Владика Ярослав освятив оновлений храм у с. Верхнє Висоцьке на Самбірщині [фото]

У вівторок, 8 вересня, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Різдва Пресвятої Богородиці у с. Верхнє Висоцьке Висоцького деканату та освятив оновлений храм. Архиєрейську Божественну Літургію владика Ярослав звершив у співслужінні протосинкела єпархії о. Романа Андрійовського, адміністратора парафії о. Романа Шибуньки та священників Висоцького деканату. Детальніше...

Проповідь на свято Різдва Пресвятої Богородиці (2026)

    "Різдво Твоє Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, бо з Тебе засяяло сонце правди, Христос Бог наш, що зняв прокляття, подав благословення, знищив смерть і дарував нам життя вічне". (Тропар свята) Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні наші серця наповнюються особливою радістю, бо ми святкуємо Різдво Пресвятої Богородиці – день, коли у світ прийшла та, яка стане Матір'ю нашого Спасителя. Церковні свята звертають нашу увагу на важливі віхи в історії спасіння. Особливо це стосується Господських і Богородичних празників. Сьогоднішній день – перше велике свято на початку церковного року, бо все почалося з Різдва Марії, Яка стане Матір’ю Божого Сина та всіх християн. Невипадково Різдво Пресвятої Богородиці є першим, а Успіння – останнім святом церковного року. Між цими двома подіями − Різдвом Пресвятої Богородиці та Її Успінням − проходить уся євангельська історія. Усі події, які ми святкуємо впродовж церковного року, уміщені між цими двома святами. Обставини народження Богоматері дуже подібні до обставин народження Йоана Предтечі. Вона народилася від святих і праведних батьків Йакима та Анни, випрошена багатьма молитвами та сльозами; народилася після тривалої неплідності; народилася, коли батьки були в дуже похилому віці. Тому це велика подія в сім'ї вже немолодого подружжя Йоакима та Анни, бо після п'ятдесяти років спільного життя Господь дарував їм дитину. Та це значуща подія для всього світу, який століттями чекав на обрану Діву, через Яку у світ зміг прийти Божий Син. Шляхом довгого ряду поколінь Промисел Божий готував для Себе на землі цей Посуд Божества. Різдво Пресвятої Богородиці – підсумок і вінець Старого Завіту, усіх надій і сподівань дохристиянського світу. Воно є початком виконання всіх Божественних обітниць, якими жило людство протягом багатьох тисячоліть. Різдво Богоматері провіщали праотці та пророки. Ще в перших главах книги Буття читаємо про потомство жінки, яке зітре голову змія (пор. Бут. 3, 15). Праотець Яків бачив ліствицю, що з'єднувала небо та землю, а ангели Божі сходили й виходили нею (пор. Бут. 28, 11−12). Пророк Єзекиїл бачив браму, якою пройшов Господь, а вона залишилася зачиненою (пор. Єз. 44, 1−3). Пречиста Діва Марія стала даром Богові від усього старозавітного людства, утіленням святості й чистоти. Довго сумували праведні батьки Приснодіви Марії через свою неплідність, яка помилково вважалася у семітській культурі покаранням від Бога. Ревно молилися, щоб прихилити Божу милість. Часто вузькою і скорботною дорогою веде Господь людину до слави і блаженства. Самій Богородиці пророкував Симеон, що душу її прошиє меч болю, і Вона зазнає скорбот під час стражденного життя Свого Сина, щоб відкрилося багато сердець (пор. Лк. 2, 34−35). Так, непростим є шлях Божих обранців, але Господь допускає його, щоби ще більше скріпити нас у переконанні, що на Нього Єдиного маємо покладати свою надію. За допомогою свята Різдва Пресвятої Богородиці Церква свідчить про те, що прихід Діви Марії у світ – це радість не тільки для праведних Йоакима та Анни, які довго й терпеливо очікували благословення Божого, але всієї вселеної. Причину цієї радості тропар пояснює словами: «(...) бо з Тебе засяяло Сонце правди − Христос Бог наш». Отож сьогодні всі ми радіємо, що у світ прийшла Пречиста Діва, Яка, як оспівано у стихирах, «вводить Христа у вселенну» (стихира на «Господи, взиваю»). «День Різдва Пресвятої Богородиці, – каже св. Йоан Дамаскин, – є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю обновився весь людський рід: смуток праматері Єви перемінився в радість». Нині радіє небо і земля, бо з народженням Марії започаткувалося відкуплення людського роду. Вона-бо принесла нам порятунок, життя