Administrator
Територіальний устрій
На сьогоднішній час територія Самбірсько-Дрогобицької єпархії охоплює 6 адміністративних районів Львівської області: Дрогобицький, Мостиський, Самбірський, Сколівський, Старосамбірський та Турківський, – на території яких проживає понад 400 тис. вірних УГКЦ. Задля зручності координування церковного життя єпархії її поділено на 20 деканатів, які налічують 220 парафій. Священиче служіння на теренах єпархії (станом на грудень 2010 р.) здійснюють 285 священиків.
У 1993 р. новоутворена Самбірсько-Дрогобицька єпархія успадкувала територіальні одиниці Львівської архиєпархії. Отож на той час територія єпархії була поділена на 6 деканатів, межі яких співпадали з кордонами адміністративних районів: Дрогобицький, Мостиський, Самбірський, Сколівський, Старосамбірський та Турківський.
Впродовж 1995 р. в єпархії проведено адміністративну реформу, плодом якої стало утворення 12 нових деканатів (Бориславський, Висоцький, Добромильський, Дрогобицький, Дрогобицький (районний), Меденицький, Мокрянський, Мостиський, Підбузький, Рудківський, Самбірський, Сколівський, Славський, Старосамбірський, Судововишнянський, Трускавецький, Турківський, Тухольківський) та встановлено нові межі для 6 існуючих. У 1999 р. створено Дублянський та Хирівський деканати, а в листопаді 2001 р. Дрогобицький (районний) деканат перейменовано на Лішнянський.
Відтак починаючи з 2001 р. до адміністративної структури єпархії належать 20 деканатів:
Бориславський, Висоцький, Добромильський, Дрогобицький, Дублянський, Лішнянський, Меденицький, Мокрянський, Мостиський, Підбузький, Рудківський, Самбірський, Сколівський, Славський, Старосамбірський, Судововишнянський, Трускавецький, Турківський, Тухольківський, Хирівський.
[add] Фільм про музей
[add] Інтервю з о. Копичином
[add] доповідь владики Ярослава про А.Шептицького
[add] слово владики Ярослава в Німеччині
[add] Покрова
[add] Фотогалерея у музей
[add] Відгуки гостей у музей
[add] Пацлавська Богородиця
Послання Вселенського Архиєрея Венедикта XVI на Великий Піст 2010 року
через віру в Христа (пор. Рм 3,21-22)
Дорогі брати й сестри,
щороку, з нагоди Великого Посту, Церква заохочує нас до щирого перегляду нашого життя у світлі євангельських повчань. Цього року я хочу поділитися з вами деякими роздумуваннями над розлогою темою справедливості, виходячи від ствердження святого Павла: Божа справедливість появилася через віру в Христа (пор. Рм 3,21-22).
Справедливість: «dare cuique suum»
Насамперед, зупинюся над значенням терміну «справедливість», який у загальній мові означає «віддати кожному належне – dare cuique suum», згідно з відомим висловом Ульпіяна, римського юриста ІІІ століття. Однак, в дійсності, це класичне визначення не уточнює, у чому саме полягає це «належне», яке потрібно кожному запевнити. Те, чого людина найбільше потребує, не може бути їй гарантоване законом. Щоб втішатися життям у повноті, вона потребує чогось глибшого, що може бути їй дане лише безкорисливо: можемо сказати, що людина живе тією любов’ю, яку лише Бог міг їй передати, створивши її на Свій образ та подобу. Очевидно, матеріальні блага є корисними і потрібними, зрештою, сам Ісус турбувався про те, щоб оздоровити хворих, годувати натовпи, які йшли за Ним, і, без сумніву, Він рішуче засуджує байдужість, яка також і сьогодні доводить до смерті сотні тисяч людей задля нестачі харчів, води та ліків; але «розподільча» справедливість не дає людині всього того, що їй належиться. Так, як хліба, а навіть більше від нього, вона потребує Бога. Святий Августин зазначає: якщо «справедливість є чеснотою, яка розподіляє кожному те, що йому належить… не є людською та справедливість, яка відбирає людину від істинного Бога» (Про місто Боже, ХІХ, 21).
