Владика Ярослав освятив після оновлення храм в с. Верхній Лужок на Старосамбірщині [фото]

  9 червня, у неділю Сліпонародженого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Верхній Лужок на Старосамбірщині, де освятив після оновлення храм св. Параскеви. Єпископу співслужили о. Михайло Николин, декан Старосамбірський, о. Богдан Добрянський, декан Самбірський, о. Петро Сюсько, адміністратор храму, та священики Старосамбірського деканату. Детальніше...

Неділя Сліпонародженого (2024)

Христос Воскрес! Дорогі в Христі брати і сестри! З сьогоднішнього євангельського читання дізнаємося, що дорогою до Єрусалимської святині Ісус зустрів сліпого від народження чоловіка. Учні запитали Його: «Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпи він уродився?» (пор. Йо. 9, 2). «Ані він не згрішив, ані його батьки, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому» – каже Христос (пор. Йо. 9, 3), таким чином Господь вчить нас подивитися іншими очима на проблему страждання, яке так часто зустрічаємо на дорогах людського життя. Хрест Христовий змінив сенс людських болів і страждань фізичних і моральних назавжди – вони вже не покарання і не прокляття. Страждання відкуплені відтоді, як Син Божий узяв їх на себе. Завдяки Христовому хресту самі страждання стали своєрідним усезагальним, вселенським таїнством спасіння для людства Дуже часто в нашому щоденному житті ми не розуміємо, як колись апостоли, таємниці терпіння, і здається, що причина нашого нерозуміння є в тому, що наші очі не звернені на Христа розп'ятого і воскреслого. Чим глибше вникаємо в таємницю християнського життя і досконалості, тим краще розуміємо позитивну вартість терпіння. Можемо сказати, що разом із страстями Христа і Його воскресінням кожне людське терпіння знаходиться в новій ситуації. Вже в Старому Завіті праведний Йов розумів його коли говорив: «Я знаю – Захисник мій живе...» (пор. Йов. 19,25). І відносно цього розуміння скеровував своє власне терпіння, яке без спасіння не могло б мати повноти свого значення. Людина знаходить у воскресінні Ісуса Христа нове світло, що допомагає їй переходити густу темряву сумнівів, безнадійності, пониження та переслідування. Тому Апостол народів пише: «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа і надмір утішення» (пор. 2 Кор. 1,5). Світ пізнає в нас образ Христа і задля того поводиться з нами так, як поводився з Христом. Бо ж хто любить Бога, той страждає у світі, хто відкривається Богові і в любові пише історію власного існування, той неминуче сходить на хрест, а мудрість хреста – це логіка воскресіння (пор. Йо.16, 33). Однак для цього потрібне довір’я в Божу любов і милосердя. Потрібно молитись і жити «Таїнствами Спасіння», щоб знайти досить сили і змогти відректися самого себе взяти свій щоденний хрест і йти слідом за Христом (пор. Мт. 16, 24). Оздоровлення сліпородженого, про яке читаємо у сьогоднішній Євангелії, є дуже промовистою подією, яка відкриває нам, з одного боку страждання невинної людини, а з другого – силу Божої любові та милосердя. Можемо собі уявити стан чоловіка, який був позбавлений зору ще від лона своєї матері. Його життя почалося та протікало в цілковитій темряві, так що він ніколи не бачив своїх батьків, тим більше не мав гадки побачити обличчя Месії, Сина Божого, на якого очікував весь Ізраїль. Кожен, хто проходив повз нього, відчував, що такий стан для людини не є природній і може є наслідком якогось тяжкого гріху. Ісус, відповідаючи учням про причину цієї тілесної сліпоти, спрямовує їх погляд в іншу площину, в якій така тілесна недуга є тільки символом набагато гіршої темряви, яка обіймає весь людський рід після гріхопадіння наших прародичів – темнота духовна. Сліпота ця унеможливлює пізнання правди, яка нас визволяє (пор. Йо. 8, 32). Це зло, починаючи від Адама, успадкувала кожна людина і вже не бачить Бога як Отця, себе самого як сина, а інших як ближніх. Такою темрявою оповита кожна людина, яка засліплена життям без Бога. Тому Христос сьогодні відкрито заявляє як учням, так і кожному з нас, що саме Він є тим Світлом невечірнім для просвічення духовних сліпців, які живуть у темряві гріха (пор. Йо. 9, 5). У пролозі євангелиста Йоана сказано, що Боже Слово, є джерело життя всього, що існує, – є світлом людей (пор. Йо.1,4). Ісус, Воплочене Слово, Син Чоловічий і Син Божий, об’явив себе як життя і світло. Життя і світло є внутрішньо пов’язані між собою: вийти на світло означає народитися. В сьогоднішній благовісті представлено дорогу хрещення: це дорога просвітлення, яка робить нас новими людьми народженими з висоти з води та Духа (пор. Йо. 3,3-5). Охрещенні є названі просвітленими (пор. Євр 6,4;10,32). Тому християнська віра з своєї природи є «баченням». Не йдеться тут про особливі чи надзвичайні видіння, а про те, щоб відкрити очі на дійсність. Адже людина є від народження сліпою. Гріх, морок і страх закрили їй очі і проектують на її уста її ж переживання. Лише світло любові дозволить їй відкрити очі і побачити дійсність. Ось чому Спаситель, уздоровлюючи сліпородженого, разом з тим відкриває йому також і його очі віри (пор. Йо. 9, 38). Помазання очей незрячого глеєм ще не дає прозріння, але чоловікові наказано Господом піти і вмитися в Силоамській купелі. Це – вчинок віри. Це не так як Нааман-сирієць у схожих обставинах (пор. 2 Цар. 5,10-12). Незрячий зразу ж послухався і отримав дар зору. Силоамська купіль, що означає «посланий» – це ніщо інше як Ісус, який є справді «Посланим». Для ранніх християн Ісус був Силоамською купіллю, вода якої представляла воду хрещення, якою Ісус обмиває наші очі сьогодні, щоб дати нам світло свого божественного об’явлення. Так само як він запитав сліпородженого: «Віруєш…?», Він питає і нас сьогодні у хрещенні, і ми відповідаємо Символом Віри, після якого ми, як і сліпороджений, схиляємося і поклоняємося Йому. Розповідь про зцілення сліпородженого часто використовувалася у підготовці оглашенних, яких Рання Церква готувала до хрещення. Святий Августин каже: “Цей сліпий показує людство... коли сліпота є невірством, а прозріння є вірою... Він вмив свої очі у купелі, яка перекладається як «посланий»: він в Христа охрестився.” Ісусові чуда є праобразом чудесних речей, які стаються у Церкві під час звершення святих Тайн. Жодна вода не може обмити душу людини від гріха, однак це звершується під час хрещення силою Святого Духа присутнього в обряді таїнства Хрещення Церквою. Той самий Святий Дух діє і в олії під час святої Тайни Єлеопомазання і, передовсім, у Таїнстві Євхаристії – євхаристійному хлібі та вині. Святі Таїнства є початком майбутнього часу. Християнський мислитель Ориген метафорично говорить про дві «книги», які ми повинні прочитати, щоб зрозуміти сотворений Богом світ. Перша – це наша душа, яка «відчитує» події власними очима та розумом. Другою книгою є Святе Письмо. Ці дві книги взаємодоповнюються. Читаючи Святе Письмо, ми краще розуміємо самих себе, і легше віднаходимо духовне значення його текстів для нас. Коли ми пізнаємо духовний сенс існування людини, тоді також розширюється і наше розуміння реальності. Один вчений ботанік часто ходив до лісу збирати зразки рідкісних рослин і коренів. Його побачив лісник і почав за ним стежити, проте не побачив нічого підозрілого у поведінці того чоловіка. Коли вчений зауважив, що за ним іде лісник, взяв його за руку і сказав до нього: «Ходи зі мною і я тобі покажу те, що ти ще ніколи не бачив на цій території». Лісник почував себе дещо ображеним, але позволив себе попровадити: «Чи бачиш ці рослини? Вони ніде більше не ростуть, лише на цьому пагорбі. І подивись на цей незвичний вид комах!» Тоді зник скептицизм лісника. Пізніше він визнав: «Я ходив по цій території як сліпий, а той чоловік відкрив мені очі». Світ був створений, щоб нас провадити до Бога. Глей і вода, використані Ісусом, оздоровили сліпонародженого. В алегоричному сенсі все Боже створіння повинно лікувати нашу духовну сліпоту. Ми часто забуваємо про Бога, ми не зауважуємо Його на нашій дорозі життя, де, натомість, зауважуємо і захоплюємось іншими речами та особистими пріоритетами. Однак все творіння говорить: Творець існує, все було нам дане, щоб бачачи ми підносили душу до Господа. Космос є монументальним діянням Божественого Митця. Природні науки досліджують його, проте Творець очікує, що духовні люди через всесвіт пізнають Його Самого. Так як визначні твори мистецтва стають в повні зрозумілими лише експертам, так і діла Божі можуть споглядати духовні люди. У Старому Заповіті таких людей спочатку називали «видющими», тому що вони пояснювали іншим їхні видіння. Потім, саме тому, що вони говорили, їх називали «пророками». Вони відкривали перед іншими правдиве бачення реальності. Свої слова вони записували самі, або це робили їхні учні. Так народилися книги, які ми називаємо Священним Писанням. Дорогі у Христі брати і сестри! Вітаю всіх вас, із оновлення вашої святині. За час свого існування ця церква прийняла сотні тисяч людей, які зверталися у молитві до Господа й були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали різні Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священики, які служили у цьому храмі, допомогли багатьом вірним здобути небесне Царство. Сьогодні, коли святкуємо оновлення вашого храму, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою духовної і національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці, та всіх святих яких видала українська земля, дарує нам натхнення для ревного служіння у Христовій Церкві, щоб славилося пресвяте Його Ім’я в нашому народі. У нинішніх умовах війни, бачачи довкола себе смерть, розруху і темряву, ми прагнемо зберегти в нашій боротьбі віру, світло серед темряви. Хочемо, щоб життя перемогло смерть. Молімо нашого Господа, щоб Він зміцнив нашу віру, вислухав нашу посильну молитву, благослови благовірному народу нашому перемогу над окупантом, наблизив перемогу та подав нам справедливий мир. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 9 червня 2024 року Божого,с. Верхній Лужок Детальніше...