та вічне щастя. Вона стане Богородицею, Кивотом Нового Завіту, Матір’ю Христа Спасителя, Який знищив смерть і дарував нам життя вічне. З благословенним Різдвом Пресвятої Богородиці з’явилося на землі найпрекрасніше створіння, архитвір Божої всемогутності, Цариця ангелів – народилася Пречиста Діва, Яка є «чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів». Народилася та, Яка вмістить у Собі Невмістимого Бога. Одночасно і Діва, і Богородиця, Яку «ублажатимуть усі роди» (Лк. 1, 48). Матір Божа через хресну смерть Свого Божественного Сина стала й нашою Матір’ю. Улюблені брати і сестри! У сьогоднішній празник Різдва Пресвятої Богородиці хотів би звернутися до всіх вас із пастирським словом заохоти і до постійної прослави Матері Божої та Матері всього людства, і до того, щоб у своєму житті ми намагалися ревно черпати із багатства чеснот Її боговгодного життя. Вона є найсильнішою Заступницею та Помічницею християнського роду перед Своїм Сином та Богом. Вона – наша Надія. Вона відводить хмари праведного гніву Божого, відкриває нам давній рай Своїм могутнім клопотанням. До Неї християни звертають свої моління, прохання, похвали та подяки. Вона здійснила і здійснює незліченні чудеса для молільників які звертаються в покорі до Неї. Пресвята Богородиця подивляє нас Своїми духовними скарбами, гідними наслідування. Чесноти Богородиці та благодать Святого Духа ставлять Її вище за всіх – не тільки святих і праведних людей, але й небесних сил. Її віра та всеціле віддання Божій волі, терпеливе й мужнє перенесення всіх життєвих труднощів, материнська турбота, а головне – безумовне смирення та покора – це ті чесноти, які наповнюють життя Пресвятої Діви Марії. Тому стараймося у своєму житті йти за цією світлою Зорею − нашою Небесною Матір’ю. Дорогі у Христі, сьогодні ми взяли участь у посвяченні нового престолу, який є найголовнішою чистиною цього святого храму. Пам’ятаємо часи Старого Завіту, коли не було храмів, тоді споруджували жертовник й на ньому приносили жертву Господові. У наших храмах священники приносять на престолі безкровну жертву хліба та вина, яка є Таїнственним уприсутненням Пасхальної жертві Ісуса Христа, яку Він довершив на горі Голготі, помираючи на хресті. Під час Служби Божої, яку звершує священник, хліб та вино силою Святого Духа перемінюються в Тіло та Кров Господню, що ми називаємо Пресвятою Євхаристією – Святим Причастям. Пам’ятаймо слова Ісуса Христа: «Хто споживає моє тіло і п'є мою кров, той має вічне життя, – і я його воскрешу останнього дня. Бо моє тіло є правдивою поживою, а моя кров є правдивим напоєм» (Ів. 6.54-55). Господь закликає нас, щоб споживати Його тіло та кров, бо це Таїнство дарує нам вічне щасливе життя, до якого ми всі покликані! Святкуючи Різдво Пресвятої Богородиці, молімося до Бога через Її материнське заступництво. Нехай молитви Богоматері допоможуть нам зростати у вірі, надії та любові, щоб і наше життя стало справжньою відповіддю на Божий заклик. Нехай приклад Пресвятої Богородиці надихає нас бути справжніми учнями Христа – такими, що вміють слухати Боже Слово, і служити ближнім з любов'ю. Подивімся на нашу рідну Україну. Вже котрий рік поспіль наш народ проходить крізь горнило жорстокої, несправедливої та кривавої війни. Скільки разів нас намагалися переконати, що ми «безплідні» у своїй боротьбі? Скільки разів ворог намагався посіяти в наших душах розпач, темряву, зневіру і відчуття, що Бог нас залишив? Але Різдво Богородиці звіщає нам: темрява не має останнього слова! Молитва праведників була почута тоді, і молитва України за справедливий мир, за волю, за майбутнє нашої Батьківщини буде почута і тепер. У це величне свято Різдва Пресвятої Богородиці ми з благанням звертаємося до Пресвятої Богоматері й у повній довірі до Божого Милосердя покладаємо всю нашу надію на Її Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Благаємо Тебе, Царице неба і землі: прийми під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти Своїм Покровом свободу й незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Бога у Святій Тройці Єдиного. Молімся і борімся за нашу Україну, бо вона також наша Мати. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 08 вересня 2026 року Божого,с. Верхнє Висоцьке,     Детальніше...

