23 березня, в Хрестопоклінну неділю, коли Свята Церква вшановує Чесний і Животворящий Хрест, вулицями Дрогобича пройшла Хресна дорога, яку очолив владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Ця подія зібрала численних вірян, які спільно молилися за мир в Україні. Процесія розпочалася від Катедрального собору Пресвятої Трійці та пройшла центральними вулицями міста. Особливу увагу приділили молитві за українських воїнів, поранених, полонених, а також за всіх, хто постраждав від війни.

4 березня в Народному Домі імені Івана Франка у Дрогобичі відбулася зустріч громадськості міста із владикою Ярославом, єпископом Самбірсько-Дрогобицьким, на тему «Бути людиною». Зустріч із владикою розпочали із Хвилини пам’яті та Гімну України, які виконав Муніципальний камерний хор «Боян Дрогобицький» під керівництвом Володимира Осташа.

Сьогодні, 7 березня 2025 року, у Ватикані повідомили про те, що Святіший Отець Франциск прийняв зречення з уряду екзарха Апостольського екзархату в Італії владики Діонісія Ляховича. Апостольським адміністратором sede vacante et ad nutum Sanctae Sedis цього екзархату Папа призначив владику Григорія Комара, дотеперішнього єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

Понеділок, 24 лютого 2025 р. Б. старосамбірська парафія єдналась в молитві з багатостраждальним українським народом у день третьої річниці повномасштабного вторгнення росії на нашу мирну землю. А якщо дивитися глибше, з 2014 року каїн-московит нищить наші міста і села, косить косою український цвіт.

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Впродовж кількох останніх тижнів свята Церква приготовляла нас до Великого Посту, кожен з яких був присвячений якійсь події зі священної історії, що стосується нашого спасіння. Для християнина ця великопісна пора має стати черговою нагодою до справжнього духовного оновлення і навернення. Кожного року у цей благодатний період маємо нагоду для того, щоб поглибити своє розуміння сенсу і цінності нашого християнського буття та по-новому відкрити Боже діяння у нашому житті. Сьогоднішньою Сиропусною неділею ми вступаємо в цей благодатний час. Нинішнє євангельське читання безпосередньо впроваджує нас у Велику Чотиридесятницю, подаючи критерії посту, який подобається Господеві: прощення, щирість, молитва та милостиня.

Ісус вчить постити перед Богом і зовнішніми ознаками не виявляти свій піст перед іншими. Своє навчання Він подає як сповнення Закону і пророків. У біблійному розумінні піст насамперед є виявом навернення до Бога та послуху Його волі. Пророки критикували фарисейський піст, бо він часто ставав формальністю, тому вони наголошують на праведних вчинках та братній любові (див. Іс. 58, 1-12; Зах. 7, 5-10). Вслухаймося в слова пророка Ісаї: «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: - Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь» (Іс. 58,6-10).

Цей уривок з Книги пророка Ісаї, хоча і написаний кількасот років перед Христом, ніби пояснює Його слова. В сьогоднішньому Євангелії Христос вказує на ознаки угодного Богові посту: він поєднаний з молитвою і знаходить своє автентичне вираження у милостині, допомозі бідним. Піст, молитва та милостиня – це підвалини, на яких основуються наші відносини з Богом та ближніми. Ісус наголошує, що вони мають бути щирими, без лицемірства. Інакше ризикуємо знецінити піст так, як це роблять книжники і фарисеї. Христос навчає, що Його учні найперше мають боротися з лицемірством. Піст повинен стати наверненням та наближенням до Бога, а не пошуком слави від людей. Не розголошувати – це справжня риса доброго вчинку, який є по-справжньому добрий лише тоді, коли випливає з любові до Бога та ближнього. Піст на показ не принесе користі.

Вчора у літургійних текстах Вечірні і Утрені ми згадували про Райський сад, який людина втратила через упадок Адама і Єви. Зі Святого Письма знаємо, що людина була створена для життя в раю, аби бути щасливою, щоб бачити Бога і спілкуватися з Ним. Книга Буття розповідає, що наші прародичі згрішили, бо не послухались Господа і спожили заборонений плід. Цей біблійний епізод традиція пояснює так: Адам і Єва згрішили, бо не постили. Таким чином їх гріх непощення позбавив людину райського життя і тому наше існування на землі зробилось вигнанням.

Як і Адам і Єва, сучасна людина часто зосереджує свою увагу не на Бозі і Його заповідях, а на матеріальному «плоді», який вабить погляд. Матеріальні засоби, на яких зосереджується надмірна увага, починають відігравати в очах людини надзвичайну роль. Це приводить до хибного висновку: чим більше їх маю, тим більше захищеним є моє життя. Тоді починається гоніння за їх нагромадженням. Ще у Старому Завіті Господь перестерігає людину перед захланністю, коли після виходу з Єгипту, хоч і дарує ізраїльтянам манну, по-суті рятуючи їх, але ця манна є поживою для них лише певний період доби, потім псується, а тому нема сенсу її нагромаджувати (Вих. 16, 14-21). На жаль, часто ми забуваємо, що матеріальні речі є дарами від Бога. Ось чому в Євангелії читаємо, що слід шукати «скарб правдивий», до якого не зможуть дістатися ні міль, ні хробаки, ані злодії. Цей скарб – той, що не нагромаджується для себе, але дається потребуючому, бо «хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійства» (Прип. 19, 17). Рівно ж і апостол Павло навчав: «Більше щастя – давати, ніж брати» (Ді. 20, 35).

Прихід Христа, Спасителя світу, на землю відкриває знову двері до раю кожному, хто йде за Ним. А Церква, показує нам красу Царства Божого і заохочує всіх нас іти цією прощею до небесної Батьківщини. Ця дорога це перш за все дорога щирого покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, через покаяння прощено грішницю, покаяння відкрило розсудливому розбійнику райські двері, покаяння апостола Петра повернуло йому апостольську гідність, стараймось і ми наслідувати цю дорогу спасіння й освячення

Також Господь у сьогоднішній благовісті застерігає нас від фальшивих життєвих пріоритетів кажучи: «Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє» (Мт. 6,21). Святий мученик Юстин, великий християнський мислитель II ст., говорив: «Де скарб людини, там її розум». Де розум людини, там її скарб. Із цього випливає динаміка нашого життя, наших дій, вибору, правди нашого життя. Tе про що ми мріємо, чим живемо, що думаємо, чим наповнене наше серце, і є нашим скарбом. Господь хоче, щоб ми були вільні від усього, що може нас поневолювати, закривати нам дорогу до Нього. Ніщо не повинно нами володіти, маніпулювати, викрадати наш час і вічне спасіння. Тому ми повинні визначитися з пріоритетами. Не можемо витрачати зусилля на марні та дріб’язкові справи, залежати від швидкоплинних матеріальних речей. Дуже важливо вкладати наше життя в те, що має вічну вартість. Господь приготував для нас надзвичайний скарб – життя майбутнього віку, вічне життя. Тому і нашим справжнім скарбом, нашою перлиною має бути Христос – наш Бог і Спаситель. В Ньому є повнота мудрості і знання, як каже Боже слово, в Ньому є життя вічне.

Сьогоднішню неділю також називають Неділею прощення. Про те, наскільки важливою є ця чеснота, ми дізнаємося навіть з молитви, якої нас навчив Господь – «Отче наш» (Мт 6, 9-13). «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», - молимося щодня, навіть кілька разів на день. Прощати гріхи ближнім — це закон Євангелія, це веління Самого Господа. "Якщо ви, — говорить святе Євангеліє, — прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мт.6,14-15). Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні людина знаходить душевний мир і вступає на шлях покаяння, наближаючись до Бога. Важко є прощати, але, можливо, ще важче – просити прощення. Наш страх перед впокоренням, наша гордість противляться тому, щоб просити прощення. Все ж фразу «Прощаю і прошу прощення» не можна розділити! Якщо не простимо ближньому, тоді ми нездатні визнати Бога як Отця (пор. Лк 15, 25-32) і прийняти від Нього прощення своїх гріхів. Якщо не простимо, тоді не маємо досвіду, що таке прощення, а отже не знаємо, що просимо у Господній молитві. Також наш навіть найстрогіший піст не буде угодним Богові, якщо не примиримося з ближніми.

«Прости і зазнаєш миру», – сказав святий папа Іван Павло ІІ в одному зі своїх послань і звернувся до всіх людей доброї волі з закликом, щоб намагалися осягнути мир на дорозі прощення: «Цілком здаю собі справу з того, що прощення може здаватися суперечним з людською логікою, однак прощення черпає своє натхнення з логіки любові, тієї любові, якою Бог обдарував кожну людину, кожну націю та кожен народ, цілий людський рід». Бог нам завжди готовий простити наші безчисленні провини, тому й сподівається від нас, що й ми будемо охоче прощати нашим ближнім.

Дорогі в Христі! З перспективи більше трьох років широкомасштабної війни московії увесь світ тепер ставить собі питання: у чому полягає таємниця стійкості, мужності українського народу, який наважився протистояти агресору? Секретом нашої стійкості є сила Божа, яка постійно в нас народжується та проявляється навіть у нашій немічності. Цю силу дає нам Бог, бо Він є Господом сил. Наші воїни керуються принципом не ненависті до чужого, а любові до свого. Любов виявляється в невтомній праці волонтерів, у щедрих пожертвах мільйонів людей й у щирій тихій молитві. Любов народжує героїв, а ненависть – злочинців. Жорстокість війни дегуманізує, тому ми, як народ, що захищається, і Церква, що гуртує народ у Христову родину, мусимо докладати всіх зусиль, щоб зберегти свою гідність і людяність, у жодному разі не опустившись до нелюдяності та звірств агресора. Бережімо серця наших воїнів від зла, щоб вони залишалися воїнами світла і добра! Бережімо свої серця! Перетворюймо свій гнів і кривду на мужність, незламність, правдиву мудрість і перемогу Божої правди. Святий Павло закликає «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21).

Вступаючи в період Великого посту, спробуймо стати терпеливими один для одного. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного. Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Як часто на шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наше самолюбство і гордість. Тому, усвідомивши це, відкиньмо зі свого серця всілякі образи і від душі пробачмо наших кривдникам. Тоді справді зможемо гідно прийняти Боже прощення у Святій Тайні Сповіді та зробити монолітною нашу націю.

Браття та сестри, у ці спасительні дні Великого посту намащуймо наші голови, як вчить сьогоднішньє Євангелії, пахучими маслами правдивої побожності, любові до ближнього, доброчинності до потребуючих. Вмиваймо обличчя наших душ від злих помислів та лукавого діла і від нечистоти, яка затемнює душі наші. Здержуймося не тільки від м’ясних страв, але й від різних узалежнень та гріхів. Тоді, напевне, наш піст буде прийнятний і Богові милий. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

2 березня 2025 року Божого,
м. Дрогобич

2 березня, в Сиропусну неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Юрію Маціборку.

23 лютого відбувся особливий захід – святкування п’ятиріччя молодіжної волонтерської спільноти «Сотерія» з м. Дрогобича. За п’ять років своєї діяльності ця спільнота зібрала понад 5 мільйонів гривень для підтримки Збройних Сил України.

24 лютого, у третю річницю повномасштабної російської агресії, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький, разом із духовенством відслужив Божественну Літургію та Панахиду за душі усопших Героїв України.

