Комунікат Синоду Єпископів 2012 року Божого УГКЦ

Вступ   З 9 до 16 вересня 2012 року Божого у м. Вінніпезі  (Канада) відбувся Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, у якому взяли участь 38 єпископів з України, США, Канади, Австралії, країн Центральної та Західної Європи і Латинської Америки. Нагодою для проведення цього Священного Синоду саме в Канаді стали святкування 100-річчя прибуття до цієї країни першого українського єпископа – блаженного священномученика Микити (Будки). Ієрархія УГКЦ з усього світу зібралася в цій країні, щоб спільно з місцевою Вінніпезькою архиєпархією  відсвяткувати цей ювілеї та подякувати Богові за опіку над нашим народом упродовж цього часу. Синодальні отці, беручи участь у святкуваннях та спілкуючись із вірними в різних парафіях Вінніпезької митрополії, з радістю ствердили, що, незважаючи на час та обставини, українські греко-католики в Канаді зуміли зберегти свою церковну та національну ідентичність. Ключову роль у цьому відіграла УГКЦ, а також різні українські громадські організації та наукові інституції.  Водночас було зауважено, що сьогодні необхідно застосовувати нові пастирські підходи, щоб підтримувати та розвивати церковно-культурну свідомість наших вірних, а особливо молоді. Початок Синоду   8 вересня єпископи УГКЦ відвідали храм Святого Йосифа, в якому перебувають мощі блаженного священномученика Василя (Величковського). Синодальні отці відслужили Молебень до Святого Духа та помолилися при мощах блаженного. Офіційний акт відкриття Синоду відбувся 9 вересня у вінніпезькому катедральному соборі Святих рівноапостольних Володимира і Ольги урочистою Архиєрейською Божественною Літургією, в якій взяли участь численні єпископи, священики, богопосвячені особи та миряни. Під час проповіді Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ, привітав усіх з нагоди святкування 100-літнього ювілею від дня призначення і прибуття до Канади блаженного священномученика Микити (Будки). Глава УГКЦ відзначив, що з прибуттям першого єпископа до Канади можна говорити про започаткування в цій країні ієрархії УГКЦ з власною структурою та східнохристиянською ідентичністю. Звертаючись до тексту Євангелія 14-ї неділі після Зіслання Святого Духа, в якому йдеться про запрошення на весільний бенкет, Блаженніший Святослав порівняв греко-католицьких єпископів, котрі вперше зібралися на Синод в Канаді, зі слугами, що їх Небесний Отець посилає, щоб запросили кожну людину взяти участь у бенкеті Царства Божого. «Сьогодні, святкуючи цей божественний бенкет і споминаючи подію прибуття блаженного Микити до Канади, наша Церква поновлює запрошення на трапезу Божої любові, закликаючи всіх у цій країні – українців і неукраїнців, тих, хто має українське походження, і всіх людей доброї волі, стати синами й доньками Небесного Отця». Глава УГКЦ також закликав усіх присутніх усвідомити собі єдність УГКЦ, пам’ятаючи, що вони є членами «великої Божої сім’ї, – сім’ї, яка пам’ятає про них, любить і бажає їх підтримати і просить про їхню підтримку». На відкриття Священного Синоду Єпископів УГКЦ прибули гості: Владика Джеймс Вернер (Вайсгербер) – представник Конференції Римо-Католицької Церкви в Канаді, Архиєпископ Вінніпезької архидієцезії, і Владика Юрій (Каліщук) – Архиєпископ і Митрополит Української Православної Церкви Канади в єдності з Константинопольським Патріархатом. Гості виступили з привітальним словом, висловлюючи радість з приводу проведення Синоду саме на теренах Канади та побажання благодаті Святого Духа для успішної роботи під час засідань. Від імені Синоду Блаженніший Святослав подякував гостям за зичливість і висловив сподівання щодо поглиблення співпраці між УГКЦ та канадськими дієцезіями Римо-Католицької Церкви, як рівно ж із Українською Православною Церквою. Робочі засідання розпочалися у понеділок, 10 вересня. У своїй Програмній доповіді першого дня Синоду Блаженніший Святослав проаналізував минулий і сучасний стан розвитку УГКЦ, актуальні завдання, що стоять перед УГКЦ, та внутрішні і зовнішні чинники, які можуть сприяти або стояти на заваді Церкві у сповненні її святої місії у світі. Головна тема У вівторок, 11 вересня, Синод Єпископів УГКЦ зосередився на розгляді головної теми – «Роль мирян у житті і місії Церкви». Було представлено доповіді і співдоповіді, у яких висвітлено: біблійно-богословське обґрунтування покликання і місії мирян у Церкві (о. Тарас Барщевський); історичний контекст розвитку мирянських рухів в УГКЦ (д-р Олег Беген, УКУ); активність мирян у парафіях УГКЦ сьогодні (о. д-р Андрій Онуферко), а також результати опитування мирян щодо їх бачення своєї ролі в житті та місії Церкви [Митрополит Лаврентій (Гуцуляк) та Вікторія Адамс]. Тему літургійного життя в парафії синодальним отцям представив Владика Венедикт (Алексійчук) – голова Патріаршої літургійної комісії. Основною думкою доповідей було те, що миряни належать до посвяченого Богові народу, є спадкоємцями союзу і адресатами обітниці спасіння. Одночасно було констатовано, що зараз стоїть питання не так про ідентичність мирян, як про їх місію, як членів єдиного Божого народу, бути «живим камінням» (1 Пт. 2, 5) для побудови самої Церкви та свідками Божої святості у світі. Церква потребує таких чоловіків і жінок, які зуміли б бути активними й творчими співробітниками пастирів у церковному житті та залишалися протагоністами у різних сферах, даючи християнське свідчення в сім’ї, на роботі, у побуті. Миряни мають бути співробітниками єпископів і священиків у душпастирській праці та служити своїми талантами й здібностями розбудові Тіла Христового, яким є Церква, і проповідуванню Царства Божого у світі. Під час обговорення доповідей єпископи з вдячністю згадали посвяту і жертовність мирян УГКЦ, їхню роль у збереженні віри в нелегких суспільно-політичних обставинах ХХ століття. (Святість мирян УГКЦ була визнана всією Католицькою Церквою, зокрема через беатифікацію Пратулинських мучеників і блаженного мученика Володимира Прийми). Наголошуючи на великій ролі мирян, синодальні отці звернули увагу на особливу потребу духовної опіки і душпастирства родин, а також катехизації дітей, молоді та дорослих. Після пленарних засідань отці Синоду працювали у двох тематичних групах: «Роль та покликання мирян у здійсненні посланництва Церкви у світлі Пастирського послання Блаженнішого Святослава про живу парафію» та «Аналіз внутрішніх чинників та зовнішніх обставин, які можуть сприяти чи утруднювати сповнення мирянами своєї місії у Церкві та світі». За підсумками розгляду головної теми члени Синоду прийняли низку рішень, які мають допомогти мирянам краще усвідомити свою місію у Церкві, зростати у вірі й любові та ставати щоразу більше здатними ділитися своєю вірою із іншими. Щоб дати мирянам живий приклад служіння Богові й ближньому у Церкві, єпископи проголосили блаженного Володимира Прийму Покровителем мирян УГКЦ та заохотили всіх вірних до поширення почитання святих мирян Української Церкви. Синодальні отці скерували окреме Пастирське послання до мирян УГКЦ. У ньому вони подякували Богові за дар святого Хрещення, яким Господь поблагословив наш народ, і висловили визнання мирянам за збереження святої віри, особливо в нелегких умовах еміграції та в часи комуністичного режиму в Україні. Владики також наголосили на дальшій важливій ролі мирян у розбудові Тіла Христового та у здійсненні місії Церкви. Було підкреслено особливу вагу родини, яка повинна стати «справжньою школою молитви і християнської любові». Члени Синоду рівно ж запросили мирян до активної участі у життя парафії, беручи до уваги програму розвитку УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Інші теми   Важливою частиною Стратегії УГКЦ на період до 2020 року стане застосування для сьогоднішніх душпастирських потреб Церкви стародавньої практики катехуменату, що полягатиме в поступовому і системному впровадженні в таїнства християнської віри дорослих, які бажають прилучитися до УГКЦ через Святі Таїнства християнського втаємничення, а також поглибленні віри охрещених членів Церкви, котрі свого часу не мали змоги пройти належну катехизацію. Члени Синоду також міркували над окремими питаннями канонічного та адміністративного характеру. Зокрема, обговорили проект нової редакції Партикулярного права УГКЦ, заслухали звіти про діяльність Патріаршої курії, комісій та відділів патріаршого рівня, звіт голови Робочої групи із впровадження Стратегії розвитку УГКЦ до 2012 року «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», звіт генерального керівника Управління справедливості, а також звіти поодиноких синодальних комітетів. Цього року ширший звіт представили: Комітет у справах молоді, Комітет у справах мігрантів і біженців, Канонічно-правничий комітет та Комітет катехизації і християнської освіти. На основі цих звітів були прийняті окремі рішення задля покращення діяльності Церкви в різних сферах душпастирського та суспільного служіння. Аналізуючи явище міграції в сучасному світі, становище українських мігрантів і діяльність Церкви задля забезпечення належної опіки над ними, синодальні отці висловили стурбованість тривалим і масовим відтоком людей з України. Було прийнято низку рішень щодо їхньої підтримки за кордоном та недопущення втрати ними релігійної та культурної ідентичності. Обговорюючи питання катехизації, єпископи вирішили включити вивчення Катехизму УГКЦ у навчально-формаційні програми духовенства і мирян, розробляти нові катехитичні програми на основі Катехизму УГКЦ та в дусі християнської традиції Володимирового Хрещення, покращити катехизацію в країнах, де немає структур УГКЦ. Важливою подією цьогорічних засідань стало обрання нового складу Постійного Синоду. Членами Постійного Синоду на наступні п’ять років стали владики: Володимир (Війтишин), Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський, Кен (Новаківський), Єпарх Нью-Вестмінстерський, Ярослав (Приріз), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, Борис (Ґудзяк), новоіменований Апостольський екзарх для українців-католиків Франції, країн Бенілюксу та Швейцарії. Робота синодальних отців супроводжувалася особистою та літургійною молитвою. У день духовної застанови, який 13 вересня провів о. д-р Андрій Онуферко, вони  роздумували над Божим Словом, а також над біблійно-духовним значенням Синоду та в молитві просили благодаті Святого Духа, щоб своїми рішеннями чинити Господню волю. Щодня єпископи служили Божественну Літургію, під час якої визначені проповідники з-посеред учасників Синоду виголошували проповіді на духовні теми. Синод Єпископів УГКЦ надіслав привітання Святішому Отцю Венедиктові XVI. Відгукнувшись на ініціативу Вселенського Архиєрея, Синод проголосив 2013 рік в УГКЦ Роком віри та створив оргкомітет, який повинен запланувати відповідні духовні заходи на загальноцерковному рівні в контексті Ювілею 1025-ліття Хрещення Русі-України. Синодальні листи були скеровані рівно ж до Архиєпископа Ричарда Сміта – Президента Канадської Єпископської Конференції, до українських православних ієрархів Північної Америки, до Генерал-губернатора і  Прем’єр-міністра Канади, до українських громадських організацій, які діють на території Канади, та до Канадського відділення Рицарів Колумба. Наступний Синод Єпископів УГКЦ відбудеться в Україні, у Києві, 11–18 серпня 2013 року Божого. Головною його темою буде: «УГКЦ і нова євангелізація». У рамках проведення Синоду Єпископів 2013 року його члени візьмуть участь в урочистостях з нагоди 1025-ліття Хрещення Русі-України, що проходитимуть у Києві. Зокрема, Синод постановив провести 17–18 серпня Всецерковну прощу до Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві та закликав духовенство, чернецтво і мирян усієї Церкви чисельно взяти в ній участь. Завершення Синоду Після закінчення синодальних засідань, у неділю, 16 вересня, архиєреї відслужили Божественні Літургії в українських греко-католицьких парафіях Вінніпега та околиць, подякувавши Богові за Його опіку над своїм народом, особливо впродовж понад 120 років із часу прибуття перших іммігрантів з України до Канади та 100-літнього ювілею прибуття першого українського єпископа – блаженного священномученика Микити (Будки). Єпископи УГКЦ висловили подяку Митрополитові Лаврентієві (Гуцуляку) та оргкомітетові Синоду за ретельну підготовку та зразкову організацію синодальних засідань. Синодальні отці щиро дякують усьому Божому людові Української Греко-Католицької Церкви за молитовну підтримку та закликають до дальшої співпраці в розбудові Церкви в Україні та на поселеннях. Секретаріат Синоду Єпископів УГКЦ Детальніше...

Лист-привітання Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ із нагоди 21-ї річниці Незалежності України

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви «І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням».Бут. 12, 2 Дорогі в Христі! Цього року ми знову маємо нагоду святкувати День Незалежності України. Це святкування вкотре спонукає нас, віруючих християн, подякувати Господеві, нашому Визволителеві, за дар свободи для нашого народу. Адже це один з найбільших дарів, який був даний кожному з нас нашим Творцем у момент створення людини на Божий образ і подобу, та становить беззаперечне право кожної особи. У суспільному вимірі покликання до свободи виявляється у природному праві кожного народу на самовизначення та збереження своєї мовної й культурної ідентичності за допомогою власної держави. Державна незалежність України, вимріяна мільйонами наших попередників, окроплена кров’ю багатьох поколінь у боротьбі за здійснення цього споконвічного прагнення найкращих синів і дочок України, була вручена Господом Богом саме нам, їхнім нащадкам, 21 рік тому. Позбавлений власної державності, український народ упродовж століть перебував під загрозою втрати власної самобутності та й самого існування через асиміляторську політику чужоземних правителів із їхніми заборонами читати, писати і навіть молитися рідною мовою. Мільйонами людських жертв довелося заплатити українцям у кривавому ХХ столітті за спроби утвердження химерних ідей нацистського «нового порядку» та більшовицької «диктатури світового пролетаріату», які нехтували правами цілих народів, рас, релігійних спільнот, суспільних верств і самою гідністю людської особи. Гіркі плоди панування цих безбожних режимів та їхніх антигуманних ідеологій ми пожинаємо й досі. У ці буремні роки наша Церква завжди перебувала зі своїм народом. Вона була йому  матір’ю та вчителькою, порадницею та берегинею. Часто на захист сотень тисяч вбитих і депортованих, ув’язнених та катованих звучав лише голос її ієрархів – Митрополита Андрея, Патріарха Йосифа. Саме ця Церква-мучениця готувала своїх дітей до сприйняття Божого дару Незалежності, картаючи за помилки та гріхи, навчаючи любити Бога і ближнього, незалежно від його етнічного походження чи релігійної приналежності, допомагала кривди терпеливо зносити, а образу з усього серця прощати. Саме Церква вчила у вирі ненависті істинно любити, – любити Україну та уникати всякого зла. Зі своїм народом наша Церква є і сьогодні. Ми закликаємо наших синів і дочок, а також усіх людей доброї волі любити свою Вітчизну та розбудовувати український світ – як у рідній державі, так і поза її межами. Цей наш національно-культурний простір ми будуємо тоді, коли протидіємо будь-яким спробам асиміляції, коли допомагаємо своїм співвітчизникам у всякій потребі, коли плекаємо власну національну свідомість, культуру та мову, коли шануємо свої культурні й релігійні традиції. Так ми наповнюємо поняття українського державництва та патріотизму сучасним реальним змістом. Здобутою 24 серпня 1991 року Незалежністю ми сьогодні живемо, тому покликані її зберегти, примножити та розвинути в ім’я майбутнього нашого народу. На жаль, ми часто не усвідомлюємо, що кожний дар повинен бути належно сприйнятим тим, хто його вдостоївся. Разом із даром свободи й незалежності ми отримали й відповідальність за нього. Христос пригадує нам сьогодні, що «від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають» (Лк. 12, 48). Дорогі в Христі брати й сестри! У цей святковий День Незалежності нашої Батьківщини прийміть від мене сердечні вітання та молитву. Закликаю всіх вас сьогодні взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. Переймімо сьогодні та зробімо особистими ті високі ідеали державотворення, якими горіли герої боротьби за державну незалежність та волю Церкви і народу. Святкуючи цей день, відчуймо, що Господь, наш Творець і Визволитель, є з нами. Станьмо відповідальними за кожен отриманий нами Божий дар з вірою в те, що «коли Бог за нас, хто проти нас?» (Рим. 8, 31). Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,14 серпня, у день Святих сімох мучеників Макавеїв,і матері їх Соломонії, і старця Єлеазара Детальніше...

