SDE

Отець-доктор Богдан ПРАХ: «Зробимо усе для того, щоб сповна відновити український собор Святої Софії у Римі»

№2 (204) лютий 2012 _ о. Богдан ПРАХ
Друк E-mail
www.lds.lviv.ua
о. д-р Богдан ПРАХ
Ім'я нашого співрозмовника відоме широкому колу українців як в Україні, так і далеко поза її межами. Отець-доктор Богдан Прах проявив себе з якнайкращого боку, душпастирюючи на різних парафіях, очолюючи Львівську духовну семінарію, викладаючи в УКУ, досліджуючи історію УГКЦ. Але є ще одна іпостась, яка дозволяє сповна розкритись йому як обдарованій Богом особистості. Він насправді є великим будівничим. То ж не випадковим є те, що з благословення Церкви він тепер безпосередньо займається відновленням однієї з найкращих українських святинь, зведених далеко від України. Про його діяльність на цьому поприщі йдеться у пропонованому інтерв'ю.

- Доля склалася так, що Ви тепер у Римі працюєте над реставрацією української греко-католицької церкви – храму Святої Софії. Відколи постала необхідність у відновленні собору? Якщо можна, розкажіть стисло про історію цієї церкви.

- Коли Блаженнійший Патріарх Йосиф Сліпий переїхав до Риму після сибірської каторги у 1963 році, то відразу почав думати про осередок, де можна було створити місце для української греко-католицької церкви. Тоді він жив у Ватикані. Але купив посілість недалеко від Ватикану на вулиці Віа Боччеа, 478. Там він придбав кілька гектарів землі і розпочав у 1964 році будову собору. За добрим і гарним архітектурним помислом він побудував собор Святої Софії як Премудрості Божої, що як зовнішнім виглядом, так і стилем розписів подібна до київського собору Святої Софії. Можемо знайти там багато спільних елементів. Цей собор було збудовано у 1969 році. Далі було розпочато роботу над розписами. Це, властиво, були не розписи, а мозаїка. Автором мозаїк був відомий український митець, художник-монументаліст Святослав Гординський. Він жив тоді в Америці. Блаженнійший патріарх попросив його, щоб він зробив проекти мозаїки. Гординський погодився. Робота над їх створенням тривала довший час. Виконувала роботу італійська фірма. За життя Блаженнійшого Йосифа не було оздоблено мозаїкою цілий собор, як це ним задумано, а лише дві третини інтер'єру. Тобто мозаїку виконали у святилищі, а також у частині храму вірних. Без мозаїки залишалася частина стін і склепінь, що прилягали до притвору, і притвор. А вже в той час, коли УГКЦ очолив Мирослав-Іван Любачівський, за ескізами Святослава Гординського довершено задум. Лише невелику частку мозаїчних робіт було виконано за проектом інших митців. Мозаїка цього храму є надзвичайного. Дуже багато людей приїжджають до собору Святої Софії у Римі, щоб побачити цей мистецький витвір. На мозаїчних панно біблійна історія поєднана з історією нашої Церкви. У соборі витає якийсь феноменальний дух. Долівка храму покрита мармуром. Вона також має в собі елементи українського орнаменту. Коли Блаженнійший Мирослав-Іван переїхав в Україну, то увага до цього собору якось послабилась. Поступово почали занедбувати і будинок Українського католицького університету, який Патріарх Йосиф Сліпий побудував відразу після завершення спорудження собору. Залишилася без догляду й ділянка землі, що прилягає до цих споруд. Поступово собор починав руйнуватися. Я часто бував у Римі і бачив, як це все виглядає. Я не раз говорив про це. Блаженнійший Любомир теж хотів щось зробити, щоб запобігти руйнації...

- Наскільки мені відомо, Блаженнійший Любомир був настоятелем цього собору?

- Собор Святої Софії у Римі вважається патріаршою катедрою незалежно від того, хто очолює Церкву. Управляє собором і усім майном Товариство Святої Софії, яке теж заснував блаженної пам'яті Йосиф Сліпий. З різних причин це товариство не мало можливості нормально діяти. Десь два роки тому Блаженнійший Любомир дуже просив, щоб я допоміг щось зробити. Він запропонував безпосередньо зайнятися цією проблемою, тобто ремонтом собору Святої Софії, як також і будівлею УКУ. Минулого року я почав інтенсивно займатися цим питанням. Було розпочато пошуки архітекторів. Фактично потребує заміни дах. Необхідно реставрувати мозаїки, відновити систему опалення, яка вже фактично не функціонувала. Застаріла як внутрішня, так і зовнішня система освітлення. У підвальних приміщеннях під собором був великий зал. За теперішніх обставин такого великого залу не потрібно, він не був достатньо функціональним, тож ми переробили його, розділивши на два менших зали. У колишньому великому залі, підлога якого була похилою, можна було проводити концерти. Тепер потребується приміщення для різних форм душпастирської праці: зустрічей з парафіянами, проведення катехизації тощо. Змінилася ситуація, адже тепер у Римі дуже багато наших парафіян. Люди приходять, щоб помолитися у храмі, але, окрім того, вони хочуть спілкування. Задля духовної опіки над ними ми й робимо капітальний ремонт у підвальних приміщеннях. Господь Бог дозволив, що ми знайшли на цей ремонт якісь кошти. Фактично за роботу я взявся у травні 2011 року, а вже у липні було підписано проект, а також договори з фірмами, які повинні його втілювати. На початку вересня розпочато ремонт. Маємо надію, що до кінця липня 2012 року цей ремонт буде завершено. На сьогоднішній день завершено першу частину реставрації мозаїки. Відомо, що мозаїка – це дуже коштовна річ. Упродовж років крізь дах вода протікала в собор, тож мозаїку було пошкоджено. Мусимо зробити все для відновлення мозаїки, аби на століття наперед вона прикрашала цей величавий храм. Вище я вже згадував про те, що потрібно знайти якесь застосування для землі, яка прилягає до собору і будівлі УКУ. Є думка, що потрібно побудувати паломницький центр, а також патріаршу резиденцію та резиденцію для місцевого єпископа, який опікується нашими вірними в Італії. Завершується ескізне проектування цих будівель. Якщо Господь Бог дозволить, то наприкінці січня Синод Єпископів УГКЦ повинен затвердити цей проект.

- Хто, власне, займається проектуванням тих споруд, про які Ви, отче Богдане, щойно згадали?

- Дотепер ми в основному визначалися, що потрібно збудувати і як зробити, щоб воно корисно функціонувало. Що стосується архітекторів, то ми оголосили конкурс на найкращий проект. Дуже складно буде щось проектувати українським архітекторам там, в Італії. Згідно з чинним італійським законодавством архітектор має зробити усі погодження в управлінських органах міста. Він повинен мати необхідні італійські ліцензії, щоб усе це зробити. Подібне щось існує й в Україні. Скажімо, іноземні архітектори можуть лише подавати ескізні пропозиції. А вже місцеві фахівці провадять робочу документацію і затверджують її. Законодавство італійське досить примхливе. І в цьому я переконався, коли зайнявся ремонтом собору Святої Софії.

- Дотепер мова йшла про собор Святої Софії, будівлю УКУ та прилеглу ділянку землі. А що можете сказати про українську церкву святих Сергія і Вакха в італійській столиці?

- Церква, про яку ви запитуєте, є церквою парафіяльною. Якщо говорити про наші парафії в Римі, то саме ця церква є єдиною, що має статус парафіяльної. На це є підтвердження Ватикану, а також міського уряду. Дотепер громада при церкві Святої Софії не має статусу парафії. Таким чином у Римі є дві дочірні українські греко-католицькі церкви: це каплиця отців-василіян і церква Святої Софії. Будемо докладати зусиль, щоб церква Святої Софії стала парафіяльною. Але спочатку мусимо завершити ремонтнореставраційні роботи.

- Отче Богдане, за Вашими плечима – чималий досвід душпастирювання на різних парафіях за кордоном. Чи можна робити якісь певні порівняння, якщо говорити про еміграцію середини минулого століття і теперішню, яка стала можливою завдяки незалежності України?

- Упродовж останніх років я був в Іспанії, Португалії, часто доводиться бувати в Німеччині. Очевидно, що є відмінність від еміграції, яка була у сорокових роках минулого століття. Тоді люди, можна сказати, виїжджали з примусу. Вони не їхали на заробітки, але втікали від комуністів, втікали від смерті. Та еміграція була дуже патріотичною і дуже зв'язаною з Церквою. Тепер за кордон з України поїхали заробітчани. Здебільшого люди поїхали, щоб знайти роботу і заробити гроші. Багато хто з них не є зв'язані з Церквою. Скажімо, якщо вони в Україні й належали до якоїсь парафії, то виїхавши за кордон, не дуже тягнуться до Церкви. Упродовж останніх років чимало священиків зробили багато, щоб цих людей привернути до духовного життя. І це стосується не лише Італії, але й Іспанії, Португалії чи, скажімо, Польщі. Є чудові результати. До речі, в Італії маємо вже 144 місця, де священики відправляють богослужіння. Через якийсь час ці місця отримають статус парафій. Якщо говорити про ієрархічну структуру, то, як знаємо, є апостольський візитатор владика Діонізій Ляхович. У перспективі має бути створено нашу єпархію. Велика частка тих людей, які поїхали заробляти гроші і які є членами нашої Церкви, залишаться в Італії. Мені доводиться сповідати багатьох, також відправляти Служби Божі, тож спілкуюся із людьми, які приїхали з України. Вони мали б бажання повернутися в Україну, якби бачили в ній своє майбутнє. Але реальність є такою, що вони залишаються за кордоном, купують житло, збирають докупи родину. Вони посмакували іншим життям, коли людина має працю, має заробіток, коли пошановано її гідність. Для багатьох із них навіть думка про повернення на рідну землю є шоком. Насправді праця Владики Діонізія і його попередника Владики Гліба Лончини, а також їхніх помічників, духовенства взагалі є дуже великою. Вони мають свій часопис, діють недільні школи. З певним часом там буде, як в Америці. Пригадаймо, як стихійно приїхала туди еміграція сорокових років минулого століття. Перед тим там була ще заробітчанська еміграція з кінця ХІХ-го століття. Її змінила інша, і вона піднесла там українське життя. Як відомо, там постали не лише грекокатолицькі єпархії, але й митрополії. Тепер, як відомо, маємо греко-католицькі митрополії у США і в Канаді. Якщо говорити про Італію чи, скажімо, Іспанію, то в цих країнах також є криза. Але люди її не відчувають так, як у нас, в Україні. Вона більше є віртуальною чи, наприклад, монетарною. Тож більше витає по кабінетах міністерств. Якась частка людей втрачає роботу, але це відносно невеликий відсоток.

- А як щодо Польщі?

- Там трохи інша ситуація. Туди приїжджають люди, які хочуть дуже швидко забути про Україну. Вони непогано знають польську мову. Часто поселяючись у містах, де є наші парафії, вони все ж переходять до Римо-Католицької Церкви. Саме тому немає значного поповнення наших парафій. Відсутній тісний контакт між українцями, які народилися у Польщі, і тими, хто представляє теперішню еміграцію. Польське, тобто римо-католицьке духовенство, підтримує таку ситуацію. Таким чином можна зробити висновок, що там, де наша еміграція має давню історію, як, скажімо, у Польщі, теперішня еміграція функціонує слабо. І навпаки, в Іспанії та Італії вона діє значно краще. При всьому тому, що в Італії чи, скажімо, в Німеччині, лише близько десяти відсотків українців беруть участь у парафіяльному житті. Люди спочатку потребують мати повну кишеню, потім – повний шлунок, а вже пізніше йдуть шукати духовне. Є багато таких, що пробувши на чужині дванадцятьп'ятнадцять років, лише тепер починають шукати дорогу до церкви. Їх цікавить спілкування в українському середовищі, а таким на еміграції найчастіше є церква.

- Можу собі лише уявити Ваш, отче-докторе, робочий графік. Вносять дисонанс у працю, мабуть, й часті переїзди. Але у Римі є великі можливості для того, щоб вести наукову, пошукову роботу. Скажімо, така спокуса для богослова й церковного історика як знамениті ватиканські архіви...

- Розумію ваше запитання, але для цього дуже бракує часу. Парадоксально, але найбільше часу я проводив у ватиканських архівах тоді, коли працював у Польщі. Але у Римі ми маємо свої архіви, архіви нашої Церкви при УКУ. Вони є надзвичайно багаті. Римський архів завдяки гарній праці пана Олега Турія, отця-доктора Івана Дацька ми доводимо до нормального стану. Надіюся, що через два роки він буде доступний для всіх дослідників. Саме цей архів у Римі мені є найближчим. Про науку не забуваю. Як знаєте, починав я дослідження з Перемишльської єпархії. Намагаюся дослідити, що сталося з нашими священиками до, під час і після Другої світової війни. Більше було відомо про тих, що виїхали, скажімо, до Канади чи США. Але ж було багато таких, що загинули чи були заарештовані. Написання біографій багатьох із них я ще не завершив. Майже завершую роботу над біографіями священиків довоєнної Львівської архиєпархії. Багато вже встиг дослідити з історії духовенства Станиславівської єпархії. В сумі це складатиме близько двадцяти тисяч біографій. Над цим працюю вечорами, як лише знаходжу вільний час. Сьогодні у цьому дуже допомагає комп'ютер.

- Вельми вдячний Вам за розмову.

Розмовляв о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Теми: інтерв'ю

Інші публікації за темою

film3

Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори