Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству,возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим Христос народжується – славте!Христос із небес – зустрічайте!Христос на землі – бадьортеся!Канон Утрені Різдва Христового Дорогі у Христі! Цими словами із канону різдвяної Утрені хочу привітати всіх вас зі світлим святом Різдва Христового. Сьогодні Христова Церква закликає нас не просто вкотре відзначати це свято, а й запрошує прославляти, зустрічати Бога, який прийшов до нас у людському тілі, та кріпитися присутністю цього небесного Дитяти. «Христос народжується – славте!» Це запрошення набирає для нас особливого значення, коли приєднаємося до безпосередніх учасників і свідків події цього дивного народження. Ті, хто славить новонародженого Божого Сина, – це передусім небесні ангели. Це вони відкривають перед пастирями, які стоять вночі на сторожі своїх отар, чудесну новину про народження Сина Божого, співаючи величну пісню: «Слава на висотах Богові, а на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Чи не вперше ангельські сили стають поруч з людьми і разом з ними творять один-єдиний народ, небесний і земний хор. Ця вселенська прослава, яка лунає єдиним багатоголоссям неба і землі, наче показує, що у таїнстві воплочення Сина Божого небесна і божественна дійсність поєднується з людиною, з її історією, минулим, сучасним і майбутнім. У цьому таїнственному поєднанні в особі новонародженого Ісуса Христа, Бога і людини, відбувається обмін дарами між ними: Творець відкриває повноту свого вічного життя людині, а життя людини вповні відкривається Богові, стає простором Його присутності та діяння. Ось чому славити новонародженого Спасителя – означає насамперед відкрити Його присутність у нашому житті. Сьогодні Бог дійсно є з нами, у сучасному моменті історії нашого народу, того об'єднаного Божого люду, який від ангелів вчиться, як гідно предстояти перед Богом і Його величати. Прославляючи різдвяною колядою народженого Спасителя, ми разом з ангелами сповіщаємо прихід небесної радості, що усуває земний смуток і розпач, даруючи людині дар вічного життя із Богом. «Христос із небес – зустрічайте!» Зустрічаючи Сина Божого, який в людському тілі прийшов на світ, ми визнаємо, що сам Бог захотів увійти в життя кожного з нас, аби на себе взяти всі наші провини, недуги, болі й негаразди, а нам дарувати своє вічне блаженство та щастя. Момент, коли Спаситель торкається кожного із нас зокрема та силою і діянням Святого Духа вносить своє вічне життя у наше людське життя, ми називаємо Святим Таїнством. Таких Таїнств у Христовій Церкві є сім: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Священство, Подружжя та Єлеопомазання. Ці Таїнства є плодами і наслідками народження Бога у людському тілі. Щоразу, коли ми приймаємо і беремо участь у тому чи іншому Святому Таїнстві, нам дається великий дар зустрічі з Христом-Господом, а ця зустріч переображує наше життя, наповнюючи його любов'ю Отця, благодаттю Сина і силою Святого Духа. Таким чином Божа присутність через Святі Таїнства робить нас учасниками Божого життя, згідно зі словами св. Атанасія: «Бог став людиною, щоб людина могла стати богом за благодаттю». Цю благодать Христового Різдва особливо важливо для нас відкрити і оцінити у цьому Новому 2012 році, який наша Церква, у її підготовці до святкувань 1025-річчя Хрещення Русі-України, присвячує Святим Таїнствам. Отож, зустріти новонародженого Христа сьогодні можна передусім у Святих Таїнствах, особливо в Євхаристії, яка є центром і вершиною всього життя Церкви. Нашою живою участю у Святих Таїнствах, зокрема Покаянні та Євхаристії, ми найкраще зможемо підготуватися та відсвяткувати цьогорічне Різдво Господа нашого Ісуса Христа. А впродовж цього Нового року стараймося глибше збагнути і відкрити для себе безцінний скарб Святих Таїнств у Христовій Церкві та користати з них на наше освячення і спасіння. «Христос на землі – бадьортеся!» У цю таїнственну різдвяну ніч небесний ангел-благовісник каже нам, як колись вівчарям: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу!» (Лк. 