2 вересня 2019 року в Дрогобицькій духовній семінарії стартував новий навчальний рік. Розпочався етап духовного та інтелектуального зростання для братів-семінаристів з урочистої Божественної Літургії, яку очолив о. Мирон Бендик, ректор семінарії, у співслужінні чисельного духовенства. Супроводжував богослужіння співом семінарійний хор "Оранта", регентом якого є о. Андрій Бунь, викладач семінарії.

1 вересня 2019 року у Римі розпочався Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Участь в Синоді беруть єпископи Самбірсько-Дрогобицької єпархії - владика Ярослав і владика Григорій. Перед початком робочих засідань владики спільно помолилися Молебен до Святого Духа та склали присягу. 

"Будуймо Україну Разом"- під таким гаслом 31 серпня в церкві Собору св. Івана Хрестителя смт. Верхнє Синьовидне на Сколівщині відбувся інтерактивний тренінг.

Гордістю і окрасою парафії Введення в храм Пресвятої Богородиці (с.Колпець) є церковний хор, який цього року святкує своє 20-річчя. 26 серпня в рамках святкування ювілею відбулась парафіяльна проща хористів та їхніх односельчан. У цей день у величному Соборі Різдва Пресвятої Богородиці у м. Новий Розділ служилась урочиста Служба Божа, яка супроводжувалась величним та піднесеним співом нашого церковного хору. Жіночі та чоловічі голоси зливалися воєдино, линули схвильовано та урочисто до всіх куточків храму, піднімаючись високо до купола і спонукаючи серце кожного небайдужого християнина битися прискорено.

28 серпня, на празник Успення Пресвятої Богородиці, храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора відвідав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. У співслужінні місцевого духовенства архиєрей очолив святкову Божественну Літургію. У цей день у місцевому храмі, де знаходиться Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, відбулася загальноєпархіальна проща.

Всесвітліші та Всечесніші отці!

Дорогі у Христі брати та сестри!

Слава Ісусу Христу!

Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці Марії зібралися ми всі сьогодні тут, у Самборі, біля чудотворної Її ікони, щоб осмислити особу Пресвятої Діви й отримати благодать, так необхідну для нашого духовного життя та щоденної діяльності.

Ще кілька днів тому, святкуючи свято Преображення ГНІХ, ми думками линули на гору Тавор, споглядаючи з апостолами славу сяючого Божества нашого Господа, а сьогодні мисленно ступаємо до Гетсиманії - до гробу де було покладене тіло Божої Матері. Успіня Богоматері є таїнственною подією, як і таїнственним було все Її земне життя, про яке не так багато розповідається в Євангелії й апостольських писаннях. Однак із цих скромних відомостей із Священного Писання та Передання, які довідуємося про неї, можемо почерпнути багато чого натхненного й корисного кожен для своєї життєвої ситуації й свого духовного життя.

Нещодавно в святі Преображення Господнього ми роздумували над майбутнім преображенням людського життя, яке нам прообразив Христос Спаситель. А сьогодні, в День Успення Пресвятої Богородиці, ми споглядаємо торжественне преображення смерті – з трагічної розлуки в мирне переставлення – сон. Успення – подія, коли Богородиця покидає земне життя, але Церква вчить нас не сумувати в цей день. Не випадково сьогодні завершується Успенський піст. Це – свято радості, адже в Успенні Богородиці з особливою урочистістю проявилася сила Господа нашого Ісуса Христа, Який Своєю смертю і Воскресінням зруйнував жало смерті і з страшної та болісної події зробив її для своїх вірних послідовників мирним переходом до вічності. Наприкінці свого земного життя, коли Господь покликав у вічність свою Матір, Богородиця спокійно переставилася на небо. Старослов’янське слово «успення» добре передає суть цього переставлення – воно було як сон.

Святий Іван Дамаскин пояснює нам це таїнство Прослави Пречистої Богородиці кажучи: «Годилося, щоб Той, хто зберіг її Дівицтво при Своїм народженні, зберіг її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби та, що в обіймах своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, яка бачила свого Сина на хресті та серце якої прошив меч болю, що їх вона не зазнала при народженні Ісуса Христа, аби вона оглядала Його, що сидить по правиці Отця». Також про це пророкував і псалмопівець Давид кажучи: «…праворуч тебе стоїть цариця в золоті офірськім» (пор. Пс 45, 10).

Однак після свого переходу до небесного життя Мати Божа не покинула нас. Якщо за свого земного життя Вона заступалася за людей перед Своїм Сином, як про це нам розповідає євангельська подія в Кані Галилейській, то після свого успення Пресвята Діва стала ще більш могутньою Заступницею і Покровителькою за людський рід, справді Матір'ю всього християнського світу. Ще на Голготі, «бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до Матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось Матір твоя» (пор. Йо 19, 26-27). Марія є Матір’ю учнів Христа, а вони є Її дітьми. Вона знайде своїх дітей серед тих, які будуть розділяти Її безмежну віру і довір’я Богу, серед тих, які будуть тривати у довір'ї до Ісуса Христа Її Сина аж до кінця. Учень присутній під хрестом є уособленням всіх улюблених учнів Ісуса. Марія приймає цей дар загального материнства, і Успення не позбавляє її материнства над кожним віруючим, а лише переходить у стан неустанного молитовного заступництва. У документах ІІ Ватиканського Собору читаємо: «Материнство Марії триває безперервно, починаючи від тієї згоди, що її вона дала в Благовіщенні й яку потвердила без вагання під хрестом, та триватиме аж до вічного удосконалення всіх вибраних. Бо, взята на небо, вона не занехаяла цього спасительного завдання, але його продовжує різнорідним своїм заступництвом у виєднуванні нам дарів вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю дбає про братів Сина свого, що знаходяться ще на шляху та в різних небезпеках і журбах, доки не дійдуть до щасливої батьківщини» (Про Церкву, 62).

Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а відтак є Матір’ю кожного і кожної з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвернеться від них у скорботі. У цей важкий для нашого народу час, сповнений нещасть, негараздів, страждань і скорботи через військові дії, економічні негаразди та політичну загрозливу непевність, нам так потрібна Її допомога. І ми можемо радіти, що перед Божим престолом ми маємо заступницю – Пресвяту Богородицю, нашу Матір, котра невтомно молиться за нас перед лицем Всевишнього. А тут, у Самборі, перед її чудотворною іконою маємо особливе місце, бо тут наше благання буде вислухане, як це ставалося у багатьох випадках впродовж століть, про що свідчать стіни цього древнього храму.

Спогадуючи, дорогі браття і сестри, блаженне Успіння Богоматері, ми повинні подбати про те, щоб і себе гідно підготувати до смерті, щоб зустріти її не з острахом, але з радістю. Як досягла настільки блаженної кончини Пресвята Діва? - Чистотою цнотливості, строгістю стриманості, витривалістю в молитві, смиренням і терпінням у важких обставинах, сподіванням та довірою на Божий Промисел. Тому наслідуймо приклад Богоматері, ступаймо шляхом, який веде до життя вічного.

Цей шлях – не є легкий, але він – певний. Ним ступати нас закликає Христос: «Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять. Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі» (Мт.7,13-15). Шлях цей і дорогу накреслює нам наша Мати-Церква. Церква, якою провадять правдиві пастирі, а не лжепророки і вовки в овечій шкірі. Церква, яка побудована на Петрі-скелі, а тому ворота адові її не подолають (пор. Мт.16,18). Цього року ми відзначаємо 30-ліття виходу та легалізації нашої УГКЦ з підпілля – періоду переслідувань і випробувань. Це справді була, скажемо по-євангельському, «вузька дорога»; нелегко було нею ступати. Тодішня безбожна система пропонувала дорогу широку, але вона вела в нікуди. Церква наша вистояла у цьому атеїстичному буревії, бо побудована на Петрі-скелі.

Ця Правдива Церква не тільки запевняє нам вірний шлях до спасіння, але й, як показала її тисячолітня історія, є надійним провідником українського народу у його суспільно-політичному житті. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, психіку, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква оберігала наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окрема нація, що не розплилися в чужому морю –  все це завдячуємо головним чином УГКЦ. Наша Церква будила національну свідомість українців, стояла на захисті української мови, народжувала патріотичну інтелігенцію. Вона компенсувала структурну неповноту українського суспільного життя, зокрема відсутність держави. Вся історія Української Греко-Католицької Церкви – це боротьба за національну самобутність і національне та духовне відродження народу. Результат її діяльності – це збереження національної ідентичності й української духовності мільйонами українців на батьківщині та на поселеннях сущих.

Сьогодні, коли відзначаємо 30-ліття виходу та легалізації УГКЦ з катакомб, маємо пам’ятати про цю велику роль нашої Церкви, збудованої на Петровій скелі. Це додасть нам впевненості перед лицем нових загроз і викликів, які посилає нам теперішній світ з його новітніми безбожними ідеологіями гендеру, які під благими гаслами ховають свою жахливу антилюдську та смертоносну суть. Як добрі християни ми знаємо, що наша Церква є нашою духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, але як свідомі українські громадяни маємо зробити все, щоб вона продовжувала залишатися підґрунтям державності, школою українського патріотизму та національної свідомості. Тому дбаймо, щоб християнська благовість звучала у наших школах, університетах, у війську! Пам’ятаймо вислів св. свмуч. Кипріяна Карфагенського, який говорив: «Не може мати Бога за батька той, хто не має Церкву за матір»!

Сьогодні перед чудотворною іконою тут у Самборі молімося до Матері Церкви і Матері нашої – до «в молитвах невсипущої Богородиці і в заступництвах незамінного уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці благословить подальший розвиток нашої Церви, а ми схиляємо голови перед усіма тими, які твердо вірили і боролися за те, щоб Церква воскресла з руїн та відродилась на українській землі оновленою та укріпленою Божою силою. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до Її Сина а Бога нашого, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

28 серпня 2019 року Божого,
м. Самбір

З 23 по 25 серпня парафіяльна молодь смт. Верхнє Синьовидне та с. Дубина здійснила паломництво до Гошівського монастиря. Понад 50 прочан взяли участь у цьогорічній пішій прощі, яка проходила мальовничими плаями, лісовими стежками, гірськими пагорбами.

Зі словами солідарності й співчуття владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, звернувся в листі адресованому Міському голові м. Дрогобич Тарасу Кучмі.

Завершився дитячий табір «Стежина добра» у Центрі душпастирства священничих та монаших покликань, що знаходиться в с. Надиби Самбірського району. Табір організовувала парафія Вознесіння ГНІХ с. Верхній Дорожів, що на Дрогобиччині та тривав він із 20 по 23 серпня 2019 року. Діти мали змогу цікаво, змістовно та весело провести літнє дозвілля.

24 серпня, у День Незалежності України, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича відбулась Божественна Літургія, яку очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічники Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та місцевого духовенства. Зі словом проповіді до вірних звернувся владика Григорій.