Час, колись проведений за однією партою, об’єднує та робить близькими раніше незнайомих людей. І ось 2 січня Дрогобицька Духовна Семінарія зібрала у своїх стінах випускників 2011 року. Попри різні перешкоди, життєві та сімейні клопоти довгоочікувана зустріч таки відбулася.

Преосвященним і боголюбивим Єпископам,

всесвітлим та всечесним отцям, чесним дияконам,

високопреподобним та преподобним отцям, ченцям і черницям,

дорогим та достойним мирянам Львівської Митрополії

Мир усім Вам у Господі та Боже благословення!

Свята родина, Йосиф із Марією, прибули у Вифлеєм, щоб виконати наказ царя Августа про перепис населення. Марії якраз настав час родити. Зрештою, Йосиф із Марією дуже надіялися повити святе Дитя у якійсь гостинній господі міста. Але не знайшлося місця, бо не знайшлося жодної особи прихильної до праведників, які перебували у немалій скруті. Чи тому ангел не шукав людей у Вифлеємі, щоб їм сповістити про народження Ісуса? Мешканці міста не прийняли Бога хоч би в одну із осель. Йосиф і Марія багато не бажали, бо їм, як виявилося згодом, вистачило ясел, жолоба з сіном, де Марія відразу поклала народжене Дитя. Мешканці міста не прийняли Бога, зате Його огорнув жолоб,
з якого худоба їла сіно. Пророк Ісая так описав цю поставу людей до Бога: «Віл знає свого власника, а осел ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене…» (Iс 1,3). Люди, що проживали у Вифлеємі, не прийняли народженого Бога навіть до найбіднішого двору. Це – правда про людину, правда про кожну особу із мешканців світу, які не знають або дуже мало знають Господа. А ми – як ми знаємо доброго, люблячого та милосердного Бога, нашого Спасителя? Мешканці Вифлеєму не пізнали часу, не прийняли Бога, ніхто, ані одна особа не запросила під дах своєї оселі. Чи там не існувало добрих людей? Чи
у Вифлеємі, як колись у Содомі, забракло праведних осіб? (пор. Бут 18,32). Це характеристика людини, яка не хоче чути про Бога та пізнавати люблячого Спасителя.

Людина зайнята своїми справами, які уважає найважливішими, а Бога якось не помічає у своєму щоденному житті. А що ж Творець? Яка ж реакція Господа на такий спосіб поведінки людини? Господь залишив Вифлеєм, і Марія сповила Дитя десь на окраїні міста, неподалік, бо Він прийшов спасти те, що загинуло. Ангел Господній з’явився пастухам у полі, їм сповістив про народження Спасителя у людському тілі. Такого страху та спілкування з ангелом пастухам не приходилося переживати ніколи. Ангел Божий заспокоював їх та запропонував іти до міста, щоб побачити народжене Дитя. Бог не вибирав кращих, лиш бажав через простих пастухів сповістити людей про народження Христа. І вмить біля ангела вони побачили велике число небесного війська, що прославляло Бога і людям благовістило мир на землі. Пастухи розуміли спів ангелів, це – їхня мова! Здебільшого, це були доросліші діти, що стерегли своїх отар у полі. Коли ангельські хори зникли, пастухи зацікавилися подією і, порадившись, поспішили до Вифлеєму, де знайшли народжене Дитятко з Марією та Йосифом. Вони розповіли Марії усе те про Дитя, що їм сповістив ангел. Святий Йосиф із Марією слухали розповіді пастухів та дивувалися оповіданню, розуміючи, що Господь устами пастухів свідчив про народження Сина Божого. Марія ж усе запам’ятовувала, і слова пастухів про народжене Дитя та явлених ангелів берегла глибоко у своєму серці!

Трудно збагнути всі почуття, якими були перейняті пастухи! Вони бачили ангелів, чули співи у своїй мові, усе розуміли. Споглядали один на одного, наповнюючись Божим світлом і теплом! Усе разом їх захопило, тому повірили й пішли зустрітися з дивовижним маленьким Дитям! Ангел їм виразно сказав, що для них народився Спаситель. Це означає, що пастухи були обізнані про прихід Месії, не знаючи до кінця повноти значення Божого задуму. Нічого не описано про те, як вони знайшли народжене Дитя та Марію
з Йосифом. Але тим, хто шукає Бога, Господь допомагає, не відвертається від людини, благословить зустрітися з нею. Народження Сина Божого сповіщено й нам тими самими словами, що пастухам: «…народився для вас Спаситель…» Христос народився для нас, щоб ми Його пізнавали, прославляли та любили. Людям необхідне смирення простих пастушків, які з вірою прийняли сповіщення ангелів та зустріли Бога у людському тілі. Для сучасників, для віруючих людей потрібно приймати те вчення, яке залишив Ісус Христос у Святому Писанні, та радо виконувати його. Боже вчення визволяє людину від обмеження, від втручання світу в життя людини, від диявола та нападу пристрастей! Господь бажає бачити свій люд вільним, переможцем над злом, таким, хто живе у мирі та любові з Богом та ближнім. Син Божий упокорився – з Творця вселеної до безборонного Немовляти, що спочило у жолобі, а відтак у своїй любові прийняв смерть на хресті ради нашого спасіння. Погляньмо сьогодні у ясла, де лежить народжений Ісус, пізнаваймо
в Ньому люблячого Бога, який бажає, щоб ми не лиш про Нього знали й говорили, але любили Його та прославляли, як Другу Особу Божу. Хай наше життя йде у парі
з написаними словами про пастушків, які поверталися після зустрічі з Немовлям до отар, «…прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано» (Лк 2,20). Усі настанови, стремління, любов, взагалі наше життя необхідно керувати до особи Ісуса Христа. Христос вчить прощати й любити, Він – початок і кінець людського життя! Пізнаваймо Сина Божого та зростаймо в любові до Нього!

Хай осяйне свято Христового Різдва огортає кожну людську душу! Хай радість і любов Ісуса проникнуть у душу кожної людини: воїнів і полонених, молодих і старших віком людей, здорових і хворих, самотніх та опущених, в’язнів і подорожуючих, людей доброї волі й тих, кому її бракує! Усіх щиро вітаю з святом Різдва Христового!

Христос Раждається! Славіте Його!

ІГОР

Архиєпископ і Митрополит Львівський

Дано у Львові

при Архикатедральному Соборі св. Юра

Дня 28 грудня 2018року Божого

Різдво – це чудова нагода подарувати свято людям, які через важкі життєві обставини ніколи не переживали хвилюючих митей народження Божого Сина тим більше , якщо ти живеш у сірій зоні і майже не щодня чуєш постріли.

Вже усталеною традицією церква Святого Миколая у Старому Самборі збирає з нагоди улюбленого свята малечі дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

Наближається час Різдва Христового. Кожна християнська родина готується до цього свята. Яке його значення? Що промовляє Господь до нас через цю подію? Роздумами про це для "Варто - галицьких новин" поділився о. Ігор Цмоканич, викладач біблійного богослов'я Дрогобицької духовної семінарії.

Христос народжується – славте!

Христос із небес – зутрічайте!

Христос на землі – бадьортеся!

Співай Господеві, вся земле,

і весело заспівайте люди, бо Він прославився.

(Перший ірмос Канону Різдва Христового).

Всесвітліші та всечесніші отці!

Преподобні ченці та черниці!

Дорогі в Христі брати і сестри!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Сьогодні ми святкуємо величну подію в людській історії – Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. За минулі століття багато було сказано про Боговтілення, але ми і нині не перестаємо дивуватися цьому таїнству. Сьогодні, як і дві тисячі років тому, ми стаємо свідками, як у тиші і спокої різдвяної ночі людям, охопленим темрявою і тінню смертною, засяяло світло (пор. Іс. 9, 1-2). У світ, сповнений насильства, злиднів, ненависті, скорботи та зневіри, приходить Син Божий як Спаситель, Визволитель людського роду з кайданів гріха й усіх його згубних наслідків.  

Із Різдвом Сина Божого на землю приходить велика радість: людству знову відкривається шлях до раю. Бог стає людиною, щоб зруйнувати перешкоду між Творцем і Його творінням. Через Христа рід людський, який унаслідок гріха Адама втратив райську оселю, отримує можливість повернутися до дому Небесного Отця. Саме тому преподобний Роман Сладкопівець підкреслює, що «Вифлеєм відкрив Едем» (пор. Ікос свята Різдва Христового). Відтепер кожен, хто вірить у новонародженого Спасителя, хто живе за Його заповідями і ревно трудиться на ниві духовного життя, може знову ввійти в райські двері - у життя вічне.

Вітаючи одне одного з Різдвом Христовим, ми, зазвичай, бажаємо радості, веселих Свят. Чому саме радість є тією характерною прикметою наших християнських свят і, зрештою, всього нашого християнського буття? Найглибша радість Різдва Христового походить із того, що народжений у вифлеємській печері Господь визволяє нас від гріха і смерті. Ось чому ангел, який сповіщає пастирям про народження Спасителя, закликає: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-11). Ніби відповідаючи на цю благовість вселенської радості, св. Василій Великий закликає нас «прийняти до наших сердець цю велику радість», вшановуючи Христове Різдво як «загальне свято всього творіння», як «спасіння світу» і «день народження людства» (пор. Гомілія св. Василія Великого на Різдво Христове). А наш народ входить у цю вселенську радість, співаючи в прадідних колядках: «Вселенная, веселися, Бог од Діви днесь родився», «Небо і земля нині торжествують, ангели й люди весело празнують»!

Тож радість - справжня, Божа, вічна - належить до тих численних і дивних Божих дарів, які принесло в наш світ Різдво Христове. А такі почуття, як страх і тривога, смуток і зневіра є наслідком провини наших прародичів. Чимало людей у нашому світі, намагаючись віддалити від себе ці наслідки гріха, бажають віднайти радість у тому, що насправді завдає нових страждань і смутку: грішні пристрасті, пияцтво, наркотики, азартні ігри і сумнівні розваги, які занурюють людину в ще глибшу темінь і розпуку.

Церква ж пропонує долати земний смуток євангельською Доброю Новиною, яка відкриває людині істинний шлях до спасіння. Тому сьогодні до кожного з нас звернена радісна звістка про Різдво Спасителя, яка закликає всіх разом із ангелами, мудрецями і пастирями пізнати в Ісусі Царя і Бога, підготувати для Нього ясла нашої душі, щоб у ній також народився Христос.

Ангели подарували Господеві свій спів, пастирі – поклоніння, мудреці – золото, ладан і миро. Який же дар ми маємо принести Божественному Вчителю? Подаруймо те, про що Він сам нас просить: «Дай мені, сину, твоє серце, і твої очі нехай доріг моїх пильнують» (пор. Прип. 23, 26). Серце – це символ життя. Віддати серце Богові – значить присвятити Йому своє життя, усунути з нього все те, що не сумісне з Божою присутністю. Пильнувати шляхи Господні – означає виконувати Його Заповіді, дбати про Його присутність у своєму житті і в людській історії.

Святкуючи Різдво Христове, ми повинні пам’ятати про глибинне значення цього свята. Галас новорічних святкувань, блиск різдвяної ілюмінації, знижки торгівельних мереж не мають затьмарити самої події втілення Божого Сина задля нашого спасіння. Тому вчитуймося в Боже Слово, яке розповідає нам про цю спасенну подію; вслухаймося в літургійні піснеспіви, які розкривають нам її справжній сенс; підхоплюймо наші колядки, якими український народ століттями прославляє народження Спасителя, просвітлюючи різдвяною радістю наше життя, сповнене труднощів й буденних турбот.

Дорогі брати і сестри в Христі! Наш народ переживає тепер надзвичайно важкі часи. Не припиняється збройна російська агресія на Сході й Півдні нашої держави, яка відлунює батьківським горем і дитячим плачем по всій Україні. У суспільстві поширюється зневіра, неспокій і сум’яття, що загрожують нашій стійкості в боротьбі з агресором та подоланню економічних негараздів, які нас переслідують. Окрім цього, ворог людського роду підступними гаслами намагається підважити споконвічні моральні основи нашого суспільства та знищити людину, витісняючи з наших шкіл християнську етику та просуваючи неомарксистську отруту гендерної ідеології. Не ігноруймо цих загроз людській гідності, пам’ятаючи, що втілення Божого Сина відкриває нам правду про велику цінність і високе покликання людини.

У такій ситуації ніщо не повинно похитнути нашої впевненості в Христовій силі, бо якщо з нами Бог, то хто проти нас, як запевняє нас св. апостол Павло (див. Рим. 8, 31). Про це також вчить нас досвід минулого, який має перестерігати нас перед помилками. Незважаючи на бурі й хвилювання житейського моря, продовжуймо будувати наше особисте, суспільне та державне життя на непохитній основі Божих заповідей, без дотримання яких руйнуються загальнолюдські цінності. Цими святковими днями молімося в наших храмах і домівках: «Глянь оком щирим, о Божий Сину, на нашу землю, на Україну, зішли їй з неба дар превеликий, щоб Тя славила на вічні віки!»

У 2019 р.Б. виповнюється 30-та річниця виходу нашої Церкви з підпілля після багатьох років переслідування атеїстичним радянським режимом. Це добра нагода подякувати Господу за воскресіння в нашому народі віри і благочестя, за відновлення наших святинь, за будівництво нових храмів. Це є видимим знаком глибоких цінних змін, що відбуваються в серцях людей, які стають живим духовним храмом Святого Духа. Це є тим надійним фундаментом, на якому маємо будувати «рідну хату» української державності.

Дорогі в Христі! Щиросердечно вітаю всіх із Різдвом Христовим! Нехай ця спасенна подія скріплює нашу віру, сповнює нас надією та обдаровує любов’ю, не перестаючи бути джерелом невичерпної духовної радості та спонукою до вдячності Богові за ті великі благодаті, якими Він нас обдаровує.Нехай світло різдвяної зорі освітлює шлях українського народу до Господа, який є Царем миру, дорогою правди і життя. Бажаю всім радісного Різдва та благословенного Нового року!А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

+ ЯРОСЛАВ (Приріз),

Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі,

при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,

у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,

19 грудня 2018 року Божого

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Бо хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього;

і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог,

Отець довічний, Князь миру (Іс. 9, 5).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Сьогодні небо і земля сповнюються світлом радості та миру. Ангели й люди, усе сотворіння вітає народженого в людському тілі Христа-Спасителя. Усі ми разом із пастирями та мудрецями спішимо до вбогого вертепу, щоб разом із Марією та Йосифом вклонитися воплоченому Богові, який спочиває в яслах на сіні. Спішимо прийняти любов і мир, які Господь приносить із собою у світ ненависті та насильства.

Євангельська розповідь про Різдво Христове передає нам вустами ангела Благу Вість: «… ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). У різдвяних колядках і богослужіннях цієї таїнственної ночі чуємо, як велика сила небесного війська хвалить Бога й промовляє: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Цей ангельський спів про славу на висотах і мир на землі сповіщає нам, що здійснилося пророцтво Ісаї про Месію - Князя миру (Іс. 9, 5). Усе людство, очікуючи народження Спасителя, сподівалося на початок нової ери у своїй історії, - нового часу, коли Месія, як Князь миру, поверне гармонію в стосунки між людьми, усуне всяке насильство людини над людиною; уже не так, як Його прабатько Давид, буде переможцем у війні, але як Син Божий здолає саму причину воєн і ворожнечі - людський гріх, оте лихо, що є найбільшим спотворенням райського щастя.

Людина створена Богом для миру, що є ознакою присутності й дії Святого Духа (пор. Гал. 5, 22-23). Незважаючи на свою впалу через гріх природу, людина постійно прагне цього миру, хоч не завжди вміє його осягнути. Невипадково наша Божественна Літургія, закликаючи до встановлення і укріплення благословенного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа, відразу молиться за мир з висот для всього світу і добрий стан святих Божих Церков. Саме нинішнє свято нам сповіщає, що Христос - Князь миру і що Божа могутність об'являється в мирі.

Утім, коли ми чуємо слово «князь», відразу думаємо про людину, яка має владу і силу. Ми зустрічаємо «князів», добрих і злих, у різних сферах людського життя: політично-суспільній, трудовій, сімейній і навіть церковній. Однак з євангельської перспективи та у світлі прикладу Христа як Князя миру, стає очевидним, що Божа влада – це служіння, а Божа сила – це безмежна і безкорислива, вірна і жертовна любов Господа до свого створіння.

Людина зможе жити в мирі і стати служителем миру для інших лише тоді, коли прийме народженого сьогодні Князя миру у своє серце, у свій внутрішній духовний світ, в особисте і суспільне життя. Святий Павло пише в Посланні до ефесян: «Він наш мир» (Еф. 2, 14). Отож найвищий прояв Божої всемогутності, прояв сили і влади Князя миру – це не приниження іншого через несправедливість і насильство, а служіння ближньому в безкорисливій любові задля миру!

Часом у щоденному житті нам видається, що сильним є той, хто може принизити іншу людину. Однак насправді такий прояв сили – це насильство. Тож стоячи перед яслами Князя миру, ми починаємо розуміти, що насильство – це завжди аргумент слабкого, який хоче видати себе за сильного, це поведінка боягуза, що просто лякається іншої людини, навіть найслабшої.

Христос зазнавав насилля практично з моменту народження. Цар Ірод, якого в історії називають великим, насправді був малим боягузом: боявся за свою владу, почувався невдахою перед обличчям Бога у немічній Дитині. Щоб утримати владу і пов’язане з нею багатство, вдався до насильства: наказав убити вифлеємських малят, дітей власного народу! Та Божий мир завжди сильніший за людське насилля, тому саме він перемагає.

Стратегію підступного нападу, агресії чи сліпого насильства як шляху до запевнення своєї влади обирає безсилий і слабодухий, бо нічим іншим не може переконати чи повести за собою. Натомість запорукою справжньої перемоги і тривалого миру часто стає людська слабкість, одягнена в Божу силу. Згадаймо, як об’явив Господь Апостолові народів: «Моя сила виявляється в безсиллі» (2 Кор. 12, 9). Немічне Боже є сильнішим від позірно могутнього людського. Ірода незадовго після народження Господа Ісуса поховали, а Христос – Князь миру – живий вчора, сьогодні і навіки! (див. Євр. 13, 8).

Дорогі в Христі! Святкувати Різдво – це сповнюватися миром із небес і сказати «ні» насильству. Приймімо новонародженого Спасителя як Князя миру в наші родини і станьмо, за прикладом святого Йосифа та Богородиці Марії, носіями і хранителями миру. Уникаймо будь-якого насильства – у словах і вчинках – передусім у родинному колі, у стосунках чоловіка і жінки чи батьків і дітей. Відкидаймо культуру смерті, яка допускає вбивство невинних ненароджених і заохочує, як це буває в деяких країнах світу, важкохворих або старших людей вкорочувати собі віку під маскою так званої «солодкої смерті», що є насправді нічим іншим, як викликом проти Бога і злочином проти святості й недоторканності людського життя.

Нехай залунає прабатьківська колядка в наших школах та інших навчальних закладах, запобігаючи проявам насильства серед дітей. У суспільстві, в якому живемо, не дозволяймо, щоб сліпе фізичне чи моральне насильство було засобом політичної боротьби. Представники політичних сил, які заохочують до насильства і розпалюють конфлікти, насправді є слабодухими і ніколи не будуть здатними послужити спільному благу нашого народу. Хоч би де ми жили: в Україні, яка в недалекому майбутньому обиратиме президента і парламент, чи в країнах наших поселень – підтримуймо тих, хто йде до влади не з метою панування, а щоб служити і має силу протистояти насиллю, утверджуючи справедливий і тривалий Божий мир.

Святкуймо сьогодні Різдво Христове та будьмо носіями небесної радості й миру, перемагаймо насильство і страх, як в особистому житті, так і на всіх фронтах війни, наслідки якої кожний із нас сьогодні дуже глибоко переживає. Чужоземній агресії протиставмо, як це роблять захисники рідної землі на Сході України, жертовність нашої любові, дієву солідарність із жертвами агресії, витривалість у молитві, якою спільно прикликаймо Божий мир на нашу землю, у наші родини і серця! Нехай сповняться на нас слова пророка Ісаї: «Не чути буде більше про насильство в твоїм краю та про спустошення й руїну в твоїх межах. Ти зватимеш твої мури спасінням, славою – твої ворота» (Іс. 60, 18).

Дорогі браття і сестри! Оцим різдвяним словом вітаю кожного з вас, батьків з дітьми, старших із молоддю, що сьогодні, як домашня Церква, приймаєте до своїх родин новонародженого Христа. Спішу з благовістю радості й миру до тих, хто є на заробітках – далеко від свого дому та від близьких, обіймаю вимушено переселених братів і сестер, що тужать за рідною стороною, та всіх, хто сьогодні носить на своєму тілі й у душі рани війни та насильством.

Особливо вітаю з Різдвом Христовим наших військових, які є оборонцями миру та переможцями війни. Лину думками та молитвою до холодних тюрем, де страждають наші військовополонені й в’язні сумління, до лікарень, де одужують поранені в боях за нашу Батьківщину, до домівок, де вбиті горем українці переживають втрату своїх рідних внаслідок війни. Господь миру є з усіма нами! Хай різдвяна зоря сяє нам своїм світлом, а в кожній хаті дзвінко лунає пісня-коляда:

Ангели співають:

«Слава» восклицають,

На небесах і на землі

Мир проповідають.

Усім бажаю справжньої радості дітей Божих, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,

19 (6) грудня 2018 року Божого

З 22 по 23 грудня у храмі Вознесіння ГНІХ с. Верхній Дорожів відбулися духовні реколекції присвячені підготовці вірних до радісного свята Різдва Христового. Духовні науки провадив ієром. Віктор Квасній, ЧСВВ.

23 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.

Із благословення Правлячого Архиєрея Кир Ярослава у Дрогобичі відбулися три важливі заходи щодо катехитичного служіння в єпархії:
- розширене засідання єпархіальної катехитичної комісії;
- навчально – практичний семінар: «Молитовне читання Святого Письма у парафіях, родинах»;
- передріздвяні реколекції для катехитів.