ПОСЛАННЯ

БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

ДО СВЯЩЕНИКІВ НА ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР

Дорогі співбрати у священстві!

Цього року знову, подібно як учні Христові на Тайній вечері, засядемо з нашим Божественним Спасителем у цей святий день при Його таїнственній трапезі. Сьогодні ще раз переживатимемо упокорення перед нами нашого Учителя і Господа на вмиванні ніг та радітимемо даром Його Священства. Входячи таким чином у Його страсті та очікуючи Його славного воскресіння, споглядаючи Його служіння та крайнє приниження, щоб вилікувати наші рани, запрошую вас роздумати над одним із найважливіших Таїнств Христової Церкви, яке доручене нам нашим Господом, а саме над Покаянням, Святою Сповіддю, Таїнством зцілення та відпущення гріхів, яке ми отримали ціною Його святої Крові.

Першим даром воскреслого Христа, згідно з Євангелієм святого Івана Богослова, є влада, передана апостолам та їхнім послідовникам,  прощати від Його імені людські гріхи: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20, 23). Це служіння святий апостол Павло називає Таїнством Примирення і вбачає в ньому саму суть священичого служіння: «Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2 Кор. 5, 19-20).

 Уділення Святого Таїнства Примирення людини з Богом і ближнім є одним із найвеличніших, а водночас може бути найважчим елементом священичого служіння. Надаючи священикові право уділяти Таїнство Сповіді, єпископ, відповідно до приписів церковного права, доручає йому найделікатнішу роль у спасінні душ людей, повіреній його пастирській опіці. Без ревних і вправних сповідників є неможливим доступ наших вірних до Божого милосердя, до джерел благодаті Духа Святого, неможливе повноцінне духовне життя та пізнання живого Бога.

Це велика благодать, коли вірні мають можливість зустрічі з живим Христом через особу свого душпастиря у сповідальниці. Святе Таїнство Покаяння перемінює парафію. Де його регулярно уділяють, там вже нема таких численних конфліктів, воно наставляє молодих людей на добру дорогу, а старшим допомагає гідно прожити останні роки життя на землі. Сповідальниця – це барометр ревності священика. Достатньо у звичайну неділю чи в будень подивитися, скільки людей приступає до Святого Причастя, щоб мати уявлення про пастирську працю в парафії.

Сповідник є для Божого люду живою іконою милосердного Бога, можливістю пізнати самого Христа – Доброго Пастиря, який шукає заблукану овечку та веде її до вибраного Божого народу. Сповідник є передусім батьком, лікарем та учителем християнського життя. Ось чому Святе Таїнство Сповіді справедливо вважають найважливішим засобом нової євангелізації, можливістю промовити Боже Слово стосовно стану душі каяника і моментом зцілення гріховних ран благодаттю Святого Духа.

Таке високе завдання вимагає від нас, служителів Святого Таїнства Примирення, особистої духовної, людської та пастирської зрілості, постійної праці над собою та повсякчасної готовності до слухання Святої Сповіді. Тому хочу нагадати певні аспекти цієї праці над собою і дати кілька порад щодо правильного й успішного уділення цього Таїнства.

Провідник людських душ повинен виконати дві передумови: перебувати в стані освячуючої божественної благодаті та провадити побожне молитовне життя. Від святості священика не залежить повнота дії Духа Святого у Сповіді, але якщо він є чистим дзеркалом, то легше можна через його слова, поведінку, вигляд  і всю особу побачити милосердя самого Бога. Священик є немов заступником каяника перед Богом силою свого життєвого прикладу.

Сповідь – це також літургійний чин. Перед уділенням Таїнства слід промовити принаймні коротку молитву про допомогу і світло Святого Духа, а після сповіді – помолитися за тих, хто висповідався в нас. Це є визнанням нашої людської обмеженості та визнанням віри сповідника в Господню всемогутність, що проявляється в розкаяному серці людини, відкритому до Божої дії.    

