SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

У Добромильському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

12 грудня 2018
9 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію м. Добромиль на Старосамбірщині. Цього дня духовенство й вірні Добромильського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Павла Коляси, декана добромильського і адміністратора парафії, та священиків Добромильського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав: У храмі людина пізнає до чого вона покликана згідно з Божою волею

04 грудня 2018
4 грудня, у свято Введення у храм Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Розпочалась щорічна канонічна візитація Самбірсько-Дрогобицької єпархії

03 грудня 2018
3 грудня з відвідин Добромильського і Хирівського деканатів розпочалась канонічна візитація Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Щорічну візитацію очолює єпархіальний єпископ - владика Ярослав, допомагає йому в цьому владика Григорій, єпископ-помічник, та працівники єпархіальної курії. Детальніше...

У Тухольківському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

28 листопада 2018
25 листопада, у свято св. Йосафата Кунцевича, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію в с. Тухолька на Сколівщині. Цього дня духовенство й вірні Тухольківського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Романа Качали, декана тухольківського і адміністратора парафії, та священиків Тухольківського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав: Кожен християнин повинен бути добрим ангелом для своїх ближніх

21 листопада 2018
21 листопада, у свято св. архистратига Михаїла, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння владика уділив священичі свячення диякону Віктору Телегію. Детальніше...

Владика Ярослав: Добрий Самарянин захочує нас відкрити в собі джерело любові до ближніх

20 листопада 2018
18 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Детальніше...

Владика Ярослав освятив дзвони у с.Нагірне на Самбірщині [фото]

10 листопада 2018
8 листопада, у свято св. Дмитрія Солунського, владика Ярослав відвідав парафію с. Нагірне на Самбірщині. З нагоди храмового празника єпископ відслужив Архиєрейську Літургію у співслужінні о. Івана Дубравського, адміністратора парафії, і священиків Самбірського, Дрогобицького, Мостиського, Судовишнянського й Мокрянського деканатів. Владика Ярослав звершив також чин освячення нових дзвонів. Детальніше...

У Дрогобичі відбулось засідання Пресвітерської ради

10 листопада 2018
7 листопада у м. Дрогобичі, в приміщенні Єпархіального управління Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відбулось чергове засідання Пресвітерської ради. Засідання ради розпочав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, який привітав пресвітерів та пригадав присутнім питання, які мали розглядатись на цьому засіданні ради. Участь в засідання взяв також владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

У Трускавецькому деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

06 листопада 2018
4 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію Успення Пресвятої Богородиці м. Стебник на Дрогобиччині. Цього дня духовенство й вірні Трускавецького деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України, 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії і 25-ліття заснування парафії Успення Пресвятої Богородиці. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Петра Івасівки, декана трускавецького і адміністратора парафії, о. Володимира Лужецького та священиків Трускавецького деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Трускавецькому деканаті

04 листопада 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! У сьогоднішній благовісті ми чуємо про подію екзорцизму, вигнання злих духів, що чинить Ісус Христос. Це один із багатьох екзорцизмів, згаданих в Євангеліях. Божественний Учитель звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8, 28). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, особливий, бо відбувається в Геразин-краї. Це територія навпроти Галилеї, по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, грецькою Декаполісу, населенням якого були здебільшого погани.  Христос іде туди, щоб і цей народ, про який писав пророк Ісая, сидячи в темряві й тіні смерті, побачив світло велике (пор. Іс. 9, 1). Перший, кого Ісус зустрічає там, був біснуватий чоловік. Два моменти зазначає євангелист Лука про нього: від давнього часу не носив одягу і мешкав не в хаті, а в гробах, тобто місцях для померлих. Чоловік перебуває в просторі смерті. Людина, опанована гріхом, перебуває в просторі смерті. Так євангелист описує стан того, хто вступив у спілку зі злим духом. Союз «людина – диявол» докорінно різниться від союзу, що його хотів мати Бог із людиною. Бог хоче мати спілкування з людиною як зі своїм творінням, щоб вона могла, слухаючи Його голосу та розмовляючи з Ним, уподібнюватися до свого Творця (пор. Бут. 1, 26). І коли особа відвертається від Господа, то Він старається привернути увагу людини для її ж добра, але робить це без примусу. Бог людині дав свобідну волю – вільний вибір. Диявол же підступом привернув увагу людини до себе (пор. Бут. 3, 1–7) і відтоді старається заманити її обманом, щоб поневолити. Отож сьогоднішнє Боже Слово показує нам Ісуса Христа як визволителя, який повертає гідність людині, визволяє її з рабства диявола. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Геразинському краю, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?»  –  той відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати власне ім’я за загальною назвою, легіоном, тобто вказує на велику групу, бо він є батьком брехні. Водночас, можемо собі уявити, яким був стан того чоловіка: римський військовий легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Гріх має дуже багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, непоміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади чи помсти, наркотична та алкогольна залежність тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює особу підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло у вигляді добра, зосередити увагу на дочасних потребах і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя. У сучасному світі слово «роздвоєність» – ключове. У нас роздвоєні особистості, сім’ї, родини, нації, країни тощо. Сьогодні багато хто характеризується роздвоєною відданістю: частково – Христові, частково – собі; одна частина віддана Христові, інша – ні; одна – Царству Божому, інша – ні. Але ж ми створені, щоб знайти щастя і свою цілісність, скерувавши своє життя до найвищої мети в цілому всесвіті – Бога в Особі Христа. Ми вкрай потребуємо єднальної сили, чогось, що стримало б нас від «поділу на частини». Він – Господь єдиний, з яким пов’язане все, – єдиний, з ким ми стаємо досконалими: лише Він спроможний скріпити наше життя і утримати його від поділу на частини. Біснуватого опанував диявол, тобто той, через кого у світ увійшла смерть. Ісус звільнив цього чоловіка тільки одним своїм словом. І ми також у хрещенні, під час якого священик читає молитви екзорцизму, отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Ми немов здобули імунітет, але мусимо і надалі бути пильними. Тому щодня просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник застосовує до нас одну-єдину тактику – обман, через який викликає недовіру до Бога, вселяє страх у серце людини (див. Бут. 3). Однак ми, відроджені до свободи через Ісуса Христа, маємо Святого Духа, Духа Істини, який наповнює нас і вчить розпізнавати те, що керує нашим серцем. Іноді нас атакує «легіон» спокус, і тоді ми перебуваємо в сум’ятті, не знаємо, що робимо – пелена заступає наш погляд, розум, немов наркозом сковується наша воля. Ми стаємо рабами страху і дозволяємо спокусникові обманювати нас. Ледь бачимо, бо наше серце вже не слухає голосу Отця, воно стривожене. Якщо ж ми з Господом, то в нашому серці панує мир і довіра, – почуття, які непомильно засвідчують єдність із Богом. Що трапилося після того, як люди побачили на власні очі, що Ісус зробив для цього Геразинського біснуватого? Господь зцілив чоловіка, якого вони вважали безнадійним. Він  “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі” (пор. Лк. 8, 35), уперше відчував спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний чоловік. Його непотрібно було більше в’язати «кайданами та ланцюгами», які він звичайно розривав і «трощив». Тепер він спокійний, уже не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палицями і камінням, не перебуває в гробах – він зцілений. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його.             Отож сталася подія, якої ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть це чудо з радістю, що вони попросять Ісуса залишитися з ними і ще проявити свою дивовижну силу. Вони стоять перед обличчям самого Сина Божого. Вони могли б отримати воду життя - досить було б попросити! Вони могли б отримати хліб життя - досить було б узяти! Проте вони просять про інше: «Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лк. 8, 37). Чому? Чому вони попросили Його піти? Причина в тому, що геразинці втратили дещо зі свого дочасного. Демони ввійшли в стадо свиней, яке тоді «кинулося... з кручі в озеро та й потонуло» (Лк. 8, 33). Люди зазнали матеріальної шкоди. Вони більше такого не бажали. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Та не лише мешканці Геразинського краю просили Ісуса піти… Ще й сьогодні є багато людей, які хочуть сумніватися в існуванні Бога, хочуть вірити, що Його немає, хочуть триматися осторонь Церкви, бо не бажають, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Адже з такою позицією можна вести бездумне життя: не треба задумуватися над тим, що згрішили; не треба усвідомлювати, що Господь заплатив терпінням і хресною смертю за їхнє прощення, щоб відчути всю мерзенність свого гріха... Жити осторонь від Церкви їм здається легше! Легше вилучити Ісуса зі свого життя – однак це самообман! Це правда, що Ісус прийшов, пообіцявши принести мир. Проте Він звичайно змушує нас відчувати неспокій із самим собою і з нашим світом. Він змушує нас відчувати неспокій зі злом у нашому житті й у нашому світі. Як лікар ламає зігнуту кістку для того, щоб її вирівняти, так і Господь може зламати в нас поганий дух, щоб дати нам шанс запалитися Святим Духом. Він вижене злих духів, щоб наповнити нас Утішителем Життя – Духом Істини. Ісус приходить зцілити наші недуги, перев’язати наші рани. Але чи зможе лікар нас вилікувати, якщо ми спершу не покажемо Йому свої рани? Нажаль, часто ми вагаємось, чи варто показати Ісусові наші недуги, наші гріхи… Нехай під час наших богослужінь Дух Святий Утішитель і Життя Податель поверне нам усвідомлення і цінність свободи. Як і тому чоловікові, нам слід сидіти, але не бездіяльно, а слухаючи Слово Боже. Така людська поведінка не раз згадана в Євангелії (пор. Лк. 10, 39). Якщо ми в глибині серця слухаємо нашого Господа, Святий Дух зодягає нас, але не в матеріальний одяг, а в самого Христа. Через слухання Божого голосу до нас повертається духовне здоров’я, хоч би яким було наше каліцтво. Ісус є тим живим середовищем, в якому ми відроджуємося. У Ньому ми вже не загублені, а віднайдені.  Кожному з нас, що творимо Церкву, Тіло розп’ятого й воскреслого Господа, дано отримати звільнення і бути посланими «розказати все те, що Бог зробив нам» (див. Лк. 8, 39). Розповідати слід не про себе, а про нашого Чудотворця, нашу «Добру Новину» (Мт. 11, 5), яку Отець дарує для всіх. Дорогі в Христі! Цю Божу премудрість і любов до людини, які дають життя вічне, ми відкриваємо в Церкві, де Господь продовжує нам служити плодами свого відкуплення. Цього року місцева Церква, народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, тобто наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії – це історія справжніх християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: хто знає своє минуле, той має майбутнє. Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки пов’язують ще з часами перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження в грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського. Після Другої світової війни славна Перемишльська єпархія, фактично, припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, що сталося 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік – це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти шану всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі: священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву, як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою до поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, в якому, на жаль, стаємо свідками нових загрозливих тенденцій, котрі, якщо на них належним чином не реагувати, можуть призвести до ще однієї морально-духовної катастрофи – не меншої від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Сподіваюся, що цей ювілейний рік також допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, в єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Нехай Господь щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 4 листопада 2018 року Божогом. Стебник У сьогоднішній благовісті ми чуємо про подію екзорцизму, вигнання злих духів, що чинить Ісус Христос. Це один із багатьох екзорцизмів, згаданих в Євангеліях. Божественний Учитель звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8, 28). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, особливий, бо відбувається в Геразин-краї. Це територія навпроти Галилеї, по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, грецькою Декаполісу, населенням якого були здебільшого погани.  Христос іде туди, щоб і цей народ, про який писав пророк Ісая, сидячи в темряві й тіні смерті, побачив світло велике (пор. Іс. 9, 1).Перший, кого Ісус зустрічає там, був біснуватий чоловік. Два моменти зазначає євангелист Лука про нього: від давнього часу не носив одягу і мешкав не в хаті, а в гробах, тобто місцях для померлих. Чоловік перебуває в просторі смерті. Людина, опанована гріхом, перебуває в просторі смерті. Так євангелист описує стан того, хто вступив у спілку зі злим духом. Союз «людина – диявол» докорінно різниться від союзу, що його хотів мати Бог із людиною. Бог хоче мати спілкування з людиною як зі своїм творінням, щоб вона могла, слухаючи Його голосу та розмовляючи з Ним, уподібнюватися до свого Творця (пор. Бут. 1, 26). І коли особа відвертається від Господа, то Він старається привернути увагу людини для її ж добра, але робить це без примусу. Бог людині дав свобідну волю – вільний вибір. Диявол же підступом привернув увагу людини до себе (пор. Бут. 3, 1–7) і відтоді старається заманити її обманом, щоб поневолити. Отож сьогоднішнє Боже Слово показує нам Ісуса Христа як визволителя, який повертає гідність людині, визволяє її з рабства диявола. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Геразинському краю, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?»  –  той відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати власне ім’я за загальною назвою, легіоном, тобто вказує на велику групу, бо він є батьком брехні. Водночас, можемо собі уявити, яким був стан того чоловіка: римський військовий легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Гріх має дуже багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, непоміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади чи помсти, наркотична та алкогольна залежність тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює особу підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло у вигляді добра, зосередити увагу на дочасних потребах і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя. У сучасному світі слово «роздвоєність» – ключове. У нас роздвоєні особистості, сім’ї, родини, нації, країни тощо. Сьогодні багато хто характеризується роздвоєною відданістю: частково – Христові, частково – собі; одна частина віддана Христові, інша – ні; одна – Царству Божому, інша – ні. Але ж ми створені, щоб знайти щастя і свою цілісність, скерувавши своє життя до найвищої мети в цілому всесвіті – Бога в Особі Христа. Ми вкрай потребуємо єднальної сили, чогось, що стримало б нас від «поділу на частини». Він – Господь єдиний, з яким пов’язане все, – єдиний, з ким ми стаємо досконалими: лише Він спроможний скріпити наше життя і утримати його від поділу на частини.Біснуватого опанував диявол, тобто той, через кого у світ увійшла смерть. Ісус звільнив цього чоловіка тільки одним своїм словом. І ми також у хрещенні, під час якого священик читає молитви екзорцизму, отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Ми немов здобули імунітет, але мусимо і надалі бути пильними. Тому щодня просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник застосовує до нас одну-єдину тактику – обман, через який викликає недовіру до Бога, вселяє страх у серце людини (див. Бут. 3). Однак ми, відроджені до свободи через Ісуса Христа, маємо Святого Духа, Духа Істини, який наповнює нас і вчить розпізнавати те, що керує нашим серцем. Іноді нас атакує «легіон» спокус, і тоді ми перебуваємо в сум’ятті, не знаємо, що робимо – пелена заступає наш погляд, розум, немов наркозом сковується наша воля. Ми стаємо рабами страху і дозволяємо спокусникові обманювати нас. Ледь бачимо, бо наше серце вже не слухає голосу Отця, воно стривожене. Якщо ж ми з Господом, то в нашому серці панує мир і довіра, – почуття, які непомильно засвідчують єдність із Богом.Що трапилося після того, як люди побачили на власні очі, що Ісус зробив для цього Геразинського біснуватого? Господь зцілив чоловіка, якого вони вважали безнадійним. Він  “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі” (пор. Лк. 8, 35), уперше відчував спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний чоловік. Його непотрібно було більше в’язати «кайданами та ланцюгами», які він звичайно розривав і «трощив». Тепер він спокійний, уже не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палицями і камінням, не перебуває в гробах – він зцілений. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його. Отож сталася подія, якої ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть це чудо з радістю, що вони попросять Ісуса залишитися з ними і ще проявити свою дивовижну силу. Вони стоять перед обличчям самого Сина Божого. Вони могли б отримати воду життя  досить було б попросити! Вони могли б отримати хліб життя  досить було б узяти! Проте вони просять про інше: «Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лк. 8, 37). Чому? Чому вони попросили Його піти? Причина в тому, що геразинці втратили дещо зі свого дочасного. Демони ввійшли в стадо свиней, яке тоді «кинулося... з кручі в озеро та й потонуло» (Лк. 8, 33). Люди зазнали матеріальної шкоди. Вони більше такого не бажали. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Та не лише мешканці Геразинського краю просили Ісуса піти… Ще й сьогодні є багато людей, які хочуть сумніватися в існуванні Бога, хочуть вірити, що Його немає, хочуть триматися осторонь Церкви, бо не бажають, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Адже з такою позицією можна вести бездумне життя: не треба задумуватися над тим, що згрішили; не треба усвідомлювати, що Господь заплатив терпінням і хресною смертю за їхнє прощення, щоб відчути всю мерзенність свого гріха... Жити осторонь від Церкви їм здається легше! Легше вилучити Ісуса зі свого життя – однак це самообман!Це правда, що Ісус прийшов, пообіцявши принести мир. Проте Він звичайно змушує нас відчувати неспокій із самим собою і з нашим світом. Він змушує нас відчувати неспокій зі злом у нашому житті й у нашому світі. Як лікар ламає зігнуту кістку для того, щоб її вирівняти, так і Господь може зламати в нас поганий дух, щоб дати нам шанс запалитися Святим Духом. Він вижене злих духів, щоб наповнити нас Утішителем Життя – Духом Істини. Ісус приходить зцілити наші недуги, перев’язати наші рани. Але чи зможе лікар нас вилікувати, якщо ми спершу не покажемо Йому свої рани? Нажаль, часто ми вагаємось, чи варто показати Ісусові наші недуги, наші гріхи…Нехай під час наших богослужінь Дух Святий Утішитель і Життя Податель поверне нам усвідомлення і цінність свободи. Як і тому чоловікові, нам слід сидіти, але не бездіяльно, а слухаючи Слово Боже. Така людська поведінка не раз згадана в Євангелії (пор. Лк. 10, 39). Якщо ми в глибині серця слухаємо нашого Господа, Святий Дух зодягає нас, але не в матеріальний одяг, а в самого Христа. Через слухання Божого голосу до нас повертається духовне здоров’я, хоч би яким було наше каліцтво. Ісус є тим живим середовищем, в якому ми відроджуємося. У Ньому ми вже не загублені, а віднайдені. Кожному з нас, що творимо Церкву, Тіло розп’ятого й воскреслого Господа, дано отримати звільнення і бути посланими «розказати все те, що Бог зробив нам» (див. Лк. 8, 39). Розповідати слід не про себе, а про нашого Чудотворця, нашу «Добру Новину» (Мт. 11, 5), яку Отець дарує для всіх.Дорогі в Христі! Цю Божу премудрість і любов до людини, які дають життя вічне, ми відкриваємо в Церкві, де Господь продовжує нам служити плодами свого відкуплення. Цього року місцева Церква, народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, тобто наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії – це історія справжніх християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: хто знає своє минуле, той має майбутнє. Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки пов’язують ще з часами перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження в грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського. Після Другої світової війни славна Перемишльська єпархія, фактично, припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, що сталося 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік – це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти шану всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі: священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву, як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою до поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, в якому, на жаль, стаємо свідками нових загрозливих тенденцій, котрі, якщо на них належним чином не реагувати, можуть призвести до ще однієї морально-духовної катастрофи – не меншої від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів.Сподіваюся, що цей ювілейний рік також допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, в єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді.Нехай Господь щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.   Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 79
^ Догори