Владика Ярослав: Господь кличе нас бути з Ним, і цей поклик є найрадіснішим для нас [фото]

У неділю, 6 вересня, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирський візит до парафії Різдва Пресвятої Богородиці с. Сусідовичі Хирівського деканату. У співслужінні протосинкела єпархії о. Романа Андрійовського, адміністратора парафії о. Антона Котила священників Хирівського деканату освятив новий престіл і відслужив Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь на чотирнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2026)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангельське читання розповідає нам про весільний бенкет, який є образом Царства Небесного, до якого всі покликані (пор. Мт. 22, 1-14). Господар радіє, бо може своєю радістю поділитися зі своїми гостями. Цей весільний бенкет, як каже нам євангелист Матей, є образом життя вічного, тому що бенкет – це час і простір ділення дарами. На жаль, багато людей з різних причин, можливо, через незнання, нерозуміння, а чимало – з недбалості, байдужості й навіть лінивство, ігнорують цим Божим запрошенням і, відповідно, втрачають можливість бути присутніми на Небесній трапезі, яка триватиме не один чи кілька днів, а цілу вічність. Царство небесне – це те ж саме, що царство Боже, те царство, яке проповідує Ісус, в його остаточному, тобто есхатологічному сповненні. Теперішнє уприсутнення царства Божого є одночасного його започаткуванням і приготуванням до його остаточного сповнення. В контексті притчі про царя, який запрошує на весільний бенкет свого сина, Ісус виявляє правду про царство Боже, яку Він сам приносить у світ. Він також передає скероване через Бога Отця запрошення на бенкет Нареченого. Христос пригадує про відповідальність за відмову прийняти це запрошення. Нам важливо ствердно відповісти на запрошення «на весільний бенкет Сина», а не так, як поступили запрошені з сьогоднішнього Євангелія. Деякі запрошені «не хотіли прийти» (пор. Мт. 22, 3), інші познущалися зі слуг (пор Мт. 22, 6). Всі вони «не були гідними» (пор. Мт.22,8). Як наслідок, запрошення було скероване до убогих, калік, до тих, які були «на роздоріжжях» (пор.Мт.22,9-10), тобто до тих, які в покорі отримали незаслужений дар Божої благодаті і прийняли її із простотою. Через сьогоднішню євангельську притчу Бог пригадує усім запрошеним, у Його час й усі часи, про потребу мати поставу, гідну даному запрошенню, що є виражена через «весільну одіж», в яку повинні бути одягнені всі учасники весільного бенкету. Притча розповідає нам, що прийшов якийсь чоловік, який не потурбувався про те, щоб прийти належно приготованим. Саме про це нагадує й образ весільного одягу. Цар прийняв усіх, кого знайшли на дорогах, але побачив чоловіка, який залишився без весільної одежі, і запитав: «Друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу?» (Мт. 22,12). Недостатньо лише почути Божий поклик. Зустріч із Христом повинна щось змінити в нас. Нашим весільним одягом мають стати покаяння, милосердя, прощення, чистота серця і любов. Не можна все життя бути біля Бога і так і не дозволити Богові увійти у наше серце. За семітським звичаєм з нагоди весільних святкувань для запрошених був приготований одяг. Це дозволяє нам краще зрозуміти цю притчу. Свою відповідальність мають усвідомлювати не лише ті, які відкидають запрошення, але також і ті, які хочуть взяти участь у бенкеті, не виконуючи необхідних для цього умов. Йдеться про тих, які називають себе прихильниками Христа і членами Церкви, однак не сповняють умов, які це передбачають. Притча підкреслює, що кожен із запрошених повинен прийняти Божий закон, вповні відповісти на вимоги, пов’язані з християнським покликанням, і щораз більше брати участь в житті Його Церкви. Що таке відповідний одяг? Як його можна отримати? Той Всемогутній Бог, що запрошує нас на весільну гостину, дає весільну одіж усім, хто прийде. Люди не повинні купувати чи заробляти на весільну одіж; вона дається нам Богом в дар. Це дар Божий. Це біле крижмо спасіння у Христі. Апостол Павло говорить про це крижмо так: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал.3,27). У Хрещенні ми очищуємося від гріхів. Ми стаємо чистими через Таїнство Покаяння. Проте не лише у Хрещенні ми одягаємося у Христа. Щодня ми маємо одягати «задум Христовий» (пор. 1 Кор. 2,16). Кожного дня ми маємо одягати Його співчуття, доброту, смирення, Його прощення і передусім Його любов, яка усе зв’язує у досконалій гармонії (пор. Кол. 3,12-24). Часто ми приходимо на великий бенкет Божої присутності – Таїнство Євхаристії – неприготованими. Приходимо з маленьким сокрушенням або й взагалі без нього; приходимо з малим бажанням відкинути наші гріхи. Приходимо з відчуттям, що Бог все одно нас пробачить. Ми приходимо без справжнього покаяння, без сокрушенного серця. Ми приходимо з вірою в нашу доброту, з відчуттям, що ми зробили стільки добрих діл, що сам Бог в боргу перед нами. Він мусить нас прийняти. Ми приходимо в одежі власної самоправедності і гордості. Саме ця одіж Царю – Господу не подобається (пор. Мт. 22. 12). Коли Бог запрошує нас християн на весільну гостину, Він каже: «Приходьте одягнені в Христа». Коли священик запрошує нас до Євхаристії під час Божественної Літургії, він звертається до народу: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Тобто, підходьте, але перед тим як прийдете, переконайтеся, що ви знищили стару грішну людину в собі. Переконайтеся, що ви покаялися з гріхів і висповідалися з них. Переконайтеся, що ви їх переосмислили і вирішили їх позбутися. Тому Бог сказав до Мойсея в неопалимій купині: «Не підходь ближче. Зніми своє взуття, бо земля. На якій стоїш, свята» (пор. Вих. 3,5). Бог попросив його зняти звичне взуття, у якому він ходив кожного дня, бо він стояв на святій землі. Улюблені у Господі! Сьогодні ми освятили престіл у вашому храму. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули. У цьому рукотворному храмі, ми, подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. У ньому як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Ви оновили і реставрували цей храм рукотворний, щоб він допомагав кожному, хто тут молитиметься, розбудовувати свій храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм. Коли людина більше не відчуває Бога, життя її стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або насильстві, що провадить до узалежнення і ця небезпека все більше загрожує сьогоднішній людині. Дорогі у Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь в оновленні та оздобі цього храму. Велике спасибі о. Антонові (Котило), який тут трудиться всі ці роки. Велике спасибі церковній громаді, яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу оновлення та оздоби Божого храму. Він промовляє до нас, як цар з сьогоднішньої євангельської притчі, запрошуючи кожного прийти на весільний бенкет. Маємо бути свідомі, що ми запрошені до перемінюючої єдності з Христом. З цим запрошенням Бог звертається до нас через Слово Боже і навчання Церкви. Маємо прийняти його цілим серцем, з повною готовністю, певністю, що Господь Бог прагне лише нашого зросту та спасіння. Нарешті, як це і пропонує алегорія весільного одягу, яка закінчує притчу, ми також є покликаними, щоб стати перед Господом у відповідному вбранні. Ми маємо цінувати наш світлий одяг, даний нам у таїнстві хрещення — одяг нашої християнської віри. Не скидати його, не бруднити своїми гріхами, відступництвом, порушенням заповідей. І саме тоді ми можемо почути від Бога радісний заклик увійти у вічну радість нашого Господа. «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм. 14,17). Господь кличе нас бути з Ним, і цей поклик є найрадіснішим для нас, навіть під час війни, бо нам так бракує сьогодні радості, миру і сповнення надії на майбутнє. Ми сьогодні молимо Господа за нашу країну, за наше воїнство, за справедливий мир і перемогу, за єдність нашого народу і внутрішню здатність протистояти будь-якому злу ворога, яке на нас напосідає. Нехай за молитвами Пресвятої Богородиці, святих і праведних яких видала українська земля, допомагає нам в цьому благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа. Амінь. + Ярослав 06 вересня 2026 року Божого,с. Сусідовичі   Детальніше...

