Постанови Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2013 року

На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, і на добро ввіреного нам Божого люду. Амінь БОЖОЮ МИЛІСТЮ І В ПОВНОМУ СОПРИЧАСТІ З РИМСЬКИМ АПОСТОЛЬСЬКИМ ПРЕСТОЛОМ СВЯТОСЛАВ, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви Високопреосвященним і Преосвященним владикам, всечесним отцям духовним, преподобним ченцям і черницям та мирянам помісної Української Греко-Католицької Церкви ПРОГОЛОШУЮ ТА ОПРИЛЮДНЮЮ Постанови Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви Київ, 11–17 серпня  2013  року Божого Затвердити розпорядок сесійних засідань Синоду Єпископів УГКЦ 2013 року. Затвердити порядок денний Синоду Єпископів УГКЦ 2013 року. Взяти до уваги стан виконання рішень Синоду Єпископів УГКЦ 2012 року. Затвердити звіт про діяльність Патріаршої курії УГКЦ за минулий рік. Затвердити підсумки звітів комісій та відділів патріаршого рівня за минулий рік. Затвердити документ «Напрямки нової євангелізації в УГКЦ» (див. Додаток 1). Доручити робочій групі з реалізації Стратегії’2020 координувати впровадження в життя Напрямків нової євангелізації в УГКЦ. Визначити як пріоритет програми «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» на 2014 рік розвиток місійного духу у вірних УГКЦ. Взяти за основу документ «Місійність богопосвячених осіб в УГКЦ». Доручити Канонічному відділу в співпраці з Пасторально-міграційним відділом Патріаршої курії розробити Духовно-пасторальний правильник для священнослужителів, які діють на територіях, де немає ієрархічних структур УГКЦ. Затвердити фінансовий звіт Патріаршої курії УГКЦ за 2012 рік. Затвердити бюджет Патріаршої курії УГКЦ на 2014 рік. Затвердити фінансовий звіт фонду «Андріїв гріш» за 2012 рік. Взяти до уваги звіт робочої групи з реалізації Стратегії’2020 за 2012–2013 роки. Доручити робочій групі з реалізації Стратегії’2020 збирати статистичні дані в єпархіях щодва роки, починаючи з першої половини 2014 року. Прийняти фінансовий звіт робочої групи з реалізації Стратегії’2020 за минулий міжсинодальний період та затвердити бюджет її діяльності на період від серпня 2013 року до серпня 2014 року. Поблагословити дальшу працю робочої групи з опрацювання Партикулярного права УГКЦ. Доручити Патріаршій літургійній комісії вивчити питання Місяцеслова та запропонувати варіант офіційного Місяцеслова УГКЦ.  Доручити Патріаршій літургійній комісії: запропонувати офіційну назву та літургійний статус святкового дня поминання новомучеників УГКЦ, згідно з літургійними приписами; укласти і представити на затвердження службу новомученикам УГКЦ. Доручити Патріаршій літургійній комісії опрацювати питання визначення днів літургійного календаря для поминання поодиноких блаженних новомучеників УГКЦ. Доручити Патріаршій літургійній комісії впорядкувати питання видання літургійних текстів. Для щорічного поминання дня освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві: встановити 18 (5) серпня свято Спомину освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві; доручити Патріаршій літургійній комісії укласти і подати на затвердження службу цього свята. Затвердити з внесеними доповненнями та поправками тематичний зміст програми Катехуменату в УГКЦ. Доручити Патріаршій літургійній комісії до кінця 2013 року укласти літургійні чини, потрібні для застосування практики катехуменату в УГКЦ, та подати їх на перегляд Постійному Синодові Єпископів УГКЦ. Впровадити в єпархіях УГКЦ програми катехуменату для дорослих. Створити робочу групу для написання Катехизму УГКЦ для молоді в такому складі: - Преосв. вл. Петро (Стасюк), опікун робочої групи; - о. д-р Мирон Бендик, голова робочої групи; - о. Андрій Зелінський, ТІ; - о. Олег Кобель; - о. Дмитро Синейко; - о. Іван Гаваньо; - о. Матей Гаврилів, ЧСВВ; - с. Атанасія Сметаняк, ЗСПР; - Марія Кохановська, працівник Комісії у справах молоді; - о. Тарас Барщевський; - Назар Дуда; - преп. с. Луїза Цюпа, СНДМ.  Доручити робочій групі з написання Катехизму УГКЦ для молоді розробити концепцію Катехизму і представити її на наступній після посинодальної сесії Постійного Синоду Єпископів УГКЦ. Створити Відділ морського апостоляту УГКЦ на загальноцерковному рівні. Обрати Преосв. вл. Петра (Стасюка) головою Відділу морського апостоляту УГКЦ. Дати згоду на зміну назви «Пасторально-місійний відділ Патріаршої курії УГКЦ» на «Пасторально-міграційний відділ Патріаршої курії УГКЦ». Дати згоду на зміну назви «Патріарша комісія священичого виховання УГКЦ» на  «Патріарша комісія у справах духовенства УГКЦ». Проголосити блаженного священномученика Василя Величковського покровителем пенітенціарного капеланства УГКЦ. Провести VI Сесію Патріаршого Собору УГКЦ у вересні 2015 року в Івано-Франківську. Визначити темою VI Сесії Патріаршого Собору УГКЦ тему: «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Доручити єпархіальним єпископам провести впродовж 2014 року єпархіальні собори на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» у рамках підготовки до  VI Сесії Патріаршого Собору УГКЦ. Затвердити такий склад голів синодальних комітетів: 1) Екуменічний комітет – Блаженніший Святослав; 2) Літургійний комітет – Преосв. вл. Венедикт (Алексійчук); 3) Комітет духовенства – Преосв. вл. Кен (Новаківський); 4) Комітет монашества – Преосв. вл. Степан (Меньок); 5) Комітет у справах мирян – Преосв. вл. Володимир (Ковбич); 6) Комітет катехизації і християнської освіти – Преосв. вл. Петро (Стасюк); 7) Богословський комітет – Преосв. вл. Борис (Ґудзяк); 8) Комітет беатифікацій і канонізацій – Високопреосв. вл. Ігор (Возьняк); 9) Канонічно-правничий комітет – Преосв. вл. Володимир (Ющак); 10) Комітет подружжя і сім’ї – Преосв. вл. Дмитро (Григорак); 11) Пасторально-місійний комітет – Високопреосв. вл. Василь (Семенюк); 12) Комітет суспільних комунікацій – Преосв. вл. Тарас (Сеньків); 13) Комітет культури – Преосв. вл. Діонісій (Ляхович); 14) Комітет суспільної справедливості та благодійної діяльності – Преосв. вл. Гліб (Лончина); 15) Комітет екології – Преосв. вл. Михайло (Колтун); 16) Комітет у справах молоді – Преосв. вл. Браєн (Байда); 17) Фінансовий комітет – Високопреосв. вл. Володимир (Війтишин); 18) Комітет моряків цивільного флоту – Преосв. вл. Петро (Стасюк); 19) Комітет емігрантів і біженців – Преосв. вл. Йосиф (Мілян). Доручити єпархіальним єпископам упродовж 2014 року належним чином відзначити у своїх єпархіях 25-ту річницю легалізації УГКЦ в Україні. Встановити з 1 листопада 2014 року до 1 листопада 2015 року Рік пам’яті слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Доручити Високопреосв. владиці Ігореві (Возьнякові) сформувати та очолити оргкомітет з відзначення Року пам’яті слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Провести наступний Синод Єпископів УГКЦ 7–14 вересня 2014 року Божого у Львові–Брюховичах. Визначити головною темою Синоду’2014 тему: «Управління дарами». Призначити відповідальним за підготовку головної теми Синоду Єпископів 2014 року Преосвященного владику Давида (Мотюка).   Ці постанови набирають чинності 3 вересня 2013 року Божого, у день Святого апостола Тадея   + Святослав (Шевчук), Верховний Архиєпископ Української Греко-Католицької Церкви + Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви   Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 22 серпня 2013 року Божого Додаток 1 НАПРЯМКИ НОВОЇ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ В УГКЦ І. Розвиток місійного духу у вірних УГКЦ. 1. Проголосити час від Вознесіння до Зіслання Святого Духа «Декадою місійності УГКЦ». 2. Визначити такі рівні розвитку місійного духу в Церкві: 1) особистий та парафіяльний: практикувати молитву за укріплення у вірі та поширення віри; ділитися вірою через свідчення життя; ділитися дарами (таланти, час, матеріальні засоби) задля поширення віри; звернути особливу душпастирську увагу на роль християнської сім’ї в плеканні та передаванні віри; розвивати практики й програми, які сприяють духовному зближенню Сходу і Заходу України, а також вірних УГКЦ із різних частин світу.   2) єпархіальний: розвивати євангелізаційні програми для нових адресатів місії Церкви; розвивати програми душпастирської опіки над українськими емігрантами, зокрема в західних країнах; здійснювати заходи задля забезпечення духовної опіки вірних у місцях їхнього нового перебування в межах наявних структур УГКЦ Північної та Південної Америки; розвивати програми повернення до Церкви непрактикуючих християн (на кшталт програми «Welcome home» в Торонтонській єпархії); розвивати програми євангелізації різних суспільних категорій людей (представники сфери культури і науки, освіти, судочинства, медицини, політики тощо); розвивати програми євангелізації змішаних подружжів; розвивати різні види капеланського служіння; розвивати програми душпастирської практики семінаристів на місійних територіях; розвивати програми духовної та матеріальної взаємодопомоги між парафіями на місійних теренах і парафіями, деканатами та єпархіями УГКЦ. 3) загальноцерковний: вивчати можливості та способи здійснення місійної діяльності ad gentes. започаткувати морський апостолят УГКЦ. 3. Покласти на робочу групу з реалізації Стратегії’2020 відповідальність за опрацювання та координацію впровадження в життя Напрямків нової євангелізації в УГКЦ. 4. Визначити як пріоритетний напрямок формації духовенства УГКЦ на 2014 рік розвиток місійного духу в УГКЦ. 5. Просити Главу і Отця УГКЦ створити в рамках робочої групи підгрупу з розвитку та втілення в життя Напрямків нової євангелізації в УГКЦ.  ІІ. Створення Інституту нової євангелізації. 1. Доручити робочій групі з реалізації Стратегії’2020 розробити концепцію та програму діяльності Інституту нової євангелізації. 2. Просити єпархіальних єпископів при прийнятті кандидатів до семінарії зважати не лише на потреби місцевих єпархій, а й на місійні потреби УГКЦ та Вселенської Церкви. 3. Доручити ректорам семінарій УГКЦ та відповідальним за священичу формацію виховувати в семінаристів дух посвяти, зокрема готовність приймати священство в неодруженому стані. ІІІ. Впровадження програм підвищення кваліфікацій екзархальних та єпархіальних управлінь на місійних теренах. 1. Доручити Патріаршій курії УГКЦ: організувати для єпископів курси з управління в місійних обставинах; вивчити реальний стан кадрового забезпечення екзархатів та єпархій; організувати вишкіл та підвищення кваліфікації кадрів, зустрічі для супроводу та обміну досвідом тощо. IV. Фінансове забезпечення місійної діяльності УГКЦ. 1. Просити єпархіальних єпископів та Отця і Главу УГКЦ: створити єпархіальні та загальноцерковний місійні фонди для забезпечення місійної діяльності УГКЦ; упродовж Декади місійності в УГКЦ проводити збір пожертв у всіх парафіях УГКЦ на місійні потреби єпархії та Церкви; скерувати певну частину зібраних коштів на загальноцерковні місійні потреби; створити систему священичої солідарності задля матеріальної допомоги духовенству на місіях. 2. Призначити головою Всецерковного місійного фонду Преосв. вл. Петра (Стасюка). Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі із закликом до молитви за недопущення до збройного конфлікту в Сирії

Слава Ісусу Христу! Відповідаючи на численні заклики і мольби про християнську солідарність наших братів і сестер у Сирії та долучаючись до заклику Святішого Отця щодо трагедії християн у цій країні, звертаюся до вас із цим листом. Уже протягом тривалого часу ми є свідками жорстокого конфлікту в різних країнах Близького Сходу. Сирійська трагедія найбільшою мірою стосується християнських спільнот древніх Церков у цій країні. Саме християни стають основними жертвами морального і фізичного насилля, викрадень, шантажу та нечуваних звірств. Як повстанці, так і урядові війська часто використовують старовинні християнські святині та поселення для військових атак, прикриваючись мешканцями як живим щитом. З великою тривогою весь християнський світ сприйняв звістку про те, що готується військове втручання в Сирію з боку західних держав. Ця дія може спричинити знищення цілої низки християнських спільнот на цій землі. Жодний конфлікт, який стараються розв'язати силою, не приносить користі, а навпаки – стає лихом для мирного населення. Ми – сини і дочки Христа – не можемо бездіяльно спостерігати за трагедією в Сирії, а повинні об'єднатися в молитві й пості за Божий дар миру для цієї багатостраждальної землі, пам'ятаючи Христові слова: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Саме до цього запрошує нас Святіший Отець Франциск, який оголосив найближчу суботу, 7 вересня 2013 року, днем молитви і посту в наміренні миру в Сирії, на Близькому Сході та в усьому світі. Бо, за словами ап. Павла, Христос є наш мир, що зруйнував ворожнечу між людьми своїм тілом (пор. Еф. 2, 14). З усього серця звертаюся до всіх вас: єпископів, священиків, богопосвячених осіб і мирян Української Греко-Католицької Церкви в Україні та поза її межами – з проханням приєднатися до заклику Папи Римського і найближчої суботи «єдиним серцем і єдиними устами» разом з усією Вселенською Церквою присвятити свої молитви за мир у Сирії, Близькому Сході та всьому світі. «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця і думки ваші у Христі-Ісусі» (Флп. 4, 7). † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,4 вересня 2013 року Божого Детальніше...

«З нагоди Хрещення Русі-України засяє ще один світильник віри князя Володимира», - Блаженніший Святослав

Прибути на освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового, щоб оновити свій світильник віри, закликав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) українців у відеозверненні з Лівого берега Дніпра. Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви та всіх людей доброї волі з нагоди відзначення Тисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення Русі-України

Послання Блаженнішого Святославадо вірних Української Греко-Католицької Церквита всіх людей доброї волі з нагоди відзначенняТисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення Русі-України   Дорогі брати і сестри!   Ми, український народ, громадяни, які належать до різних конфесій, святкуємо пам’ять дарування нам світла єдиної Христової віри. Цим відзначенням вшановуємо великі Божі діла, які сталися на нашій землі 1025 років тому. Тоді за сприяння святого рівноапостольного князя Володимира у водах Дніпра-Славутича охрестилися наші предки. Діянням благодаті Святого Духа, котрий «ширяв над водами», Бог-Отець усиновив український народ, назвав його своїм «сином улюбленим» і повів у майбутнє, як колись провадив Божий народ Старого Завіту до Обіцяної землі. Історія Русі-України вчить нас, що саме український народ є тим новим Христовим людом, який зродився у хрещальних водах Дніпра. Це про нас молився в день Хрещення киян, час Нового Сотворення цього народу, князь Володимир, кажучи: «Христе-Боже, що сотворив небо і землю! Споглянь на нових людей цих і дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе християнські країни. Утверди в них правильну й непохитну віру і мені поможи, Господи, проти диявола, щоб переміг я хитрощі його, надіючись на Тебе і Твою силу». І тепер, гортаючи сторінки історії та роздумуючи у світлі віри над тим, як дивно і владно Господь провадив наш народ крізь різного роду випробування і досвіди аж донині, можемо впевнено сказати, переспівуючи українського поета: народ наш є, народ наш завжди буде, ніхто не поневолить наш народ. За всі ці благодіяння, що їх Господь так щедро виливав і надалі виливає на наш люд, Йому від нас належить «слава, честь і поклоніння, нині, і повсякчас, і навіки вічні». Хрещення у водах Дніпра, подібно до Ісусового Хрещення в Йордані, знаменувало новий етап духовного зростання нашого народу у світлі науки Христа: Він став для нас «Дорогою, Правдою і Життям» (пор. Ів. 14, 6). Ця подія зумовила також великий цивілізаційний поступ нашого народу, який увійшов у коло європейських християнських народів. Як Богоявленню на Йордані передувало Різдво Божого Сина і Його приховане життя в Назареті, так і Богоявленню на Дніпрі передувала кількасотлітня  історія прищеплення християнства та його непомітного, але впевненого зростання на нашій землі. Першими сіячами Слова Божого були святий Андрій Первозванний, Христовий апостол, і святий Климент, Папа Римський. Засіяне ними плекали святі рівноапостольні Кирило і Методій, просвітителі слов’ян. Отже, величний акт 988 року не започаткував, а увінчав наш шлях назустріч Христові. Київ став центром нашої Церкви, як колись Єрусалим – центром Церкви апостолів, тож невипадково християнство на наших землях названо «київським». Наш народ і його держава є спадкоємцями християнської цивілізації Київської Русі-України, що була свого часу однією з найбільш могутніх і культурних країн Європи. Хрещення стало «весною нашого народу», сповнюючи національний організм духом воскреслого Тіла Христового. Наші предки, немов зі сну, прокинулися з неволі рабів гріха до свободи дітей Божих (пор. Рим. 8, 21). Будучи охрещеними «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», вони стали «одним Божим народом на київських горах», об’єднаним в єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві. Тому наша Церква-мучениця є прямою спадкоємицею Церкви Володимирового Хрещення, що зуміла протягом історії зберегти спадок неподіленого християнства першого тисячоліття та була, є і завжди буде душею нашого народу. Зрікшись диявола і всієї його гордині в хрещальних обітах, наші предки з’єдналися з Христом і одне з одним. В основу свого національного і державного буття вони поклали Божий Закон, який сформував моральні підстави княжої та вічевої влад, законодавства «Руської правди». Божа