Під час прощі в Грушеві молитовно згадали 35-у річницю виходу УГКЦ з підпілля [фото]

19 травня, у Неділю Жінок-Мироносиць, відбулась загальноєпархіальна проща до відпустового місця в с. Грушів на Дрогобиччині, де Пресвята Богородиця прославилась у чудотворній іконі. Значна частина паломників вдосвіта вирушили пішою прощею від Катедрального храму Пресвятої Трійці у Дрогобичі. Під час паломництва вірні мали нагоду приступити до таїнства сповіді та взяти участь в молитві, яку провадили семінаристи Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на Неділю мироносиць (2024)

Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні маємо чергову неділю після свята Христової Пасхи, яка розповідає нам про нові обставини, які супроводжували Воскресіння нашого Господа. Євангельське читання, яке цього дня пропонує нашій увазі Свята Церква, має дві частини. У першій головна дійова особа − Йосиф, побожний чоловік з Ариматеї. Він не втратив віри й відваги навіть тоді, коли апостоли покинули Ісуса та ховались за зачиненими дверима через страх перед юдеями та римською владою. У другій частині сьогоднішньої благовісті бачимо вже не кінець тижня, яким була п'ятниця Страстей, але початок нового тижня, перший день нового сотворіння. У цей день – неділю, перший по суботі – жінки, які раніше лише споглядали на місію, яку виконували Йосиф з Ариматеї та Никодим, стають головними особами у благовісті Воскресіння. Саме від гробу, який виявився порожнім, бере початок неймовірна вістка про Воскресіння нашого Господа. Перший зв’язок між Страстями і Воскресінням проходить через жінок, які вирушають до гробу, щоб намастити тіло Ісуса. Це Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Саломія – ті жінки, які в момент Христового розп’яття «дивились здалека» (Мр. 15, 40). Тож в обох випадках свідками були ті самі жінки. Повторюючи їхні імена, євангелист Марко творить своєрідний місток між похованням і Воскресінням Ісуса Христа та підкреслює, що одну подію не можна розглядати без іншої. «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мр. 16, 1). У Біблії записано, що слова «Христос воскрес» уперше промовив ангел до мироносиць. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу й першими дізналися про Воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти благу вістку учням, які все ще боялися, а тому поховалися. Так мироносиці стали першими благовісницями Христового Воскресіння. Під час жахливих подій страждань і смерті Христа жінки виявилися хоробрішими, ніж Його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І не важливо кого − чоловіків чи жінок. Ці жінки дуже любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя в Бозі, перша проголосила добру вістку Воскресіння. До честі жіноцтва, завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику п’ятницю та першими біля гробу воскресного ранку. «Рано-вранці (...) прийшли вони до гробу, як сходило сонце» (Мр. 16, 2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти Воскреслого Господа в молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня «рано-вранці» ми звертатимемо свої думки до Ісуса − Переможця смерті. Жінки пішли до гробу на світанку – Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісусом. Це було «першого дня в тижні», коли вони пішли до гробу й побачили, що він порожній. Перший день тижня – це, звичайно, неділя – День Господній. Це день Воскресіння нашого Господа, у цей день Він з’явився Своїм апостолам. Неділя – перший день тижня – досі залишається тим днем, коли ми, як мироносиці, приходимо до Божого храму з пахощами нашої віри та любові й зустрічаємо Живого та Воскреслого Христа через Слово Боже і Святі Таїнства. Це дуже по-особливому виявляється в недільній Утрені, коли після читання Євангелія, яке розповідає про одну з одинадцяти появ Ісуса після Воскресіння, вірні вітають поцілунком Воскреслого Христа в Євангелії, яке священнослужитель виставляє на тетраподі. Воскреслий Христос приходить і стає посеред нас. Ми бачимо Його своїми очима й цілуємо своїми устами. У цій єдиній дії Утреня охоплює все значення Дня Господнього – особисто зустріти Воскреслого Христа сьогодні в Його Слові та Євхаристії. Саме тому, коли ми молимося на недільній Утрені, то промовляємо: «Воскресіння Христове бачивши...». Через нашу особисту зустріч із Ним у Його Слові та Євхаристії ми справді Його бачимо… «Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його» (Мр. 16, 1). Факт, що жінки принесли пахощі, указує на те, що вони не чекали Воскресіння. Коли закотили камінь до гробу, поховали не тільки Христа, але й їхню надію. У жінок була лише одна думка – намастити тіло мертвого Ісуса − дія, зроджена відчаєм і неймовірною любов’ю. Мироносиці не йдуть до гробу з порожніми руками. Вони купили пахощі, щоб намастити Його. Ми також можемо щось принести Христові. Навіть якщо ми заплямовані важкими гріхами, то можемо принести початок доброї волі в розкаянні, трішки любові, щедрості до інших, нашу слабеньку молитву. Без сумніву, наші бідні дари не відкотять камінь від гробу, бо наш доступ до Воскреслого Ісуса й до сили Його Воскресіння залишається дивовижним даром Божественної благодаті, але той факт, що ми не прийшли до гробу з порожніми руками, покаже, що наше серце також не зовсім легковажне. Якими пахощами ми можемо намастити Ісуса? Святі Отці та біблійні мислителі вважають, що немає кращих пахощів за покаяння, навернення, відданість, віру, надію і любов… Коли жінки наближалися до гробу, то говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (Мр. 16, 3). Євангеліє чітко каже, що камінь був важкий. Багато з нас відчуває, що питання жінок торкається і нас, бо в багатьох душах Ісус похований, як у гробі. Він паралізований, нерухомий. Він закритий важким каменем − каменем гріха, незнання, байдужості, каменем поганих звичок, які накопичувалися роками. Можливо, ми хочемо відкотити камінь і досягнути живого Господа, але не маємо сили. Хто відкотить камінь для нас? «Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий» (Мр. 16, 4). Деякі камені ми можемо відкотити самі. «Відкотіть камінь», – наказав Ісус біля гробу Лазаря. Деякі перепони ми можемо усунути, і мусимо це зробити, щоб сталося диво. Проте камені, які для нас надто великі, може відкотити лише Господь. Справді, ангел Божий спустився з неба, відкотив камінь від входу і сів на нього (Мт. 28, 2). Подібно до мироносиць, які прийшли до гробу Господнього з пахощами, ми теж із любов'ю стоїмо тут сьогодні на соборній молитві як свідки віри у Христове Воскресіння та воскресіння нашої Церкви. Перенісши важкі випробовування, але наповнені надією та вірою у Воскреслого Христа, сьогодні спогадуємо 35-ту річницю виходу нашої Церкви з підпілля, яке тривало понад 40 років, та молитовно осмислюємо процес її відродження в цьому святому місці. Адже Грушівське об’явлення передувало епохальним подіям нашої історії – виходу Церкви з катакомб, розпаду тюрми народів – більшовицького режиму і відновлення Україною незалежності. Поштовхом для розростання широкого релігійного руху в західних регіонах нашої країни став феномен «Грушівського чуда» − поява Пресвятої Богородиці 26 квітня 1987 року на закритій на той час греко-католицькій церкві. Подібно до юнака, одягненого в білу одежу, який біля гробу закликав жінок не боятися, а благовістити Воскреслого, так Пресвята Богородиця Своїм об’явленням на цьому місці викликала велике піднесення серед віруючих. Сюди почали линули тисячі паломників. Попри різноманітні перешкоди, які чинила радянська влада, люди приїжджали з різних областей України та з-поза її меж. Подібно до юдейських старшин, які підкупили сторожу Господнього гробу, щоб заперечити Воскресіння Христове, так безбожний радянський режим розпочав наполегливу протидію напливові людей до Грушева. Однак ця протидія лише засвідчила безпорадність режиму в боротьбі проти віри в Бога, яку хоч і переслідували протягом багатьох десятиріч, усе ж із новою силою проявилась у відповідь на вияв Господньої сили. Влада вдавалась до найрізноманітніших методів, аби лиш люди припинили молитву на місці об’явлення. Особливо режим боявся появи у Грушеві греко-католицьких священників. Прочанам погрожували штрафами, звільненням з роботи, навіть судом. Через гучномовці проводили антирелігійну агітацію, глушили слова молитов і пісень. Марною виявилася боротьба проти Церкви Христової: вона стала лише тлом, на якому Божа сила і слава показалася ще повніше, а молитва народу принесла свої плоди. У храмі Пресвятої Богородиці, прославленій у Грушівській іконі, залунав дзвін, якого не було чутно від 1959 року. Це був час перемоги віри над тиранією, час, коли наші молільники в підпіллі, як жінки-мироносиці, показали всьому світові, що відстоювати істину і правду можна навіть у найскладніші часи. І сьогодні ми згадуємо ці події не лише як історичний факт, але як джерело натхнення для нас у сучасному світі. Ми маємо навчитися відважності та вірності наших попередників у підпіллі, які не зупинилися ні перед чим, щоб захистити свою Церкву, віру й християнські цінності. Нехай ця Неділя мироносиць стане для нас часом не лише пам'яті, а й оновлення віри, рішучості та сміливості. Дорогі у Христі! Сьогодні ми у скорботі, як і жінки-мироносиці, і теж запитуємо себе: хто нам відкотить камінь війни, насилля, окупації, смерті? Однак ми відчуваємо, що в цій історії про Воскресіння Ісуса Христа саме нам, українцям, як і мироносицям, Христовий посланець-ангел каже: «Не бійтесь!» Чому? Бо сила Воскреслого Переможця гріха і смерті присутня між нами й допоможе нам відвалити камінь смерті окупанта. Тож просімо в Господа сили, мужності та мудрості нашому воїнству та народові, щоб очистити нашу землю від загарбника. Скріплюймо на силі тих, хто в цих нелегких моментах потребує нашої підтримки та допомоги. Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць, тож, як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві й будьмо певні, що наше життя буде повним миру, любові, надії і пасхальної радості. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 19 травня 2024 року Божого,с. Грушів Детальніше...

Владика Ярослав: Хто не має душевного спокою, не може бути дієвим послідовником Ісуса

  12 травня, у Томину неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Томину неділю (2024)

Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Восьмий день після Христового Воскресіння Церква називає Томиною або Провідною неділею. Сьогоднішня Євангельська благовість вияснює нам деякі безцінні теми Христової істини. Напочатку зустрічаємо цей прекрасний Євангельський вираз: «Тоді прийшов Ісус, став посередині, тай каже Мир вам» (Йо.20.19). Христові учні зі страху перед юдеями були зібрані за зачиненими дверима в Єрусалимі. Їхні серця були сповнені непевністю і тривогою. Щораз нові повідомлення доходили до них: «Гріб порожній», «Вони Його викрали», … Це все спричиняло ще більше замішання в їхніх умах. А як звечоріло, того самого дня, першого в тижня, Ісус приходить до своїх учнів через замкнені двері стає посередині і каже «Мир вам» (пор. Йо.20,19). Страх і відчай розтанув у світлі Його присутності, в їхньому житті засвітило світло, яке починає щораз сильніше проникати до їхнього серця. Ісус приходить до збентежених учнів і заспокоює їх. «По середині» нашого розбитого життя, в складних ситуаціях, в часі відчаю, хвороби і горя приходить Господь і змінює події. Євангеліє розповідає нам про чимало складних випадків, коли Ісус Христос приносить надію й оздоровлення людського розбитого життя (пор.Мр.6,48; Мт.8,14; Йо.11,17). Ісус приходить і до нас сьогодні, несучи мир, радість, зцілення і нове життя для всіх, хто вірить у Нього, хто довіряє Йому своє життя. Перші слова Ісуса до переляканих учнів були: «Мир вами». Звичайно місія Ісуса Христа є набагато більшою, ніж дарування душевного спокою, але Його місія включає і душевний спокій. Хто не має душевного спокою, не може бути дієвим послідовником Ісуса. Також зауважуємо, що Христос у сьогоднішньому євангельському читанні двічі говорить до своїх учнів про мир (Йо.20,19-21). У Священному Писанні слово «мир» означає не якісь зовнішні обставини, а внутрішній стан людини. Святі Отці та біблійні мислителі говорить, що з першим привітанням «Мир вами» Ісус привертає мир до стурбованих сердець апостолів безпосередньо. Другий раз Він дає їм мир таким чином, що вони можуть передавати його для інших. Тут важливо звернути увагу на дві речі. По–перше, джерелом нашого миру є Ісус. Святий апостол Павло говорить: «Він – наш мир» (Еф.2,14). По-друге, ми отримуємо мир від Ісуса і маємо передати його іншим. Він доручає і уповноважує нас бути миротворцями: «Благословенні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Тож, якщо ми шукаємо миру, душевного спокою, не витрачаймо наш час безцільно: тільки Христос може його нам дати вповні. Євангелист Йоан розповідає: «І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам!" Як мене послав Отець, так я посилаю вас." Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються"» (Йо.20, 21-23). Ці слова означають, що мир є одним з плодів Святого Духа. Вони вияснюють нам, що мир отримуємо через прощення наших гріхів Богом в Христі Ісусі і без прощення від Бога не може бути повноти миру в наших серцях. Євангеліє розповідає нам, що Ісус Христос на восьмий день після свого Воскресення з’явився задля невірування у Його воскресіння зі сторони апостола Томи, який не був присутній під час об’явлення Воскреслого Спасителя іншим апостолам. Христос не розгніваний через сумніви, зневіру, розчарування своїх учнів. Він робить все необхідне, щоб допомогти скріпити віру навіть однієї особи, яка сумнівається, але має добру волю і щирий розум для пошуку Істини. Своєю появою апостолові Томі Воскреслий Господь запевняє, що Він після воскресіння має тіло не примарне, а дійсне; те, яке прийняв від Пресвятої Богородиці; те тіло, в якому страдав і був прибитий до хреста, а тому на ньому навіть після Воскресіння залишились рани страждань. Воскреслий Господь звертається до апостола Томи і запрошує його доторкнутись цих ран кажучи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий» (Йо. 20, 27). Тома вигукнув з глибини свого серця із радістю: «Господь мій і Бог мій»! І цим визнанням залишив для всіх наступних поколінь незаперечний доказ ісповіді віри в Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Зауважмо, якою особливою є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як Він з любов’ю допомагає Томі й іншим розчарованим учням віднайти віру та духовний мир. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, однак Ісус перший вийшов йому на зустріч, щоб порятувати його у глибоких сумнівах та тривогах. Для Апостола Томи рани на тілі нашого Господа мали особливе значення, бо свідчили про тотожність Ісуса Розп’ятого з Воскреслим. Рани Ісуса були нагодою до розбудження в Томи віри і він подає нам світло розуміння, як слід впізнавати Ісуса сьогодні. Після свого воскресіння Христос присутній серед людей значно більшою мірою, ніж у своєму земному житті, адже для Нього вже нема жодних фізичних обмежень. Найбільші знаки Господньої  ідентичності Тома споглядав у ранах Його рук і у пробитому боці. А сьогодні ранами на Тілі Ісуса є рани людей, рани всіх тих, які страждають у своєму серці, у своєму тілі, у своїй гідності. Ми носимо в собі різні зранення, і Слово Боже переконує нас сьогодні, що саме в цих ранах можемо зустріти Господа; що ці рани не мусять бути останнім словом в нашому житті, а, навпаки, вони можуть стати нагодою для люблячого і всемогутнього Бога, щоб показати свою любов і всемогутність. Кожна рана, яку носимо в собі, в своєму народі особливо сьогодні, повинна стати упривілейованим місцем стрічі з Воскреслим Господом. Бо в «Його ранах є наше оздоровлення», в Його ранах є оздоровлення всіх наших зранень, терпінь і невпевненостей. Сьогоднішнє Євангеліє також вчить нас, що Господь об’являється в спільноті, в зібранні, тобто в Церкві. Знаменною є заувага євангелиста Йоана, який згадує, що апостола Томи не було між апостолами тоді, коли їм з’явився Ісус. Він не був з ними, а тому так трудно було йому увірувати (Йо. 20, 24). В самотності його пошуки віри були неуспішними. Щойно спільнота з учнями запевнила йому зустріч з Воскреслим Господом. Роль Церкви у супроводі у вірі до особистої зустрічі з Богом є дуже особливою. Вирішальну роль при цьому відіграє богослужіння, яке повинно переживатися не як відчитування молитов, навіть найкращих і найглибших, не як здійснення якихось таємничих обрядів, не як «зустріч» з людським словом, але передусім як зустріч з Воскреслим і Живим Господом, Який таїнственно уприсутнюється на молитві Церкви, яка зібрана в Його ім’я. Таке пережиття богослужіння може запевнити зріст у вірі й успішне свідоцтво для тих, хто споглядає на християн з великою долею скептицизму і недовір’я. «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували», – каже Ісус апостолові Томі (Йо. 20, 29). Нехай це Господнє благословення спочине на кожному, хто сьогодні вірує, покланяється і прославляє світле Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Тієї особливої довіри до Бога вчить нас учителька віри – Пресвята Богородиця. Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде воля твоя». Діва Марія повірила у Слово Отця, і через Її віру та дією Святого Дух сталось Воплочення відвічного Божого Слова – Єдинородного Божого Сина. Вона носила Його в своєму лоні і народила на світ, однак віри вона вчилася кожного дня, аж до Ісусової смерті на хресті. Богородиця ніколи не просила знаку для того, щоб вірити. Вона покірно покладалася на вірність свого Господа. Дорогі у Христі. Нехай кожна наша Літургія, яку переживаємо в Церкві, буде передусім глибоким і автентичним пережиттям зустрічі з Воскреслим Господом, Якого сьогодні в Україні розпинають московити. Нехай місцем нашої зустрічі з Господом будуть не лише рани Ісуса, про які ми згадуємо й які уприсутнюються в таїнственний спосіб в Євхаристії, але також і наші зранення, не відвертаймось від ран України.Запросім до них Господа. Скажімо тепер ми йому: Господи, діткни своєю життєдайною рукою моїх ран, ран мого народу, моєї держави яка переживає війну московита агресора, ран наших воїнів, лікарів, вдів і сиріт. Нехай Твоя любов і Твоя сила перемінять ці наші рани на джерело миру, зцілення, щоб ми як народ, як нація могли щирим серцем покланятися Тобі та з апостолом Томою взивати: «Ти – Господь мій і Бог мій»! Амінь. + Ярослав 12 травня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Старий Кропивник на Дрогобиччині [фото]

9 травня, у свято Перенесення мощей св. Миколая Мирлікійського, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Старий Кропивник на Дрогобиччині. У цей день місцева громада святкувала храмове свято. У співслужінні о. Василя Штокала (декана Підбузького), о. Василя Нагини (адміністратора парафії) та священиків Підбузького деканату владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

Слово у свято Перенесення мощей св. Миколая Мирлікійського (2024)

Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Свято Христового Воскресіння Церква називає світлим, адже Христова перемога над смертю внесла проміння світла у гріховну темряву, в якій перебувала Вселенна після гріхопадіння Адама. Тому й дні першого тижня після Воскресіння Ісуса Христа аж до Томиної Неділі називаємо Світлим. У цей день все сповнене радості, бо святкуємо звільнення людського роду від рабського поневолення гріхом і смертю, перехід від смерті до життя. Сьогодні, у цей Світлий тиждень, ми продовжуємо наш радісний шлях назустріч воскреслому Христові. Подібно до того, як апостоли, перебуваючи в Єрусалимі, зустрічали і по-новому відкривали для себе Учителя, Церква запрошує і нас у цей пасхальний час новими очима і новим серцем зустріти воскреслого Христа, присутнього між нами. У сьогоднішньому Святому Євангелії апостол і євангелист Йоан говорить нам про те, що  Бога в Його Божественній, незбагненній природі ніхто ніколи не бачив. У своєму божестві Він невидимий. Людина, як обмежене створіння, зустрічаючись із вічністю, безсмертям, розгублюється, почувається нездатною збагнути, увійти в ту велич Божества, яке Отець і Син у Дусі Святому хочуть перед нею відкрити. Тільки Ісус Христос, Син Божий, який став Сином Людським об’явить волю і задум Небесного Отця про спасіння людини. Ця сьогоднішня євангельська новина сказана в контексті розмови нашого Господа з Никодимом, законовчителем Ізраїля, який вночі таємно приходив до Ісуса, щоб послухати Його науки. Никодим, бачачи знаки, які чинив Ісус, зрозумів, що їх може чинити той, хто є від Бога. Христос навчає, що для того, щоб увійти в Царство Боже, людина повинна народитися з висоти, тобто з води і Духа, що вказує на Таїнство Хрещення. У цій розмові з Никодимом  Ісус згадує про одну подію зі Старого Завіту (пор. Чис. 21, 4-9). За святим Августином, Старий Заповіт приховує в собі те, що в Новому Заповіті в повні відкривається. Мова йде про знак мідяного змія, до якого відноситься Господь Ісус в розмові з Никодимом і відкриває йому значення цього образу. Ісус Христос, прийнявши людське тіло і воскреснувши із мертвих, показує, об’являє людині цього невидимого Бога. Його тіло, яке катували, ранили, розіп’яли, у якому Він помер на хресті та яке поклали в гробі, стало після Його Воскресіння Тілом богоносним. Ми називаємо його Тілом прославленим. Для того щоб зустріти воскреслого Христа, щоб побачити той вогонь божества, який об’являється в людському тілі Воскреслого, необхідна одна умова — віра. Але віра не є результатом людських зусиль, людського розуму, а радше, Божим даром: «Блаженний ти, Симоне, сину Йони. Бо не відкрили тобі це плоть і кров, але Мій Небесний Отець, Який є на небесах», - каже Христос (Мт.16,17). Вона бере свій початок в ініціативі Бога, Який розкриває нам своє єство і запрошує нас розділити з ним його божественне життя.  Віра не тільки дає деяку інформацію про особу Христа, але вона має на увазі особисті стосунки з Ним, пронизуючи всю людину, з її інтелектом, волею та емоціями до самооб’явлення Бога. Віра і наслідування Христа тісно пов'язані між собою. Враховуючи те, що віра закладає наслідування Вчителя, вона має зміцнюватися і рости, щоб стати глибшою і зрілішою, в міру того, наскільки зміцнюються стосунки з Ісусом, близькість з Ним. Вірити, зрештою, означає, віддатись повністю у руки Божі, якого проповідував Ісус, як люблячого Батька, у чиїй любові ми знаходимо свою безпеку, впевненість і вдосконалення. Сьогодні ваша парохія святкує храмове свято – пам'ять перенесення мощів святителя Миколая Чудотворця. Ви маєте великого покровителя і молільника перед Богом. Невипадково Церква впродовж року багаторазово його прославляє. Так, щорічно, окрім 9 травня, його день відзначаємо й 6 грудня. Також його пам’ять ми вшановуємо й щотижня, в четвер. Історія нинішнього свята така. В ХI столітті Східна Римська імперія переживала лихоліття. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста й села, убиваючи їх жителів, і супроводжували свої жорстокості образою святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани замірялися знищити й мощі святителя Миколая, глибоко шанованого усім християнським світом. Опоганення святинь обурювало не тільки східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая. 8 травня кораблі із мощами Мирилікійського Чудотворця прибули до м. Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая врочисто перенесли в церкву святого Стефана, що перебувала неподалік моря. Торжество перенесення супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збільшувало благоговіння до великого угодника Божого. Через три роки була побудована церква на честь святителя Миколая, яка була освячена папою Урбаном II. Наша Церква святкування пам’яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар 9 травня перейняла 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування нашим народом великого угодника Божого, яке ми запозичили з Візантії одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворення, виявлені святителем Миколаєм на землі і на морі, була широко відома нашим предкам. Їхня невичерпна сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу цього великого святого стражденному людству. Образ святителя, всесильного Чудотворця-Доброчинця, став особливо дорогим серцю нашого народу, бо він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу.             Немає християнської душі, котра б не горнулася до цього великого Святителя. Святий Миколай для вірян з давніх-давен - це правдиве правило віри і уособлення доброти. Кожна християнська душа любить його і звертається до нього зі своїми потребами, бо серце відчуває і знає, що він колись, за свого земного життя, був добродієм для християн, отож і сьогодні, перебуваючи у вічному житті, він може подати нам руку допомоги в наших потребах. Значення благодатного посередництва перед Богом великого угодника Божого ми бачимо коли читаємо його житіє. Миколай вчинив багато великих і преславних чудес на землі й на морі, допомагав знедоленим, від потопу рятував, з глибин морських сухими виносив, вберігав від тління, повертав додому, звільняв від тюремних кайданів та смертної кари, багатьом подавав зцілення: сліпим повертав зір, кривим – ходіння, глухим – слух, німим – голос. Багатьох нужденних і вбогих Чудотворець збагатив, голодним подав їжу, усім допомагав при кожній потребі. Він – постійний заступник і швидкий захисник. Всім, хто до нього за допомогою звертається, допомагає. Про славу великого цього Чудотворця і його чуда знає Схід і Захід - всі кінці землі. Тому у день коли ми святкуємо це величне і славне свято з особливою ревністю закличмо до  Великого Святителя і Чудотворця Миколая: «Святителю Отче Миколаю, моли Господа, щоб Він дарував нам такі християнські властивості характеру, якими ти здобув вічне блаженство у Царстві Небесному. Святителю Миколаю вблагай Господа, щоб Він дарував нам тверду віру, надію, любов до Бога і до ближніх, щоб спаслися душі наші». В ці непрості часи російської збройної агресії проти України з вірою і надією поручаймося заступництву угодника Божого Миколая Чудотворця, щоби Господь не переставав прихиляти милість до нашого народу, зміцнюючи нас в істинній вірі, захищаючи перед всякою ворожою силою. Ми спостерігаємо, як ворог нашого народу мобілізує всі свої ресурси: земні, людські, військові, завдаючи нам надзвичайного болю. Але ми уповаємо не так на людські сили, як на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити і живе в Божій любові, є непереможений. Нехай Господь за молитвами святого отця Миколая береже нашу батьківщину Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав с. Старий Кропивник,9 травня 2024 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Ми пізнаємо Христа перш за все тоді, коли Він об'єднується з нами у спільноті пасхальної трапези – Євхаристії

  7 травня, у Світлий Вівторок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Під час богослужіння владика Ярослав уділив дияконські свячення Остапові Черхавському, Маркові Стахніву, Володимирові Мисіву та Михайлові Бонку. Детальніше...

У Прокатедральному соборі відбулись священичі свячення

  6 травня, у Світлий Понеділок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці в м. Самбір. Під час богослужіння владика Ярослав уділив священичі свячення диякону Юрію Мартинюку і диякону Юрію Мисіву. Детальніше...