Київ,
Вих. Р-10/781
31 грудня 2010 року

Високодостойному
Вікторові Федоровичу Януковичу
Президентові України

Відкритий лист Президентові України
щодо собору Софії Київської

Високодостойний Пане Президенте!

Як нам стало відомо зі засобів масової інформації, Гуманітарна рада при Президентові України 22 грудня обговорила пропозицію щодо передачі собору Софії Київської заповіднику «Києво-Печерська лавра». Ця звістка стривожила єпископат, духовенство та мирян Української Греко-Католицької Церкви, бо всі ми переконані, що такий акт передачі зробить тисячолітню пам’ятку української культури та духовності храмом однієї гілки Київської Церкви – Української Православної Церкви, що у єдності з Московським Патріархатом, та виключить три інші гілки: Українську Православну Церкву Київського Патріархату, Українську Автокефальну Православну Церкву та Українську Греко-Католицьку Церкву, які рівною мірою є спадкоємицями тих, хто будував, намὀлював і розвивав цей собор упродовж понад шістсот перших років його тисячоліття, бо протягом наступних років опіка над цією всенародною святинею – через злощасні поділи між християнами колись єдиної Київської Церкви – переходила з рук до рук. Говорячи про Київську Церкву маємо на увазі Церкву, що народилась з Володимирового хрещення та до 1620 року мала одного Предстоятеля, який кермував нею зі стольного города Києва.

Треба вважати щастям у нещасті поділу, що в наш час ця святиня знаходиться під нейтральною опікою Української держави, таким чином переставши бути можливим каменем спотикання та приводом для міжконфесійних претензій і міжусобиць. Опіку держави над церковною культовою спорудою не можна вважати ідеальним варіантом, але в нашій конкретній ситуації – це єдиний спосіб не допустити до можливих протистоянь, які завжди набирають особливо жорстоких форм, коли базуються на конфесійному ґрунті.

Кожна із чотирьох гілок колись єдиної Київської Церкви може наводити аргументи на користь свого виняткового посідання цього центрального і знакового для української духовної ідентичності храму. Але жоден аргумент чи їхня сукупність не є достатніми для доказу якогось ексклюзивного права, бо в корені всієї проблематики лежить жахливий факт церковного поділу, що за своєю суттю є антихристиянським і антицерковним. На превеликий жаль, ніхто із нас не може сказати, що він не завинив у цій трагедії. Тільки тоді, коли ми всі однаково визнаємо наш гріх, покаємося і повернемося до первісної єдності, держава спокійно, без страху перед суспільними потрясіннями може повернути цю святиню об’єднаному під проводом одного Патріарха народові.

Високодостойний Пане Президенте, ми вдячні Вам за винесення цього питання на розгляд Гуманітарної ради. Рівно ж ми дякуємо членам Гуманітарної ради при Президентові України, які сумлінно звернули увагу на особливу важливість цього питання та не підтримала подану пропозицію, бо ми вважаємо, що її схвалення роз’ятрило б велику рану вікового поділу в душі нашого українського народу і замість посприяти її загоєнню – безповоротно поглибило б її, провокуючи нові протистояння і напруження в українському суспільстві.

Ми не хочемо такого негативного для нас усіх розвитку подій, бо стоїмо на порозі святкування тисячоліття цієї святині, яка пережила стільки лихоліть та надихала наш народ надією. Важливість собору Святої Софії в історії та духовності всього нашого народу передбачає не лише організацію святкувань на найвищому державному рівні (за що ми висловлюємо визнання ініціаторам таких святкувань з боку держави), а й – що не менше важливо – проведення цих святкувань з обов’язковою і рівноправною участю усіх чотирьох гілок колись єдиної Київської Церкви. Що стосується нашої Церкви, то ми готові делегувати свого представника до оргкомітету та активно включитися у підготовку та проведення святкових заходів.

Ми щиро сподіваємося, що це святкування буде важливим кроком у напрямі справжньої і тривалої єдності, яка не обмежується зовнішніми, формальними ознаками, на кшталт канонічності (якою ми, тобто Українська Греко-Католицька Церква, також можемо похвалитися), істинної православності, ексклюзивної вселенськості чи народності. Ми переконані, що святкування тисячоліття Святої Софії стане справді об’єднавчим і промовистим знаком лише за умови, що чотири Церкви-сестри, щиро сповняючи Христову волю «щоб усі були одно», зможуть подати одна одній руки та обійнятися у цій нашій всенародній святині під покровом Богородиці Оранти – Його і нашої Матері.

Із запевненням наших молитов
і висловами належної пошани

+ ЛЮБОМИР

від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного
Архиєпископства УГКЦ

Дорогі у Христі!

Сьогодні – у неділю Святих отців – Євангеліє розповіло нам про родовід Ісуса Христа від Авраама аж до народження нашого Спасителя. Слухаючи цей докладний перелік поколінь, можна збагнути, що прихід Христа до людей був заздалегідь підготовлений, тобто Його поява на землі відбувалася за точним планом Небесного Отця. Навіть більше, не тільки народження, а й усе життя Ісуса Христа вже століття наперед було передбачене пророками. Приклад цього знову ж знаходимо у святому Євангелії: коли три мудреці зі Сходу зупинилися в Ірода, щоб дізнатися, де народився новий Цар, він покликав книжників, які без тіні сумніву сказали, що Месія має прийти на світ у Вифлеємі Юдейськім, «бо так написано пророком» (Мт. 2, 5).

Дорогі у Христі, звертаю на це Вашу увагу, бо, замислюючись над подіями щоденного життя, ми схильні думати, що вони стаються випадково. Ми часто вважаємо, що все могло б бути інакше. Інколи у нас створюється враження, що все довкола відбувається безконтрольно, що Господь Бог забув про світ. Однак наша віра, побудована на Божому об’явленні, дає нам протилежну відповідь: все, що відбувається в нашому особистому і суспільному житті, окрім гріха, відповідає Божому плану. Доказ цього знаходимо саме в життєписі Ісуса Христа, від обітниці Месії нашим прародичам у раю аж до Його славного воскресіння. Відтак виникає наступне запитання: чому Господь Бог допускає обставини, які є для нас неприємними чи навіть завдають нам великих страждань? Цього разу нам відповідає сам Ісус Христос в Євангелії від Луки, коли говорить про дальший розвиток історії та різні трагічні події, які мають статися в майбутньому. Його слова звучать так: «Це дасть вам нагоду свідчити» (Лк. 21, 13). Якби не було голодних – нікого було б годувати, якби не було спраглих – нікого було б поїти, якби не було чужинців – нікого було б прийняти, якби не було хворих чи ув’язнених – нікого було б відвідати. Якби не було Різдва – не було б Великої п’ятниці та Воскресіння. Отже, все те, що відбувається довкола нас, навіть найбільш трагічне, – це Божий план для нас, який дає нам нагоду свідчити Христові, шукаючи правди, справедливості й добра.

Здавалося б, що ці думки не мають нічого спільного із радісним різдвяним часом, коли люди збираються за спільним столом, обмінюються дарунками, колядують, відвідують одне одного… Насправді суть великого празника Різдва Христового не в цих зовнішніх і швидкоплинних речах, – суть цього празника в тому, що Єдинородний Божий Син прийшов поміж нас, аби здійснити вповні план Небесного Отця для нашого спасіння. Тому моїм найбільшим побажанням для всіх нас є те, щоб ця правда, що з нами Бог, посідала головне місце у наших різдвяних святкуваннях, щоб ми зберігали її у наших умах і серцях протягом цілого року і щоб вона робила наше життя зрозумілим, надавала кожній миті нашого земного існування спасенної вартості.

Дорогі у Христі! Наприкінці цього послання хотів би висловити до вас одне прохання, яке певною мірою пов’язане із різдвяними святкуваннями, оскільки стосується землі, на котрій народився наш Спаситель. Сьогодні на Святій Землі, зокрема у Вифлеємі, християни, які вже становлять меншість, перебувають у невідрадному становищі. Ці люди очікують нашої підтримки. Вірні нашої Церкви в Україні ще добре пам’ятають, що таке утиски і переслідування, бо потерпали від них ще кілька десятиліть тому. Разом із тим вони розуміють, яке значення має молитовна підтримка, що про неї вони просили своїх співбратів і сестер, котрі на той час проживали закордоном. Звичайно, доля християн у Святій Землі відрізняється від тої, яку ми мали в минулих роках, однак вона все таки дуже тяжка і ми повинні їм допомагати. Поручаймо Милостивому Господові жителів тої землі, на якій воплотився Його Єдинородний Син, і християн – Його вірних послідовників. Нехай це буде для них наш різдвяний дар.

Найщиріші Вам побажання, благодатного і радісного Різдва Христового!

Благословення Господнє на вас!

Христос рождається!

+ ЛЮБОМИР

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Христос рождається!             Славімо Його!

Щороку з нагоди славного празника Христового Різдва ми чуємо величний літургійний гімн «З нами Бог!». Звучать ці слова вже сотні років і сповнюють людський рід радістю. Вперше вони були промовлені великим Божим пророком Ісаєю задовго до історичної події народження Спасителя! У той час весь світ ще перебував у темряві поганства. Тільки в маленькому Богом вибраному народі жеврів вогник істинного богопочитання. Натхненний Святим Духом пророчий погляд лине далеко вперед: «Вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння… Він буде по справедливості судити вбогих, по правді оголошувати присуд для бідних у країні» (Іс.11, 1; 4). І те, що здійснилося набагато пізніше, пророк споглядає як вже доконаний факт, впевнено проголошуючи: «З нами Бог!» (Іс. 8, 9-10).
Минули сотні років, і збулося передбачене пророком. У Вифлеємі Юдейськім за днів царя Ірода (пор. Мт. 2, 1) здійснилося чудо над чудами, сповнилася Божа обітниця – Бог замешкав серед свого народу, Син Божий прийшов у тілі, Творець світу благоволив лежати в яслах. Чудесним способом народжене від Діви Дитятко прийняло поклін бідних пастухів, дари земних царів і спів ангелів.
І сьогодні, напевне, багато з нас перебуває в нелегкій ситуації, відчуває розчарування та знеохочення через суспільно-політичну та економічну ситуацію в нашій країні. В нелегких умовах земного життя деколи нам може здаватися, що все втрачено і ми полишені наодинці зі своїми труднощами. «Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав» (Іс. 63,5), – не раз хочемо промовити разом з пророком. Але пам’ятаймо: нема помічника на землі, але є на небі – наша допомога у Господі, що сотворив небо і землю! (пор. Пс. 121, 2). У цьому твердому переконанні наша думка на крилах віри разом з думкою пророка лине у Вифлеємський вертеп, де народився Спаситель світу. І ми разом з ним співаємо: «Знайте ж, народи, та тремтіть!.. Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Пор. Іс. 8, 9-10).
У цей величний день Христового Різдва наше серце сповнюється особливою любов’ю до Господа, котрий споглянув на народ свій і замешкав серед нього. Сповнені надією, ми радісно кличемо: «Христос народжується – славіте! Христос із небес – зустрічайте! Христос на землі – бадьортеся!» І ця наша радість не випадкова, бо ми знаємо, що тимчасовими є всі негаразди, труднощі і розчарування, які ми зараз можемо переживати. Бо дві тисячі років тому завдяки народженню Сина Божого «всяка омана ідольська скінчилася, Христос же панує навіки» (литійна стихира Різдва). І сьогодні ми віримо, що народження Христа в кожному людському серці покладе початок визволенню світу з усякого обману, лукавства, страху і будь-якої непевності у майбутньому.
Церковна традиція говорить про три народження Христа. Перше – предвічне від Отця Небесного, друге – дві тисячі років тому у Вифлеємі, а третє – у кожній християнській душі, яке постійно відбуватиметься аж до кінця віків. Це третє народження Сина Божого продовжує таїнственно здійснюватись у людському серці. Як знаємо з євангельської розповіді, коли Пресвятій Богородиці прийшов час народжувати, Святій родині важко було знайти нічліг, «бо не було їм місця в заїзді» (Лк. 2, 7). Так і сьогодні Господь поважає свободу людини і народжується тільки в тому серці, яке готове впустити його до себе.
По-різному відбувається це таїнственне Різдво. Іноді воно здійснюється непомітно, починаючи з моменту хрещення людини. Іншим разом людина вирішує запросити у своє життя Бога в нещасті, у стражданні, у хворобі, коли бачить, що самостійно не здатна подолати випробування. Але яким би чином не здійснювалося народження Христа в людському житті, воно завжди приносить із собою радість, мир, щастя… Багато людей у цьому світі вже живуть з Христом, і їм потрібно тільки вивільнити у своєму серці більше місця для новонародженого Божественного Дитятка. Як нам наблизити до себе Христове світло,  Його радість і щастя? Тільки усунувши з печери свого серця все погане, нечисте і зайве, ми зуміємо вивільнити у ньому місце для Господа. І тоді Він обов’язково не залишить наше запрошення без відповіді.
У наших літургійних текстах є такі слова: «На небі ликують ангели, і люди нині радіють, та веселяться всі створіння з народженого у Вифлеємі Спаса-Господа» (литійна стихира Різдва). Така ж велика радість панує у Церкві Христовій, коли Господь народжується у серці людини. Христос каже, що на небі радіють одному грішнику, котрий кається (пор. Лк. 15, 7.10). То наскільки ж більшою буде радість, коли кожен, хто згідно з християнською традицією святкує Різдво Христове, цього дня в дарі принесе Йому свої плоди покаяння!
Дорогі у Христі! Сьогодні ми торжественно святкуємо празник Христового Різдва! Вся історія людства обертається довкола цієї чудесної події, так що вона навіть стала початком календарного літочислення. Її урочисто святкують усі християнські народи. Кожен по-своєму славословить Новонародженого Христа і своєю мовою співає Йому пісні й гімни духовні. З цим святом пов’язано багато різних традицій. Наш народ також особливим способом прославляє народження Сина Божого. Це дуже похвально, тому не забуваймо наші різдвяні звичаї, які ми отримали від предків, та передаваймо це багатство майбутнім поколінням. Водночас вважаймо, щоб за нашими традиційними святкуваннями не втратити справжнього духовного значення Христового Різдва.
У чому ж сенс Господнього народження? Для чого Син Божий прийшов на землю? Як нам Його зустріти і що для цього чинити? На всі ці запитання відповідає Церква в одному зі своїх найкрасивіших гімнів: «Побачивши чудодивне народження, віддалімося від світу і думками перенесімося на небо, бо ж на те Всевишній Бог з’явився на землі як смиренний чоловік, щоб на небо піднести тих, що співають йому: Алилуя!» (Акафіст до Богородиці, 8 кондак). Ціллю Христового Приходу є зробити всіх нас щасливими і ближчими до Бога. Тому бажаю всім, щоб родинна Свята вечеря, весела коляда та інші різдвяні звичаї наближали кожного з нас до цієї великої мети.
Улюблені у Христі брати і сестри! У цей радісний день вітаю всіх Вас, що сьогодні святкуєте Христове Різдво у храмі; вітаю також і тих, що з різних причин відсутні. Моя думка лине й до тих, хто перебуває далеко від рідного дому та батьківщини і не має змоги розділити це свято зі своєю родиною. Бажаю всім, щоб Боже Дитя благословило кожне ваше благе починання та дарувало сили у скрутних хвилинах життя. Нехай радість народження Сина Божого сповнить ваші серця християнськими чеснотами віри, надії та любові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога, й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

+ Юліан (Вороновський),
Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький

Дано у Дрогобичі,
при катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,
19 грудня 2010 року Божого

Офіційні сайти архиєпархій, єпархій та екзархатів УГКЦ на Україні

Київська архиєпархія – www.kyiv.ugcc.org.ua
Львівська архиєпархія – www.ugcc.lviv.ua
Івано-Франківська єпархія – www.if-eparchia.org.ua
Сокальсько-Жовківська єпархія – www.sokaleparchy.org.ua
Коломийсько-Чернівецька єпархія – www.diocese.ko.if.ua
Стрийська єпархія – stryi.ugcc.org.ua
Бучацька єпархія – www.buchacheparchy.org.ua
Самбірсько-Дрогобицька єпархія – www.sde.org.ua
Тернопільсько-Зборівська єпархія – www.tze.org.ua
Луцький екзархат – www.lutsk-ugcc.org.ua
Донецько-Харківський екзархат – www.ugcc.dn.ua

Сайти Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Офіційни сайт єпархії– www.sde.org.ua
Катедральний собор – www.katedra.org.ua
Дрогобицька Духовна Семінарія – www.dds.edu.ua
БФ "Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії" – www.caritas-sde.org
Єпархіальна катехитична комісія – www.cathehitic.wordpress.com
Єпархіальна комісія у справах родини – www.rodyna.sde.org.ua
Єпархіальна комісія у справах євангелізації – www.evangelizacja.io.ua
Благодійний дитячий садок "Ангелятко" – www.angeliatko.com
Парафія блаженних Северина, Якима та Віталія (м. Дрогобич) – www.parafija.org.ua
Парафія Покрова Пресвятої Богородиці (м. Самбір) – www.sambirsobor.com.ua
Парафія св. влмч. Пантелеймона (м. Сколе) – www.cerkva-skole.org
Парафія Преображення Господнього (м. Дрогобич) – www.spasadrohobych.org.ua
Парафія св. Анни (м. Борислав) – www.bpc.org.ua

У народі існує повір'я: якщо християнська душа відходить у засвіти в благодатний час, великих свят, то для неї відкриті ворота Раю. Цю ласку Неба заслужив собі великий меценат української культури, її невтомний захистник та сподвижник, Людина благородної душі доктор Роман Смик. Його життєва мандрівка зупинилася тої миті, коли над землею зійшла Різдвяна ранкова зоря. Його серце перестало битися 25 грудня 2007 року у віці 89 років. Українська культура зазнала непоправимої втрати, адже такі люди, як д-р Роман Смик, народжуються раз на століття. На його серці лежала доля України. Він повертався до неї лелекою, несучи на посріблених роками крилах борг сина-еміґранта. Слова Богдана Лепкого про те, що «для України треба не тільки вмирати, але й жити», були кредом цілого його життя. Кожне своє повернення він називав «прощею до моєї вужчої батьківщини». Він належав до тих, хто ніколи не декларував патріотизму, а утверджував це почуття своєю працею. Його подвижництво і меценацтво повернули Україні із забуття імена та творчість Лепких, Патріярха Йосифа Сліпого, цілої плеяди постатей української літератури, культури, релігії... На жаль, людина не вічна - їй суджено відійти у кращі світи.

Кожна зустріч, розмови з д-ром Смиком пропливають у пам'яті, як щасливі хвилі спілкування з інтелігентом, учителем, батьком української громади Америки. Доля подарувала мені нагоду співпраці з д-ром Смиком при організації та підготовці виставки, присвяченої пам'яті Патріярха Йосифа Сліпого в Українському Національному Музеї в Чикаго. Д-р медицини Роман Смик передав на збереження до музею свій філателістичний архів, праці над яким присвятив понад 40 років. У свої тоді 86 років він виділявся надзвичайною активністю. При допомозі його консультацій створювалися стенди, його завжди піднесений настрій та добре батьківське серце зігрівали любов'ю. Працювати поруч було великою честю. Зауваживши мої переживання перед відкриттям виставки, д-р Смик зайшов до музею з розкішним букетом троянд, які призначалися для мене. «Даруйте людям квіти за життя!» - часто повторював д-р. Смик ці слова, згадуючи при цьому свою дружину. Квіти були його захопленням, вони додавали його душі ліризму та творили своєрідну ауру на подвір'ї його дому.

«Я син католицького священика з Галичини, мій брат також був священиком. І батько і брат були учнями Патріярха Йосифа Сліпого,» - так починав розповідати д-р Смик про себе і своє захоплення філателією. Ми сиділи у його затишній світлиці, на стінах - художні полотна І. Труша, Е. Козака, Г. Хоткевича, 0. Новаківського, на столиках - керамічні вироби, розписані рукою св. п. дружини Ліди, незабутньої подруги, з якою звела доля у далеких 40-х в Німеччині. Лікарські студії розпочав в 1937 році в Яґелонському університеті у Кракові, де проживав у свого вуйка Богдана Лепкого. В 1941 навчання продовжив в Берліні, а в 1945 захистив докторську дисертацію на тему «Українська Народна Медицина». Про життя в Німеччині згадував так: «Нашого люду з'їхалось багато, їздив я лікувати людей неподалік Нюрберґа. Користувалися з батьком-священиком одним автом, мені було по дорозі, бо він їхав на відправи Служб Божих по різних таборах для переміщених осіб». І далі продовжує: «В 1950 приземлився я з Лідою і сином у штаті Нью-Йорк, м. Сіракюз, де мій брат був священиком. Працював тяжко, але кому тоді було легко? В січні 1953 переїхав сюди, до Ковл-Сіті, в Іліной. Маю все, крім Ліди. Поки вона жила, ми дуже багато робили... Маю трьох синів, мешкають недалеко, а обов'язки лікаря передав своєму середньому синові, працює хірургом».

До сказаного додам, що у 1991 році мешканці міста обрали його Людиною Року. Це найбільша честь, яку місто в Америці може надати своєму громадянинові.

Д-р Смик народився 3 жовтня 1918 року в селі Жовчів Рогатинського району Івано-Франківської області в родині отця Петра Смика. Початкову освіту здобув у своєму селі, середню - в Рогатинській та Станіславівській гімназіях.

Півстоліття перебував у розлуці з рідним краєм. Повернувася в 1990 році, щоби задекларувати свою готовність підтримати молоду державу в розбудові української культури і духовності. Першим кроком стали його пожертви на будівництво церкви та музею Лепких у селі Жукові на Тернопільщині.

Д-р Роман Смик вмурував у фундамент собору св. Володимира і Ольги у Чикаго чимало добрих діл, які залишаться у вдячній пам'яті та серцях тих, хто знав цю шляхетну і благородну людину. Його дописи знаходимо в додатку до часопису «Вісті з Риму», у часописах «Патріярхат» та «Церковний Вісник», різних календарях-альманахах, а також він видрукував окремими збірниками «Відвідини Верховного Архієпископа і Кардинала Йосифа у вільному світі в світлі філятелістичних та пропам'ятних видань» (1972), «Друга Патріярша візитація їх Блаженства Йосифа у 1973 р.» (1974), «Вклад парафії св. Володимира і Ольги в Чикаго у популяризацію помісности і патріархату» (1980). У 1982 році власним коштом видав, а потім перевидав ще чотири рази, постійно доповнюючи матеріалами, книжку «Блаженніший Патріярх Йосиф у філятелістичних і пропам'ятних виданнях Української Католицької Церкви», в якій проілюстровано і описано все, що випущено в різних країнах світу, різними організаціями і приватними особами. У книзі підібрані відгуки світової преси про діяльність Йосифа Сліпого. Його виставки виставлялися у різних містах Америки і Канади, а головне – їх побачила Україна. Починаючи з 1992 року вони виставлялися у численних містах України. Їх висвітлювали українська та зарубіжна преса і телебачення. Свою найповнішу збірку, доктор Смик подарував Україні. Його стараннями і коштами, і при сприянні ректорату Львівської Богословської Академії, відкрито меморіяльний Музей Патріярха Української греко-католицької церкви - Кардинала Йосифа Коберницького Сліпого.

Як філателіст-меценат д-р Смик сформував і подарував рівнозначні колекції музеям в Едмонтоні, Воррені, Римі, Мельбурні, Львові, Трускавці, Теребовлі, Бережанах, Українському Національному Музеєві в Чикаґо. Через його публікації в американському філателістичному журналі Тhe Coros Cronicle (1988, 1989, 2001) англомовний світ пізнав Україну.

Він був меценатом при будові Українського Католицького Університету в Римі, сприяв організації Українського Вільного Університету в Мюнхені та фундації ім. Б. Лепкого при НТШ. Видання книг, популяризація творчості Б. Лепкого - це далеко не повний перелік тих добрих діл, які залишив він після себе. У 1996 Україна нагородила д-ра Р. Смика премією В. Винниченка, яку він відразу призначив на розбудову української культури. Його силами і коштами відкрито меморіяльний Музей Б. Лепкого в Бережанах, він є почесним громадянином м. Бережани і села Жуків, лавреат премії братів Лепких, почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта». В 2000 році ім'я д-ра Р.Смика записано золотими буквами в історію українського меценацтва, а сам він відзначений премією імені Чикаленка Ліґи українських меценатів. Музей книги у Бережанах на пошанування жертовної праці нашого патріота створив і відкрив 24 серпня 2000 року залу д-ра Смика. Під час відкриття Смик із притаманною йому скромністю мовив: «Я просто роблю те, що повинен робити, і бажаю, щоб усі жили і працювали в злагоді з совістю і Богом, йшли в однім напрямі задля добра в Україні».

У 2003 році тут побачила світ книга «Лежить на серці доля України» на пошану подвижнику української культури д-ру Смику. У серпні 2007 року указ про нагороду визначних діячів діяспори підписав президент України Віктор Ющенко. Серед них був і д-р Роман Смик.

29 грудня в українському греко-католицькому соборі св. Володимира і Ольги у Чикаґо наша громада попрощалася з одним із найкращих своїх синів. Він спочив вічним сном на цвинтарі св. Миколая. Під чужим небом у його пам'ять зринає до болю рідна та сумна мелодія - «Чуєш, брате мій... », написана Богданом Лепким. На його могилу покладено вінок з квітів, які він так любив. Віддаймо шану меценатові, пам'ятаймо про нього. Вічная Пам'ять.

Марія Климчак

Джерело: Українська думка

Нещодавно з‘явився документальний фільм про Єпархіальний музей в м. Трускавець, що був знятий п. Романом Вариводою, який зараз з сім’єю проживає в Португалії. Ідея створення фільму у п. Романа, виникла під час відвідин музею.

Фільм розпочинається коротенькою історією Самбірсько-Дрогобицької єпархії, пізніше іде розповідь про співзасновника та мецената музею д-ра Романа Смика. Друга частина фільму розповідає коротеньку історію музею, а також робиться акцент на головні раритети музею (копії грамоти Берестейської унії, мощах св.Йосафата Кунцевича, накидці, антимінсу Митрополита Андрея Шептицького, тюремній подушці та особистих речах Патріарха Йосифа Сліпого).

На завершенні фільму іде огляд виставкових залів музею, в яких регулярно виставляються нові та цікаві роботи переважно сакрального характеру. Тривалість фільму 28 хв.

Документальний фільм про Єпархіальний музей (формат avi, розмір 1,4 Gb)

Перегляд інших частин фільму он-лайн

Геннадій Удовенко

12-08-2001

Захоплений всім що побачив у цьому чудовому музеї. Все що тут експонується  свідчить про трагічні сторінки нашої історії та духовності. Від усієї душі та серця я вдячний що у Трускавці існує такий унікальний музей, де гості курорту мають змогу глибше пізнати історію Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, а також дізнатись про видатних світочів церкви таких як Митрополит Андрей Шептицького  та Патріарха Йосифа Сліпого.

Богдан Матолич

31-10-2001

Єпархіальний музей в Трускавці став осередком духовності, де кожен відвідувач може дізнатись про історію нашої Церкви, пізнати на історичних матеріалах славні сторінки життя великих духовних постатей-Митрополита Андрея Шептицького та Патріярха Йосифа Сліпого та нести в світ правду про греко-католицьку церкву.

 

Відвідувачі санаторію «Алмаз»

20-09-2006

Ми, відпочивючі з санаторію «Алмаз», дуже вдячні організаторам і всім тим хто долучив свій розум та серце до створення такого гарного музею. Також ми вражені унікальною та цікавою виставкою ікон на склі. У Вашому музеї дуже гарна атмосфера де можна знайти духовний затишок, доторкнутись до мощей св. Йосафата Кунцевича, а також помолитися. Дай Бог, щоб на Україні було більше таких музеїв.

Мощі Святого священомученика Йосафата

Пасмо волосся Митрополита Андрея

Накидка Митрополита

Антимінс, освячений митрополитом Андреєм

Тюремна подушка Патріарха  Йосифа

Омофор Патріарха Йосифа

Особисті речі Патріярха Йосифа

Копія грамоти Берестейської унії

Бронзовий хрест