Владика Ярослав взяв участь у відкритті навчально-практичного центру у Бориславі [фото]

У п’ятницю, 04 вересня, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, взяв участь у відкритті навчально-практичного центру у Бориславському центрі професійної освіти та поблагословив початок його роботи. В урочистостях взяли участь представники влади та освітньої спільноти. Детальніше...

Владика Ярослав освятив богослужбову каплицю на Cамбірщині [фото]

У неділю, 30 серпня, в урочищі «Каміння» села Матків Верхньовисоцького деканату владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, освятив богослужбову каплицю Усікновення чесної голови чесного і славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Після Чину освячення храму владика Ярослав очолив Божественну Літургію, у якій взяли участь священнослужителі та численні віряни. Детальніше...

Владика Ярослав освятив у Дрогобичі меморіал полеглим захисникам України [фото]

29 серпня, у свято Усікновення глави Івана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, разом із духовенством очолив молитву у старовинному храмі Святого Юра в Дрогобичі з нагоди Дня пам’яті загиблих захисників України, які віддали життя в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, та освятив монумент полеглим захисникам. Детальніше...

Владика Ярослав: Нехай слова великого Каменяра будуть для нас дороговказом на скрижалях нашого серця [фото]

У четвер, 27 серпня, з нагоди 170-ої річниці від Дня Народження Івана Франка, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, із гроном духовенства у с. Нагуєвичі відслужив панахиду. Детальніше...

Слово з нагоди 170-ліття від дня народження Івана Франка

  Кождий думай, що на тобі. Міліонів стан стоїть.Що за долю міліонів. Мусиш дати ти одвіт.(Іван Франко, «Великі роковини») Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Учасники ювілейного святкування! Сьогодні нас об’єднала 170-та річниця від дня народження Івана Франка. Ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять людини, яка належить не лише українській літературі, а й самій історії відновлення української державності. Ми зібралися вшанувати пам’ять не просто генія, а справжнього титана українського духу: віруючого християнина, видатного мислителя, геніального письменника й поета, невтомного науковця, філософа та великого громадянина своєї Батьківщини. Цьогорічне відзначення його 170-ліття має особливий вимір. Воно припадає на 35-ту річницю відновлення незалежності України. І тому, згадуючи Франка, ми не можемо говорити про нього лише як про великого письменника, поета, перекладача, ученого чи громадського діяча. Ми повинні побачити в ньому одного з тих людей, які ще тоді, коли наша земля була поневолена різними імперіями, Франко відновлював українську державність у свідомості українського народу. Франко жив в імперську добу. Він не побачив відновленої незалежної України. Але він працював для неї бо вірив, що вона неодмінно прийде. Він розумів одну просту, але надзвичайно глибоку істину: відновити державу неможливо лише політичним актом. Перед тим як постає відновлена держава, має народитися народ – свідомий власної гідності, своєї історії, мови, культури, відповідальності за власне майбутнє. Ми знаємо Франка як письменника, ученого, перекладача, суспільно-політичного діяча, як людину надзвичайної працьовитості й енергії. Однак пропоную поглянути на Івана Франка ще з одного боку – як на людину, в житті й творчості якої, попри всі складності, залишився глибокий біблійно-християнський слід. Франко не народився в духовному вакуумі. Він сформувався в галицькому середовищі, де християнська віра була не лише приватною справою окремої людини, але частиною щоденного життя народу. Він виростав у побожній родині, змалку чув молитву, біблійні оповіді, церковний спів, бачив життя громади, у якому християнська традиція була природною частиною людського буття. Початкову освіту він здобував у школі, яку провадили отці василіяни. Навколо нього було те, що можна назвати живим християнським народним світом – із його молитвою, обрядом, Святим Письмом, церковною культурою, звичаями і пам'яттю поколінь.ʼ Упродовж десятиліть радянської епохи світогляд Франка піддавався чи не найбільшій фальсифікації. Тоталітарна система намагалася створити з нього «атеїста-соціаліста», спираючись на вирвані з контексту фрази та свідомо забороняючи до друку його фундаментальні філософсько-світоглядні праці, де він обстоював віру в Бога та ідею незалежної національної держави. Проте справжній Франко ніколи не приховував своєї віри. Про це свідчить Біблійні образи, сюжети, символи, поняття і навіть сама мова Святого Письма, що постійно повертаються у його творчості. Франко знав Біблію, працював із її текстами, перекладав, переосмислював їх, вступав із ними у діалог. Іноді цей діалог був молитвою, іноді – полемікою, іноді – болісним питанням до Бога, але дуже часто він ставав способом говорити про найглибші проблеми людського життя. У Франка Біблія – не музейний текст і не декоративний матеріал. Вона стає мовою розмови про людину і народ, про свободу і рабство, про гріх і відповідальність, про страждання і жертовність, про зраду і вірність, про падіння і надію. І саме тому, коли ми читаємо Франка сьогодні, біблійні мотиви в його творчості можуть відкритися нам по-новому. Франко не просто використовує Біблію. Він мислить біблійними образами. Його цікавить не тільки те, що сталося колись. Його цікавить, що біблійна історія говорить про нас сьогодні. Найяскравіший приклад є його поема «Мойсей». Здавалося б, Франко звертається у ній до давньої історії ізраїльського народу. Але насправді він говорить про значно більше. Він говорить про народ, який шукає свободи, про народ, який виходить із рабства, але виявляється неспроможним одразу стати внутрішньо вільним. І тут Франко торкається надзвичайно глибокої біблійної істини. Рабство – це не лише кайдани на руках. Поневолення може залишатися в людському серці навіть після того, як кайдани вже зняті. Ізраїль вийшов з Єгипту за одну ніч. Але Єгипет ще довго виходив з Ізраїлю. Можна залишити землю рабства – але ще довго мислити категоріями раба. Можна перестати бути підданим імперії – але ще довго чекати, що хтось сильніший скаже, як нам жити. Можна отримати свободу юридично, але