Свята Церква для належного і компетентного служіння Таїнства Покаяння зобов’язує священиків-сповідників здобувати належні богословські знання. Тут ідеться не тільки про вивчення основних предметів курсу семінарійної освіти, а й про постійне здобування і поглиблення знань зі Святого Письма, догматичного вчення Церкви,  морального богослов’я та канонічного права. Необхідно пильно стежити за новими викликами, які чигають на християн у сучасному світі, та опановувати кращі способи пастирського служіння і розвитку вчення Церкви, нові вказівки, що безпосередньо стосуються належного формування сумління поручених нашій опіці вірних.

Важливою рисою сповідника є правильний педагогічний підхід до каяників, що перебувають на різних етапах духовної зрілості. Потрібно набути належні знання і навички  пастирського порадництва, розуміння психологічного стану людини, що приступає до сповіді.  Педагогічний хист і підхід сповідника полегшує визнання гріхів, додає особі, яка кається, відваги та довір’я. Віряни з повагою ставитимуться до Таїнства Примирення, якщо сповідник буде серйозно ставитися до проблем і болів каяників, глибоко вникаючи й переймаючись тими гріхами, які ранять і нищать людину. Очевидно, що часом трапляються питання, на які не можна однозначно відповісти. Тому в спірних ситуаціях можна поставити собі питання: а що б Ти, Ісусе, зробив на моєму місці?  

Особливу обережність дораджується виявляти сповідникам у справах, які пов’язані з людською любов’ю і статевістю. Додаткові питання слід ставити дуже делікатно і не відразу. Будь-яке зайве питання може людину зранити, відкинути від сповіді й Церкви. Скільки людей відійшло від Церкви через нашу необережну поведінку, але ми не завжди почуваємося винними в цьому! Не можна виявляти власного здивування з приводу якогось гріха, хоч би який він був тяжким. Не маємо права цікавитися тими сферами життя людини, які не конечні для сповіді. Абсолютно не припустимим є будь-яким чином ображати каяника, підвищувати на нього голос чи виявляти власну нетерпеливість до особи, яка шукає Божого милосердя. Господь має час для всіх нас – маймо і ми час уважно та смиренно вислухати того, хто сповідається! У різних офіційних вказівках для сповідників Церква наголошує на делікатному й дискретному ставленні до пенітента, що вже казати про обов’язок абсолютного збереження печаті таємниці Сповіді.

Досвід Церкви показує, що добрим сповідником є той, хто сам добре і часто сповідається. Добрі сповідники народжуються з добрих каяників. Той буде добрим сповідником, хто регулярно і глибоко переживає це Таїнство Примирення як дорогу власного освячення.  Надзвичайно сильним і позитивним є особистий приклад служителя цього Святого Таїнства. Коли люди бачать, як їхній духовний отець сам сповідається, то глибше усвідомлюють дар цього Таїнства Божої любові і це є найкращим закликом якнайчастіше з нього користати.

Дорогі співбрати в Христовому Священстві! Сердечно вітаю вас із днем установлення цього величного Таїнства. Схиляю голову перед вами, ревними сповідниками, порадниками, лікарями і учителями нашого народу, які від імені Христа відпускаєте нам наші гріхи, благодаттю Святого Духа освячуєте наші душі та даєте нам силу боротися з духовними хворобами і вадами. Нехай у кожному нашому храмі й монастирі завжди буде хтось, хто чекає на нас у сповідальниці та відкриває нам дорогу до примирення з Богом!

Сьогодні наша Церква в усьому світі, зокрема в Україні, яка стікає кров’ю, є справді подібна до польового військового шпиталю, переповненого пораненими. Нехай же нам ніколи не забракне сповідників – Божих лікарів, які на взірець самого Христа – Доброго Самарянина, похиляться над нашими ранами, виллють на них олію Божого прощення та торкнуться наших душ цілющим Тілом і Кров’ю нашого Спасителя.

Благословення Господнє на вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у день Святого преподобного та ісповідника Якова, єпископа Катанського,

3 квітня 2017 року Божого

ПОСЛАННЯ

БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

ДО МОЛОДІ НА КВІТНУ НЕДІЛЮ

Улюблена в Христі молоде!

Щороку у Квітну неділю радію, що маю нагоду звернутися до вас із пастирським словом та разом із вами пережити Вхід Господній у Єрусалим – свято Господнього тріумфу, яке впроваджує нас у пасхальне таїнство страждання, смерті й воскресіння Христа, щоб уже через тиждень бути з Господом у Його вічній перемозі. Зізнаюся, що велику радість і натхнення черпаю від кожної зустрічі з вами як в Україні, так і на поселеннях. Ці зустрічі дають надію та віру в майбутнє нашої Церкви, країни і світу. Дякую вам за відкритість, щирість у спілкуванні, любов до своєї Церкви та народуі сподіваюся, що нагод для зустрічі з вами більшатиме! Особливо тішуся зустрічами з молодими людьми на поселеннях, бо ви своїм життям і активністю свідчите про глобальний вимір нашої Церкви та глибоку закоріненість в її духовній, літургійній та культурній традиції. Відомо, що сучасна молодь на різних континентах переживає величезну кількість труднощів і викликів, проте водночас саме в Особі Ісуса Христа вона знаходить певні та істинні орієнтири для свого життя, а Його Свята Церква бажає бути поруч і супроводжувати молодих людей у їхніх пошуках.

Описуючи подію Квітної неділі, яку переживаємо сьогодні, євангелисти подають багато деталей, що дозволяють відтворити картину й настрій тих днів, відчути контекст, уявити головних героїв. Протягом трьох років Христос навчає в різних куточках Палестини, проповідує Царство Небесне, чинить чуда – оздоровлює хворих, виганяє бісів, зрештою, воскрешає померлих – і стає дуже відомим. Його більше не можна не помічати. Для свого народу і навіть для його окупантів Ісус Христос вже не просто невідомий тесля: люд упізнає в Ньому свого Месію – Спасителя і Визволителя. Народ відчуває Його силу і йде за Ним. Ця сила одних лякає, інших надихає, бо сам Він не просто повторює правила старозавітного закону, а повновладно навчає як Син Божий у силі Святого Духа. Христове вчення завжди є актуальним та свіжим і щоразу перевершує всі новітні настрої і тренди.

І ось цей Помазаник Божий входить на юдейську Пасху до Єрусалима, де в цей час збирається сила-силенна народу з різних місцин величезної Римської імперії. Христа  впізнають та приймають передусім молоді люди  – стелять перед Ним пальмове гілля, одяг, зустрічають Його, вигукуючи: «Благословенний Цар, що йде в Господнє Ім'я! Мир на небесах і слава на висоті!»  Однак поруч із тими, хто приймає і впізнає, є ті, що нарікають і відмежовуються від нової дійсності, яка надходить! Вони нарікають на самого Ісуса, кажучи: «Учителю, заборони своїм учням!» Тогочасна еліта навчилася жити в умовах римського панування, в умовах внутрішніх поділів, уже звикла домовлятися, викручуватися і отримувати якісь дивіденди.  А тут відбувається щось абсолютно нове, таке, про що ці законовчителі самі навчають і чого очікують, але чого вони не розуміють і не можуть контролювати. Христос відповідає: «Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!»  Він, навпаки, закриває вуста тим, хто нарікає, хто незадоволений Ним і молоддю, але підтримує тих, хто приймає нову дійсність, тих, хто не хоче грати за старими правилами, наливати молоде вино в старі бурдюки (пор. Мт. 9, 17).

Молоді люди відчувають, що в Христі є новизна і сила. Вони тягнуться до нового і приймають Його. Приймають нового, щойно об’явленого Месію, котрий входить у Єрусалим як Князь миру на жереб’яті ослиці, а не як тріумфальний завойовник, якого, можливо, очікували представники старої еліти. Молодь не нарікає, а діє – зустрічає Христа – щиро і голосно, яскраво та відкрито. Молодь не боїться, дух рабства і страху ще не встиг її поневолити!

Погляньмо сьогодні на себе. Ми часто нарікаємо, особливо на нове, незнане, чіпляємося за старі схеми, ховаємося в зручних рамках нашого життя, боїмося щось змінити. Дбаючи про зону власного комфорту, перешкоджаємо життю і оновленню. Будучи молодими за віком, ми часто шкодуємо за минулим і поводимося як «старі за духом», відчужуючись від всього довколишнього світу, замість його змінювати, боїмося нового, замість його пізнавати, і нарікаємо на все, що нас провокує жити в повноті та зростати.

