У Дрогобичі під час Хресної дороги вірні роздумували над словами Митрополита Андрея Шептицького [фото]

15 березня, у Хрестопоклінну неділю, в Дрогобичі відбулася процесійна хода вулицями міста, під якої вірні молились Хресну дорогу. Участь у молитовній ході взяв владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, місцеве духовенство й велика кількість мирян.  Детальніше...

У Дрогобичі вшанували роковини Тараса Шевченка [фото]

9 березня приміщенні Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича відбувся урочистий вечір присвячений 201-й річниці від дня народження Т.Г.Шевченка. Детальніше...

Слово з нагоди святкування 201- річниці від дня народження Т.Г. Шевченка

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади!Улюблені у Христі брати і сестри! Сьогодні ми вшановуємо 201-річницю від дня народження великого сина українського народу Тараса Шевченка. Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише пригадати, що вже в кінці XIX - в першій половині XX століть практично в кожній українській хаті був портрет великого Кобзаря. Це свідчить про те, що Шевченко зробив велетенський вплив на уми і серця українців. Хоч він не був політиком, проте на його ідеях виховувались і виховуються громадські організації і народ в цілому. Він не був полководцем, але його слово мобілізувало і мобілізує мільйони українців до боротьби за власні права і свободи та людську гідність. Згадаймо хоча б минулорічний майдан – Патріарх української літератури був дуже виразно присутній на «революції гідності» нашого народу. Він не прагнув бути пророком, проте своїм могутнім словом як Мойсей вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обітуванної. Знедоленому безправному українському народові необхідний був великий муж, речник, патріарх, подвижник і пророк, таким став Тарас Шевченко. Це поет, даний Богом, його слово було і є «воістину гуком воскреслої труби архангела”, пише Куліш у “Спогадах про Шевченка” і називає його національним пророком. Пророк бачить те, чого інші не добачають. Пророк передбачає майбутнє але передусім пророк розмовляє з Богом і виголошує його істини перед лицем народу. Він не був дипломатом, але своєю відомою по всьому світі творчістю здобув для України та українців належне визнання та пошану. Творчість Тараса Шевченка - надчасовий, вічноживий скарб світової культури. Вона стала невід'ємною частиною багатьох національних культур та має неабияке значення у світовій літературі. Популярність Шевченкових творів особливо бурхливо зростала в час національно-визвольних змагань різних народів. Твори українського генія перекладені на різні світові мови. Він не був церковним проповідником, але своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами вже кільканадцять десятиліть вчить нас молитися. Протягом усього життя Шевченко молився, брав участь у богослужіннях, про що свідчить хоча б фрагмент листа до Варвари Рєпніної, писаного вже із заслання 28 лютого 1847 року: «Вчора просидів я до ранку і не міг зібрати думок, щоби закінчити листа; якось-то беззвітне почування оволоділо мною. Перед благовістом до заутрені прийшли мені на думку слова Розп’ятого за нас, і я немовби віджив, пішов на утреню і так радісно, чисто молився, як, здається, ніколи раніше. Тепер я говію,– писав поет,– і сьогодні прийняв святі тайни, хотів би, щоб усе життя моє було так чисте, прекрасне, як сьогоднішній день.» Молитва – це невід'ємний елемент поклоніння Богу, який завжди характеризував український народ та був, безумовно, присутній і в житті Шевченка. Відомо, що Великий Кобзар вже з дитинства знав Святе Письмо і був вихований у релігійному дусі. З-посеред біблійних книг йому особливо імпонував Псалтир. Зараз у незалежній Україні по-новому відкриваємо релігійні мотиви його творів, які чи то спотворювалися, чи то замовчувалися імперсько-більшовицькою пропагандою в різні часи. У творчості поета молитва має віршовану форму. У своєму діалозі з Богом Шевченко часто обирає позицію старозавітного молільника, переживає за важку долу свого народу, нарікає на суспільні негаразди або страждання окремої людини, зокрема власні. Показовою в цьому плані є добірка його молитовних гімнів у „Давидових псалмах”, якими він наслідує форму біблійних псалмів. Ось приклад Шевченкової псаломної молитви: Помолюся ГосподевіСерцем одинокимІ на злих моїх поглянуНезлим моїм оком(Т. Шевченко, Давидові псалми, 53). В умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор – московія, вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка. Згадаймо, як він писав: Борітеся — поборете,Вам Бог помагає!За вас правда, за вас славаІ воля святая!(Т. Шевченко, Кавказ) У ці непрості для нашої Батьківщини дні нас має надихати «патріотична молитовність» Шевченка: Свою Україну любіть,Любіть її во время люте,В останню, тяжкую минутуЗа неї Господа моліть.(Т. Шевченко, Чи ми ще зійдемося знову?..) Актуальним для нас є й заклик Шевченка до єднання в ім’я утвердження нашої незалежної України: Обніміте ж, брати мої,Найменшого брата, –Нехай мати усміхнеться,Заплакана мати.…Обніміться, брати мої,Молю вас, благаю!(Т. Шевченко, І мертвим, і живим, і ненародженим). Український народ, душа якого є християнською, не повинен ні в якому разі забути цих релігійно-патріотичних мотивів творчості Великого Кобзаря і на них будувати основи своєї державності. Як і Шевченко, ми також маємо твердо покладатись на Бога, щоб дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли: Врага не буде, супостата,А буде син, і буде мати,І будуть люди на землі.(Т. Шевченко, Т. Шевченко, І Архімед, і Галілей) +Ярослав 9 березня 2015 року Божого,м. Дрогобич, Муздрамтеатр Детальніше...

У Дрогобичі відзначили 200-ліття від дня народження о. Михайла Вербицького [фото]

5 березня, у приміщенні Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича відбулася ювілейна академія «Митець з іконою в душі» з нагоди 200-річчя від дня народження композитора, диригента, громадського діяча о. Михайла Вербицького. Організаторами заходу виступили Дрогобицька міська рада та Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ. Детальніше...

Вступне слово на відкритті заходів з нагоди 200-тої річниці від дня народження о. Михайла Вербицького

Cлава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади.Шановні учасники ювілейних урочистостей! Мені дуже приємно сьогодні бути присутнім на цьому важливому заході – вшанування пам’яті автора музики українського державного гімну о. Михайла Вербіцького. Хочу подякувати організаторам цих святкувань, які незважаючи на те, що наша держава переживає непрості часи російської збройної агресії, змогли організувати і сьогоднішню ранішню Літургію у виконанні нашого славного хору «Легенда», і цю святкову академію. Дуже важливо посеред канонади гармат не втратити почуття прекрасного. А це прекрасне являє нам наша українська культура, яку вороги нашого народу віками намагалися знищити. Це прекрасне видобував з української душі і клав на нотний стан й композитор о. Михайло Вербицький, 200-ту річницю народження якого відзначаємо 4 березня 2015 р.Б. Думаю, що сьогодні багато буде сказано про музичну творчість о. Михайла Вербицького. Тому не хочу повторювати те, що говоритимуть фахівці. Натомість мені як представнику духовенства вартувало б звернути увагу на наступне. Михайло Вербицький був греко-католицьким священиком, походив зі священичої сім’ї (його батько - священик), члени його ширшої родини були духовні особи (тіточний брат – владика Іван (Снігурський), єпископ перемишльський). Як це характерно для тих часів, коли наш народ не мав власної держави, то священики УГКЦ були не лише його духовними провідниками, але й національними будителями. В священичих родинах плекалася українська культура, розвивалося українське слово, лунала українська пісня, виховувалися національні лідери… Зараз ми щораз більше відкриваємо для себе провісника національного відродження о. Івана Могильницького, будителя українського духу о. Маркіяна Шашкевича й інших священнослужителів, які в ті часи були чільними представниками тоді не чисельної саме української інтелігенції. Для мене це є ознакою чогось глибшого: біля джерел української культури стоїть духовне життя, фундаментом української ідентичності є духовність українського народу. Недаремно, як це показує наша недавня історія, вороги української незалежності нищили українську Церкву: адже значно легше є маніпулювати бездуховним натовпом. Хто знає минуле, добре розуміє, чому й сьогодні УГКЦ є так атакована північним сусідом. Запитаймо себе: наскільки автентичною буде українська культура, позбавлена своїх духовних витоків? Не можна, як каже наша приказка, рубати гілку, на якій сидимо. Зараз, коли ми в умовах української незалежності плекаємо українське мистецтво, музику, пісню, літературу і т.