не навчитися жити нею внутрішньо. І саме тут Іван Франко стає надзвичайно сучасним для України. Ми вже 35 років живемо в незалежній державі. Це 35 років нашого виходу з поневолення до свободи. А дорога з Єгипту до Обіцяної землі ніколи не була короткою. Біблійний народ мусів пройти пустелю. Він мусів навчитися довіряти Богові, навчитися відповідальності, навчитися жити свободою, навчитися бути народом, а не натовпом колишніх невільників. Так само і ми маємо пройти свою пустелю. Нашою пустелею є не лише війна. Це також подолання страху, меншовартості, корупції, байдужості, внутрішнього розбрату, звички перекладати відповідальність на когось іншого. Це подолання тієї ментальності, яка запитує «що держава дасть мені?». Саме тут біблійний Франко зустрічається із Франком національним. Бо його заклик: «Нам пора для України жить» можна почути сьогодні не лише як політичний лозунг. Його можна почути як моральний імператив. Як народові України, нам потрібно брати на себе відповідальність за державу. Наші воїни сьогодні буквально віддають за неї своє життя. І тут особливо глибоко звучить біблійна тема жертви. Християнство нагадує нам, що любов не є лише почуттям. Справжня любов завжди готова до дару: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів.15, 13). Волонтери віддають свій час і сили. Медики – свою працю. Учителі – своє служіння. Батьки виховують дітей у любові до правди і свободи. Науковці творять українську науку. Культурні діячі зберігають нашу пам'ять. Священники моляться і служать людям. Кожен по-своєму продовжує той великий вихід із неволі, про який Франко говорив мовою біблійної історії. Чи здатен народ не повернутися до Єгипту, коли пустеля стає важкою? Чи здатен він довіритися правді, коли вона вимагає жертви? Ці питання Франко залишає не лише своїм сучасникам. Він залишає їх нам. І, можливо, саме тому його «Мойсей» так сильно звучить сьогодні, у час російської війни проти України. Російська агресія показала, що імперія не відмовляється від своїх амбітних окупаційних претензій лише тому, що народ проголосив свою незалежність. Імперське мислення прагне повернути собі те, що видумано вважає «своїм», воно не визнає свободи іншого. Колись Єгипет, тепер московія. Колись Божий народ мав свої спокуси у пустелі, тепер український народ має свої. І серед цих обставин і біблійна історія, і Франковий «Мойсей» нагадує, що важливо не піддаватися цим спокусам, а покладати свою надію на Бога. Відзначаючи сьогодні 170-ліття Івана Франка і 35 років відновлення незалежності України, варто подивитися не лише назад. Варто подивитися вперед. І тут слова Франка набувають майже біблійної сили: «Нам пора для України жить». Сьогодні це служіння втілилося в унікальному феномені українського волонтерства. «Жити для України» — це за лічені години закривати мільйонні збори на дрони, плести маскувальні сітки, здавати кров для поранених і тримати економічний фронт під обстрілами. Збройні сили України буквально виконують поетові слова, віддаючи своє життя за свободу та честь нації. Робота тилу, стійкість медиків, рятувальників та енергетиків доводять: українці більше не чекають, що хтось вирішить їхню долю. Ми свідомо інвестуємо всі свої ресурси, сили та таланти у власну державу, перетворюючи поетичні метафори Франка на реальний фундамент нашої майбутньої перемоги. Тому, вшановуючи Франка, ми повинні пам’ятати не лише про минуле. Франко ставить перед нами питання не тільки: що ми зробили для України? Він ніби запитує кожного з нас: Яку Україну ми хочемо залишити нашим нащадкам? 170 років від дня народження Івана Франка – це не просто ювілей великого письменника. 35 років незалежності України – це не просто дата в календарі. Це нагода усвідомити, що ті, хто жив до нас боролись за Україну і передали нам відповідальність за неї. Франко був одним із її каменярів. Наші воїни сьогодні є каменярами її свободи. А наше покоління має стати каменярами її майбутнього. Нехай же Господь дарує Україні мир і перемогу, мудрість її народові, силу її захисникам, єдність усім нам і благословення для тих, хто щодня утверджує нашу державу. А нам нехай допоможе не лише шанувати пам’ять Івана Франка, але й почути його заклик як особисте завдання: «Нам пора для України жить». Слава Ісусу Христу!Слава Україні!   + Ярослав 27 серпня 2026 року Божого,с. Нагуєвичі     Детальніше...

У День Незалежності владика Ярослав очолив подячну молитву за українське військо і справедливий мир [фото]

24 серпня, у День Незалежності України, владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію в катедральному соборі Пресвятої Трійці у Дрогобичі з нагоди 35-ї річниці Незалежності України. Детальніше...