Премудрість засяяла на київських горах, збудувавши собі дім у храмі Святої Софії в стольному Києві та проявивши свою благодатну дію в подвижницькому житті преподобних Антонія і Теодосія та інших києво-печерських чудотворців, а відтак – тисяч святих і праведних, що їх дала українська земля аж до новомучеників ХХ століття. Так поступово будувався на нашій землі християнський український світ, а Лик Христа «печаттю дару Святого Духа» викарбувався на гранях національної культури. Нині, відзначаючи 1025-ту річницю Хрещення, нам потрібно пригадати і знову відновити хрещальні обіти. Їхній сенс залишається незмінним – скинути зі себе будь-які узи рабства, ще від праотця Адама накладені на людський рід дияволом, і вдягти хрещальний одяг Cвободи і Любові, який є сяючими шатами воскреслого Христа. Адже «Христос нас на те визволив, щоб ми були вільні. Тож стійте і під ярмо рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5, 1). Відректися від диявола сьогодні – це, передусім, позбутися духовного поневолення з боку згубних пристрастей і злих нахилів, які атакують людське серце та, отримавши доступ до нього (серця. – Авт.), перетворюють його на джерело беззаконня і несправедливості, що занечищує всі виміри буття: особистий, родинний, суспільний, культурний, економічний та політичний. Натомість з’єднатися з Христом – це єдиними устами і єдиним серцем визнати віру наших предків, виражену в «єдиному Хрещенні на відпущення гріхів». З’єднатися з Христом – це бути членом Його Тіла, тобто Церкви, і вірити, що в Ісусі ми вже одна Київська Церква і один український народ, як на рідній землі, так і на поселеннях. Задля відновлення нашої вірності Христові як єдиному «Джерелу відродження українського народу» та задля утвердження нашої церковної і національної єдності доручаю кожному вірному і всім нашим парафіяльним спільнотам урочисто відновити хрещальні обіти в день Святого Володимира (у неділю, 27 липня, після Божественної Літургії). Запрошую також на загальноцерковну прощу до Києва 17–18 серпня цього року. Разом із єпископами нашого Синоду ми освятимо воду в Дніпрі і нею окропимо новоспоруджений Патріарший собор Воскресіння Христового. Передаючи цей Собор для служіння київській громаді і всій Церкві, уже тепер хочу щиро подякувати всім фундаторам, жертводавцям та доброчинцям, молитвами, коштами і працею яких постала ця чудова святиня. Вона не тільки прикрасить древній Київ, а й назавжди залишиться рукотворним пам’ятником 1025-річчя християнства на українських землях. Прикликаю на всіх, за молитвами святого рівноапостольного князя Володимира та всіх святих і праведних української землі, благословення всемогутнього Бога − Отця, і Сина і Святого Духа!   + СВЯТОСЛАВ,Верховний Архиєпископ Києво-ГалицькийУкраїнської Греко-Католицької Церкви     Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,22 липня 2013 року Божого         Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної  Божественної Літургії в неділю, 28 липня цього року, у день Святого Володимира Детальніше...

Блаженніший Святослав до молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії: "Сьогодні Церква дає вам точку опори - це є віра в Бога" [фото&аудіо]

25 червня, увечері, до м. Трускавця завітав Блаженніший Святослав, Предстоятель УГКЦ, який у супроводі високопреосвященного Томаса Ґалліксона, Апостольського нунція, та владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, зустрівся з учасниками Єпархіального молодіжного з'їзду та освятив Духовно-просвітницький молодіжний центр ім. о. Івана Валюха. Детальніше...

Блаженніший Святослав під час ювілейних святкувань у Дрогобичі: "Дух Святий є дуже близько до кожної віруючої людини, присутність Якого пізнаємо лише через Його дію" [відео&аудіо]

На цьому наголосив Блаженніший Святослав під час Божественної Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії та 1025-ліття Хрещення Руси-України, яка відбулась 24 червня, у День Святого Духа, в м. Дрогобичі на подвір'ї катедрального храму Пресвятої Трійці . Детальніше...

Єпископи УГКЦ у Казахстані молилися за жертв сталінських політичних репресій

З 20 по 29 травня у Казахстані перебувають члени Постійного Синоду Єпископів УГКЦ. У перший день Синодальні Отці на чолі з Главою Церкви Блаженнішим Святославом відвідали місця, пов'язані з минулим і сьогоденням українців в Казахстані. Детальніше...

Глава УГКЦ розпочав пастирський візит до Греції

10 травня розпочався пастирський візит Блаженнішого Святослава (Шевчука), Глави Української Греко-Католицької Церкви, до греко-католицького екзархату в Афінах. Слід відзначити, що цими днями українська громада Святого Миколая, що діє при катедральному соборі Пресвятої Тройці, святкує свій 15-літній ювілей. Рівно 15 років минає від прибуття до Афін сестер василіанок та заснування української школи при парафії. В аеропорту Е. Венізелос Блаженнішого Святослава зустріли: владика Димитрій, Апостольський екзарх для греко-католиків Греції, владика Ярослав (Приріз), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, архимандрит Любомир, радник Посольства України в Грецькій Республіці, п. Євген Осташевський. Детальніше...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і Преосвященним владикам,всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви Христос воскрес! Прийдіте, пиймо нове пиття,що не з каменя неплідного чудесно випливає,але з нетління джерела, яке виточив із гробу Христос,в ньому ми утверджуємось (Канон Пасхи). Дорогі в Христі! У світлий празник Воскресіння нашого Господа свята Церква запрошує всіх своїх дітей почерпнути живу воду з «джерела нетління, яке виточив із гробу Христос». Прообразом цього пасхального джерела була відома старозавітна подія, коли ізраїльський народ, здійснюючи свою Пасху – перехід з єгипетської неволі до обіцяної землі, посеред безводної пустелі став свідком чуда: Мойсей, за наказом Бога, вдарив своїм посохом по скелі, що на горі Хорив, і з неї потекла вода – на радість і спасіння всього люду (пор. Вих. 17, 1−6). Нині настав час сповнення обітниці, яку заповідало це старозавітне чудо: камінь відвалено і з гробу Спасителя потекли життєдайні потоки божественної благодаті, які наповнюють кожного віруючого життям воскреслого Христа, преображають кожну людську душу і цілий всесвіт. Ці життєдайні потоки – це сила животворної Божої любові, яка виявилася могутнішою від злоби пекла, від гріховності людини та від самої смерті. Отримавши звістку про воскресіння, Христові учні поспішили до спорожнілого гробу Спасителя, а зустріч із живим, воскреслим Ісусом назавжди змінила їхнє життя: смуток перемінився на радість; відчуття безсилля і розпачу – на відчуття перемоги над смертю і всім, що тримає людину в рабстві гріха; страх і непевність перед майбутнім – на непогамовне прагнення поєднати всіх людей із цим джерелом вічного життя проповіддю, що «Христос воскрес»! Ми причащаємося з цього вічного джерела спасіння тоді, коли водою і Духом у таїнстві Хрещення єднаємося з Христом померлим і воскреслим, а відтак – черпаємо з нього щоразу, коли з вірою приступаємо до престолу благодаті у Святих Таїнствах, коли вдостоюємося божественного милосердя в таїнстві Покаяння чи приймаємо самого Господа у Пресвятій Євхаристії. Ці життєдайні потоки виливаються всюди, де проживають справжні християни – носії живої віри у воскреслого Христа. Вони напоюють нашу спраглу землю і преображають її силою Божої любові, якою Святий Дух сповнює серця віруючих людей (пор. Рим. 5, 5). Отже, бути християнами – означає мати цю живу віру у воскреслого Спасителя і бути носіями Його безмежної, безумовної, безкорисливої та вірної любові в нинішньому світі. Тож, дорогі у Христі, зростаймо у вірі, яку зберегли і передали нам наші предки, та укріплюймося в євангельській любові до ближнього, що є найбільш переконливим доказом правдивості нашої віри, згідно з Господніми словами: «З того усі пізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13, 35). На фундаменті святої віри та силою євангельської любові ми покликані будувати наше сьогодення і майбутнє, утверджувати в особистому, родинному та суспільному житті вічні Божі істини, які здатні принести кожній людині і цілим народам справжню свободу й тривалий поступ. Воскреслий Христос запевняє нас у своїй повсякчасній присутності і своєму благословенні в цьому великому ділі. А видимим знаком Його присутності між нами є наш Патріарший собор Воскресіння Христового, який усією громадою споруджуємо на берегах Дніпра. Цього року, під час Всецерковної прощі, яка відбуватиметься 17–18 серпня, Собор буде освячений. На це свято нашої віри і вдячності Господеві запрошую всіх вас в Україні і на поселенні сущих, щоб на берегах Дніпра спільно відновити вірність Богові і Його науці, яка є світлом і надією для всього нашого народу. Наш Патріарший собор, зрештою, як і сам стольний град Київ, має тісний і безпосередній зв'язок із початками Христової Церкви, із тими місцями, які пов'язані з земним життям, страстями і воскресінням нашого Спасителя. Подібно як храм Гробу Господнього у Святій Землі є серцем сучасного християнського Єрусалима, де ми і сьогодні можемо припасти до порожнього гробу Спасителя, відчути силу воскреслого Христа та силу Його перемоги над гріхом і смертю, так само і храм Воскресіння Христового в Новому Єрусалимі – місті Києві – у своєму освяченні навіки нестиме кожному віруючому українцеві, як на Батьківщині, так і на поселеннях, силу «джерела нетління, яке виточив із гробу Христос». Беручи