Торік у Кракові на Світовому дні молоді таких дівчат і хлопців Папа Франциск назвав «диванною молоддю», яка вже в молодому віці «виходить передчасно на пенсію»! Отож сьогодні закликаю всіх вас: не нарікайте!

Не нарікаймо на наші негаразди, бо можемо їх побороти. Не нарікаймо, а працюймо, прислухаючись до слів праведного митрополита Андрея Шептицького: «Не зривами одної хвилини, лише безупинними зусиллями та жертвами аж до крові рухається народ. І легше часами кров пролити в одній хвилині ентузіазму, чим довгі літа з трудом сповняти обов’язки і переносити спекоту дня, і жар сонця, і злобу людей і ненависть ворогів, і відсутність довір’я своїх, і недостачу допомоги від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів ще до перемоги ані нагороди ще перед заслугою» (Послання до молоді, 1932 р.).

У різних обставинах зіштовхуємося з людьми, які спокушають нас нарікати, пропонують нам дешевий популізм − без великого зусилля отримати те, що вигідно і комфортно, те, що улещує наше вухо, але є порожньою обіцянкою без жодної відповідальності, те, що гарно звучить, але не дає життя і сили для позитивного будівництва. Політикани часто маніпулюють нашими почуттями, думають вузькокорпоративними цілями, рейтингами, наступними виборами, замість того щоб щиро піклуватися про майбутнє рідного народу та про спільне благо. Не підтримуймо тих, хто спекулює труднощами та викликами! Не заламуймо рук, але йдімо за Христом та самі будуймо своє оновлене майбутнє! Будьмо з тими, хто творить нове, хто є запорукою нової, відновленої, живої України.

Дорога молоде! Запевняю вас, що Церква є з вами, з тими, хто не нарікає, а діє, хто бачить майбутнє і заради нього працює. Церква проповідує Христа, який входить до Єрусалима і який силою Святого Духа приносить нам велику зміну й підтримує тих, хто її приймає. Дякую вам за вашу відкритість і сміливість свідчити про Христа і діяти згідно з цим свідченням. Адже свідчення завжди передбачає діяльність. Звертаючись до молоді цього року, Святіший Отець Франциск заохочує її до активності: «Церква та суспільство потребують вас. Завдяки вашим планам і мужності, мріям та ідеалам падають стіни застою й відкриваються шляхи, що ведуть нас до кращого, більш справедливого та гуманного світу». Римський Архиєрей вважає питання молоді настільки важливим, що майбутній Синод Єпископів Католицької Церкви буде присвячений молоді, вірі та покликанню. Разом із нашим Папою бажаю закликати вас до активності, до плідного використання дару молодості, її конструктивного голосу, який Церква підтримує.

Квітна неділя є особливим часом – сьогоднішній настрій влучно передають слова нашого поета Олександра Олеся: «З журбою радість обнялась…» Ми тішимося славним входом до Єрусалима, водночас розуміючи, що разом із Христом стоїмо на порозі страждань. Страсний тиждень, який завтра розпочинається, так багато говорить нам про людину – зраду, страждання, страх, сумніви і смерть. Але водночас розповідає нам про великого і щедрого Бога, який смертю смерть долає.

Закликаю вас, дорогі молоді друзі, прожити наступний тиждень у вірі та особистому довір’ї до великого Бога, який заради нас стає малим і заради нас вмирає на хресті, щоб воскреснути і дарувати нам життя вічне. Хай ваша віра стане для вас силою, що допоможе переживати різні виклики та випробування, які траплятимуться на шляху. Нехай супроводжує вас на ньому Пресвята Богородиця, яка є прикладом діяльної відповіді на Господній заклик.

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Акафістову суботу, 1 квітня  2017 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 9 квітня цього року.

Великоднє послання

преосвященного владики Ярослава (приріза),

Єпископа Самбірсько-Дрогобицького

2017 рОКУ БОЖОГО

Мир ВАМ у Господі та моє архиєрейське благословення!

