідати звинувачену особу.  3. Реакція на повідомлення про злочин сексуального зловживання чи насильства над неповнолітньою особою Правдоподібні дані про злочин сексуального зловживання чи насильства над неповнолітньою особою можуть стати відомими: а) від покривдженої неповнолітньої особи; б) від третьої особи, яка отримала безпосередню інформацію від покривдженого; в) від третьої особи, яка розпізнала злочин на основі певних ознак, але покривджена неповнолітня особа не хоче або з певних причин не може про це засвідчити; г)     із засобів масової комунікації. Той хто отримав правдоподібну інформацію про скоєння злочину повинен діяти відповідно до канонічного права і чинного законодавства України. Якщо неповнолітня особа повідомила про злочин сексуального зловживання чи насильства над собою під час Сповіді, то потрібно просити пенітента, щоб розказав усе третій особі, яка є повнолітньою і має відповідну підготовку. Це може бути єпархіальний відповідальний стосовно таких справ чи особа, до якої неповнолітня особа має довіру (інший священик, психолог і т.п.). Таємниця Сповіді зобов’язує сповідника, а не пенітента. При розмові з неповнолітньою особою, яка зазнала сексуального зловживання чи насильства, або з іншою особою, яка хоче повідомити про таку кривду, заподіяну священнослужителем, ченцем, семінаристом чи мирянином, слід зважати на таке: а) розмова повинна проводитись конфіденційно, спокійно і з взаєморозумінням; б)    потрібно переконати спірозмовника у тому, що, виявляючи кривду, він чинить правильно. в)    необхідно виявляти повагу до співрозмовника; г)    співрозмовник може розповідати із властивими йому термінами і відповідно до його віку чи обмежень;  ґ) не потрібно недооцінювати факти подані співрозмовником; д)    не слід допускати залякування або дискримінації особи, що повідомляє про злочин статевого розбещення чи насильства; е) для уможливлення уточнення інформації потрібно попросити, щоб покривджений дав свій номер телефону чи інші контакти. Слід подбати, щоб з інформацією про правдоподібний злочин був ознайомлений єпархіальний єпископ, на якого церковне законодавство покладає відповідальність вчинити відповідні дії, особливо у випадках сексуального зловживання над неповнолітніми зі сторони духовенства. Заключна частина Священнослужителі, монахи, викладачі, адміністрація, персонал та семінаристи, які покликані спілкуватися з неповнолітніми у рамках пасторальної праці, повинні мають бути обізнаними з нормами та принципами захисту таких осіб при здійсненні душпастирської діяльності. Тому згідно з декретом єпархіального єпископа, дана Інструкція має бути доведена до відома церковних працівників. Зокрема, з нею обов’язково повинні ознайомитись єпархіальне духовенство, а також кожен нововисвячений у Єпархії диякон та священнослужитель, який переходить, переїжджає чи повертається до Єпархії; семінаристи, монашество та миряни не повинні допускатись  до душпастирської праці з неповнолітніми без ознайомлення з цією Інструкцією. Відповідно до декрету єпархіального єпископа, факт ознайомлення з цією Інструкцією засвідчується особистим підписом особи на заяві відповідного зразка (див. Додаток №2), яка повинна зберігатися в особовій справі підписанта. Інформація, яка міститься у цій Інструкції, не є вичерпною. Для поглиблення знань і навиків праці у сфері, якої вона стосується, заохочується організовувати формаційно-підготовчі курси. Рекомендованими темами для висвітлення та обговорення можуть бути: принципи етично правильної поведінки в церковному служінні; проблеми насилля (зокрема сексуального) над неповнолітніми; симптоми насилля (зокрема сексуального) над неповнолітніми; принципи запобігання насиллю (зокрема сексуальному) з боку семінаристів, священиків, монахів, монахинь, інших працівників церковних структур; принципи запобігання насиллю (зокрема сексуальному) на будь-якій території, що належить Церкві, та на території подій чи заходів, організованих Церквою; порядок розгляду заяв щодо різного роду насилля.   Додаток №2. Зразок заяви про ознайомлення з «Інструкцією про норми та принципи захисту неповнолітніх  при здійсненні душпастирської діяльності»   Преосвященному владиці  ________________________, Єпископу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, ___________________________________ (ім’я та прізвище підписанта)   ЗАЯВА Оцим засвідчую, що я ознайомився з «Інструкцією про норми та принципи захисту неповнолітніх  при здійсненні душпастирської діяльності» та зобов’язуюсь її дотримуватись, не допускаючись насильства над неповнолітніми.     ________________                                              _________________          (дата)                          (підпис)       Детальніше...

