У суботу, 21 червня, в Дрогобицькій духовній семінарії владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ, у співслужінні семінарійного та єпархіального духовенства відслужив Архиєрейську Божественну Літургію та уділив нижчі свячення семінаристам 6-го курсу.

15 червня, у Неділю Всіх Святих, відбулася ювілейна проща до відпустового місця у с. Биличі на Старосамбірщині. Архиєрейську Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Йому співслужили о. Павло Коляса (декан Добромильський), о. Володимира Нестер (адміністратор відпустового місця), о. Богдан Добрянський (декан Самбірський), о. Михайло Николин (декан Старосамбірський), о. Любомир Макарчук (декан Мостиський), о. Володимир Пустельник (декан Судововишнянський), а також чисельне духовенство єпархії. Святу Літургію прикрасив спів хору «Літанія» під керівництвом Любові Шийки з Протокатедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці м. Самбора. Після привітального слова владика Ярослав освятив прочанську купіль.

Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Вітаю всіх вас у Билицькій святині - благословенному місці Божої благодаті й надії. Ми зібралися, аби по-особливому вшанувати Пресвяту Богородицю, яка вислуховує наші молитви, приймає наші прохання, підтримує в труднощах, зміцнює віру й укріпляє в надії. Хтось прийшов сюди з болем, хтось із подякою на вустах, а ще хтось із тихою надією. Однак всі ми несемо до Матері Божої невимовну подяку за Її заступництво, за покров над нами, над нашими родинами і над усім українським народом. Сьогодні ми прийшли до Неї не лише як прочани, але як Її діти, які знають: тут – джерело втіхи і справжньої надії.

Цей день особливий ще й тому, що ми відзначаємо свято, яке немовби підсумовує увесь духовний зміст П’ятидесятниці – Неділю Всіх Святих. Минулого тижня ми святкували Зіслання Святого Духа – подію, в якій народилася Церква Христова, зроджена вогнем Божої благодаті. А сьогодні, немов відлуння тієї першої П’ятдесятниці, ми вшановуємо плоди Святого Духа – Церкву прославлену, тобто усіх святих, відомих і невідомих, що своїм життям прославили Господа і стали живими іконами Його дії в історії людства. З маленької спільноти в Єрусалимі Церква зросла у Вселенську Христову Церкву, що вже понад дві тисячі років голосить Слово Боже у світі. І ця Церква, як ми співали в сьогоднішньому тропарі, «прикрасилася кров’ю мучеників, як багряницею і виссоном», прикрасилася страстотерпцями, ісповідниками, преподобними, праведними, чудотворцями.

Ми молитовно згадуємо тих, хто не лише повірив, а й жив цією вірою і надією, хто дозволив Святому Духові діяти у своєму житті, формуючи в них образ Христа – образ любові, чистоти, покори, посвяти і жертовності. Святі це ті, хто, співпрацюючи з Божою благодаттю, пройшли шлях очищення, постійної молитви, глибокого покаяння та невтомної духовної праці. Їхня святість – не легенда і не далекий ідеал, а жива реальність. Вони є відповіддю на запитання: як жити по-Божому сьогодні, у нашому світі?

Святі не були ідеальними. Всі вони були людьми «з плоті й крові». Але те, що їх вирізняє – це довіра до Бога. Вони вірили не в себе, а в Бога, і дозволили Йому діяти у своєму житті, у своїх слабкостях. Бо святість – це глибока відданість, вибір бути і служити Господеві.

У наш час, коли панує прагматизм, коли часто цінується не істина, а користь, святість може здаватися чимось нереальним і недосяжним. Але саме зараз вона стає особливо важливою, бо світ потребує автентичних свідків. Не тих, хто вміє говорити про Бога, а тих, хто вміє жити з Богом. Святість – не втеча від життя, а його повнота. Це здатність бачити в кожній людині образ Творця, співчувати, прощати, молитися, творити добро там, де його бракує.

Їхній голос – це голос Євангелія, воплочений у конкретне життя. Сьогодні ми втішаємося великим розмаїттям святих: безліч обличь, історій, різних епох, мов, народів... Кожна історія святості – дорога до Бога і взірець для кожного з нас. Святість починається тут і тепер – у нашій сім’ї, у нашій парафії, на нашому робочому місці, у стосунках з ближніми. Вона починається з вибору – довіряти Богові і повторювати це постійно.

Так, дорога святості непроста. Вона вимагає терпеливості, мужності, праці, але ця дорога веде до справжнього щастя. Бо щастя – це не мати все, а бути з Тим, Хто є всім. Не контролювати все, а довіритися Тому, Хто все тримає в любові. Святі це знали, вони втрачали дочасне, але знаходили вічне. Вони йшли крізь страждання, але не втрачали любові.

Сьогоднішнє свято – це не лише погляд на велику хмару святих, а й заклик до дій. Ми повинні не лише захоплюватися святими, а й наслідувати їх. Кожен день дарує безліч нагод зробити крок до святості: через молитву, через добрий вчинок, через терпеливість, прощення, вірність. Звертаючись до народу, Божественний Спаситель сказав: «Коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт. 5, 20). Християнська праведність не полягає у виконанні мінімуму чи дотриманні певних схем, а голос сумління, натхненний любов’ю. Святі не були просто хорошими людьми чи чемними виконавцями правил. Вони прагнули стати подібними до Бога. А Бог – вільний у добрі, щедрий поза межами уявлень, непередбачуваний у любові. Тому ми покликані уподібнитися до Нього – любити, діяти поза шаблонами, творити добро не з обов’язку, а з серця. І тоді справді станемо світлом, яке не можна сховати (Мт. 5, 14-16). Світлом, яке переображує світ, світлом святості.

Дорогі брати і сестри! Якщо мучеників, преподобних, праведників ми називаємо «святими», то Діву Марію — «Пресвятою», бо Пречиста Діва є найбільшою святою. До того ж на відміну від інших людей вона Непорочна, тобто недіткнена гріхом наших прародичів Адама і Єви. Вона є найвищою святою, бо носила у Своєму лоні Того, Кого ми можемо носити тільки таїнственно – у Святій Тайні Євхаристії.

Коли сьогодні ми вдивляємось у Її лик, стоячи перед Її іконою, коли схиляємось у молитві перед Її образом – ми відчуваємо не тільки велику Божу близькість, але і лагідність Материнського серця. Пресвята Богородиця – наша заступниця, наш щит, наш орієнтир, наше джерело втіхи і надії. Неможливо говорити про святість і оминути Її. Неможливо думати про дорогу до Бога і не згадати ту, яка цією дорогою пройшла першою – у повноті, у довірі й любові.

Матір Божа – є джерелом надії. Тієї надії, яка розпочалася у Назареті, коли вона сказала Богові: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову» (Лк. 1, 38). У цих словах відображається все Євангеліє надії. Бо сказати «так» Богові – означає довіритись Йому без умов, дозволити Його обітниці стати тілом у власному житті. Вона не знала, куди веде Її ця згода. Але знала, Хто Її кличе. І цього було досить. Її «так» стало початком нового творіння.

Істинна надія – не солодка ілюзія, а мужність і вірність. І Пречиста Діва навчає нас саме такої надії. Вона не втекла у хвилини випробування, не піддалася зневірі, коли Йосиф був сповнений сумнівів, коли не знайшлося місця у заїзді, коли довелось рятувати Ісуса-Немовля, втікаючи у Єгипет. Її шлях був позначений терпеливим очікуванням, мовчазною витривалістю, довірливим материнським служінням. Бо Надія – це здатність бачити світло, навіть коли все покрите тінню. Це здатність співати «Величає душа моя Господа» тоді, коли ще нічого не змінилося ззовні, але серце вже живе Божою обітницею.

Справжній образ Марії як Матері надії відкривається на Голготі. Коли всі розбіглися, коли учні заховались і небо потемніло, а тиша смерті зависла над землею – Вона стоїть. Не зламана, не пригнічена, не зневолена болем, але стоїть і співстражадає як любляча Мати. Її присутність під хрестом – це найвищий прояв богослов’я надії. Бо там, де все виглядало втраченим, Вона вірила, що Бог не перестає бути вірним.

І саме там, у цю годину найбільшого болю, Христос дарує Її нам: «Ось Мати твоя» (Йо. 19, 27). Вона стає Матір’ю кожного, хто стоїть під хрестом, хто шукає надію в мороці, хто бореться, хто втрачає. Пресвята Богородиця знає наш біль, знає тишину Божого мовчання. Але водночас – знає, що Бог не покидає. І сьогодні, коли навколо стільки ран, стільки болю, несправедливості, коли війна і страждання розривають серце нашого народу, – ми маємо до Кого йти, ми маємо на Кого надіятися. Вона – наша Мати.

У богослов’ї Церкви Пресвята Діва Марія – це нова Єва. Там, де перша жінка сумнівалася у Божій любові, Марія повірила. Там, де було зневір’я, Вона принесла довіру. Там, де гріх увійшов у світ, через Неї прийшло Спасіння. І тому Вона – не лише приклад для нас, а початок нового людства, оновленого благодаттю.

Дорогі прочани, сьогодні, зазнаючи смертельної загрози з боку північного агресора, ми щиро благаємо у Богородиці захисту і порятунку. У цих молитвах нас надихає її допомога, яку наш народ відчував протягом усієї своєї історії. Символом цього заступництва для нас є велична постать Оранти-Молільниці в Софійському соборі Києва. Богородиця-Оранта залишається і сьогодні для нас промовистим образом нездоланної надії. У її молитовному заступництві Україна стоїть, Україна молиться, Україна бореться.

Ми всі прагнемо, щоб війна закінчилась, щоб наші діти були щасливі, щоб сім’ї були міцними, щоб світ став добрішим. І ми запитуємо: «Господи, де Ти? Але відповідь – завжди одна: «Я з вами». Бог не віддалився, а є поруч. У кожному нашому дні. У кожному кроці. У кожному рішенні й випробуванні. Бог не зневажає нашу людську слабкість. Навпаки – саме там, у наших ранах, Він хоче бути, щоби їх зцілити і наповнити новим життям.

Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми зібралися у цьому благословенному місці, щоб з особливою любов’ю піднести свої серця до Тієї, що є Радістю всіх скорботних, Помічницею у всякій потребі, Матір’ю і джерелом надії – до Пресвятої і Приснодіви Марії. Вона найперша між святими освітлює нам шлях до Христа. Тому в кожній Божественній Літургії ми достойно прославляємо Її як «Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію».

Перебуваючи на цьому місці, запрошую кожного відкрити свої серця перед Богородицею. Принесімо Їй у молитві свої рани і сподівання, турботи і вдячність, усі свої прагнення. Її материнське серце ніколи не відвертається від своїх дітей. Та понад усе благаймо Її, щоб супроводжувала нас дорогою святості – тією дорогою, на яку ми були поставлені у Святому Хрещенні. Просімо, щоб укріплювала нас, коли ми втомлюємося; щоб підносила, коли падаємо; щоб допомогла нам знову знайти шлях, якщо ми його втратили. Її любов і опіка — це наше крило на шляху до вічного життя.

Просімо сьогодні також Святого Духа, щоб Своєю благодаттю наповнив нас рішучістю жити по-Божому. Так, це не легка дорога, але ми йдемо не самі. Перед нами цим шляхом уже пройшли святі – ті, кого сьогодні Церква вшановує, – і тепер вони моляться за нас, підбадьорюють нас, вказують нам шлях. А з нами – Пречиста Діва, наша Заступниця, наш покров і наша надія.

І в цю хвилину, коли ми єднаємося у молитві до Бога, пам’ятаймо про тих, хто стоїть у боротьбі за наше життя і майбутнє. Огорнімо своєю любов’ю і молитвою всіх українських воїнів, усіх захисників Батьківщини. Пам’ятаймо про їхні родини, про всіх, хто постраждав від війни, про тих, хто жертвує собою задля справедливого миру. Нехай наші молитви додають їм сили, а Божа благодать кріпить їх у вірі та витривалості. Нехай Пресвята Богородиця буде і для них Покровом і Потіхою. Нехай же Божа мудрість провадить кожного з нас дорогами правди, а Його любов пробуджує до щирої молитви, до чесної праці, до життя, що приносить славу Богові та добро нашому народові – як тут, на землі, так і у вічності. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

+ Ярослав

15 червня 2025 року Божого,
с. Биличі

14 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирський візит до парафії святих апостолів Петра і Павла в с. Східниця з нагоди XV зʼїзду спільнот «Матері в молитві». У єпархіальному з'їзді взяли участь близько тисячі учасників парафіяльних спільнот разом зі своїми духівниками. З цієї нагоди єпископ, у співслужінні о. Василя Штокала (пароха храму), о. Романа Федька (єпархіального духівника спільноти) та священників єпархії, очолив Божественну Літургію.

«Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий»
(Мт. 5. 48)

Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Відсвяткувавши празник П’ятидесятниці і обновлені Духом Святим, ми сьогодні зібралися, щоб поглиблювати єдність нашої спільноти довкола євхаристійної трапези, перебуваючи в апостольській науці і молитвах. Священне Писання розповідає, що Христові учні однодушно перебували на молитві, бо їх Учитель навчав, що де двоє або троє зібрані в Його ім’я, там Він є посеред них. Християни збираються на спільну молитву у храмі, бо памʼятають слова з Євангелія від Матея: «Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним» (Мт. 18,17). Тому й українські матері, обʼєдналися в особливу молитовну спільноту, адже спільна молитва має особливу силу в очах Господа. Тому й сьогодні у цьому прекрасному храмі у мальовничій Східниці зібралися численні спільноти «Матерів у молитві» нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, аби у такі непрості для нашого народу часи війни випросити Божого заступництва і допомоги, піднісши наші молитви за наше воїнство, за перемогу над окупантом, за справедливий мир на нашій землі.

Колись Святий Дух зійшов на зібраних у молитві у Сіонській горниці апостолів. Так і сьогодні Він приходить як Утішитель до нас, зібраних на богослужінні, коли ми «бачимо світло істинне, приймаємо Духа Небесного, знаходимо віру істинну». Він несе утіху у наше життя, позначене непевністю, тривогою, страхами і проблемами. Наповняє собою людське серце, встановлюючи в ньому мир і тиху радість, яких ніхто і ніщо у світі не може відібрати: «Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 16, 21). Утішення Святого Духа є справжнім, реальним і глибоким. Воно приносить спокійну впевненість у доброму закінчення справи. Воно дає спокій навіть тоді, коли людина чи спільнота переживають випробування і сум’яття. Серце людини, сповнене Божого Духа, подібне до морських глибин, які залишаються спокійними навіть тоді, коли на поверхні панують буревії і підноситься піна тривоги. Як це актуально і необхідно в умовах наших український реалій війни, коли щоденно чуємо сигнали повітряної тривоги в усіх куточках України!

Сьогодні Церква подає нам для духовних роздумів уривок з Євангелії від Матея. У ньому знаходимо кілька фраз, які виражають суть християнського життя і покликання кожної людини. Вони закликають до дії і спонукають до смиренності або принаймні до роздумів про смиренність. Перед нами образ християнина, яким він має бути. Тому запрошую глибше застановитись над ними.

«Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий», – ці слова Ісуса Христа звернені до нас сьогодні не просто як прохання чи заохота. Це слово – чіткий і безпосередній заклик. Що ж означає бути досконалими як Отець небесний? Прагнення до досконалості є в кожній людині і це ми можемо зауважити навіть із повсякденного життя. Але часто це тільки секулярні прагнення: до покращення комфорту, поліпшення різного роду послуг, підвищення рівня технологій. Проте це дуже обмежене прагнення досконалості. Ще у Старому Завіті є заповідь, яку повторив апостол Петро у своєму посланні: ви маєте бути святими, бо я святий (Лев. 11,44, пор. І Пт.1,15-16). Отже, заклик до досконалості слід розглядати в контексті святості Бога – будьте як Він.

Юдейські законовчителі намагалися досконало виконати букву Закону, однак впали у дріб’язковість виконування численних приписів власного передання. Господь Ісус у своєму слові до учнів говорить, що досконалість і праведність полягає в іншому: «Коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт. 5,2). Праведність – це спосіб життя згідно з Божою волею. Заклик Ісуса – змінити логіку: не обмежуватися виконанням норми, а перейти на рівень серця, любові, дару, благодаті. Саме по собі виконання приписів не могло принести спасіння. Апостол Павло наголошує, що всім потрібно визнати себе винними перед Богом, бо «бо ніхто не оправдається перед ним ділами закону: законом бо гріх пізнається» (Рим. 3,20). У Нагірній проповіді Христос, цитуючи Заповіді Закону, ставить вимоги значно вище, ніж навчали книжники, щоб показати, що це слово означає надзвичайно більше, ніж вони дотепер розуміли. Христос виявляє глибинний сенс Закону, тобто дух Закону, говорить як насамперед Він сповнює ці норми Закону, являє себе і свій стиль життя, який пропонує для кожного.

Досконалість можемо осягнути не власними силами, а завдяки жертві Ісуса Христа. Нагорода вічних благ, про яку говорить Христос, не є заслуженою заплатою від Бога, але даром. Спасіння, Боже Царство є даром, який не можна заслужити своєю праведністю, а тільки прийняти.

У сьогоднішньому євангельському уривку чуємо ще одні важливі слова: «А я кажу вам: любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас…». Заповідь любові до ближнього, яка була ще у Старому Завіті (Лев. 19,18), цитується у Євангелії від Матея щонайменше три рази. Христос навчає, що поняття «ближній» має поширюватися і на ворогів, тому що тільки так зможемо наслідувати Божу любов і уподібнюватися до Бога. Стаємо Божими дітьми («синами Отця нашого») тією мірою, якою уподібнюємося до Отця небесного, котрий велить сонцю сходити на праведних і неправедних.

Заповідь любові до ворогів – суто євангельська. Її можна виконати, але не нашими силами. Часто не можемо любити навіть людей, які люблять нас… Ворог не є особа, яка нас ігнорує, чи їй до нас байдуже. Це особа, яка хоче завдати нам шкоди, болю, навіть позбавити життя. На жаль це наш досвід сьогодні. Ми не можемо уявити любові стосовно ворогів. Ісус говорить, що любов це не емоція. Любити – означає відповідати добром тому, хто робить нам зло. Чи можливо любити ворога? Можливо. Тому що завжди можливо вибирати добро. Ненавидіти ворога не тільки недобре, це не корисно, бо не розв’язує проблеми. Ненависть породжує ненависть і не дає можливість виправити ситуацію. Ненависть дає можливість ворогу ненавидіти далі. Щоб любити ворога потрібно мати в собі силу віри, що людина – це щось більше ніж її ненависть… Це можливо завдяки благодаті Божій, а це дар, якщо його прийняти і передати то можливо сповнити слова Христа. Він не тільки заповідає, але і перший ці слова здійснює. Якщо ми ненавидимо, то уподібнюємося до того ворога, який з ненависті убиває нас. У такому стані ми руйнуємо себе зсередини.

«Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода?», – каже Христос. Євангелист Матей, передаючи науку Христа, говорить стилем юдейських законовчителів. Христос запрошує подолати логіку взаємної вигоди, і прийти до логіки безкорисливого дару. Потрібно пам’ятати, що Христос, ставлячи до нас високі вимоги, не вимагає того, що неможливо здійснити. Любов до ворогів, любов безумовна, яка нічого не очікує взамін – це справді сповнення всього Закону: «Бо заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не кради», «Не пожадай», і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого.» Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, - виконання закону», – навчає Апостол Павло (Рим. 13,9-10). Ісус зробив любов новою Заповіддю: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив» (Йо. 13,34). Така любов уподібнює нас до Бога, а, отже, робить досконалими. Бути досконалим – означає сповнити те, до чого ми покликані. А ми покликані до богоуподібнення, обожнення.

Дорогі у Христі! Ми живемо у непрості часи війни. Багато з тут присутніх матерів по-особливому відчувають її жахіття, бо переживають за своїх чоловіків, синів онуків, братів… Напевне є й такі, хто втратив своїх близьких родичів чи знайомих… У такій ситуації нас може охоплювати розпач, зневіра, ненависть… У своїй людській слабкості ми схильні нарікати, навіть проклинати. Однак пам’ятаймо, що навіть у найскладніших обставинах життя ми маємо не втратити свого людського обличчя. Повинні залишатися людьми, які створені на Божий образ і покликані осягнути Його подобу. Тож будьмо досконалі, як і Отець наш небесний досконалий! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

7 червня у спекотний суботній ранок з церкви Різдва пресвятої Богородиці м. Самбора, напередодні свята святого Онуфрія, розпочалася піша проща до Лаврівського монастиря, котру очолили молитвою і благословенням о.Стефан Дуда ЧСВВ (м. Шептицький), о.Іван Українець ЧСВВ (с. Лаврів).

Вих.: № 25/320

Слава Ісусу Христу!

ДЕКРЕТ
про проголошення ювілейної прощі
до Билицької чудотворної святині

На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці,
Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Божою Милістю
кир Ярослав,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Зваживши на норму кан. 192 § 1 Кодексу канонів східних Церков,
взявши до уваги важливу роль, яку відіграла Билицька чудотворна святиня у зміцненні
духовності українського народу та відродженні Української Греко-Католицької Церкви
після переслідувань радянським атеїстичним режимом,

ПРОГОЛОШУЮ

15 червня ювілейного 2025 року Божого
днем ювілейної прощі до чудотворної святині у с. Биличі Самбірського району.

Нехай це паломництво ювілейного Року Надії буде для нас нагодою для відновлення в
живій вірі, зростання в жертовній любові і зміцнення непорушної надії на щедрі Божі
благодаті для нашого боголюбивого українського народу в ці непрості часи
повномасштабної російської збройної агресії супроти України.

Віддаючи цю прощу під молитовне заступництво Пресвятої Богородиці, прославленої в
Билицькій чудотворній святині, прикликаю над усіма благодать Господа нашого Ісуса Христа
і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа!

Благословення Господнє на Вас!

+ Ярослав,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

прот. Любомир Митник,
віце-канцлер єпархії

Дано в Дрогобичі, при Катедральному храмі Пресвятої Трійці,
дня 10 червня 2025 року Божого

З нагоди ювілейного 2025 року Божого владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, проголосив 15 червня 2025 року Божого днем ювілейної прощі до чудотворної святині у с. Биличі Самбірського району.

11 червня, у середу після празника Зіслання Святого Духа, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні єпархіального духовенства очолив соборову Архиєрейську Божественну Літургію за здоровʼя, мир і Божу опіку для всіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

10 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив соборову заупокійну Архиєрейську Літургію за всіх усопших у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобичі.