SDE

Вам пощастило…

№12 (202) грудень 2011 _ Дмитро НАКОНЕЧНИЙ
Друк E-mail
Ілюстрація
"Роздуми перед монітором" / авторська колонка Дмитра НАКОНЕЧНОГО
Пустеля – помітна відсутність води... Лікарня – відчувається пустка чиєїсь душі... Змокріле від поту та сліз ліжко – потреба в турботі... Цвинтар – зазвичай асоціюється із безнадійністю та безтурботністю... Порожній у літній час головний міський майдан – потреба у солідарності? А чи усі ці питання турбують тих, хто, можливо, зараз лежить хворим у ліжку, чи, можливо втратив роботу та «ловить гав», або ж сидить на стільці і завиває циганські наспіви у фольклорному стилі і водночас простягає пластиковий контейнер із монетами. Тут важко дати однозначну відповідь, проте ми, люди, постійно перебуваючи в процесі створення чогось, зазвичай забуваємо себе. Забуваємо, що усе, створене нами, не належить нам, але є для нас. Ідемо на роботу наче на каторгу, хоча можемо і не ходити. Нарікаємо на когось чи на щось, хоча лише ми здатні це виправити чи відремонтувати. Шукаємо себе в очах іншої людини, але там лише туман, і коли він розсіється, відомо лише власнику дзеркала душі. Намагаємось заснути, але сон чомусь не приходить. А може, сон - це воно?

Скільки б не писалось, але уся наша писанина, мабуть, не вплине на життя тої одинокої і, можливо, вельми знедоленої літньої жінки, котра, сидячи на одному із тротуарів львівського проспекту Чорновола, щовечора просить милостиню. Чомусь ані «перший вологий» львівський сніг, ані повна відсутність потенційних копійчаних донорів не спонукали її залишити «робоче місце». Можливо, це була її остання ніч, а можливо, таких ночей буде ще більше. Можливо до неї завітає шанувальник Святого Миколая із пропозицією змінити спосіб життя, або ж її вивезуть у більш тепле та грошовите місце. Про це, мабуть, знає хтось, але не ми. Ми й надалі житимемо певними здогадками, власними життєвими псевдо, кредо чи стереотипами.

Проте нам пощастило. Зокрема тим, хто тримає у руках черговий номер нашого часопису. Значить ми живі. Ми йдемо правильною дорогою. Ми прагнемо конкретних та справедливих змін у нашому житті, а відтак у житті нашого суспільства. Нам, мабуть, пощастило й тому, що ми не лише про це мріємо, думаємо, але у певний спосіб намагаємось втілювати у життя. Звісно, кожен відповідно до своїх можливостей, проте ми діємо. Ми читаємо. Ми вчимось. Ми запитуємо. Ми втілюємо. Ми... Роблячи усе це, стаємо КИМОСЬ. Звісно, можемо і спокуситися бути КИМСЬ, адже це вже певний статус.. Певною мірою це постійне неадекватне ставлення до нас нашого оточення. Це... Зрештою, кожному відомо, що його болить, коли він, нарікаючи на людей із телевізора, й сам не проти трішечки побувати у «їхній шкірі». Статус і слава, що ще потрібно мерцям? Ну і трохи свіжої земельки. А люди? Люди зрозуміють, бо вони, як і ми, також шанують лише статуси, а не одні одних.

Хочете цього чи ні, але саме чудо життя чи, власне, чуда у нашому житті, суперечать такому щастю. Є люди, які бачать людину в людині. Котрі, витрачаючи власний час і сили, допомагають напівмертвим стати з рукотворних могил та бути світилами для інших. Тут працює благодатна каса взаємодопомоги. Тут спільно із Небесним Отцем поглиблюється віра та надія у теперішній день, та творяться діла для завтрашнього дня. І саме тут, нам пощастило і щаститиме, бо ми добрі. Як колись добрим був Миколай. Хай щастить завжди бути добрим.

banner

Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори