Публікації за темою: Ярослав (Приріз)
SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав: Перемогти зло може лише той, хто вірить у Бога [фото]

06 серпня 2018
5 серпня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію с. Корналовичі на Самбірщині. Цього дня духовенство й вірні Дублянського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Григорія Жука, декана дублянського і адміністратора парафії, та священиків дублянського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дублянському деканаті

06 серпня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! Подія, про яку розповідає сьогоднішнє Євангеліє, сталася після Преображення Ісуса Христа на горі. Ісус повертається з гори і зустрічається з проблемою, з якою не змогли впоратись Його учні. Апостоли не змогли уздоровити хворого юнака, бо злий дух володів ним і, як розповів його батько, часто кидав його у вогонь і часто у воду. І ось остання надія на Ісуса, на Бога, на Його силу. Він сходить з гори, щоб вислухати благання людини. Батько стає на коліна перед Господом і розповідає Йому всю свою драму. Ісус слухає всі ці обставини, які представляє батько, бачить розчарованих своїх учнів, нещасного і навіженого сина, людей, які зібралися, і звертається до них, промовляючи дивні слова: «Роде невірний та розбещений, … доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди» (пор. Мт. 17,17). Привести до Христа людину, це перше, що кожний з нас може зробити, коли перед нами хвороба, розгубленість, безпорадність. Ми так часто намагаємося допомогти ближнім у потребі, але цілісність людини може бути відновлена тільки самим Богом. І тому ми повинні пам’ятати, що послані в цей світ для того, щоб кожного потребуючого приводити до Христа, приносити їх у своїх молитвах, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди самі ввійшли у спілкування із Господом. І тоді стається диво Божої благодаті. Друге питання було поставлене учнями: чому ми не змогли його зцілити? Апостоли прийшли до Христа, намагаючись зрозуміти, в чому полягала їхня помилка. Господь каже їм про малу віру. Перемогти зло може лише той, хто вірить у Бога. Бо віра – це єднання людини з Творцем. Вірою людина поєднується духом, душею і тілом із Богом, найвищим добром. І лише тоді, коли вона є в Ньому і з Ним, може перемогти зло у собі і навколо себе. Для віруючої людини немає нічого неможливого, бо у своїх думках, вчинках і бажаннях вона вміщає Бога і Його силу. І навіть тоді, коли в якійсь боротьбі людська сила не здатна чогось змінити, через віруючу особу проявляється вся сила божественної благодаті. Тому Ісус Христос каже, що у боротьбі зі злом можна вистояти лише в молитві й пості. Чому? Бо молитва і піст змінюють молільника і посника. Віруюча людина, яка чуває у молитві й пості, очищається, просвітлюється і єднається з Тим, до кого взиває в молитві. Вона сповнюється Богом, і через неї Господь може творити неможливі для людини діла. Ось чому каже Христос: «Якби ви мали таку віру, як гірчичне зерно, ви сказали б горі: перенесися звідси сюди – і вона б вас послухала. Бо немає нічого неможливого в того, хто вірує». Щоб бути здатним мати велику віру до Бога, треба пройти шляхом молитви й посту. Особливим місцем, де ми зустрічаємося з Богом, є молитва. Це - місце наших особистих стосунків з Богом. Тут ми змінюємося. Молитва – це те місце, де людина наповнюється тим, чим наповнює нас Господь а саме: любов’ю, миром, радістю, прощенням та іншим чеснотами. У молитві людина черпає для себе те, чого потребує від Господа. А піст – це обмеження себе в тому, що не дозволяє нам бути з Богом, що відвертає від Господа, що перериває наші стосунки з Ним. Тому Господь каже, що цей рід бісів виганяється молитвою і постом. Це значить, що маємо обмежувати себе в певних речах, що віддаляють нас від Господа. Молитва і піст – необхідні умови для того, щоби навчатися у школі Божої сили і премудрості та щодня зростати у вірі. Молитвою і постом ростемо у духовному житті та у святості. Для того, щоб ніколи не потрапити в залежність від диявола, мусимо бути залежними від Бога. І це бачимо дуже гарно на прикладі апостолів. Вони, залишившись без Христа самі, й не змогли вигнати злого духа. Можливо десь в тім моменті вони не відчули себе залежними від Бога. Як каже Христос, їм забракло молитви. Він дав їм силу і владу над злими