Владика Ярослав: Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі

22 грудня, в неділю Святих Отців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2024)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Свята Церква поступово приготовляє нас до великого свята літургійного року – Різдва Христового. Це приготування розпочали ми ще місяць тому – передріздвяним постом Пилипівкою. Минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї згадуємо Святих Отців. Рівно ж сьогоднішня неділя перед Різдвом Христовим є завершальним етапом підготовки до великого свята народження в тілі Господа нашого Ісусу Христа, величної подію в історії спасіння, якою започатковується Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт був угодою між Богом і Його народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягарів гріха, мовлячи до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо гріхопадіння прародичів зробило людській рід особливо уразливим до зла. Цю людську трагедію cвятий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є воланням усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. За рiзних обставин цією вірою Отці Старого Завіту жили i перемагали. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі, як про це описує апостол Павло: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40).   В сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Святий євангелист Матей поділяє книгу родоводу Ісуса Христа на історію очікування в чотирьох періодах: говорить про час до Авраама, відтак час між Авраамом та Давидом, між Давидом і часом Вавилонської неволі, а далі – до народження на землі Спасителя світу. Іншими словами, святий Матей наче вводить нас таким прологом в Таїнство народження Ісуса Христа, показує Хто є Той, Якого ми очікуємо побачити у Різдвяну ніч у бідному вертепі в яслах на сіні, і дає відповідь – це є Месія. Він є Той, хто сповнить усі сподівання і очікування всієї історії старозавітного Ізраїля. Він є Той, хто буде сповненням обіцянки Бога Авраамові, що у його потомстві будуть благословенні всі народи. Він є Той, хто народиться з дому Давида, як «паросток з пня Єсея», буде сповненням того завіту, який уклав Бог з царем Давидом, кажучи, що потомок його отримає царство, «якому не буде кінця». А пророк Ісая, який був благовісником слова Божого в часи Вавилонської неволі, сповіщав прихід Спасителя не тільки для Ізраїля, але й для цілого світу. Іншими словами, Той, Хто має народитися, є сповненням надії, походить з дому царя Давида, є Месією, в якому Господь Бог сповняє все те, що Він говорив і обіцяв протягом усієї історії Старого Завіту. Прихід Месії засвідчують більше 300 незвичайних пророцтв у Старому Завіті, що стосуються Його життя і діяння. У цьому родоводі Ісуса Христа ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді людина відверталася  від Бога. Коли ж народ виявляв знаки покаяння, Бог продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. У темряві різдвяної ночі народжується світло життя – Дитятко Ісус, і осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч нашого сьогодення і хоч як лякав би нас морок, неодмінно настає світанок, і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають. Дорогі у Христі! Кілька років тому світ належно не відреагував на акт російської агресії та анексію Криму. Московія повірила, що може робити все, що заманеться, однак зустріла спротив народу України. Вже третій рік як Україна занурена у полум’я оборонної війни від повномасштабного нападу російського агресора. Наше життя радикально змінилося. Тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці часто поглинає пітьма. В цей спосіб московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців. Наші воїни – брати і сестри захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця, і Він завжди допоможе нам! Бо ж у Євангелії від Йоана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі тягарі. Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він Сам – Господь наш Ісус Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог!  З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. Однак, часто ми сприймаємо Ісуса виключно як історичну постать минулого; як того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». Тож у ці дні війни агресора московії проти нашого народу, як ніколи, ми потребуємо пам’ятати, що «Бог з нами», Він близько до кожного з нас, і Його правда переможе! Нехай наш воплочений Спаситель у своєму Різдві надасть змісту і сенсу всім нашим зусиллям захистити життя, цілісність і суверенітет нашої держави. Нехай здійснить усі наші очікування, які ми в молитві до Нього представляємо. Нехай це Різдво буде моментом великої радості всього народу, якої в нас ніхто не зможе забрати. Тож не переставаймо бути носіями Доброї новини надії, любові та радості. З особливною вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, наше воїнство, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому ми святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні, яка стоїть, молиться і бореться. Нехай у цей радісний Різдвяний час благодатна близькість Бога наповнює ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові та своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 22 грудня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2024)

Надіятися буду на Господа,і Він спасе мене: Бо з нами Бог.Велике Повечір’я Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Цими днями святкуємо величну подію Історії спасіння – Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Приготовані сорокоденним передріздвяним постом,ми нині радіємо, босповнилися тисячолітні прагнення старозавітних праведників та біблійні пророцтва. Нашими літургійними гимнами та різдвяними колядками приєднуємося до ангельського славословʼя, яке провістило народження Спасителя: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14). З радістю, як пастушки, які линули до вифлеємського вертепу, ми приходимо до наших храмів, щоби прославляти прихід Того, Хто визволить світ від рабства гріха й мороку смерти. У цей день Син Божий приходить до нас в образі немовляти, щоб замешкати в яслах нашого серця, у наших родинних домівках, на нашій земній Батьківщині та перебувати з нами як Еммануїл – «Бог з нами». У тиші вифлеємської ночі Боже Світло просвітлює наш світ, і «не пойняла його темрява» (Йо.1, 15).Нині, попри різні труднощі та випробування, український люд радіє, бо «народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло», «Хлоп'ятко нам народилося, Сина нам дано; влада на плечах у Нього, і дадуть Йому ім'я: чудесний Порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9, 1.5). Ось чому, святкуючи подію Воплочення Споконвічного Слова, уже дві тисячі літ християни переживають велику духовну радість. Чудо й сила християнської віри в тому, що подія Христового Різдва дарується нам сьогодні у всій своїй повноті, як і дві тисячі років тому. «Христос рождається»і стає подібним до нас, щоб нас зробити подібними до Себе.Народження Христове на землі відбувається постійно в тих, хто вперше відкриває для себе Христа. А згодом, ставши християнином, людина впродовж усього свого життя покликана дійти «до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4, 13). Таке внутрішнє Різдво Христове – у яслах людського серця – має справжнє та дієве значення для кожного з нас. «Христос рождається» − і дарує світові надію. Він запевняє, що ми маємо на Кого сподіватися. Господь завжди готовий прийти на допомогу. Важливо лише усвідомити, що ми потребуємо Спасителя, і впустити Його у своє життя.Християнська надія не виключає страждань, випробувань і труднощів світу цього. Різдво Христове − це нетільки радість від споглядання усміхненого Божого Дитяти в яслах, Якому поклоняються мудреці і служать ангели. Це також утеча Святого Сімейства на чужину, хвилювання через намагання Ірода вбити Ісуса. «Христос рождається», приходячи з небесних висот у земну долину смутку й печалі, щоб обтерти наші сльози, зцілити душевні й тілесні рани, «принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув'язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених, звеселити зажурених» (Іс. 61, 1–3). Незбагненний, недоступний і нестворений Бог приймає людську природу, щоб бути зі Своїм земним створінням; воплочується, щоб з'єднатися з людством; упокорюється, щоб розділити його біль, угамувати спрагу спасіння. Дорогі у Христі! Чеснота християнської надії, над якою Церква закликає нас по-особливому роздумувати впродовж наступного Ювілейного 2025 року Божого, так потрібна сучасній людині, яка може знеохотитися, спостерігаючи навколо себе ілюзорний блиск аморальности, зухвалости, підступу, обману й інших пороків, які, здавалося б, повністю поглинули наш світ. Український народ у ці дні має особливий привід для зневіри, бо вже понад десять років потерпає від російської воєнної агресії, яка несе смерть і руйнування. По обох берегах Дніпра-Славутича, нашого українського Йордану, як колись на Святій Землі, через злочини сучасного ірода-богоборця «чути голос, плач і тяжке ридання», багато українськихматерів-рахилей«плачуть за дітьми своїми й не хочуть, щоб їх втішити, бо їх немає» (пор. Мт. 2, 18; Єз. 31, 15). Чимало українських сімей змушені шукати порятунку далеко від рідних домівок, як колись Свята Родина скривалася в Єгипті. У цих непростих обставинах нехай стануть для нас повчальними уроки надії з Історії спасіння. Наш християнський оптимізм черпає натхненняу ХристіГосподі (1 Тим. 1, 1) – не тільки розп'ятому йпомерлому, а й воскреслому і прославленому.Памʼятаймо, що зло насправді вже переможене воскреслим Христом, і символом цієї перемоги став Хрест Голготи. А біля витоків Христової Пасхи, як торжества добра над злом і правди над брехнею, лежить сьогоднішня різдвяна подія. Тому наша радість віднародження Божого Дитяти підсилюється радістю, яку несе воскреслий Господь. «Христос рождається», щоб розірвати кайдани гріха і смерти.І морок навіть найтемнішої ночі неспроможний загасити світло різдвяної зорі, яка відблискує світ Сонця Правди – Христа. Крізь темряву важких і скорботних днів нашого життя цей зоряний блискпровадить нас, як колись мудреців, до нашого Спасителя та Утішителя. І до нас крізь тисячоліття лунає голос Господнього ангела: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк. 2, 10−11). Улюблені в Господі! Прийміть найщиріші вітання й побажання з нагоди Різдвяних свят! Нехай свято Різдва Христового скріпить нашу християнську надію! Радість і світло різдвяної зорі хай осяє наші душі та серця світлом Христовим. Нехай Слово Боже втілиться в кожному з нас, нехай воно увійде в наше буття й перемінить його. У ці дні постараймося, щоб кожного серця торкнулася радість Різдва Христового: згадаймо тих, хто далеко від нас; діяльно, морально та молитовно підтримаймо хворих, нужденних, засмучених, зневірених. Памʼятаймо, що сьогоднінашої особливої турботи потребують воїни, які мужньо захищають нашу Батьківщину, і наші співвітчизники, які були змушені покинути власні домівкита знайшли притулок серед нас. Дозвольмо, щоб упродовж Ювілейного 2025 року Божого Цар Всесвіту провадив нашими словами, ділами та помислами, являючи через нас Свої невичерпні щедроти Божественної любови, милости й істини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + Ярослав Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичіпри Катедральному соборі Пресвятої Трійціу празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,6 грудня 2024 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Кожне запрошення від Бога є актом любові та милосердя, що руйнує будь-які бар'єри

15 грудня, в неділю Праотців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять п’яту неділю після Зіслання Святого Духа – неділя Праотців (2024)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає притчу про запрошених на бенкет. Таким чином Господь вже вкотре порівнює Царство Боже з бенкетом – святкуванням! Це Царство – завжди велика і радісна подія. Ніколи воно не прирівнюється до чогось сумного, нудного чи нецікавого. Царство Боже означає повноту життя, радість, мир і любов цілісної людини. Притчу про запрошених на бенкет Христос розповідає, ніби відповідаючи одному юдеєві, який промовив: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (пор. Лк.14, 15). Цей чоловік, як і кожний ізраїльтянин того часу, мав традиційне юдейське уявлення про месіанський прихід і про Боже Царство. Він, як і кожний правовірний єврей, не міг собі навіть уявити, що до Небесного Царства ввійдуть навернені грішники і погани. Господь запрошує нас прийняти Добру Новину про споконвічний Божий план щодо життя вічного, який був виявлений через Господа нашого Ісуса Христа. Першими посланцями чи слугами, котрі були послані скликати людей на бенкет, були старозавітні пророки, ті мужі, яких покликав Бог промовляти до людей: «Так сказав Господь». Гостями, яких запросили першими прийти на весільний бенкет Сина Божого, були люди Ізраїлю. Коли ж вони не прийняли запрошення, Бог послав нових посланців – апостолів і перших місіонерів, які понесли це запрошення не тільки до ізраїльтян, а й до кожної людини. Тепер усі люди є покликаними прийти на бенкет спасіння Божого Сина. Небесний Отець любить кожну людину, яка носить Його Образ у своїй душі. Він бажає бачити поряд себе всіх людей. Всі ми є запрошені до вічної радості в Небесному Царстві. Християнське життя починається з запрошення від Господа – приходьте! Тепер ми у Христі маємо сміливість прийти, наблизитися до Бога, нашого Небесного Отця. Ми маємо особливу нагоду прийти до Нього під час передріздвяного посту, коли приготовляємось святкувати Воплочення Божого Сина. Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння. Він поширює на нас те саме запрошення, яке Він сказав Закхеєві: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (пор. Лк. 19,5). Він хоче прийти, щоб замешкати в нас. Трудність полягає у тому, що наше життя – це лабіринт різних запрошень. Нас часто запрошують у різні місця. Нажаль, часто ми не маємо відчуття того, що головне у житті, не маємо здатності вибирати те, що є правильним, і тому ми не раз приймаємо неправильні запрошення, робимо помилкові рішення. Так ми пропускаємо бенкет, повноту життя у Христі, і женемось за скороминучими благами цього світу. Коли Ісус промовляє до нас: «Прийдіть», Він знає, наскільки сильно ми бажаємо справжнього миру і сенсу в житті. Він знає, як багато всього нас розчаровує. Він знає рутину нашого життя, як часто ми знеохочені. Він знає, що означає прожити половину життя і зрозуміти, що ти не досяг усього, чого бажав досягнути в цьому житті для спасіння і життя вічного. Він знає, що означає тривожитись, страдати… Він знає як усі ці почуття впливають на нас і тому запрошує нас прийти до Нього. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (пор. Мт.11,28). Сьогоднішня євангельська благовість промовляє до кожного з нас – ти запрошений! Ми запрошені до Божого Царства, до вічної слави, до спілкування з Богом. Ми запрошені сидіти за столом з нашим Господом. У Священному Писанні читаємо: «Блаженні запрошені на вечерю Агнця» (пор. Од. 19, 9). Сам Бог Отець через свого Єдинородного Сина Господа нашого Ісуса Христа запрошує нас до Царства Божого. Запрошення це – персональне, звернене до кожного особисто. Воно потребує відповіді. Кожен, навіть й подумки, має сказати:«Так, Господи». Ця відповідь передбачає не лише слова, але й дії. Зокрема, це передбачає іти за Ісусом, слухати Його Слово, зберігати Його Заповіді, жити повнотою святих Тайн та свідчити про Його любов у повсякденному житті. Наступна думка, на яку сьогодні хотілося б звернути увагу це слова: «Ідіть, усе готове!» (Лк.14,17). Не завтра, але вже сьогодні все є готове. «Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння», – читаємо у святого апостола Павла у посланні до Коринтян (пор. ІІ Кор 6,2). На означення бенкету у цій притчі є вжите слово δεῖπνον, яке означає основну їжу дня - вечерю, яка споживалася ближче до вечора. Це слово є важливим, бо воно говорить нам про те, які стосунки Ісус хоче мати з нами, коли ми прийдемо до Нього. Східні народи споживали трапезу тричі на день. Сніданок полягав у невеликому сухарику хліба з вином. Обід був маленькою перекускою посеред дороги або серед поля. Вечеря ж була головною трапезою дня: люди могли дозволити собі довго сидіти за столом, бо вся робота вже була зроблена, і вони не поспішали, багато розмовляли між собою. Тому той факт, що Ісус запрошує нас на бенкет-вечерю, описує тісний, довготривалий, особистий стосунок, який Бог хоче встановити з кожним з нас. Бенкет чи вечеря, про які нам розповідає Христос у сьогоднішній притчі, є нічим іншим як Євхаристією – Трапезою, у якій ми запрошені брати участь на кожній літургії. Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві. Це означає, що кожного разу, коли ми приходимо на небесний бенкет Євхаристії, щоб отримати Найсвятіше Тіло і Кров нашого Господа, ми споглядаємо вперед, на Друге Пришестя – Парусію. Іншими словами, Євхаристія – є передсмаком і передчуттям Бенкету в небі, який все ще має відбутися. Отож коли людина отримує Святі Тайни – Пресвяту Євхаристію – тепер, то, водночас, отримує обіцянку сопричастя з Христом у майбутньому віці. Так як Ісус сказав своїм учням: “Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві” (пор. Лк. 22,29-30). Сьогоднішній недільний день, який у традиції Церкви називається Днем Господнім – особливим днем для Євхаристії, не є простою дниною нашого життя. Сьогодні є той єдиний день, коли ми маємо привілей прийти до Господа і бути причасником богослужіння. Бог нам служить. Єдиний час, коли ми маємо нагоду, це – теперішній момент. Все, що людина має, це – “сьогодні”, бо “вчора” вже немає, адже вчорашній день минув, а “завтра” для нас може й не настати. Суд для нас не буде тільки  наприкінці світу. Він може відбутися будь-коли, бо будь-якого дня ми можемо померти – переставитися і постати перед нашим Господом. Парусія – прихід не є лише наприкінці світу, він вже почався і триває. «Коли мені треба каятися», – запитав хтось одного старця, а той йому відповів: «В останній день твого життя». «Але я не знаю, який день буде мій останній», - відповів співбесідник. «Тоді кайся щодня», – сказав монах. Ми не можемо вибирати, як чи коли помремо. Ми можемо лише вирішувати, як ми будемо жити зараз – сьогодні. Теперішнє є тією точкою, коли час торкається вічності. Мета часу – дати нам можливість прийти до Бога, щоб відповісти на Його запрошення, на бенкет. Однак маємо пам’ятати, що прихід є тільки початком. Людина має прийти до Христа, щоб Його пізнати. Після цього вона мусить йти далі, несучи свідчення про Нього. Отримавши нове життя в Христі, ми покликані нести його іншим. Ми стаємо слугами, про яких згадується у сьогоднішньому Євангелії: «Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (пор. Лк.14,21- 23). Господь хоче, щоб Його дім був наповнений і щоб усі Його діти були з Ним. У цьому є і завжди було і буде завдання Церкви – іти на дороги й узбіччя, проголошуючи запрошення на Господній бенкет, доносячи його до кожного, щоб наповнився Божий дім. Це – велике бажання нашого Господа! Дорогі у Христі! Ця неділя називається неділею Праотців. Вона звіщає нам, що завершується час приготування до Різдва, добігає кінця Різдвяний піст, не біймося прийняти Боже запрошення,боне людина готує Різдво, а Господь, наш Небесний Отець! Відкладімо всі інші запрошення у житті, а відкликнімося на Господній заклик і будьмо учасниками Господньої Вечері. Молімося, щоб кожний з нас побачив красу Господньої трапези і вже сьогодні зазнавав радості від спілкування з Богом. Нехай у цей передріздвяний час благодатна близькість Бога наповнює Ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 15 грудня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішнішому євангельському читанні знаходимо притчу про багача й убогого Лазаря. Апостол і євангеліст Лука представляє нам два протилежні способи життя, дві різні основи для надії на майбутнє. Багатий чоловік одягався так, як найбільші вельможі того часу, мав всього вдосталь та почувався самовистарчальним. Його матеріальні блага додавали йому впевненості у завтрашній день. А під воротами багача лежав нещасний бідний чоловік на ім'я Лазар, який був цілковитою протилежністю до цього вельможі. Люди уникали його і лише одинокі собаки жаліли його і лизали йому рани. Він не міг надіятися ні на самого себе, ні навіть на якусь допомогу від людей, а найбільше, чого бажав би собі, так це насититися тим, що падало зі столу в багача. Однак незважаючи на всі контрасти життя, і багач, і Лазар мають у цій притчі щось спільне: вони обоє мусіли померти. Божа ж справедливість після їх смерті розставила все на свої місця. Саме смерть розбиває ідеологію суспільного поділу людей на категорії. Вона виявляє найпотаємніші думки їхніх сердець та виставляє на показ саму основу їхнього життя. І що ж ми бачимо? Той, хто покладався на багатство, минуще та дочасне, потрапляє в безодню пекла, а той, хто незважаючи на трясовину нещастя, хвороби та людську зневагу, знайшов Божу руку, перейшов успішно житейське море та переставився на лоно Авраама. Смерть відкрила обом двері вічності, перевела їх туди, куди кожен прямував ціле своє життя згідно своїх вчинків. Цікавою деталлю притчі є те, що ми не знаємо як звався багач, проте вбогий носить дуже символічне ім'я. Слово «Лазар», по-єврейськи «Ель Ацар», означає «Бог допомагає». Основні теми сьогоднішньої притчі можна сформулювати наступним чином. По-перше, ті, хто уповають на Бога, покладають в основу свого життя Його Слово, дороговкази – Божі заповіді, а тому після смерті успадкують блаженне життя. По-друге, такі нерозкаяні грішники, як євангельський багач, наражаються на вічні кари. По-третє, через Авраама, Мойсея, пророків а сьогодні – єдину святу соборну і апостольську Церкву, Бог відкриває Себе та Свою волю, тому ті, хто це ігнорує, не може скаржитися на свою посмертну участь, бо таким чином противиться Богу. Багач надто пізно звернув свою увагу на Лазаря, надто пізно виявив нездоланну безодню, надто пізно подумав про братів, надто пізно прислухався до Закону і пророків.  Сьогоднішня притча делікатно пригадує нам те, що Ісус досить промовисто говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… Деякі люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням євангелиста Луки, крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, убогих пастушків та Східних мудреців – могутні цього світу відразу не приймають незбагненного плану Бога. Християнська любов кличе нас відкритися перш за все на потреби найубогіших, бо «Христос був посланий Отцем, щоб «нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння...» (пор. Лк.4,18), «шукати і спасти те, що загинуло» (Лк.19,10). Впродовж століть християнська любов спонукає багатьох Христових учнів до милостині. Тому Церква, за словами Отців ІІ Ватиканського Собору, огортає любов’ю всіх терплячих через людську слабість, а навіть більше того, в убогих і терплячих бачить образ свого убогого і терплячого Спасителя, а тому старається їм допомогти в недолі і несучи послугу, через них намагається служити Христові (пор. Lumen gentium, 8). Слід звернути увагу на те, що між Старим та Новим Заповітом відбувається певний розвиток в мисленні і оцінці убогості. В Старому Заповіті  часто спостерігаємо загальне переконання, що багатство є краще від бідності і є слушною нагородою, призначеною для людини праведної і богобоязливої: «Щасливий чоловік, що Господа боїться, що в його заповідях вельми милується. [...] Достаток і багатство буде в його домі» (Пс.112,1.3). Вбогість трактується як покарання для людини, яка відкидає мудрі повчання (пор. Прип.13,18). З іншої сторони, убогий є об’єктом особливої уваги, як жертва первинної несправедливості. Відомими є гнівні висловлювання пророків, спрямовані проти приниження (гноблення, експлуатації) убогих. Наприклад, пророк Амос виокремлює приниження убогих посеред головних звинувачень, звернених в сторону Ізраїлю: «Вони праведника продають за гроші й бідного за пару капців; що топчуть голови вбогих у земний порох» (Ам.2,6-7). Такий зв'язок між убогістю і несправедливістю підкреслюється також у пророка Ісаї: «Горе тим, що несправедливі видають закони, що пишуть приписи жорстокі, щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавляти права бідних у моїм народі, щоб з удовиць користь тягнути та сиріт обдирати» (пор. Іс.10.1-2). А святий апостол Яків навчає: «Хіба не вбогих цього світу Бог вибрав як багатих вірою і як наслідників Царства, що його він обіцяв тим, які його люблять?» (пор. Як. 2, 5). Убогість у Святому Письмі є представлена як чеснота, яка не тільки покращує долю убогого, але стається духовною дорогою, завдяки якій людина може знайти справжнє багатство, тобто невичерпний скарб на небі (пор. Лк.12,32-34). Водночас, маємо пам’ятати, що матеріальна убогість ніколи не є метою самою в собі, але є способом наслідування Христа.   «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають», – каже у притчі Авраам(пор. Лк.16, 29). Господь Бог щодня промовляє до нас різними способами: чи то через вбогих лазарів, чи через  Євангелії і Божі заповіді. У своєму Об'явленні Він дав нам все, що ми потребуємо для спасіння. Його Слово голоситься сьогодні по цілому світі, Його сила і ласка спливає на нас через Святі Тайни. Божі заповіді не є якимось авторитарним наказом, який лише обмежує нашу волю. Вони є життям, тою дорогою, якою ми можемо вийти «на лоно Авраама». Але ми здебільшого шукаємо собі якоїсь іншої, легшої дороги до Небесного царства. Чекаємо на якісь незвичайні Божі упімнення і об'явлення, вимагаємо якогось чуда. Неначе той багач думаємо, що коли б дійсно хтось з мертвих наших родичів чи знайомих прийшов до нас з того світу і про все розказав, ну тоді би між нами не було тих, що сумніваються, і всі грішники одразу ж покаялися. Але був прийшов Той, хто по трьох днях воскресив вже одного Лазаря з мертвих і Сам на третій день встав з гробу, але ті, що тоді не слухали голосу закону і пророків, так не повірили і до сьогодні. Реакція недовіри до Ісуса та Його воскресіння також пояснюється словами Авраам з притчі: «Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (пор. Лк.16, 31).  Якщо ми слухаємо голосу Божого, живемо Його Словом і Таїнствами які Господь залишив нам ради нашого спасіння, то будьмо певні, що успадкуємо життя вічне. Той, хто гідно бере участь у Божественній Літургії, може вже відчути те, про що писав апостол Павло: "Те, що око не бачило й вухо не чуло, що чоловікові на думку не спало – те приготував Господь тим, які його люблять" (1 Кор.2,9).  Дорогі в Христі! Також і сьогодні коли Україна бореться за свою цілісність і соборність проти агресора московії, Господь покладає на нас, особливу місію бути голосом українського народу який страждає, молитись і боротися згідно свого покликання. Україна стоїть Божою силою саме тому, що молиться наш народ і цілий світ, та уповає на Господню поміч. Бог дав право нашому народові на існування та життя, і цього права ніхто не може від нас забрати. Коли ракети і бомби московії падають на голови наших співвітчизників вони щоразу ранять також і Бога. Його рани можна побачити в наших поранених військових, у жінок, дітей на мирних літніх людях які переживають окупацію агресора. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці, святих і праведних яких видала наша земля, наблизить справедливий мир для нашої Батьківщини, дарує нам натхнення для ревного служіння у Його Церкві, щоб славилося пресвяте Його ім’я в нашому народі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь + Ярослав 24 листопада 2024 року Божого,с. Медвежа, Дрогобицький р-н Детальніше...

У с. Медвежа на Дрогобиччині понад 1000 днів триває цілодобове молитовне стояння за перемогу і справедливий мир [фото]

24 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Миколая Чудотворця с. Медвежа на Дрогобиччині. Владика відслужив Архиєрейську Літургію у співслужінні о. Степана Гладя (декана Мокрянського), о. Євгена Вороновського (адмінастратора парафії). Нещодавно минуло 1000 днів цілодобового молитовного стояння, яке громада здійснює за перемогу і справедливий мир. Детальніше...

Владика Ярослав здійснив душпастирські відвідини парафії св. Миколая у м. Старий Самбір [фото]

21 листопада, у свято Введення у храм Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Миколая у м. Старий Самбір. Цього дня свякувала 30-лійтній ювілей священичих свячень свого пароха - о. Михайла Николина. У Архиєрейській Святій Літургії владиці співслужили декан Старосамбірський о. Михайло Николин, декан Самбірський о.Богдан Добрянський, директор фонду "Карітас" о.Ігор Козанкевич, о.Юрій Мисів, о.Тарас Шпак, о. Тарас Плетеня, протодиякон Микола Рик. Святу Літургію возвеличив спів хору "Дзвони старого міста" (кер.Надія Копач). Детальніше...

Про святкування Ювілейного року

Слава Ісусу Христу! Преосвященний владико Григорію,всечесні і преподобні отці,дозвольте поділитися з вами певними думками з приводу проголошення Папою Франциском наступного ювілейного 2025 року Божого. Про звичай відзначати Ювілейні Роки довідуємось з книг Старого Завіту. Кожні 50 років звук рогу скликав Божий народ відзначати святий рік. У книзі Левітів читаємо: «І вважатимете за святий п’ятдесятий рік, і проголосите волю всім мешканцям краю… П’ятдесятий рік буде для вас ювілейним роком»(Лев.25.8-23). Цей рік оповіщався протяжними трубними звуками баранячого рогу, який позначається у єврейській мові словом «йовель», що й дало назву цілому року. Це був період відновлення, прощення і повернення до витоків. У цей рік особливий наголос було зроблено на особливій присутності Божої благодаті серед народу та відновлення справедливості. Важливо підкреслити, що йдеться не просто про моралізуючі заклики, нагадування чи поучення, але про закони і приписи, що містяться у Кодексі Святості (пор. Лев. 17, 26), які необхідно було зберігати як запоруку перебування Бога серед свого народу та життя народу на своїй землі. Традицію святкувань Ювілейних років у Римо-Католицькій Церкві започаткував папа Римський Боніфацій VIIIу 1300 році (1294 – 1303). Започаткувати Ювілей, можливо його, спонукало те, що кількома роками раніше, у 1291 р., завершилася велика мрія хрестових походів зробити Святу Землю християнською. В певному сенсі Рим через християнський Ювілей став новим Єрусалимом, набув нової центральної ролі в духовній християнській сфері. Тому число 100 мало для папи Боніфацій VIII дуже важливе символічне значення. Він наказав, щоб майбутні ювілеї відзначалися кожні сто років. Фактично це рішення не було дотримане, бо вже в 1350 році, слідуючи старозавітному ритму юдейських ювілеїв, був відзначений другий християнський ювілей, лише через 50 років. Папа Климент VI (1342-1352, проголосив ювілей 1350 року, щоб зрівняти інтервал з інтервалом біблійного ювілею. Пізніше папа Римський Урбан VI (1378-1389) скоротив цей інтервал до 33 років, тобто до тривалості земного життя Ісуса, а папа Павло II (1464-1471) – до 25 років, що залишилось у практиці Римо-Католицької Церкви до сьогодні. Деякі Понтифіки також проголошували «надзвичайні святі або ювілейні роки», тобто ті, які не співпадали зі звичайними періодами святкування ювілейного року. З короткого історичного екскурсу бачимо, що святкування ювілейного року, хоч і базується на старозавітній біблійній основі, проте остаточно сформувалося і переосмислилася у Римо-Католицькій Церкві, починаючи приблизно з XIV ст. Тим не менше, проголошуючи 2025 рік Ювілейним, Папа Франциск запросив до участі у ньому не тільки вірних Римо-Католицької Церкви, але й Східні Католицькі Церкви. Він, зокрема, написав: «Особливо я хотів би запросити до цієї прощі вірних Східних Церков, найперше тих, які вже перебувають у повному сопричасті з Наступником Петра. Вони, які так багато страждали, часто аж до смерті, за свою вірність Христові та Церкві, повинні відчувати себе особливо бажаними в Римі, який є Матір’ю і для них, де зберігається так багато спогадів про їхню присутність. Католицька Церква, збагачена їхніми давніми літургіями, богослов’ям і духовністю Отців, ченців та богословів, хочу символічно виявити їм і їхнім православним братам та сестрам свою гостинність у той час, коли вони вже йдуть своєю власною Хресною дорогою, адже часто змушені покинути свою батьківщину, свої святі землі, звідки насильство та нестабільність виганяють їх до безпечніших країн...» (булла Spes non confundit («Надія не засоромить»), п. 5). Тому Українська Греко-Католицька Церква як одна з 23 Східних Церков, яка перебуває в єдності з Римським Апостольським Престолом, відгукнулася на заклик папи Римського Франциска відсвяткувати 2025 рік як Ювілейний. Оскільки відзначення Ювілейного року є традицією передусім Римо-Католицької Церкви, Східні Католицькі Церкви, відзначаючи його, роблять це відповідно до особливостей власної церковної традиції, адже мають право і обов’язок прославляти Господа Бога у своєму власному обряді, згідно з приписами літургійних книг власної Церкви свого права. Зберігати власний обряд означає бути вірним своїй традиції, тобто богословʼю, богослужінню, церковній дисципліні і власній духовній спадщині, тощо (див. LG, 23; UR, 14–17; OE; кан.28 ККСЦ). Усвідомлюючи біблійно-богословське значення Ювілею, вірні УГКЦ покликані відзначити Ювілей 2025 року Божого, користуючись надбаннями власної тисячолітньої церковної спадщини, памʼятаючи, що це, передусім, – «сприятливий час» (пор. 2 Кор. 6, 2) для навернення і духовного зросту, який спонукає до усвідомлення, що саме Господь є володарем світу і людського життя.Тому для належного відзначення Ювілейного 2025 року вірними Української Греко-Католицької Церкви у дусі їх власної церковної спадщини Синод Єпископів створив відповідний Ювілейний Комітет (див. Постанови №12-14, Зарваниця, 2–12 липня 2024), який опрацював план заходів на загальноцерковному, єпархіальному та парафіяльному рівні в Україні і на поселеннях. Це допоможе нашим вірним глибше пережити Ювілейний 2025 рік Божий. Оскільки УГКЦ як Помісна Церква належить до християнського Сходу, зберігає та плекає візантійську духовність, богослов’я, канонічний порядок та приписи літургійних книг власної Церкви, то Ювілейний оргкомітет, в дусі нашого київського благочестя, старався розробити власні символи та душпастирські ініціативи для відзначення Ювілейного 2025 року: Опрацьовано «Душпастирський календарний план заходів Ювілейного року УГКЦ»; Відкрито веб сторінку Ювілейного року в УГКЦ за посиланням -www.ugcc.ua/iubilaeum2025; українською мовою перекладено буллу папи Франциска «Spes non confundit» («Надія ж не засоромить»); має вийти послання Блаженнішого Святослава з нагоди Ювілейного року. Центральною подією Ювілею 2025 року для вірних УГКЦ буде Архієрейська Божественна Літургія у Римі 28 червня 2025 року, яку очолить наш Патріарх Блаженніший Святослав, за участю Синоду Єпископів УГКЦ, духовенства, богопосвячених осіб та мирян з різних куточків світу. Крім паломництва до Риму, яке здавен вважається центром Ювілейного року, папська булла Spes non confundit заохочує вірних до паломництв до інших санктуаріїв. З огляду на це, а також враховуючи російську військову агресію супроти України, яка перешкоджає бажаючим вірним нашої Церкви взяти участь у святкуваннях в Римі, можна буде відвідати ювілейні відпустові святині в Україні, зокрема це катедральні і прокатедральні храми. Ювілей розпочнеться на рівні всієї Церкви 24 грудня 2024 року богослужбовим обрядом відкриття Святих Дверей в базиліці Святого Петра у Ватикані, а завершиться зачиненням Святих Дверей у згаданій базиліці 6 січня 2026 року, на свято Богоявлення Господнього. Для відзначення Ювілейного року в УГКЦ (в Україні і на поселеннях) передбачені різноманітні заходи та ініціативи на Архиєпархіальному, Єпархіальному та Екзархальному рівнях. У неділю, 29 грудня 2024 року Божого, у катедральних (а також прокатедральних) храмах відбудеться урочисте відкриття Ювілейного року за спеціальним богослужбовим обрядом та Архиєрейською Божественною Літургією. Також 2025 рік є особливий для усіх християн, бо у ньому сповнюється 1700 літній ювілей Першого Вселенського Собору, коли вперше всі християнські єпископи Неподіленої Церкви зібралися, аби захистити свою віру у Христа від намагань спотворити її мудруваннями «світу цього». Тоді був сформований «Символ віри» – еталон правильного богомислення, з яким християни століттями звіряють свою віру і свою поведінку, прямуючи через бурхливі хвилі випробувань і викликів «світу цього» у надійному човні Церкви Христа, «Сина Божого, Єдиносущного з Отцем» і «Співпоклоняємого зі Святим Духом»; Христа, Який сказав: «Я – двері. Хто ввійде через Мене –  спасеться. Він увійде, вийде – і знайде пасовисько!» (Йо. 10, 9). Отож, коли Церква розпочинає святкування Ювілейного 2025 року із заклику апостола Павла у посланні до Римлян: «Надія ж не засоромить» (5,5), то одночасно має сенс переглянути та поглибити розуміння чеснот віри та любови. Таким чином, цілий ювілейний рік мав би стати для нас паломництвом і пізнанням Живого Бога: часом поглиблення віри, плекання надії та практикуванням любови. Отож,Церква закликає нас до дії, до конкретних вчинків милосердя, бо надія не терпить пасивності; вона кличе нас служити і підтримувати один одного. У найважчі моменти, коли навколо панує невпевненість і страх, ми маємо нагадувати один одному про те, що кожен з нас може стати носієм Божої любові для ближніх, свідком Його присутності. У ювілейний рік нам важливо наростити молитовні ініціативи та харитативні зусилля для того, щоб допомогти одне одному та підтримати нашу націю у час виснаженої війни московії проти нашої країни. Підтримаймо наше воїнство, яке зі зброєю в руках протистоїть агресору. Не забуваймо про поранених, які пожертвували своїм здоровʼям заради нашої з вами безпеки. Молімося за полеглих, які віддали своє життя за ближніх. Допомагаймо родинам, які втратили своїх синів, родинам безвісті пропавших, внутрішньо переселеним особам та всім жертвам війни. Нехай Пресвята Богородиця покриває нас своїм омофором і береже нашу країну та наш народ.Нехай за Її молитовним заступництво Господь, наблизить перемогу та справедливий довгоочікуваний мир на нашій землі,допоможе нам відбудувати наше суспільство на засадах справедливості та братерської любови. + Ярослав 19 листопада 2024 року Божого, м. Дрогобич   Детальніше...

У Дрогобичі відбулось засідання Пресвітерської ради [фото]

19 листопада у м. Дрогобичі, в приміщенні Єпархіального управління Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відбулось чергове засідання Пресвітерської ради, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Зустріч розпочалась Молебнем за багатостраждальний український народ, який 1000 днів протистоїть військовій агресії з боку Росії. Детальніше...