Прийдіть, усі вірні,

поклонімся святому Христовому воскресенню, 

ось бо прийшла через хрест радість усьому світові.

(Стихири Воскресної утрені)

Всесвітліші та всечесніші отці,

Преподобні ченці та черниці,

Дорогі В Христі брати і сестри!

  Христос Воскрес!

Цим християнським привітом, який несе надію і радість у наше повсякдення, ми вітаємося у великодній час у наших домівках, на вулицях наших міст і сіл. Чи замислювалися ми, який глибокий богословський сенс прихований у цьому пасхальному привітанні?

Воно випромінює дивовижну силу, яка пронизує все наше єство. У словах «Христос воскрес!» зосереджена сутність християнської віри, сенс буття кожного християнина, адже коли б Господь не воскрес, то даремною була б проповідь апостолів і віра християн (пор. І Кор. 15, 14.17). Промовляючи цей привіт, ми ділимося з іншими вісткою про Христове торжество над смертю і гріхом. Вслухаючись у нього, ми нагадуємо собі про наше воскресіння наприкінці віків, бо, за словами апостола Павла, як в Адамі всі ми вмираємо, так у Христі всі оживемо (пор. 1 Кор. 15, 22). Ці слова кличуть нас до життя вічного, переконують нас, що ми мусимо вмерти для гріха, щоб сказати разом із апостолом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20).

Величному празнику Христової Пасхи передує особливий період підготування. Сподіваюся, що Великий піст став для кожного з нас часом власного духовного воскресіння з-під тягаря власних гріхів, пристрастей і прив’язань. Після належно пройденої великопісної мандрівки ми ще повніше переживаємо радість Христової Пасхи. У Страсний тиждень ми досвідчили драму останніх годин життя нашого Спасителя, таїнственно стаючи учасниками подій зради й неправди, нечесності й підлості, невірності й насильства.Син Божий добровільно віддав за нас своє життя, щоб вивільнити нас із полону гріха. Завдяки Божественній любові хрест, символ ганьби і страждань, став знаком перемоги, любові й надії. Смерть і несправедливість – це не кінець: Блага Вістка полягає в тому, що правда Христова завжди воскресає.За ненависним людським «Ні!» Богові в день Страсної п’ятниці наступило багатонадійне Боже «Так!» людині в недільний ранок Воскресіння Христового.Тому святий Іван Золотоустий вигукує: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти повалена! Воскрес Христос – і попадали демони! Воскрес Христос – і радіють ангели! Воскрес Христос – і життя триває!» (Слово в день святої Пасхи).

У ці пасхальні дні радіємо, бо Христос воскрес із мертвих, переміг владу смерті, «подав нам життя вічне і велику милість». Радіє все творіння – святкує весь світ видимий і невидимий, тішиться людство, ликують ангельські сили. Ця пасхальна радість проникає до глибини душі. Вона з боязких і неписьменних рибалок зробила відважних і повних мудрості апостолів, які проповідували воскреслого Божественного Учителя по всій землі. Ця радість надихала мучеників та ісповідників, які не лякалися насмішок і переслідувань, а своїм життям і мученицькою смертю свідчили про віру в Ісуса Христа. Забезпечених людей ця тверда віра у Господнє Воскресіння провадила до благодійності, до богопосвяченого життя і вони ставали святими монахами та великими подвижниками.

Дорогі в Христі! Серед торжества празника Христової Пасхи ми не можемо не звернути уваги на виклики, труднощі й небезпеки, які оточують нас, силкуючись затьмарити нашу духовну радість. В Україні триває російська збройна агресія, яка хоч і зосереджена на Сході та Півдні нашої країни, але відгукується болем у серці кожного українця. За таких умов особливо небезпечними стають політичні чвари, які посилюють тривогу в нашому народі. Пригнічують нас і економічні труднощі. За цими очевидними проблемами «невинними» можуть видаватися серйозні загрози, якими ворог людського роду сьогодні намагається знищити людину, сім’ю і суспільство. Дедалі частіше ми керуємося ідеями політкоректності і чинимо так, щоб сподобатися не Богові, а людям з іншими, навіть безбожними, переконаннями, забуваючи при цьому про постулати християнської віри й моралі. Чергові урядові й законодавчі ініціативи, натхненні гендерною ідеологією, мають на меті встановити у світі новий тоталітарний порядок, який заперечує християнські моральні цінності та вже зараз у декотрих країнах загрожує переслідуваннями за їх обстоювання. Багато з нас перебувають у ситуації невиправданої надії, розбитих планів, оповиті мороком невідомості, незахищеності й розгубленості...

За таких непростих обставин ми добре розуміємо стан апостолів, зібраних зі страху перед своїми переслідувачами за зачиненими дверима (пор. Ів. 20, 19). Але як тоді, так і тепер воскреслий Христос промовляє до кожної стражденної, стривоженої і збентеженої душі: «Мир вам!»

Мир у світі починається з миру в людському серці. Якщо сповнимося миру воскреслого Христа, довіримо Йому своє життя, то станемо справжніми миротворцями.Світло Христове здатне засяяти там, де гріховна темрява намагається поховати всіляку надію. Своєю хресною смертю і воскресінням Спаситель явив славу свого Божества. Силі Божій не здатні протистояти жодний людський закон, зусилля і підступ. Світло Христового Воскресіння просвітлює наші серця, наповнює їх теплотою Божественної любові, дарує всім нам сподівання та життєву силу. Тільки завдяки світлу Воскресіння можна вистояти і протистояти, прощати і благословляти. Воскресіння стверджує нашу віру, дарує нам надію, примножує нашу любов, осушує наші сльози, зцілює рани і біль.

Дорогі в Христі! Цього року, у пасхальний час, відзначатимемо 30-ту річницю Грушівського чуда Пресвятої Богородиці. У пам’яті багатьох із нас ще живі ті часи, коли сотні тисяч людей з усього тодішнього Радянського Союзу чи навіть з-поза його меж линули до чудотворного Богородичного місця в селі поблизу Дрогобича. Це було справжнім чудом, яке започаткувало духовне оновлення українського народу і вихід УГКЦ з підпілля. Тодішня тоталітарна машина не встояла перед чудесним явлінням Божої сили, і це було ще одним підтвердження перемоги життя над смертю, божественної Правди над лукавством диявола, вічного над тимчасовим і тлінним.

Дорогі в Христі! У цей світлий день, що його створив Господь (пор. Пс. 117, 24), молитовно бажаю вам Божого благословення, духовної кріпості та душевного і тілесного здоров'я. Черпаймо наснаги з вічно живого пасхального таїнства! Нехай радість воскреслого Господа наповнює наші серця, освячує душі й супроводжує на шляху життя і служіння Богові, рідній Церкві та народові.  А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Духовно єднаюся з вами у пасхальному вітанні

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

+ Ярослав (Приріз),

Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,

у Хрестопоклонну неділю, 19 березня 2017 року Божого

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ

БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Високопреосвященним і преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

Як однорічний агнець, благословенний нам вінець – Христос

Добровільно за всіх заколений був – Пасха очищення;

І знову нам із гробу засяяв – чудове Сонце правди.

Пісня 4-го Канону Пасхи

Дорогі в Христі!

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!» У цих словах − сила й визнання головної істини християнської віри. «Воістину воскрес!» − відповідають ті, хто повірив у воскресіння нашого Спасителя та Його перемогу над адом і смертю. Наша віра у Воскреслого − це віра у воскресіння, яке кожен із нас особисто зможе пережити. Саме завдяки вірі ми стаємо християнами, тобто причасниками вічного життя нашого Божественного Спасителя, який сьогодні у славі виходить із запечатаного гробу. Ось чому святий апостол Павло твердить: «Коли ти своїми словами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у своєму серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння» (Рим. 10, 9-10). Ми святкуємо подію, про яку свідчили святі апостоли. Благодаттю Святого Духа в пасхальних богослужіннях ми можемо пережити те саме, що досвідчили жінки-миронисиці при гробі та апостоли, які особисто зустрілися з воскреслим Спасителем і були Його свідками аж до краю землі.У нинішньому світлому празнику наново з’єднаймося з Ним і промовмо до Нього словами апостола Томи: «Господь мій і Бог мій» (Ів. 20, 28).

Як однорічний агнець, благословенний нам вінець – Христос

Ким є той Христос, якого ми зустрічаємо воскреслим із гробу? Насамперед Він є нашим воплоченим Богом, який переміг смерть і якого ворота аду не змогли втримати. Наша Пасхальна утреня прирівнює Ісуса Христа до пасхального агнця, принесеного в жертву на визволення і спасіння вибраного народу. У ту ніч, яку вперше назвали пасхальною, смертоносний ангел у Єгипті проминув того, чий дім був позначений кров’ю пасхального ягняти, і тоді розпочався вихід вибраного народу з рабства до свободи. Нашим справжнім пасхальним Агнцем є розп’ятий і воскреслий Господь Ісус Христос, як про це пише св. Іван Богослов, коли устами Хрестителя вже на початку Євангелія свідчить про Ісуса: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Ів. 1, 29).  Саме Він є Той, який у цю ніч зламав своїм світлом темряву рабства гріха та веде за собою всіх нас від смерті до життя і від землі до небес.

Якщо ми у Святому Хрещенні таїнственно вмерли і воскресли з Христом, якщо ми причащаємося Його Тіла і Крові, тобто споживаємо новозавітну Пасху, та ознаменовані кров’ю Христа, то і нас смерть оминає, «проходить мимо», і відкриваються перед нами двері небесні. Щоразу, коли ми молимося Божественну Літургію, то стаємо причасниками воскресіння – того життя, яке сьогодні засяяло нам із порожнього гробу. І це життя Воскреслого є благословенним вінцем для нас, дітей Божих, знаком нашої гідності й нашого покликання бути свідками Його у світі та проповідниками Його Євангелія.

Добровільно за всіх заколений був – Пасха очищення;

 Святкувати християнську Пасху означає для нас сьогодні бути здатними силою Воскреслого вставати і пробудитися до дії, – бути здатними до особистої пасхальної самопожертви задля добра свого народу, його свободи та кращої долі. Дивлячись на обличчя наших українських воїнів-героїв, які принесли своє життя в жертву за рідний народ, можемо бути впевнені, що Небесний Отець приймає ці жертви в імені свого Сина. Саме у них через воскреслого Христа ми вже маємо перемогу над злом і зцілення душевних і тілесних ран.

Святкувати християнську Пасху означає для нас сьогодні бути носіями перемоги життя там, де панує смерть. Щиро визнавати те, що Христос «воістину воскрес», означає повірити, що завдяки нашому особистому рішенню та зусиллю є воістину можливим побороти корупцію і неправду в нашому суспільстві, що саме від нас залежить, яким буде наша країна: чи вона буде вмирати, віддана на поталу могутнім світу цього, чи встане, пробудиться, оновиться і воскресне до справжнього життя, гідного людини як образу Божого.

Христос, який сьогодні рве кайдани смерті та виходить із гробу, є нашим виходом із рабства. Він очищує нас від гріха, залежності, обставин, спокус і маніпулювань групки, учасники якої вважають себе господарями світу цього, – очищує від всього, що нас поневолює і забирає в нас життя. Він, воскреслий Господь, є нашим виходом із наших історичних обставин: у Ньому переможемо війну і тих, хто її розпалює та підтримує. Христос – це також наш вхід, наші двері (пор. Ів. 10, 7.9). Він для нас є дорогою, правдою і життям (пор. Ів. 14, 6). Він дає нам свободу для повноти життя, любові до Бога і ближнього, будівництва власного майбутнього на своїй Богом даній землі. У світлі Христового воскресіння не дозвольмо себе обдурити ні пустослів’ям та марними обіцянками, ні безпорадністю тих, яким бракує віри в євангельську правду і справедливість, і які лишень нарікають на свою долю.