9 лютого, в неділю митаря і фарисея, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Цими днями Свята Церква своїми богослужіннями розпочала готувати нас до Великого посту, який церковні автори називають духовною весною. В попередній неділі – про Закхея – ми роздумували над важливістю бажання споглядати Христа, а це – перший крок на дорозі спасіння. Другий крок цього шляху описаний у сьогоднішньому євангельському читання, в якому чуємо притчу про митаря і фарисея. З неї ми дізнаємося, що, окрім бажання бачити Бога, ми маємо навчитись бачити себе такими, якими ми є насправді, з нашими слабкостями, упадками, гріхами та пороками. У сьогоднішній євангельській благовісті Ісус навчає нас, як ми повинні молитися, вести діалог з Богом.

В єврейському суспільстві часів Ісуса клас фарисеїв вважав себе найблагороднішим виявом завіту між Богом та обраним народом з огляду на виконання Божих обіцянок даних праотцям. Фарисеї були переконані, що прихід спасіння у цей світ буде підготовлений та прискорений через ретельне дотриманням усіх приписів Закону. Це, вважали вони, «змусить» Бога спасти людину. Керуючись цим принципом, фарисей висловлює це переконання у своїй молитві. Цікаво, що замість того, щоб прославляти Бога, у храмі фарисей починає прославляти себе самого. Митар натомість пізнає себе в убогості свого серця, як бідного грішника. Стояння перед присутністю Божою у храмі дає митареві усвідомлення своєї нескінченної віддаленості від Божої справедливості.

Внутрішні почуття, які надихали на молитву цих двох молільників, відображаються у їхній зовнішній поставі; фарисей, вважаючи себе праведним, молиться напереді з піднятою головою. Натомість, зовнішня постава митаря демонструє внутрішнє каяття і смирення: «Не смів і очей звести до неба» (Лк. 18, 11-13). Фарисей, відчуваючи, що має заслугу перед Богом, стає у перших рядах і обертається, щоб порівняти себе з іншими; митар же, «ставши здалека», ніби схиляється, відчуваючи тягар свого гріха, і відкривається лише Богові та Його милосердю.

Зовнішня постава в храмі підкреслює зміст молитви цих двох осіб. Фарисей символічно представляє самовпевнених людей. У своїй молитві фарисей починає творити гімн хвали і подяки Богові («дякую тобі»), але це одразу ж перетворюється у пісню самопрослави та гордості. Фарисеї вважали себе людьми вищого класу і спиралася на помилковому розумінні важливості зовнішнього зберігання норм закону, ритуальних приписів. Вони забули, що єдиною мірою справжньої справедливості є сам Бог, Єдино Святий і Справедливий.

Тож на відміну від фарисея, митар перебуває у присутності Бога, покладаючись на Його нескінченну милість. Суть молитви митаря відповідає його внутрішній і зовнішній поставі: «Митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним» (Лк.18, 13). У цих коротких словах євангелист Лука повторює нам вчення Ісуса про те, як правильно стояти перед Богом, як піднести нашу молитву до Нього. Людині щоб вступити в розмову з Богом, насамперед потрібно прийняти поставу смирення, тобто правди, визнаючи себе грішником. Зустрічаючись з безмежною святістю Бога та Його милістю, людина не може не промовити слідом за Давидом: «Боже, помилуй мене грішного»! (Пс.50). Саме цей вислів покаяння за свій гріх міститься у благанні митаря: «Боже, змилуйся надо мною грішним!». Це – псалом, у якому народ Божий віднаходить себе, щоденно молячись ним і довіряючись Господньому милосердю.

Молитва фарисея характеризується марнославством, майже зарозумілістю, а молитва митаря – смиренням. Митар виходить з храму виправданим, бо він прибув у храм, щоб зустрітися із Божим милосердям. Натомість фарисей, який у своїй безглуздості порівняв свою «праведність» із нескінченною праведністю Бога, повертається додому не тільки не оправданим зі своїх попередніх гріхів (яких він не бачив через власну зарозумілість), але ще й з додатковим гріхом – гордині.

Молитва митаря прийнята Богом, бо вона випливала зі смирення й усвідомлення власної гріховності. Ще зі Святого Письма Старого Завіту дізнаємося, що «смиренного молитва крізь хмари пробивається: він не матиме втіхи, аж поки вона не дійде; не спиниться, поки Всевишній над ним не зглянеться й не розсудить справедливих та не вчинить розправи», – каже Ісус син Сираха (Сир.35,17-18). Митар покладався на довіру у всемогутність Божого милосердя. Його молитва заслуговує на похвалу Бога, оскільки це справжній гімн прослави Божого милосердя, вихваляння Його любові. У митарі збувається те, що ми читаємо в псалмі: «Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх. Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає» (Пс.33, 3.18-19).

Сьогоднішня притча вчить нас, що якщо грішник визнає себе винним, визнає, що спасіння – це дар Бога, а не заслуга людини, то досвідчує Боже милосердя та отримує спасіння. Увесь її зміст міститься в останньому реченні, яке є прямим підсумком діяння «двох людей»: «Кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений» (Лк. 18,14). Ці слова мають христологічну суть і знаходять повноту свого сенсу у Христі Господі. Вони відображають пасхальну таїну Ісуса: шлях прославлення і спасіння проходить через хрест. Ісус досягнув піднесення і слави через воскресіння, але перед тим він пройшов через приниження і страждання на хресті. Доля християнина також є подібною до цього шляху Ісуса Христа (Йо.15, 20).

Замислившись над сьогоднішнім євангельським читанням, запитаймо себе, стоячи перед найвищою Божою справедливістю: в кому з двох осіб, описаних у притчі, я бачу себе? Відкриваючи глибину своєї совісті перед Богом, ми зауважуємо, що дуже часто ми проявляємо фарисейську зарозумілість. Адже нерідко ми, християни, вважаємо себе добрими лише тому, що беремо участь у літургії у неділю і свята або тому, що не вчинили трьох класичних гріхів: «не вкрав», «не вбив», «не проклинав».

Одна з найбільших труднощів у нашому житті – це вміння бути чесними із собою. Один з видатних людей одного разу сказав: «Будь чесним перед самим собою». Однак це легше промовити, аніж зробити. Диявол, який є великим брехуном, підступно штовхає нас на шлях самообману й ілюзій. Хтось одного разу сказав: «Найлегша річ – це дурити себе самого». Схильність до самообману не є чимось новим. Гріх засліпив людину ще тоді, коли змій спокушував Єву, розказуючи їй, що якщо вона не послухається Бога, то її очі відкриються і вона стане як бог.

Бог у Христі приходить, щоб визволити нас від цього стану духовного самообману і засліплення. Той, хто сам не знаходить у собі провини, потребує погляду зі сторони. Хворий потребує лікаря, який, об’єктивно і неупереджено проаналізувавши його стан, вкаже йому шлях виходу з хвороби. У святій тайні Покаяння Бог дає нам отой «погляд збоку», у духівниках та сповідниках – духовних лікарів. Рівно ж апостол Йоан пригадує нам: «Якже ми визнаємо гріхи наші, то він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (І Йо. 1,9). А святий Іван Ліствичник зазначає: «Якщо хтось може бачити свої пороки без пелени любові до себе, він більше ні про що в житті не буде турбуватись крім спасіння».

Дорогі у Христі! Ми готуємось до того, аби ввійти у Великий Піст – благодатний час покаяння. Думаю, що не буде перебільшенням сказати, що найкращі уроки покаяння можемо навчитись від розкаяних грішників – від тих, які не ховали свої гріхи під надуманими відмовками, які бачили себе такими, якими є насправді. Від таких, хто як митар смиренно падають на коліна перед Спасителем, благаючи милосердя, а тому отримують оправдання, прощення, очищення, духовну радість і мир у серці. Це також може статися і з нами. Тож стоячи у Божі присутності, просімо Господа, щоб змилувався над нами грішними. Нехай Його милосердя виявиться сильнішим за нашу гріховність. Випрошуймо Божого милосердя для захисту Україну, нашого воїнства, справедливого миру за молитвами Пресвятої Богородиці, праведників та ісповідників яких видала українська земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

9 лютого 2025 року Божого,
м. Дрогобич