Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Христос рождається!             Славімо Його!

Щороку з нагоди славного празника Христового Різдва ми чуємо величний літургійний гімн «З нами Бог!». Звучать ці слова вже сотні років і сповнюють людський рід радістю. Вперше вони були промовлені великим Божим пророком Ісаєю задовго до історичної події народження Спасителя! У той час весь світ ще перебував у темряві поганства. Тільки в маленькому Богом вибраному народі жеврів вогник істинного богопочитання. Натхненний Святим Духом пророчий погляд лине далеко вперед: «Вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння… Він буде по справедливості судити вбогих, по правді оголошувати присуд для бідних у країні» (Іс.11, 1; 4). І те, що здійснилося набагато пізніше, пророк споглядає як вже доконаний факт, впевнено проголошуючи: «З нами Бог!» (Іс. 8, 9-10).
Минули сотні років, і збулося передбачене пророком. У Вифлеємі Юдейськім за днів царя Ірода (пор. Мт. 2, 1) здійснилося чудо над чудами, сповнилася Божа обітниця – Бог замешкав серед свого народу, Син Божий прийшов у тілі, Творець світу благоволив лежати в яслах. Чудесним способом народжене від Діви Дитятко прийняло поклін бідних пастухів, дари земних царів і спів ангелів.
І сьогодні, напевне, багато з нас перебуває в нелегкій ситуації, відчуває розчарування та знеохочення через суспільно-політичну та економічну ситуацію в нашій країні. В нелегких умовах земного життя деколи нам може здаватися, що все втрачено і ми полишені наодинці зі своїми труднощами. «Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав» (Іс. 63,5), – не раз хочемо промовити разом з пророком. Але пам’ятаймо: нема помічника на землі, але є на небі – наша допомога у Господі, що сотворив небо і землю! (пор. Пс. 121, 2). У цьому твердому переконанні наша думка на крилах віри разом з думкою пророка лине у Вифлеємський вертеп, де народився Спаситель світу. І ми разом з ним співаємо: «Знайте ж, народи, та тремтіть!.. Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Пор. Іс. 8, 9-10).
У цей величний день Христового Різдва наше серце сповнюється особливою любов’ю до Господа, котрий споглянув на народ свій і замешкав серед нього. Сповнені надією, ми радісно кличемо: «Христос народжується – славіте! Христос із небес – зустрічайте! Христос на землі – бадьортеся!» І ця наша радість не випадкова, бо ми знаємо, що тимчасовими є всі негаразди, труднощі і розчарування, які ми зараз можемо переживати. Бо дві тисячі років тому завдяки народженню Сина Божого «всяка омана ідольська скінчилася, Христос же панує навіки» (литійна стихира Різдва). І сьогодні ми віримо, що народження Христа в кожному людському серці покладе початок визволенню світу з усякого обману, лукавства, страху і будь-якої непевності у майбутньому.
Церковна традиція говорить про три народження Христа. Перше – предвічне від Отця Небесного, друге – дві тисячі років тому у Вифлеємі, а третє – у кожній християнській душі, яке постійно відбуватиметься аж до кінця віків. Це третє народження Сина Божого продовжує таїнственно здійснюватись у людському серці. Як знаємо з євангельської розповіді, коли Пресвятій Богородиці прийшов час народжувати, Святій родині важко було знайти нічліг, «бо не було їм місця в заїзді» (Лк. 2, 7). Так і сьогодні Господь поважає свободу людини і народжується тільки в тому серці, яке готове впустити його до себе.
По-різному відбувається це таїнственне Різдво. Іноді воно здійснюється непомітно, починаючи з моменту хрещення людини. Іншим разом людина вирішує запросити у своє життя Бога в нещасті, у стражданні, у хворобі, коли бачить, що самостійно не здатна подолати випробування. Але яким би чином не здійснювалося народження Христа в людському житті, воно завжди приносить із собою радість, мир, щастя… Багато людей у цьому світі вже живуть з Христом, і їм потрібно тільки вивільнити у своєму серці більше місця для новонародженого Божественного Дитятка. Як нам наблизити до себе Христове світло,  Його радість і щастя? Тільки усунувши з печери свого серця все погане, нечисте і зайве, ми зуміємо вивільнити у ньому місце для Господа. І тоді Він обов’язково не залишить наше запрошення без відповіді.
У наших літургійних текстах є такі слова: «На небі ликують ангели, і люди нині радіють, та веселяться всі створіння з народженого у Вифлеємі Спаса-Господа» (литійна стихира Різдва). Така ж велика радість панує у Церкві Христовій, коли Господь народжується у серці людини. Христос каже, що на небі радіють одному грішнику, котрий кається (пор. Лк. 15, 7.10). То наскільки ж більшою буде радість, коли кожен, хто згідно з християнською традицією святкує Різдво Христове, цього дня в дарі принесе Йому свої плоди покаяння!
Дорогі у Христі! Сьогодні ми торжественно святкуємо празник Христового Різдва! Вся історія людства обертається довкола цієї чудесної події, так що вона навіть стала початком календарного літочислення. Її урочисто святкують усі християнські народи. Кожен по-своєму славословить Новонародженого Христа і своєю мовою співає Йому пісні й гімни духовні. З цим святом пов’язано багато різних традицій. Наш народ також особливим способом прославляє народження Сина Божого. Це дуже похвально, тому не забуваймо наші різдвяні звичаї, які ми отримали від предків, та передаваймо це багатство майбутнім поколінням. Водночас вважаймо, щоб за нашими традиційними святкуваннями не втратити справжнього духовного значення Христового Різдва.
У чому ж сенс Господнього народження? Для чого Син Божий прийшов на землю? Як нам Його зустріти і що для цього чинити? На всі ці запитання відповідає Церква в одному зі своїх найкрасивіших гімнів: «Побачивши чудодивне народження, віддалімося від світу і думками перенесімося на небо, бо ж на те Всевишній Бог з’явився на землі як смиренний чоловік, щоб на небо піднести тих, що співають йому: Алилуя!» (Акафіст до Богородиці, 8 кондак). Ціллю Христового Приходу є зробити всіх нас щасливими і ближчими до Бога. Тому бажаю всім, щоб родинна Свята вечеря, весела коляда та інші різдвяні звичаї наближали кожного з нас до цієї великої мети.
Улюблені у Христі брати і сестри! У цей радісний день вітаю всіх Вас, що сьогодні святкуєте Христове Різдво у храмі; вітаю також і тих, що з різних причин відсутні. Моя думка лине й до тих, хто перебуває далеко від рідного дому та батьківщини і не має змоги розділити це свято зі своєю родиною. Бажаю всім, щоб Боже Дитя благословило кожне ваше благе починання та дарувало сили у скрутних хвилинах життя. Нехай радість народження Сина Божого сповнить ваші серця християнськими чеснотами віри, надії та любові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога, й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

