Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Вітаю всіх вас у Билицькій святині - благословенному місці Божої благодаті й надії. Ми зібралися, аби по-особливому вшанувати Пресвяту Богородицю, яка вислуховує наші молитви, приймає наші прохання, підтримує в труднощах, зміцнює віру й укріпляє в надії. Хтось прийшов сюди з болем, хтось із подякою на вустах, а ще хтось із тихою надією. Однак всі ми несемо до Матері Божої невимовну подяку за Її заступництво, за покров над нами, над нашими родинами і над усім українським народом. Сьогодні ми прийшли до Неї не лише як прочани, але як Її діти, які знають: тут – джерело втіхи і справжньої надії.
Цей день особливий ще й тому, що ми відзначаємо свято, яке немовби підсумовує увесь духовний зміст П’ятидесятниці – Неділю Всіх Святих. Минулого тижня ми святкували Зіслання Святого Духа – подію, в якій народилася Церква Христова, зроджена вогнем Божої благодаті. А сьогодні, немов відлуння тієї першої П’ятдесятниці, ми вшановуємо плоди Святого Духа – Церкву прославлену, тобто усіх святих, відомих і невідомих, що своїм життям прославили Господа і стали живими іконами Його дії в історії людства. З маленької спільноти в Єрусалимі Церква зросла у Вселенську Христову Церкву, що вже понад дві тисячі років голосить Слово Боже у світі. І ця Церква, як ми співали в сьогоднішньому тропарі, «прикрасилася кров’ю мучеників, як багряницею і виссоном», прикрасилася страстотерпцями, ісповідниками, преподобними, праведними, чудотворцями.
Ми молитовно згадуємо тих, хто не лише повірив, а й жив цією вірою і надією, хто дозволив Святому Духові діяти у своєму житті, формуючи в них образ Христа – образ любові, чистоти, покори, посвяти і жертовності. Святі це ті, хто, співпрацюючи з Божою благодаттю, пройшли шлях очищення, постійної молитви, глибокого покаяння та невтомної духовної праці. Їхня святість – не легенда і не далекий ідеал, а жива реальність. Вони є відповіддю на запитання: як жити по-Божому сьогодні, у нашому світі?
Святі не були ідеальними. Всі вони були людьми «з плоті й крові». Але те, що їх вирізняє – це довіра до Бога. Вони вірили не в себе, а в Бога, і дозволили Йому діяти у своєму житті, у своїх слабкостях. Бо святість – це глибока відданість, вибір бути і служити Господеві.
У наш час, коли панує прагматизм, коли часто цінується не істина, а користь, святість може здаватися чимось нереальним і недосяжним. Але саме зараз вона стає особливо важливою, бо світ потребує автентичних свідків. Не тих, хто вміє говорити про Бога, а тих, хто вміє жити з Богом. Святість – не втеча від життя, а його повнота. Це здатність бачити в кожній людині образ Творця, співчувати, прощати, молитися, творити добро там, де його бракує.
Їхній голос – це голос Євангелія, воплочений у конкретне життя. Сьогодні ми втішаємося великим розмаїттям святих: безліч обличь, історій, різних епох, мов, народів... Кожна історія святості – дорога до Бога і взірець для кожного з нас. Святість починається тут і тепер – у нашій сім’ї, у нашій парафії, на нашому робочому місці, у стосунках з ближніми. Вона починається з вибору – довіряти Богові і повторювати це постійно.
Так, дорога святості непроста. Вона вимагає терпеливості, мужності, праці, але ця дорога веде до справжнього щастя. Бо щастя – це не мати все, а бути з Тим, Хто є всім. Не контролювати все, а довіритися Тому, Хто все тримає в любові. Святі це знали, вони втрачали дочасне, але знаходили вічне. Вони йшли крізь страждання, але не втрачали любові.
Сьогоднішнє свято – це не лише погляд на велику хмару святих, а й заклик до дій. Ми повинні не лише захоплюватися святими, а й наслідувати їх. Кожен день дарує безліч нагод зробити крок до святості: через молитву, через добрий вчинок, через терпеливість, прощення, вірність. Звертаючись до народу, Божественний Спаситель сказав: «Коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт. 5, 20). Християнська праведність не полягає у виконанні мінімуму чи дотриманні певних схем, а голос сумління, натхненний любов’ю. Святі не були просто хорошими людьми чи чемними виконавцями правил. Вони прагнули стати подібними до Бога. А Бог – вільний у добрі, щедрий поза межами уявлень, непередбачуваний у любові. Тому ми покликані уподібнитися до Нього – любити, діяти поза шаблонами, творити добро не з обов’язку, а з серця. І тоді справді станемо світлом, яке не можна сховати (Мт. 5, 14-16). Світлом, яке переображує світ, світлом святості.
Дорогі брати і сестри! Якщо мучеників, преподобних, праведників ми називаємо «святими», то Діву Марію — «Пресвятою», бо Пречиста Діва є найбільшою святою. До того ж на відміну від інших людей вона Непорочна, тобто недіткнена гріхом наших прародичів Адама і Єви. Вона є найвищою святою, бо носила у Своєму лоні Того, Кого ми можемо носити тільки таїнственно – у Святій Тайні Євхаристії.
Коли сьогодні ми вдивляємось у Її лик, стоячи перед Її іконою, коли схиляємось у молитві перед Її образом – ми відчуваємо не тільки велику Божу близькість, але і лагідність Материнського серця. Пресвята Богородиця – наша заступниця, наш щит, наш орієнтир, наше джерело втіхи і надії. Неможливо говорити про святість і оминути Її. Неможливо думати про дорогу до Бога і не згадати ту, яка цією дорогою пройшла першою – у повноті, у довірі й любові.
Матір Божа – є джерелом надії. Тієї надії, яка розпочалася у Назареті, коли вона сказала Богові: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову» (Лк. 1, 38). У цих словах відображається все Євангеліє надії. Бо сказати «так» Богові – означає довіритись Йому без умов, дозволити Його обітниці стати тілом у власному житті. Вона не знала, куди веде Її ця згода. Але знала, Хто Її кличе. І цього було досить. Її «так» стало початком нового творіння.
Істинна надія – не солодка ілюзія, а мужність і вірність. І Пречиста Діва навчає нас саме такої надії. Вона не втекла у хвилини випробування, не піддалася зневірі, коли Йосиф був сповнений сумнівів, коли не знайшлося місця у заїзді, коли довелось рятувати Ісуса-Немовля, втікаючи у Єгипет. Її шлях був позначений терпеливим очікуванням, мовчазною витривалістю, довірливим материнським служінням. Бо Надія – це здатність бачити світло, навіть коли все покрите тінню. Це здатність співати «Величає душа моя Господа» тоді, коли ще нічого не змінилося ззовні, але серце вже живе Божою обітницею.
Справжній образ Марії як Матері надії відкривається на Голготі. Коли всі розбіглися, коли учні заховались і небо потемніло, а тиша смерті зависла над землею – Вона стоїть. Не зламана, не пригнічена, не зневолена болем, але стоїть і співстражадає як любляча Мати. Її присутність під хрестом – це найвищий прояв богослов’я надії. Бо там, де все виглядало втраченим, Вона вірила, що Бог не перестає бути вірним.
І саме там, у цю годину найбільшого болю, Христос дарує Її нам: «Ось Мати твоя» (Йо. 19, 27). Вона стає Матір’ю кожного, хто стоїть під хрестом, хто шукає надію в мороці, хто бореться, хто втрачає. Пресвята Богородиця знає наш біль, знає тишину Божого мовчання. Але водночас – знає, що Бог не покидає. І сьогодні, коли навколо стільки ран, стільки болю, несправедливості, коли війна і страждання розривають серце нашого народу, – ми маємо до Кого йти, ми маємо на Кого надіятися. Вона – наша Мати.
У богослов’ї Церкви Пресвята Діва Марія – це нова Єва. Там, де перша жінка сумнівалася у Божій любові, Марія повірила. Там, де було зневір’я, Вона принесла довіру. Там, де гріх увійшов у світ, через Неї прийшло Спасіння. І тому Вона – не лише приклад для нас, а початок нового людства, оновленого благодаттю.
Дорогі прочани, сьогодні, зазнаючи смертельної загрози з боку північного агресора, ми щиро благаємо у Богородиці захисту і порятунку. У цих молитвах нас надихає її допомога, яку наш народ відчував протягом усієї своєї історії. Символом цього заступництва для нас є велична постать Оранти-Молільниці в Софійському соборі Києва. Богородиця-Оранта залишається і сьогодні для нас промовистим образом нездоланної надії. У її молитовному заступництві Україна стоїть, Україна молиться, Україна бореться.
Ми всі прагнемо, щоб війна закінчилась, щоб наші діти були щасливі, щоб сім’ї були міцними, щоб світ став добрішим. І ми запитуємо: «Господи, де Ти? Але відповідь – завжди одна: «Я з вами». Бог не віддалився, а є поруч. У кожному нашому дні. У кожному кроці. У кожному рішенні й випробуванні. Бог не зневажає нашу людську слабкість. Навпаки – саме там, у наших ранах, Він хоче бути, щоби їх зцілити і наповнити новим життям.
Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми зібралися у цьому благословенному місці, щоб з особливою любов’ю піднести свої серця до Тієї, що є Радістю всіх скорботних, Помічницею у всякій потребі, Матір’ю і джерелом надії – до Пресвятої і Приснодіви Марії. Вона найперша між святими освітлює нам шлях до Христа. Тому в кожній Божественній Літургії ми достойно прославляємо Її як «Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію».
Перебуваючи на цьому місці, запрошую кожного відкрити свої серця перед Богородицею. Принесімо Їй у молитві свої рани і сподівання, турботи і вдячність, усі свої прагнення. Її материнське серце ніколи не відвертається від своїх дітей. Та понад усе благаймо Її, щоб супроводжувала нас дорогою святості – тією дорогою, на яку ми були поставлені у Святому Хрещенні. Просімо, щоб укріплювала нас, коли ми втомлюємося; щоб підносила, коли падаємо; щоб допомогла нам знову знайти шлях, якщо ми його втратили. Її любов і опіка — це наше крило на шляху до вічного життя.
Просімо сьогодні також Святого Духа, щоб Своєю благодаттю наповнив нас рішучістю жити по-Божому. Так, це не легка дорога, але ми йдемо не самі. Перед нами цим шляхом уже пройшли святі – ті, кого сьогодні Церква вшановує, – і тепер вони моляться за нас, підбадьорюють нас, вказують нам шлях. А з нами – Пречиста Діва, наша Заступниця, наш покров і наша надія.
І в цю хвилину, коли ми єднаємося у молитві до Бога, пам’ятаймо про тих, хто стоїть у боротьбі за наше життя і майбутнє. Огорнімо своєю любов’ю і молитвою всіх українських воїнів, усіх захисників Батьківщини. Пам’ятаймо про їхні родини, про всіх, хто постраждав від війни, про тих, хто жертвує собою задля справедливого миру. Нехай наші молитви додають їм сили, а Божа благодать кріпить їх у вірі та витривалості. Нехай Пресвята Богородиця буде і для них Покровом і Потіхою. Нехай же Божа мудрість провадить кожного з нас дорогами правди, а Його любов пробуджує до щирої молитви, до чесної праці, до життя, що приносить славу Богові та добро нашому народові – як тут, на землі, так і у вічності. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
15 червня 2025 року Божого,
с. Биличі
- Владика Ярослав у Биличах: Молімося, щоб Пресвята Богородиця супроводжувала нас дорогою святості [фото]
- У с. Східниця відбувся XV з’їзд спільнот «Матері в молитві» [фото]
- 15 червня 2025 року Божого проголошено днем ювілейної прощі до чудотворної святині у с. Биличі
- Владика Ярослав відслужив соборову Архиєрейську Літургію за здоровʼя та Божу опіку для всіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]
- Владика Ярослав відслужив соборову заупокійну Архиєрейську Літургію за всіх усопших [фото]