духами, але щоб її зберегти, потрібно було молитися. Потрібна молитва і в нашому житті. Бог може нам дати будь-який дар, будь-який талант. Якщо ж ми не будемо близько спілкуватися з Богом, через молитву і Святі Тайни, цей дар зблідне, ослабне а може і втратиться. Люди завжди обмежені у своїх можливостях. Всемогутніх людей немає і апостоли це зрозуміли із часом. Кілька невдач та криз – дали зрозуміти, що всякий добрий досконалий дар є від Бога. Про це говорить апостол Яків: «Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як 1:17). І апостол Павло характеризуючи своє служіння стверджує подібно: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1Кор 15:10). Це і нам, християнам, слід пам’ятати завжди, особливо у хвилинах наших піднесень через успіхи. Остерігаймось самозахопленості, адже гордим Бог противиться. Коли Господь забере свою благословляючу руку, тоді і ми будемо засоромлені невдачею. Щось подібного сталось із апостолами. Тому продовжуємо перебувати в молитві й пості, щоб остаточно перемогти зло у нас самих і навколо нас. Віримо, що, поєднані з нашим Господом, будемо переможцями добра над злом, Божої сили над людською гріховністю та невірністю. Дорогі у Христі!В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб.Самбірсько-Дрогобицька єпархія Української Греко-Католицької Церкви – досить молодий церковний організм, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми поставали, на землі з тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Ця земля скроплена кров’ю, намолена і вистраждана. Тепер про жахливі сторінки нашої історії ХХ ст. нам нагадують наші мученики за віру – блаженні архиєреї Йосафат Коциловський та Григорій Лакота, преподобні священномученики Северин Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак; безліч наших вірних, які загинули на рідній землі або на засланнях в Сибірі чи Казахстані. Після Львівського псевдособору 1946 р., який організував радянським окупаційним режимом, наша Церква змушена була піти у підпілля. Наприкінці 80-их – на поч. 90-хх років ХХ ст. після десятиліть переслідувань наша Церква була досить слабка організаційно. Миряни і підпільні священики винесли її на своїх рамена, до них приєдналися духовенство і віряни, що до того були змушені відвідувати свої храми, захоплені московським православ’ям… Так у 1993 р. у нових історично-географічних умовах тут, на теренах 6 адміністративних районів Львівської області, стало можливим створити нову церковну структуру – Самбірсько-Дрогобицьку єпархію. Вона поставала з руїн, відновилися старі і побудувалися нові храми. Євангельська благовість зазвучала у повернутих і новозбудованих храмах, у військових частинах, навчальних закладах, лікарнях, сиротинцях, в'язницях тощо.Наша рідна Церква глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, ставши душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломились, не розпливлись в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу Українській Греко-Католицькій Церкві. Молімося, щоб Господь Бог щедро благословляв наш народ, нашу землю і нашу Церкву, щоб тут, де спочиває його божественне ім’я, кожна молитва була вислухана, кожен біль був сприйнятий як жертва, приємна Богові, щоб жоден із нас не відійшов з того Божого храму з порожнім серцем, щоб ми, поєднані з Богом тут, у Церкві, нашим духом, душею і тілом були переможцями поза межами цього храму на дорогах нашого життя. На Божественній Літургії, в якій Христос приходить до нас, як Він тоді прийшов до цього батька і народу, принесімо до Нього всі наші немочі, труднощі, розкриймо перед Ним усі закутки нашого життя, даймо можливість проникнути Святому Духові у всю глибину нашого серця. Скажімо Йому: багато добрих речей ми хочемо, але не можемо, багато речей не подобаються нам у нашому особистому житті, у нашому суспільстві, у сучасному світі, ніхто не може допомогти нам крім Тебе, Господи. Будьмо певні, що тоді сила Божа проявиться у наших немочах і слабкостях… Нехай Всемилостивий Господь дасть сьогодні усім нам відчути, що Він є з нами, що Він є нашою надією на завтра, адже каже нам Давид псалмопівець: «Не надійтеся на князів і синів людських, в них немає спасіння». Тільки у Христі є фундамент нашої певності у завтрашньому дні та вічному спасінні. Амінь. + Ярослав 5 серпня 2018 року Божогос. Корналовичі Детальніше...