Інструкція для пароха/адміністратора про підготовку до VII сесії Єпархіального Собору

Інструкція для пароха/адміністраторапро підготовку до VII сесії Єпархіального Собору  9 травня 2020 р.Б. в м. Дрогобичі відбудеться VII сесія нашого єпархіального собору – важлива подія у житті Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Відповідаючи на сучасні потреби і виклики нашої місцевої Церкви, Собор одночасно є приготуванням до Патріаршого Собору УГКЦ, який відбудеться 26–29 серпня у м. Львові. Темою обох Соборів є «Еміграція, поселення і глобальна єдність УГКЦ». Головне гасло Собору  - «Церква завжди і всюди з Тобою». Майбутній Патріарший собор має на меті всебічно проаналізувати виклики, які стоять перед глобальною УГКЦ та допомогти душпастирям віднайти найкращі способи, як «собирати в розсіянні сущих» і зростати в сопричасті – єдності нашої Помісної Церкви.  Підготовка до нашого єпархіального Собору проходитиме поетапно на трьох рівнях: парафіяльному, регіональному та єпархіальному. А. Парафіяльний рівень 1) у кожній парафії до 28 лютого 2020 р.Б мають пройти передсоборові зустрічі (парафіяльний соборчик), відповідальним за проведення яких є отець-парох або адміністратор; 2) про парафіяльний соборчик принаймні за два тижні необхідно повідомити всіх парафіян; 3) на передсоборовий соборчик необхідно запросити всіх парафіян, вибираючи для нього зручний день, годину, місце тощо; 4) парафіяльний соборчик потрібно почати спільною молитвою; 5) після молитви в парафіяльному залі або в церкві парох інформує присутніх про мету соборчику у світлі проблематики приготування до Єпархіального та  Патріаршого Соборів.  6) перед обговоренням соборової проблематики присутніх ознайомлюють з мультимедійними презентаціями (будуть доступні на сайті єпархії): а) Послання Синоду єпископів «Сопричастя і єдність у житті та служінні УГКЦ»;  б) Питання для дискусії, які підготувала єпархіальна Робоча група та Секретаріат Патріаршого Собору (див. Додаток №1: «Запитник для пароха»).  8) на парафіяльному соборчику необхідно вибирати одного делегата на регіональну зустріч. 9) протокол парафіяльного соборчика до 28 лютого 2020 р. парох через декана передає Секретареві Єпархіального Собору. Б. Регіональний рівень У березні 2020 р.Б. відбуватимуться регіональні соборчики, у яких візьмуть участь вибрані на парафіяльному рівні делегати разом з усіма душпастирями регіону (дати будуть повідомлені додатково). Вони пройдуть у таких місцях:  м. Самбір – Турківський, Добромильський, Хирівський, Мостиський, Судововишнянський, Старосамбірський, Рудківський, Самбірський деканати; м. Дрогобич - Підбузький, Бориславський, Трускавецький, Лішнянський, Меденицький, Мокрянський, Дублянський деканати; м. Дрогобич - Дрогобицький деканат; м. Сколе – Сколівський, Славський, Тухольківський, Висоцький деканати.  Додаток №1ЗАПИТНИК ДЛЯ ПАРОХА/АДМІНІСТРАТОРА(Питання які необхідно обговорити на парафіяльному соборчикупри підготовці до VII сесії Собору СДЄ) 1. Яка атмосфера панує у нашій парафії? Вона притягає людей чи, навпаки, віддалює?  2. Чи наша парафія за останні роки зросла чи зменшилась? Як нашої парафії торкнулось явище міграції? Якою вона може бути за 10 років?  3. У який спосіб люди, які виїхали закордон, підтримують зв'язок зі своєю Церквою? Чи підтримують свою родинну парафію? 4. Які заходи будують і зміцнюють нашу парафію як єдиний церковний організм? 5. Чи наша парафіяльна спільнота докладає максимум зусиль, щоб зміцнити у парафії дух церковної єдності, а саме щоб парафіяни могли відчувати себе членами однієї духовної родини на парафіяльному, єпархіальному та загальноцерковному рівнях?  6. Чи наші діти та молодь відчувають свою приналежність до нашої парафіяльної родини? Що ми для цього робимо? 7. Чи наша парафія дорожить тим, що вона належить до Вселенської (Католицької) Церкви? Як вона свідчить про єдність з Наступником Апостола Петра?  8. Наскільки ми усвідомлюємо себе членами УГКЦ? Що для нас означає бути греко-католиками? Чи в достатній мірі ми є солідарними з греко-католиками на єпархіальному та загальноцерковному рівнях?  9. Якою є співпраця між нашою парафією та іншими парафіями нашої Церкви? Чи відгукуємось ми на прохання інших парафіяльних громад, коли вони мають у цьому потребу (наприклад, будівництво храму, харитативна допомога)? 10. Наскільки актуальною для нас є Христова заповідь: «Щоб усі були одно» (пор. Йо.17,21)? Що ми робимо для того, аби втілити її в життя через розбудову церковної єдності?  Детальніше...

Проповідь з нагоди храмового свята Катедрального собору в м. Дрогобич (2019)

Слава Ісусу Христу! У наших молитвах ми прикликуємо Святого Духа словом «Утішитель»: «Царю Небесний, Утішителю, душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші». А це слово в Святому Письмі має дуже глибоке значення, бо в оригіналі слово Параклетос, яке ми переклали як «Утішитель», означає не просто Того, хто втішає, ми б, може, сказали: веселить, приносить радість, - воно набагато глибше і означає того, хто захищає, того, хто обороняє на суді, «захисника», кажучи сучасною мовою – адвоката, а отже того, хто шукає добра, вказує на добро, дає надію, провадить до порятунку з рук обвинувачів, до визволення, до спасіння, запевняє поміч, гарантує підтримку. Святий Дух здійснює над нами діаметрально протилежну дію до тієї, яку здійснює щодо нас злий дух. Св. Йоан Богослов, котрий в своєму Євангелії часто називає Святого Духа Утішителем, не вагається назвати сатану обвинувачем. В той час як Святий Дух захищає вірних і заступається за них перед престолом Божим невимовними зітханнями (пор. Рим 8, 26 нн), злий дух обвинувачує вірних перед Богом безперестанку, дослівно «день і ніч» (пор. Одкр. 12, 10). Він обвинувачує вірних перед Богом і обвинувачує Бога перед вірними, щоб таким чином позбавити їх радості, надії, сили. В той час як Святий Дух вказує на добро і подає надію, диявол обвинувачує і ширить страх та безнадію. Але проблема в тому, що людина намагається уникнути страху, тривоги, безнадії. Людина потребує розради, втіхи, підтримки. Ми всі це добре знаємо. Бо і ми під нинішню пору так дуже потребуємо утішення. Потребуємо його як окремі особи, як спільноти – родинні, парафіяльні, а особливо – як народ. Потребуємо утішення правдивого, тривалого, глибокого. Бо навіть позавчорашня перемога нашої юнацької збірної по футболу – хоч як приємна і жадана – не зможе повністю заспокоїти наше серце. На цю спортивну радість падає тінь війни, тінь смутку, тінь тривоги і жалоби. Ми відчуваємо загрозу, ми позбавлені миру і ніяк не можемо заспокоїтися. Ми подібні до старозавітнього мудреця, котрий, вдивляючись у кривди і несправедливості, що їх зазнавав його народ, вичікував і прагнув утішителя: "І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає; від рук гнобителів - насильство, а втішника немає». (Проповідник 4, 1). Втім, ми Христові учні, маємо Утішителя. Його обіцяв Господь апостолам перед своїми страстями, кажучи: «Коли я відійду, пришлю вам Утішителя… Коли ж зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду» (Йо 16, 7.13). Цього Святого Духа, духа істини, Божественного Утішителя Господь посилає своїй Церкві у День Пятидесятниці і посилає своєму народові по всі часи, щоб Його Церква і Його народ сповнялися божественною втіхою, як про це свідчать Діяння Святих Апостолів: Отож, Церква по всій Юдеї, Галилеї і Самарії мала спокій; будуючись і ходячи в Господнім страсі, наповнялася вона втіхою Святого Духа. (Діяння 9, 31). Господь запрошує і нас наповнитися втіхою Святого Духа. А ця Його утіха є чимось цілком іншим, ніж дешева і поверховна втіха цього світу, яку нам підсовує обвинувач-диявол у своїх руйнівних і смертоносних цілях. Утішення, яке дає Св. Дух, це перш за все не розвага. Світ пропонує нам розважитися, щоб «відійти від клопотів», забутися. Для цього пропонує хмільні забави чи низькопробні серіали. Пригадуєте, на схилку Радянського Союзу йшли різні серіали, на честь одного з яких навіть назвали мікрорайон у Львові – Санта-Барбара. Як тоді мешканці Радянського Союзу бігли на ці серіали! - кажуть, що часом парохи діючих храмів мусили навіть вечірню переносити на інший час, бо люди бігли на «Рабиню Ізауру» чи на «Санту-Барбару». А все задля того, щоб забутися, зануритися бодай на хвилину у світ романтики, мильної опери, втекти від нестерпної дійсності, в якій не було видно ані просвітку, ані найменшої надії. Часи змінилися, змінилися і серіали. Вже навіть маємо власні серіали, а може і не власні, бо сценарії написані де-інде. Але нам байдуже. Головне, щоб трохи посміятися, забутися, відійти. Біда, що життя це не кіно і не серіал. Не можна плутати одне і друге! І навіть якщо ми на деякий час відходимо від клопотів, занурившись у світ розваги і низькопробних жартів, клопоти не відходять і не покидають нас. Таке потішення не тільки що є ілюзорним, оманливим, воно ще є й дуже небезпечне, бо не веде до справжнього визволення, а навпаки – провадить до неволі, як алкоголь, наркотик, задурманюючий засіб. Невипадково про деяких людей кажуть, що вони «підсіли» на ту чи іншу музику, на той чи інший серіал… Натомість Божий Дух не каже нам втікати від реальності. Утішення Господнє не ігнорує дійсності, не каже нам відводити очі від нашого життя з його проблемами, труднощами і викликами, бо саме до такого нашого життя прийшов Спаситель і зіслав нам свого Утішителя, який нам відкриває очі на присутність Божу посеред цих труднощів. Як слушно зауважив Святійший Отець Франциск, Святий Дух рятує нас не від клопотів, а посеред клопотів. О. Омелян Ковч був потішений Святим Духом, коли казав, будучи в концтаборі: «Тут я бачу Бога!». Сам Господь Ісус в Оливному городі змагався і здригався на вид прийдешнього страждання, проте із неба зійшов Ангел і «підкріплював Його», потішав Його, додаючи сили і витривалості пройти переможною ходою «per aspera ad astra» - «через терни до зірок». Святий Дух і нині приходить до нашого реального життя, позначеного непевністю, тривогою, страхами і проблемами і наповняє собою людське серце, встановлюючи в ньому мир і тиху радість, яких ніхто і ніщо у світі не може відібрати: «Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо 16, 21). Утішення Святого Духа є справжнім, реальним і глибоким. Воно приносить спокійну впевненість у доброму закінчення справи. Воно дає спокій навіть тоді, коли людина чи спільнота переживають випробування і сум’яття. Серце людини, сповнене Божого Духа, подібне до морських глибин, які залишаються спокійними навіть тоді, коли на поверхні панують буревії і підноситься піна тривоги. Утішення, яке походить від Святого Духа, є довготривалим, бо воно починається у глибинах людської душі, і перемінює людину зі середини. Дія Святого духа змінює світ не через переміну зовнішніх обставин, а через переміну людського серця. Так як це сталося у випадку апостолів і у житті мільйонів справжніх Христових учнів. Якщо ми приймемо Святого Духа, він, може не змінить обставин, в яких нам доводиться жити, але напевно перемінить нас, перемінить наше серце, наш спосіб мислення, наш спосіб сприймання наших ближніх і обставини нашого життя. І саме від цього починаються справжні і довготривалі переміни, як про це навчав митрополит Андрей: «Ключ до перетворення України лежить в ній самій. Ми не можемо змінити зовншініх обставин, але в наших силах змінити себе самих». Очевидно, змінити не власними силами, але силою Святого Духа. Ми часто хочемо міняти всіх і все, але не мінятися самим. Пригадую науку нашого незабутнього Блаженнішого Любомира: «Люди мусять працювати над собою, ставати внутрішньо сильнішими. Якщо ми будемо думати: нехай змінюється уряд, президент, Верховна Рада — всі, тільки не я, — тоді нема надії, бо кожен мусить нести відповідальність». Слова, сказані рівно 15 літ тому, не втратили своєї актуальності і до нині. Блаженніший тоді констатував: «Країна не міняється, бо не міняються люди». Але ж зміни неминучі! Проблема тільки в тому, які це будуть зміни. Під дією якого духа – Божого, чи злого? Бо ми завжди діємо під впливом якогось духа. І відтак настають наслідки наших дій. Добрий Дух завжди приносить добрі плоди, навіть посеред труднощів, випробувань і терпінь. А злий дух неминуче принесе розчарування, страждання і неволю. Навіть якщо це робить під музику забави і розваги. Наша велич у тому, що ми можемо вільно вибирати наші дії. Але трагедією нашою є те, що ми не в силі обирати наслідки наших дій. То ж Святий Дух, бажаючи втішити нас і покріпити, кличе нас і до відповідальності. Бо, ми, люди, схильні втікати не лише від труднощів, але і від відповідальності. Нам здається, що ми здійснюємо вільний вибір. Так, він є вільним, але він мусить бути теж відповідальним. Бо тільки так настануть справжні переміни. Тільки так отримаємо справжнє визволення і потішення, і збудуться на нас слова Священного Писання: «Ликуйте, небеса, радуйся, земле, гукайте весело, ви, гори, бо Господь утішив свій народ і змилосердився над його пригніченими».   О Господи, зішли на нас Свого Пресвятого і Животворящого Духа Утішителя! Нехай Він провадить нас дорогою Божої правди, справедливости і милосердя! Нехай потішить наші зболені серця, наші спільноти, наш народ! Амінь. + Богдан 17 червня 2019 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...