4 січня в храмі Христа Чоловіколюбця с. Вістовичі рудківського деканату відбулась заупокійна Божественна Літургія та чин священичого похорону за покійним ієреєм Юрієм Сенютою. Богослужіння очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, в співслужінні священиків єпархії.

«Мій сину… Себе не позбавляй благосної днини,
з доброго бажання не пропускай нічого»
(Сир. 14,14)

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа,

що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли.

2 Кор. 8, 9

Христос рождається! Славімо Його!

 Дорогі в Христі!

Сьогодні ми знову ділимося невимовною радістю святого Різдва, яка наповнює серце кожного віруючого. Божий Син став одним із нас, взявши собі за матір Діву з Назарета. Син предвічного і всемогутнього Бога, Творця всього видимого і невидимого, народився в бідному вертепі та особисто зазнав всієї людської нужди. Це не тільки історичний факт, подія давно минулих років, а й наша дійсність. У цій події, що сталася у Вифлеємі Юдейському понад дві тисячі років тому, ми пізнаємо безмежну Божу любов до всього роду людського на всі часи: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16).

Споглядаючи новонародженого Спасителя в бідному вертепі, у яслах на сіні, ми відчуваємо, наскільки Божа мудрість перевершує мудрість людську. У світлі різдвяної зорі сила, слава і багатство, що походять від людини, виглядають порожніми, минущими та малозначущими. Христос, Син Божий, задля нас став убогим і немічним, відмовився від небесної слави, щоб народитися як останній серед людей – нужденним, що немає де голови приклонити, як співає наша колядка: «…не в царськім палаті, а поміж бидляти...» Він задля нас «стає бідним, бувши багатим, щоб ми Його вбожеством розбагатіли» (пор. 2 Кор. 8, 9). Приймаючи людську нужду і неміч на себе, Син Божий підносить убогу людину до Господньої величі. Примітно, що саме вбогі пастушки в околицях Вифлеєма стали першими адресатами цієї спасенної благовісті, яку і нам сьогодні сповіщає ангел Господній: «"І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах". І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: "Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання"» (Лк. 2, 12-13). У Різдві немов відбувається обмін дарами: Бог сходить із неба на землю, щоб людина вийшла на небо; Син Божий стає вбогим, щоб збагатити людину.

Коли нині живемо у світі, де жадоба матеріального збагачення нерідко переростає, за словами Святішого Отця Франциска, у «нове ідолопоклонство грошам», а в «економіці проявляється великий брак уваги до людини, що зводить людську істоту лише до однієї з її потреб – споживання» (Радість Євангелія, 55), ангел Різдва скеровує своє послання саме до вбогих і закликає їх, а заразом і нас прославити Бога, в якому вміщене справжнє і вічне багатство людини. Будучи з’єднаними з Христом, «в якому сховані усі скарби мудрості і знання» (Кол. 2, 3), християни постають перед світом «як бідні, які багатьох збагачують; як ті, що нічого не мають, а все посідають!» (пор. 2 Кор. 6, 10). І ось у Різдві те багатство – життя з Богом і в Бозі – приходить до нас і стає джерелом нашої радості і надії, якими ми обдаровуємо одне одного.

Попри злидні і випробування сьогодення, маємо визнати, що насправді існують різні види бідності – духовна, культурна, освітня, цивілізаційна і аж тоді – матеріальна. Убозтво сучасного світу частіше має не матеріальний, а духовний характер. Нинішні «скоробагатьки» в Україні переважно є бідніші – і духовно, і культурно – за жебраків. І ця духовна убогість, тобто віддаленість сильних цього світу від Бога, нерідко спричиняє соціальну несправедливість, згубне використання влади, корупцію та зловживання ресурсами, даними для загального блага.

