17 лютого 2016 року в приміщенні Центру душпастирства молоді відбувся вечір-реквієм пам’яті Героїв Небесної Сотні, який організували та спільно провели Комісія у справах молоді та Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка.

18 лютого виповнюється друга річниця початку розстрілів на Майдані. Семінарійна спільнота ДДС взяла участь у вшануванні цих сумних роковин у м. Дрогобичі. З цієї нагоди біля пам'ятного знаку героям Небесної Сотні та Захисникам незалежності України, що встановлений на фасаді катедрального храму Пресвятої Трійці, була відслужена панахида за загиблими під час Революції гідності.

15 лютого, у день свята Стрітення Господнього, у м. Самборі відбулось святкування 20-ліття з моменту віднайдення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. У цей день у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, де чудотворна ікона знаходиться впродовж майже 290 років, відбулась Божественна Літургія за участі владики Богдана, секретаря Синоду єпископів УГКЦ, владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, і священиків Самбірського деканату.

У нинішньому святі спогадуємо подію, описану в Євангелії, коли Пречиста Діва та праведний Йосиф принесли Боже Дитя Ісуса в єрусалимський храм, щоб «поставити його перед Господом». Довершували припис закону Мойсея. Але за цим релігійним обрядом відбулося щось надзвичайне: відбулася зустріч людини з Богом, Спасителя зі спрагненим спасіння людством.

Ми теж приходимо до храму Божого. Здається, що виконуємо певний припис, наказ Господнього закону, церковну заповідь. Але йдеться не лише про це. Припис є даний для людини, але людина не живе для припису. Людина живе для Господа. Припис має нам тільки дати нагоду до зустрічі із Тим, Хто єдиний може дати нам спасіння і справжню втіху – з Господом Богом. Для прикладу – існує заповідь Божа: шануй батька і матір свого. Але коли ми відвідуємо наших батьків, то хіба робимо це задля заповіді, задля наказу, а не радше з любови до них, прагнемо провести з ними час, притулитися до них, подивитися в їхні очі, зазнати їхньої любові і виявити їм нашу вдячність і любов? Нам так хочеться зануритися в атмосферу любові, спокою і безпеки, що ми навіть після відходу наших батьків до вічності йдемо до родинного дому, чи навіть на те місце, де він стояв. Там ми спогадуємо наших родичів, подумки спілкуємося ними і відчуваємо на собі їхній ніжний і люблячий погляд…

Нам треба просити в Господа дару чистого серця і відкритих духовних очей, щоб ми за релігійними обрядами побачили Присутність Того, Хто задля нас людей і задля нашого спасіння зійшов з небес. Втім, ми часто у житті забуваємо, до кого йдемо у неділю чи на свята. Ми кажемо: «Я йду до церкви». А може краще і точніше було б сказати, принаймні у своєму серці: «Я йду на зустріч, на стрітення із Моїм Господом». Я прагну тут у храмі кинутись в обійми мого Бога, відчути на собі погляд моєї небесної Неньки, зануритися в атмосферу миру та любові, які може дати тільки Він – Господь, що є благий і чоловіколюбець. І справді, тут у храмі Богородиця простягає свої материнські руки і передає мені, так як старцеві Симеонові – найбільший скарб – своє Дитя, спасіння світу. О, які ми були б щасливі, якщо б з таким самим трепетом приймали до своїх рук і до свого серця нашого Господа! Може і ми казали б після кожної Літургії: «Тепер, о Господи, можеш забрати мене із цього світу, бо я вже осягнув те, що потребував, побачив те, задля чого живу, прийняв Того, Хто прийшов на просвіту поганам і на спасіння мого рідного народу! Тепер вже можу помирати, бо я зустрів мого Господа, прийняв Його не лиш на свої руки, зовнішньо, але прийняв Його в Святім Причастю до свого серця, прийняв до свого життя. За апостолом Павлом можу сказати: «Живу вже не я, живе в мені Христос».

Людина, яка зустріла Господа, стає, подібно до пророчиці Анни, провісницею спасіння для інших. Людина, яка носить Бога у собі, стає, подібно до праведного Симеона, носієм спасіння для усього світу. Дійсно, для того, щоб принести світові спасіння, не треба бути носієм великої влади чи носієм товстого гаманця. Натомість конче треба бути носієм Бога.

Саме через таких людей Господь довершує великих діл. Зауважмо: Господь в сьогоднішній євангельській події не послуговується можними цього світу – чи то світу політики – царем Іродом чи намісником Римського цісаря Пилатом, - ані релігійними лідерами – членами Синедріону, вченим книжниками чи побожними в своїх очах фарисеями. Це мало б бути дуже промовистим для нас, українців, коли ми в останні дні з таким хвилюванням слідкували за різного роду зустрічами: чи то політичних лідерів у Мюнхені, які говорили про світову безпеку, чи то за зустріччю Папи Франциска з московським патріярхом. Втім, пам’ятаймо, доля світу, наша доля і доля нашої Церкви та нашої держави спочиває у руках Господніх. І Господь може змінити долю світу, послуговуючись будь-якою людиною, головне, щоб ця людина мала відкрите до Нього серце. Саме так, як це відбулося в нинішньому Євангелії: велике діло спасіння світу довершується за участю простеньких, ніким не зауважених осіб – молодого подружжя, яке вірно дотримується Божого закону; праведного старця, який дуже переживав за долю свого народу і витривало очікував утіхи для Ізраїля; убогої вдови, яка «служила Господу Богу день і ніч постами і молитвою». Так діє наш Господь.

Пригадую собі свій пастирський візит на Волинь. В одній нашій парафії біля церкви сидів гурток стареньких жінок. Одна них сиділа трохи зажурена. Отож, на моє запитання: «Бабуню, про що Ви так зажурилися?» вона тихим голосом відповіла: «Журюся про Україну, владико»… Пригадуємо собі рівно ж Героїв Небесної сотні: мабуть, до їхніх душ невидимо торкнулася рука Господня, тому що вони були здатні пожертвувати собою, щоб стати провісниками і знаряддями спасіння для своїх ближніх. Були серед них цілком молоді юнаки (наймолодшому сповнилось заледве 17 років), були й поштиві мужі (найстаршому сповнилося 74 роки). Але вони були відкриті на вічні цінності, вони так щиро вболівали за рідний край і за прикладом старця Симеона очікували потіхи для свого народу, що були готові вмерти, тільки щоб Спаситель об’явив свою переможну силу в цьому народі. Усі ці люди не були носіями великого статусу чи влади, вони були прості, звичайні громадяни. Проте, саме вони стали тими, хто зупинив темряву гріха і несправедливості в нашій державі.

У світлі нинішнього Свята ніхто не може сказати, що від нього нічого не залежить у родину, в країні чи у світі! Бо насправді у світлі віри все відбувається саме так: чим ми виглядаємо в очах світу слабшими, немічними, тим краще може діяти в нас і через нас сила Божа і Божа благодать. Про це казав св. Павло, коли заявляв: Я краще хвалитимусь моїми немочами, бо коли я немічний, тоді я сильний. Про це гарно рівно ж навчав своїх учнів, звертаючись до християн Коринту: «Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом (1 Кор 1, 26-29).

Завжди, коли стрічається Божа сила з людською довірою і смиренням, Бог довершує справді великі діла. Головне, щоб справді відбувалася ЗУСТРІЧ з Богом, спасенна зустріч смиренної побожної людини з милосердним і всемогутнім Богом. Якщо така зустріч відбувається, Господь довершує своє спасенне діло у житті людини, родини і народу. Пригадуєте вчорашнє Євангеліє в Неділю Закхея: коли Закхей зустрів Ісуса, прийняв Його до свого дому, на його дім зійшло спасіння, а сам він зазнав чудесної переміни: став щедрим для убогих, розкаявся в своїх гріхах і був готовий надолужити найменшу кривду, яку завдав своїм ближнім. Я навіть не наважуюся питатися вас, тут присутніх: Хто з нас готовий, вийшовши з храму, віддати половину свого маєтку вбогим? Хто з нас готовий не просто віддавати борг, але відшкодовувати вчетверо? Втім, якщо ми не готові чи не здатні віддати половину майна убогим, то ми напевно є здатні допомогти принаймні одному убогому, - хіба не так? Якщо ми не готові віддавати вчетверо, то може прийшовши з церкви принаймні примирімся з кимось з домашніх, простивши кривду чи попросивши прощення у них… Саме по цьому пізнається, чи ми справді зустріли Бога: за нашим ставленням до наших ближніх. Бо ми можемо ходити щодня до храму, проте коли у серці в нас пануватиме гнів, гординя, осуд ближніх, чвари, байдужість до чужої нужди, то це означатиме, що ми ще не зустріли Господа, ми просто виконали зовнішній обряд. Ми нарікаємо, що в країні немає справжніх переміни. Але це стається лише тому, що ще замало людей пережили внутрішню реформу, реформу серця, яку довершує в нас Божа благодать.