У Хирівському деканаті відбулись святкування з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

06 серпня 2018
2 серпня, у день св. пророка Іллі, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію смт. Стара Сіль на Старосамбірщині. Цього дня духовенство й вірні Хирівського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Ігора Петровича, декана хирівського, о. Василя Пукія, адміністратора парафії, і священиків хирівського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Хирівському деканаті

06 серпня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Церква – це народ Божий, але це не просто людська громада; це – боголюдська спільнота, насамперед це є таїнство Воскреслого Господа. Її днем народження є празник П’ятидесятниці, який ми недавно святкували. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить із згромадження людей Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З часів П’ятидесятниці Церква Христова поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду окремої культури, народу і місцевості. Свідки Христового Воскресіння в певний момент історії принесли євангельську благовість й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і святої рівноапостольної княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить та скріплює нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа Господа. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, Папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломились, не розпливлись в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу Українській Греко-Католицькій Церкві. Сьогодні, з нагоди ювілейного святкування у вашому деканаті Свята Церква молитовно звертає нашу увагу на старозавітні часи, в період близько трьох тисяч років тому, коли майже весь світ перебував у поганстві, коли панувало ідолопоклонство. Віру в Істинного Бога зберігали ізраїльтяни, але і цей народ дуже часто зрікався своєї віри і впадав у гріхи відступства. Господь, бачачи духовний занепад людства, посилає у світ пророків, котрі прикладом свого життя і своєю проповіддю навертали людей до Справжнього Бога і готували їх до приходу Месії. Одним з таких пророків – сильних духом і вірою – був Ілля, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо. Стародавнє передання свідчить, що Божий пророк Ілля народився у Галаадській країні, яка знаходилася на східному березі ріки Йордан, у левітській священичій сім’ї. Саме народження пророка Іллі уже свідчило про те, що це дитя буде особливим і Слово Боже буде виходити з його уст. Адже при народженні Іллі батько його побачив дивне видіння: мужі в сліпучо-білій одежі (ангели) сповивали дитя вогнем! Святий пророк Ілля належить до числа найбільш прославлених Богом мужів благочестя старозавітної Церкви. Його служіння в Ізраїлі відбувалося в дев’ятому столітті до Різдва Христового. За часів розповсюдження крайнього зла в Ізраїлі за царя Ахава повстав пророк Ілля як вогонь, і слово його горіло як світильник (пор. Сир. 48, 1). Пророк мужньо і з великою ревністю протистоїть культу Ваала, початок поширенню якого було покладено незабаром після смерті царя Соломона, коли його царство поділялося на Ізраїль та Юдею. Царі Ізраїлю, що боялися втратити владу, прагнули відірвати свій народ від Єрусалимського храму. Таке відокремлення вело до забуття ізраїльтянами Єдиного Бога і заміні Його поганськими божками. Вже перший з ізраїльських царів Єровоам побудував в Дані та Бет-Елі два капища, де народ покланявся божкові в образі золотого тельця. Обурені Левіти залишили межі Ізраїльського царства, і цар "поставив священиків з народу, що не були з Левітських синів" (3 Цар. 12, 31; 2 Пар. 11, 14). Цим в Ізраїлю знищили Богом покликане священство, і захисниками істинних понять про Бога залишилися тільки пророки … В часах, коли жив пророк Ілля, ізраїльський народ переживав занепад віри, намагаючись поєднувати віру в Єдиного Бога з культом ідола Ваала, якого сусідні народи вшановували як покровителя родючості. Щоб викрити облудність такого наставлення, пророк збирає народ на горі Кармель і ставить перед необхідністю зробити вибір: «Коли Господь є Бог, ходіть за ним; коли ж це Ваал – ходіть за ним», – читаємо у Книзі Царів. Але він не залишає люд напризволяще в такій відповідальній хвилині. Щоб знайти істину, він пропонує, щоб жерці Ваала приготували жертву, і щоб молилися за те, щоб зійшов вогонь і її спалив. Пророки Ваала починають танцювати, викрикувати, калічити свої тіла. Вони покликаються на самих себе і на свої здібності, щоб змусити свого божка дати їм відповідь. Таким чином, об’являється облудна дійсність ідола: людина його уявляє як щось, чим вона володіє, чим можна покерувати власними силами (…), замість того, щоб відкривати людське серце на Істинного Бога, на визволяючі стосунки з Ним, що дозволяють вийти з тісного простору власного егоїзму до виміру любові та взаємного дару, поклоніння ідолові закриває людину в виключному та безнадійному шуканні себе самої.   Іншою є поведінка пророка Іллі. Він закликає народ наблизитися, вчиняючи його учасником своєї молитви. Далі він споруджує вівтар, взявши 12 каменів, як символ 12-ти поколінь Ізраїля, щоб пригадати народові Божі діла щодо нього. Той народ, який, здавалося, забув про своє походження та привілейовані стосунки з Господом, тепер є, немовби, покликаним по-імені. Ілля просить, щоб об’явилася Господня істина, і щоб Господь втрутився, щоб навернути Свій народ, щоб він пізнав, Ким насправді є його Бог та зробив остаточний вибір. Ілля, своїм заступництвом, просить у Бога те, що Сам Бог прагне зробити, об’явитися у повноті Свого милосердя, вірним своїй дійсності буття Господом життя, Який прощає, навертає, перемінює. Згадана біблійна подія закінчилася тим, що з неба зійшов вогонь, який спалив жертву Іллі, що було знаком прийняття цієї жертви Богом. Народ вже не має сумнівів, бо «Боже милосердя вийшло назустріч його слабкості». Ця подія, по-перше, ще раз пригадує нам про першу заповідь: поклонятися єдиному Богу, а по-друге, навчає, що першочерговим завданням молитви є навернення. Там, де зникає Бог, людина потрапляє в рабство ідолопоклонства, як це нам у наш час показали тоталітарні режими, або те, як різні форми нігілізму вчиняють людину залежною від ідеологій. Натомість, справжнє поклоніння Богові означає віддати себе Йому та Його провидінню. Очевидно, Божий вогонь, вогонь любові який перемінює, очищає, але не руйнує, а радше, творить істину про наше життя, наново створює наше серце. Дорогі браття і сестри! І в наш час людство поступово відходить від віри в істинного Бога, як за часів пророка Іллі, і як наслідок цього – від істини, що її об’явив нам Господь. Християнське віровчення спотворене численними псевдо християнськими конфесіями. Тому хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому і ми, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншої від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також ми сподіваємось, що ці ініціативи, які ми проводимо з нагоди ювілейного року, допоможуть нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Тому ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, яких Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня служіння і прослави Бога. Візьмімо близько до свого серця життя святого й великого пророка Іллі, та просімо у нього правдивого духа ревності і мужності у служінні Богові та ближнім. Святий славний пророче Іллє, моли Бога за нас! + Ярослав м. Хирів2 серпня 2018 року Божого Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Підбузькому деканаті

10 липня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Церква – це народ Божий, але це не просто людська громада; це – боголюдська спільнота, насамперед це є таїнство Воскреслого Господа. Її днем народження є празник П’ятидесятниці, який ми недавно святкували. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить із згромадження людей Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З часів П’ятидесятниці Церква Христова поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду окремої культури, народу і місцевості. Свідки Христового Воскресіння в певний момент історії принесли євангельську благовість й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить та скріплює нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа Господа. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломилися, не розплилися в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу УГКЦ. У сьогоднішньому Євангелії від Матея ми довідуємося про оздоровлення Ісусом розслабленого у місті Капернаумі. А євангелист Марко доповнює цей епізод ще іншими цікавими деталями. Він розповідає, що розслабленого несли четверо осіб, котрі для того, щоб врятувати свого товариша проявили надзвичайну второпність. Отож, щоб внести хворого до вщерть наповненого дому, де навчав Христос, вони розкривають стелю і через неї опускають його до стіп Спасителя, як останньої їхньої надії (пор. Мк 2,4).             Хоч ми не знаємо про цих осіб, хто вони були, чи друзі чи просто знайомі, однак бачимо те, як високо Ісус оцінив їхню віру, через що навіть прощає гріхи розслабленому, називає його лагідно сином, оздоровлюючи його як духовно, так і фізично. З того явно бачимо, яку велику силу має віра і молитва «посередників» перед Господом, тобто тих, які просять за когось. Ми не можемо змінити чи навернути друзів та близьких, якщо вони закриті у своїх упередженнях, засліпленні своїми болями, зневірені та розчаровані. Проте наша молитва та свідоцтво нашого життя,якщо ми наполегливі,приведуть їх до Христа, і Він вчинить з ними по нашій вірі. Євангеліє прямо не говорить, які гріхи вчинив розслаблений, однак ми щиро подивляємо співчуття цих чотирьох осіб, які несли його, майже мертвого, на ношах до Ісуса. Можливо вони, пройшовши вже довгий шлях, залишили свої сім’ї, щоденні турботи тільки для того, щоб помогти своєму ближньому у його горі. Як дуже і ми сьогодні потребуємо такого духу спільноти, солідарності, братерства у наших парафіях, у наших церквах, у нашому суспільстві, у нашій державі, яка переживає підступні і жорстокі напади північного агресора. Отого духу, котрий би допоміг відродити нашу Церкву, історію, культуру, традиції та високо підніс би духовність нашого народу, зокрема, - відчуття відповідальності усіх християн, як духовенства, так і мирян за свою Церкву та одні за одних. Нам ще так багато треба вчитися від цієї правдивої спільноти первісної Церкви, про котру читаємо в Діяннях апостольських, що «громада вірних мала одне серце і одну душу» (пор. Ді. 4.32). Вражаючим фактом є, що зцілення стає можливим завдяки вірі друзів розслабленого. Віра є джерелом чудес, сопричастям з Богом, скарбницею благ. Віра є сміливістю супроти неможливого, вона уводить нас у сопричастя з Богом, для Якого нема нічого неможливого (пор. Лк 1, 37). Незважаючи на те, чи приймає людина, чи ні той факт, що вона сотворена Богом, Бог має до неї батьківські відчуття, називає її «сином» чи «дочкою». Батьківська любов Бога є водночас джерелом прощення. «Твої гріхи відпускаються», - каже Ісус. Бог віддаляє від нас наші упадки, про які ми постійно згадуємо, віддаляє від нас усе негативне що ми зробили і що носимо у собі коли каємось. Прийняти прощення є найвеличнішою людською дією, яка робить нас тими, ким ми є, – улюбленими дітьми Божими. Однак, той, кому прощено, той має прощати. А хто не прощає, той ще не прийняв прощення (Мт 6, 12; 18, 35) і не знає Господа (Єр 31, 34). Гріх руйнує відносини людини з Богом, які можуть, проте, бути відновлені у прощенні. Кожен з нас носить у собі свої «розслабленості». Деколи розслабленість паралізує нас так, що не можемо ходити. Деколи ми пориваємося вийти зі стану розслабленості, відчайдушно намагаємося встати з ложа гріха, прагнемо відчувати себе живими. І тоді Ісус з Назарету, бачивши нашу віру чи віру тих, хто просить за нас, віддаляє від нас нашу розслабленість, наш гріх. А деколи ми зовсім не бачимо своєї розслабленості і, звісно, не намагаємося від неї звільнитися, або навпаки, добре бачимо і розуміємо розслабленість свого духа, але не готові почути: «Встань і ходи!». Нам здається, що це занадто складно, що це не для нас, адже і так, у розслабленому стані, можемо існувати. Христос каже кожному з нас: «Прощаються тобі твої гріхи. Встань і ходи!». Але не кожен з нас це чує. Чує лише той, хто вважає себе грішником і розслабленим. Не чує той, хто вважає себе праведним і здоровим… Тому покликання Церкви – нести світові визволення через свідоцтво прощення і нового життя, яке з нього розпочинається.Ніколи не забуваймо, що Церква – це місце зустрічі з Богом, де ми пізнаємо Його превелику любов до нас, а також вчимося і самі виявляти любов та сприйняття інших. Спільна молитва має бути для всіх нас надзвичайно важливою. Пам’ятаючи слова Христа, котрий сказав, що там, де двоє, або троє зібрані в Його ім’я, там Він посеред них, ми не можемо собі позволити злегковажити спільною Літургією в Церкві, особливо в неділі та свята. Також життєдайними є для нас святі Тайни Сповіді та Євхаристії. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення, наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, все одно вони будуть її переслідувати. Деякі слова мусять вийти на поверхню, якщо вона хоче знайти мир у серці. Ці слова, які Господь Ісус сказав паралітикові: “Сину, твої гріхи прощені”, вони можуть прозвучати і до нас, якщо ми покаємося і визнаємо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, паралізованих відносин з ближніми і піти в нове життя миру і здоров’я. Пам’ятаймо, що мета життя кожної людини полягає у з’єднанні з Христом. Тільки така зустріч несе у собі силу відродження наших душ, воскресіння любові до Бога, самих себе і до наших ближніх. У Христі ми дійсно свобідні, правдиво щасливі. Тоді ми і справді навчимося не іти сліпо за примарними ідеалами цього світу, що так часто полонюють людські серця через різні середники впливу, різного роду узалежнення. Стараймося відверто відкидати все, що є недобре у суспільстві. Відважно відмовляймося від всього, що принижує гідність та покликання людської особи. Неухильно дотримуймося християнських принципів: навіть, якщо багато ідуть на компроміси зі злом, ми маємо цінувати життя, будувати своє щастя на Божій основі, приготовляти собі, своїм рідним та ближнім життя вічне, а для того нам потрібно бути собою, слухати голосу Господа. Ось чому, любі брати і сестри, наука про розслабленого у Капернаумі звернена сьогодні до кожного з нас – щоб здоровий глузд життя постав над культом гріха та смерті, а це можливо через Боже чудо в кожному серці, у глибині кожної душі. Особливо тоді, коли щодня старатимемося зустріти Христа, навертаючись на правдиву дорогу Божих заповідей та християнських чеснот, тоді зможемо бути правдивою підпорою в будуванні справжньої Церкви, тобто правдивої спільноти віруючих людей у Христі Господі. Нехай допомагає нам у цьому Господь, а Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь! + Ярослав 8 липня 2018 року Божогосмт. Східниця Детальніше...

У Підбузькому деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

10 липня 2018
8 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію смт. Східниця на Дрогобиччині. Цього дня духовенство й вірні Підбузького деканату святкували також 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Василя Штокала, декана підбузького та адміністратора парафії, і священиків підбузького деканату. Детальніше...

Слово з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в м. Рудки

02 липня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! В цьому році наша Церква – Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому карпатському краї, святкує 25 років від заснування Самбірсько-Дрогобицька Єпархія. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить та скріплює нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа Господа. Церква насамперед є таїнством Воскреслого Господа і празник П’ятидесятниці який ми недавно святкували є днем народження Церкви. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів творить з цієї спільноти Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З тих пір вона поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду - окремої культури, народу і місцевості. Христовій благовісті завдячуємо і ми свідкам Христового Воскресіння, які в певний момент історії прийшли й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, яка цього року відзначає свій скромний ювілей, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Сьогодні у своїй подячній молитві ми прибули до цілющого джерела нашої Церкви у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії – до Рудківської Богоматері. Це паломницьке місце є одним із тих численних місць, де її материнський омофор особливо відчутно торкається кожного з нас, нашої Церкви і загалом усього багатостраждального українського народу. Боже Слово, яке ми чуємо сьогодні у п’яту неділю по Зісланні Святого Духа, об’являє нам Ісуса Христа, Який повертає гідність людині. Євангелист Матей розповідає нам про подію, що відбулася з протилежного боку Галилейського моря, у Гадаринському краю, цю території переважно заселювали поганам, включаючи багато єврейського населення. Присутність свиней, ще чіткіше підкреслює поганський характер регіону, оскільки євреї свиней не тримали. Відтак, через ці географічні вказівки, Матей наголошує на місії Ісуса Христа до поган, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт 28:19–20). Ключем до розуміння сьогоднішньої Євангельської події є слова святого Григорія Нісського: «Де є присутнім Бог, там усе віднаходить свою гідність». Щоразу, коли людина потрапляє в руки зла, вона втрачає гідність. Але Бог є джерелом гідності людини. Він Той, Хто дає цю гідність. І щоразу, коли людина потрапляє в руки злого або коли догоджає своїм найнижчим пристрастям, вона потрапляє в рабство гріха, втрачає подобу Божу в собі. Якщо людина дає себе в руки ненависті, то її поведінка стає не людською. І саме Господь Бог є Той, Хто в людини не забирає її гідність і свободу, а навпаки – дає, оберігає і є її джерелом. Застановімося у світлі цього Євангельського читання на Божій присутності. Ісус Христос приходить до нас, як Він тоді прийшов до цього Гадаринського краю. Так і сьогодні, в тій хвилині, в тій Службі Божій, у Святих Тайнах, Він приходить до кожного з нас. І та Божа присутність справді зможе змінити все те, чим ми живемо, чим поневолені, якщо поставимо Ісуса Христа у центрі свого життя. Якщо Він стане в центрі нашого життя, то ми станемо вільні від зла, ненависті, вільні від того, що нас поневолює. Але ми мусимо Його впустити в наше особисте життя, в нашу землю, наше серце, наші думки, у наше життя. Сьогодні ми, на відміну від гадаринців, просимо нашого Господа: не хочемо, щоб Ти покинув наш край, перебувай серед нас, визволи нас від війни, чвар і поділів, виведи нас із гробів, у які нас знову ворог хоче замкнути. Дай нам свободу сповідувати Тебе як єдиного істинного Бога й бути лише Твоїм єдиним, неподільним Божим людом, єдиною нацією, єдиним українським народом. + Ярослав м. Рудки1 липня 2018 року Божого Детальніше...

У Рудках вшанували чудотворну ікону і відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

02 липня 2018
1 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію Пресвятої Євхаристії м. Рудки на Самбірщині. Цього дня Церква почитає Пресвяту Богородицю, прославлену в Рудківській чудотворній іконі. Крім того, у цей день духовенство й вірні Рудківського деканату святкували також 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Івана Заяця, декана рудківського, о. Богдана Ванівського, адміністратора парафії, та священиків Рудківського деканату. Детальніше...

У Висоцькому деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

25 червня 2018
24 червня, у Неділю Всіх святих Українського народу, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію с. Матків на Турківщині. Цього дня у Висоцькому деканаті відбулись святкування з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Крім того, вірні с. Матків святкували 180-ліття храму Собору Пресвятої Богородиці, який є внесений до спадщини ЮНЕСКО. Детальніше...

Проповідь владики Ярослава в Неділю Всіх Святих Українського Народу (2018)

25 червня 2018
Неділя Всіх Святих Українського Народу Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесні отці, улюблені в Христі брати і сестри! У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу. Це свято постало рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який таким чином закликає нас вшанувати праведних синів і дочок українського народу, які просіяли святістю на наших землях. Невипадково ми святкуємо його невдовзі після дня П’ятидесятниці, адже саме завдяки Зісланню Святого Духа ми маємо плоди діяльності Його благодаті серед українських християн. Коли ми у цей день говоримо про «всіх святих», то маємо на увазі не лише офіційно проголошених Церквою святих через особливий процес канонізації, не тільки тих преподобних, мучеників, святителів, ісповідників, безсрібників, чудотворців, яких бачимо на іконах і до яких молимося під час богослужінь. До всіх святих українського народу належать і незліченна кількість невідомих святих наших братів і сестер у Христі, які добре сповнили шлях свого християнського вдосконалення: гідно несли свій монаший подвиг, були зразковими священиками, взірцево виконували своє мирянське покликання. Це ті тисячі людей, які жили поруч з нами та у важких економічних і політичних обставинах не втрачали  людського обличчя, не ішли на компроміс зі своїм сумлінням, протиставилися багатьом спокусам, віддали життя своє за ближніх, виявивши найбільший прояв любові. Це та незліченна кількість християн, які сумлінно сповняють Божі й церковні заповіді, Христові блаженства, не уявляють свого життя без Святих Таїнств Церкви... Багато є святих, яких життя та подвиги Церква поки що не встигла дослідити, а тому вони не є проголошені чи канонізовані. Молімося сьогодні, щоб Господь і їх прославив славою святих і вони стали відомі цілому світу. Серед таких – мученики й ісповідники ХХ ст., яких знаємо, що було їх багато серед нашого народу, але які, на жаль, поки-що не проголошені святими чи блаженними. З-поміж них – два великі мужі нашої Церкви – Праведний Митрополит Андрей (Шептицький) та Слуга Божий Патріарх Йосиф (Сліпий). Молімося за їх прославу і якнайшвидшу беатифікацію та канонізацію. Святі української землі, пам’ять яких сьогодні світло згадуємо, в свій час і в різних обставинах взяли на себе солодке ярмо Христове (пор. Мт. 11,29-30) і гідно виконували заповіді любові до Бога і до ближнього. Часи в які вони жили були нелегкі, можливо в багатьох випадках набагато важчі ніж ті, в яких живемо ми. Проте наші українські святі не складали рук перед труднощами, а «боролися доброю борнею, скінчили біг - віру зберегли» (пор. ІІ Тим. 4,7), своїм життям, словом і прикладом просвічуючи світ і роблячи його кращим. Слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький) так вказав нам шлях святості через сповнення Євангелії: "Причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі... Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб суперничати з небесними ангелами. Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодаті, це життя Божої любові й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святості" (Андрей Шептицький, Про виховання). Прислухаймося до слів цього Христового праведника і великого сина українського народу! Дорогі у Христі, ми зобов'язані не тільки почитати святих і до них звертатися у наших молитвах, але й наслідувати їхнє життя і святість. Свято всіх святих українського народу має дві найважливіші цілі. По-перше, ним наша Церква подає до наслідування своїм синам і дочкам практичні приклади, як треба жити згідно християнських засад, щоб осягнути вінок святості. Кожна людина серед усяких обставин може бути святою й зобов'язана прагнути святості, адже до цього кличе нас Бог: «Святими ви мусите бути, бо я - святий, Господь, Бог ваш», - читаємо у Святому Письмі (пор. Лев.19,2; 11,44; 20,7; І Пт.1,16). До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (пор. Мт.5,48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов'язок святості: "Це ж саме воля Божа — святість ваша" (І Сол.4,3). Якщо шляхом духовного вдосконалення пройшли наші брати й сестри по крові, які жили посеред нас, говорили та думали подібними з нами словами, носили подібні імена, то й ми з Вами здатні повторити їх християнських подвиг та стати святими. По-друге, ми маємо добру нагоду просити у цих наших святих молитовної допомоги та заступництва, щоб ми могли пройти цим шляхом святості, щоб віра в Триєдиного Бога єднала все наше суспільство, щоб весь наш український народ єдиним серцем і єдиним устами прославляв Христа Господа на Богом благословенній українській землі…. Також сьогодні у вашому деканаті ми урочисто святкуємо 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. На тлі історії ці 25 років – досить невеликий проміжок часу, але для нашої молодої єпархії – це подія, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми відроджувались, на землі з понад тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Тому є благородно подякувати тим, завдяки кому за цих чверть століття було відновлено Христову Церкву на наших землях.  Церква насамперед є таїнством Воскреслого Господа і празник П’ятидесятниці який ми недавно святкували є днем народження Церкви. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів творить з цієї спільноти Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З тих пір вона поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду - окремої культури, народу і місцевості. Завдячуємо і ми свідкам Христового Воскресіння, які в певний момент історії прийшли й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, яка цього року відзначає свій маленький ювілей, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Дорогі у Христі, молімося до наших українських святих і наслідуймо їх духовний подвиг. Нехай їх молитви перед Божим престолом та приклад чеснотливого життя освітлюють і освячують наш життєвий шлях. Прямуймо до святості, живучи згідно Божих і церковних заповідей, щоденне сповнюючи Божу волю, будучи вірними обов'язкам свого стану. Ми віримо, що це стане запорукою відродження нашого суспільства, наших родин, кожного зокрема. Це запорука не тільки земного благополуччя, а насамперед шлях до щасливої вічності, на який нам вказують і до якого закликають святі нашої української землі. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 75
^ Догори