д. не сміємо віддалятись від наших духовних джерел. Плекаймо побожного духа і тоді нам не забракне достойних патріотів, поетів, композиторів, митців… Тому я з великою охотою відгукнувся на ініціативу взяти участь у цьому важливому заході на вшанування о. Михайла Вербицького – священика, який є автором музичного символу нашої держави. Фахівці називають його «мужем високого таланту, Композитором з великої букви, патріярхом західно-української професійної музики». Він працював зі священичим патріотизмом і з повною самопосвятою, надаючи поетичним творам красу невмерущої пісні. о. Вербицького вважають дійсним творцем хорового співу, солоспіву, вокальних ансамблів, музики для театральних вистав, увертюр для симфонічної оркестри та численних церковних композицій. Кажуть, що його головною заслугою було розбудження музичного руху в Галичині. Проте думаю, що своєю невтомною працею о. Михайло популяризував не лише музику, але й галицьке українство, яке в ХІХ ст. було затиснуте польською та російською мовами та ворожо наставленим москвофільством. Ще донедавна о. Михайло Вербицький був для нас зовсім невідомим. Про його смерть згадав лише один часопис, помістивши невеликий некролог про те, що 9 грудня 1870 р. численне духовенство Яворівського та близьких деканатів брало участь у похороні в селі Млинах його пароха о. Михайла Вербицького – забутого, але високо Богом обдарованого Композитора церковного і світського співу, добре відомого також ревнителя богослужіння. Небагато людей за часів Радянського Союзу знали про існування гімну «Ще не вмерла Україна», не говорячи вже й про те, що автором його музичної композиції є священик Української Греко-Католицької Церкви. Згодом, вже за незалежної України, 12 квітня 2005 за участю Президента Віктора Ющенка в с. Млини (тепер - Польща) було посвячено пантеон над могилою о. Вербицького. А вчора я повернувся з с. Млинів, де під патронатом Президента Республіки Польща Броніслава Коморовського за участю Глави й Отця нашої Церкви Блаженнішого Святослава та греко-католицьких єпископів України й Польщі відбулися святкові заходи на вшанування 200 – річчя від дня народження о. Михайла Вербицького (1815-1870) та 150 – ї річниці першого публічного виконання національного гімну України. Так що цей великий син українського народу потрохи знаходить визнання серед своїх нащадків. Проте думаю, що навіть на 24-ій річниці відновлення української незалежності буде надто сміливим сказати, що ми вповні відкрили для себе особу о. Михайла Вербицького, як автора численних музичних композицій та першопрохідця професійної музики Галичини. Переконаний, що сьогоднішня подія – ще один вклад у донесенні до широкого загалу знань про духовні джерела української музики. Тому ще раз дякую ініціаторам та організаторам цього святкового заходу у м. Дрогобичі. Нехай Господь щедро всіх благословляє! +Ярослав м. Дрогобич, Муздрамтеатр5 березня 2015 року Божого Детальніше...

У Млинах вшанували автора Гімну України отця Михайла Вербицького, священика УГКЦ

4 березня в с. Млини Ярославського повіту (Республіка Польща) відбулися урочисті заходи з відзначення 200-річчя від дня народження отця Михайла Вербицького та 150-річчя від першого публічного виконання Гімну України. Організатором заходів у Млинах була Перемишльсько-Варшавська архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви. Детальніше...

Владика Ярослав в ІІ-у річницю смерті владики Юліана Вороновського: "Владика Юліан словом і ділом був відважним проповідником Христової віри" [фото]

Владика Юліан Вороновський не тільки зберігав та плекав Христову віру у власному житті, але й словом і ділом був її відважним проповідником. Такими словами охарактеризував постать першого єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, який 28 лютого в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича очолив поминальну Літургія за покійним владикою Юліаном Вороновським. Участь у богослужінні взяв владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, духовенство, семінаристи та вірні єпархії. Детальніше...