Ми всі очікуємо на втіху, на спасіння. Господь приходить до нас, так як у Стрітенні: на руках Богородиці. Просімо в Нього ласки мати чисте серце, розмолену душу і відкриті духовні очі, щоб ми справді пережили зустріч з Ним, і щоб ця зустріч нас так глибоко перемінювала, щоб і ми могли сказати: «Господи, вже нині можеш відпустити мене, свого слугу у мирі, бо я зустрів Тебе – Спасіння світу і мого власного Спасителя». Амінь.

+ Богдан

15 лютого 2016 року Божого
м. Самбір

13 лютого в приміщенні Центру душпастирства молоді, що по вул. Шевченка, 29/1 відбувся Фестиваль вертепів і стародавніх коляд. Дійство традиційно організовує Комісія у справах молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. На цьогорічний фестиваль відгукнулись учасники з різних куточків нашої єпархії.

Начальник митарів Закхей є прикладом як ревно і наполегливо слід шукати зустрічі з Христом, не відкладаючи цього наміру на невизначений час. Про це 14 лютого під час проповіді сказав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Цього дня владика Ярослав відслужив Божественну Літургію в Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича.

Ці матеріали мають допомогти отцям душпастирям проповідувати Євангеліє Христове у світлі таїнства Божого милосердя, щоб впродовж літургійного року кожен вірний міг зглибити це таїнство.

Проповідницькі матеріали містять як зразки проповідей, так і цитати з творів Святих Отців, літургійні тексти, а також уривки з творів Святих і Праведників Української Церкви. ЗАВАНТАЖИТИ

Представлення перших п'ять тем

Наша Літургія приготовляє нас до Великого Посту п’ятьма неділями. Євангельські читання цих неділь розкривають власне зміст і суть цієї підготовки. Першою неділею цієї підготовки є Неділя Закхея (Лк 19,1-10), де Ісус каже, що «Син Чиловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло». У другій неділі підготовки – «Митаря і фарисея» (Лк 18,10-14) – підкреслюється власне покірність, як умову примирення з Богом. Третя неділя - про Блудного Сина (Лк 15,11-32) – запевняє нас в тому, що Господь чекає на нас завжди з відкритими обіймами, але одночасно закликає відвернутися від грішного життя і знову повернутися в батьківський дім. Четверта неділя підготовки до Великого посту, де читається Євангеліє про страшний суд (Мт 26,31-46), визначає власне ставлення до ближнього - наших братів і сестер - як основний критерій нашого вічного життя в домі Отця. Остання неділя перед Великим постом - Неділя сиропусна (Мт 6,14-21) – розкриває суть посту не як лише відречення від земських благ, а власне як збирання скарбів небесних. Крім того початок євангельського читання цієї неділі закликає нас до того, щоб уподібнитися нам до нашого небесного Отця в прощенні нашим ближнім.

Таким чином цих п’ять неділь підготовки до Великого посту вчать нас перейти шлях від прийняття в наше життя Божого спасіння в особі Ісуса (Закхей) до життя в домі Отця, яке визначається нашим ставленням до інших на зразок Божого ставлення до нас (Неділя сиропусна). Цей шлях проходить не через засудження іншого і власну справедливість (Неділя Митаря і фарисея), а через діла милосердя до ближнього, якого немочі, слабкості і гріхи прийняв на себе Ісус Христос (Неділя м’ясопусна). А в самому центрі цього шляху (Неділя блудного сина) на нас чекає милосердний Отець з широко розпостертими руками, щоб прийняти нас у свої обійми. Ці милосердні батьківські обійми ми споглядаємо в розп’ятому Сині Божому, який дозволив прибити свої руки до хреста із-за любові до нас, щоб кожен з нас, прибігаючи в стіп хреста - знаку Божого Милосердя -, прийняв духа усиновлення і закликав: «Авва! – Отче!» (див. Рм. 8,15).

Упродовж місяця лютого о. Олег Кекош, Капелан Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, відвідав з молитвою благословення та окропленням свяченою йорданською водою навчальні корпуси університету.

12 лютого, у свято Трьох Святителів, владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Олександру Антонюку, випускнику Дрогобицької духовної семінарії.

Дорогі в Христі брати і сестри, дорогі українці!

Нині переживаємо часи болю й страждань, часи горя для багатьох громадян нашої держави, бо на нашій багатостраждальній землі триває неоголошена війна. Вона практично щодня забирає життя й здоров’я молодих хлопців і зрілих мужчин,  які стоять на сторожі миру і спокою, свободи нашого народу, цілісності й незалежності нашої держави.

На Сході України, де тривають бойові дії, перебувають десятки тисяч українських воїнів, які покинули свій дім, родину і роботу.  Стримуючи зовнішнього агресора, вони часто втрачають здоров’я і радість життя, бо прощаються з вірними друзями, які гинуть на їхніх очах. Все це впливає на психічне здоров’я демобілізованих воїнів, які повертаються додому травмованими, якщо не тілесно,  то психічно. Жах війни і пережите там змінили внутрішній світ бійців і ми повинні на це зважати.

Божественний Спаситель  навчає, що немає більшої любові, як та, коли хтось жертвує своїм життям заради ближнього (пор. Ів. 15.13), тому закликаємо всіх громадян мирної України з великою пошаною ставитись до українських воїнів, зважати на те, що пережили наші герої і допомагати їм загоювати рани серця й душі. Просимо роботодавців і всіх співробітників демобілізованих вояків, яких у Львівській області є 5 800 осіб, з пошаною і братньою любов’ю допомогти їм повернутись до звичного, мирного життя.

Закликаємо духовенство, представників державної та місцевої влади й усіх небайдужих осіб відвідувати тих, хто повернувся із зони АТО та докласти всіх зусиль, щоб вони не відчували себе покинутими і забутими, а навпаки раділи тóму, що ми вдячні їм і робимо все для того, щоб вони могли гідно влаштувати своє життя в родинному колі та рідному місті чи селі.

На сьогодні з Львівщини поїхали на Схід і не повернулися живими 207 наших братів, які залишили сиротами 116 дітей, тому дуже просимо всіх людей доброї волі своїми добрими ділами всіляко сприяти й допомагати сиротам і вдовам, бо сказав Господь: «усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25.40).

Молімось до Всевишнього за Україну і просімо мирного неба над нашою землею. Шануймо і підтримуймо одне одного, підставляючи братнє плече, бо в єдності сила народу!

Благословення Господнє на Вас! 

Від імені Ради Єпископів Львівської області

Владика ІГОР Возьняк,
Архиєпископ і Митрополит Львівський
Української Греко-Католицької Церкви

Владика ЯРОСЛАВ Приріз, 
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький 
Української Греко-Католицької Церкви

Владика ДИМИТРІЙ Рудюк,
Митрополит Львівський і Сокальський
Української Православної Церкви Київського Патріархату,
керуючий Львівсько-Сокальською єпархією УПЦ КП

Владика МАКАРІЙ Малетич,
Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель 
Української Автокефальної Православної Церкви,
керуючий Львівською єпархією УАПЦ

Владика МЕЧИСЛАВ Мокшицький,
Архиєпископ, Львівський Римсько-Католицький 
Митрополит, голова Конференції Римсько-
Католицьких Єпископів України

Владика ФІЛАРЕТ Кучеров,
Єпископ Львівський і Галицький 
Української Православної Церкви,
керуючий Львівською єпархією УПЦ

Владика МИХАЇЛ Колтун, 
Єпископ Сокальсько-Жовківський 
Української Греко-Католицької Церкви

Владика ТАРАС Сеньків, 
Єпископ Стрийський 
Української Греко-Католицької Церкви

Владика ЯКІВ Макарчук, 
Архиєпископ Дрогобицький і Самбірський 
Української Православної Церкви 
Київського Патріархату