В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Всесвітліші та всечесніші отці!
Дорогі у Христі брати та сестри!
Слава Ісусу Христу!

Кожного разу, як ми приходимо до храму, ми чуємо євангельську розповідь про славні діла Господні або ж чуємо Його спасенне навчання про спасіння та життя вічне. І слухаючи Боже слово ми не просто собі пригадуємо про євангельські історії, але як і Господні учні слідуємо за Ісусом від Галилеї до Єрусалиму. Водночас вони є для нас неначе дзеркало, в котре ми покликані вдивлятись, щоб перевірити та співставити чи ми дійсно слідуємо Христові, чи може, якимось своїм амбіціям, похотям та пристрасним бажанням. Адже в євангеліє потрібно вдивлятися, щоб не загубитися і не зійти зі стежки життя, щоби встигнути зупинитися та навернутися поки не стане занадто пізно. Слова Господні слід не просто слухати, але їх потрібно чути.

Ось і сьогодні Церква через читання недільного Євангелія спрямовує наші духовні роздуми в околиці Єрусалиму. На ті стежки і дороги якими Ісус разом із учнями простував до святого міста - Єрусалиму. Це була його остання земна подорож з Галилеї у Юдею. Від дитячих літ Спаситель в оточенні близьких йому людей ходив тією дорогою до Соломонового Храму. Але на цей раз це була дорога в кінці якої чекав Спасителя хрест і Голгофа. Про цю чашу терпінь знав лише Спаситель, тому, бажаючи відкрити своїм найближчим учням і приятелям тайну Божої любові, Він почав цю дивну для них розмову:

„Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його та й уб’ють. Він же по трьох днях воскресне.“

З іншого боку придивімося сьогодні до учнів, котрі прямують до Єрусалиму разом з Ісусом. Вони покинули все, щоб слідувати за цим великим Вчителем, Який навчав не так, як книжники та фарисеї, але, як повновладний. Своє майно та працю залишили, щоб слідувати за тим, хто часто не має і голови де приклонити. Вони були з ним, коли Він оздоровляв, виганяв бісів, навчав народ. Вони слухали Його. І ось тепер Він іде до Єрусалиму, щоби взяти на себе хрест, щоб прийняти на себе усю злобу людського гріха, щоб своєю смертю розбудити людей зі сну та сліпоти гріха. Він говорить учням про своє страждання та про смерть, проте вони Його слухають та не чують. Не чують, бо думають, якщо Він творив такі чудеса та знаки, то певно в Єрусалимі буде щось ще більше. І якщо перед ним втікали біси, а мудреці замовкали і сили природи корились Йому, то певно в Єрусалимі Він ще більше проявить свою силу та славу. Вони сподівалися, що там має бути Його перемога над усіма ворогами, а в Його перемозі буде і їх, апостолів, торжество.

Так, в Єрусалимі станеться найбільше чудо. Станеться справжня перемога та славне торжество, але інакше ніж про це думали та мріяли учні. Вони ж не чують та не розуміють, бо кожен має свої уявлення, що повинен зробити Господь, вони настільки поклалися на свої очікування, що згіршились та налякалися, коли Він вмер на хресті. І ось тоді коли Він - Христос повис на хресті, саме їх амбіції та мрії не дали їм побачити в хресті знак перемоги, але лише поразки та ганьби.

Ми ж з вами, дорогі брати та сестри, разом з нашим Господом також мандруємо до Єрусалиму і не тільки зараз в часі посту, але ціле наше життя є отою мандрівкою до Небесного Єрусалиму. Ми слідуємо за Христом стежками Його заповідей. Ми теж зрікаємось чогось, також слухаємо Його повчання через Церковну науку, але часто, як апостоли ми слухаємо та не чуємо, що Господь нам хоче сказати, що Він промовляє до нас. Тому і боїмося хреста, свого хреста, повсякденного, падаємо в розпуку перед лицем несправедливості, зневірюємось та опускаємо руки саме тоді, коли нашої терпеливості, нашої віри найбільше потрібно. Ми придавлені несправедливістю, якою здається просякнуте все суспільство, ми нікому не віримо, бо змучились від простих обіцянок. Ми розчарувалися майже у всіх ідеалах, може кричимо до Господа, чому Він таке допустив, „де Твоя справедливість, де Твоя воля”, а Христос несе свій хрест до Єрусалиму, бо страждання і смерть задля людей – це не поразка, це не катастрофа, це справжня перемога, щоправда здобута дорогою ціною. Тож іншої дороги і для нас не має, бо злобу можна перемогти тільки терпеливістю, неправду істиною, а ненависть та гріх любов’ю та прощенням, хоч це є дорога страждання, дорога нашого щоденного хреста. Немає іншої дороги до справжньої життя, до правдивого щастя. Тож просімо сьогодні у Господа, щоб ми були не тільки слухачами Божого слова, але справді чули, що від нас і для нас бажає Господь.

Не біймося слідувати по дорозі разом з Ісусом, навіть якщо нам здається що вона важка та терниста. Пам’ятаймо, що це дорога через хрест до воскресіння, до справжнього життя, адже саме хрест Христовий став для всього людства вже не знаком смерті та темряви а світлом воскресіння, знаком надії, і символом незбагненної любові Бога до людини.

Завдяки цій Божій любові і милосердю ми постійно отримуємо прощення наших провин через Святу Тайну Покаяння, до якої в часі Великого посту кожен християнин повинен приступити з особливим трепетом і смиренням. І тут приклад такого смиренного покаяння пригадує нам сьогодні свята Церква через літургійний спомин про Святу Марію Єгипетську.

Будучи за молодих літ легковажною жінкою у великому розпусному місті В Єгипті, вона завдяки Божому милосердю стала однією з найвідоміших святих жінок. І сьогодні, у п’яту неділю посту, ми вшановуємо її духовний подвиг, подивляючи її мужність і покору. Зворушливою і повчальною є розповідь про навернення Марії, яку подає нам „Житіє святих“. Це якраз і приклад того, як людина з Божою допомогою може змінити своє життя, зійти з дороги гріху та пристрастей і стати на дорогу Христову, котра єдина дає визволення і спасіння.
Тому, дорогі у Христі долаючи день за днем, тиждень за тижнем цей шлях Великого посту, як також і наш життєвий шлях, стараймося його пройти зі справжньою та живою вірою, з великою надією та щирою любов’ю до Бога та людей, щоби гідно наблизитись до величного ранку Христового Воскресіння, нової Пасхи, нового життя в Христі.

А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!
Слава Ісусу Христу!

Всесвітліші та всечесніші отці!
Дорогі у Христі Брати та Сестри!

Євангельське читання Четвертої неділі Великого посту оповідає нам сьогодні про зцілення Ісусом Христом юнака, одержимого бісом. Ця оповідь переконує нас у важливості віри, молитви і посту.

“Все можливе тому, хто вірує”, - відповів Христос батькові, котрий привів до Нього свого хворого сина. Все випробував нещасний батько, щоб допомогти своєму синові, але бажаного результату не було. Почув, нарешті, бідний батько про незвичайного Чудотворця, Котрий лікує всяку хворобу в людях. Він прийшов до Нього й почав умовляти: “Якщо можеш, змилосердься над нами, допоможи нам” У відповідь йому Христос говорить: “Все можливе тому, хто вірує” І батько хворого сина крізь сльози сповідує: “Вірую, Господи! допоможи моєму невірству”. По вірі батька Господь зцілює його сина, вигнавши з нього дух німоти й глухоти. Великий період віддаляє нас від того часу, коли світ мав щастя бачити Христа, слухати Його і отримувати безпосередню від Нього милість, в якій люди завжди матимуть потребу. Ми маємо таке ж щастя, але дається воно нам не інакше, як тільки через віру, віру живу й спасительну, про яку Христос говорив: “Все можливе тому, хто вірує”
Правдива віра здатна творити чудеса. Можливо багато з нас і виховані в добрій вірі, але її, як дар Божий, потрібно берегти, зігрівати й примножувати. Однієї віри, без доброго християнського життя недостатньо, слід показувати свою віру в ділах і цілим життям свідчити про свою віру.

Хто дійсно вірує в Бога Отця і Вседержителя, той переконаний, що його життя, отримане від Бога, завжди в руках Божих, що все посилається Богом, на Котрого потрібно покладати свою надію.

