Владика Ярослав у Биличах: Святість – це не заслуга, яку треба заробити, а дар, який треба прийняти і розвивати [фото]

07 червня, у Неділю Всіх Святих, відбулася ювілейна проща до відпустового місця у с. Биличі на Старосамбірщині. Архиєрейську Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Йому співслужили протосинкел єпархії о. Роман Андрійовський, о. Павло Коляса, декан Добромильський, о. Володимир Нестер, адміністратор відпустового місця, та численне духовенство єпархії. Детальніше...

Проповідь з нагоди Єпархіальної прощі до с. Биличі (2026)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні, в першу неділю після П'ятидесятниці, Церква візантійської традиції святкує пам'ять Всіх Святих – знаних і незнаних, прославлених і тих, чиї імена відомі лише Богові. Учора ми завершили період П'ятдесятниці, а сьогодні бачимо плоди дії Святого Духа в історії. Святі – це не герої людської сили, а люди, які дозволили Святому Духові діяти у своєму житті. Сьогоднішнє свято Всіх святих має для нас особливе звучання ще й тому, що ми зібралися у цьому благословенному Богородичному відпустовому місці в Биличах. Серед усіх святих, яких сьогодні вшановує Церква, особливе місце займає Пресвята Богородиця. Недаремно у богослужбових текстах вона зветься «Пресвятою», «Пречистою», «Преблагословенною», «Всесвятою» (Παναγία). Якщо сьогодні ми святкуємо торжество святості, то в особі Божої Матері бачимо її найвищий людський вияв. Вона є першою серед святих, найдосконалішим плодом дії Божої благодаті в людській історії. Тому наше паломництво до цього Марійського місця в день, коли Церква вшановує всіх святих, нагадує нам, що дорога до святості не є недосяжним ідеалом. Богородиця показує, що людина, яка цілковито відкривається на Божу волю, може стати справжнім храмом Святого Духа і досягнути тієї мети, до якої покликаний кожен християнин. Свято Всіх святих нагадує нам про одну важливу істину: християнин – це не просто добра людина, не лише законослухняний громадянин чи порядний член суспільства. Усе це важливо, але цього замало. Наше покликання значно вище. Ми покликані до святості. Апостол Павло нагадує, що наше громадянство є на небесах. Через Хрещення ми стали дітьми Божими, спадкоємцями Божого Царства. Тому мірилом успішності християнського життя є не лише земні досягнення, а передусім те, наскільки ми наближаємося до Бога і стаємо подібними до Нього. Інколи ми звикаємо думати, що «святий» – це щось недосяжне, щось зарезервоване для особливих людей із середньовічних ікон. Але сьогоднішнє свято каже нам прямо протилежне: святість – це не виняток, а норма християнського існування. Це мета, до якої Бог запрошує кожного з нас. Слово «святий» – по-єврейськи кадош, по-грецьки агіос – означає перш за все «відокремлений», «інший», «несхожий на решту». Бог є Святим не тому, що він просто «дуже добрий» за людськими мірками. Він Святий, бо Він цілковито інший – незрівнянно вищий від усього сотвореного, чистий, необмежений жодними межами тварного буття. Саме тому Він промовив до Свого народу ще в Старому Завіті: «Будьте святі, бо я, Господь, Бог ваш, святий» (Лев. 19, 2). Це запрошення – не до якогось фарисейського самовивищення, не до зверхнього ставлення до інших. Це заклик до іншого способу буття у світі: жити за Божою логікою, а не за логікою цього світу; ставити Бога в центр, а не власне «я»; шукати Небесного Царства, а не лише земного комфорту. Отже, святість – це не дивовижні надзвичайні здібності і не привілей небагатьох обраних. Святість – це життя, яке відображає Божу інакшість серед світу. Це спосіб мислення, спосіб любити, спосіб приймати рішення, який випливає з приналежності до Бога. Бути святим – означає бути справді інакшим. І ця «інакшість» має свій конкретний вигляд, про який нам говорить сьогоднішнє Євангеліє. Христос промовляє сьогодні слова, які на перший погляд здаються жорсткими: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене» (Мт. 10, 37). Чи справді Ісус закликає нас не любити своїх близьких? Аж ніяк. Він сам заповів нам любити ближнього, і Він сам виявляв ніжну турботу про людей – навіть плакав над гробом Лазаря. Але Він вказує на порядок пріоритетів: учнівська відданість Йому і Божому Царству має бути першою і найглибшою любов'ю, з якої виростають усі інші. Коли людина справді поставить Христа в центр свого серця, тоді вона любитиме батьків, дітей, чоловіка чи дружину по-справжньому – не залежно, не власницьки, не егоїстично, а вільно і жертовно. Ісус творить навколо Себе нову духовну родину, де центральною ознакою є не кровна спорідненість і не спільний інтерес, а спільне виконання волі Отця Небесного. Якщо Бог займає перше місце в нашому житті, тоді всі інші зв’язки любові стають чистішими і міцнішими. Якщо ж щось або хтось займає місце Бога, тоді навіть найкращі людські стосунки можуть перетворитися на ідола. Ось як виглядає «святість-інакшість» у практичному вимірі: у переставленні ціннісних акцентів, у готовності обрати Бога навіть тоді, коли це вимагає від нас чогось непростого. Бог не хоче, щоб ми були номінальними чи пасивними християнами – тими, хто прийшов до церкви, відстояв службу і повернувся до свого звичного, нічим не позначеного Богом, життя. Пізнавши Бога в обличчі Ісуса Христа й усвідомивши свою власну гідність – гідність дитини Небесного Отця – ми покликані відважитися вийти поза межі власного комфорту. Христос продовжує сьогодні у Євангелії: «Кожен, хто визнає мене перед людьми, того й я визнаю перед Отцем моїм, що на небесах» (Мт. 10, 32). Сучасний світ часто прагне жити так, ніби Бога немає. Тому кожен християнин покликаний радісно ділитися з іншими тим, що людина повинна знати про Бога, про Його любов, про Його спасенне діяння в історії, про красу сотвореного світу та про високе призначення людської особи. «Визнати» Ісуса – це не лише не соромитися носити хрестик на шиї. Це радісно ділитися з іншими про все, що людина повинна знати про Бога і Його діяння в історії, про сотворений світ і наше призначення у ньому. Це означає бути живим свідком, а не мовчазним спостерігачем. Усі святі, яких ми сьогодні вшановуємо, були саме такими – активними, відважними свідками. Кожен у свій час, у своїй культурі, своїм особливим шляхом – але всі вони не приховали дарованого таланту. Дорогі друзі, ми живемо у надзвичайно важкий час. Вже п’ятий рік Україна стоїть перед лицем повномасштабної російської агресії. Щодня гинуть люди – воїни на фронті, цивільні під ракетними ударами. Серця матерів і дружин переповнені болем і тривогою. Саме в такі часи ми особливо потребуємо заступництва тих, хто уже з Богом, хто уже бачить Його обличчя і чиї молитви досягають Його престолу. Звернімося сьогодні до всіх святих з проханням: молиться за нас, за наших захисників, за страждаючий народ України, за мир, що так необхідний і такий бажаний. Церква завжди вчила, що святі – не мертві персонажі минулого, а живі в Бозі наші брати і сестри. Їхнє заступництво – не магія, а молитва друзів, які стоять ближче до Того, хто має владу над усією історією. Окрім заступників, святі є для нас і взірцями – прикладами того, як можна і як треба вести земне життя, щоб осягнути вінці святості й нам. Апостол до Євреїв закликає: «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нами, дивлячись пильно в Ісуса, засновника і завершителя віри …» (Євр. 12, 1–2). «Хмара свідків» – яскравий образ. Вони не десь далеко. Вони навколо нас. Вони вболівають за нас, вони спостерігають і моляться. І кожне їхнє Житіє – це жива катехиза: ось що означає бути вірним учнем Христа в конкретних обставинах людського існування – в радості і в стражданні, у здоров'ї і в хворобі, у свободі і в переслідуванні. Дорогі у Христі! Сьогодні ми вшановуємо всіх святих – знаних і незнаних. Їх незліченна безліч: «велике множество, якого ніхто не міг злічити, з усіх народів і племен, і людей, і мов» (Од. 7, 9). І серед них – безліч синів і дочок нашого українського народу. Маємо усвідомити, що наш народ є народом святих. Тисячі подвижників, праведників, мучеників і сповідників, більшість з яких не прославлені офіційно, але їхні імена вписані у Книгу Життя. Водночас маємо подбати і про популяризацію пам'яті вже визнаних наших подвижників – і в нашому народі, і по всьому світу. Бо надто часто ми самі не знаємо своїх святих. А вони – найкращі посли нашої культури, нашої духовності, нашої ідентичності перед лицем усього людства. Цього червня ми відзначаємо особливий ювілей: 25-ліття беатифікації наших блаженних новомучеників, яку здійснив святий папа Іван Павло II під час свого незабутнього паломництва в Україну у 2001 році. Тоді, на Львівському іподромі, у присутності сотень тисяч вірних, він проголосив блаженними греко-католицьких мучеників XX століття – тих, хто вибрав смерть, але не зрадив свою віру і свою Церкву. Цим жестом Папа Іван Павло II зробив наших мучеників відомими для всього світу – для Риму, для Заходу, для вселенської Церкви. Він показав, що Україна – це не лише географія, але й сакральний простір, де в XX столітті розквітла Церква мучеників. Цей ювілей – наш обов'язок і наша нагода: знову згадати ці імена, ознайомити з ними молодших, поширити їхній спадок у нашому народі та у світі. Преподобні священномученики дрогобицькі Северин, Яким і Віталій, священномученики Йосафат Коциловський і Григорій Лакота – вони подвизалися на території нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, але чи ми добре знаємо їх, чи молимося до них? І багато інших новомучеників, серед яких Микола Чарнецький, Климентій Шептицький, Омелян Ковч, Василь Величковський, – нехай стануть відомими і улюбленими в кожній українській родині. Дорогі брати і сестри, хочу звернутись до вас із простим і водночас найбільшим закликом: прагніть до святості. Не відкладайте це на потім. Не кажіть: «Я ще замолодий», «Я надто грішний», «Це не для мене». Святість – це не заслуга, яку треба заробити, а дар, який треба прийняти і розвивати. Це конкретні рішення кожного дня: обрати молитву замість байдужості, прощення замість образи, відвагу свідчення замість мовчазного конформізму. Нехай сьогоднішній день буде для кожного з нас нагодою подивитись на хмару свідків навколо нас – на всіх святих, знаних і незнаних, на наших блаженних мучеників – і сказати серцем: і я хочу так вірити і жити. Нехай їхній приклад і їхнє заступництво допомагають нам щодня ставати трохи більш «інакшими» – святими – за образом Того, Хто є Святим. І сьогодні, перебуваючи перед обличчям Пресвятої Богородиці у цьому святому відпустовому місці, просімо Її материнського заступництва. Нехай Та, яку Церква називає Всесвятою, допомагає нам не боятися дороги святості, підтримує нас у духовній боротьбі та провадить до свого Сина, джерела всякої святості. Нехай сьогоднішнє свято зміцнить у нас бажання жити як справжні учні Христа: ставити Бога на перше місце, сміливо визнавати Його перед людьми, наслідувати приклад святих та прямувати дорогою, яка веде до Божого Царства. Щоб колись і ми разом з усіма святими могли прославляти Отця, і Сина, і Святого Духа навіки віків. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 07 червня 2026 року Божого,с. Биличі Детальніше...

