Коротка історія

Ідея створення постійної виставки в Україні „Блаженнійший Патріарх Йосиф у філателістичних і пропам'ятних виданнях Помісної Української Католицької Церкви" зародилася у 1991-му році. Власне тоді Владика Юліян Вороновський, будучи в Римі, відвідав цю виставку в Українському католицькому університеті і познайомився з її автором, доктором Романом Смиком. В дружній розмові єпископ схвалив задум, відзначивши важливість її для України і, зокрема, для Галичини. Кир Юліян, в минулому ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа, а згодом - Єпископ Самбірсько-Дробицький УГКЦ, добре розумів значення такого музею для своїх вірних. Доктор Роман Смик, маючи величезний життєвий досвід та колосальні напрацювання в суспільно-політичній і громадсько-культурній роботі, знав, що подібний музей відіграватиме роль своєрідного храму духовної просвіти. Але найважливішим для обох його засновників було те, що він діятиме в Трускавці, а його відвідувачами будуть не тільки українці з усіх кінців держави, але й гості із закордону. Важливим було розповісти про Великого Українця, який, перетерпівши 18 років неволі у сталінських тюрмах і таборах, став кардиналом, а згодом й Патріархом Української Помісної Католицької Церкви, про те, як він вірою і правдою служив своєму народові і Церкві.

Розробляючи концепцію оформлення музею, автори проекту директор музею Іван Скибак та художник Микола Костів взяли за основу ідею відтворення атмосфери музею-обителі, музею-храму. Всяке людське життя - це дорога до святині, адже людина створена на образ і подобу Божу. Тож одним із своєрідних храмів і став музей, що створювався не лише як „святилище муз", але й як обитель. Тут кожен має можливість не лише дізнатися про історію Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, про життя і діяльність видатних світочів нашої Церкви, таких як Архиєпископ Йосафат Кунцевич, Митрополит Андрей Шептицький, Патріарх Йосиф Сліпий, чи оглянути одну із виставок сакрального мистецтва, але й помолитися. Наявність мощів Священомученика Йосафата, антимінсів, освячених і підписаних Андреєм Шептицьким та Йосифом Сліпим, їхніх особистих речей створюють в кімнатах музею атмосферу намоленого місця. Тому після екскурсій відвідувачі часто залишаються тут ще на деякий час, щоб скласти свої молитви до Бога. Музей покликаний виконувати релігійно-освітню і мистецько-культурну місію.

Перша виставка відбулась поза його стінами. Прийняти експозицію за рік перед офіційним її відкриттям погодились працівники Музею Михайла Біласа. Це сталося у вересні 1997-го року. А напередодні відкриття музею 10-го жовтня 1998 року до Трускавця з'їхалися запрошені на святочну академію, богослови, духовенство, науковці. Словом-привітанням благословив початок роботи урочистої академії Владика Любомир Гузар, тодішній Єпископ-помічник Глави УГКЦ. Після привітання тривала наукова сесія, присвячена темам: „Хресна дорога Йосифа Сліпого" та „Визначні постаті УГКЦ . На шляху буття української нації". А вже наступного дня після Архиєрейської святочної Літургії, яку було відслужено в церкві св. Миколая, духовенство та гості процесійно прийшли в Управління Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Тут за участю великої кількості мешканців та гостей Трускавця відбулося урочисте відкриття і освячення Єпархіяльного музею. Службу Божу відправляли Владика Юліян Вороновський, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, Владика Михаїл Колтун, Єпископ Зборівський, та Владика Іван Маргітич, Єпископ-помічник Мукачівської Єпархії. Їм співслужила чисельна група священиків. У нововідкритому і освяченому музеї першу екскурсію провели доктор Роман Смик, Владика Юліян Вороновський і перший директор музею Іван Скибак. Упродовж десяти років змінювалось керівництво цього знаного далеко поза межами міста-курорту закладу. Але незмінною була і залишається провідна лінія у його діяльності – через правдиве інформування людей торувати дорогу до спасіння у вічності.

На даний час директором музею працює Тарас Шафран. Щорічно музей відвідує понад 5 тисяч екскурсантів. Для відвідувачів часто організовуються виставки на різну тематику, здебільшого духовну.

Адреса:
Дрогобицький Інститут Пресвятої Трійці
вул. Гончарська 11
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна 

Тел./факс: +380324410597
Ел. пошта: katehyt@gmail.com
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду Веб-сайт: www.cathehitic.wordpress.com

УГКЦ розпочала своє просвітницьке служіння відразу ж після її виходу з підпілля. У м. Дрогобичі при церкві Пресвятої Трійці з 1990 р. Б. започатковуються Літні катехитичні курси для мирян з 4-річною програмою навчання. Завданням курсів було хоча б частково заспокоїти духовний голод у народі після падіння комуністичного режиму, а також започаткувати вишкіл катехитів. Дані курси проводила група священиків, очолювана прот. Мироном Бендиком, Дрогобицьким деканом. Із середини 90-х років такі курси відбувалися щороку майже по всіх районних центрах.

07 листопада 1994 р. Б. з благословення єпископа Юліяна (Вороновського) був заснований Єпархіальний Катехитичний Інститут, ректором якого ставв прот. Мирон Бендик, а студентами – слухачі курсів.

30 липня 1996 р. Б. інститут отримав державний статус юридичної особи, а з 1 вересня 1996 р. Б. після відкриття богословського факультету, створено також катехитичний (заочна форма навчання) та дяківський (вечірня форма) факультети.

Декретом єпископа Самбірсько-Дрогобицького Юліяна № 2003/152 від 28 березня 2003 р. Б. із структур Інституту виділено богословський факультет і на його основі утворено Духовну Семінарію як окрему канонічну і юридичну особу.

Єпархіальний Катехитичний Інститут перереєстровано на Дрогобицький Інститут Пресвятої Трійці Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, ректором якого призначено прот. Миколу Витівського.

Інститут зосереджує свою діяльність на таких основних напрямках: підготовка християнських педагогів та інших церковних і суспільних працівників, а саме – кваліфікованих катехитів і вчителів християнської етики для праці в недільних парафіяльних школах, державних і недержавних школах, дитячих садочках різних форм власності, для праці серед молодих сімей, з молоддю тощо. Інститут дбає про вишкіл кваліфікованих дяків для служіння при парафіях.

Катехитичний факультет: форма навчання – заочна – дві сесії в році (час літніх і зимових канікул в школі). Термін навчання: для катехитів – 5 років, для вчителів християнської етики – 3 роки.

Студенти закінчують навчання написанням дипломної праці з обраного напрямку спеціалізації.

Дяківський факультет: форма навчання - вечірня. Термін навчання – 3 роки. Студенти закінчують навчання складенням іспитів на присвоєння категорії.

Впродовж всього періоду діяльності Інституту в ньому навчалися 583 студенти із різних Єпархій УГКЦ, а також із Православних Церков (в основному вчителі християнської етики).

Колядки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до одного з найбільших релігійних свят — Різдва Христового. Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч», «Нова радість стала» та інші).

Мільйони людей в цілому світі готуються до святкування Різдва Христового 2011 року. Можливо, ви теж. А може, ви й не дотримуєтесь релігійних звичаїв, пов'язаних з цим святом. У будь-якому випадку вам не вдасться уникнути народження Ісуса. Він приходить до нас як дитина, щоб йти з нами в майбутнє, з радістю, яка променіє скрізь і всюди. Духом цього свята наповнюються всі народи, навіть у нехристиянських країнах.

Поясніть, яке значення має носіння на собі релігійних предметів: хрестиків, медаликів, параманів, вервичок і т.д. Чим воно відрізняється від носіння талісманів?

Небезпека перетворити будь-яку річ, навіть найкращу, у забобон, є завжди. Все залежить тільки від того, як ми до тої чи іншої речі будемо ставитися. Так, наприклад, читаємо у Святому Письмі, що в Ізраїлі був звичай носити прив’язаним на руку чи на голову філактери – невеличкі коробочки, в яких були поміщені сувої з написаними на них Божими заповідями. Звичай цей був встановлений самим Богом (Вих. 13, 9; Втор. 6, 8; Втор. 11, 18).

Всі люди на землі з радістю згадують своє дитинство, коли з легкістю могли уявляти собі найдивовижніші речі. Головні герої фільму «Міст в Терабітію», десятирічні однокласники, хлопчик Джессі Ааронз (Джошуа Хатчерсон, на фото) та дівчинка Леслі Бурке (Анна Софія Робб, на фото), власне, і є такими, що з головою поринули у світ власних фантазій. Втікаючи від сірих буднів дорослого життя, де стільки зла, штучності та брехні, вони створюють свою, казкову країну із назвою Терабітія.

Греція

Країна, у якій 98% громадян ідентифікують себе православними (ще донедавна, до речі про це свідчила спеціальна графа у паспортах греків), упродовж століть шанує свої традиції. Різдво Христове тут святкують за новим стилем, тобто 25-го грудня. У містах і селах Греції напередодні Різдва, Нового Року та Хрещення господарі будинків шукали у лісі найміцніше ялинове дерево.

Як відомо з історії християнства, легальний статус ця релігія отримала з проголошенням Медіолянського едикту в 313-му році. Введення у дію цього документа, хоч і дозволяло християнам беззаборонно виконувати літургійні практики, споруджувати храми, володіти церковним майном, та все ж не гарантувало уникнення загрози переслідувань з боку високих світських достойників, вихованих на поганських традиціях. Імператори і разом з ними їхні підлеглі, що обіймали високі посади, щораз більше розуміли: внутрішня загроза для монархії, продиктована усвідомленням християн свого покликання бути відповідальними перш за все перед Богом, а вже потім поважати світську владу, була значно серйознішою, аніж посягання зовнішніх ворогів чи, скажімо, якісь неординарні обставини. Були й такі монархи, що вважали себе християнами, але на практиці часто використовували нелюдські методи у ставленні до підпорядкованих їм громадян. Цікавий і повчальний випадок стався з одним із імператорів. Йдеться про навернення Теодосія. Однак про все по порядку.

"Вірую в єдину, святу, соборну і апостольську Церкву"... Кожен християнин щоденно повторює ці слова із Символу віри. І якщо відносно слів „єдина, соборна і апостольська" сумнівів у нас не виникає, то зі словом „свята" у багатьох, мабуть, зародиться запитання; „Якщо Церква свята, то чому деякі її члени живуть не краще від поган або атеїстів і чому в церковній історії мали і мають місце різні негативні явища?" Спробуймо знайти відповідь.