SDE
Ярослав Приріз

Вітальне слово з нагоди відкриття Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

16 жовтня 2014
«Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв» (1 Пет. 4,10) Слава Ісусу Христу!Всесвітліші, преподобні і всечесні отці, преподобні сестри, дорогі в Христі брати і сестри! Вітаю всіх Вас на нашому єпархіальному соборі. За закликом нашої Матері-Церкви ми, духовенство, монашество і миряни Самбірсько-Дрогобицької єпархії, зібрались, щоб роздумати над тим, як пожвавити парафіяльне життя і переосмислити важливість душпастирського служіння у світлі викликів сучасного світу. Розвиток парафіяльної громади повинен бути нашим пріоритетом, адже саме в ній віруючі найчастіше вперше зустрічаються з Христом: чи то через участь у Божественній Літургії в неділю і свята, чи то через хрещення, весілля або похорон, тощо. Тому, оживляючи наші парафії, ми співдіємо з Богом у місії спасіння людини і таким чином плекаємо та оживляємо цілу Церкву. Наш собор має подвійне завдання. Насамперед, я очікую, що впродовж цих трьох днів нам вдасться спільними зусиллями проаналізувати труднощі, з якими зустрічаються наші парафіяльні громади, знайти способи розв’язання існуючих проблем та накреслити шляхи розвитку, оптимальні для умов Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Таким чином ми, тут зібрані делегати з різних куточків нашого прикарпатського краю, послужимо даром нашого досвіду і талантів зміцненню наших парафій. З іншої сторони, за задумом Священного Синоду Єпископів УГКЦ наш єпархіальний собор випереджує Патріарший собор, який відбудеться у вересні наступного року у м. Івано-Франківську. Тому, сподіваюсь, впродовж цих трьох днів ми зуміємо своїм даром послужити й іншим архиєпархіям, єпархіям та екзархатам УГКЦ, запропонувавши власні здобутки на цей Патріарший Собор. Наша праця проходитиме в руслі Синодальної стратегії розвитку нашої Церкви, яку Блаженніший Святослав представив у своєму Пастирському листі «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» (2 грудня 2011 р.Б.). У цьому документі Отець і Глава УГКЦ робить наголос на кількох основних пріоритетах та складових «живої парафії»: Боже слово і катехизація ( що є основою особистого, родинного, парафіяльного та суспільного життя), Літургія і молитва (тобто освячення часу і простору – ламанням хліба, таїнственним життям Церкви і молитвою), Служіння ближньому - Дияконія (або харитативна діяльність), провід – управління дарами, плекання і служіння єдності - сопричастя та місійний дух. Звичайно, за такий короткий час важко охопити всі ці елементи, тому іменована мною Підготовча соборова комісія запропонувала зосередитись на трьох основних блоках: Боже слово і катехизація, Літургійне життя та соціальне служіння. Впродовж кількох місяців над цими темами всі ми роздумували під час реколекцій по наших парафіях та на передсоборових регіональних зустрічах. Тому сподіваюсь, що Ви як делегати вже ознайомлені з проблематикою та, будучи належно підготованими, представлятимете тут не лише власну думку, але й міркування Ваших братів і сестер, з якими Ви спілкувались на парафіяльному та деканальному рівні. Дорогі в Христі! Закликаю всіх Вас приступати до роботи, відчуваючи відповідальність і зацікавлення у розвитку наших парафій. Звичайно, тут на соборі ми ділитимемося власними дарами і талантами, якими нас обдарував Господь, а також досвідом, який ми здобули впродовж нашого життя. Проте, будуючи живу парафію, маємо пам’ятати слова Псалмоспівця: «Коли не Господь збудує дім, даремне будівничі трудились» (Пс.127,1). На церковному соборі маємо насамперед вслухатись в те, що промовляє до нас Господь, бо тільки Його відповіді будуть найвичерпнішими, а розв’язки – найоптимальнішими. Тому ми й розпочали нашу роботу молитвою, тому ця молитва пронизує наші засідання… Нехай Святий Дух провадить нами і надихає на правильні рішення. Бажаю усім нам плідної праці! З Богом, починаймо. + Ярослав 16 жовтня 2014 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Проповідь з нагоди Преображення Господнього

20 серпня 2014
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та Всечесніші отці!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми урочисто святкуємо літургійний спомин Преображення Господнього – реальної події з життя Господа нашого Ісуса Христа, про яку нам розповідає Євангеліє. Земне життя нашого Господа добігало до кінця. Зближався час Його страстей і голгофської смерті, а разом з тим і час випробовування віри Його учнів — майбутніх апостолів. Учні щиро вірили, що Ісус є обіцяний Месія, про Якого писали Мойсей і пророки. Однак Євангельські події вказують, та й самі апостоли пізніше признаються, що ця віра затьмарювалася в їх розумі від тих неправдивих поглядів на Месію, які ширили в єврейському народі книжники і фарисеї. Загально прийнятою була думка, що Месія, прийшовши на землю, згуртує весь єврейський народ, переможе його ворогів, завоює цілий світ і дасть своєму вибраному народові можливість насолоджуватись невимовним щастям на землі. Під впливом таких упереджень були також апостоли, і тому вони ніяк не могли погодитись з тим, що їх учитель, такий могутній і славний, може бути зневажений, скатований, розп'ятий. Через це Христос скріплював віру своїх учнів беззаперечним доказом свого Божества. Необхідно було явити учнями Свою славу — ту славу, яку Він мав в Небесного Отця перед сотворенням світу, яка належала Йому як Синові Божому, одноістотному з Отцем і Святим Духом. Цю безмірну славу Сина Божого ми виразно добачаємо впродовж всього земного життя Ісуса Христа. Також і сьогоднішньому євангельському читання про неї дізнаємось: «…узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли…» (Мт. 17, 1-8). Улюблені у Христі, преображення Господнє належить до одних з найбільш знаменних подій в земному житті Ісуса Христа. Своє Божество Ісус приховував під виглядом тіла, затаював свою славу перед людським оком, а на горі Тавор Господь являється апостолам - ким справді був - тобто Богом. Тому й пише Євангелист Іван: «І ми славу Його бачили, - славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини» (Ів. 1.14). Цим прославленням Ісус хотів зазначити, що хто слідуватиме за ним на Голготу, то йому на кінці важкої дороги розкриється незрівнянне щастя - з терпіння зрине спасіння. Тож завдання людини - стреміти до звершенного переображення свого життя, щоби з хмарних земних низин завітати до світлих, небесних вершин, тобто до місця всякого добра. Із сьогоднішнього Євангелія також бачимо, що саме під час молитви здійснюється оце Таворське чудо, Христос осяяний славою Божества. Тому і для нас щоденна щира молитва приватна, чи спільнотна у Божому храмі, повинні стати джерелом благодаті та духовного очищення. І це є нагода кожному із нас почути в глибині душі постійний та люблячий голос Небесного Отця: „Ти є син (дочка) мій улюблений, котрого я вподобав!” Отже добра сердечна молитва робить нас дітьми Божими, захоронює від байдужості та духовного очерствіння. Для прикладу погляньмо на плоди фруктових дерев, які ми приносимо для освячення на свято Преображення. Зовсім недавно вони були маленьким та непридатним до споживання, але під дією сонця та вологи вони дозріли та стали приємним на смак. Під дією усердної молитви і ми стаємо іншими, наповнюємо своє життя Божими чеснотами. Не забуваймо також і про ті життєдайні середники нашого преображення, котрими є Святі Тайни, а зокрема Сповідь та Причастя. Кожна Свята Літургія – це та Таворська вершина, на якій ми можемо зріти сяйво Божого Царства. Приступаючи до Господньої трапези, кожен стає причасником життя Божого, сповнюється радістю від участі в Божій славі та власного внутрішнього преображення. На горі Тавор Небесний Отець свідчить про Ісуса Христа : «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте!». Словами «Його слухайте!» Бог Отець посилає Ісуса Христа людству як єдиного і остаточного Вчителя. З повеління: «Його слухайте!» випромінює повнота Божественної влади, але також повнота любові Бога до людини. Бо послух Ісусові є для нас не тільки обов’язком, який випливає з буття християнина, але також ласкою, привілеєм, даром. Він є Дорогою, йдучи за Ним, не заблукаємо. Він є Правдою, слухаючи Його, осягнемо правдиве визволення (пор. Йо 8, 32). Він є Любов’ю, а отже, прагне виключно нашого добра, коли скеровує до нас своє слово. Він є Життям, слухаючи Його слово, маємо доступ до вічного життя, бо слово Його — «Дух і життя» (пор. Йо 6, 63). У сьогоднішньому Євангелії також читаємо, що ставши свідками Таворського чуда учні впали обличчям до землі й вельми злякались. Тоді Ісус підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт 17, 7). Дотик Бога усуває із людського серця збентеження і страх, та вливає до нього силу і відвагу. Божий дотик позбавляє людське життя стагнації, інертності і пасивності. Як часто чути ці слова в Святому Письмі: «Устань!». Господь каже до Мойсея на Синай пустині: «Устань вийди поперед людей … Ось я стану перед тобою там на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть (Пор. Вих. 17. 5-7). «Устань та їж, бо далека тобі дорога», — сказав Божий Ангел Іллі. «Вийди з печери і встань на горі перед Господом» — закликав вже сам Господь до пророка (пор. 1 Цар. 19, 7. 11). Пророк Єзекиїл згадує своє пережиття зустрічі з Богом: «Рука Господня була там на мені і він сказав мені: «Встань, вийди на рівнину, і Я там говоритиму з тобою» (3, 22). «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього» — наказує Господь пророкові Йоні (1,2). «Встань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет», — каже Ангел св. Йосифові (Мт 2, 13). «Встану і піду до мого батька», — вигукуй блудний син в хвилині прозріння (Лк 15, 18). «Встань і йди в Дамаск», — чує Савло, коли від Божого світла повалився до долу і осліп (Дії 22, 10).Кожного разу, коли відбувається щось важливе і вирішальне, людина мусить встати. Пряма постава відрізняє людину від тварини. Завдяки їй людина може розмовляти з Богом віч-на-віч, як Мойсей на горі Синай. Вона виражає надзвичайну гідність покликання людини — бути партнером Бога, продовжувати Його діло сотворення і переображення створіння. Постава стояння на ногах є водночас поставою слухання, готовності... Сьогодні наша країна переживає дуже непрості часи військової агресії жорстокого сусіда. На 23-ій річниці незалежності, яку Україна відзначатиме за кілька днів, її громадяни сповнені страху і непевності в майбутньому. У цій ситуації нехай Господній дотик усуне страх і непевність також із наших сердець, нехай наповнить силою і відвагою до дальших кроків на дорозі нашого життя і покликання свідчити і захищати правду, свій народ і свою Батьківщину... «Устаньте, не страхайтесь!» - ці слова підтримки Вчителя звернені особливо сьогодні до нас, до народу України... . Сьогодні, у м. Стебнику, ми посвячуємо храм. Це дім Божий, який вдячні люди будували кільканадцять літ. Богослови називають храм – «небом на землі», «переображеним творінням». Це плід людських рук, який силою освячувальних молитов стає Божим даром, місцем, де молитва стає особливо мила Богові. Також це простір, де молільники мають переображатися – ввійшовши в нього, змінюватися і ставати кращими, одухотворюватися. Тому можемо сказати, що храм – це гора Тавор, на якій, згідно з Переданням, відбулося Господнє Переображення. Нехай цей храм, який ми сьогодні освятили, буде тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Кожна Божественна Літургія є «горою преображення», де ми можемо відчувати близькість Господа. Незадовго ми зійдемо з цієї нашої «гори» молитви й застанови і підемо, щоб продовжити нашу місію у світі. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія-Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві. Стараймося щоби разом з плодами, що ми їх сьогодні принесли до храму на освячення ми також віддавали Господеві гідні плоди нашого побожного життя. Нехай вони будуть покладені в скарбницях Небесного Царства. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 19 серпня 2014 року Божогом. Стебник Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (Приріза)

15 квітня 2014
Смерти празнуємо умертвіння...іншого життя вічного начало(Тропар 7-ї пісні Канону Пасхи) ВСЕСВІТЛІШІ ТА ВСЕЧЕСНІ ОТЦІ!ПРЕПОДОБНІ ЧЕНЦІ ТА ЧЕРНИЦІ!ДОРОГІ У ХРИСТІ БРАТИ І СЕСТРИ! ХРИСТОС ВОСКРЕС!Воскресіння Христове, святкувати яке знову сподобив нас Господь, – це велике, світле і радісне свято. Воно велике, бо змінило історію світу. Світле, бо просвітило темряву, яка охопила свідомість людей. Радісне, бо звільнило людський рід від тягаря гріха та його трагічних наслідків. У Воскресінні Христовому полягає вся сутність християнства, бо Пасха є безсумнівним доказом того, що Христос є не просто Учителем, Пророком чи Проповідником, а Сином Божим, Спасителем людського роду. Немає більшого, світлішого і радіснішого для християнина свята, ніж празник Христової Пасхи! Немає урочистіших слів, ніж великоднє привітання «Христос воскрес!» Де б не лунали ці слова – повсюди вони сповнюють трепетом кожну християнську душу, а серце зігрівають полум'ям віри. У цих словах – віра мучеників та ісповідників, які відважно зносили насміхання й побиття, йшли на страждання і смерть. У цих словах – витривалість подвижників, які силою благодаті Божої перемагали пристрасті людської природи. У цих словах – жива сила, якою святі безсрібники і чудотворці зцілювали хворих. Упродовж двох тисяч років сотні тисяч святих чоловіків і жінок беруть на себе солодке ярмо воскреслого Христа (пор. Мт. 11, 29–30) з трепетною вірою в те, що їх духовні подвиги не є даремними. Тому, «маючи навколо себе таку велику хмару свідків» (Євр. 12, 1), чуючи або промовляючи слова «Христос воскрес», і ми сповнюємося радістю та разом із Церквою співаємо: «Нині все наповнилося світлом: небо, і земля, і глибини підземні. Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння, – в якому ми утверджуємось» (Тропар 3-ї пісні Канону Пасхи). Євангеліє розповідає нам про те, що після свого воскресіння Христос з'явився жінкам-мироносицям і сказав їм: «Радуйтеся!» (пор. Мт. 28, 9). Цей заклик сьогодні звучить і до всіх нас. Тому радіймо, бо Господь постраждав і помер задля нашого спасіння. Радіймо, бо воскреслий Господь відкрив нам двері воскресіння і вічного життя. Суть християнської віри та пасхальної радості полягає не просто в переконанні, що воскресіння Христове звільнило людство від тягаря гріха і смерті, а й у впевненості в тому, що ним Він зцілив людську природу. А кожен християнин, у Христа хрестившись, у Христа зодягнувся (пор. Гал. 3, 27) та має можливість причаститися цієї нової, зціленої природи. Воскреслий Христос, як колись своїм учням, сьогодні продовжує являтися нам невидимим чином. Він приходить до кожної людини, стукає у двері людського серця, до кожного скеровує Своє слово. Нашим завданням є почути Христа, вийти Йому назустріч та одухотворити і змінити своє життя. Маємо кріпитися надією, що Христос завжди готовий виявити до нас свою безмежну любов, як Він показав її на хресті, промовивши до розбійника: «Сьогодні будеш зо мною в раю» (Лк. 23, 43). Ще одним приводом для цієї надії є слова св. Йоана Золотоустого: «Увійдіть всі в радість Господа Свого... Нехай ніхто не засмучується гріхами, бо прощення з гробу засяяло...» Для кожного вірного вмирання для гріха має завершитися воскресінням до вічного життя. Щоб його отримати, ми покликані духовно подвизатися через покаяння, очищення, молитву і освячення. Цей шлях непростий і тривалий, але завдяки Христовому воскресінню можемо вже за земного життя долучатися до цього вічного життя через причастя Євхаристійних Тіла і Крові Ісуса Христа. Чим, як не сяйвом Святої Пасхи, розсіємо туман життєвих печалей? Пасхальна радість допомагає нам не просто забути про наші труднощі, скорботи та проблеми, про дійсність, яка часто сповнена ненависті, ворожнечі, підозри та зневіри, – вона перемінює кожен смуток і журбу на радість і надію. Там, де приходить світло воскреслого Спасителя, немає місця для темряви зневіри чи страху, але навпаки – настає пробудження нового життя і вічної радості.Згубні наслідки гріха і зла наш український народ особливо гостро відчуває останнім часом, коли після кількох місяців внутрішніх суспільно-політичних конфліктів наша Батьківщина зазнала нападу зовнішнього агресора. Проте ми віруємо, що жертва тих, хто віддав життя за рідну землю і народ, принесе свої благодатні плоди, а торжество Пасхи Христової продовжуватиме звершуватися в нашому суспільстві й у нашій християнській країні буде що раз більше утверджуватися нове життя, засноване на Божому законі, на Божій істині й любові. Христова Пасха не є тимчасовою подією далекого минулого, а реалізується впродовж історії, бо, незважаючи на всі потуги та підступи зла, добро завжди торжествує. Свідченням цього є і наша Українська Греко-Католицька Церква, яка цього року святкує 25-ліття своєї легалізації після того, як Божою силою після довгих років переслідування з боку безбожного імперського режиму вона воскресла з катакомб. Наприкінці цього року, під час нашого Єпархіального собору, ми роздумуватимемо над новими перспективами до пожвавлення життя та діяльності наших парафіяльних громад, щоб у нових умовах вони були для кожної людини «місцем зустрічі з живим Христом». Дорогі в Христі! Вітаю всіх зі світлим празником Воскресіння Христового! Нехай радість Христової Пасхи – празників Празника і Торжества усіх торжеств – завітає до кожного дому. Поділімося нею з рідними, близькими, друзями і знайомими. Передаймо її скорботним і знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги й підтримки. Донесімо її і тим, хто з різних причин перебуває далеко від рідного дому. Нехай воскреслий Господь допоможе всім нам подолати труднощі і негаразди, скріплюючи нас в надії на перемогу добра над злом та істини над неправдою! Благовість Христової Пасхи нехай поширюється українською землею, щоб вона сповнилася справжньою радістю, яку дарує тільки воскреслий Господь. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + ЯРОСЛАВ,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Квітну неділю 2014 року Божого Детальніше...

З приводу геройської смерті блаженної пам'яті

22 лютого 2014
Дрогобич, 21 лютого  2014 р. Б. Слава Ісусу Христу !  З приводу геройської  смертіблаженної пам'яті Олега УШНЕВИЧА,Йосипа ШИЛІНГА,Богдана СОЛЬЧАНИКА,Володимира ЖЕРЕБНОГО,Богдана ВАЙДИ,Володимира ТОПІЯ та інших наших невинно убієнних братів і сестер висловлюємо родинам покійних, їхнім друзям і знайомим глибоке та сердечне співчуття. З вірою у воскресіння всі ми сприйняли сумну звістку про геройську смерть наших братів у Христі – блаженної пам'яті Олега, Йосипа, Богдана, Анатолія і Богдана та інших невинно убієнних. Разом із кращими синами і дочками українського народу на Майдані у Києві вони загинули, коли стали на захист дарованих Богом фундаментальних цінностей: людської свободи і прав, соборності та незалежності Української Держави, гідного майбутнього для співвітчизників. Ми віримо, що ці люди – справжні герої і мученики, які у своєму доленосному подвигу боротьби за свободу і справедливість на рідній землі виконали свою духовну місію. Тим самим вони стали справжніми синами нашого Небесного Отця, адже їхній подвиг – це пряме виконання Божих настанов і слів: «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Любить той, хто перебуває зі своїм народом у Бозі, і наші невинно убієнні брати і сестри засвідчили це своєю мученицькою смертю. Вони йшли до кінця, знаючи, що передусім у своїй совісті будуть чисті, бездоганні та виправдані перед Богом. Ці герої і мученики назавжди вложили в наші серця цінність християнської свідомості й правильних життєвих ідей, позицій і пріоритетів. Їхня кров для нашої нації – насіння, як писав колись про християнських мучеників церковний письменник Тертуліан. Воно має сприяти нашому християнському і національному вихованню, становленню нашої патріотичної свідомості і натхненню до жертовної праці й подвигу задля подальшого утвердження вічних і божественно-людських цінностей миру, справедливості та свободи серед нашого народу і людства загалом.  Єднаючись з усією Україною через спільну молитву за усіх загиблих героїв нашої землі, дякуємо Богові за дар їхнього земного життя, за їх приклад великих християнських чеснот віри, надії і любові. Нехай Господь Бог кріпить родини, близьких і друзів блаженної пам'яті Олега УШНЕВИЧА, Йосипа ШИЛІНГА, Богдана СОЛЬЧАНИКА, Володимира ЖЕРЕБНОГО, Богдана ВАЙДИ і Володимира ТОПІЯ та інших невинно убієнних у цьому нелегкому випробуванні, а переставленим слугам Божим – невинно убієнним нашим землякам, які стали прикладами жертвенної любові до України – подасть вінець небесної слави й вічну пам’ять. Благословення Господнє на Вас! + Ярослав (Приріз),ЄпископСамбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Пастирське послання з нагоди скликання Єпархіального собору

03 лютого 2014
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Уже впродовж кількох років триває реалізація синодальної стратегії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». У цьому руслі Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви постановив провести у 2015 р.Б. Всецерковний Патріарший Собор, а у 2014 р.Б. – єпархіальні Собори. На виконання цієї Синодальної постанови я, як Самбірсько-Дрогобицький єпархіальний єпископ, своїм декретом скликав єпархіальний Собор, який відбудеться з 16 по 18 жовтня 2014 року Божого. В цьому надзвичайно важливому в житті нашої єпархії заході візьмуть участь духовенство, монашество і миряни. Це - працівники Єпархіальної курії, члени Колегії єпархіальних радників, члени Пресвітерської ради, Голови єпархіальних комісій, Ректор Єпархіальної семінарії, отці декани, делеговані священики від кожного деканату, представники монашества з терен нашої Єпархії та делеговані миряни з кожного деканату (див. кан. 238 ККСЦ). Ми свідомі того, що людина найчастіше вперше зустрічається з Христом саме на парафії - через участь у Божественній Літургії, хрещенні, шлюбі, похороні, через душпастирські відвідини… Парафія є спільнотою спільнот, у якій існують різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Плекаючи та оживляючи наші парафіяльні громади, ми тим самим плекаємо та оживляємо цілу Церкву. Тому головною темою, над якою ми розмірковуватимемо на нашому єпархіальному Соборі, є «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Нашим головним завданням є допомогти усвідомити всім вірним, що за оживлення парафії несе відповідальність кожен. Для нас дуже важливим є добре організувати діяльність парафії, щоб укріплювати єдність і любов між всіма членами Церкви. Зважаючи на важливість єпархіального Cобору і головної теми, яка на ньому обговорюватиметься, ми будемо наполегливо до нього готуватися. Для цього заплановано ряд заходів й ініціатив, аби у світлі Святого Письма та Церковного Передання спільно пізнати основні проблеми і виклики, які сьогодні стоять перед парафією, та знайти шляхи і способи покращення парафіяльного життя. Координуватиме підготовку до нашого єпархіального Собору спеціально покликана для цього Підготовча комісія. Ми готуватимемось у кілька етапів, зокрема – через реколекційні науки та регіональні зустрічі парафіяльних представників. У кожній парафіяльній громаді пройдуть реколекції з особливим наголосом на питаннях, які плануємо обговорити на Соборі (молитва, проповідь Божого Слова і соціальне служіння). Під час цих реколекцій гаряче заохочую не тільки зосередитись на науках реколектанта, але й обговорювати почуте та подавати свої відгуки і пропозиції щодо оживлення парафіяльної діяльності. Згодом відбудуться регіональні зустрічі представників кожної парафії, під час яких буде опрацьовано відгуки і пропозиції парафіян та під проводом Підготовчої комісії буде вирішено, які питання слід запропонувати до розгляду на єпархіальному Соборі. Під час цих регіональних зустрічей також буде обрано делегатів, які представлятимуть думку своїх громад на єпархіальному Соборі. Заплановані нами реколекції та регіональні зустрічі, важливі ще й тому, що особи, які братимуть у них участь, пізнавши проблеми, виклики і потреби, що сьогодні стоять перед парафіяльними громадами, сподіваюсь, повніше усвідомлять власну відповідальність за життя парафії і намагатимуться пожвавити її життя. Таким чином ми зможемо реалізовувати головне завдання нашого єпархіального Собору. Дорогі у Христі! Заохочую усіх до молитви за успішне проведення Собору Самбірсько-Дрогобицької єпархії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Також прошу кожного активно долучитись до планованих підготовчих ініціатив. Сподіваюсь, що цей наш єпархіальний Собор, який ми проведемо у 25-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви, підведе певний підсумок того, що нашій Церкві вдалося здобути від часу виходу з підпілля, а також на тлі нашої багатої історичної спадщини накреслить нові шляхи до пожвавлення життя і діяльності парафіяльної громади, щоб у нових умовах вона була для кожної людини «місцем зустрічі з живим Христом». + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Неділю після Богоявлення ГНІХ,26січня 2014 року Божого  Детальніше...

Пастирське звернення Преосвященного владики Ярослава з приводу суттєвого загострення суспільно-політичної ситуації

23 січня 2014
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Останніми днями в Україні суттєво загострилася суспільно-політична ситуація. Внаслідок тривалого нехтування владою мирного волевиявлення громадян та наступу на їхні права і свободи було спровоковано силове протистояння, пролилася кров, гинуть люди… У такій ситуації маємо пам’ятати, що насильство не вирішує проблеми, а тільки поглиблює кризу, в якій опинилася українська держава. Зараз для українців як ніколи актуальними є Христові слова: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт.5,9). Тому абсолютно необхідним є мудрий діалог для вирішення конфлікту мирним шляхом і забезпечення в українському суспільстві належного рівня гідності, прав та свобод людини. Закликаю усіх до молитви за загиблих і поранених та за успішне вирішення конфлікту. У багатьох наших храмах ця молитва вже налагоджена і вірю, що вона приносить свої плоди. Прошу духовенство, монашество і мирян посилити ці моління в своїх парафіяльних громадах, спільнотах і сім’ях. Зокрема, в ці дні звертаймося до Господа словами Митрополита Андрея (Шептицького): «Всемогутній, безсмертний Боже, Отче Господа нашого Ісуса Христа! Ти страшний у Твоєму гніві, але безконечно добрий у Твоєму милосерді! […] Віримо і надіємося, що тяжкі ті допусти зіслав Ти на людський рід як досвід, а не як кару. Грішних твоїх синів Ти не відтручуєш, не відвертаєш твого пресвятого обличчя від їх долі, бо не хочеш смерти грішника, а його навернення та спасення. Тому надіємося, що всі терпіння, що їх доводиться нам у житті зносити з милосердної Твоєї волі, допущені для нашого добра. Ми віримо й надіємося, що покаянням, щирою молитвою і щирим прийманням найсвятіших тайн зможемо заслужити собі на те, що скоротиш час досвіду і терпінь, що милосердним оком споглянеш на твоїх дітей, що даси їм витривати з благодаттю у злиднях теперішнього життя і всемогутньою Твоєю волею положиш край нашим терпінням». Амінь владика ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький 23 січня 2014 року Божого   Доручається всім душпастирям прочитати це звернення після Божественної Літургії у неділю, 26 січня 2014 року Божого. Прохання на Сугубій єктенії:«Ще молимось, щоб ворожнечу, ненависть, всякі злодіяння та самолюбство викоренити, і щоб любов і мирне співжиття усім слугам Твоїм подати, і в побожному та спокійному житті їх утвердити, Господи, вислухай і помилуй» (Див. Служебник, Додаток, Єктенії на всякі потреби). Детальніше...

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Степана

10 січня 2014
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі брати та сестри! Христос Рождається! Упродовж оцих радісних святкових днів ми в різний спосіб звеличуємо подію Христового Різдва, яке сталось вже понад дві тисячі років тому. Проте світло Вифлеємської Зорі, яка всьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сяяти скрізь віки аж до нас, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. Відколи Світло Христової Істини просвітило українські землі, наш боголюбивий та працьовитий народ оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості, якою люди переспівують Євангельські оповіді. Ці народні гімни звеличують свято, нагадують нам про його зміст, а також повчають, закликаючи нас вчинити свої серця яслами для Божого Дитятка, зігріти їх любов’ю і милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Він приходить до нас. У колядках переспівуємо Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про ясла, які приймають величного Царя. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним дитятком, щоб кожен з нас зміг його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зіркою, прийшли поклонитись Божому Синові та принесли йому дари. Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть – пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Степана, що загинув, бо свідчив про Того, кого відкинули „будівничі” Ізраїля. Але його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла – над темрявою, істини – над оманою. Варто наголосити, що празник святого Первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, щоб віддати своє життя за всіх людей, показати євангельських шлях життя до спасіння. А святий Стефан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, чинить для Бога те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі. Життя святого Стефана – свідчення справжнього християнського життя, від якого часто не відчуває божественної радості більшість сучасних людей. Він проповідував Бога словом, щохвилинним своїм життям, підкріплюючи істинність своєї постави знаменнями і чудесами. Великому божественному успіху його проповіді спротивились своєю ненавистю єврейські законовчителі, гріховними пристрастями закриті на справжнього, відкритого Христом Бога. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії святий Стефан демаскує усю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих Ним пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували. Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це результат не миттєвої реакції, а багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерті. Завдяки цим чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж зректися свого Спасителя. Його побили камінням на смерть, а він не нарікав і навіть молився за своїх мучителів, бо був свідомий, за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. Христос не забарився нагородити того, хто з любові до Нього віддав своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, яка, згідно з Писанням, була немов сон, стала переходом у блаженство перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: "Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога" (Ді 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам. Сьогодні звертаємо увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва усіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Івана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого Воплоченого Бога. Євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому „Домі Хліба” Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людожерливого „ірода” – радянського більшовизму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й кожну боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, „бо з нами Бог!”. Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши від схвалення цього вбивства до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Церква-Мати сьогодні запрошує й кожного з нас стати духовними учнями святого первомученика і архидиякона Стефана, подаючи нам його як приклад того, наскільки важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб берегти Його в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків. Навіть незважаючи на згадку про мучеництво Стефана (яке насправді є не поразкою, а духовною перемогою), весь цикл різдвяних свят є таким світлим та радісним. Вони нагадують нам, часто зневіреним та розчарованим, про історичну подію, яка є завдатком нашого спасення, свідченням любові Бога, Який забажав замешкати поміж нас, бути з нами. Тож задумаймося над правдивим сенсом наших колядок, повірмо Євангелію, яке вони переповідають, пам’ятаймо про наше покликання свідчити про Христа не тільки зараз, колядками, але постійно – нашим щоденним життям. Через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, Який дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, над якою Церква заохочує нас постійно розважати та її свідчити. Будьмо вдячні Богові, Який привів нас до правдивої Церкви – божественно-людської спільноти мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих Української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь. Детальніше...

Проповідь в Навечір'я Різдва Христового (2014)

06 січня 2014
Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні через участь у богослужіннях Христової Церкви ми перебуваємо у завершальному етапі підготовки до неймовірного й невимовного свята, надзвичайної події, яка очікуватиме кожного з нас, - Різдва Христового.   Господь і Бог наш, Котрий не має меж, Котрого ніщо не здатне обмежити, входить у світові межі, у володіння смерті; з повноти несотвореного життя Він обмежує Себе у вузькі рамки гріховного світу; будучи вічним, народжується в часі, щоби в цьому світі, вузькому, тісному, відірваному гріхом від Бога, перебувати зі своїм улюбленим творінням – людством, задля ублагороднення, дарування сили і святости кожному, хто прагне повноцінного справжнього християнського способу життя. Велич цього славного Божого Приходу не тільки в тому, що Спаситель сходить  на землю, але своїм Різдвом Він підносить землю до неба. Христос знижується до рівня людини для того, щоб саму людину піднести, обновити,  уподібнити її до себе, зробити мешканцем неба. Стає одним із нас, щоби  всіх з’єднати в одну Христову родину, коли всі ми, за словами апостола Павла, стаємо дітьми Божими та маємо право називати тепер Бога своїм Батьком. Це чудесне упокорення Всемогутнього Бога спонукає кожне чисте та відкрите серце збагнути в цих днях велику правду, що причиною такого  Божественного сходження на землю може бути тільки безмірна та всеохоплююча любов. Таким є наш Бог, Котрий воістину «цілий світ любов’ю спас». Сьогодні вічний Бог народиться в часі, і почнеться хресний шлях нашого Господа; сьогодні для нас з’явиться жертовна, хресна божественна Любов. І весь життєвий шлях Господа є нічим іншим, як виконанням заповіді про любов, яка не знає ні меж, ні перепон;про цю любов, котра своє життя віддає за друзів своїх. Ось про що говорять нам життя та смерть Христові, ось про що нам сьогодні говорить Різдво, на порозі якого ми з вами стоїмо. В цьому приході з небес нам відкривається Бог навіть більш таємничий, ніж Бог небесний і невидимий, недосяжний для людського розуму, тому що в цьому видимому Немовлятку прихована вся повнота невидимого, недосяжного Бога. Маючи можливість доторкнутися до цього народженого у Вифлеємі Маляти через участь у сьогоднішній і завтрашній Євхаристії, ми з трепетом пізнаємо, що Він – правдивий Бог, Котрий став правдивою Людиною задля того, щоб запропонувати нам святість життя, його природність і такий плин, яким його задумав і створив на початку Творець неба і землі. Стоячи на порозі Різдва Христового, кожен з нас мав би щиро себе запитати: «А що для мене особисто означає це свято? Чи має для мене значення прихід та життя Бога у моєму житті? Чи надихає воно мене на здобуття святості, максимальної подібності до Христа? Часто внаслідок численних клопотів про те, у що маємо одягнутися, що приготувати чи в який спосіб святкувати, забуваємо, що Христове Різдво є не тільки подією, що відбулася ось вже понад два тисячоліття тому. Християнство не є релігією минулого, але воно є живою та динамічною дійсністю для людей, що спасаються; для людей, котрі шукають Бога, його святості, подібності до Нього, а не товариства до гріха і зла у будь-якому їх прояві. Дорогі брати і сестри! Зустрічаючи день Різдва Христового, очистьмо своє нутро від зла, постараймося стати перед Господом твердими у вірі. Хто щиро любить Христа, нехай світліше прикрасить себе виконанням Його заповідей, щоб, бачачи нашу істинну віру, Господь радувався разом з нами. Очистьмо сумління, освятімо дух - і в чистоті та непорочності зустрінемо народження Бога – Слово. Повернімось тепер до кожного, хто нас оточує, з подібною любов’ю: чи зможемо ми, перед лицем Божого воплочення, по-іншому поставитись до людей, ніж Сам Бог, Котрий став Людиною? Заповідь нову Він дає нам, і постійна новизна та актуальність її проявляється в тому, щоб любити і друзів, і ворогів такою любов’ю, яку має Отець до створіння свого; такою любов’ю, яку явив Господь на хресті, тобто жертвенною любов’ю, котра називається «покладати життя своє за друзів своїх». Визнавати друзями тих, хто тебе другом не визнає, жити для них із дня в день, а якщо потрібно, то і померти ради них, з останньою молитвою на устах: «Господи, прости їм, бо вони не знають, що чинять». Схиляючись сьогодні у молитві перед Богом, віддаю Його милосердю кожну християнську  душу, щоби ці різдвяні святкування для всіх нас стали справжнім духовним  відродженням. Зичу усім Вам у цих днях якнайповніше скористатизі  щедрих Божих ласк, активно приймаючи участь з цілими вашими родинами у різдвяних відправах Церкви. Готуючись вже сьогодні до цих величних днів, пам’ятаймо, що найкращою  прикрасою для наших осель мають стати не тільки гарні ялинки та пишні столи. Якщо сядемо до сьогоднішнього родинного столу у взаємному  примиренні, поєднані з Богом через Тайни Сповіді та Причастя, в атмосфері спільної молитви, побожних роздумів та пристойного спілкування, то ця вечеря буде для нас дійсно Святою. Сьогодні я так дуже хотів би, щоби всі ми понесли отой правдивий дух різдвяного святкування до своїх родин, сусідів, близьких та знайомих, а особливо до нашої молоді.  Справжнє  свято – це освячення своєї душі. Святкувати – означає ставати святими. Різдвяні святкування: Свята Вечеря, взаємні привітання, навчання дітей добрих традицій та звичаїв, відвідування самотніх та потребуючих, пам’ять про тих, кого поряд немає, -  все це вводить нас в атмосферу чогось дуже близького та родинного. При тій нагоді бажаю звернутися сьогодні також до кожної християнської родини. Плекайте у своїх сім’ях правдиві ідеали  любові до Бога та ближніх, вчіться духовності від Пресвятої Родини з  Назарету. На завершення зичу усім, щоб це велике і радісне свято Різдва Христового стало для нас джерелом християнської віри, надії та любові. Нехай кожен з нас, подібно як пастушки у Вифлеємі, почує та переживе у своєму серці привітальні слова Господнього ангела: «Не лякайтесь, бо ось я благовіщу вам велику радість...». І справді, Христове Різдво – це свято  великої радості, бо Бог не залишив нас, немічних людей, на поталу долі, але  послав Свого Єдинородного Сина, який «прийшов днесь із небес, щоб спасти  люд свій весь і утішив всіх». Амінь. Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2014)

23 грудня 2013
Небо і земля сьогодні хай радіють…Бог бо в тілі появився...Прийшла надія народів,щоб визволити нас від ворожої неволі.(Стихира на Литії Різдва) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос рождається! Цим християнським різдвяним привітанням виражаємо віру, що Різдво Христове є вічно живою подією в історії спасіння людства. Божий Син народився у Вифлеємі більш як дві тисячі років тому, але ми стаємо свідками чуда Його Воплочення постійно. І ось нині ми знову удостоїлися почути ангельську благовість: «…народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2,11).   Урочистий празник Різдва Христового, яким «небо і земля нині торжествують», є для всіх нас джерелом невимовної радості та спонукою до благодарення і поклоніння Богові. І це не дивно, адже Бог рождається на землі як людина, рождається для того, щоб дарувати нам вічне життя. Тому, роздумуючи над різдвяною тайною, преподобний Єфрем Сирійський захоплено каже: «Благословенне Немовля, Яке розвеселило нині Вифлеєм! Благословенне Отроча, Яке нині дарувало людству юність! Благословенний Плід, Який нині схилився до голодних! Благословенний Багатий, Який раптово збагатив нашу убогість і доповнив наші нестачі!» (Єфрем Сирійський, Піснеспіви на Різдво Христове, 2). Христове Різдво – це безцінний дар Божественної Любові людині, адже «цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього» (І Йо. 4, 9). Прийнявши вигляд беззахисного немовляти, Божий Син принизив Себе, щоб забрати наші біди і скорботи, спасти нас від гріха та запровадити до Царства Небесного. Відтепер тільки з Ним і в Ньому полягають весь сенс,  радість і повнота нашого життя, бо Він – наша «путь, істина і життя» (Йо. 14, 6). Христос своїм Різдвом засяяв світлом у темряві гріховності (пор. Йо. 1, 5), започаткував оновлення світу і дав нам «у своїй благодаті втіху вічну й добру надію» (ІІ Сол. 2, 16). Здавалося б, із пришестям Христа, Який приніс на землю мир і любов, повинні були б раз і назавжди зникнути зло і ненависть. Проте Божа благодать не прищемляє свободи вибору людини. Як у час народження Христа у Вифлиємі не було нікого, хто б впустив до своєї оселі Божу Родину, так і тепер не всі відкривають Христові двері свого серця. Як тоді Іродові слуги шукали Боже Дитятко, щоб вбити Його, так і сьогодні зло різноманітним чином намагається опанувати світ, сіючи страх, насильство, ненависть та тривогу. Людська злоба, ніби глузуючи з Божої любові, продовжує проявлятися у цьому світі, часто дуже брутальними способами. Як наслідок, сьогодні ми відчуваємо різноманітні загрози не тільки для нашого фізичного буття, але й для духовного благополуччя, бо існують спроби знищити моральні цінності та гідність особи, закладені в людській душі Богом. Проте неповторна у своїй суті спасенна різдвяна подія, коли ми знову сподобилися благодаті зустрічати Спасителя світу, утверджує нас у переконанні про тріумф добра, правди і справедливості. Згадуючи сьогодні євангельську оповідь про Різдво Христове, ми сповнюємося впевненістю в переможну силу Божого Промислу, який провадить світ до добра і навіть зло обертає на благо. Не під силу було Іродові вбити Боже Дитя – не вдасться й брутальній силі знищити Божі ідеали у світі, хоч навіть якими крихкими та безпомічними вони не здавались би нам. Цю впевненість Церква виражає у співі переможного гімну “З нами Бог”, яким ми висловлюємо нашу віру в те, що різноманітні катаклізми, негаразди та труднощі неспроможні протиставитись Всемогутньому Богові, з Яким і в Якому перемагаємо. Цим «щитом віри» ми зможемо «згасити всі розпечені стріли лукавого» (пор. Еф. 6,16). Навіть у найскладніших обставинах нашого життя маємо ясно усвідомлювати, що Господь здатний перетворити наші болі й страждання на блаженство та радість. Немало було тих «розпечених стріл» упродовж історії Христової Церкви на українських землях. Зокрема, в минулому столітті наш народ і Церква зазнали численних поневірянь і гонінь від імперських людиноненависницьких і богоборчих сил. Проте, просвічені світлом Вифлиємської зорі, ми впевнено пройшли крізь труднощі і перешкоди і в цьому році відзначаємо 25-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Тому благодарімо Господа за все, що Він вчинив для нас, та, поклоняючись сьогодні новонародженому Ісусові, разом із мудрецями і пастухами принесімо Йому подячні дари – поклоніння, молитву і наше праведне життя. Дорогі в Христі! Вітаю кожного з нагоди світлого празника Христового Різдва і прошу Вас передавати різдвяні вітання тим, хто з різних причин зараз перебуває далеко від рідної домівки. Збираймося разом родиною і спільнотою, єднаймося духовно з хворими, ув’язненими та подорожуючими, щоб дати їм відчути тепло Різдва Христового та висловити вдячність Богові за те, що Він є посеред нас і провадить нас Своєю невидимою десницею. Ділячись різдвяною радістю, продовжуймо і розвиваймо наші різдвяні традиції і звичаї, якими так багатий наш боголюбивий народ. Нехай Різдво Христове стане для всіх нас особливим об’явленням Бога у наших серцях, скріплюючи нашу віру в Божу опіку, сповнюючи нас надією на здійснення в Бозі наших сподівань та обдаровуючи нас благодаттю любові до всіх оточуючих. Нехай світло Вифлеємської зорі освітить наші серця та буде дороговказом на дорогах нашого життя. Новонароджений Христос у Новому 2014 році Божому нехай дарує усім благе і мирне життя, благословить усіх нас своєю благодаттю та просвітить світлом правди. Ангельська пісня: «Слава у вишніх Богові і на землі мир, у людях благовоління» (Лк. 2, 14), - нехай завжди лунає у наших серцях та об’єднає усіх нас у благородній та святій меті – служінню Богові та Україні. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2013 року Божого Детальніше...

Звернення щодо подій на "Євромайдані"

06 грудня 2013
Всесвітлішим та всечеснішим отцям! Преподобним ченцям та черницям! Дорогим у Христі братам і сестрам! Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі! Вже впродовж довшого часу в Україні панує тривожна ситуація, спричинена необдуманими кроками представників державної влади. Багато наших братів і сестер на майданах відстоюють свої права і свободи та виступають проти посягань на людську гідність. На жаль, ті, кому українці довірили владу у державі, поки-що належним чином не реагують на вимоги громадян України. Ми знаємо, що молитва чинить надзвичайні речі навіть в ситуаціях, які здаються безнадійними, бо нею ми отримуємо від Бога великі благодаті. Тому, зважаючи на непросту суспільно-політичну ситуацію, Глава і Отець нашої Церкви Блаженніший Святослав звернувся зі закликом до молитви за кращу долю для нашого народу та за те, щоб Господь подав мудрість нашому суспільству загалом і кожному громадянину зокрема. Доручаю душпастирям прочитати звернення Блаженнішого Святослава після Божественної Літургії в неділю, 8 грудня 2013 р.Б. та після кожного богослужіння проводити особливі моління за мир і спокій в державі та успішне вирішення суспільно-політичної кризи. Благословення Господнє на Вас! + ЯРОСЛАВ (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...
^ Догори