У Дрогобицькій семінарії відбулося урочисте поставлення випускників-дяків [фото]

У суботу, 06 червня, в Дрогобицькій духовній семінарії відбувся випускний Дяківського факультету Катехитичного Інституту Пресвятої Трійці. Цьогоріч завершило навчання 19 студентів-дяків. Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні зі священниками-викладачами та звершив Чин постригу читця-співця. Літургію супроводжували співом випускники дяківсько-регентського факультету під керівництвом викладачки пані Ірини Захарій. Детальніше...

Владика Ярослав: У дусі соборності ми приносимо Господу молитву за вірян нашої єпархії, за наше воїнство, перемогу і справедливий мир [фото]

03 червня, у середу після празника Зіслання Святого Духа, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні єпархіального духовенства очолив соборову Божественну Літургію за здоров’я, мир і Божу опіку над усіма вірними Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав відслужив соборову заупокійну Божественну Літургію за всіх усопших [фото]

У вівторок, 02 червня, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив соборову заупокійну Архиєрейську Літургію за всіх усопших у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобичі. Детальніше...

Владика Андрій Хім’як у Дрогобичі: Саме Дух Святий освячує нас, перемінює і дає силу вести справжнє Боже життя [фото]

1 червня 2026 року, у день Святого Духа, відбулися святкування з нагоди храмового празника Катедрального собору Пресвятої Трійці у м. Дрогобич. З цієї нагоди Божественну Літургію очолив владика Андрій (Хім’як), єпископ-помічник Київської Архиєпархія УГКЦ та Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, у співслужінні владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, о. Тараса Гарасимчука (пароха парафії Пресвятої Трійці), священників парафії та священників Дрогобицького деканату. Після богослужіння було звершено Молебень до святого рівноапостольного князя Володимира Великого, мощі якого перебувають у Катедральному соборі. Детальніше...

Владика Ярослав: Зіслання Святого Духа це – наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду [фото]

31 травня, на Зіслання Святого Духа, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Зіслання Святого Духа (2026)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Ми зібралися сьогодні в Божому храмі, як і апостоли на п’ятдесятий день після Христового Воскресіння, аби таїнственно пережити разом з ними історичну подію Зіслання Святого Духа. Разом з Христовим Різдвом і Воскресіння свято П’ятидесятниці належить до найбільших свят нашого церковного року. Спираючись на спадщину Святих Отців Церкви, ми споглядаємо подію зіслання Святого Духа як безперервний процес в історії спасіння. Його часовими «віхами» стали оживотворення Святим Духом усього, що сотворив Отець; утішанням людини Обітницею після її гріхопадіння; «ведення» людства від неповноти його понять до зрілого й усвідомленого очікування Месії. Це очікування плекав і надихав Святий Дух, Який «говорив через пророків». Старозавітний вибраний народ у давнину щорічно святкував три великі празники: Пасхи, П’ятдесятниці і Кучок. Свою назву сьогоднішнє свято отримало від того, що це був п’ятдесятий день після празника Пасхи. П’ятидесятниця була спогадом про надання Божого Закону Мойсеєві на горі Синай у п’ятдесятий день після виходу Ізраїльського народу з Єгипту. Також старозавітна П’ятидесятниця була святом жнив і подяки. Того дня за приписом закону до Єрусалиму приходили юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв діаспори, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву. Апостоли і перші християни продовжили святкувати Пасху і П’ятидесятницю, але наповнили ці свята новим сенсом. Пасха була не просто спогадом про вихід з Єгипетської неволі, а пережиттям Христової Пасхи-Переходу від смерті до життя, якою Господь звільнив людину від підлеглості гріху і смерті. А у п’ятдесятий день після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів, яке якраз відбулося у день, коли до Єрусалиму зійшлися юдеї, аби святкувати старозавітню П’ятидесятницю. Про цю подію Діяння апостолів розповідають нам такими словами: «Як настав день П’ятдесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці» (Ді. 2, 1). Знаємо, що на п’ятдесятий день після Пасхи апостоли були зібрані в тій самій світлиці, де була започаткована Тайна Євхаристії, а потім відбулася зустріч з Воскреслим Христом. Саме там вони відкрили в собі силу Духа Святого, який зійшов на них. Святе Письмо навчає нас, що Святий Дух є Духом Христа і що Ісус, як чоловік, мав повноту Духа Святого, який являв усі Його вчинки. У Новому Завіті читаємо, що Дух Святий водив Ісуса (пор. Мт.4,1), а Його слова були повні Святого Духа, бо ними Він наказував коритися сотвореному світу. Коли ж Ісус довершив діло відкуплення і приготувався, щоб залишити цей видимий світ, то залишив апостолам свій найцінніший дар – повноту Святого Духа. Ісус Христос об’явив нам правду про Святого Духа, кажучи: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і засвідчить про Мене» (Йо. 15, 26). «Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого», – каже апостол Павло (1Кор.12,3). Ось чому, отримавши у Миропомазанні «печать дару Святого Духа», в Символі віри християни ісповідують віру в «Єдиного Господа нашого Ісуса Христа». Зіслання Святого Духа це – наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його довершив Божий Син через свої страждання, смерть і воскресіння. «Прийміть Духа Святого, – каже Ісус апостолам після воскресіння, – кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 21–22). Святий Дух, є «полум’ям, що спалює гріхи» та «творить нових людей». Ісус дарує апостолам Святого Духа для того, щоб надихнути на місію. У день П’ятидесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христової Благовісті, отримавши Його, вони стануть «свідками Христа в Єрусалимі, в усій Юдеї і Самарії, і аж до краю землі» (Ді. 1,8). У цей день починає діяти Христова Церква, яку Святий Дух провадить, просвічує, освячує і оберігає впродовж земної історії. Під час першого сотворення Бог дихнув свого Духа в неживу матерію і так почалося життя на землі. Під час П’ятидесятниці Бог вдихає в Христових послідовників нового Духа, і так розпочинається нове життя – Церкви. Розповідаючи про подію Зіслання Святого Духа, Діяння апостольські згадують і про присутність при цьому різних народів, які дивуються: «Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Ді.2, 8-11). Біблійні науковці і коментатори пояснюють, що, перераховуючи відомі на той час народи, священний автор підкреслює, що від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є плодом приєднання різних спільнот, яке стається з роками чи століттями. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів. Вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Святий Дух оживляє Церкву. Вона не походить з волі людини, з її роздумів, вмінь чи організаційних здібностей, бо якщо би це було так, то вона вже давно б згасла, так само, як проминає кожна людська річ. Христос же обіцяє, що адові ворота не подолають Церкви (пор. Мт.16,18). Церква – Христове Тіло, оживлене Святим Духом. Він же є Гарантом здійснення її в історії задуму Отця, вершиною якого стане славне Зновупришестя Божого Сина, коли «все» сповниться Богом. Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, Який помер, воскрес і вознісся до Отця, сходить на людство Божий подих – Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, народжується єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії. У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню воєн та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, навіть нашого ХХІ століття, що залишають за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе людства. Божий вогонь є вогнем палаючого куща (пор. Вих. 3, 2), що горить, але не згоряє; є полум'ям, що палає, однак, не руйнує, а навпаки, виявляє найкращі і найправдивіші сторони людини. Дозвольмо, щоб вогонь Святого Духа доторкнувся до нас. Це є необхідним для нашого переображення, для нашого спасіння! Святий Дух є найбільшим даром Бога людині, найвищим свідченням Його любові до нас. Він робить нас причасниками своїх дарів через тайну Хрещення і Миропомазання. Він дарує нам мудрість, розум, раду, кріпость, знання, побожність і страх Божий; та у співдії з Ним отримуємо плоди: любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віру, лагідність, поміркованість, що сходяться в найвищому дарі – любові, адже Бог – це Любов (1 Йо. 4, 8.16). Також силою Святого Духа таїнства Христової Церкви стають пасхальними плодами спасіння практикуючого у вірі Божого люду. Дорогі у Христі! Впродовж історії чимало людей вважали, що вони діють чи промовляють за натхненням Святого Духа. Не мало таких людей і сьогодні. Однак, що є критерієм, який дозволяє нам розпізнати, що за якимось діянням є дія Третьої Особи Божої? – Папа Лев XIII (енцикліка Divinum illud) і Пій XII (енцикліка Mystici Corporis) називають Святого Духа «душею Церкви». Подібне твердження зустрічаємо ще у Святих Отців Церкви, які називають Третю Особу Божу наче спільним серцем усіх вірних. Святий Дух не діє всупереч Церкві, тому якщо хтось стверджує, що діє у Дусі Святому має засвідчити це своїм перебуванням в єдності з Церквою. Пам’ятаймо про це, коли на екранах наших телевізорів чи комп’ютерів спостерігаємо різних новітніх цілителів і псевдо проповідників, пропагандистів різних сумнівних груп. Святий Дух є важливим у житті кожного християнина. Він, як було сказано, провадить Церкву стежками її історії. Але Він так дуже необхідний кожному з нас і нашому народові в цілому. Бо кожного разу, коли хтось із нас, загубившись серед безлічі голосів скептицизму і недовіри, які сьогодні пригнітають людину, зможе подолати всяку невпевненість і поверхневість, із відкритістю довіритися Божій правді, яка є нам проголошеною, то в нас відбуватиметься пророцтво Спасителя, яке ми чули: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Йо. 14,26). Кожен раз, коли хтось із нас – охоплений труднощами, нерозуміння, стражданням, – замість того, щоб зневіритися, нехай звертає свій погляд до Небесного Отця, Який любить нас і знаходьмо в собі сили продовжувати своє змагання як особи віруючі, то відчуватимемо в цей момент, ту силу, яка втішила і дала силу апостолам, та ісповідникам віри всіх часів свідчити Христа у світі. Дорогі брати і сестри, ми сьогодні, як ніколи, розуміємо, що наша перемога над російським агресором залежить не тільки від кількості зброї, якої потребуємо, а й від Божої допомоги. Як нам сьогодні потрібна єдність і соборність нашої держави! Наскільки важливим для нас є мир і злагода в нашому народі! Пам’ятаймо, що Дух Святий є духом миру і духом єдності. Нехай Він сьогодні наповнить кожного з нас, обновить у нашому серці радість і силу християнського життя, відкриє нам таємниці нашого буття і покличе нас до християнської досконалості. Живімо і рухаймося у Ньому, щоб чути нам голос Істини та сповнятись нею, щоб бути утішеними і повними всякого добра на збудування. Живімо не духом світу, але у Святому Дусі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 31 травня 2026 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...

До Дрогобича прибула ікона з мощами святого рівноапостольного князя Володимира Великого [фото]

У суботу, 30 травня, в навечір’я празника Зіслання Святого Духа, до катедрального собору Пресвятої Трійці у Дрогобичі урочисто прибула паломницька ікона з мощами святого рівноапостольного князя Володимира Великого. Святиню зустрічав владика Ярослав Приріз, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, разом із катедральним та семінарійним духовенством, які очолили спільне богослужіння. Детальніше...

Владика Ярослав: Святі Отці І Вселенського Собору залишили нам приклад вірності Христові та Його Церкві [фото]

24 травня, у неділю Святих Отців І Вселенського Собору, владика Ярослав, єпископ Самбрісько-Дрогобицький, здійснив душпастирські відвідини храму пророка Іллі у м.Трускавець. У співслужінні о. Ярослава Шафрана, адміністратора парафії, о. Василя Копичина і священників Трускавецького деканату, архиєрей очолив Божественну Літургію. Детальніше...