У такій ситуації не достатньо, щоб багачі призначили частину крихт зі свого стола як певну допомогу убогим. Потрібна переміна людського серця, яке допустило б до себе Боже світло і Божу благодать. Бо хто вважає себе рятівником бідних, а не несе Бога ‑ той пропонує порожні ідеології, які лише використовують злидні людини з політичною метою і, насправді, не здатні їх усунути. За таких обставин бідні ставатимуть ще біднішими, а багаті далі наживатимуться. Лише той, хто стане багатим Богом, зможе преобразити власне життя та сприяти побудові справедливого суспільства, у центрі якого стоятиме людина, а не прибуток; загальне добро, а не егоїстичні інтереси окремих груп чи кланів.

У Різдві Христос нас усіх робить багатими, насичує і підносить з усіх видів бідності, бо Він народжується у Вифлеємі для того, щоб кожну людину зробити своїм братом чи своєю сестрою – дитиною Божою, учасником вічних Божих благ. Ось чому Різдво – свято загальнолюдської солідарності, коли особа не багата, позбавлена «золота-дарів» цього світу, збагачує багатьох своїх ближніх «ціннішим даром» – «вірою серця і щирою любов’ю», як про це співаємо в наших колядках. 

Дорогі в Христі! Щоб гідно святкувати Різдво, ділімося з убогими –  всякого виду бідності –  тим багатством, яке ми, віруючі люди, посідаємо, насамперед духовними дарами, а відтак і матеріальними благами. Нехай прадідівська коляда, яка вітає Царя в бідному вертепі, буде для нас Божим заповітом наближатися до вбогих і збагачувати їх скарбами нашої святої віри. Похиляймося над Христом, присутнім у наших нужденних братах і сестрах, даючи їм відчути близькість Бога, який огортає кожного своїм безмежним милосердям і своєю безумовною любов’ю. Завітаймо з колядою до наших воїнів у місцях їхнього перебування – чи то в домівках, до яких вони повернулися після виконали святого обов’язку захисту Батьківщини, чи у військових частинах, чи на фронті. Навідаймося до постраждалих від бойових дій, приймімо до свого серця біль убогого та потребуючого – так ми приймемо Христа із Пресвятою родиною, збагатимо наш дім, родину та суспільство невичерпними Божими скарбами, «яких ані міль не точить, ані злодії не викрадають» (Мт. 6, 19-20). До цього кличе нас свята Церква, коли співає: «Приготуймося нині духом і поспішімось зустрінути чистими очима і добрими ділами Того, хто своїм чудесним народженням схотів прийти до своїх. Він народжується у Вифлеємі, щоб нас, позбавлених райського життя, зі свого милосердя, знову до нього ввести» (Стихира з Вечірні Неділі перед Різдвом).

Дорогі браття і сестри, зі щирого серця бажаю кожному з вас, від наймолодшого до найстаршого, від найбагатшого на Божі дари до найбіднішого, в Україні і на поселеннях, справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос рождається! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

 Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

в день Святих преподобномученика Стефана Нового та мученика Іринарха,

11 грудня 2017 року Божого

Сьогодні Христос народжується у Вифлеємі від Діви,

сьогодні Безпочатковий починається і Слово стає тілом…

 (Стихири на хвалитних Утрені Різдва)

Всесвітліші та всечесніші отці!

Преподобні ченці та черниці!

Дорогі в Христі брати і сестри!

 Христос рождається!

Різдвяна благовість пронизує простори Вселенної, як і дві тисячі років тому, долаючи кордони, преображаючи світ, вселяючи в людські серця радість і надію. Христос народився і долучився до людської знедоленості. Він прийшов не в славі, а в приниженні - у невеликому місті Вифлеєм, в убогій печері в яслах, бо ніхто не прийняв Його у свій дім. У таких скромних умовах народжується Предвічний Бог, який устами пророка Ісаї говорить про себе: «Небо - мій престол, а земля - мій підніжок. Який дім ви мені могли б збудувати? І де те місце, на якому я міг би спочити? Все моя рука зробила, і так усе те сталося» (Іс. 66, 1-2).

Різдво Сина Божого – одна з найбільших таємниць Великого Бога. Для багатьох вона незрозуміла, у багатьох викликає захоплення, а дехто навіть зневажливо ставиться до неї та ігнорує її. Але, як відомо, від того, що ми не помічаємо сонце, воно не перестає світити і зігрівати світ. Хтось може не сприймати прихід Сина Божого у світ, але це не применшує Божественного промислу стосовно людського роду.

Христос приходить, охоплюючи всю повноту людського буття і відкриваючи нам можливість прилучитися до Божественного і вічного життя. Він відроджує гідність людини, створеної на образ і подобу Творця (пор. Бут. 1, 26), обдаровує нас новим, християнським життям, яке є запорукою нашого вічного буття в Небесному Царстві. За словами преподобного Єфрема Сирійського, «Божество прийняло на себе печать людини, щоб людство прикрасилося печаттю Божества» (Піснеспіви на Різдво Христове). Тому в ці святкові дні людський рід молитовно прославляє Різдво Христове та з особливим трепетом вклоняється Божій Дитині. Небо і земля нині торжествують, бо воплочується Спаситель світу, який, будучи Сином Божим, зі своєї любові до нас стає Сином Людським; стає тим, ким Він не був, щоб нас зробити тими, якими ми повинні стати.

«Христос народжується – славте, Христос з небес – зустрічайте, Христос на землі – бадьортеся!» – закликає нас Церква у своїх різдвяних гімнах (Канон Утрені Різдва). Тому серед різноманітних життєвих негараздів не біймося зустріти нашого Спасителя. Він стоїть і стукає в двері серця кожного з нас, очікуючи, що ми щиро приймемо Його і Він народиться в нас, як колись у вифлеємському вертепі. Ми ж підносімо хвалу Богові не лише молитвами та піснеспівами, а й добрими справами на благо ближнього, рідного народу та для зростання Церкви. Таїна Христового народження у Вифлеємі матиме для нас значення тільки тоді, коли Божий Син народиться в душі кожної людини. Тож якщо хочемо, щоб і в нашому серці оселився Христос, будьмо милосердними до ближніх, долаймо грішні пристрасті – Він прийде і просвітить, розрадить і обігріє нас. Приймаючи Христа, ми стаємо причасниками Його благодаті, сили і слави, істини та любові!

Різдво Христове – це свято невимовного торжества й радості, бо Господь замешкав серед свого народу. Тому ми сповнені впевненості, бо якщо Бог з нами, то хто проти нас: «Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Іс.8, 10). І ця наша радісна впевненість є нескінченною, бо присутність Бога у світі, у людській історії і в житті кожного з нас не переминає, як Він сам пообіцяв: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20).

Дорогі в Христі! Різдво Христове дарує нам віру, надію й любов, відкриваючи шлях до життя вічного, до торжества правди й добра. На жаль, цьогорічна різдвяна благовість звучить в неспокійному світі, в якому панує агресія, несправедливість, злоба і лукавство. Уже кілька років проти нашої Батьківщини ведеться війна, постріли і вибухи якої відлунюють батьківським і материнським болем, сирітським плачем і вдовиним горем по всій нашій землі та навіть далеко поза її межами. «Як страждає один член, страждають усі з ним члени…» – каже апостол Павло (І Кор. 12, 26). Тому ми співпереживаємо зі всіма, хто через війну і ворожу окупацію на Сході й Півдні України не може вповні відчути радість Христового Різдва. У цій непростій ситуації, коли ми перебуваємо у смертельній небезпеці від зовнішньої військової агресії та внутрішньополітичних чвар, нас надихають слова пророка Ісаї: «Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш!… він прийде й спасе нас» (Іс. 35, 3-4). Пам’ятаймо, що Христос приніс на землю мир, тому маємо жити в однодумності та любові, і це допоможе нам встояти під час різних життєвих випробувань.

Ми вступаємо в новий рік Божої благодаті. Це 1030-й рік від Володимирового Хрещення Русі-України, коли наш народ відкрив перед Христом двері свого серця. Якщо перед лицем різноманітних викликів і загроз ХХІ ст. ми хочемо вбезпечити наш український дім, то продовжуймо будувати його на надійному фундаменті. Бо каже Христос: «Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі. Полила злива, потоки розлились, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі» (Мт. 7, 24-25). Тому дбайливо зберігаймо християнську віру, яку ми прийняли понад тисячоліття тому, і старанно дотримуймося моральних цінностей, виховуючи наших дітей і молодь у вірності Христові та Його Церкві.

Наступний 2018 рік Божий – ювілейний для нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Ми відзначаємо 25 років відтоді, як 12 липня 1993 р. Б. за рішенням Синоду єпископів її створив тодішній Глава нашої Церкви, світлої пам’яті Блаженніший Мирослав Іван Любачівський в умовах, коли наша Церква поставала з руїн після кількох десятиліть переслідування більшовицьким режимом. Відзначаючи цей ювілей, ми хочемо подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду вірно та великодушно підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Спогадуючи минуле, ми з вірою споглядаємо у майбутнє, благаючи Господа, щоб Він і надалі своєю могутньою десницею благословив та підтримував наші душпастирські ініціативи на служінні Божому людові.

Дорогі в Христі! Сердечно вітаю всіх вас зі святом Христового Різдва! Нехай милосердний Господь благословить нам провадити земне життя в мирі й благочесті з надією на вічне спасіння. Розпочнімо новий 2018 рік Божий у твердому переконанні і молитовному очікуванні, що «Господь народові своєму дасть силу, Господь благословить народ свій миром» (Пс. 29, 11). Нехай по всьому світі зникне злоба, стихне ворожість, а запанує мир і спокій, щоб разом з небесними силами людський рід заспівав радісну пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання!» (Лк. 2, 14). Прославляймо Господа в наших колядках і вертепах, продовжуймо древні традиції нашого народу та передаваймо їх майбутнім поколінням, несучи різдвяну радість від хати до хати вулицями наших міст і сіл. Нехай ця радість дійде до всіх, хто перебуває далеко від рідного дому, до тих, хто захищає наш мир і спокій, до поранених, недужих, немічних і самотніх. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

+ ЯРОСЛАВ (Приріз),

Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі,

при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,

у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,

19 грудня 2017 року Божого

31 грудня, в Неділю Святих Отців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.

З глибоким сумом повідомляємо, що о 6.30 год, 1 січня 2018 року Божого, після важкої недуги в лікарні м. Львова на 48-му році життя і 19-му році священства відійшов у вічність ієрей Юрій Сенюта, адміністратор храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Никловичі, храму св. вмч. Юрія с. Орховичі та храму Христа Чоловіколюбця с. Вістовичі Самбірського району Львівської області. Висловлюємо родині покійного щирі співчуття.

19 грудня 2017 року, на празник Святого Отця Миколая Чудотворця, семінаристи VI курсу Дрогобицької духовної семінарії у рамках предмету «Пастирська практика» відвідали військову частину м. Дрогобича. Очолив похід о. Василь Вербіцький, викладач цього предмету та префект семінарії.

24 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.

19 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Миколая Чудотворця в с. Хлиплі на Мостищині. Прибувши на парафію, архиєрей освятив після оновлення місцевий храм та відслужив у ньому Божественну Літургію. Йому спіслужив о. Миколай Мисів (адміністратор парафії) і священики мостиського деканату.

Для когось рік проминув, як мить, а для когось приніс болючі моменти та спогади - таке воно життя. Ось і для кількох дітей Старосамбірщини 2017 рік, на жаль, приніс болючі втрати. Маю на увазі те, що на вже традиційну акцію у переддень свята Миколая прийшли цьогоріч деякі діточки вперше.