SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав: Почитання святих − це нагода замислитися над нашим покликанням до святості

21 червня 2022
19 червня, в Неділю Всіх Святих, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Олегу Цимбалюку, судді Церковного трибуналу Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Проповідь на Неділю Всіх святих (2022)

21 червня 2022
Кожний, хто визнає Мене перед людьми,  того і Я визнаю перед Отцем Моїм Небесним (Мт. 10, 32) Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У цей святковий недільний день вітаю вас, любі молільники, як асамблею Божого люду, які прибули на євхаристійну молитву у Святому Дусі через Сина до Небесного Отця, благаючи в цей важкий час війни єдиним серцем і устами: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!», бо це Бог дарує перемогу над злом і смертю. Перемога України стане перемогою Божої сили над безумством московійської орди, тому в Бозі наша надія, і від Нього буде наша перемога, адже про неї неустанно благаємо Господа. Богу дякувати, ми в покаянні й молитві пережили Великий піст – час духовної віднови; відсвяткували Христову Пасху – таїнство нашого спасіння; зовсім недавно, минулого тижня, таїнственно пережили Святу П'ятдесятницю – празник Превятої Тройці, а сьогодні святкуємо ніби підсумок усієї історії спасіння, її плід – Собор усіх святих, що від віку Богові вгодили. Святих знаних і незнаних, тих, які прославлені, і тих, які не прославлені, − усіх святих, які своїм земним життям удостоїлися бути з Богом. Ще тиждень тому ми були свідками того, як Зісланням Святого Духа на апостолів народжувалася Церква, а сьогодні споминаємо тих, завдяки яким вона просіяла і прославилася. Минулої неділі сповнилась дана жінці-самарянці Христова обітниця послати воду живу (пор. Йо. 4,10), а сьогодні ця вода зродила буйні пагони – святих Божих угодників. Понад дві тисячі років тому Святий Дух зійшов на апостолів, і вони скріпилися «силою з висоти», вийшли із замкненої горниці, де ховалися «страху ради юдейського», та пішли виконувати Христову заповідь: «Ідіть і навчайте всі народи…» (Мт. 28, 19). Зійшов Святий Дух, і зерно Христової проповіді, впавши на ґрунт серця дванадцятьох, проросло не в тридцять, не в шістдесят, навіть не в сто (пор. Мт. 13, 8), а в багатосот мільйонів разів. Церква Христова виросла з маленької єрусалимської спільноти в багатомільйонну Вселенську Христову Церкву, що ось уже дві тисячі років продовжує проповідувати Слово Боже, незважаючи на всі переслідування, бо «ворота адові її не подолають» (пор. Мт. 16, 18). І ця Церква, як ми співали в сьогоднішньому тропарі, «прикрасилася кров’ю мучеників, як багряницею і виссоном», прикрасилася страстотерпцями, ісповідниками, преподобними, праведними, чудотворцями… Святі є дорогоцінними каменями в золотій короні Церкви. Кожне людське покоління, кожен народ додає до цієї корони власні коштовності, залічуючи до лику святих своїх синів і дочок. Преподобний Симеон Новий Богослов порівнює лик святих із ланцюгом, до якого з кожним поколінням приєднуються нові ланки. Кожна з них є індивідуальністю, яка поєднана з попередніми вірою, добрими справами та любов'ю. Золотий ланцюг християнської святості бере початок від апостолів і доповнюється в наш час. Не є винятком й український народ: наших святих Божих угодників споминатимемо в четверту неділю після Зіслання Святого Духа. Наш народ – народ мучеників та ісповідників. Небеса наповнені святими, яких видала українська земля, бо герої не вмирають. Сьогодні, вклоняючись святим, ми вшановуємо Отця, чиїми дітьми вони є, вшановуємо Христа, Який живе в них, вшановуємо Святого Духа, благодать Якого на них спочиває. Почитання святих − це ще одна нагода замислитися над нашим покликанням до святості. «Ви маєте ставати святими й бути святими, бо Я − святий», − каже Господь ще у Старому Завіті (пор. Лев. 11, 44). Він сподівається, що ми приймемо це запрошення й будемо жити, виконуючи Його заповіді, щоб Боже ім'я прославлялося в наших серцях, думках, словах і вчинках. Ми, як і святі, теж є Божими дітьми, бо Він нас сотворив; Христос теж живе в нас, бо ми «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися» (Гал. 3, 27); на нас теж перебуває благодать Святого