Хто вірує в Бога, той переконаний, що, де б він не був і що б не робив, завжди робить перед очима всюдисущого і всевидящого Бога, Який знає всі наші помисли. Така людина прагне будувати своє життя так, щоб не образити величі Божої та Його святості.

Хто вірує в Сина Божого, Котрий втілився заради нас і нашого спасіння, хто пам'ятає, що прощення гріхів заслужене хресною смертю Господа, той боїться смертоносної отрути гріха, любить Бога й намагається провадити побожне життя, згідне з Його святою волею.

Хто вірує в Духа Святого, Животворящого Господа, той буде уникати всякої скверни, пам'ятаючи слова апостола: "Хіба ж не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог".

Хто вірує в єдину соборну й апостольську Церкву, той буде слухатися її у всьому, жити її життям, виконувати її веління, шанувати її Богом встановлену ієрархію.
Хто вірує в життя вічне, той, живучи на землі, готує себе для неба, користуючись земними благами, примножує духовні скарби.
Отже на прикладі сьогоднішнього євангелія, Господь і кожного з нас вчить якою має бути наша віра. Багато з нас можуть сказати: і ми віруємо, але чому ж не завжди отримуємо по нашій вірі? Відповідь може бути такою: тому що недостатньо віримо й сумніваємося; віримо, а коли нам важко, впадаємо у відчай, холодно віримо або зовсім не віримо.
Після зцілення біснуватого юнака апостоли запитали Христа на самоті: “Чому ми не змогли вигнати його?". Христос відповів: “Цей рід виганяється молитвою і постом” Ці слова особливо повинні бути близькими й зрозумілими для нас в священні дні Великого посту, коли Церква закликає до подвигу стримання, покаяння, й молитви.

Як же потрібно молитися й постити? Слово Боже говорить: коли ти молишся, закрий двері свого серця, зосередься на тій бесіді, котру ведеш з Богом, не говори нічого зайвого, не уподібнюйся нерозумним дітям, котрі просять у батьків пекучого вогню або гострого ножа. Коли молишся, не будь, як лицемір і ще: коли стоїш на молитві, прощай...

Те саме можна сказати і у відношенні посту. Щоб піст був спасительним, він повинен бути не тільки обмеженням в їжі. Устами старозавітнього пророка Ісаї Господь учить, що, починаючи піст, ми повинні розірвати союз з усякою неправдою, позбавитися злоби, подати допомогу нужденному, очистити своє серце від злопам’ятства та лицемірства.

Дорогі у Христі, прислухаючись сьогодні до слів Святого Євангелія, обдумаємо про ці важливі три чесноти в нашому житті: віру, піст і молитву, чи ми належно їх практикуємо. Подякуємо Господу за всі Його милості, котрими Він постійно обдаровує нас. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! Амінь!

Таємно родився Ти в вертепі, але небо, Спасе,
звістило Тебе всім появою зорі, немов устами.
І вірою мудреців Тобі привело,
що кланяються Тобі, тому з ними помилуй нас.
(Тропар Вечірні Різдва Христового)

Всевітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!
  Христос рождається! Славімо Його!

Ангельська звістка про народження у Вифлеємі Христа, Спасителя світу, натхненно та велично лунає сьогодні по всій Україні, у наших храмах, містах і селах, у домівках побожного українського народу. На цю радісну звістку, на звершення Божої обітниці спасіння, довгі роки чекали старозавітні праведники, щоб збулися пророчі слова: «Хлоп'ятко нам народилося, Сина нам дано» (Іс. 9, 5). Чекали цієї звістки і ми з вами, готувалися до цього великого дня, який приносить щастя і мир у кожне людське серце. Ця неповторна і спасенна подія є для нас джерелом невимовної радості, спонукою до подяки та поклоніння Богові.

Різдвяні свята стають для нас гарною нагодою споглядати Господнє обличчя, людину в Бозі і Бога в людині, небо на землі й землю на небесах. Днесь предвічний Бог зі своєї превеликої любові зволив стати людиною, щоб перебувати з нами. Він увійшов у нашу людську історію, у нашу обмеженість, аби визволити нас від усього того, що досі віддаляло людину від Творця. Усвідомлення близькості Господа спонукає нас з великим піднесенням і захопленням сповіщати: «З нами Бог»! З нами Бог, який нас підносить і потішає, милосердиться над нами та називає нас своїми братами і сестрами. З нами Бог, який прийшов до всіх – до бідних і багатих, праведних і грішних. Він прийшов, щоб знайти і спасти те, що загинуло; Він воплотився, щоб оновити упалий і заплямований гріхом Божий образ, носієм якого є кожна людина. У ці святкові дні особливо актуальними стають слова святого Лева Великого: «Нехай торжествує святий – він наближається до нагороди; нехай радіє грішник – його запрошують до прощення; нехай окрилюється язичник – його закликають до життя».

Воплочена Божа Любов приходить у світ, щоб його перемінити, повернути первісну красу своєму творінню, що була втрачена внаслідок гріха древнього Адама. Цю Любов, в особі малого безпомічного Дитяти, приймають дбайливі материнські руки Богородиці, зігріває турбота праведного Йосифа, прославляють величними піснями ангельські хори. Спішать до вертепу, щоб Їй вклонитися, пастирі, які, почувши звістку ангелів, не засумнівалися, а радо її прийняли. Світло Христа просвітило розум і серця мудреців, які, не вагаючись, покинули все та пустилися в подорож до Нього, відважно ступаючи незвіданими дорогами.

Але на жаль, були і такі, що цю Божу Любов відкинули та Її переслідували. Часто щось подібне відбувається і в сучасному світі, який залишається нечутливим до знаків Божої присутності. Тому, щоб пізнати і прийняти Господа, плекаймо у собі смирення Йосифа, віру і любов Пресвятої Богородиці, простоту пастирів і відвагу мудреців. Долаючи власне самолюбство, дбаймо про ці чесноти, щоб поклонитися в покорі правдивому Богові, відкриваючи своє серце до істини та добра. Він не вимагає від нас надзвичайного, а бажає лише нашої любові та щирої відданості. Новонароджений Ісус стоїть біля дверей нашого серця і просить, щоб ми знайшли для Нього місце, щоб не проганяли Його разом із Матір'ю поза «місто» нашого життя…

У цей радісний день словами тропаря молимося, щоб Христове Різдво засвітило нам і світові «світло розуміння». Благодать Різдва допомагає усвідомити, що наше життя – паломництво, шлях у пошуках Господа; вона додає нам сил перетворити історію особистого життя на історію власного спасіння. Часто сучасний світ, використовуючи найрізноманітніші технології, закликає нас під час вибору життєвого шляху слухати земних псевдомесій та поклонитися ідолам слави, влади, достатку й задоволення. Однак Церква, маючи за плечима двохтисячолітній досвід, знає, що цей шлях веде в нікуди. Йдучи ним, ми отримаємо не волю, а рабство; не радість, а розчарування; не силу, а руйнацію; не життя, а смерть. Подія Христового Різдва вчить нас, що справжнє щастя не приходить від марних обіцянок сильних світу цього. Воно є в Того, хто смиренно несе нам любов Небесного Отця. Використаймо цю святкову нагоду, щоб віднайти у своєму житті духовні вартості, які набагато важливіші від людських скарбів. Господь прийшов, щоб навчити нас жити в єдності, взаєморозумінні, простоті, долаючи всілякі перешкоди та негаразди, тому проповідуймо всьому світові вістку про перемогу Божої любові над ненавистю, страхом, поділами та егоїзмом. Поспішімо до Христа разом з євангельськими мудрецями і пастухами, бо там знайдемо правдиву радість і справжнє щастя для себе і для свого народу. А знайшовши, несімо їх як Христові свідки, кожен по-своєму – через слова, діла та молитву – до всіх, хто нас оточує, та до прийдешніх поколінь.

Після двадцяти років від легалізації УГКЦ радіємо, що наша Церква розвивається та втішається великим скарбом священичих і монаших покликань. Цього року Синод єпископів заохочує нас молитися за богопосвяченних осіб. З ранньої юності кожен хлопець і кожна дівчина у молитві повинні старатися розпізнати Божий задум щодо себе, щоб у належний час виконати доручення Бога-Отця на благо Церкви й народу. Ми ж маємо бути свідомі власної великої відповідальності за плекання цих покликань. Це відповідальність цілої Церкви і, зокрема, християнських батьків. До них звернений приклад життя Пресвятої родини, Йосифа і Марії, які самовіддано й мужньо виховували Ісуса.

Вітаю вас, дорогі брати і сестри, і від щирого серця ділюся з усіма вами духовними дарами Христового Різдва та його великою радістю. Нехай ця різдвяна радість і надія досягне і тих наших братів та сестер, які перебувають далеко від рідного дому: на військовій службі, на нелегкій заробітчанській праці, в лікарні чи в'язниці. Нехай Христове Різдво буде нашим спільним великим і благословенним празником.

Просімо, щоб Господь поблагословив Україну, оберігав нашу землю від лиха та смутку, дарував нашим державним провідникам мудрість та щире бажання служити своєму народові, дбати про його добробут і кращу долю. А благодать новонародженого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Дано в Дрогобичі
при Кафедральному Соборі Пресвятої Трійці
у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,
19 грудня 2009 року Божого

Впродовж останніх двох тижнів Західну Україну охопила епідемія грипу, яка вже забрала з життя понад 30 осіб, серед яких є діти, вагітні жінки та студенти. На даний час десятки осіб перебувають у реанімаційних відділеннях лікарень у вкрай важкому стані.

З огляду на ці тривожні події прошу священнослужителів нашої єпархії звернутись до вірних з проханням дотримання усіх порад Міністерства Охорони Здоров'я України щодо профілактики та попередження захворювання грипу. Згадаймо у своїх молитвах тих, кого забрала з життя ця недуга, та їхні родини. Після Святих Літургій у молитві просімо Господа, щоб Він відвернув це лихо від нашого народу, та оздоровив недужих.

Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і  сестри!

Христос воскрес!                               
Воістину воскрес!

В ці благодатні дні, коли Церква святкує найвеличніший празник - Воскресіння Христове, запрошуючи ангелів і людей, небо і землю, увесь світ видимий і невидимий з'єднатися у прославі воскреслого Господа, щиро бажаю, щоб ця світла і всеперемагаюча радість вщерть наповнила сьогодні наші серця. Хотілося б донести добру новину у кожну вашу оселю, до всіх родин нашої єпархії та поза її межами, побажати, щоб чисті почуття торжества і перемоги наповнили кожну християнську душу, можливо сьогодні скорботну і утиснену, але таку, що потребує милості і допомоги Божої, адже "Христос Воскрес - радість вічна".

Господь кличе нас на “торжество із торжеств”, бо „цей день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім”. Ось чому у всіх наших храмах в ці дні ми так велемовно і торжественно поклоняємося величній i безмежній Любові Божій, з якою Син Отця небесного зійшов на землю, став чоловіком, постраждав i помер на хрестi за нас, за нашi грiхи i воскрес задля нашого спасіння. Христос дарував і дарує нам нове життя у свободі Божих дітей. З Ним ми перейшли з рабства до свободи, з темряви до світла, з гріха до благодаті. Ця добра новина, яку Церква голосить вже понад дві тисячі років, проникає крізь нашу щоденність і викликає радість, надію і віру у наше воскресіння.
Віра у Христа Воскреслого є наріжним каменем християнства, і кожного року у світлі пасхальні дні ця віра оновлюється, наче вперше торкається людського серця, всього нашого єства. Частим закликом до радості Церква хоче розбудити нас від сну, позбавити хоча б на деякий час від суєти щоденного життя, від земних клопотів та переживань і долучити до світлого торжества.

Сьогодні маємо нагоду подумати над тим, скільки Своїх дарів роздає Господь протягом нашого життя! І все це — предмет і привід для радості. Якщо ми молоді та енергійні, то дякуймо Богові і радіймо, особливо тоді, коли живемо в чистоті, довір’ї та відданості Творцеві; радіймо від успіхів у навчанні та роботі. Втішаймось нашими здобутками як у сімейному, так і в богопосвяченому житті, адже Христос є основою і ціллю нашого буття. З Христом радіймо у мудрій і чистій старості. Радіймо, коли ми прощаємо наших кривдників; щиро молимось та маємо нагоду часто відвідувати Божий храм. Радіймо від зустрічі з людьми, від усвідомлення великого дару жити і вірити. І всі ці радості — це лише відблиск, це тільки передчуття тої дійсної та вічної божественної радості, подарованої нам після Воскресіння Христового, адже „що око не бачило та вухо не чуло, і що на серце людині не приходило, те приготував Бог тим, що Його люблять”. Відчуття духовної радості від Воскресіння додає нам сили у земній мандрівці, служить незмінним джерелом надії на вічне і щасливе життя з Христом.

Однак, свідомість багатьох із нас, мабуть, перейнята спокусливими думками щодо принизливого економічного становища, соціальних проблем у нашому суспільстві та незреалізованих політичних обіцянок. Звідси – непевність, розпач, сумніви і нарікання. Багато з них є виправдані з людської сторони, однак для всіх християн – це ще одна нагода відкрити мізерність створених нами земних кумирів. Невгамовне бажання успіху, кар'єри, багатства, хвороблива  конкуренція постають мізерними перед Тим, Хто є джерелом і Творцем самого світла. Христове воскресіння чинить нас нездоланними для всіх спокус та гріхів. Ми непереможні, доки живемо з Христом і в Христі, доки керуємося святим Євангелієм і заповідями Божими, доки маємо Церкву як найвищу помічницю у справі нашого спасіння. Саме тому це пасхальне переживання непереможної радости повинно стати для всіх нас джерелом сили у виході з будь-яких життєвих криз, зброєю в боротьбі за правду і справедливість. Живімо з відчуттям постійної присутности Того, Хто об'являє Себе через святе Євангеліє, Хто чекає від нас віри, любови та милосердя. Ми покликані бути для світу свідками Христа: нести впевненість у вірі туди, де вона згасає, світитися надією серед безнадійних, бути непереможною любов’ю там, де панує ненависть і страх.

Наша Церква в рамках підготовки до Собору Євангелізації, що має відбутися цього року, старається розбудити в кожній християнській душі гаряче бажання свідчити своїм життям євангельські засади, оживити прагнення кожного християнина стати живою проповіддю Воскреслого Христа у сучасному світі. Пасха Христова — це дар божественної любові, який ми повинні нести у світ і свідчити про істину Воскресіння. Це священна місія кожного християнина, всієї Церкви Христової, особливо це стосується тих, хто згідно зі своїм покликанням, отримав від Христа завдання іти і навчати всі народи, хрестячи усіх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ось чому цей рік наша Церква присвячує глибокій призадумі над священичим покликанням. Ми повинні ще раз зрозуміти, наскільки великою є потреба у добрих та святих священиках, запалених апостольською ревністю у проповіді Воскреслого Христа. Ми повинні збагнути, наскільки важливою є також наша молитва за гідні і достойні покликання робітників до Христового виноградника.  Ми усі, дорогі у Христі, котрі хрещені Його ім’ям, є співпрацівниками Божими на Його ниві, і від нашої життєвої позиції залежить стан духовного клімату в нашому серці, в наших родинах, в суспільстві і державі.

Тож відважно проповідуймо своїм життям Воскреслого Христа, несімо свої особисті хрести без страху і розчарування, пам'ятаючи слова Христа Спасителя: "Ось я з вами по всі дні вашого життя". Він з нами в радості і скорботі, в здоров'ї і хворобі, в успіхах і невдачах. Він іде з нами життєвим шляхом, як колись ішов з двома учнями по дорозі в Еммаус.

Нехай же промені безмежної великодньої радості щедро осявають ваші душі, наповнюють миром та любов’ю. Хай прослава Воскреслого життя лунає не тільки у нашому великодньому привіті, але стане змістом наших земних реалій. Зробімо так, щоб через нас ця Пасхальна радість огорнула й усіх тих, хто не може бути нині у храмі: хворих, ув’язнених, подорожуючих, тих, хто далеко від рідного дому. Радіймо і веселімся, відкиньмо страх і сміливо рушаймо за ангельським наказом, як апостоли і праведні жінки-мироносиці, звіщаючи світові величну новину, що Христос воскрес!

А благодать Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

Христос воскрес!

+ Юліян Вороновський,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький