SDE

Чи релігійні натільні предмети - це талісмани?

№ 1 (130), січень 2011 _ Ігор БРИНДАК
Друк E-mail
Поясніть, яке значення має носіння на собі релігійних предметів: хрестиків, медаликів, параманів, вервичок і т.д. Чим воно відрізняється від носіння талісманів? Небезпека перетворити будь-яку річ, навіть найкращу, у забобон, є завжди. Все залежить тільки від того, як ми до тої чи іншої речі будемо ставитися. Так, наприклад, читаємо у Святому Письмі, що в Ізраїлі був звичай носити прив’язаним на руку чи на голову філактери – невеличкі коробочки, в яких були поміщені сувої з написаними на них Божими заповідями. Звичай цей був встановлений самим Богом (Вих. 13, 9; Втор. 6, 8; Втор. 11, 18).
Це мало бути нагадуванням про виконання Божих Заповідей. Однак в Новому Заповіті читаємо, що Ісус Христос висловлюється про цей звичай критично (Мт. 23, 5). Але він засуджує не саме носіння філактерів, а те, що для багатьох, хто їх носив, вони були всього-навсього зовнішнім атрибутом, але аж ніяк не спонукою виконувати Божі заповіді.

 

Подібне може бути і в наш час. Хтось може носити на собі посвячені речі, як пам’ять про Божу присутність, а хтось – як звичайний талісман. Це залежить від того, що кожен із нас у цей вчинок вкладає. Коли ізраїльтяни виходили з Єгипту, то несли перед собою Ковчег Завіту (Вих. 40). Він був знаком того, що Бог веде цей народ пустелею і опікується ним. У воєнному часі Ковчег виносили наперед, аж після того йшли в битви і здобували перемоги. Але коли ізраїльтяни почали відходити від поклоніння Богові, то Ковчег на деякий час потрапив до рук їхніх ворогів, а вони самі зазнали великої поразки в битві (І Сам. 4, 6 - 11). Це не означало, що Ковчег втратив свою силу, а тільки те, що люди, відійшовши від Бога, якби самі, внутрішньо, віддали Ковчег ворогам. Пізніше його все ж таки було повернено «вибраному народові». Коли цар Соломон збудував храм, то Ковчег Завіту було перенесено туди (І Цар 8, 13).  З того часу люди приходили молитися перед Ковчегом до храму. І Бог й надалі зсилав їм ласки (ІІ Хр. 20, 4 - 23). Але з часом народ знову впав в ідолопоклонство, крім того, відкидав всі застереження пророків, які закликали до навернення. Закінчилося все це тим, що Єрусалим був взятий військами  вавилонського царя Навуходоносора, храм зруйновано, а Ковчег Завіту зник. І до сьогоднішнього часу ніхто не знає, де він.

Вся ця історія навчає нас дуже простої істини: посвячена річ є ознакою того, що Бог є «за нас». Але в той же час ця річ вимагає, щоб і ми були по стороні Бога. І не тільки зовнішньо, але й внутрішньо. Власне, у такому контексті потрібно ставитися до хрестиків, медаликів, параманів та інших, їм подібних, речей.

Для чого вони служать? По-перше, щоб постійно нагадувати нам про Божу присутність. Зрозуміло, що Бог є Всюдисущим без них. Але мова йде про те, щоб ми про це пам’ятали. Уявімо ситуацію: чи ми б на робочому місці у присутності свого начальника робили щось таке, чого він терпіти не може?

По-друге, нагадують нам ще про те, що Богородиця і святі в небі за нас постійно моляться. А це, в свою чергу, має спонукати і кожного з нас до молитви.

Окремі предмети можуть мати і свою, специфічну символіку. Наприклад, хрестик, який ми носимо на шиї, нагадує євангельський заклик нести свій хрест (Мк. 8, 34). Або медалик Непорочного Зачаття про те, що Богородиця є непорочно зачата.

Якщо посвячені предмети використовувати з вірою (не чисто теоретичною, а ту, яка чинна добрими ділами) (Як. 2, 26),  то Бог може через них уділяти Свою допомогу. Так, наприклад, коли 1832 року у Французькому місці Сан-Жермен вибухнула пошесть холери, то черниці з ордену Милосердя роздавали дітям вищезгадані медальки Непорочного Зачаття; жодна дитина, яка їх одягнула, не захворіла. А коли його одягли одній вже хворій дівчинці, восьмилітній Кароліні Ненайн, то наступного дня вона одужала (див. «Руно неорошене», «Жива вода» № 12, 2009 р.). Тому з часом цей медалик отримав назву чудотворного. Але якби хтось думав, що може одягнути цей медальйон і йти, наприклад, на спіритичний сеанс, розраховуючи, що Бог його буде охороняти, то помиляється.
Слід також пам’ятати, що посвячені речі служать в першу чергу від духовних небезпек, а пізніше вже від тілесних. Ще одна важлива річ. Будь-який з цих предметів перед одяганням необхідно посвятити, тому що силу має він не сам по собі, а завдяки молитві Церкви. Тому правильніше є казати, що захищає людину не хрестик, медалик, вервичка і т.д, а Бог через молитву, яка була здійснена над цим предметом.

banner

Про часопис
"З любов’ю у світ" – єпархіальний молодіжний часопис – заснований у грудні 1999 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 7000 примірників. За час існування часопису його редакторами були: о. Василь ПОТОЧНЯК та о. Василь ГОЙ. «З любов’ю у світ» - це часопис, який твориться молоддю для молоді. Автори часопису у своїх матеріалах розкривають теми духовного життя, стосунків у родині та виховання дітей. Історична рубрика знайомить читача з глибинами життя нашого народу. Щомісяця до редакції надходять питання на різноманітні теми. Ґрунтовні відповіді на ці запитання читачі дізнаються у черговому номері часопису.

Редактор:
о. Олег КЕКОШ

Адреса:
вул. Шевченка, 29/1
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324450110
Ел. пошта:
lubysvit@sde.org.ua

^ Догори