Ірина Сеник, виставка вишиванок (м. Борислав),
Богдан Панчишин, живопис (м. Миколаїв),
Костянтин Маркович, іконопис (м. Львів),
Ігор Копчик, рельєфна пластика на шкірі (м. Львів),
о. Дмитро Блажійовський, виставка вишитих ікон (м. Львів),
Роксоляна Прийма-Таміола, «Одкровення Святого Івана Богослова» (м. Львів),
Степан Бориславський, вишивки (с. Модричі),
Олег Ярмолюк, втрачені церкви України-малярство (м. Львів),
Тарас Лозинський та Оксана Романів-Тріска, ікони на склі (м. Львів),
Іван Гречко,колекція різдвяних листівок (м. Львів),
Роман Василик, «Світ ікон» (м. Львів),
Ігор Капко, вишивки (м. Борислав),
Левко Микитич, абстрактне мистецтво (м.Дрогобич),
Колекція писанок (м. Коломия)
Сихівська дитяча школа народних мистецтв «Духовний  світ очима дитини»
Любов Кунта, вишивка (м.Львів)
Дитяча виставка «Намалюй собі життя» сім'я Благути, ікони з бісеру (Жидачівщина)
Ссім'я Навроцьких, художня вишивка (м.Івано-Франківськ)
Володимир Лукань, Олег Чуйко,Микола Павлюк, ікони на склі (м.Івано-Франківськ)
Виставка мистецтва в'язнів, "Переображення Господньою любов'ю" (м.Київ)
Ігор Чудійович «Церкви Сколівщини у старих світлинах» (м.Сколе)
Світлана та Галина Махонюк, вишивані рушники, «Нев'янучий сад» (Волинська обл)
Ірина Бердаль-Шевчик, фото та бісероплетіння,(великодні писанки) (м.Трускавець)
Світлана Сидоренко, вишивані картини, «Краплини душі» (м.Стрий)
Василь Федан, різьблені роботи «З вірою добром і любов'ю»(м.Стебник)
Дитяча виставка «Світ без насильства» (м.Дрогобич)

 
Єпархіальний музей тісно співпрацює з Львівським державним обласним центром народної творчості та культурно-освітньої роботи (директор п. Агнеса Ропецька), до якого входить ряд майстрів народної творочості. Серед них свої роботи у нашому музеї експонували такі художники: Галина Отчич, Ірина Івасенко, Ярослава Заневчик, Григорій Мазурак, Галина Мишко, Лідія Кучма, Біла Олеся, Марта Новицька, Олександра Зробок, Оксана Іваночко, Марія Станкевич, Ганна Полякова, Орест Гладун та інші.
 

За час існування музею його відвідали багато відомих церковних та громадських постатей:

Коротка історія

Ідея створення постійної виставки в Україні „Блаженнійший Патріарх Йосиф у філателістичних і пропам'ятних виданнях Помісної Української Католицької Церкви" зародилася у 1991-му році. Власне тоді Владика Юліян Вороновський, будучи в Римі, відвідав цю виставку в Українському католицькому університеті і познайомився з її автором, доктором Романом Смиком. В дружній розмові єпископ схвалив задум, відзначивши важливість її для України і, зокрема, для Галичини. Кир Юліян, в минулому ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа, а згодом - Єпископ Самбірсько-Дробицький УГКЦ, добре розумів значення такого музею для своїх вірних. Доктор Роман Смик, маючи величезний життєвий досвід та колосальні напрацювання в суспільно-політичній і громадсько-культурній роботі, знав, що подібний музей відіграватиме роль своєрідного храму духовної просвіти. Але найважливішим для обох його засновників було те, що він діятиме в Трускавці, а його відвідувачами будуть не тільки українці з усіх кінців держави, але й гості із закордону. Важливим було розповісти про Великого Українця, який, перетерпівши 18 років неволі у сталінських тюрмах і таборах, став кардиналом, а згодом й Патріархом Української Помісної Католицької Церкви, про те, як він вірою і правдою служив своєму народові і Церкві.

Розробляючи концепцію оформлення музею, автори проекту директор музею Іван Скибак та художник Микола Костів взяли за основу ідею відтворення атмосфери музею-обителі, музею-храму. Всяке людське життя - це дорога до святині, адже людина створена на образ і подобу Божу. Тож одним із своєрідних храмів і став музей, що створювався не лише як „святилище муз", але й як обитель. Тут кожен має можливість не лише дізнатися про історію Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, про життя і діяльність видатних світочів нашої Церкви, таких як Архиєпископ Йосафат Кунцевич, Митрополит Андрей Шептицький, Патріарх Йосиф Сліпий, чи оглянути одну із виставок сакрального мистецтва, але й помолитися. Наявність мощів Священомученика Йосафата, антимінсів, освячених і підписаних Андреєм Шептицьким та Йосифом Сліпим, їхніх особистих речей створюють в кімнатах музею атмосферу намоленого місця. Тому після екскурсій відвідувачі часто залишаються тут ще на деякий час, щоб скласти свої молитви до Бога. Музей покликаний виконувати релігійно-освітню і мистецько-культурну місію.

Перша виставка відбулась поза його стінами. Прийняти експозицію за рік перед офіційним її відкриттям погодились працівники Музею Михайла Біласа. Це сталося у вересні 1997-го року. А напередодні відкриття музею 10-го жовтня 1998 року до Трускавця з'їхалися запрошені на святочну академію, богослови, духовенство, науковці. Словом-привітанням благословив початок роботи урочистої академії Владика Любомир Гузар, тодішній Єпископ-помічник Глави УГКЦ. Після привітання тривала наукова сесія, присвячена темам: „Хресна дорога Йосифа Сліпого" та „Визначні постаті УГКЦ . На шляху буття української нації". А вже наступного дня після Архиєрейської святочної Літургії, яку було відслужено в церкві св. Миколая, духовенство та гості процесійно прийшли в Управління Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Тут за участю великої кількості мешканців та гостей Трускавця відбулося урочисте відкриття і освячення Єпархіяльного музею. Службу Божу відправляли Владика Юліян Вороновський, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, Владика Михаїл Колтун, Єпископ Зборівський, та Владика Іван Маргітич, Єпископ-помічник Мукачівської Єпархії. Їм співслужила чисельна група священиків. У нововідкритому і освяченому музеї першу екскурсію провели доктор Роман Смик, Владика Юліян Вороновський і перший директор музею Іван Скибак. Упродовж десяти років змінювалось керівництво цього знаного далеко поза межами міста-курорту закладу. Але незмінною була і залишається провідна лінія у його діяльності – через правдиве інформування людей торувати дорогу до спасіння у вічності.

На даний час директором музею працює Тарас Шафран. Щорічно музей відвідує понад 5 тисяч екскурсантів. Для відвідувачів часто організовуються виставки на різну тематику, здебільшого духовну.

Адреса:
Дрогобицький Інститут Пресвятої Трійці
вул. Гончарська 11
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна 

Тел./факс: +380324410597
Ел. пошта: katehyt@gmail.com
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду Веб-сайт: www.cathehitic.wordpress.com

УГКЦ розпочала своє просвітницьке служіння відразу ж після її виходу з підпілля. У м. Дрогобичі при церкві Пресвятої Трійці з 1990 р. Б. започатковуються Літні катехитичні курси для мирян з 4-річною програмою навчання. Завданням курсів було хоча б частково заспокоїти духовний голод у народі після падіння комуністичного режиму, а також започаткувати вишкіл катехитів. Дані курси проводила група священиків, очолювана прот. Мироном Бендиком, Дрогобицьким деканом. Із середини 90-х років такі курси відбувалися щороку майже по всіх районних центрах.

07 листопада 1994 р. Б. з благословення єпископа Юліяна (Вороновського) був заснований Єпархіальний Катехитичний Інститут, ректором якого ставв прот. Мирон Бендик, а студентами – слухачі курсів.

30 липня 1996 р. Б. інститут отримав державний статус юридичної особи, а з 1 вересня 1996 р. Б. після відкриття богословського факультету, створено також катехитичний (заочна форма навчання) та дяківський (вечірня форма) факультети.

Декретом єпископа Самбірсько-Дрогобицького Юліяна № 2003/152 від 28 березня 2003 р. Б. із структур Інституту виділено богословський факультет і на його основі утворено Духовну Семінарію як окрему канонічну і юридичну особу.

Єпархіальний Катехитичний Інститут перереєстровано на Дрогобицький Інститут Пресвятої Трійці Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, ректором якого призначено прот. Миколу Витівського.

Інститут зосереджує свою діяльність на таких основних напрямках: підготовка християнських педагогів та інших церковних і суспільних працівників, а саме – кваліфікованих катехитів і вчителів християнської етики для праці в недільних парафіяльних школах, державних і недержавних школах, дитячих садочках різних форм власності, для праці серед молодих сімей, з молоддю тощо. Інститут дбає про вишкіл кваліфікованих дяків для служіння при парафіях.

Катехитичний факультет: форма навчання – заочна – дві сесії в році (час літніх і зимових канікул в школі). Термін навчання: для катехитів – 5 років, для вчителів християнської етики – 3 роки.

Студенти закінчують навчання написанням дипломної праці з обраного напрямку спеціалізації.

Дяківський факультет: форма навчання - вечірня. Термін навчання – 3 роки. Студенти закінчують навчання складенням іспитів на присвоєння категорії.

Впродовж всього періоду діяльності Інституту в ньому навчалися 583 студенти із різних Єпархій УГКЦ, а також із Православних Церков (в основному вчителі християнської етики).

Колядки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до одного з найбільших релігійних свят — Різдва Христового. Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч», «Нова радість стала» та інші).

Мільйони людей в цілому світі готуються до святкування Різдва Христового 2011 року. Можливо, ви теж. А може, ви й не дотримуєтесь релігійних звичаїв, пов'язаних з цим святом. У будь-якому випадку вам не вдасться уникнути народження Ісуса. Він приходить до нас як дитина, щоб йти з нами в майбутнє, з радістю, яка променіє скрізь і всюди. Духом цього свята наповнюються всі народи, навіть у нехристиянських країнах.

Поясніть, яке значення має носіння на собі релігійних предметів: хрестиків, медаликів, параманів, вервичок і т.д. Чим воно відрізняється від носіння талісманів?

Небезпека перетворити будь-яку річ, навіть найкращу, у забобон, є завжди. Все залежить тільки від того, як ми до тої чи іншої речі будемо ставитися. Так, наприклад, читаємо у Святому Письмі, що в Ізраїлі був звичай носити прив’язаним на руку чи на голову філактери – невеличкі коробочки, в яких були поміщені сувої з написаними на них Божими заповідями. Звичай цей був встановлений самим Богом (Вих. 13, 9; Втор. 6, 8; Втор. 11, 18).

Всі люди на землі з радістю згадують своє дитинство, коли з легкістю могли уявляти собі найдивовижніші речі. Головні герої фільму «Міст в Терабітію», десятирічні однокласники, хлопчик Джессі Ааронз (Джошуа Хатчерсон, на фото) та дівчинка Леслі Бурке (Анна Софія Робб, на фото), власне, і є такими, що з головою поринули у світ власних фантазій. Втікаючи від сірих буднів дорослого життя, де стільки зла, штучності та брехні, вони створюють свою, казкову країну із назвою Терабітія.

Греція

Країна, у якій 98% громадян ідентифікують себе православними (ще донедавна, до речі про це свідчила спеціальна графа у паспортах греків), упродовж століть шанує свої традиції. Різдво Христове тут святкують за новим стилем, тобто 25-го грудня. У містах і селах Греції напередодні Різдва, Нового Року та Хрещення господарі будинків шукали у лісі найміцніше ялинове дерево.