2, 10). Сьогодні ми, на жаль, мусимо ствердити, що в наше українське суспільство повертаються різні страхи минулого. Навіть після двадцятьох років будівництва Української держави ми є чомусь надалі стривожені тим, чи справді збережемо її незалежність, волю та українську самобутність. Страхаємося некерованості світових економічних криз і новітніх форм соціального та національного поневолення. Тому ця ангельська благовість: «Не бійтеся!» – має з особливою силою промовити нині до наших сердець. «Христос на землі – бадьортеся!» – співає сьогодні Христова Церква. Бадьорімося всі ми, бо присутність на землі воплоченого Христа – нашого Спаса – це для нас джерело невимовної сили й надії в нашому земному житті з його змаганнями та випробуваннями. Лише у Його народженні, у Різдві незмінного і вічного Бога, народжується нове й краще майбутнє, яке дає зміст і певність нашому теперішньому. Хто сьогодні віднайшов свою надію у маленькій Дитині – новонародженому Спасителеві, той вже знайшов допомогу і силу для свого непростого, мінливого та непевного сьогодення. Дорогі в Христі! У цей світлий і радісний день славмо новонародженого Ісуса нашою прабатьківською колядою. Нехай вона сьогодні усуне з наших сердець усякий страх і смуток. Зустрічаймо сьогодні Предвічного Бога відкритим серцем і сповняймося Його небесною благодаттю, радістю та миром. Нехай ця різдвяна радість підбадьорить і скріпить нас у нашій щоденній праці та молитві, дарує єдність і злагоду в наших громадах. Нехай різдвяна зірка, що колись привела мудреців до вертепу, де спочивав Цар віків, освітить нам дорогу до нашого майбутнього в Христі-Ісусі. Христос рождається! Славімо Його! + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Соборі Воскресіння Христового,4/21 листопада в день Праздника Введення в храм Пресвятої Богородиці Детальніше...

Дорогий наш владико Ярославе, нововведений єпископе Самбірсько-Дрогобицький! Високопреосвященні наші митрополити і архиєпископи: Іване з Перемишля, Володимире з Івано-Франківська, Василіє з Тернополя! Дорогий наш брате, архиєпископе й митрополите Мечиславе, архиєпископе Львівський! Дорогі владики, які прибули на сьогоднішнє свято! Зокрема хочу привітати владику Мілана із Закарпаття, владику Володимира з Вроцлава, владику Петра з Мюнхена і всіх дорогих владик Синоду єпископів нашої Церкви! Всечесне духовенство: високопреподобні, всесвітліші, всечесні отці тут присутні! Дорогі у Христі брати і сестри! Дорога українська молоде! Сьогодні духовні очі усієї нашої Помісної Української Греко-Католицької Церкви звернені на цей святий храм - собор Пресвятої Трійці. Сьогодні усе тіло, уся повнота нашої Церкви переживає непересічну подію - впровадження на єпископський престол єпархії нового правлячого архиєрея. Ця інтронізація завершує особливий рік в історії нашої Церкви, який назавжди буде позначений уведенням на престоли різного рівня: Верховного Архиєпископа, Митрополитів, єпископів - як в Україні, так і закордоном. Дивний подув Святого Духа, за який ми сьогодні дякуємо Господу Богу, а відтак просимо у Нього сил і благодаті, щоб нам ніколи не забракло відваги й мужності йти за Його голосом та бути веденими Святим Духом. Для того, щоб сьогодні поглянути духовними очима на оцю подію, яку ви щойно бачили, пропоную вам послухати голос сьогоднішнього святого Євангелія. У сьогоднішньому Євангелії є начебто дві частини. Перша говорить про скарб. Скарб людини є наче центром гравітації її особи. Тому недаремно каже Христос: "Там де ваш скарб, там буде і серце ваше". Але, заохочуючи шукати справжній скарб, Христос говорить, що цим найбільшим скарбом, який має Церква і передає його з апостольських часів аж до кінця віку, є скарб присутності Царства Божого між нами. Це є скарб вічності, яка існує і б'є ключем у нашому дочасному житті. Однак Христос закликає нас шукати цей скарб у дуже цікавий спосіб, згідно з логікою людини, яка збирається в дорогу. Коли хтось вирушає в дорогу, він, очевидно, починає наново оцінювати все те, що він має і що він знає. Щось він мусить залишити, щось продати, щоби щось здобути, і взяти з собою найцінніше, що він має у своєму житті. Отож Христос наче впроваджує нас у певний рух. У другій частині Євангелія ми чуємо заклик мати стан підперезаний, мати свічники засвічені і чекати. Цей заклик Христовий має глибокий пасхальний характер. Згідно з такими приписами, Господь наказував ізраїльтянам їсти першу Пасху у Єгипті. З неї почався вихід - рух до Обітованої землі, рух до Бога, до свободи, до землі "молоком і медом текучої". І мета цієї подорожі - невтомне очікування зустрічі з Христом, з Господарем, який має прийти в час, коли ми найменше цього сподіваємось, в час, коли найменше про це думаємо, але коли маємо бути завжди готовими. Отож Церква сьогодні живе в історичному періоді між першим і другим приходом Христа, між тим вже присутнім Царством Божим між нами і його повнотою, яка настане у другому страшному приході нашого з вами Спасителя. Цей період - це напруга між "вже" і "ще ні", між завдатком і повнотою. Завершується ж сьогоднішнє Євангельське читання дуже цікавим жестом. Каже Христос, коли слуги дочекаються повернення свого Господаря з паленими світильниками і з підперезаним поясом, що станеться? Каже Господь, той Господар прийде і серед ночі посадить своїх слуг за свій стіл і сам підперезається, і сам почне їм служити. У такий спосіб ми бачимо Христа на Тайній Вечері, Який підперезується рушником і вмиває учням ноги, садить їх за Свою трапезу царства для того, щоб їм послужити і сповнити їх вічним життям в Богові. Ми бачили з Вами, що чин інтронізації мав немовби три частини. Спочатку ми впроваджували на єпископський престол новойменованого архиєрея. Це горнє сідалище не є царським троном земного царства - це ікона присутності між нами Царя слави, Яким є Сам Господь. Це є унікальна ікона присутності вже тепер між нами Царства Божого. Це до нас каже Христос у цій події: "Не бійся мале стадо, бо панові вашому сподобалося дати вам царство". Також ми бачили, як нововведеному архиєреєві вручено жезл, яким він має управляти і пасти Боже стадо, має дбати про те, щоб духовний світильник кожного з нас ніколи не загас, щоб кожний з нас все ж таки очікував повернення у славі нашого Господа; щоб те наше очікування ніколи не приспалося; щоб ми в будь-якій хвилині дня чи ночі могли гідно без остраху стати на Страшному Судищі. Відтак те служіння, яке сьогодні розпочинає владика Ярослав є справді служінням того, хто прийшов не царювати, не панувати, але послужити. Згідно з апостольським вченням, єпископ має потрійне завдання: освячувати, навчати й управляти. Освячувати - це означає будувати Царство Боже на землі за допомогою всеосвячуючої божественної благодаті, уділяючи Святі Тайни, благословляючи все те, що збирає нас у Церкву Господню, для того, щоб кожен віруючий християнин центром гравітації свого життя поклав саме Христа і Його Слово як найбільший скарб, який він може здобути під час земної мандрівки. Навчаючи Божим Словом, єпископ наче підперезує наш стан, поправляє наш світильник, щоби ми могли справді гідно й достойно відчути і бути добре приготованими до цієї зустрічі з нашим Господом. Керуючи ж, він не адмініструє на взірець якогось міністра, чи земного володаря. Своїм жезлом він показує дорогу до Христа, нашого Спасителя, образом Якого є єпископське служіння. Дорогий наш брате, владико Ярославе, нехай всемилостивий Господь буде твоїм прикладом, а твій великий попередник - владика Юліан - буде взірцем, духовним батьком твого служіння. Ти приходиш не для того, щоб тобі послужили, але щоб послужити і дати своє життя як викуп за багатьох. Сьогодні ми прикликаємо на тебе, дорогий брате, благодать Святого Духа, щоб твій світильник ніколи не погас, щоб твій стан був завжди підперезаний, і щоб ти в будь-яку хвилину дня чи ночі міг дати достойний одвіт за твоє служіння перед Господом, іконою Якого ти сьогодні є. Нехай Пречиста Діва Марія, Мати Божа неустанної помочі, буде твоєю Покровителькою і Учителькою на Божу славу і на спасіння людського роду! Амінь. + Блаженніший Святослав, м. Дрогобич // 24 грудня 2011  Детальніше...

Пастирський лист Блаженнішого Святославадо духовенства, монашества і усіх вірнихУкраїнської Греко-Католицької Церкви«Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» Дорогі у Христі! Вступ Господь наш Ісус Христос перед вознесінням на небо звернувся до своїх учнів із закликом: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 18–20). Цей заклик Христа звіщати Добру Новину стосується не лише перших Христових учнів – апостолів, він зобов’язує Церкву в усі часи, аж до кінця віків. Українська Греко-Католицька Церква, здійснюючи це доручення Божественного Спасителя, п’ять років тому вустами єпископів Священного Синоду окреслила мету свого служіння як «Святість об’єднаного Божого люду». Святість – це Божий дар, покликання кожного християнина. «Це ж саме воля Божа: освячення ваше», – нагадує св. Павло в Посланні до солунян (1 Сол. 4, 2–3). Місцем, де найчастіше зароджується, зростає і дозріває святість християнина, є парафія. Тому Синод Єпископів УГКЦ 2011 року, бажаючи духовного відновлення всієї нашої Церкви, звернув особливу увагу на парафію – основну частку Божого люду, яка під проводом єпископа як свого отця і вчителя віри, змагає до святості. Програма, що її затвердив Священний Синод, називається «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Завданням цієї душпастирської програми є допомогти всім вірним нашої Церкви навчитися «жити на вподобу Богові» (1 Сол. 4, 1), щоб таким чином зростати у святості і в єдності в Ісусі Христі. Над основними складовими елементами живої парафії хотів би я застановитися в цьому Пастирському посланні. Боже Слово «Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумляйте одні одних», – настановляє нас св. Павло в Посланні до колосян (Кол. 3, 16). Через Боже Слово ми пізнаємо Христа, зустрічаємося з Ним і входимо у живі відносини з Ним. «Незнання Святого Письма – це  незнання Христа», – казав св. Єронім. Ми хочемо в наших парафіях наслідувати перших християн, щоб Слово Боже стало основою нашого церковного, парафіяльного, родинного, суспільного і особистого буття. Наполегливо заохочую душпастирів до належної підготовки проповіді на основі проголошеного Божого Слова, так щоб це Слово ставало «живим і діяльним» в житті ваших парафіян, здатним кормити їх, давати їм відповіді на актуальні проблеми сьогодення та надихати їх на служіння. Боже Слово має принести видимі плоди у нашому щоденному житті, бо лише ті, хто це Слово зберігає, тобто виконує, назвуться блаженними у Господа (пор. Лк. 11, 28). У наших парафіях не повинно бути жодної родини, яка б не мала Біблії. Всіх вірних закликаю до щоденного читання Святого Письма, найкраще – через участь у біблійних гуртках при парафії та через молитовне читання вдома. Ще одною незамінною книжкою для нашого духовного зростання має стати нещодавно проголошений  Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» як підручник віри для всіх вірних нашої Церкви – дітей, молоді й дорослих.  Митрополит Андрей (Шептицький) називав Катехизм фундаментом християнського життя. При цій нагоді прагну підкреслити, що кожен віруючий має обов’язок щоразу глибше пізнавати правди святої віри протягом усього свого життя, а духовенство не має права уникати обов’язку навчати віри своїх вірних не лише проповіддю, але й катехитичним служінням. Коли йдеться про катехизацію, то в нашому розумінні – це постійний процес входження в таїнство Церкви, який стосується не лише дітей, які готуються до прийняття Святих Таїнств. Постійна і безперервна у віковому сенсі катехизація дітей, молоді, дорослих і старших – необхідна умова живої парафії. Наостанок підкреслю, що так само як і Святе Письмо, Катехизм нашої Церкви має бути настільною книгою кожного члена наших спільнот, оскільки він є дуже цінною допомогою для правильного розуміння і читання Божого Слова. Святі Таїнства і молитва Боже Слово є основою християнського життя, а його джерелом і водночас вершиною  –Пресвята Євхаристія. Зібрана на Божественній Літургії парафіяльна громада єднається зі своїм невидимим Головою – Христом, і з усіма святими й ангелами, творячи в такий спосіб таїнственне єднання неба й землі, дочасності й вічності. Служба Божа, яку законно поставлений священик служить у єдності та від імені свого єпископа, є також часом будування Церкви – Тіла Христового, Головою якого є сам Господь. Немає ціннішого моменту в нашому земному житті, як Служба Божа. Тому свята неділя, день Господній, має бути в пошані кожного християнина, а участь у Святій Літургії повинна вважатися не обов’язком, що його мусимо виконати з наказу Церкви, натомість прийняттям дару від самого нашого Господа, який прагне зустрітися з нами, щоб наповнити нас своєю благодаттю і любов’ю. «Не можемо жити без неділі!» – заявляли християни перших століть і радше йшли на мученицьку смерть, ніж погоджувалися під тиском поган працювати в неділю. Це гасло мусимо зробити своїм і ми, християни ХХІ століття, та наполегливо оберігати святість і недоторканність дня Господнього. Члени живої парафії беруть живу участь у Святих Таїнствах, регулярно, по змозі навіть щодня, збираються на Богослужіння, щоб прославити Небесного Отця, щоби часто сповідатися і приймати Святе Причастя. У живій парафії прицерковні організації поєднують свою діяльність з молитвою, черпаючи з неї силу і натхнення. Не менш важливою є також наша приватна молитва – особиста і родинна, яка слугує продовженням церковної літургійної молитви. Наші парафії, а в них наші сім’ї мають знову стати школою молитви для всіх вірних. Служіння ближньому Ще одним важливим елементом, який виражає внутрішню природу Церкви та виявляє, наскільки живою є та чи інша парафія, – це дияконія, або служіння любові чи «харитативна діяльність». Це служіння ближньому випливає  з нашого закорінення в Христі. Діяльна любов ближнього є покликанням і завданням кожного без винятку християнина. Лише віра, чинна любов’ю, провадить до спасіння (пор. Гал. 5, 6). Натомість віра без діл – мертва (пор. Як. 2, 26). «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили» (Мт. 25, 40), – каже Господь Ісус. Погляньмо навколо себе: скільки у світі є нещастя і убогості, самотності і смутку, болю і страждання! Всі ці прикрі явища нашого земного життя – це для нас запрошення до чинної любові, яка є виявом живої віри. Господь хоче відкрити наші очі на нужду світу, щоб ми навчилися по-справжньому любити і виявляли нашим ближнім Божу любов – увагою до них, сердечним співчуттям, підтримкою, словом потіхи і розради, а головно, ділами милосердя. Лише тоді зможемо вважатися живими християнами, а наші парафії стануть місцем, де піклуються про сироту, заступаються за вдову, допомагають убогому і розділяють страждання із хворими. Так об’являтимемо світові материнське обличчя Церкви та станемо живим знаком присутності Бога серед людей, згідно зі словами св. Августина: «Якщо бачиш любов, бачиш Пресвяту Трійцю». Провід Парафія – це спільнота вірних, які під проводом єпископа з душпастирями здійснюють своє покликання до єднання з Богом-Отцем через Господа Ісуса Христа у Святому Дусі. Господь Ісус безнастанно діє в наших спільнотах через Святого Духа, посилаючи Його дари на розбудову і зростання свого Тіла. Святий Павло навчає про це так: «І він [Христос] сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями, для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла, аж поки ми всі не дійдемо до єдности в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4, 11–13). Церковний провід парафіяльної спільноти звершується під проводом єпископа як голови і отця. А кожна парафія має бути організованою спільнотою, в якій під опікою свого пароха та у співпраці з ним кожен служить іншому тим даром, що його дістав від Господа. Отже, церковний провід не є виконанням певного адміністративного уряду, а передусім – служінням Богові та ближньому. На практиці це означає, що в живій парафії має бути діяльною парафіяльна і душпастирська рада. Окрім цього, в парафії слід мати добре сформованих і зрілих співпрацівників священика, які допомагатимуть йому провадити катехитичні школи, церковні братства, благодійні заклади, молодіжні організації і молитовні групи. Одним із найважливіших обов’язків проводу парафіяльної спільноти є розпізнавання Божої волі та пошуки найкращих способів втілення її в життя. Плекання і служіння єдності Діяння святих апостолів показують глибоку єдність, яка існувала між членами першої спільноти Христових учнів: «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне» (4, 32). Цей духовний стан першої християнської спільноти можна виразити словом «сопричастя/койнонія», що вказує на єдність, згоду та співжиття. Бути Церквою – це  перебувати в сопричасті Святого Духа, в благодаті Господа Ісуса і в любові Бога-Отця. Єдність Церкви є, такими чином, іконою єдності осіб Пресвятої Трійці. Ця єдність проявляється на різних рівнях: на рівні Вселенської і помісної Церкви, єпархії та окремої парафії. Трапляється, що через нашу неміч і гріховність ми не віддзеркалюємо цієї єдності. Будучи свідомими цього, всі ми маємо цінувати і плекати її, зберігаючи повне сопричастя з наступником апостола Петра – Святішим Отцем, з ієрархією нашої Церкви, з місцевими єпископами та душпастирями, які діють від їхнього імені. Парафія є спільнотою спільнот. У ній існують різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Всі вони покликані укріплювати єдність і любов між членами парафіяльної спільноти. Підтримуючи одні одних молитвою, обмінюючись Божими дарами та співпрацюючи в дусі Христового служіння, зможемо втілювати у життя синодальну програму «Святість об’єднаного люду Божого». Ми не можемо бути байдужими до того, що діти Володимирового Хрещення нині поділені й відчужені між собою. Христос на Тайній вечері молився до Отця Небесного за своїх учнів, «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). У світлі цих Христових слів нині бажаю щиро попросити вас усіх: молімося за єдність Церкви, молімося за поєднання усіх Церков київської традиції, а насамперед, у дусі Христової любові намагаймося уникати будь-яких висловів чи дій, які могли б завдати шкоди нашим братам і сестрам у Христі чи образити їх. Хоч часом ми самі стаємо об’єктами наруги і утисків, не піддаваймося спокусі відповідати злом на зло. Для нас нехай стане заповітом молитва Христа за своїх кривдників і повчання апостола народів: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21). Місійний дух парафіяльної спільноти Ісус Христос сказав до своїх учнів: «Ви – сіль землі… Ви – світло світу» (Мт. 5, 13–14), – і тим самим закликав нас виходити за межі нашої церковної спільноти, щоб нести у світ Христову науку, щоб перемінювати світ Христовим Духом. Відновлена Святим Духом церковна спільнота самим своїм буттям стає живою проповіддю Христа, присутнього у ній. Тут доречно згадати один із улюблених висловів блаженного Папи Івана ХХІІІ, що «парафія – це  "криниця посеред села", до якої усі приходять, щоб втамувати спрагу». Бажаємо, щоб наші парафії ставали такими духовними криницями, щоб до них горнулися люди та знаходили покріплення і силу, любов і благодать, одне слово – спасіння. Повертаючись до Господнього заклику, яким ми починали це Послання, зауважимо: Ісус Христос навчає нас, що маємо бути готовими свідчити про Нього не лише своїм життям, а й словом. Сьогодні нерідко трапляється, що християни соромляться визнати свою віру, приховують її мовчанкою і пасивністю там, де треба відважно боронити Христову Церкву та стати на захист прав і гідності людини. Наші душпастирські ініціативи, катехизація, Богослужіння, читання Слова Божого тощо мають зробити нас стійкими й непохитними у вірі, а також завжди готовими «дати відповідь кожному, хто у нас вимагає справоздання про нашу надію» (пор. 1 Пет. 3, 15). З особливим визнанням і подякою хотів би згадати сьогодні тих священиків та богопосвячених осіб, які, керуючись місійним духом, несуть духовну опіку нашим вірним поза межами матірної землі, зокрема емігрантам, як рівно ж тим, хто звіщає Боже Слово в’язням, військовослужбовцям та усім, котрі ще не пізнали і не зустріли Христа. Вся Церква повинна підтримувати їх та молитися за силу Духа для них у цьому важливому служінні. Дорогі у Христі! Слухаючи чи читаючи ці рядки, не один з вас, можливо, подумав: хто ж має здійснювати ці такі важливі й потрібні завдання? Хто повинен подбати про те, щоб наші парафії були справді живими? Може, єпископ? Може, наш парох разом з іншими душпастирями? Може, ще трохи катехити чи богопосвячені особи, якщо їхній монастир знаходиться на території парафії? Відповідь на ці запитання проста: за оживлення парафії несе відповідальність кожен із нас. Заповіді Христові стосуються всіх без винятку вірних. Всі ми творимо Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Тому всі маємо бути «живими каменями» у будівлі нашої парафії, яка є втіленням цієї Церкви в нашій місцевості. Тому закликаю вас усіх: відчиніть двері своїх душ і домівок Христові, дозвольте Його Святому Духові вас перемінити, очистити і скріпити Божою любов’ю! Запрошую усіх – мирян, богопосвячених осіб і духовенство – до оновлення нашого церковного буття на рідних землях і на поселеннях. Скріплені Божою благодаттю та довірою до Його Святого Провидіння, яке впродовж віків провадить нашу Церкву, берімося до праці! Поручаю всіх вас, дорогі у Христі, материнському заступництву Пресвятої Богородиці. Вона, наша Небесна Ненька, нехай провадить нас до свого Божественного Сина! Нехай моляться за нас святі покровителі української землі, а особливо – блаженні новомученики минулого століття. Вони ціною важких страждань, а часто найвищою жертвою власного життя, робили нашу катакомбну Церкву справді живою і життєдайною. Їхній приклад і їхнє заступництво нехай будуть для нас знаком надії та запорукою Господнього благословення у нашій праці. Благословення Господнє на Вас! + СВЯТОСЛАВ   Дано у Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,2 грудня 2011 року Божого Детальніше...

З 4 до 11 вересня в м. Куритиба (Бразилія) відбувся Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, у якому, відповідно до норм церковного законодавства, взяли участь 34 єпископи з України, США, Канади, Австралії, країн Центральної та Західної Європи і Латинської Америки, в тому числі два єпископи-емерити. Запрошеним на Синод був рівно ж преп. о. Дмитро Григорак ЧСВВ, єпископ-номінант Бучацької єпархії. Детальніше...