Лист-звернення про редакцію тексту катехизмових правд і щоденних молитов в УГКЦ

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,всесвітлішим, всечеснішим та преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, катехитам, директорам видавництв,дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви Слава Ісусу Христу! Уже рік минув від виходу друком Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха», який було представлено духовенству й мирянам у багатьох єпархіях нашої Церкви. Основне завдання Катехизму – доступно й зрозуміло викласти правди віри й вчення Церкви, подавши в такий спосіб усім вірним нашої Церкви, як в Україні, так і поза її межами, узгоджений і єдиний текст пояснення правд нашої віри та церковного вчення. Найближчим часом Катехизм буде перекладено й на інші мови, зберігаючи незмінними зміст віри й вчення Церкви. У зв'язку з написанням, редагуванням і перекладом Катехизму «Христос – наша Пасха» виникло питання – яке вже неодноразово піднімалося, зокрема катехитами, – про потребу узгодити тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд. Уся наша Церква працює над утіленням у життя Стратегії-2020, мета якої – «святість об'єднаного Божого люду». Одним із виявів єдності є наші Богослужіння, у яких усі разом беремо участь, але також й ісповідь віри, висловлена в коротких формулюваннях, які кожен вірний християнин мусить знати та ними жити. Це передусім стосується молитов, що їх батьки повинні навчати своїх дітей. На сьогодні, однак, існує багато розбіжностей у формулюваннях і текстах Щоденних молитов та Катехизмових правд, що ускладнює катехитичне навчання. Тому, дослідивши практику нашої Церкви в цих питаннях, у Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» подано узгоджені тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд. Під час редакції текстів було взято до уваги катехизми: Священномученика Йосафата, Митрополита Андрея, Патріарха Йосифа, Єпископа Бучка, Блаженнішого Івана-Мирослава Любачівського, а також Катехизм Католицької Церкви та Компендіум Катехизму Католицької Церкви. До узгоджених текстів Щоденних молитов та Катехизмових правд у Катехизмі УГКЦ додано ще й «Суспільний дороговказ віруючого», прийнятий Патріаршим Собором і затверджений Синодом Єпископів УГКЦ 2002 р., який доручено вивчити та якнайбільше розповсюдити серед вірних. Звертаю Вашу увагу на те, що від сьогодні в усіх наших молитовниках і катехитичних підручниках та передовсім у катехитичному навчанні й у молитовній практиці тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд повинні відповідати редакції, поданій Катехизмом УГКЦ «Христос – наша Пасха» 2012 року (додаток № 1). Хай цей крок буде виявом нашої єдності. Тому доручаю: – усім тим, що приготовляють до друку й видають молитовники та катехитичні підручники, зокрема видавництвам, у всіх виданнях дотримуватися усталеної редакції Щоденних молитов і Катехизмових правд, поданих у Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» (видання 2012 року); – усім церковним комісіям, монастирям, парафіям, які в тій чи тій формі використовують тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд, дотримуватися узгодженої редакції цих текстів; – отцям-парохам і всьому духовенству використовувати в усіх моліннях зредагований текст; – катехитам і вихователям навчати правд віри й молитов згідно з узгодженим текстом Щоденних молитов і Катехизмових правд; – усім вірним для власного добра й блага всієї Церкви знати узгоджені тексти молитов, правд Святої Віри та «Суспільного дороговказу віруючого». Благословення Господнє на Вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,дня 14 серпня 2012 року Божого. Детальніше...

Пастирське послання Синоду єпископів УГКЦ до вірних у час підготовки до парламентських виборів 2012 року

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви до вірних у час підготовки до парламентських виборів 2012 року «Коли матимете віру, як зерно гірчиці то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого».(Мт. 17, 20) Дорогі в Христі! Наближаємося до чергових парламентських виборів, проведення яких є характерною рисою демократичної системи. Можливість вибирати випливає із загальновизнаного основоположного факту свободи людської особи, котра, формуючи державну владу, не лише реалізує своє невід'ємне право, а й бере на себе громадянську відповідальність за цю владу. А обов'язком чинної влади є забезпечити умови для вільного волевиявлення суспільства. Бо ж у демократії воля народу - закон для влади, а в диктатурі навпаки: воля влади - це закон. Бажаючи бути співтворцями саме справедливого, демократичного ладу в нашій Батьківщині, нам слід дуже відповідально і зважено підійти до участі у виборах, оскільки через них ми здійснюємо своє фундаментальне право, гарантоване не тільки Конституцією, а й самим Творцем, - обирати шлях власного життя розвитку рідної країни, як також покликані втілювати в суспільне життя християнські цінності. Не прийти на вибори - означає самоусунутися від відповідальності за долю власної країни, відмовитися від християнського свідчення в суспільному житті, віддаючи свою долю і долю своїх дітей та внуків у випадкові, а часом і злочинні руки. Прийшовши на вибори, ми передусім виконуємо свій громадянський обов'язок, реально особисто стаючи співучасниками творення свого майбутнього, а окрім цього - не даємо нагоди нечесним на руку особам вкрасти наш голос та прикрити нашою відсутністю різного роду маніпуляції чи фальсифікації. Однак взяти участь у виборах - це тільки половина справи. Нам слід докласти всіх зусиль, щоб наш вибір був свідомим, зрілим, відповідальним, таким, що найкраще служитиме загальному благу українського народу і запевнятиме успішний розвиток нашої держави. Прицьому значення виборів належить розглядати не тільки у політичній, суспільній, а насамперед у моральній площині. У час виборів пізнається моральна зрілість як кандидатів на різні державні посади, так самих виборців. Так, вибори дають нагоду вшанувати народним визнанням тих, хто своїми професійними якостями та моральними чеснотами вартий такої довіри. Цим суспільство не лише довірливо вкладає свою долю в руки гідних людей, а й надає чеснотам обраної особи важливого для неї всенародного визнання. Проте вибори є також смиренним визнанням перед Богом людьми того, що у своєму виборі суспільство часом помиляється. А тому настає час, коли воно мусить виправити помилку. Так від керма влади усувають тих, хто не виправдав народних очікувань або не зумів переконати людей у правильності своїх поглядів та власній праведності. Опинившись знову поза владою, ці люди отримують шанс переглянути й удосконалити свою позицію. З релігійної точки зору така щира глибока внутрішня переміна окреслюється словом «навернення» та проявляється назовні як видима зміна не просто сліз, а - реальних дій, які кожна людина може побачити і перевірити. Тому, роблячи свій вибір, ми повинні дивитися найперше на діла тих, хто претендує на нашу довіру і на наш голос. Не можна дати себе звабити різного роду передвиборчими обіцянками та гаслами, які хоч з об'єктивної точки зору можуть бути цілком оправданими і потрібними, в устах нечесних політиків стають засобом маніпуляції, підступу та введення в оману. Вже апостол Яків, підкреслюючи небезпеку пустих слів та потребу виявлення ділами своєї віри, каже: «Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру» (Як. 2, 18). Подібно маємо зробити і ми чи то безпосередньо спілкуючись з кандидатами, чи аналізуючи їхні програми, запропонуймо їм відповісти на декілька простих, але суттєвих для кожної порядної людини запитань: що доброго ти вже зробив для свого народу? Які суспільно значимі ініціативи ти дотепер запропонував і реалізував? Якщо ти дотепер був депутатом, чи належно виконував свій обов'язок перед народом, тобто чи робив свій вибір не за помахом видимої чи невидимої «руки», але згідно із власним сумлінням? Чи ретельно відвідував засідання, чи голосував сам, особисто? Чи не обманював своїх виборців, змінюючи свою політичну позицію, таким чином спотворював їхнє волевиявлення зловживав їхньою довірою? Чи ти не був причетний до корупційних дій? Чи ти своїми тезами не пропагуєш ненависті, екстремізму, а навпаки - пропонуєш шляхи укріплення української державності та консолідованості нашого суспільства? Окремо слід застерегти перед тими, хто намагається купити голоси виборців різного роду діями. Це може бути або прямий підкуп, або завуальована гід різні соціальні «доплати» заохота. Християнин у жодному разі не може продавати свого виборчого голосу, так само як не може купувати голосів виборців на користь якоїсь політичної сили, бо в такий спосіб стає прямим співучасником корупції та руйнує наше суспільство. Вже стало поганою традицію в житті нашої держави, що різні форми матеріальної допомоги чи підвищення соціальних виплат збігаються в часі з черговою передвиборчою кампанією. Так чиняться спроби підмінити реальні реформи зміни, яких дуже потребують різні сектори суспільного життя, їх імітацією. За цих обставин грошові виплати стають певного роду анестезією сумління виборців та принижують гідність без того приниженого та впокореного народу. Віддавати хоча б один голос таким особам чи політичним силам було б виявом великої легковажності та безвідповідальності перед лицем Бога, рідного народу і власного сумління. Особливо застерігаємо від спокуси начебто швидкого та ефективного покращення суспільно-політичних обставин життя країни шляхом насилля, ненависті чи проявів екстремізму під виглядом будь-яких гасел. У підготовчий період та в час проведення виборів мир спокій, стриманість мудра розважливість є тими необхідними умовами, за яких можливе справді вільне волевиявлення громадян. Спроби будь-якого тиску на виборця, прояви ненависті до того, хто думає інакше ніж я, є неприпустимими як для християнина, так і для кожного зрілого громадянина й влади демократичної країни. Благословенним є те суспільство, в якому зміна очищення органів влади відбувається плавно й безперешкодно. Тоді кожен лідер має можливість переконати інших у своїй здатності провадити людей та реалізувати свою програму. Суспільство ж може або сміливо довіритися тим чи іншим парламентаріям, або законно усунути їх від влади. І навпаки, великі нещастя насуваються на країну, коли цей важливий демократичний механізм спроби підмінити реальні реформи зміни, яких дуже потребують різні сектори суспільного життя, їх імітацією. За цих обставин грошові виплати стають певного роду анестезією сумління виборців та принижують гідність без того приниженого та впокореного народу. Віддавати хоча б один голос таким особам чи політичним силам було б виявом великої легковажності та безвідповідальності перед лицем Бога, рідного народу і власного сумління. По-перше, зло настає тоді, коли чинна адміністрація відмовляється в демократичний спосіб передати владу іншим, натомість вдається під час виборчого процесу до різноманітних фальсифікацій, створення перешкод, а навіть до прямого насильства та обману, які унеможливлюють фактичне волевиявлення народу. Керівники, які бачать у цьому свою силу, насправді виявляють цим свою слабкість і вразливість. Хай не буде так в Україні на цьогорічних виборах! Зупинити маховик розкручування фальсифікацій ніколи не пізно. Відновити справедливість передвиборчих змагань і забезпечити цивілізовані умови виборчого процесу можна і треба. Кожен керівник, який зрікається цього обов'язку, стягає на себе кару Неба і зневагу народу. По-друге, великим лихом для країни є зневіра народу у своїй спроможності змінити ситуацію на краще впадання в гріховну апатію. Це рівнозначно тому, якби селянин відмовився навесні засівати землю, побоюючись, що град поб'є його врожай. Віра робить нас усесильними - зневіра перетворює на іграшку зловорожих стихій. Віра дала змогу апостолу Петрові подолати навіть силу гравітації й піти по воді. Але тільки-но він втратив цю віру, то почав тонути, за що й почув від Спасителя докірливе: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31) З цими думками поручаємо Богові всіх, хто в той чи інший спосіб буде причетний до майбутніх виборів: владу закликаємо запевнити чесне, рівноправне і справедливе передвиборче змагання; учасників перегонів - пропонувати не порожні гасла, а реальну програму оздоровлення суспільства та реформування різних секторів суспільно-політичного життя, як рівно ж - висувати людей справді гідних довіри, професійних, морально чесних сумлінних; усіх громадян - проявити зрілість, виваженість відповідальність в аналізі програм кандидатів та в здійсненні свого вибору. Запрошуємо священнослужителів, чернецтво та всіх мирян нашої Церкви до ревної молитви за наш народ за Україну, за проведення чесних справді демократичних парламентських виборів, прохаючи словами великого Митрополита Андрея: «Просимо Тебе, Царю Небесний, Духу правди, любови справедливости, до Тебе підіймається наша молитва! Зігрій і просвіти наш уми й серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, благослови наш труд і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої вітчизни й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь». Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 24 липня 2012 року Божого, у день Переставлення блаженної Ольги Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії в неділю, 29 липня, а впродовж усієї виборчої кампанії після кожної Літургії щодня молитися три рази «Отче наш» і «Богородице Діво» за Боже благословення для нашого народу і успішне проведення парламентських виборів. Ці молитви можна поєднати з вищезгаданою молитвою Митрополита Андрея (Шептицького). Детальніше...