Слово владики Ярослава в ІІ-у річницю смерті владики Юліана (Вороновського)

Слава Ісусу Христу!Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі семінаристи, улюблені в Христі брати і сестри. «Правилом віри… явила тебе твоєму стадові всіх речей істина…». Саме ці слова тропаря з богослужіння святителя спливають на думку, коли згадуємо упокоєного в Бозі владику Юліана (Вороновського). Блаженної пам’яті владика Юліан відійшов по вічну нагороду 28 лютого 2013 року Божого, сьогодні ми вшановуємо другу річницю його переставлення. Він прожив нелегке життя – під трьома різними чужими політичними режимами: польським, німецьким та більшовицьким, і лише в останній третині виділених йому Господом років втішався даром, який Господь послав народу, який він так любив, - незалежною Україною. Владика Юліан щиро вболівав за долю українського народу, часто промовляючи: «Я готовий терпіти, лише б моєму народові було добре». Віра владики Юліяна зародилась в простій та побожній українській родині, яка крім нього виховала ще одного священнослужителя – блаженної пам’яті ієромонаха Василя. Віра його надихалась прикладом власних близьких родичів, які були вірними синами та дочками своєї Церкви. Віра його молитовно кріпла в монашій студитській спільноті, до якої він вступив у 1958 р. Віра його ставала свідомішою та осмисленішою під час інтелектуальних студій у державних та духовних закладах освіти. Віра його розвивалась у товаристві підпільних священнослужителів, монашества та мирян у часи, коли признатись у тому, що ти є вірним Христовій Заповіді «Щоб усі були одно» (пор. Йо.17, 21), означало стати об’єктом не тільки насмішок та підозрінь, але й переслідувань та ув’язнення. Віра його завжди живилась молитвою, з якої він сам черпав сили для свого душпастирського служіння і до якої не припиняв заохочувати всіх оточуючих. Владика Юліан не тільки зберігав та плекав Христову віру у власному житті, але й словом і ділом був її відважним проповідником. Віра його надихала та скріплювала тих, хто був поряд з ним. Віра його допомогла нашій Церкві воскреснути в кінці 80-их – на початку 90-их років. Віра його допомагала Церкві ставати з колін, коли у 1990 р. в надзвичайно важки умовах відновлювалась Львівська Духовна Семінарія, якої він був ректором; коли у 1994 р. він очолює та починає розбудовувати новостворену Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію; коли створює Катехитичний Інститут та Дрогобицьку Духовну Семінарію; коли освячує новозбудовані рукотворні храми та коли робить все, щоб оновлювались храми людських душ. Його віра у великі перспективи розвитку нашої Церкви, яку він виражав чи не на кожному засіданні Синоду Єпископів, закликаючи не припиняти боротись за визнання Патріархату, сьогодні скріплює та надихає до активних зусиль кожного вірного УГКЦ. Життя владики Юліяна – це книга Божої любові, яка була відкрита і доступна для кожної людини. Гортаємо в нашій пам’яті сторінки життя Владики Юліяна і зауважмо, як сильно перегукується це життя із Божим словом про Любов: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усе перетерпить. Любов ніколи не минає» (1 Кор, 13, 4-8). Це все – про нього. І в цій любові – справжня його велич. В першу чергу – любов до Бога, до Церкви, до рідного народу, до кожної людини. Кажучи словами Апостола Павла, блаженної пам’яті архиєрей Юліан «боровся доброю борнею, біг скінчив – віру зберіг» і тепер йому приготований «вінок справедливости» (пор. ІІ Тим.4,7-8). Молячись за упокій цього мужа молитви, ми одночасно благодаримо Господа за ті великі діла, які Він через подвиг віри нашого дорогого владики здійснив для нашої Церкви та Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Сьогодні його немає серед нас фізично, але ми віримо, що він разом з нами молитовно предстоїть перед Престолом Всевишнього на Небесній Літургії. Ми молимось за нього, але одночасно звертаємось до нього, просячи, щоб він не переставав бути таким же ж ревним молільником за свій народ, яким він був і під час свого земного життя. Амінь. + Ярослав 28 лютого 2015 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

«Дозвольте разом з вами предстояти сьогодні у Богоспілкуванні, вимолюючи миру, благодаті, світла і добра для нашого народу», – владика Ярослав під час Божественної Літургії в Римі

У неділю, 15 лютого, в день Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа, святкову Божественну Літургію в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі звершив Преосвященний Владика Ярослав (Приріз), правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. Детальніше...

Владика Ярослав: Для успіху в молитві потрібна віра в Божу могутність та надія на Його милосердя

Молитва повинна бути виявом глибокої віри в Божу всемогутність та сповнена духом надії на Бога, і Його милосердя. Про це 1 лютого сказав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, під час Божественної Літургії у Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Під час богослужіння архиєрей уділив священичі свячення диякону Олегу Турківу. Детальніше...