+ Юліан (Вороновський),
Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький

Дано у Дрогобичі,
при катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,
19 грудня 2010 року Божого

Офіційні сайти архиєпархій, єпархій та екзархатів УГКЦ на Україні

Київська архиєпархія – www.kyiv.ugcc.org.ua
Львівська архиєпархія – www.ugcc.lviv.ua
Івано-Франківська єпархія – www.if-eparchia.org.ua
Сокальсько-Жовківська єпархія – www.sokaleparchy.org.ua
Коломийсько-Чернівецька єпархія – www.diocese.ko.if.ua
Стрийська єпархія – stryi.ugcc.org.ua
Бучацька єпархія – www.buchacheparchy.org.ua
Самбірсько-Дрогобицька єпархія – www.sde.org.ua
Тернопільсько-Зборівська єпархія – www.tze.org.ua
Луцький екзархат – www.lutsk-ugcc.org.ua
Донецько-Харківський екзархат – www.ugcc.dn.ua

Сайти Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Офіційни сайт єпархії– www.sde.org.ua
Катедральний собор – www.katedra.org.ua
Дрогобицька Духовна Семінарія – www.dds.edu.ua
БФ "Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії" – www.caritas-sde.org
Єпархіальна катехитична комісія – www.cathehitic.wordpress.com
Єпархіальна комісія у справах родини – www.rodyna.sde.org.ua
Єпархіальна комісія у справах євангелізації – www.evangelizacja.io.ua
Благодійний дитячий садок "Ангелятко" – www.angeliatko.com
Парафія блаженних Северина, Якима та Віталія (м. Дрогобич) – www.parafija.org.ua
Парафія Покрова Пресвятої Богородиці (м. Самбір) – www.sambirsobor.com.ua
Парафія св. влмч. Пантелеймона (м. Сколе) – www.cerkva-skole.org
Парафія Преображення Господнього (м. Дрогобич) – www.spasadrohobych.org.ua
Парафія св. Анни (м. Борислав) – www.bpc.org.ua

У народі існує повір'я: якщо християнська душа відходить у засвіти в благодатний час, великих свят, то для неї відкриті ворота Раю. Цю ласку Неба заслужив собі великий меценат української культури, її невтомний захистник та сподвижник, Людина благородної душі доктор Роман Смик. Його життєва мандрівка зупинилася тої миті, коли над землею зійшла Різдвяна ранкова зоря. Його серце перестало битися 25 грудня 2007 року у віці 89 років. Українська культура зазнала непоправимої втрати, адже такі люди, як д-р Роман Смик, народжуються раз на століття. На його серці лежала доля України. Він повертався до неї лелекою, несучи на посріблених роками крилах борг сина-еміґранта. Слова Богдана Лепкого про те, що «для України треба не тільки вмирати, але й жити», були кредом цілого його життя. Кожне своє повернення він називав «прощею до моєї вужчої батьківщини». Він належав до тих, хто ніколи не декларував патріотизму, а утверджував це почуття своєю працею. Його подвижництво і меценацтво повернули Україні із забуття імена та творчість Лепких, Патріярха Йосифа Сліпого, цілої плеяди постатей української літератури, культури, релігії... На жаль, людина не вічна - їй суджено відійти у кращі світи.

Кожна зустріч, розмови з д-ром Смиком пропливають у пам'яті, як щасливі хвилі спілкування з інтелігентом, учителем, батьком української громади Америки. Доля подарувала мені нагоду співпраці з д-ром Смиком при організації та підготовці виставки, присвяченої пам'яті Патріярха Йосифа Сліпого в Українському Національному Музеї в Чикаго. Д-р медицини Роман Смик передав на збереження до музею свій філателістичний архів, праці над яким присвятив понад 40 років. У свої тоді 86 років він виділявся надзвичайною активністю. При допомозі його консультацій створювалися стенди, його завжди піднесений настрій та добре батьківське серце зігрівали любов'ю. Працювати поруч було великою честю. Зауваживши мої переживання перед відкриттям виставки, д-р Смик зайшов до музею з розкішним букетом троянд, які призначалися для мене. «Даруйте людям квіти за життя!» - часто повторював д-р. Смик ці слова, згадуючи при цьому свою дружину. Квіти були його захопленням, вони додавали його душі ліризму та творили своєрідну ауру на подвір'ї його дому.

«Я син католицького священика з Галичини, мій брат також був священиком. І батько і брат були учнями Патріярха Йосифа Сліпого,» - так починав розповідати д-р Смик про себе і своє захоплення філателією. Ми сиділи у його затишній світлиці, на стінах - художні полотна І. Труша, Е. Козака, Г. Хоткевича, 0. Новаківського, на столиках - керамічні вироби, розписані рукою св. п. дружини Ліди, незабутньої подруги, з якою звела доля у далеких 40-х в Німеччині. Лікарські студії розпочав в 1937 році в Яґелонському університеті у Кракові, де проживав у свого вуйка Богдана Лепкого. В 1941 навчання продовжив в Берліні, а в 1945 захистив докторську дисертацію на тему «Українська Народна Медицина». Про життя в Німеччині згадував так: «Нашого люду з'їхалось багато, їздив я лікувати людей неподалік Нюрберґа. Користувалися з батьком-священиком одним автом, мені було по дорозі, бо він їхав на відправи Служб Божих по різних таборах для переміщених осіб». І далі продовжує: «В 1950 приземлився я з Лідою і сином у штаті Нью-Йорк, м. Сіракюз, де мій брат був священиком. Працював тяжко, але кому тоді було легко? В січні 1953 переїхав сюди, до Ковл-Сіті, в Іліной. Маю все, крім Ліди. Поки вона жила, ми дуже багато робили... Маю трьох синів, мешкають недалеко, а обов'язки лікаря передав своєму середньому синові, працює хірургом».

До сказаного додам, що у 1991 році мешканці міста обрали його Людиною Року. Це найбільша честь, яку місто в Америці може надати своєму громадянинові.

Д-р Смик народився 3 жовтня 1918 року в селі Жовчів Рогатинського району Івано-Франківської області в родині отця Петра Смика. Початкову освіту здобув у своєму селі, середню - в Рогатинській та Станіславівській гімназіях.

Півстоліття перебував у розлуці з рідним краєм. Повернувася в 1990 році, щоби задекларувати свою готовність підтримати молоду державу в розбудові української культури і духовності. Першим кроком стали його пожертви на будівництво церкви та музею Лепких у селі Жукові на Тернопільщині.

Д-р Роман Смик вмурував у фундамент собору св. Володимира і Ольги у Чикаго чимало добрих діл, які залишаться у вдячній пам'яті та серцях тих, хто знав цю шляхетну і благородну людину. Його дописи знаходимо в додатку до часопису «Вісті з Риму», у часописах «Патріярхат» та «Церковний Вісник», різних календарях-альманахах, а також він видрукував окремими збірниками «Відвідини Верховного Архієпископа і Кардинала Йосифа у вільному світі в світлі філятелістичних та пропам'ятних видань» (1972), «Друга Патріярша візитація їх Блаженства Йосифа у 1973 р.» (1974), «Вклад парафії св. Володимира і Ольги в Чикаго у популяризацію помісности і патріархату» (1980). У 1982 році власним коштом видав, а потім перевидав ще чотири рази, постійно доповнюючи матеріалами, книжку «Блаженніший Патріярх Йосиф у філятелістичних і пропам'ятних виданнях Української Католицької Церкви», в якій проілюстровано і описано все, що випущено в різних країнах світу, різними організаціями і приватними особами. У книзі підібрані відгуки світової преси про діяльність Йосифа Сліпого. Його виставки виставлялися у різних містах Америки і Канади, а головне – їх побачила Україна. Починаючи з 1992 року вони виставлялися у численних містах України. Їх висвітлювали українська та зарубіжна преса і телебачення. Свою найповнішу збірку, доктор Смик подарував Україні. Його стараннями і коштами, і при сприянні ректорату Львівської Богословської Академії, відкрито меморіяльний Музей Патріярха Української греко-католицької церкви - Кардинала Йосифа Коберницького Сліпого.

Як філателіст-меценат д-р Смик сформував і подарував рівнозначні колекції музеям в Едмонтоні, Воррені, Римі, Мельбурні, Львові, Трускавці, Теребовлі, Бережанах, Українському Національному Музеєві в Чикаґо. Через його публікації в американському філателістичному журналі Тhe Coros Cronicle (1988, 1989, 2001) англомовний світ пізнав Україну.

Він був меценатом при будові Українського Католицького Університету в Римі, сприяв організації Українського Вільного Університету в Мюнхені та фундації ім. Б. Лепкого при НТШ. Видання книг, популяризація творчості Б. Лепкого - це далеко не повний перелік тих добрих діл, які залишив він після себе. У 1996 Україна нагородила д-ра Р. Смика премією В. Винниченка, яку він відразу призначив на розбудову української культури. Його силами і коштами відкрито меморіяльний Музей Б. Лепкого в Бережанах, він є почесним громадянином м. Бережани і села Жуків, лавреат премії братів Лепких, почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта». В 2000 році ім'я д-ра Р.Смика записано золотими буквами в історію українського меценацтва, а сам він відзначений премією імені Чикаленка Ліґи українських меценатів. Музей книги у Бережанах на пошанування жертовної праці нашого патріота створив і відкрив 24 серпня 2000 року залу д-ра Смика. Під час відкриття Смик із притаманною йому скромністю мовив: «Я просто роблю те, що повинен робити, і бажаю, щоб усі жили і працювали в злагоді з совістю і Богом, йшли в однім напрямі задля добра в Україні».

У 2003 році тут побачила світ книга «Лежить на серці доля України» на пошану подвижнику української культури д-ру Смику. У серпні 2007 року указ про нагороду визначних діячів діяспори підписав президент України Віктор Ющенко. Серед них був і д-р Роман Смик.

29 грудня в українському греко-католицькому соборі св. Володимира і Ольги у Чикаґо наша громада попрощалася з одним із найкращих своїх синів. Він спочив вічним сном на цвинтарі св. Миколая. Під чужим небом у його пам'ять зринає до болю рідна та сумна мелодія - «Чуєш, брате мій... », написана Богданом Лепким. На його могилу покладено вінок з квітів, які він так любив. Віддаймо шану меценатові, пам'ятаймо про нього. Вічная Пам'ять.

Марія Климчак

Джерело: Українська думка

Нещодавно з‘явився документальний фільм про Єпархіальний музей в м. Трускавець, що був знятий п. Романом Вариводою, який зараз з сім’єю проживає в Португалії. Ідея створення фільму у п. Романа, виникла під час відвідин музею.

Фільм розпочинається коротенькою історією Самбірсько-Дрогобицької єпархії, пізніше іде розповідь про співзасновника та мецената музею д-ра Романа Смика. Друга частина фільму розповідає коротеньку історію музею, а також робиться акцент на головні раритети музею (копії грамоти Берестейської унії, мощах св.Йосафата Кунцевича, накидці, антимінсу Митрополита Андрея Шептицького, тюремній подушці та особистих речах Патріарха Йосифа Сліпого).

На завершенні фільму іде огляд виставкових залів музею, в яких регулярно виставляються нові та цікаві роботи переважно сакрального характеру. Тривалість фільму 28 хв.

Документальний фільм про Єпархіальний музей (формат avi, розмір 1,4 Gb)

Перегляд інших частин фільму он-лайн

Геннадій Удовенко

12-08-2001

Захоплений всім що побачив у цьому чудовому музеї. Все що тут експонується  свідчить про трагічні сторінки нашої історії та духовності. Від усієї душі та серця я вдячний що у Трускавці існує такий унікальний музей, де гості курорту мають змогу глибше пізнати історію Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, а також дізнатись про видатних світочів церкви таких як Митрополит Андрей Шептицького  та Патріарха Йосифа Сліпого.

Богдан Матолич

31-10-2001

Єпархіальний музей в Трускавці став осередком духовності, де кожен відвідувач може дізнатись про історію нашої Церкви, пізнати на історичних матеріалах славні сторінки життя великих духовних постатей-Митрополита Андрея Шептицького та Патріярха Йосифа Сліпого та нести в світ правду про греко-католицьку церкву.

 

Відвідувачі санаторію «Алмаз»

20-09-2006

Ми, відпочивючі з санаторію «Алмаз», дуже вдячні організаторам і всім тим хто долучив свій розум та серце до створення такого гарного музею. Також ми вражені унікальною та цікавою виставкою ікон на склі. У Вашому музеї дуже гарна атмосфера де можна знайти духовний затишок, доторкнутись до мощей св. Йосафата Кунцевича, а також помолитися. Дай Бог, щоб на Україні було більше таких музеїв.

Мощі Святого священомученика Йосафата

Пасмо волосся Митрополита Андрея

Накидка Митрополита

Антимінс, освячений митрополитом Андреєм

Тюремна подушка Патріарха  Йосифа

Омофор Патріарха Йосифа

Особисті речі Патріярха Йосифа

Копія грамоти Берестейської унії

Бронзовий хрест

Ірина Сеник, виставка вишиванок (м. Борислав),
Богдан Панчишин, живопис (м. Миколаїв),
Костянтин Маркович, іконопис (м. Львів),
Ігор Копчик, рельєфна пластика на шкірі (м. Львів),
о. Дмитро Блажійовський, виставка вишитих ікон (м. Львів),
Роксоляна Прийма-Таміола, «Одкровення Святого Івана Богослова» (м. Львів),
Степан Бориславський, вишивки (с. Модричі),
Олег Ярмолюк, втрачені церкви України-малярство (м. Львів),
Тарас Лозинський та Оксана Романів-Тріска, ікони на склі (м. Львів),
Іван Гречко,колекція різдвяних листівок (м. Львів),
Роман Василик, «Світ ікон» (м. Львів),
Ігор Капко, вишивки (м. Борислав),
Левко Микитич, абстрактне мистецтво (м.Дрогобич),
Колекція писанок (м. Коломия)
Сихівська дитяча школа народних мистецтв «Духовний  світ очима дитини»
Любов Кунта, вишивка (м.Львів)
Дитяча виставка «Намалюй собі життя» сім'я Благути, ікони з бісеру (Жидачівщина)
Ссім'я Навроцьких, художня вишивка (м.Івано-Франківськ)
Володимир Лукань, Олег Чуйко,Микола Павлюк, ікони на склі (м.Івано-Франківськ)
Виставка мистецтва в'язнів, "Переображення Господньою любов'ю" (м.Київ)
Ігор Чудійович «Церкви Сколівщини у старих світлинах» (м.Сколе)
Світлана та Галина Махонюк, вишивані рушники, «Нев'янучий сад» (Волинська обл)
Ірина Бердаль-Шевчик, фото та бісероплетіння,(великодні писанки) (м.Трускавець)
Світлана Сидоренко, вишивані картини, «Краплини душі» (м.Стрий)
Василь Федан, різьблені роботи «З вірою добром і любов'ю»(м.Стебник)
Дитяча виставка «Світ без насильства» (м.Дрогобич)

 
Єпархіальний музей тісно співпрацює з Львівським державним обласним центром народної творчості та культурно-освітньої роботи (директор п. Агнеса Ропецька), до якого входить ряд майстрів народної творочості. Серед них свої роботи у нашому музеї експонували такі художники: Галина Отчич, Ірина Івасенко, Ярослава Заневчик, Григорій Мазурак, Галина Мишко, Лідія Кучма, Біла Олеся, Марта Новицька, Олександра Зробок, Оксана Іваночко, Марія Станкевич, Ганна Полякова, Орест Гладун та інші.
 

За час існування музею його відвідали багато відомих церковних та громадських постатей: