Новий рік… Час нових сподівань, нових мрій, нових задумів. Кажуть, як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш. Тому, частенько, компанії, запасаються у супермаркетах повними візками спиртного, м’ясного, фруктів (аби новий рік був ситий) і засідають за святковими столами до «ой, більше не можу», зустрічаючи Новий рік.

Різдвяне послання Архиєпископа і Митрополита Львівського

Української Греко-Католицької Церкви

Преосвященні владики, доброчесні отці,
преподобні ченці та черниці, достойні брати і сестри,

З великою радістю вітаю усіх вас у цей величний святковий день Різдва Христового! Цього свята з вдячністю чекаємо щороку, бо воно надихає нас пригадувати та заглиблюватися в історичну правду про прихід на землю Спасителя світу. Людський розум не може, не в силі збагнути цієї правди – залишається схилити голову та подивляти велику Божу доброту та любов Господню до людей! Важко збагнути, що вище - любов Бога до людей чи його упокорення в тілі людини? Правда в тому, що любов вища. Це вона спонукала Божого Сина прийняти на себе людське тіло і спасти увесь людський рід від гріховного засилля. Спаситель народився від Діви Марії, яка відкрила своє серце на благовість і зачала від Духа Святого.

Життя Марії не було легким, але попри це, проходило у тісній єдності з Богом. Вона у ранній молодості дуже позитивно й правильно прийняла важливе рішення, непомірну відповідальність, щоб стати матір’ю Господа і Спасителя світу. Її життя проходило у тісній єдності з Богом.

Марія спішила зі святим Йосифом до Вифлеєму, щоб сповнити закон про перепис населення, який видав кесар Август. За транспорт їм слугував осел, який ніс на собі певний тягар. Там, у Вифлеємі, їй прийшов час родити. Марія шукала зі святим Йосифом відповідного місця для народження Дитятка. Не знайшлося нікого, хто б проявив якесь милосердя чи найменшу любов до ближнього, щоб прийняти до своєї господи осіб у крайній необхідності. Свята Родина не нарікала на обставини і нікого не звинувачувала. Хоча Ісус не знайшов прийняття серед людей, але його прийняли ясла, з яких худоба споживала свій корм. Людство нічого не запропонувало, а тварини поділилися своїм місцем. Спаситель покірно прийняв понижені умови, в яких народився та з яких простягав свої руки до людей, бажаючи викликати у них любов, милосердя та співчуття.

Світ намагається жити своєю уявою й не бачить необхідності та ролі Бога у своєму житті. Світ замкнувся у собі. Христос завжди намагається увійти в контакт з людиною. Присутній поміж людей, у виді хворих, немічних, в’язнів, поранених на війні, полонених, голодних, забутих, опущених, сиріт, бідних людей тощо. Правдиво віруюча людина не може почувати себе щасливою, коли бачить поруч ближнього у дійсній потребі, в небезпеці, коли комусь бракує хліба й до хліба не вистарчає скромної поживи…

Шкода, що жорстоких людей не бракує, що існують прихильники Ірода, які видають себе за побожних, а готові вбивати дітей Бога та усіх інших, неугодних їм на їхньому шляху. Спаситель знімав маски з підступних й хитрих людей: «… Ви видаєте себе за праведних перед людьми, але Бог знає серця ваші; бо, що в людей високе - осоружне Богові» (Лк 16, 15). Господь бажає бачити людину простою, покірною, люблячою Бога через послугу ближнім.

Але не усі відмовилися від Бога. В полі були пастушки, які стояли вночі біля своїх отар, стерегли їх перед нападом хижого звіра. Вони осяяні Божою славою побачили ангела, який сповістив їм про народження Спасителя у вигляді сповитого дитяти в яслах. Радість ставала більшою, бо з’явилося велике число небесного війська, яке прославляло Бога. Пастухи повірили і прийшовши побачили «Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах». Вони наповнилися радістю, а повертаючись прославляли Бога.

Ось світ і люди, які поділяються на прихильників й противників Бога, на добрих і недобрих, на радісних і тих, хто позбавляє радості, хто співає: «слава на висотах Богу…» і тих, хто хулить Бога.

Віднайдімо себе у цьому колориті, де ми перебуваємо? Пастухи раділи, розповідали про хлоп’ятко та незвичайну подію усім, кого зустрічали. Люди лише дивувалися тому, не написано, щоб хтось бажав піти й побачити святу Родину. Марія спостерігала усе навколо, мовчала й роздумувала у своєму серці.

Пресвята Богомати, допоможи нам завжди перебувати в єдності з Богом та заглиблюватися в його любов!

З глибини серця вітаю усіх зі святом Христового Різдва! Хай Господь благословить наш народ миром! Хай зникне війна та кровопролиття на нашій землі! Закликаю усіх, щоб у цьому, 2017 році, ще більше проявляти любов і милосердя до ближніх. Хай радість Різдва Христового наповнить кожне серце мешканців нашого краю!

Христос раждається! Славімо його!

Благословення Господнє на Вас!

ІГОР

Архиєпископ і Митрополит Львівський

1 січня, в неділю Святих Отців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення брату Роману Грому, випускнику Дрогобицької духовної семінарії.

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим

І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу Його бачили − славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого.

Ів. 1, 14

Христос рождається! Славімо Його!

Сьогодні наші серця сповнені світлою різдвяною радістю. Предвічний Бог стає людиною, щоб людину навіки поєднати і примирити із Собою. Син Божий стає сином Діви з Назарета, усемогутній Бог робить себе немічною дитиною і дається носити на людських руках. Для нас, християн, це велике і незбагненне Таїнство воплочення Сина Божого є ключем до пізнання природи Господа Бога, Його любові до людського роду та розуміння історії спасіння. Різдво Христове показує нам, ким є Бог і якими повинні бути ми у ставленні до Нього та одне до одного.

Споглядаючи на споконвічного Бога, народженого в убогому вертепі, Церква співає: «З лона Отчого зійшов Ти, Чоловіколюбче, і несказанним смиренням прийняв надприродне убозтво. Ти, Господи, зволив поселитися у вертепі і, як дитина, годуєшся грудьми, бувши Творцем і Господом. Тому приведені зорею мудреці приносять Тобі дари, як Володареві створіння, а пастухи й ангели дивуються і кличуть: Слава на висотах Богові, що йде, як людина, на землю родитися» (Неділя перед Різдвом, хвалитні стихири).

У народженні між нами свого єдинородного Сина всесильний Творець всього видимого й невидимого відкриває нам правду про найважливіші та найглибші істини ставлення батьків до власної дитини. Він поводиться зі своїм творінням як люблячий Батько, який дбає, щоб Його дитина мала все, що потрібне їй для життя і для зросту до зрілості, на Його Образ і Подобу. А в постаті Пречистої Богородиці Він об’являє нам велич матері, яка ділиться власним тілом, щоб привести дитину на світ, і день та ніч у ніжності й відданості чуває над нею, обдаровуючи її найвищими силами своєї душі, своїм духовним світом, сповненим благодаті Святого Духа.

Єдинородний Син Божий, «Бог істинний від Бога істиного», виконуючи волю свого Отця, захотів зачатися і виношуватися дев’ять місяців у материнському лоні та народитися у всій немочі й слабкості людської природи, «вид раба прийнявши» (пор. Фил. 2, 7). Він не просто став людиною, а взяв на себе всю людську вразливість і беззахисність і, ставши немовлям, особисто пережив усі труднощі й небезпеки, пов’язані з людським буттям. У Христі Ісусі Бог назавжди взяв на себе повноту того, що звемо «бути Людиною» − усі виміри людського існування з усією його величчю, але водночас з усією його драматичністю.

На основі такого боголюдського досвіду Всевишній знає про те, що мене болить, чому я плачу чи радію. Він знає кожного з нас, тому що аж до кінця світу продовжує жити з людиною і в людині. Він продовжує страждати в кожному людському терпінні, радіє кожною нашою радістю, продовжує вмирати в кожному смертному, продовжує бути переслідуваним і приниженим у кожній особі, яку сучасний світ відкидає і зневажає. Різдво − це народження Бога в мені, воплочення Сина Божого в моїй життєвій історії, у моєму житті, хоч би яким нікчемним чи складним воно мені видавалося. Тож моє життя в будь-якому разі має сенс, бо те, що є моє особисте, навіки стало і Його особистим!

Сьогодні Христос-Господь народжується в історії нашого народу і його святої Церкви «задля нас, людей, і нашого ради спасіння». У цю історичну мить, яку ми соборно переживаємо, Він «може спасти повіки тих, які через Нього до Бога приступають, бо Він завжди живий, щоб за них заступатися», як читаємо в Посланні до євреїв (7, 25). Але як колись у Вифлеємі Ісус потребував Марії та Йосифа, щоб внесли Його у світ людини, так сьогодні Він потребує нас, християн третього тисячоліття, аби ми своєю вірою впровадили Його у наш світ, сучасну історію і культуру. Навіть більше, мусимо ввести Христа, сьогодні рожденного задля нашого спасіння, в усі закутки особистого, сімейного і суспільного життя. Бог хоче туди ввійти і бути там особисто присутнім, однак поважає нашу волю і чекає на нашу відкритість до Нього.

Тож від нас залежить – впустити Ісуса Христа до себе або зачинити перед Ним двері, як це було із заїздами у Вифлеємі. Де Бога приймають – усе оживає і відновлюється. Хто відкриває Йому своє серце, отримує надію, новий сенс власного існування сьогодні і в майбутньому. І навпаки, де Його викидають чи не пускають – усе завмирає, піддається тлінню, занепадові й корупції. Там людина перебуває під владою смерті, під впливом фальшивих божків, насильства й брехні та, врешті, втрачає сенс власного життя, надію на завтра, бо все вмирає на її очах вже сьогодні.

Тому святкуймо Різдво Христове, впускаючи Спасителя, що народжується, у все, що є нашим сокровенним. Огортаймо Його пелюшками нашого особистого, сімейного та суспільного життя. Зігріваймо Його нашою живою вірою. Відважно прямуймо за Ним нашою надією, як мудреці за різдвяною зорею. Хай наше сьогодення буде освітлене ніжною любов’ю, яку виливає на нас Божественне Дитя.

В особистому житті бережімо себе від гріха та чинімо добро. Стараймося, щоб наші думки та життєві рішення були сповнені Богом. Живімо так, щоб усі наші ближні побачили, що ми діти Божі, бо йдемо за Його Словом і Його Заповідями. У складних життєвих обставинах не забуваймо, що Господь Бог нас любить своєю безмежною любов’ю, яка більша за наші промахи і невдачі, сильніша за наші гріхи та провини. Наш Творець хоче, щоб ми повсякчас були здатні цю Його любов вносити в життя інших – втілювали її в наших стосунках і вчинках. Різдво Христове – це не тільки історична подія «у дні Ірода, царя юдейського» (Лк. 1, 5). Різдво Христове – це духовна подія безнастанної Божої присутності, яка втілюється в кожну мить і на кожному місці, яка здійснюється для мене і в мені.

У нашому сімейному житті стараймося в усьому жити в любові й злагоді. Батьки, пам’ятайте, що найчастіше діти творять образ Бога на основі вашої поведінки, вашої любові одне до одного, вашої самопожертви, щедрості й життєвої радості. Виховуйте їх до щирої молитви насамперед власним прикладом. У всьому пам’ятайте, що ваші діти доручені вам самим Творцем і Небесним Батьком, щоб ви їх зростили в любові до Нього і на Його славу. Саме в ці святочні дні творіть для своїх дітей прекрасні спомини Різдвяних свят, щоб вони могли відчути радість християнського життя, яка дає можливість долати всі труднощі й негаразди.

У нашому суспільному житті, особливо серед нинішніх економічних, політичних та воєнних викликів, пам’ятаймо, що з нами – Бог! Ми не самотні серед болю, страждань і крові в цій війні. У своєму Різдві Господь воплочується і сьогодні, у той історичний момент, в якому нам доводиться жити і вмирати, будувати і відроджувати, захищати нашу Батьківщину від ворога і лікувати рани минувшини та сьогодення. Це до нас у день Різдва Христового звертається ап. Павло із закликом до святості життя: «…щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові – ви спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою» (Еф. 3, 17–19).

Ми, як християни, покликані сьогодні, подібно до євангельських пастушків, що першими прийняли звістку про народження Спасителя, нести її у світ і ділитися нею з ближнім. Виконуючи це різдвяне завдання, наповнюймо наші оселі, храми та всю нашу землю співом прабатьківської коляди. Нехай колядує сьогодні вся Україні і всі усюди, де б’ється українське серце! Нехай радість нинішнього празника сповнює нас надією на перемогу, не нашу, а Христову, який єдиний зможе об’єднати те, що видається нам сьогодні безнадійно роз’єднаним, як в Україні, так і в широкому світі.