участь у цьогорічній прощі та в освяченні Собору, ми зможемо пережити ту преображальну подорож, яку досвідчили апостоли, поспішаючи до гробу воскреслого Спасителя. Це – велике свято, а водночас – ще одна нагода спільно подякувати Господеві за те, що і в нашому народі здійснилося пасхальне чудо: воскресла знищена і приречена на смерть наша Церква, відроджується наша держава, відновлюється Святим Духом увесь наш український рід. Сьогодні наш народ та суспільство можна порівняти з учнями Ісуса Христа, що знову переживають втрату надії, розчарування та безсилля, споглядаючи на свого зневаженого та розп'ятого Вчителя. Ми сподівалися на відродження вільної держави, а натомість так часто зазнаємо гіркоти розчарувань та досвідчуємо крах власних ілюзій. Як дуже всі ми сьогодні потребуємо цієї переміни всього нашого суспільства силою Воскреслого! І саме сьогодні ми проголошуємо: «Христос воскрес!» – і в цьому є джерело нашої надії та невичерпної сили. Святкуючи цей світлий празник Пасхи Христової, ми твердо віримо, що кожне наше зусилля, навіть найменше, якщо буде благословенне Господом, принесе свої благодатні плоди. Тож молімося всі разом про Божу милість і благословення для нашого народу, щоб він і надалі залишався народом християнським та щоб зростав у вірі й свідомості власної гідності та відповідальності за своє майбутнє. А запорукою та опорою нашої надії є і завжди буде присутність воскреслого Спасителя між нами і слова-запевнення святого апостола Павла: «Коли Бог за нас, то хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, – як же разом із Ним не подарує нам усього?.. Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – Він заступається за нас» (Рим. 8, 31–32). Дорогі в Христі! З цими думками огортаю усіх вас пасхальною радістю і щиро вітаю вас із нинішнім світлим святом, празником празників – Воскресінням Христовим! Слова великоднього привітання в особливий спосіб скеровую до тих, хто переносить різні життєві випробування, – до убогих, ув'язнених, недужих, полонених, засмучених, розчарованих чи зневірених. Нехай пасхальна радість діткнеться вашого серця і скріпить його, даруючи нову надію і духовну силу. Щиро бажаю всім, щоб великоднє світло просвітило кожну душу, кожне серце, кожну домівку і родину та скріпило всіх Божим миром. Усім зичу жити як діти Воскресіння – повні живої віри і сильні Божою любов'ю. Христос воскрес! – Воістину воскрес! + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,27 квітня 2013 року Божого, у Лазареву суботу Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів Української Греко-Католицької Церкви на Страсний четвер

Проповідуй Слово,наполягай вчасно і невчасно,картай, погрожуй, напоумлюйіз усією терпеливістю та наукою (ІІ Тим. 4, 2). Всесвітліші, всечесні та преподобні отці − дорогі співбрати в Христовому священстві! У цей величний день Євхаристійної вечері, напередодні страстей нашого Спасителя, особливо думаю і молюся за вас та прагну поділитися з вами своїми думками стосовно нашого священичого покликання і його здійснення. Цього року, що проголошений Роком віри, задумаймося над нашою відповідальністю за дар віри, − той дар Володимирового Хрещення, 1025-ту річницю якого святкуємо. Віра є і буде непереможною божественною силою нашого народу, участю в житті Пресвятої Тройці, що є основою духовного життя людини та джерелом її духовного зростання. Вона тримає нас при Богові і робить нас гідними споглядати Його у вічності; не дозволяє нам іти манівцями, а об'єднує нас у Христову родину. Священик повинен бути праведником, що, за словами ап. Павла, живе з віри (пор. Рим 1, 17). Вірити Ісусові − означає цілковито покластися на Його провід, цілковито поєднатися у Святому Дусі з Ним всім особистим життям: власними думками, прагненнями, життєвими рішеннями та щоденними вчинками. «Усе довір'я покладай передусім на всемогутню руку всевишнього Царя», − закликає нас св. Василій Великий. У сучасному світі розвитку новітніх технологій, стремління суспільства до матеріальних благ, що нерідко руйнує віру, священик повинен стояти як пильний сторож своєї отари, непорушний оборонець євангельського одкровення. Бо «віра – це око, що просвітлює всяку совість і дає людині розуміння» (Св. Кирило Єрусалимський). Цю віру передав для всіх людей Христос-Спаситель через своїх апостолів, а тепер Він поширює її і через нас – священнослужителів. Як спадкоємці Володимирового Хрещення, ми успадкували віру від наших батьків, які засвідчили її своїм життям, пройшовши крізь різні, часто важкі, випробування. Великими світочами віри для нас є українські святі та блаженні. Особливо близькі нам новомученики ХХ століття. Їхня жертва перегукується з повчаннями великого пастиря Церкви Митрополита Андрея: «Нема вищого й кращого ідеалу для християнина, як віддати своє життя за віру. Смерть за віру – це участь у Христовій жертві» (Духовенству і вірним, 1932 р.). Вірні прагнуть – і їхнє бажання небезпідставне – бачити в нас, священнослужителях, людей глибокої і автентичної віри. Тому дбати про своє постійне зростання у вірі – це питання не лише власного спасіння, а й спасіння багатьох людей навколо нас, насамперед тих, котрих Господь і Церква довірили нашій душпастирській опіці. Хтось влучно зауважив, що священик ані не спасається сам, ані не гине сам: завжди провадимо за собою – чи то на спасіння, чи, не приведи Боже, на згубу – багатьох людей, за яких маємо відповісти перед нашим Господом судного дня. Священик – це той, хто навчає віри, проголошуючи Слово Боже. Святий ап. Павло звертається до нас, священнослужителів третього тисячоліття, кажучи: «Як же призиватимуть Того, в кого не увірували? Як увірують у Того, що Його не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Написано ж: «Які гарні ноги тих, що благовістять добро» (Рим. 10, 14–16). Велике це достоїнство і покликання – бути знаряддям, за посередництвом якого Святий Дух поширює Божу науку у світі. За словами св. Діонісія Аеропагіта, «нема нічого настільки божественного, як співпрацювати з Богом для спасіння душ». Ці слова передають головну мету новозавітного священства – поширювати Христову Благовість у світі, спраглому миру, надії та Божої любові. Спаситель своєю смертю і воскресінням із мертвих здійснив усе, що було необхідно для спасіння. А бути співпрацівниками в ділі спасіння доручає нам, своїм священикам, які покликані проголошувати його серед вірних. Тому св. Іван Золотоустий каже: «Бог покликав нас на це достоїнство не для того, щоб нас подивляли люди; не для того, щоб ми вели вигідне життя – ні. Ми маємо бути посередниками між Богом і людьми, пастирями, котрі вівці пасуть, стережуть, загублених відшукують; рибалками, котрі закидають ревно сіті; сторожами, які чувають старанно над стадом; отцями і вчителями, котрі повірених їм дітей вчать; спасіння їм забезпечують». Оживлені думкою св. ап. Павла, – «Горе мені, коли б я не проповідував Євангелія» (І Кор. 9, 16), – маємо бути готові до проповіді Божого Слова за кожної нагоди: на щоденній Літургії, під час уділювання Святих Таїнств, на різних церковно-громадських заходах, а особливо – під час похоронних богослужінь, коли є можливість промовити до тих людей, які не приходять до храму. Особливим викликом для нас в Україні і поза її межами залишається проповідь, скерована до людей, які ще не пізнали Христа чи з якихось причин віддалилися від Церкви. Бо – доводилося чути слушне зауваження – сучасні священики є радше пастирями, які зосереджують свою увагу на вірних, котрі вже є у Церкві, ніж рибалками, здатними успішно приводити до Христа нових віруючих. Молюся, щоб Святий Дух пробуджував і утверджував у нашій Церкві, а передовсім у серцях священиків, справжній місійний дух, готовність проповідувати Боже Слово «вчасно і невчасно» (ІІ Тим. 4, 2) тим, які Його ще не пізнали. Священик навчає віри насамперед свідченням власного життя. Усе життя священика повинно підпорядковуватися словам ап. Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Тому, дорогі брати у священстві, щоразу, коли маємо вирішувати певні справи парафіяльного чи особистого характеру, не забуваймо спитати себе: а як Христос повівся б на моєму місці? Принагідно згадуймо життя Ісуса Христа – Його великим бажанням було привести людей до Бога-Отця, даючи їм послугу в їхніх немочах. І це все Він робив, перебуваючи зазвичай у тісному контакті з людьми, переймаючись їхніми болями, турботами і проблемами. Цілюща і спасенна сила, якою Господь Ісус підносив упалих на дусі, оздоровлював недужих, воскрешав померлих і потішав засмучених, походила з того вічного єднання з Отцем у Святому Дусі, яке Він мав як Його єдинородний Син, але яке Він, будучи людиною, підтримував молитвою. Невипадково вся публічна діяльність Христа була тісно переплетена і супроводжувалася молитвою до Отця. Та й після такої праці Він не мав спочинку, адже часто відходив на самоту, щоб спілкуватися зі своїм Отцем (пор. Мр. 1, 35). Це чітко вказує нам на те, що всі наші душпастирські старання будуть мати користь лише тоді, коли будемо оживляти і супроводжувати їх щирою синівською розмовою з Богом. Улюблені брати в Христовому священстві! Відчуймо сьогодні вдячність за дар святої віри, а водночас особисту відповідальність за збереження, навчання християнської віри нашого народу та повсякчасне втілення її в наше особисте, церковне та громадське життя – усе те, що Святіший Отець Венедикт XVI назвав «новою євангелізацією для передавання віри». Роздумуючи нині над тим таїнством, якого ми стали гідними через жертву нашого Спасителя, – таїнством Священства, заглибмося у своє щоденне священиче життя: чи, бува, нема там чогось такого, що може суперечити Христові, щоб часом нас не стосувалися слова пророка Єремії: «Проклят, хто Господню справу виконує недбайливо!» (Єр. 48, 10). Хай ці слова пророка стосуються нас тільки як пересторога від недбальства у виконуванні священичих обов'язків. Наша пастирська праця нехай буде для нас і людей, яким проповідуємо Слово Євангелія, дорогою до спасіння, щоб і ми могли з ап. Павлом закликати: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на його появу» (ІІ Тим. 4, 7–8). Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,25 квітня 2013 року Божого Детальніше...