Духа, бо ми отримали Його у святій Тайні Миропомазання. Тож сьогоднішня неділя закликає кожного з нас наслідувати шлях святих Божих угодників. Бути святим − це наш обов'язок, а не привілей. Кожен християнин покликаний до святого життя. Без цього покликання не може бути правдивого змісту життя, правдивої цілі в житті, а отже, не може бути щасливого вічного життя. «Святими не народжуються − святими стають», − каже одна давня приказка. Кожен прямує до святості власною дорогою. Ми маємо мучеників та ісповідників, які власними стражданнями засвідчили свою вірність Христові; маємо преподобних і праведних, які преподобилися Богові своїм подвижницьким життям; маємо й безсрібреників, які заслужили вічну славу своїм земним служінням. Є безліч знаних святих – щодня ми споминаємо когось із них у церковному календарі. А скільки ж то є святих незнаних! Побожних скромних осіб, які щодня ходили і ходять до церкви, сповідаються і причащаються. Добрих матерів і батьків, які вершать подвиг святості в родинному житті. Монахів і монахинь, які подвизаються в монастирях. Та ми знаємо тільки невелике число з них, бо Господь сподобив прославити їх ще тут, на землі. Про всіх інших дізнаємося тільки на небі. Святість, дорогі у Христі, не можна ототожнювати із втечею від навколишніх проблем, від життєвих труднощів. Святість – це не відмова від людей, від життя з ними, тому ставати святими можемо не тільки в монастирях, але й удома, на роботі, на навчанні… Слово «святий» походить від єврейського слова «кадош», що означає відмежування, відокремлення від усього, що погане і зле, від того, що йде від лукавого, а не від Бога. Тому шлях святості – це уникання зла і творення добра, це вміння відрізняти правду від неправди, зло від добра, чисте від нечистого. Згадаймо слова сьогоднішнього апостола: «Тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам» (Євр. 12, 1). Дорогі у Христі! У наших богослужіннях ми наділяємо Пресвяту Богородицю багатьма титулами. Ми називаємо її «Пресвятою», «Всесвятою», «Благодатною»… Чи задумувались ми коли-небудь, що це означає? Мучеників, преподобних, праведників ми називаємо «святими», а Богородицю – «Пресвятою». Це не випадково. Пречиста Діва є найпершою святою, бо Святий Дух зійшов на Неї ще у Благовіщенні: «Дух Святий зійде на Тебе, й сила Всевишнього Тебе отінить» (Лк. 1, 35). Вона є найбільшою святою, бо на відміну від усіх інших людей – Непорочна, тобто недіткнена гріхом наших прародичів Адама і Єви. Вона є найвищою святою, бо фізично носила у Своєму лоні Того, Кого ми можемо носити тільки таїнственно – у Святій Тайні Євхаристії. Ми називаємо Богородицю Матір’ю Божою, але називаємо Її і Матір’ю нашою та сміливо прибігаємо до Неї в наших скорботах, болях і нуждах, бо знаємо, що маємо в Її особі надійний Покров, Помічницю і Заступницю. Наш народ пам’ятає про це, тому завжди з великою повагою ставиться до Пресвятої Богородиці. Як багато храмів присвячено Їй по всій Україні, скільки Богородичних ікон зберігаємо по наших домівках, скільки маємо чудотворних місць, де Вона наділяє нас особливою ласкою за посередництвом Свого Сина! Лише в нашій єпархії маємо Грушів, Самбір, Биличі та інші місця Її прослави. Отож не біймося звертатися до Неї, приходьмо з нашими болями й печалями, а Вона обов’язково допоможе нам. Просімо Святого Духа, щоб зіслав на нас Свою благодать, просімо Його, щоб провадив нас до святості. Це шлях непростий, не все на ньому вдається одразу. Це шлях щоденної жертви й самопожертви, шлях щоденного освячення. Та нам під силу долати його, бо перед нами протоптали його святі Божі угодники, пам’ять яких сьогодні святкуємо. Ми зможемо дійти до цілі нашого життя – до святості, бо на цій дорозі маємо надійну Помічницю і Заступницю – Пресвяту Богородицю. У ці дні, коли Церква прославляє Собор усіх святих, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, усі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять їх на дусі наші молитви, нехай всенародна підтримка додає наснаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви та щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 червня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Дрогобичі відбулось освячення єпархіального медіацентру "Благовість" [відео&фото]

16 червня 2022
16 червня у м. Дрогобич, в приміщенні Єпархіального управління Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відбулось освячення єпархіального медіацентру "Благовість". Чин освячення здійснив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника, і місцевого духовенства. Участь в події взяли представники "Живого ТБ", волонтери медіацентру, працівників єпархіального управління і семінаристи. Після завершення чин освячення владика Ярослав подякував о. Андрію Буню, адміністратору новоствореного медіа-центру "Благовість", та його команді волонтерів, які працювали над створенням студії. Детальніше...

Слово з нагоди відкриття єпархіального медіа-центру "Благовість" (2022)

16 червня 2022
Слава Ісусу Христу! Преосвящений владико Григорію, все чесні отці, працівники нашої єпархіальної курії, Дорогі у Христі брати і сестри! Ми літургійно преживаємо час П’ятидесятниці – народження Христової Церкви, і наші богослужіння схиляють нас заглибитися в історію започаткування Церкви. Церква не походить із тіла і крови, не є плодом людських зусиль, а є даром з висот, наслідком ініціятиви Бога. Вона завжди помислена у планах Отця, вона була Ним приготована в історії завіту з Ізраїлем, щоб – коли сповниться час – стала предметом сходження Святого Духа. Через подію Христової Пасхи Святий Дух у повний і вирішальний спосіб увійшов у долю цього світу. Властиво з місії Божого Сина і Святого Духа народжується Церква, що є реальна участь Божої присутності у часі людського життя. Воплочений Син Божий Ісус Христос у своєму звіщанні про Церкву часто використовував близькі для слухачів образи. Він порівнював Церкву до стада, якого Він є Добрим пастирем (Йо. 10, 11). Церква – це рілля, нива Божа (пор. 1 Кор. 3, 9), на яку сіяч виходить, щоб посіяти зерно Божого Слова. Церква також є виноградником (Мт. 21, 33-43), у якому лозою є Христос (Йо. 15, 1-5), а Його учні – гілки, які плодоносять завдяки лозі. Христос у Церкві – це наріжний камінь у будівлі (Мт. 21, 42). Церква також є “Небесним Єрусалимом” і непорочною “Невістою Агнця” (Одкр. 19, 7), яка чекає на прихід свого Жениха. Для служіння у Церкві Христос покликає дванадцятьох апостолів. Їх число символічне, бо прямо пов’язане з дванадцятьма синами старозавітнього патріярха Якова, які поклали початок Народу Божому Старого Завіту. Тепер на дванадцятьох апостолах Христос будує Церкву – Народ Божий Нового Завіту. Апостолам нового Народу Божого Христос доручає відповідальність за зростання Церкви: “Ідіть і навчіть усі народи…” (Мт. 28, 20). Від самих початків Христос, відтак апостоли і їх послідовники (єпископи, священники) вживали найрізноманітніших засобів/інструментів, щоб донести до людей Добру Новину про Царство Боже. Так Христос говорив з човна на воді, Павло виходив на Ареопаг. Згодом апостоли писали книги Євангелій, листи і послання і передавали їх християнам. Відтак прийшло книгодрукування і перші газети, фотографії, радіо, кіно і телебачення, що дозволило говорити до великих мас людей. Через текст, звук, фото і відео Церква поширювала Євангеліє майже 2000 років. Зрештою Інтернет дозволив поєднувати всі ці способи передачі інформації на єдиній платформі – веб-сайті. Інтернет став новим ареопагом, на який вийшла Церква, щоб звідти говорити до сучасного світу. Відтак виникли і соціальні мережі, які дозволили не просто мультимедійнокомунікувати, а й робити це миттєво і більш цілеспрямовано (допис у фейсбуці проповіді єпископа чи священника – там поєднані звук, відео, також фотографія як обкладинка допису і текст у описі до відео, і його бачить найперше зібрана на акаунті аудиторія). Наш медіацентр – це новітній засіб, який може допомогти нашій Українській Греко-Католицькій Церкві донести євангельський зміст у нашій київській літургійній традиції «аж до краю землі». Причому, буквально, аж до краю землі. У трансляціях богослужінь, які здійснюватимуться в нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії, зможуть єднатися люди і в різних країнах світу. Євангеліє, яке звучатиме у храмах Дрогобича, Самбора, Грушева і Билич, наші люди зможуть почути в Америці, Канаді, Німеччині, Австралії та Бразилії – де б вони з тих чи інших причин не перебували. А ще наш медіацентр допоможе нам вийти у нашому душпастирстві поза стіни храму, щоб наповнити не лише навколишній світ, але й віртуальний простір християнськими цінностями. Медіа-центр «Благовість» покликаний стати місцем, звідки лунатиме добра новина про Бога, адресована кожному, хто спраглий її. Новий Завіт й передання Церкви розповідають, що Христові учні використовували різні можливості того часу, щоб донести до людей доброї волі вістку про Христа-Бога. Автори медіапрограм «Благовісті» намагатимуться передати живу розповідь про Бога, якого людина може пізнати, розкриватимуть багатогранність віри, історії й життя сучасної людини. Віра в Христа підносить погляд людини в духовну височінь, вдивляючись в яку Псалмопівець колись промовив: "Звів я очі мої вгору, звідки прийде поміч моя. Поміч моя від Господа, що створив небо та землю" (Пс. 120, 1-2). У ці складні часи випробувань для нашого народу, сини й дочки якого стоять в обороні своєї землі, родини втрачають своїх найдорожчих, опиняються серед руїн своїх домівок, зневірені, принижені, поневолені, часом в чужій землі, відчуваємо наш обов'язок ділитись світлом віри й надії, щоб в цих складних обставинах зблизитись до Бога, Який завжди поруч нас, знайти відповіді на складні питання, які сьогодні тривожать багатьох. Бажаємо також підтримати сучасну молодь, яка входить у світ численних ідеологій й культів: расизму, неонацизму, гендеру, синкретизму, - що руйнують її духовний імунітет. Сподіваємось, що завдяки програмам «Благовісті» глядачі зможуть відкрити для себе Христа, Який, за словами апостола Павла, для людини "неначе якір душі, безпечний та міцний" (Євр. 6, 19). Цілісність людини відновлює Святий Дух. Він же ж провадить Церкву стежками її історії. Він сьогодні так необхідний нашому народові, кожному з нас, кожному розгубленому серед безлічі голосів скептицизму, недовіри та війни, які сьогодні гнітять людину. Саме Святий Дух долає в серці людини всяку невпевненість і поверховість, спонукає довіритися Божій правді. Церква, храм, молитва як простір, де панує Божий Дух, завжди єднали наш народ, будучи також простором, що не тільки наближав людину до Бога, але й зближував людей між собою, простором, де потребуючий отримував підтримку, а беззахисний - захист. У цьому просторі одухотворювалась культура народу, творилась його історія. Сучасність, щоб бути одухотвореною, потребує віруючих людей, які наповнять її Божим змістом. Тож сподіваємось, що медіа-центр «Благовість» стане можливістю для християн різних професій й покликань – працівників освіти, медицини, військових, волонтерів, представників громадськості, - розповісти про досвід своєї віри та праці. + Ярослав 16 червня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Митрополит Євген Попович у Дрогобичі: Коли серце стає храмом Божим, то його не можливо знищити, бо в ньому весь час пульсує Божа благодать, Божа любов [відео&фото]

13 червня 2022
13 червня у Катедральному Соборі Пресвятої Трійці, в Дрогобичі, з нагоди храмового праз-ника відбулась Архиєрейська Літургія, яку очолив владика Євген Попович, Архиєпископ і митрополит Перемисько-Варшавський, Голова Канонічного відділу УГКЦ, у співслужінні з владикою Ярославом Прирізом, єпископом Самбірсько-Дрогобицьким УГКЦ, владикою Григорієм Комаром, єпископом-помічником Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, та гроном священнослужителів катедрального храму та м. Дрогобича. Богослужінні супрово-джував дитячо-молодіжний хор «Відлуння» (регент Надія Бунь).  Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Зіслання Святого Духа в м. Мостиська [фото]

13 червня 2022
  12 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Зіслання Святого Духа в м. Мостиська, де у місцевому храмі освятив іконостас та бічні престоли. Відтак єпископ відслужив у храмі Божественну Літургію у співслужінні о. Тараса Шпега, декана Мостиського, о. Любомира Макарчука, адміністратора парафії, і священиків Мостиського деканату.   Детальніше...

Проповідь на Зіслання Святого Духа (2022)

13 червня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Ми зібралися сьогодні в Божому храмі, як і апостоли на п’ятдесятий день після Христового Воскресіння, щоб таїнственно пережити разом з ними історичну подію Зіслання Святого Духа. Разом з Христовим Різдвом і Воскресіння свято П’ятидесятниці належить до найбільших свят нашого церковного року. Спираючись на спадщину Святих Отців Церкви, ми споглядаємо подію зіслання Святого Духа як безперервний процес в історії спасіння. Його часовими «віхами»  стали оживотворення Святим Духом усього, що сотворив Отець; утішанням людини Обітницею після її гріхопадіння; «ведення» людства від неповноти його понять до зрілого й усвідомленого очікування Месії. Це очікування плекав і надихав Святий Дух, Який «говорив через пророків». Старозавітний вибраний народ у давнину щорічно святкував три великі празники: Пасхи, П’ятдесятниці і Кучок. Свою назву сьогоднішнє свято отримало від того, що це був п’ятдесятий день після празника Пасхи. П’ятидесятниця була спогадом про надання Божого Закону Мойсеєві на горі Синай у п’ятдесятий день після виходу Ізраїльського народу з Єгипту. Також старозавітна П’ятидесятниця була святом жнив і подяки. Того дня за приписом закону до Єрусалиму приходили юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв діаспори, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву. Апостоли і перші християни продовжили святкувати Пасху і П’ятидесятницю, але наповнили ці свята новим сенсом. Пасха була не просто спогадом про вихід з Єгипетської неволі, а пережиттям Христової Пасхи-Переходу від смерті до життя, якою Він звільнив людину від підлеглості гріху і смерті. А у п’ятдесятий день після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів, яке якраз відбулося у день, коли до Єрусалиму зійшлися юдеї, аби святкувати старозавітню П’ятидесятницю. Про цю подію Діяння апостолів розповідають нам такими словами: «Як настав день П’ятдесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці» (Ді. 2, 1). Знаємо, що на п’ятдесятий день після Пасхи апостоли були зібрані в тій самій світлиці, де була започаткована Тайна Євхаристії, а потім відбулася зустріч з Воскреслим Христом. Саме там вони відкрили в собі силу Духа Святого, який зійшов на них. Святе Письмо навчає нас, що Святий Дух є Духом Христа і що Ісус, як Бгочоловік, мав повноту Духа Святого, який являв усі Його вчинки. У Новому Завіті читаємо, що Дух Святий водив Ісуса (пор. Мт.4,1), а Його слова були повні Святого Духа, бо ними Він наказував коритися сотвореному світу. Коли ж Ісус довершив діло відкуплення і приготувався, щоб залишити цей видимий світ, то залишив апостолам свій найцінніший дар – повноту Святого Духа. ІсусХристос об’явив нам правду про Святого Духа, кажучи: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і засвідчить про Мене» (Йо. 15, 26). «Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого», – каже апостол Павло (1Кор.12,3). Ось чому, отримавши у Миропомазанні «печать дару Святого Духа», в Символі віри християни ісповідують віру в «Єдиного Господа нашого Ісуса Христа». Зіслання Святого Духа це – наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його довершив Божий Син через свої страждання, смерть і воскресіння. «Прийміть Духа Святого, – каже Ісус апостолам після воскресіння, – кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 21–22). Святий Дух, є «полум’ям, що спалює гріхи» та «творить нових людей». Ісус дарує апостолам Святого Духа для того, щоб надихнути на місію. У день П’ятидесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христової Благовісті, отримавши Його, вони стануть «свідками Христа в Єрусалимі, в усій Юдеї і Самарії, і аж до краю землі» (Ді. 1,8). У цей день починає діяти Христова Церква, яку Святий Дух провадить, просвічує, освячує і оберігає впродовж земної історії. Під час першого сотворення Бог дихнув свого Духа в неживу матерію і так почалося життя на землі. Під час П’ятидесятниці Бог вдихає в Христових послідовників нового Духа, і так розпочинається нове життя – Церкви. Розповідаючи про подію Зіслання Святого Духа, Діяння апостольські згадують і про присутність при цьому різних народів, які дивуються: «Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Ді.2, 8-11). Біблійні науковці і коментатори пояснюють, що, перераховуючи відомі на той час народи, священний автор підкреслює, що від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є плодом приєднання різних спільнот, яке стається з роками чи століттями. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів. Вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Святий Дух оживляє Церкву. Вона не походить з волі людини, з її роздумів, вмінь чи організаційних здібностей, бо якщо би це було так, то вона вже давно б згасла, так само, як проминає кожна людська річ. Христос же обіцяє, що адові ворота не подолають Церкви (пор. Мт.16,18). Церква – Христове Тіло, оживлене Святим Духом. Він же є Гарантом здійснення її в історії задуму Отця, вершиною якого стане славне Зновупришестя Божого Сина, коли «все» сповниться Богом.  Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, Який помер, воскрес і вознісся до Отця, сходить на людство Божий подих – Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, народжується єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії. Святий Дух є найбільшим даром Бога людині, найвищим свідченням Його любові до нас. Він робить нас причасниками своїх дарів через тайну Хрещення і Миропомазання. Він дарує нам мудрість, розум, раду, кріпость, знання, побожність і страх Божий; та у співдії з Ним отримуємо плоди: любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віру, лагідність, поміркованість, що сходяться в найвищому дарі – любові, адже Бог – це Любов (1 Йо. 4, 8.16).Також силою Святого Духа таїнства Христової Церкви стають пасхальними плодами спасіння практикуючого у вірі Божого люду. Святий Дух є важливим у житті кожного християнина. Він, як було сказано, провадить Церкву стежками її історії. Але Він так дуже необхідний кожному з нас і нашому народові в цілому. Бо кожного разу, коли хтось із нас, загубившись серед безлічі голосів скептицизму і недовіри та війни які сьогодні пригнітають людину, зможе подолати всяку невпевненість і поверхневість, із відкритістю довіритися Божій правді, яка є нам проголошеною, то в нас відбуватиметься  пророцтво Спасителя, яке ми чули: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Йо. 14,26). Кожен раз, коли хтось із нас – охоплений труднощами, нерозуміння, стражданням, – замість того, щоб зневіритися, нехай звертає свій погляд до Небесного Отця, Який любить нас і знаходьмо в собі сили продовжувати своє змагання як особи віруючі, то відчуватимемо в цей момент, ту силу, яка втішила і дала силу апостолам, та ісповідникам віри всіх часів свідчити Христа у світі. У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню війни, ракет та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, а сьогодні в ХХІ століття агресор московії, який руйнує сьогодні наші міста і села, залишаючи за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе нашого народу. Але Україна стоїть і бореться, довіряючи Божому провидінню і задуму щодо нашого народу та віднаходить у собі внутрішні сили для того, щоб поборювати зло і захищати свою землю і рідний народ. Сьогодні ми є свідками, як воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Ми кажемо сьогодні цілому світові, що війна в Україні є війною між добром і злом. Можливо, це є наша історична місія вже вкотре захистити Європу від азіатського загарбника, як це було у часи орди, які приходили на нашу землю. Тому для нас молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, яку сьогодні покладає на нас Господь, довіряймо Божому провидінню яке провадить нас у ці нелегкі часи. Як нам сьогодні потрібна єдність і соборність нашої держави! Наскільки важливим для нас злагода в нашому народі щоб здобути перемогу і справедливий мир! Сьогодні коли Церква святкує празник Зіслання Святого Духа огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Пам’ятаймо, що Дух Святий є духом миру і духом єдності. Нехай Він сьогодні наповнить кожного з нас, обновить у нашому серці віру і надію християнського життя, відкриє нам таємниці нашого буття і покличе нас до християнської досконалості любови Бога і України. Бо Він є Той, що всюди присутній і все наповняє. Нехай прийде Дух Святий і вселиться в нас, нехай Він очистить нас від усякої скверни, нехай спасе наші душі. Нехай Ним сповниться життя кожного з нас. Живімо і рухаймося у Ньому, щоб чути нам голос Істини та сповнятись нею, щоб бути утішеними і повними всякого добра на наше збудування. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. 12 червня 2022 року Божого,м. Мостиська Детальніше...

Владика Ярослав про церковну молитву: З нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісус Христос

05 червня 2022
5 червня, в Неділю Отців І-го Вселенського Собору в Нікеї, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.  Детальніше...

Проповідь в Неділю Святих Отців І Нікейського Собору (2022)

05 червня 2022
Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі брати і сестри!  Сьогодні, у неділю по Вознесінні Господа нашого Ісуса Христа, Церква святкує пам’ять Отців І Вселенського Собору, який відбувся у далекому 325 р.Б. Сьогодні тут, серед нас, зібраних на Божественній літургії, невидимим чином присутній Господь. Наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісус Христос (Мт.18, 20). Ось чому такою важливою є спільнотна молитва і наша присутність у храмі. Ось чому християни збираються разом. Ось чому ми готуємо для нашого молитовного зібрання особливе приміщення – Божий храм. Ми будуємо його величним, надаємо йому гарної форми, прикрашаємо його найкращими витворами мистецтва – все це тому, що він є не тільки можливістю нашої зустрічі між собою, а місцем нашої зустрічі з Господом, Котрий серед нас перебуває. Ми збираємось у храмі на молитву, ми молимось приватно і спільно в наших домівках. Чому вона така важлива? У чому її сенс? Як вона має виглядати? Помогти усвідомити це нам дещо допоможе сьогоднішнє свято. Минулого четверга ми відсвяткували Вознесіння ГНІХ. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в зачиненій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. В Апостольських діяннях про це читаємо: «Тоді вони повернулися в Єрусалим, з гори, що зветься Оливною ...і всі вони пильно і однодушноперебували на молитві разом з Марією, Матір’ю Ісуса, та з його братами» ( Ді.1, 12-14). Отож наша подячна молитва відбувається у тому час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Пресвята Богородиця, яка впродовж всього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою Вона випрошує у Сина дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Першість молитви – це євангельський закон, якого навчилися і який зберігали також Христові апостоли і саме тому після Його вознесіння, вони не почали відразу діяти, проповідувати, а пішли молитися. Молитва Церкви в сіонській горниці має кілька особливостей, що вказують на те, якою повинна бути справжня молитва. Перша властивість цієї молитви полягає утому, що вона є однодушною. Ця умова залишається актуальною завжди, а особливо у наш час роз’єднання і ворожнечі та війни. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія, бо мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви «Щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою  нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити. І ще на одну властивість молитви варто звернути нашу увагу. А саме, молитися слід з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею і Приснодівою Марією,адже вона – Мати Церкви. Її молитва очищує, освячує, стяжає Святого Духа. Діва Марія, яка колись з апостолами молилася про дар Святого Духа для Церкви, молиться про Його прихід також сьогодні, разом з нами. Образ Церкви, яка молиться разом з Марією, підкреслює першість і виняткове значення молитви. Просімо Богоматір, щоби була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви і донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас душі наші. Краще пізнати суть молитви нам допоможе й сьогоднішнє євангельське читання. З нього дізнаємося, що молитва – жива розмова з Богом. Євангелист Йоан розповідає про т.зв. «архиєрейську молитву» Христа. Нею Ісус звертався тоді (і не перестає звертатися сьогодні) до Небесного Отця про заступництво за людський рід. Слова молитви, які Господь промовляє перед своїми стражданнями, подібно як пролог у Євангелії від Йоана (1,1-18), передають нам глибину таїнства відносин Ісуса з Отцем і з усім творінням. В цій молитві мова йде про невимовну любов між Отцем і Сином. Ця любов була дарована учням і вона також увінчує «заповіт» Ісуса для нас, Його послідовників. Цей заповіт, як і кожний інший, передає спадкоємцям блага, які заповідає. Чим глибше ми сягаємо в це невичерпне джерело, тим більше знаходимо. Це той момент, який переповнює нас не лише відчуттям, що ми знайшли щось цінне, але й переконанням, що ми потрапили у скарбницю, ба більше, всередину діаманту, такого ж великого, як весь всесвіт, і такого ж нескінченного, як сам Бог. Кожне слово є його унікальним і сяючим відблиском, який пробуджує все нове і нове захоплення. Молитва допомагає нам пережити важкі моменти і виклики нашого життя. Перед Тайною вечерею, як зазначає євангелист Йоан, любов Ісуса до своїх знаменує прихід Його години: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1). Це – година прослави Сина Чоловічого, яку Господь заповів ще в Кані Галилейській (пор. Йо.2,4). Розпочинається вона в момент Його помазання миром у Витанії (Йо.12,23). Ісус приймає її, незважаючи на тривогу, яку ця година несе з собою. Це – година пшеничного зерна, яке помирає, щоб принести плід (Йо.12,24). Божий Син переживає цю годину як вияв любові до Отця і братів, як час Його прослави (Йо.13,31). Однак перед Ісусом предстоїть ще боротьба з князем цього світу, коли всі Його покинуть, тільки Отець буде з Ним (Йо.16,32). Ісус шукає прослави Отця і задля прослави Отця віддає своє життя, виявляючи цим також свою любов до людського роду. Ісус говорить про свою «владу над усяким тілом», яку Він отримав від Отця з цією єдиною метою: «Дарувати життя вічне тим, яких Отець передав йому» (Йо. 17,2). Ісус прийшов до всього людства, для спасіння світу, що є виявом любові Отця, але не всі Його приймають, і тільки ті, хто в Нього вірують і прославляють Отця, отримують життя вічне. «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного істиного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа», — читаємо у Євангелиста Йоана (Йо.17,3). Таким чином Ісус Христос дає нам можливість брати участь у славі самого Бога: «Бо жива людина є славою Божою», — пише святий Іриней Ліонський і відразу додає, — «а людське життя полягає у спогляданні Бога». Молитва християнина має бути не егоїстичною, а альтруїстичною. Ісус молить Отця за своїх учнів. Він просить про три речі для своїх учнів: берегти їх («Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми»! – Йо.17,11); захистити їх («щоб зберіг їх від лихого» - Йо.17,15); освятити їх («освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина» – Йо.17,17). Молитва християнина – середник його освячення. Євангелист Йоан пригадує нам, що спочатку учні належали до світу, бо Син вибрав їх від світу, а Отець відділив їх від світу (Йо. 15,19). Радикальна відмінність між учнями і світом підкреслює радикальність вимог християнської благовісті. Людина є покликана до святості, щоб бути творцем оновленого світу у Божій славі. На-жаль, наша епоха видається більше епохою технічних відкриттів, глобалізації та секуляризації, а сьогодні ще і війни московії проти нашого народу. Ми знаємо, що Ісус переміг ненависть, страждання, гріх і смерть та обезсилив диявола через свої страждання своєю любов’ю до людського роду. Сьогодні ми є свідками, як воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Ми кажемо сьогодні цілому світові, що війна в Україні є війною між добром і злом. Можливо, це є наша історична місія вже вкотре захистити Європу від азіатського загарбника, як це було у часи орди, які приходили на нашу землю. Тому для нас молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, яку сьогодні покладає на нас Господь, довіряймо Божому провидінню про яке сьогодні навчає нас Господі. Також сьогодні святкуючи неділю Святих Отців І Нікейського Собору, ми літургійно споминаємо їх і молитовно єднаємося з ними. Вони захистили правдиву віру від лжеучителів, зберегли її і передали нам у спадщину через Символ Віри. За цю віру страждали тисячі мучеників і нашої святої Церкви. Сьогоднішнє свято пригадує нам про обов’язок берегти її, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі, бо й сьогодні залишаються актуальними слова, що ми чули в читанні апостола: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада» (Ді.44, 29). Нехай це наше молитовне зібрання сьогодні скріпить нашу віру, щоб світ пізнав правдивого Бога, в Якому ми живемо і спасаємось – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її власним щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Навчімося відваги від перших християн, щоби і ми були добрими християнами всюди, де Бог нас кожного дня посилає. У ці дні коли Церква приготовляє нас до Зіслання Святого Духа огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 5 червня 2022 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...

У Бориславі відсвяткували 150-річницю освячення храму Вознесіння Господнього [фото]

03 червня 2022
2 червня, у свято Вознесіння Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Вознесіння Господнього в м. Борислав. З нагоди 150-ї річниці освячення місцевого храму владика Ярослав відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Романа Василіва, декана Бориславського, о. Анатолія Демченка, адміністратора парафії, і священиків Бориславського деканату. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 117
^ Догори