Владика Ярослав: Ми дякуємо Богові за те, що Він дав нашій Церкві такого великого світильника [фото]

У вівторок, 5 травня, з нагоди 90-ої річниці від Дня народження владики Юліана Вороновського, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, разом із духовенством та вірними здійснив паломництво до Свято-Успенської Унівської Лаври, де відслужив поминальні богослужіння за упокій душі владики Юліана Вороновського. Детальніше...

Владика Ярослав висвятив на священника диякона Богдана Мацьковича [фото]

03 травня, у неділю Розслабленого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький,очолив богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич і уділив священичі свячення диякону Богдану Мацьковичу. Детальніше...

Проповідь на неділею Розслабленого (2026)

Христос Воскрес!Дорогі в Христі драти і сестри! Дорогі брати і сестри, у сьогоднішню неділею Розслабеного ми продовжуємо роздумувати над пасхальною таїною – Воскресіння нашого Господа. Євангельське читання сьогоднішньої неділі звертає нашу увагу на саму основу християнської духовості – особу Ісуса Христа, нашого Спасителя. Це той справжній Богочоловік, приходу Якого чекав не тільки хворий при купелі, що з глибини свого зраненого і самотнього серця промовляє: „Немає чоловіка, який би мені поміг...” (Йо.5,7), але і все людство потребує Його спасительного оздоровлення. Адже Ісус прийшов, щоб принести Добру Новину убогим, терплячим та знедоленим проголошуючи своє післаництво такими словами: „Господній дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, випустити пригноблених на волю....” (Лк.4,18). Святе Письмо подає нам приклади того, як Христос сповнює своє післаництво у співчутті та милосерді над тими, хто потребував зцілення чи допомоги. Три євангельські слова, що їх ми часто чуємо в Євангелії, дуже гарно відображають ту повноту Божого світла і любові, з якою Христос приходить у темінь людських скорбот та страждань. Отже ми ще пам’ятаємо сумну атмосферу скорботи та плачу, що наповнила дім померлого Лазаря. Його найближчі оплакують гірку втрату дорогої людини, панує безнадія та сум. І тут Святе Письмо подає ці важливі і спасенні слова: «І тоді прийшов Ісус»... Хвора Теща апостола Петра, гірке досвідчення болю та страждання... І знову чуємо: «Тоді прийшов Ісус». Розгублені апостоли після Воскресіння, серед них апостол Тома, який не знаходить в собі сили, щоб повірити, бо був наповнений гіркими почуттями Страсної П’ятниці, нібито втратили Господа, на якого покладали надії… І далі чуємо: «І тоді прийшов Ісус». Рівно ж і сьогоднішнє Євангеліє оповідає нам про те, що на місце людської недолі, горя та смутку, тяжких людських стогонів та плачу приходить Той, «Хто прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк.19,10). Христос звертає свій Божественний погляд на одного чоловіка, про якого здається забули всі. Ось уже впродовж 38 років він тут лежить в надії на те, що колись прийде та хвилина, коли він дочекається чиєїсь допомоги, щоби діткнутися до цілющого джерела. Він терпить нестерпний біль, приниження та несправедливість. Адже тут були і заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогін хворих – справді важке та страшне місце. І Господь Ісус прийшов у це місце скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання. Адже шлях Христа – не просто співчувати людям та оздоровляти, Він сам стає одним із них, ступає шляхом приниження та добровільних страждань, і тим самим перевертає встановлений порядок: Він переконує людей не просто робити добро нужденним та терплячим, але бачити у них прихованого Бога, виявити їхню силу, котра також може зцілювати та звільняти. Мати – Церква, бажаючи слідувати за прикладом Христа, розуміє стогін болів та терпінь наших братів та сестер. Сьогоднішній день – неділя Розслабленого – є присвячений хворим. Бо справді є дуже важливим показати світові, що страждаючі не повинні бути відкинуті. Вони можуть нам багато об’явити, адже їхні страждання – це не тільки, як часто думають люди, якась кара за гріхи. Хоч слід признати, що дуже часто своїм неправедним та грішним життям люди самі себе карають різними хворобами та немочами. Про цей зв’язок між здоров’ям людини та неморальним життям дуже ясно вчить нас сьогодні Ісус, Котрий зустрівши оздоровленого вдруге в храмі і дуже чітко промовляє: «Ось ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося» (Йо.5,14). Отож, людські страждання можуть бути і цінністю для тих, кого вони дотикають, як і для всіх, хто зуміє побачити в них засіб до освячення душі через упокорення, через наслідування терплячого Христа, страждання якого стали спасенними для всього людства. Для багатьох це може стати доброю нагодою щоб більше довіритися Богові, але також, щоб побачити потреби не тільки власні, але і вміти послужити іншим у їхніх немочах. Це дуже гарно змальовує сьогоднішня євангельська оповідь, в якій нас найперше вражає те, що чоловік, який довгі літа страждає, розбитий тілесно і заламаний духовно, проте не знайшов нікого, хто б міг простягнути йому руку допомоги. Сьогодні мусимо визнати, що це стається і в наш час із багатьма людьми, до яких часто і ми залишаємося холодні серцем, не знаходимо помочі для тих, хто страждає хворобами, знаходиться у душевному відчаї, хто шукає і не може знайти свого шляху в житті, і врешті прагне світла – Живого Бога. Дорогі брати і сестри, кожен з нас часто стоїть зі своїми потребами та болями в притворі цілющого джерела. Ми чули про джерело в Єрусалимі, в котре кидалися розпачливі люди, але яке зрідка ставало цілющим, тільки тоді, коли ангел зрушував воду. Ми натомість маємо ті невичерпні та постійні джерела, в яких справді зможемо знайти допомогу. Найперше – це Слово Боже, в якому є все необхідне для духовного життя людини. Наше джерело – це також Свята Чаша – Пресвята Євхаристія, в якій черпаємо поживу життя вічного, це також і наша щоденна молитва, взаємна любов та пошана, гідне християнське життя – це ті джерела, з яких не поодинці, але кожен може користати щоденно. І врешті хочу сьогодні особливо підкреслити те, що всі ми дуже щасливі, адже можемо прибігати також і до того справді невсихаючого джерела помочі та материнської підтримки, котрою є для нас Небесна Мати. У цьому розбурханому морі життя нашою надійною спокійною пристанню, де можемо безпечно пережити шквал негараздів, є наша Пречиста Мати. Вона – стіна, охорона, щит і покров для своїх дітей, а передусім – спокій і домашній затишок дому Бога Отця, приготований для нас – дітей Марії. Тут знайдемо не тільки спокій від війни, хвороби та інших потрясінь, але й спокій власної душі і совісті. Не забуваймо про це джерело миру й якнайчастіше прибігаймо до Богородиці. В щоденному неспокої та турботах знайдімо хвилину, щоб помолитися біля Її ікони. То ж з повною довірою заносімо й ми наші молитви до Божої Матері, бо Вона щедро роздає свої материнські ласки для своїх синів і дочок, яких у Христі Господі прийняла на Голготі і не залишила у своєму Успенні. Дорогі в Христі, таким чином сьогоднішня євангельська благовість описує нам Боже милосердя. Вона показує нам нашого Бога як того, хто спішить до людини, більше того, є джерелом її життя і спасіння. У Церкві Ісусу залишив нам багато середників нашого визволення, користаймо з них щоб лікувати свої рани, ставати прощеними грішниками. Рівно ж, нехай відчуття Божої близькості в найважчих обставинах війни для нас буде силою, надією й ключем нашої перемоги. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 03 травня 2026 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Трускавці відбувся третій єпархіальний фестиваль-конкурс духовної пісні [фото]

