SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Отець Роман Мірчук до священиків єпархії: Пам'ятайте про ваше високе покликання, адже, входячи в Святая Святих, ви берете у свої руки Споконвічного Бога [фото]

12 жовтня 2018
11 жовтня завершився 2-й тур реколекційних наук для священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії, які провадив о. Роман Мірчук, настоятель парафії в м. Миколаїв на Півдні України. Дні духовної віднови завершились подячним молебнем, після якого владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, від імені всього духовенства подякував о. Роману за досвід, яким він впродовж цих днів ділився зі священиками єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав привітав військових із Днем Захисника України [фото]

12 жовтня 2018
12 жовтня з нагоди Дня захисника України, яке на загальнодержавному рівні святкується у свято Покрова Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав військових 15-го реактивного артилерійського полку, що дислокується в м. Дрогобич. Єпископ освятив Духовний осередок, яким опікуватиметься військовий капелан о. Тарас Коцюба. Участь в посвяченні взяв міський голова Тарас Кучма, голова райради Михайло Сікора та командування частини. Детальніше...

Владика Ярослав освятив оновлений храм в с.Волостків на Мостищині [фото]

02 жовтня 2018
30 вересня, у Неділю після Воздвиження, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію с. Волостків на Мостищині. Єпископ освятив після оновлення храм, збудований на честь Усікновення св. Івана Хрестителя. Після цього владика Ярослав відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Володимира Пустельника, декана судовишнянського, о. Руслана Волошина, адміністратора парафії, і священиків Судовишнянського деканату. Детальніше...

Проповідь на неділю після Воздвиження

02 жовтня 2018
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі! Сьогодні, у Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, ми чуємо уривок з Євангелія, в якому євангелист Марко передає нам слова нашого Господа: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за мною» (Мр.8,34). Господь не каже, що йти за Ним означає безболісно і безтурботно жити, але стверджує необхідність зречення від себе та несення свого хреста, щоби могти зватись Його послідовниками. Він до нас каже, щоб ми взяли свій хрест на себе, не чужий, не Його хрест, а свій! Шлях Христа – єдиний шлях життя і спасіння, всі інші – людські. Люди багато дізналися, багато здобули, подолали, проникли в далекі та важкодоступні місця, спускалися на дно моря і піднімалися в космос, розщепили атом, але це не зробило людське життя щасливішим, радіснішим, мирним. Ось чому Господь говорить нам ці слова: «Яка користь людині, коли вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить?» (Мк. 8, 36). Поміркуймо про це: чого б людина не досягла, якщо її душа одночасно духовно не зростає у досконалості, не стає шляхетнішою, не просвітлюється, ‒ усе буде марно. І зараз ми це добре усвідомлюємо, дивлячись навколо себе, знаючи, що навіть матеріальний добробут не може зробити людей кращими та щасливішими. Потрібно, щоб людина оживотворювалась Божою правдою, просвітлювалась Його благодаттю, йшла дорогою Божих заповідей – тоді вона буде щасливою. Отож Христос промовляє до кожного з нас: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого”. Це означає, що людина повинна зректися в першу чергу всього, що пов’язане з гріхом, із користолюбством та життям тільки для себе. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов’ю віддає себе на служіння ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, той ще більше здобуде. „Відректися себе” означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радостями, труднощами та успіхами, але й інших, у яких також є свої радості та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і їхнім життям. Наступний заклик Христа – це „взяти свого хреста”. Тут хрест – не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, що зустрічають нас в житті. Це також праця, яка вдосконалює людину, праця на благо родини і суспільства, тому що хрест – це щоденний подвиг в ім’я ближнього, в ім’я свого народу. Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій – тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, котрі стрінуть нас на цьому шляху. Очевидно, що мусимо також молитися, щоби терпеливо зносити свої хрести, щоби Господь, за своєю волею зменшив наші скорботи чи біди наших ближніх, близьких та рідних. І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос – це „йти слідом за Ним”. Слідувати за Христом – означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом – це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий. Це також значить завжди бути готовим відповісти „так” на Божий поклик, навіть якщо приходиться іти хресним шляхом, крізь приниження та наругу. Напевно, кожен з нас несе в цьому житті свій хрест. Інколи ми не розуміємо, чому Господь допускає на нас певні випробовування, труднощі чи скорботи. Деколи нарікаємо, не вміємо прийняти по-християнськи те, що переживаємо. Однак завжди пам’ятаймо, що Господь ніколи не допускає того, чого людина не може перенести. Якщо довіримося Йому, то завжди відчуємо Його підтримку, любов та благословення. Як колись так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як «бути людинoю»? Як нaвчитися мистeцтвa життя? Якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на ці запитання ми можемо почути в храмі, бо храм це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo туземного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк 4,18). Цe oзнaчaє: «Я мaю вiдпoвiдь нa вaшe oснoвнe зaпитaння; я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя,  Бiльшe тoгo, я є ця дoрoгa». Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, технологія і глобалізація: Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або насильстві, і ця небезпека все більше загрожує сьогоднішній людині. Бог живе, Він створив кожного з нас і тому знає всіх нас… Дорогі у Христу! Сьогодні ми освятили цей оновлений храм. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. Ми оновили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому святому храмі ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово в кожну неділю і свято, бо воно, каже апостол, є «корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (ІІ Тим. 3, 16–17). У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на святому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Цей храм має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, - утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите у цьому храмі має спонукати і нас, розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Дорогі в Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у оновленні цього храму. Велике спасибі о. Руслану та його попередникам, які тут трудилися всі ці роки… Велике спасибі сільській громаді та жертводавцям, які у нелегкі часи економічної скрути взялися за благородну справу будівництва Божого храму. Складаю сердечну подяку усім тим, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Нехай цей оновлений храм, який ми сьогодні освятили, буде тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом.. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія-Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві.  + Ярослав с. Волостків,30 вересня 2018 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Хрест – це діючий знак спасіння

27 вересня 2018
27 вересня, у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

У Сколівському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

25 вересня 2018
23 вересня, у неділю перед Воздвиженням, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію Різдва Пресвятої Богородиці м. Сколе. Цього дня духовенство й вірні Сколівського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Віктора Коцеміри, декана сколівського і адміністратора парафії, та священиків Сколівського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Сколівському деканаті

25 вересня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці. Дорогі у Христі брати і сестри. Сьогоднішньою неділею свята Церква приготовляє нас до святкування празника Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста; в четвер святкуватимемо сам празник, наступна неділя називатиметься Неділею після Воздвиження. Таким чином у ці дні Церква ставить нам перед очі Животворящий Господній Хрест. Цей порядок церковних богослужінь має своє глибоке значення, бо Господній Хрест становить центральне таїнство християнської віри: Небесний Отець через хресну смерть свого Єдинородного Сина прагне показати нам найбільшу свою любов і милосердя. Сьогоднішнє євангельське читання – весь Новий Завіт у скороченні, суть усього Євангелія. Це свого роду ісповідь віри ранньої Церкви про Особу Ісуса Христа і Його діло спасіння. Цими перлами євангельської благовісті апостол Йоан впроваджує нас у таємницю Господнього Хреста і відкриває глибину Божої любові. Ця євангельський уривок слід розглядати в контексті розмови нашого Господа з Никодимом, законовчителем Ізраїля, який вночі таємно приходив до Ісуса Христа, щоб послухати Його науки. Никодим, бачачи знаки, які чинив Ісус, зрозумів, що їх може чинити тільки той, хто є від Бога. Христос навчає, що для того, аби увійти в Царство Боже, людина повинна народитися з висоти. Після того як Никодим буквально сприйняв ці слова, Христос, вияснюючи, промовив: «Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий!» (Йо.3,13). Він і є тим Словом, яке було з Богом споконвіку: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив» (Йо.1, 18). Тобто тільки Ісус Христос, Син Божий, який став Сином Чоловічим, може об’явити волю і задум Небесного Отця про спасіння людини. У цій розмові з Никодимом Ісус згадує про одну подію зі Старого Завіту (пор. Чис. 21, 4-9). Коли народ, вийшовши з Єгипту, у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога, їх почали жалити змії, так що люди почали масово вмирати. Мойсей у молитві заступається за народ, і Господь наказує йому зробити мідяного змія і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха для того, щоб дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Особа, яка, розкаявшись, споглядала на мідяного змія, не вмирала. Цю подію зі Старого Завіту Христос відносить до себе: «Так треба Синові Чоловічому бути піднесеним…» (Йо.3,14). Так євангелист Йоан передає нам слово Христа про хрест. Тут немає самого слова «хрест», але є слово «піднесення». Пізніше Ісус скаже учням: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (пор. Йо 12,32). Отці Церкви і дослідники Священного Писання говорять, що цей піднесений мідяний змій у пустелі є прообразом хресної жертви Ісуса Христа. Так як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожний, хто з вірою буде споглядати на розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку людську злобу і гріх, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. За словами святого апостола Павла, Ісус став жертвою задля наших гріхів. Христос взяв на Себе всі гріхи людства, щоб всі ми, зранені ними, піднесли свій погляд на Розп’ятого Господа. Спасіння приходить лише через Господній Хрест і заради цього Бог став людиною. Немає спасіння в ідеях, ідеологіях, у добрій волі, в бажанні бути хорошими... Єдине спасіння у розіп'ятому Ісусі Христі, бо тільки Він, зміг прийняти всю отруту і злобу гріха та зцілити нас. Але, що для нас означає Господній Хрест? – Це знак християн, християнський символ. Ми назнаменовуємо себе хресним знамення, але не завжди робимо це як слід достойно, часто неуважно, нам не вистачає віри в Розп'ятого Господа. Ми носимо хрест як знак приналежності до християнства, це добре, але не можна зводити його лише до символу, немов би значок улюбленої команди. Це – пам'ять про Того, Хто задля нас став жертвою за гріх. Хрест – це діючий знак спасіння. Хто не буде дивитися на Розп’ятого Господа так, як євреї в пустелі дивилися на мідного змія, хто очима віри не побачить у ньому жертву Сина Чоловічого, той наражає себе на втрату вічного спасіння… На хресті Бог виявляє до нас свою любов і своє милосердя. З любові Він піднявся з гробу і сказав: «Я воскресіння і життя; хто вірує у мене не помре, а матиме життя вічне» (Йо. 11,26). Уся велика Божа любов підсумована у цьому чудовому сьогоднішньому євангельському стиху: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо.3,16). Бог виявив свою любов до нас тим, що у своєму Сині уподібнився до нас: «Бог, - пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі» (Рм.8,3). Його любов як дар спасіння є скерована до усього людства. Бог завжди шукає людину, Він на нас чекає, хоче нам товаришувати в дорозі до вічності, але Він це робить лише за однієї умови: якщо ми на це погодимось… Дорогі у Христі! Цю Божу любов до людини ми відкриваємо у Церкві, де Бог продовжує нам служити ділами свого відкуплення. І в цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, - святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: «Хто знає своє минуле, той має майбутність». Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки сягають часів ще перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження у грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського, про існування якого ще у 1220 р. уперше згадує Новгородський літопис. Після ІІ Світової Війни славна Перемишльська Єпархія фактично припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської Архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік це – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Нехай Господь щедро благословить кожного, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярославм. Сколе23 вересня 2018 року Божого Детальніше...

З нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у м. Сколе молились за працівників лісових та мисливських господарства [фото]

15 вересня 2018
15 травня 2018 р.Б. преосвященний владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, взяв участь у святкуванні Дня працівника лісового господарства у м. Сколе. За древньою українською традицією урочистості розпочалися молитвою: у храмі Різдва Пресвятої Богородиці владика Ярослав у співслужінні єпархіального духовенства відслужив Молебень до Пресвятої Богородиці, виголосивши особливі моління за лісовиків і мисливців, які численно в цей день з’їхалися до цього карпатського містечка з усіх районів Львівської області. Після Молебню біля храму відбулося освячення штандартів мисливських колективів. Детальніше...

У Дрогобицькій семінарії розпочався новий навчальний рік

02 вересня 2018
1 вересня в каплиці Дрогобицької духовної семінарії відбулась Архиєрейська Божественна Літургія з нагоди початку нового навчального року. Очолив богослужіння владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії, у співслужінні ректорату семінарії та отців-викладачів. Супроводжував Літургію співом семінарійний хор "Оранта", регентом якого є викладач семінарії о. Андрій Бунь. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Славському деканаті

28 серпня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці. Дорогі у Христі брати і сестри.  Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви від апостольських часів, котра засвідчує, що коли Діва Марія закінчила своє земне життя, її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Свято відображує радісну впевненістю в тому, що після воскресіння Ісуса, смерть немає остаточної влади над людиною. Слов'янська назва: «Успення» — тобто «Сон» вказує на  пробудження і славу, котрі слідують після нього.  Богомати лише заснула, щоб в ту ж мить прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в небесне нетлінне житло. Її Успення стало переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, а для Богородиці вже є справжнім вічним життям, на високому ступені слави. З дня Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, приукрашена» (Пс. 44,10).  З цього славетного дня свого Успіння світлоносна Діва стає Матір'ю всього людства і Царицею Небесною. І з усією очевидністю стала відкриватися Божому люду її материнська турбота, піклування і заступництво. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Значення Богоматері в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми у наших богослужіннях часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас». Із вдячності за цю постійну опіку і заступництво Божий люд возвеличуємо Її у день  свята такими словами кондака: “В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання, гріб і умертвіння не втримали: бо як Матір життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”. Заступництво Богоматері, стала, мабуть, однією з основних причин безмежної любові до Неї християн усього світу.  Вже на самих початках християнства в Україні, Київська Церква Володимирового хрещення виявила себе як Церква під покровом Пресвятої Богородиці. Відразу після хрещення Русі-України Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці і на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква називалась ще й Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши в 1036 році войовничі орди печенігів в подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії (Премудрості Божої), а над Золотими воротами - храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. У тому храмі через рік князь Ярослав віддав увесь український народ під Покров Божої Матері. Пресвяту Богородицю завжди любив і з особливою набожністю вшановував наш український люд. Саме в таку пору, після жнив, ішли тисячі прочан до відпустових Богородичних місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які від¬криваються навіть тоді, коли, здавалось би, немає виходу.  Богородиця переставляється до неба, а що ж Вона залишає нам? Хочу сьогодні пригадати, одну тільки заповідь і один чудовий приклад. Заповідь це ті слова, які вона сказала слугам в Кані Галилейській: «Що б не сказав Христос - то робіть». І слуги виконали; і води обмивання стали добрим вином. Цю заповідь Вона залишає кожному з нас. Вслухаймося в слово Христове і не будьмо лише слухачами, але виконуймо його, і тоді все земне стане вічним, перетвореним і прославленим... Про Богородицю говориться в Євангелії, що кожне слово про Христа і, звичайно, кожне слово Христове Вона складала в своє серце як скарб, як найдорожче, що у Неї було так маємо поступати і ми. Богородиця після свого Успення залишає нам і приклад. Пресвята Діва пройшла шлях земного життя від природного народження до Успення, зростала на ньому смиренням, покорою, хресним материнським подвигом і всецілим відданням себе Божій волі. Вона йшла шляхом відмови від земних уподобань, від земних благ і задоволень, шляхом простоти, убогості, добровільних поневірянь, принесених в жертву вірі і Богові. Глядімо і наслідуймо цей її земний шлях у нашому житті. Також сьогодні у вашому деканаті ми урочисто святкуємо 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. На тлі історії ці 25 років – досить невеликий проміжок часу, але для нашої молодої єпархії – це подія, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми відроджувались, на землі з понад тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Наша земля скроплена кров’ю, намолена і вистраждана, вона дихає свободою визвольних змагань, неопалима купана Божого промислу, українська галилея. Правдоподібно саме тому Господь обрав її на благовіщення нашої свободи, на воскресіння Церкви і Української держави.  Тому Ювілейний рік – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові.  Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, які Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня. У цей ювілейний рік, споглядаючи на наших ісповідників віри, особливо близьким стає для нас повчання св. апостола Павла: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам Слово Боже і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7). + Ярослав 28 серпня 2018 року Божого,смт. Славське Проповідь з нагоди  святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Славському деканаті.   Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці. Дорогі у Христі брати і сестри.   Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви від апостольських часів, котра засвідчує, що коли Діва Марія закінчила своє земне життя, її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Свято відображує радісну впевненістю в тому, що після воскресіння Ісуса, смерть немає остаточної влади над людиною. Слов'янська назва: «Успення» — тобто «Сон» вказує на  пробудження і славу, котрі слідують після нього. Богомати лише заснула, щоб в ту ж мить прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в небесне нетлінне житло. Її Успення стало переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, а для Богородиці вже є справжнім вічним життям, на високому ступені слави. З дня Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, приукрашена» (Пс. 44,10). З цього славетного дня свого Успіння світлоносна Діва стає Матір'ю всього людства і Царицею Небесною. І з усією очевидністю стала відкриватися Божому люду її материнська турбота, піклування і заступництво. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Значення Богоматері в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми у наших богослужіннях часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас». Із вдячності за цю постійну опіку і заступництво Божий люд возвеличуємо Її у день  свята такими словами кондака: “В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання, гріб і умертвіння не втримали: бо як Матір життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”. Заступництво Богоматері, стала, мабуть, однією з основних причин безмежної любові до Неї християн усього світу.   Вже на самих початках християнства в Україні, Київська Церква Володимирового хрещення виявила себе як Церква під покровом Пресвятої Богородиці. Відразу після хрещення Русі-України Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці і на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква називалась ще й Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши в 1036 році войовничі орди печенігів в подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії (Премудрості Божої), а над Золотими воротами - храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. У тому храмі через рік князь Ярослав віддав увесь український народ під Покров Божої Матері.   Пресвяту Богородицю завжди любив і з особливою набожністю вшановував наш український люд. Саме в таку пору, після жнив, ішли тисячі прочан до відпустових Богородичних місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які від­криваються навіть тоді, коли, здавалось би, немає виходу. Богородиця переставляється до неба, а що ж Вона залишає нам? Хочу сьогодні пригадати, одну тільки заповідь і один чудовий приклад. Заповідь це ті слова, які вона сказала слугам в Кані Галилейській: «Що б не сказав Христос - то робіть». І слуги виконали; і води обмивання стали добрим вином. Цю заповідь Вона залишає кожному з нас. Вслухаймося в слово Христове і не будьмо лише слухачами, але виконуймо його, і тоді все земне стане вічним, перетвореним і прославленим... Про Богородицю говориться в Євангелії, що кожне слово про Христа і, звичайно, кожне слово Христове Вона складала в своє серце як скарб, як найдорожче, що у Неї було так маємо поступати і ми. Богородиця після свого Успення залишає нам і приклад. Пресвята Діва пройшла шлях земного життя від природного народження до Успення, зростала на ньому смиренням, покорою, хресним материнським подвигом і всецілим відданням себе Божій волі. Вона йшла шляхом відмови від земних уподобань, від земних благ і задоволень, шляхом простоти, убогості, добровільних поневірянь, принесених в жертву вірі і Богові. Глядімо і наслідуймо цей її земний шлях у нашому житті. Також сьогодні у вашому деканаті ми урочисто святкуємо 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. На тлі історії ці 25 років – досить невеликий проміжок часу, але для нашої молодої єпархії – це подія, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми відроджувались, на землі з понад тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Наша земля скроплена кров’ю, намолена і вистраждана, вона дихає свободою визвольних змагань, неопалима купана Божого промислу, українська галилея. Правдоподібно саме тому Господь обрав її на благовіщення нашої свободи, на воскресіння Церкви і Української держави. Тому Ювілейний рік – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, які Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня. У цей ювілейний рік, споглядаючи на наших ісповідників віри, особливо близьким стає для нас повчання св. апостола Павла: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам Слово Боже і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7).     Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 77
^ Догори