Принесімо новонародженого Спасителя в наших колядках до кожного, хто сьогодні сумує чи почувається самотнім. Поділімося нашою радістю та Святою вечерею з тими, хто спраглий і голодний справедливості та людської уваги. Завітаймо до тих, хто ув’язнений, перебуває на чужині чи в дорозі. Принесімо небесне світло Різдва до поранених і стражденних. Згадаймо в молитвах про полонених, хто зазнає знущань і волає до Бога про світло надії під обстрілами на так званій лінії розмежування, на окупованих територіях на Сході України та в Криму. Думками і молитвою єднаймося з нашими воїнами, які відважно захищають наше Різдво. Не забуваймо і про тих, хто з нетерпінням чекає на їх щасливе повернення додому.

Хоч би де ви були, дорогі браття і сестри, від наймолодшого до найстаршого, чи в Україні, чи на поселеннях, зі щирого серця бажаю кожному з вас смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого і благословенного нового року!

Христос рождається! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у день Святого всехвального апостола Андрія Первозванного,

13 грудня 2016 року Божого

Почуйте всі аж до краю землі: Бо з нами Бог

(Велике повечір’я, пор. Іс. 8-9).

Всесвітліші та всечесніші отці!

Преподобні ченці та черниці!

Дорогі в Христі брати і сестри!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Божою благодаттю ми знову вступили в благословенний різдвяний час. Згадуємо величну подіюв історії спасіння, коли на землі засяяло Сонце Божественної правди – у Вифлеємі народився «Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Духовно споглядаємо таїнство Різдва Христового: як ангели оспівують прихід Спасителя світу; як пастирі поспішають до ясел, в які Його поклала Мати-Діва; як трьом мудрецям зоря вказує до Нього путь; як Пречиста Діва і святий Йосиф благоговійно служать величному Таїнству – воплоченому Богові. Переживаючи різдвяну мить, ми духовно радіємо, бо Христос рождається – і небо приклоняється до землі; Христос рождається – і земля підноситься до неба; Христос рождається – і світ віднаходить надію; Христос рождається – і ми спасаємося благодаттю Божою.

Господь із Престолу своєї небесної слави сходить до нашої земної убогості, даруючи усім нам Свою безконечну і безкорисливу божественну любов. І хоч ми своїми гріхами віддаляємося від нашого Творця, Він не відвертається від нас, але надалі зберігає щодо нас своє благовоління. Яку вдячність виявимо Богові за таку велику любов до нас? Євангельські мудреці піднесли народженому Господу золото, ладан і смирну (пор. Мт. 2, 10-11). А що ж ми подаруємо Йому? Він не прийме нашого марнославства, матеріальних цінностей чи людської земної слави. Нехай нашим «ціннішим даром» радше буде «віра серця і любов щира».

Теперішній період нашої новітньої історії, хоч який драматичний і наповнений стражданнями, є нагодою до зростання у вірі й любові. Вірмо, що в Бозі ми подолаємо всі життєві негаразди, виклики сучасності та підступи ворога. Нехай наші очі не будуть незрячими на страждання наших ближніх, що живуть поряд із нами. Нехай наше серце не буде нечулим до чужої біди, а наші руки хай не будуть бездіяльними, спаралізованими черствістю і смертоносною байдужістю. Навпаки, покріплені силою з висоти, робімо добро без утоми, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема тим, хто оплакує своїх померлих і загиблих; підтримаймо впалих на дусі; поділімося хлібом з голодними, а одягом – із тими, хто його не має; навідаймося до недужих і поранених; молімося за тих синів і дочок нашого народу, які на Сході України захищають рідну землю, нашу Батьківщину, стоять на сторожі гідності і майбутнього власного народу.

Різдво Сина Божого кардинально змінило історію людського роду. Мільйони й мільйони людей черпають від Нього животворчу силу, яка змінює, преображає і наповнює змістом їхнє життя. Утім, ця сила не базується на зовнішній могутності − її джерелом є вічна Божа любов, яка долає царство зла, скидає додолу тиранів, змушує до втечі агресорів... Цю силу Божої любові оспівує Пресвята Богородиця, коли відвідує свою родичку Єлизавету та сповнена радістю вихваляє Бога, який «виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець; могутніх скинув з престолів, підняв угору смиренних, наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк 1, 50−52).

Вифлеємська благовість несе у собі радість нашого примирення з Господом. Тому український народ колядками прославляє предвічного Бога: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився!» Наші колядки, а ще більше – наші різдвяні богослужіння й молитви, є продовженням того ангельського славослів'я, яке лунало в Різдвяну ніч. Ми приєднуємося до цієї ангельської пісні і співаємо: «Слава во вишніх Богу, а на землі – мир, в людях Його благовоління» (Лк. 2, 14). Ангельське сповіщення про мир звучить для багатьох у цьому світі, зокрема й для українського народу, як надія і мета. Рідко для сучасного покоління воно було настільки актуальними, як останніми роками, коли східні регіони нашої країни здригаються від артилерійської канонади, а кримську землю топче нога підступного північного агресора. Серед нас не панує принесений Христом мир, бо все ще є ті, хто його не приймає і не бажає ним жити. Обітниця миру сповнюється лише для тих, хто прямує шляхом, який вказує народжене Боже Дитя. Тільки дотриманням Божих заповідей і поглибленням духовного життя можна досягти і внутрішнього миру, і мирного співіснування у світі.

Господь Ісус Христос рождається, щоб звільнити людей від страху, який сковує їхні благородні пориви. Євангелист Лука розповідає нам, що свідки різдвяної події були збентежені нею, але ангел промовив до них: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу» (Лк. 2, 10). У теперішньому світі теж маємо багато причин непевності і тривоги. Ворог людського роду загрожує фізичним знищенням, воює він і на невидимому фронті, руйнуючи традиційні моральні устої суспільства через поширення новітніх тоталітарних ідеологій. У цій ситуації пам’ятаймо ангельські слова: «Не бійтеся!», що лунають не тільки до пастухів, а скеровані до всіх народів, яких сягає Євангельська благовість. У Різдві Христовому долаємо страх і смуток, натомість сповнюємося надією і радості. Бог оселився серед своїх людей, щоб бути нам надійною опорою і охороною проти всіх диявольських підступів. «Надіятися буду на Господа і Він спасе мене – бо з нами Бог!»

Дорогі в Христі! У 2016 р.Б. ми пережили Надзвичайний ювілейний рік, упродовж якого мали можливість скористати з особливих дарів Божого милосердя. Віримо, що Божа милість продовжує перебувати з нами, допомагаючи у скрутних хвилинах нашого життя. Віримо, що і в прийдешньому році Господь посилатиме нам особливі нагоди і знаки своєї близькості до нас: вміймо використати їх для збагачення нашого духовного життя, для добра рідного народу та Церкви.

Сердечно вітаю всіх із великим торжеством усього християнського світу – благословенним Різдвом Христовим! Несімо різдвяну коляду від хати до хати, вулицями наших міст і сіл, нехай вона лине серед тих, хто ціною власного життя захищає наш спокій. Зичу вам благодатної допомоги всемилостивого Бога у всіх благих починаннях, міцного здоров’я, внутрішнього миру та Господнього благословення для кожного особисто і для членів Ваших сімей і родин, особливо для тих, хто з різних причин перебуває далеко від рідного дому! Нехай радість і мир Різдва перебуває з нами, сповнюючи наші серця невечірнім світлом Христовим. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! – СЛАВІМО ЙОГО!

+ ЯРОСЛАВ (Приріз),

Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі,

при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,

у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,

19 грудня 2016 року Божого

ЗАВАНТАЖИТИ АУДІО-ФАЙЛ

17 грудня в Дрогобичі, в Катедральному Соборі Пресвятої Трійці, Божественною Літургією розпочалася зустріч членів парафіяльних рад. Участь у зустрічі взяли члени парафіяльних рад з 20 деканатів Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ.

22 грудня, у свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці св. Анною, владика Ярослав відвідав парафію св. Анни в м. Борислав. З нагоди храмового свята єпископ відслужив Архиєрейську Літургію. Йому співслужив о. Роман Василів (декан бориславський) і священики бориславського деканату.

Святий Миколай завітав до діток, якими опікується БФ «Карітас». Свято відбувалось у соціальному кафе «Витанія». Напередодні свята було організована акція «Миколай у кожному з нас». Завдяки людям доброї волі діти з малозабезпечених, багатодітних сімей та сімей отримали подарунки. Всього отримали подарунки близько 100 дітей.

Початок цього тижня був ознаменований тим, що ми святкувала одне з найулюбленіших свят українців – День Святого Миколая. Понеділкового ранку у кожній домівці району дітвора розглядала омріяні подарунки, шелестіла обгортками від цукерок, по оселі розносився запах помаранчів, а батьківські серця раділи від щастя.

20 грудня візитацією Дрогобицького деканату завершилась щорічна канонічна візитація Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Наприкінці кожного року владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, приймає звіти священиків за проведену роботу впродовж року, що минув, а також обговорює з ними плани на наступний рік. Допомагають йому у цьому владика Григорій, єпископ-помічник, та працівники єпархіальної курії.