Сьогодні, у народному домі м. Трускавця, завершився III єпархіальний фестиваль-конкурс духовної пісні «Радуйся, Маріє! Родина», організований з благословення владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького. Захід зібрав понад п’ятдесят колективів та виконавців із різних парафій Самбірсько-Дрогобицької єпархії.  Детальніше...

У Дрогобичі відзначили 20-ліття архиєрейської хіротонії владики Ярослава [фото]

29 квітня 2026 р. Б. у місті Дрогобичі відбулися урочистості з нагоди 20-ліття архієрейської хіротонії Преосвященного владики Ярослава, єпарха Самбірсько-Дрогобицького. Детальніше...

Глава УГКЦ привітав владику Ярослава Приріза з 20-літтям архиєрейської хіротонії

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава й Отець Української Греко-КатолицькоїЦеркви, привітав преосвященного владику Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, з нагоди 20-ліття його архиєрейської хіротонії. Детальніше...

Ваше Преосвященство, дорогий Владико Ярославе!

29 квітня 2026 р.Б. – 20-ліття архиєрейської хіротонії преосвященного владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. З цієї нагоди на адресу Ювіляра линуть численні вітання, зокрема від Глави УГКЦ, співбратів у єпископстві, представників цивільної влади… Духовенство, монашество і миряни Самбірсько-Дрогобицької єпархії також складають своєму духовному батькові щирі й сердечні вітання з нагоди цієї знаменної події. Детальніше...

Владика Ярослав висвятив на священника диякона Івана Підлубного [фото]

26 квітня, у неділю Мироносиць, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив богослужіння в храмі св. Анни м. Борислав і уділив священичі свячення диякону Івану Підлубному. Детальніше...

Проповідь на неділю Мироносиць (2026)

Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні маємо чергову неділю після свята Христової Пасхи, яка розповідає нам про нові обставини, які супроводжували воскресіння нашого Господа. Євангельське читання, яке цього дня пропонує нашій увазі свята Церква, має дві частини. В першій головною дієвою особою є Йосиф, побожний чоловік з Ариматеї. Він не втратив віри і відваги навіть тоді, коли апостоли покинули Ісуса і ховались за зачиненими дверима, через страх перед юдеями та римською владою. В другій частині сьогоднішньої благовісті ми бачимо вже не кінець тижня, яким була п'ятниця страстей, але початок нового тижня, перший день нового сотворіння. В цей день – неділю, перший по суботі – жінки, що раніше лише споглядали на місію, яку виконував Йосиф з Ариматеї і Никодим, стають головними особами у благовісті воскресіння. Саме від гробу, який виявився порожнім, бере початок неймовірна вістка про воскресіння нашого Господа. Перший зв’язок між страстями і воскресінням проходить через жінок, які вирушають до гробу, щоб намастити тіло Ісуса. Це Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Саломія, – ті жінки, які в момент Христового розп’яття «дивились здалека» (Мр. 15,40). Тож в обох випадках свідками були ті самі жінки. Повторюючи їх імена, євангеліст Марко творить своєрідний місток між похованням і воскресінням Ісуса Христа та підкреслює, що одну подію не можна розглядати без іншої. Пригляньмось ближче до першої частини сьогоднішньої благовісті. Йосиф з Ариматеї і Никодим, які поховали Ісуса, були членами синедріону, але одночасно були вони й таємними учнями Христа. Вважається, що вони або не прийшли на засідання синедріону, який допитував Ісуса й обвинуватив Його, або були там, але боялися заступитися за Ісуса. Подумаймо, якою важливою у той момент була б для Ісуса підтримка цих двох осіб! Але Йосиф і Никодим боялися, тому й втекли або промовчали. Лише після смерті Ісуса вони подбали про гріб і саван для Нього як Царя і Господа. Незважаючи на це, на прикладі цих двох людей – Йосифа і Никодима – ми бачимо, як діє Божа сила. Спасительна Христова смерть вплинула на них так, як не могло вплинути Його життя і присутність серед них. Коли Ісус помер на хресті, Йосиф забув свій страх, «прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса» (Мр.15,43). Не пройшло й години зі смерті Ісуса, коли збулося Його пророцтво: «Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Йо.12,32). Сила хреста почала змінювати боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників. Хіба у цьому немає послання до теперішніх «таємних учнів» Ісуса? Сила хреста і воскресіння може змінити на свідків та новітніх учеників і святих Церкви Христової навіть таємних учнів і тих, хто сьогодні вагається через глибоке розкаяння. Далі Євангелія оповідає нам: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мр.16,1). У Біблії записано, що слова «Христос воскрес» були вперше промовлені ангелом до мироносиць. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому поховалися. Так мироносиці стали першими благовісниками Христового Воскресіння. Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж Його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя у Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскреслий ранок. «Рано-вранці... прийшли вони до гробу, як сходило сонце» (Мр.16, 2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня «рано – вранці» ми звертатимемо свої думки до Ісуса переможця смерті. Жінки пішли до гробу на світанку, – Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісусом. Це було «першого дня в тижні», коли вони пішли до гробу і побачили, що він порожній. Перший день тижня – це звичайно неділя – День Господній. Це день Воскресіння нашого Господа, у цей день Він з’явився своїм апостолам. Неділя – перший день тижня – досі залишається днем, коли ми як Мироносиці приходимо до Божого храму з пахощами нашої віри і любові та зустрічаємо живого і воскреслого Христа через Слово Боже і святі Таїнства. Це дуже по особливому виявляється у недільній Утрені, коли після читання Євангелія, яке розповідає про одну з одинадцяти появ Ісуса після Воскресіння, вірні вітають поцілунком воскреслого Христа у Євангелії, яке священнослужитель виставляє на тетраподі. Воскреслий Христос приходить і стає посеред нас. Ми бачимо Його своїми очима і цілуємо своїми устами. У цій єдиній дії Утреня охоплює все значення Дня Господнього – особисто зустріти воскреслого Христа сьогодні у Його слові і Євхаристії. Саме тому, коли ми молимося на недільній Утрені, то промовляємо: «Воскресіння Христове бачивши...». Через нашу особисту зустріч з Ним у Його слові й Євхаристії, ми справді Його бачимо… «Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його» (Мр. 16.1). Той факт, що жінки принесли пахощі, вказує на те, що вони не чекали воскресіння. Коли закотили камінь до гробу, поховали не тільки Христа, але й їхню надію. У жінок була лише одна думка – намастити тіло мертвого Ісуса, дія зроджена відчаєм і неймовірною любов’ю. Мироносиці не йдуть до гробу з порожніми руками. Вони купили пахощі, щоб прийти і намастити Його. Ми також можемо щось принести Христові. Навіть якщо ми заплямовані важкими гріхами, ми можемо принести початок доброї волі у розкаянні, трішки любові, щедрості до інших, нашу слабеньку молитву. Без сумніву, наші бідні дари не відкотять камінь від гробу, бо наш доступ до воскреслого Ісуса і до сили Його Воскресіння залишається дивовижним даром Божественної благодаті, але той факт, що ми не прийшли до гробу з пустими руками, покаже, що наше серце також не є зовсім легковажне. Якими пахощами ми можемо намастити Ісуса? Святі Отці та біблійні мислителі вважають, що немає кращих пахощів ніж покаяння, навернення, відданість, віра, надія і любов… Коли жінки наближались до гробу то говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (Мр.16,3). Євангеліє чітко каже, що камінь був важкий. Багато з нас відчувають, що питання жінок торкається і нас. Бо у багатьох душах Ісус похований як у гробі. Він паралізований, нерухомий. Він закритий важким каменем, каменем гріха, незнання, байдужості, каменем поганих звичок, які накопичувались роками. Можливо, ми хочемо відкотити камінь і досягнути живого Господа, але не маємо сили. «Хто відкотить камінь для нас»? «Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий» (Мр.16,4). Деякі камені ми можемо відкотити самі. «Відкотіть камінь», – наказав Ісус біля гробу Лазаря. Деякі перепони ми можемо усунути, і ми мусимо це зробити, щоб сталося диво. Але каміння, які для нас надто великі може відкотити лише Господь. Справді ангел Божий спустився з неба, відкотив камінь від входу і сів на нього (Мт. 28,2). Дорогі у Христі, жінки-мироносиці, від яких походить назва сьогоднішньої неділі, йдучи до гробу журились: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (Мр.16,3), ці слова у час війни агресора московії проти України дуже вражають нас. Сьогодні ми в скорботі, як і жінки-мироносиці, і теж питаємо себе: хто нам відкотить камінь війни, насилля, окупації, смерті? Однак ми відчуваємо, що в тій історії про воскресіння Ісуса Христа, саме нам, українцям, як і мироносицям, Христовий посланець – ангел, каже: «Не бійтесь!», чому, бо сила Воскреслого Переможця гріха і смерті присутня між нами, і допоможе нам відвалити камінь смерті окупанта і перемогти зло. Тож просімо у Господа сили, мужності та мудрості нашому воїнству та народові, щоб очистити нашу землю від загарбника. Скріплюймо на силі тих, хто у цих нелегких моментах нашого життя потребує нашої підтримки та допомоги. Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць, тож як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві і будьмо певні, що наше життя буде повним миру, любові, надії і пасхальної радості. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 26 квітня 2026 року Божого,м. Борислав Детальніше...

Молодіжні гаївки та допомога армії: як у Дрогобичі завершили єпархіальну акцію [фото]

У суботу, 25 квітня, з нагоди завершення єпархіальної акції «Придбай вербу – допоможи ЗСУ» відбулися молодіжні гаївки, які об’єднали дітей та молодь із різних спільнот Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ, у спільній молитві, радості та українських традиціях. Детальніше...