І знову нам із гробу засяяв – чудове Сонце правди

Труднощі й невигоди – досвід кожного паломника, що йде в пасхальній ході.  Не цураймося труду і особистої жертви цієї переможної ходи. Ми часто маємо спокусу відмежуватися від дійсності довкола нас, перекладаємо відповідальність на іншого, бачимо швидше зло ніж добро, шукаємо когось як «жертву», на яку хочемо перекласти власні тягарі. Вибираємо собі не чистогоАнгця, який кличе до особистої участі в перемозі над злом, а цапа відбувайла, на якого скидаємо всi грiхи, слабкості, боягузтво, небажання брати на себе відповідальність за долю свого народу. Хочемо, щоб хтось за нас усе зробив, шукаємо «когось», хтовзяв би на себе наші труднощі й заплатив би ціну за наш добробут, а наші негаразди щоб без нашого особистого зусилля «пройшли мимо» нас. Чуємо, як нам шепчуть: «Нехай інші захищають Батьківщину, а я хочу почуватися в безпеці. Нехай інші змінюють країну, в якій я живу, на краще, лише щоб не змінювався я сам».

Натомiсть Христос нас кличе до iншого способу життя. Він воскрес із мертвих для того, щоб змінити спершу нас, зрушити і підняти спершу мене, а через мене – усе і всіх довкола. Якщо я хочу кращого суспільства, країни, світу, то спершу мушу стати кращим сам. І день цієї великої переміни, коли наше Сонце встає, є саме сьогодні! Сьогодні наш Великдень! Станьмо великими у воскреслому Спасителеві! Христос засяяв нам із гробу і є нашим Сонцем правди. Досить нарікати – час діяти! Сходить Сонце – починається новий день. У світлі Його проміння маємо даровану нам нагоду саме сьогодні, у цей день і час – не змарнуймо її!

Дорогі в Христі браття і сестри! Вітаю всіх вас із нинішнім світлим празником Воскресіння Христового, із днем визволення від смерті й зла та відкриття дверей до життя, надії і любові. Зичу всім миру Христового, миру, який дарує нам Христова перемога над злом і неправдою, миру, якого серед війни так щиро прагне кожне українське серце. Ще раз усім вам, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої сердечні вітання. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

                           у 5-ту неділю Великого посту, 2 квітня 2017 року Божого

2 квітня владика Ярослав (Приріз), єпарх Самбірсько-Дрогобицький, та семінарійний вокальний ансамбль побували в м. Києві, привітавши Блаженнішого Любомира (Гузара) з нагоди 40-літнього ювілею архиєрейських свячень. 

«Родина, що спільно, свято й добре молиться, буде мати благословення з неба, буде мати взаємну любов та легко буде поборювати всі труднощі й непорозуміння, які могли би псувати життя родини» (Андрей Шептицький).

2 квітня вулицями м. Нового Калинова та села Калинова за участі отців та парафіян Дублянського деканату пройшов хресний хід. Розпочали Хресну дорогу з Храму Св. Архистратига Михаїла с.Калинів.   Під час Хресної Дороги розважали та молились за український народ та всіх захисників Батьківщини,  а також тих, що постраждали внаслідок бойових дій : поранених, сиріт, переселених.

В неділю, 2 квітня, у с. Верхній Дорожів Дрогобицького району відбулися урочистості з нагоди 110-их роковин від дня народження начальника головного штабу УПА генерал-хорунжого Дмитра Грицая-Перебийноса.

Ідея отця-декана Михайла Николина – посадити калинову алею у Старому Самборі – нам відразу сподобалася. Але ми й не уявляли, про що будем думати, коли перед тим, як садити деревцята, прибиратимемо територію. Отож, п’ятничного дня, 29 березня, під час весняних канікул наш ранок розпочався з того, що УМХівці та пластуни міста зібралися на церковному подвір’ї у «Карітасі». Зручно одягнені, «озброєні» великими пакетами для сміття та робочими рукавицями ми були готові до роботи. Як і кожну добру справу, прибирання почали з молитви. 

У благословенний Богом недільний день, 2 квітня, вірні Старосамбірського деканату УГКЦ здійснили своєрідний молитовний подвиг – Хресну дорогу зі Старого Самбора до Стрілок. Понад 4 тисячі прочан пішки здолали 18 кілометрів шляху. Лагідне весняне сонечко, легенький вітерець були Господом дані нам, аби фізична втома не заважала духовному піднесенню.