Владика Ярослав у Грушеві: Мати Божа прийшла сказати своєму знедоленому народу, що він не сирота [фото]

10 травня, у неділю Самарянки, відбулась загальноєпархіальна проща до відпустового місця в с. Грушів на Дрогобиччині, де Пресвята Богородиця прославилась у чудотворній іконі. Значна частина паломників вдосвіта вирушили пішою прощею від Катедрального храму Пресвятої Трійці у Дрогобичі. Під час паломництва вірні мали нагоду приступити до Сповіді та взяти участь в молитві, яку провадили семінаристи Дрогобицької духовної семінарії. Святкову Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні єпархіального духовенства і за участі паломників, які чисельно прибули до Грушева. Детальніше...

Проповідь на неділю Самарянки (2026)

Хто нап’ється води, якої дам йому Я,не матиме спраги повіки (Ів. 4, 14). Христос Воскрес!Дорогі в Христі драти і сестри! Щиро вітаю всіх вас, улюблені в Христі прочани! Ви залишили позаду довгий шлях і тягар життєвих тривог, аби сьогодні молитися на цьому святому місці. Ми зібралися тут, у чудотворній Грушівській святині, у час важких випробувань. Наша рідна земля здригається від болю бомб і ракет, а серця переповнює скорбота й неспокій за рідних, за наших воїнів та за майбутнє всього народу. Проте ми стоїмо тут не в розпачі, а з глибокою вірою, щоб «єдиними устами і єдиним серцем» просити в Господа зцілення наших ран, сили вистояти у боротьбі та перемоги світла над темрявою. Сьогоднішній день поєднує кілька світлих подій. Ми втішаємося радістю п’ятої неділі після Христової Пасхи – Неділею Самарянки; з глибокою вдячністю вшановуємо наших матерів у День Матерів і водночас, як смиренні паломники, стоїмо перед ликом Пресвятої Богородиці, прославленої в Грушівській іконі, шукаючи розради й заступництва. Сьогоднішнє євангельське читання переносить нас під палюче сонце Близького Сходу, до стародавньої криниці патріарха Якова в місті Сихар. Уявімо собі цю сцену: полудень, найспекотніша пора, коли по воду зазвичай ніхто не приходить. Але саме в цей час до криниці наближається жінка. Вона прийшла опівдні не випадково… уникає людей, ховається від їхніх осудливих поглядів і шепоту поза спиною. Її життя розбите, пошматоване гріхом та численними розчаруваннями, адже, як скаже їй згодом Христос: «П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси» (Ів. 4, 18). Її серце нагадує пустелю, випалену болем відкинення та марними пошуками любові, де її неможливо знайти. І саме там, у точці її найбільшої самотності й сорому, на неї чекає Ісус Христос. Стомлений дорогою, Спаситель сідає біля криниці й робить крок, який ламає суспільні та релігійні бар'єри того часу. Він, Джерело всякого життя, звертається до цієї відкинутої жінки з проханням: «Дай Мені напитися» (Ів. 4, 7). Це акт неймовірного божественного смирення. Бог дозволяє Собі бути вразливим перед людиною. Він не з'являється з громом і блискавками, не моралізує і не звинувачує. Він просить у неї звичайної води, щоб через цю просту людську зустріч відкрити їй шлях до іншої води – «води живої» (Ів. 4, 10). У цьому діалозі розкривається глибока правда про людську природу. Самарянка спочатку мислить матеріальними категоріями: вона бачить перед собою звичайного юдея, оцінює глибину криниці й дивується, що в Нього немає посудини. Вона зосереджена на воді, яка тамує лише фізичну спрагу. Натомість Христос підносить її погляд у площину вічності. Він говорить про іншу спрагу – глибинну спрагу самого нашого єства, яка не дає нам спокою. Ми часто живемо з цією внутрішньою порожнечею, яку марно намагаємося заповнити кар'єрою, матеріальними благами, владою, стосунками чи швидкоплинними задоволеннями. Проте все це – мов та земна вода, про яку Господь каже: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити» (Ів. 4, 13). Святий Августин описує тугу за Джерелом Життя такими словами: «Ти створив нас для Себе, Господи, і неспокійне наше серце, аж поки не спочине в Тобі» (св. Августин, Сповідь, І, 1). Сьогодні ми покликані усвідомити цю правду: тільки Христос здатен втамувати спрагу нашої душі. Лише Він один є тим джерелом, із якого витікає Жива Вода – благодать Святого Духа. Адже Спаситель обіцяє: «Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, — не матиме спраги повіки» (Ів. 4, 14). Ця вода здатна наповнити нас так, що ми більше ніколи не відчуватимемо тієї руйнівної внутрішньої порожнечі. Ця правда набуває особливо значення сьогодні, коли наш народ проходить крізь горнило війни. Війна до краю загострює всі наші почуття. Перебуваючи «на дні криниці» власного болю, під обстрілами й у підвалах, оплакуючи втрату рідних і близьких, ми як ніколи гостро усвідомлюємо свою людську крихкість. Наша спрага – це і буквальна, фізична спрага наших воїнів у жорстких окопах, і нездоланна спрага за справедливістю, спрага за миром, спрага за тим, щоб побачити живими своїх синів і доньок. І в цьому стані ми вчимося розуміти, що жодні земні інституції чи людські гарантії не здатні дати нам остаточного, істинного миру. Христос, Який у найтяжчих муках на хресті вигукнув: «Спраглий Я!» (Ів. 19, 28), сьогодні стоїть поруч із кожним українцем. Він не просто спостерігає, а розділяє наш біль і стає співпричасником наших страждань. Він бере нашу зранену історію у Свої проколені руки й пропонує нам живу воду Своєї присутності, щоб ми не зламалися, щоб ми вистояли, і щоб наша надія ніколи не змарніла. Знову вдивляючись у постать самарянки, ми бачимо, як відбувається її зцілення. Христос відкриває правду про її життя, та робить це не як суворий суддя, а як милосердний Цілитель, який обережно торкається рани, щоб урятувати душу. Коли людина стає у правді перед світлом Живого Бога, спадають усі маски. І дивовижно: ця жінка не почувається приниженою. Навпаки, приходить глибоке полегшення, адже її найбільша таємниця, той багаторічний сором, з яким вона ховалася від людей, тепер винесений на світло Божої любові – і назавжди втрачає над нею владу. Євангелист Іван підкреслює одну надзвичайно важливу деталь: «Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто...» (Ів. 4, 28). Цей залишений глечик стає символом її минулого: її гріхів, страхів та душевних тягарів. Знайшовши Джерело Живої Води, вона більше не потребує старої, земної посудини. Вона сама стає носієм цієї життєдайної благодаті, справжньою благовісницею для свого народу, закликаючи інших: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» (Ів. 4, 29). Але як нам сьогодні навчитися залишати свої «глечики» страху та відчаю? Відповідь знаходимо в особі Пресвятої Богородиці. Свята Церква здавна іменує Діву Марію «Живоносним Джерелом». Вона є тією найдосконалішою і найчистішою посудиною, яка першою прийняла в себе Воду Живу – самого Сина Божого. У день Благовіщення архангел звістив Їй: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1, 35), так само і Вона стала першим живим храмом. І сьогодні ми з глибоким благоговінням звертаємо до Неї у молитві, благаючи розради. Скільки українських матерів нині повторюють хресний шлях Богородиці! Скільки жінок стоять сьогодні біля хрестів, на яких нещадна війна розпинає їхніх дітей... Їхнє материнство зранене жорстокістю цього світу. Пречиста Діва, чиє серце прошив меч болю, як і передрікав праведний Симеон (пор. Лк. 2, 35), як ніхто інший розуміє ці нестерпні материнські страждання. Вона невидимо стоїть поруч із кожною матір’ю, яка оплакує свого сина, поруч із кожною дружиною, що з тривогою чекає чоловіка з фронту, поруч із кожною дитиною, яка спрагло шукає маминих обіймів. Богородиця є нашою вірною Заступницею, і ми твердо віримо, що Її щира материнська молитва має нездоланну силу перед Престолом Всевишнього. Цей зв'язок між заступництвом Богородиці та нашим земним життям має живе втілення і на нашій рідній землі. Сьогодні ми зібралися у Грушеві, біля нашої святої криниці, яка стала для українського народу правдивим знаком невичерпного Божого милосердя. Понад два століття тому тут, над цілющим джерелом, височіла стара верба, на якій ще в 1806 році з'явилася ікона. Цей образ перетворився на справжній літопис Господньої ласки: на ньому зображено незрячу дитину, чоловіка на милицях і виведено проникливі слова очевидця: «Я бачу джерело чудес». Але ми пам'ятаємо і трагічні сторінки: коли в середині дев'ятнадцятого століття те дерево зрубали, а життєдайну криницю безжально закидали землею, на наш край впала страшна епідемія холери. І лише тоді, коли люди в щирому покаянні розчистили цілюще джерело та звели поруч дерев'яну церковцю, хвороба відступила Та чи не найгучніше голос Грушева пролунав у нашій новітній історії 26 квітня 1987 року – рівно через рік після страшної трагедії Чорнобиля. Тоді, у безпросвітній темряві радянського безбожництва, коли здавалося, що Церква назавжди загнана в підпілля, а народ приречений на духовну німоту, дванадцятирічна дівчинка побачила на балконі храму осяйну постать Пречистої Діви. Звістка про явління Богородиці в Грушеві прорвала стіну страху. До цього невеликого села, нехтуючи небезпекою та долаючи суворі міліцейські кордони, рушили десятки тисяч людей, щоб на власні очі стати свідками Божого чуда. Це було справжнє благовіщення нашої прийдешньої свободи. Мати Божа прийшла сказати своєму знедоленому народу, що він не сирота; що після радіаційного Чорнобиля та духовного національного поневолення більшовизмом неодмінно настане світле воскресіння. Саме тут, біля цієї святої криниці, українці зачерпнули тієї Живої Води віри, яка невдовзі вивела нашу Церкву з катакомб і подарувала нашій державі омріяну відновлену незалежність. Улюблені в Христі брати і сестри! Наше паломництво збігається зі світлим святом Днем Матері. Це чудова нагода знову скласти подяку Пресвятій Діві за Її повсякчасний материнський покров над нашою Церквою та всім українським людом. Припадаючи сьогодні до Небесної Неньки, прославленої в чудотворній Грушівській іконі, ми з глибокою довірою віддаємо своє життя і свою надію в руки всемилостивого Господа. Щиро благаємо Тебе, Царице Небесна, огорни своїм омофором наших мужніх захисників. Збережи їхні життя посеред пекельних боїв, відверни від них усяку ворожу смертоносну зброю. Захисти Своїм святим заступництвом волю, єдність та незалежність нашої виснаженої Батьківщини, щоб наш народ, вирвавшись із тенет війни, міг у мирі прославляти Пресвяту Тройцю. Виблагай для нас ласку пити з джерела Тієї Живої Води, яка дарує вічність. Навчи нас тамувати свою глибинну спрагу лише в Бозі. Допоможи нам стати справжнім живим храмом Святого Духа і поклонятися Небесному Отцю в дусі та правді, несучи це світло у сьогоднішній збурений світ. Вшановуючи нині велич Небесної Матері та Її заступництво, я хочу від усього серця привітати з Днем Матері кожну українську жінку. Благаю Воскреслого Спасителя, аби Він обдарував вас міцним здоров'ям, щедрими благодатями та довгоочікуваним миром. Нехай у ваших душах ніколи не згасає полум'я любові до Творця і до кожної людини. Нехай через вашу щоденну працю і християнський приклад Царство Боже проростає всюди, де б ви не були. Господи Ісусе Христе, невичерпне Джерело вічного життя! Зішли Свого Святого Духа на нашу рідну Україну і віднови обличчя нашої землі. Амінь. + Ярослав 10 травня 2026 року Божого,с. Грушів Детальніше...

Владиці Ярославу присвоєно звання «Почесного громадянина міста Дрогобича»

У середу, 6 травня, під час ІІІ пленарного засідання LХХVIII сесії Дрогобицької міської ради, депутатський корпус ухвалив рішення про присвоєння владиці Ярославу, єпископу Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, звання «Почесний громадянин міста Дрогобича». За відповідне рішення міські обранці проголосували одноголосно. Детальніше...

Владика Ярослав: Ми дякуємо Богові за те, що Він дав нашій Церкві такого великого світильника [фото]

У вівторок, 5 травня, з нагоди 90-ої річниці від Дня народження владики Юліана Вороновського, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, разом із духовенством та вірними здійснив паломництво до Свято-Успенської Унівської Лаври, де відслужив поминальні богослужіння за упокій душі владики Юліана Вороновського. Детальніше...

Владика Ярослав висвятив на священника диякона Богдана Мацьковича [фото]

03 травня, у неділю Розслабленого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький,очолив богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич і уділив священичі свячення диякону Богдану Мацьковичу. Детальніше...

Проповідь на неділею Розслабленого (2026)

Христос Воскрес!Дорогі в Христі драти і сестри! Дорогі брати і сестри, у сьогоднішню неділею Розслабеного ми продовжуємо роздумувати над пасхальною таїною – Воскресіння нашого Господа. Євангельське читання сьогоднішньої неділі звертає нашу увагу на саму основу християнської духовості – особу Ісуса Христа, нашого Спасителя. Це той справжній Богочоловік, приходу Якого чекав не тільки хворий при купелі, що з глибини свого зраненого і самотнього серця промовляє: „Немає чоловіка, який би мені поміг...” (Йо.5,7), але і все людство потребує Його спасительного оздоровлення. Адже Ісус прийшов, щоб принести Добру Новину убогим, терплячим та знедоленим проголошуючи своє післаництво такими словами: „Господній дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, випустити пригноблених на волю....” (Лк.4,18). Святе Письмо подає нам приклади того, як Христос сповнює своє післаництво у співчутті та милосерді над тими, хто потребував зцілення чи допомоги. Три євангельські слова, що їх ми часто чуємо в Євангелії, дуже гарно відображають ту повноту Божого світла і любові, з якою Христос приходить у темінь людських скорбот та страждань. Отже ми ще пам’ятаємо сумну атмосферу скорботи та плачу, що наповнила дім померлого Лазаря. Його найближчі оплакують гірку втрату дорогої людини, панує безнадія та сум. І тут Святе Письмо подає ці важливі і спасенні слова: «І тоді прийшов Ісус»... Хвора Теща апостола Петра, гірке досвідчення болю та страждання... І знову чуємо: «Тоді прийшов Ісус». Розгублені апостоли після Воскресіння, серед них апостол Тома, який не знаходить в собі сили, щоб повірити, бо був наповнений гіркими почуттями Страсної П’ятниці, нібито втратили Господа, на якого покладали надії… І далі чуємо: «І тоді прийшов Ісус». Рівно ж і сьогоднішнє Євангеліє оповідає нам про те, що на місце людської недолі, горя та смутку, тяжких людських стогонів та плачу приходить Той, «Хто прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк.19,10). Христос звертає свій Божественний погляд на одного чоловіка, про якого здається забули всі. Ось уже впродовж 38 років він тут лежить в надії на те, що колись прийде та хвилина, коли він дочекається чиєїсь допомоги, щоби діткнутися до цілющого джерела. Він терпить нестерпний біль, приниження та несправедливість. Адже тут були і заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогін хворих – справді важке та страшне місце. І Господь Ісус прийшов у це місце скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання. Адже шлях Христа – не просто співчувати людям та оздоровляти, Він сам стає одним із них, ступає шляхом приниження та добровільних страждань, і тим самим перевертає встановлений порядок: Він переконує людей не просто робити добро нужденним та терплячим, але бачити у них прихованого Бога, виявити їхню силу, котра також може зцілювати та звільняти. Мати – Церква, бажаючи слідувати за прикладом Христа, розуміє стогін болів та терпінь наших братів та сестер. Сьогоднішній день – неділя Розслабленого – є присвячений хворим. Бо справді є дуже важливим показати світові, що страждаючі не повинні бути відкинуті. Вони можуть нам багато об’явити, адже їхні страждання – це не тільки, як часто думають люди, якась кара за гріхи. Хоч слід признати, що дуже часто своїм неправедним та грішним життям люди самі себе карають різними хворобами та немочами. Про цей зв’язок між здоров’ям людини та неморальним життям дуже ясно вчить нас сьогодні Ісус, Котрий зустрівши оздоровленого вдруге в храмі і дуже чітко промовляє: «Ось ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося» (Йо.5,14). Отож, людські страждання можуть бути і цінністю для тих, кого вони дотикають, як і для всіх, хто зуміє побачити в них засіб до освячення душі через упокорення, через наслідування терплячого Христа, страждання якого стали спасенними для всього людства. Для багатьох це може стати доброю нагодою щоб більше довіритися Богові, але також, щоб побачити потреби не тільки власні, але і вміти послужити іншим у їхніх немочах. Це дуже гарно змальовує сьогоднішня євангельська оповідь, в якій нас найперше вражає те, що чоловік, який довгі літа страждає, розбитий тілесно і заламаний духовно, проте не знайшов нікого, хто б міг простягнути йому руку допомоги. Сьогодні мусимо визнати, що це стається і в наш час із багатьма людьми, до яких часто і ми залишаємося холодні серцем, не знаходимо помочі для тих, хто страждає хворобами, знаходиться у душевному відчаї, хто шукає і не може знайти свого шляху в житті, і врешті прагне світла – Живого Бога. Дорогі брати і сестри, кожен з нас часто стоїть зі своїми потребами та болями в притворі цілющого джерела. Ми чули про джерело в Єрусалимі, в котре кидалися розпачливі люди, але яке зрідка ставало цілющим, тільки тоді, коли ангел зрушував воду. Ми натомість маємо ті невичерпні та постійні джерела, в яких справді зможемо знайти допомогу. Найперше – це Слово Боже, в якому є все необхідне для духовного життя людини. Наше джерело – це також Свята Чаша – Пресвята Євхаристія, в якій черпаємо поживу життя вічного, це також і наша щоденна молитва, взаємна любов та пошана, гідне християнське життя – це ті джерела, з яких не поодинці, але кожен може користати щоденно. І врешті хочу сьогодні особливо підкреслити те, що всі ми дуже щасливі, адже можемо прибігати також і до того справді невсихаючого джерела помочі та материнської підтримки, котрою є для нас Небесна Мати. У цьому розбурханому морі життя нашою надійною спокійною пристанню, де можемо безпечно пережити шквал негараздів, є наша Пречиста Мати. Вона – стіна, охорона, щит і покров для своїх дітей, а передусім – спокій і домашній затишок дому Бога Отця, приготований для нас – дітей Марії. Тут знайдемо не тільки спокій від війни, хвороби та інших потрясінь, але й спокій власної душі і совісті. Не забуваймо про це джерело миру й якнайчастіше прибігаймо до Богородиці. В щоденному неспокої та турботах знайдімо хвилину, щоб помолитися біля Її ікони. То ж з повною довірою заносімо й ми наші молитви до Божої Матері, бо Вона щедро роздає свої материнські ласки для своїх синів і дочок, яких у Христі Господі прийняла на Голготі і не залишила у своєму Успенні. Дорогі в Христі, таким чином сьогоднішня євангельська благовість описує нам Боже милосердя. Вона показує нам нашого Бога як того, хто спішить до людини, більше того, є джерелом її життя і спасіння. У Церкві Ісусу залишив нам багато середників нашого визволення, користаймо з них щоб лікувати свої рани, ставати прощеними грішниками. Рівно ж, нехай відчуття Божої близькості в найважчих обставинах війни для нас буде силою, надією й ключем нашої перемоги. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 03 травня 2026 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Трускавці відбувся третій єпархіальний фестиваль-конкурс духовної пісні [фото]

Сьогодні, у народному домі м. Трускавця, завершився III єпархіальний фестиваль-конкурс духовної пісні «Радуйся, Маріє! Родина», організований з благословення владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького. Захід зібрав понад п’ятдесят колективів та виконавців із різних парафій Самбірсько-Дрогобицької єпархії.  Детальніше...

У Дрогобичі відзначили 20-ліття архиєрейської хіротонії владики Ярослава [фото]

29 квітня 2026 р. Б. у місті Дрогобичі відбулися урочистості з нагоди 20-ліття архієрейської хіротонії Преосвященного владики Ярослава, єпарха Самбірсько-Дрогобицького. Детальніше...

Глава УГКЦ привітав владику Ярослава Приріза з 20-літтям архиєрейської хіротонії

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава й Отець Української Греко-КатолицькоїЦеркви, привітав преосвященного владику Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, з нагоди 20-ліття його архиєрейської хіротонії. Детальніше...

Ваше Преосвященство, дорогий Владико Ярославе!

29 квітня 2026 р.Б. – 20-ліття архиєрейської хіротонії преосвященного владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. З цієї нагоди на адресу Ювіляра линуть численні вітання, зокрема від Глави УГКЦ, співбратів у єпископстві, представників цивільної влади… Духовенство, монашество і миряни Самбірсько-Дрогобицької єпархії також складають своєму духовному батькові щирі й сердечні вітання з нагоди цієї знаменної події. Детальніше...