Христос Воскрес!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Свято Христового Воскресіння Церква називає світлим, адже Христова перемога над смертю внесла проміння світла у гріховну темряву, в якій перебувала Вселенна після гріхопадіння Адама. Тому й дні першого тижня після Воскресіння Ісуса Христа аж до Томиної Неділі називаємо Світлим. У цей день все сповнене радості, бо святкуємо звільнення людського роду від рабського поневолення гріхом і смертю, перехід від смерті до життя.

Сьогодні, у цей Світлий тиждень, ми продовжуємо наш радісний шлях назустріч воскреслому Христові. Подібно до того, як апостоли, перебуваючи в Єрусалимі, зустрічали і по-новому відкривали для себе Учителя, Церква запрошує і нас у цей пасхальний час новими очима і новим серцем зустріти воскреслого Христа, присутнього між нами.

У сьогоднішньому Святому Євангелії апостол і євангелист Йоан говорить нам про те, що  Бога в Його Божественній, незбагненній природі ніхто ніколи не бачив. У своєму божестві Він невидимий. Людина, як обмежене створіння, зустрічаючись із вічністю, безсмертям, розгублюється, почувається нездатною збагнути, увійти в ту велич Божества, яке Отець і Син у Дусі Святому хочуть перед нею відкрити. Тільки Ісус Христос, Син Божий, який став Сином Людським об’явить волю і задум Небесного Отця про спасіння людини. Ця сьогоднішня євангельська новина сказана в контексті розмови нашого Господа з Никодимом, законовчителем Ізраїля, який вночі таємно приходив до Ісуса, щоб послухати Його науки. Никодим, бачачи знаки, які чинив Ісус, зрозумів, що їх може чинити той, хто є від Бога. Христос навчає, що для того, щоб увійти в Царство Боже, людина повинна народитися з висоти, тобто з води і Духа, що вказує на Таїнство Хрещення.

У цій розмові з Никодимом  Ісус згадує про одну подію зі Старого Завіту (пор. Чис. 21, 4-9). За святим Августином, Старий Заповіт приховує в собі те, що в Новому Заповіті в повні відкривається. Мова йде про знак мідяного змія, до якого відноситься Господь Ісус в розмові з Никодимом і відкриває йому значення цього образу.

Ісус Христос, прийнявши людське тіло і воскреснувши із мертвих, показує, об’являє людині цього невидимого Бога. Його тіло, яке катували, ранили, розіп’яли, у якому Він помер на хресті та яке поклали в гробі, стало після Його Воскресіння Тілом богоносним. Ми називаємо його Тілом прославленим. Для того щоб зустріти воскреслого Христа, щоб побачити той вогонь божества, який об’являється в людському тілі Воскреслого, необхідна одна умова — віра. Але віра не є результатом людських зусиль, людського розуму, а радше, Божим даром: «Блаженний ти, Симоне, сину Йони. Бо не відкрили тобі це плоть і кров, але Мій Небесний Отець, Який є на небесах», - каже Христос (Мт.16,17). Вона бере свій початок в ініціативі Бога, Який розкриває нам своє єство і запрошує нас розділити з ним його божественне життя.

 Віра не тільки дає деяку інформацію про особу Христа, але вона має на увазі особисті стосунки з Ним, пронизуючи всю людину, з її інтелектом, волею та емоціями до самооб’явлення Бога. Віра і наслідування Христа тісно пов'язані між собою. Враховуючи те, що віра закладає наслідування Вчителя, вона має зміцнюватися і рости, щоб стати глибшою і зрілішою, в міру того, наскільки зміцнюються стосунки з Ісусом, близькість з Ним. Вірити, зрештою, означає, віддатись повністю у руки Божі, якого проповідував Ісус, як люблячого Батька, у чиїй любові ми знаходимо свою безпеку, впевненість і вдосконалення.

Сьогодні ваша парохія святкує храмове свято – пам'ять перенесення мощів святителя Миколая Чудотворця. Ви маєте великого покровителя і молільника перед Богом. Невипадково Церква впродовж року багаторазово його прославляє. Так, щорічно, окрім 9 травня, його день відзначаємо й 6 грудня. Також його пам’ять ми вшановуємо й щотижня, в четвер.

Історія нинішнього свята така. В ХI столітті Східна Римська імперія переживала лихоліття. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста й села, убиваючи їх жителів, і супроводжували свої жорстокості образою святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани замірялися знищити й мощі святителя Миколая, глибоко шанованого усім християнським світом. Опоганення святинь обурювало не тільки східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

8 травня кораблі із мощами Мирилікійського Чудотворця прибули до м. Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая врочисто перенесли в церкву святого Стефана, що перебувала неподалік моря. Торжество перенесення супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збільшувало благоговіння до великого угодника Божого. Через три роки була побудована церква на честь святителя Миколая, яка була освячена папою Урбаном II.

Наша Церква святкування пам’яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар 9 травня перейняла 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування нашим народом великого угодника Божого, яке ми запозичили з Візантії одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворення, виявлені святителем Миколаєм на землі і на морі, була широко відома нашим предкам. Їхня невичерпна сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу цього великого святого стражденному людству. Образ святителя, всесильного Чудотворця-Доброчинця, став особливо дорогим серцю нашого народу, бо він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу.

            Немає християнської душі, котра б не горнулася до цього великого Святителя. Святий Миколай для вірян з давніх-давен - це правдиве правило віри і уособлення доброти. Кожна християнська душа любить його і звертається до нього зі своїми потребами, бо серце відчуває і знає, що він колись, за свого земного життя, був добродієм для християн, отож і сьогодні, перебуваючи у вічному житті, він може подати нам руку допомоги в наших потребах.

Значення благодатного посередництва перед Богом великого угодника Божого ми бачимо коли читаємо його житіє. Миколай вчинив багато великих і преславних чудес на землі й на морі, допомагав знедоленим, від потопу рятував, з глибин морських сухими виносив, вберігав від тління, повертав додому, звільняв від тюремних кайданів та смертної кари, багатьом подавав зцілення: сліпим повертав зір, кривим – ходіння, глухим – слух, німим – голос. Багатьох нужденних і вбогих Чудотворець збагатив, голодним подав їжу, усім допомагав при кожній потребі. Він – постійний заступник і швидкий захисник. Всім, хто до нього за допомогою звертається, допомагає.

Про славу великого цього Чудотворця і його чуда знає Схід і Захід - всі кінці землі. Тому у день коли ми святкуємо це величне і славне свято з особливою ревністю закличмо до  Великого Святителя і Чудотворця Миколая: «Святителю Отче Миколаю, моли Господа, щоб Він дарував нам такі християнські властивості характеру, якими ти здобув вічне блаженство у Царстві Небесному. Святителю Миколаю вблагай Господа, щоб Він дарував нам тверду віру, надію, любов до Бога і до ближніх, щоб спаслися душі наші».

В ці непрості часи російської збройної агресії проти України з вірою і надією поручаймося заступництву угодника Божого Миколая Чудотворця, щоби Господь не переставав прихиляти милість до нашого народу, зміцнюючи нас в істинній вірі, захищаючи перед всякою ворожою силою. Ми спостерігаємо, як ворог нашого народу мобілізує всі свої ресурси: земні, людські, військові, завдаючи нам надзвичайного болю. Але ми уповаємо не так на людські сили, як на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити і живе в Божій любові, є непереможений. Нехай Господь за молитвами святого отця Миколая береже нашу батьківщину Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

с. Старий Кропивник,
9 травня 2024 року Божого

7 травня, у Світлий Вівторок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Під час богослужіння владика Ярослав уділив дияконські свячення Остапові Черхавському, Маркові Стахніву, Володимирові Мисіву та Михайлові Бонку.

6 травня, у Світлий Понеділок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці в м. Самбір. Під час богослужіння владика Ярослав уділив священичі свячення диякону Юрію Мартинюку і диякону Юрію Мисіву.

Христос Воскрес!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє богослужіння таїнственно провадить нас до зустрічі з воскреслим Христом. Сьогодні ми переживаємо таїну Великодня. Нині ми знаходимось на шляху в Емаус і зустрічаємо того самого Христа, Який пояснює своїм учням і нам сьогодні глибокий сенс своїх страстей, смерті і воскресіння (пор. Лк.24,27). Нині Церква повертає нас до цієї первинної пасхальної катехизації, яку здійснив Сам Воскреслий Господь.

Емаус – це важливе місце у святкуванні Пасхальної події. Важливою залишається та дорога, яка вела з Єрусалиму в Емаус. Важливою – не лише в цілому ряді пасхальних події тих днів, але завжди, у всі часи – і для нас теж. На цьому шляху учні навчилися від Ісуса відчитувати все Писання і знаходити в ньому пророче свідчення про Нього, ознаку Його спасительного послання. Таким чином Господь Сам готує своїх учнів до того, щоб вони стали Його свідками. Дорога до Емаусу є важливою, бо на ній Ісус після смерті на хресті підтвердив, що Він залишиться із своїми учнями, як і обіцяв: «Не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Йо. 14,18). Таким чином Христос не тільки той, хто був, але той, хто є.

Учнями, про подорож яких з Єрусалиму до Емаусу розповідає сьогоднішнє Євангеліє, були апостоли Лука і Клеопа. Зустріч з воскреслим Господом на шляху до Емаусу пролила для них нове світло на Священне Писання і на подію Голготи: засвітило світло у темряві їхнього власного життя. Під час неї Господь також пролив світло на історію і долю цілого людства та Церкви. Христос показує, що Месія «повинен був» страждати, щоб звершити свій спасительний прихід. У цьому світлі яснішими для нас стають різні темні і болючі моменти, які учні Христа і Церква зустрічають на своєму шляху. Часто у випробуваннях і стражданнях зауважується добра і турботлива рука Бога, яка через досвід Хреста веде до спасіння і воскресіння.

Пасха в традиції Ізраїля насамперед означає «перехід» Бога, який звільняє і рятує. Це - спомин про старозавітній вихід з єгипетського дому рабства до Землі обіцяної. Сам Бог веде, звільняє і рятує свій народ. На початку цього виходу стояв знак старозавітного Пасхального Агнця. Його кров позначила будинки ізраїльтян в Єгипті і вберегла їхніх жителів від смертної кари; його м’ясо підкріпляло їх під час останньої родинної вечері перед тим, як відправитися в дорогу свободи.

Оживлені цією вірою свого народу, Лука і Клеопа брали участь в юдейському святі Пасхи в Єрусалимі і стали свідками розп'яття Ісуса Христа. Воскреслий Христос, якого вони не розпізнали, пристає до них під час подорожі і вияснює Священне Писання, зокрема те, яким чином Пасха Нового Завіту була передбачена в старозавітньому «переході» від єгипетського рабства до свободи. За діянням новозавітнього Агнця Божого, Який бере на себе гріхи світу – через Ісуса Христа, нашого Спасителя, стається перехід від смерті до життя. Про нього і про його долю говорять вже Мойсей і пророки, і навіть, «все Писання». Тому воскреслий Господь запитав: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу» (Лк. 24,25).

Справді, багато подій Старого Завіту по пророчому провіщають події новозавітньої Пасхи, Тайної Вечері, Голготи і Воскресіння. Ці передбачення залишилися б невиконаними, якби події Єрусалимської Пасхи не відбулися свого часу – в час і спосіб, передбачений Богом. І все ж учні Ісуса не відразу розуміли правдивий сенс і глибоку істину того, що саме сталося з їхнім Учителем в таких драматичних і страшних обставинах, під час юдейського свята Пасхи. Їм важко було повірити в усе, «що були пророки оповіли» (Лк. 24,25). Такою важкою була ця істина для тих, які звикли до іншого розуміння Писань. Для них залишалося незбагненним те, що Месія може страждати, що Він може бути засуджений і померти на хресті, неначе раб, над яким знущалися. Таким чином вони спочатку були наче вражені сліпотою, збентежені і засмучені, ніби паралізовані. Тому незбагненним було і залишається для людини, що шлях спасіння проходить через страждання.

Христос сам показує учням з Емаусу глибший сенс пасхальної події як події спасительної, використовуючи слова Святого Письма: «І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього» (Лк. 24,27). В усі часи Бог словами свого Одкровення звертався до людей і оновлював Церкву. Вірмо, що й сьогодні слово Боже має достатньо сил, щоб пробудити в нас нове життя і знову заохотити до  наслідування Христа. Слово Боже приносить і відкриває нам правду про нас і про Бога, допомагає краще і глибше пізнати себе взаємно. Тільки в світлі Божого Слова ми зможемо пізнати правильний сенс всього, що стається з нами і з нашими рідними. Ось, наприклад, в нинішній розмові з учнями Ісус вказує нам, що терпіння це не прокляття, не безсенсовна кара, але дорога до вічного життя. Христос, який промовляє до нас, –це не є хтось, хто колись жив і помер, але Той, Хто надалі живе і звертається до нас з того світу, до якого ми прямуємо. Він відкриває нам горизонти ширші ніж ті, які накреслює нам людський розум.

Воскреслий Господь на шляху до Емаусу відкрив учням очі на діяння Бога в історії заради порятунку людей і запалив їхні серця, об’явивши їм справжню суть Писання. Але вони впізнали Його тільки за знаком ламання хліба. Цим знаком напередодні своїх страждань Він висловив свою любов до кінця, до хресної жертви, і встановив таїнственну пам'ять про свою смерть. Коли ж Він повторив його перед Лукою і Клеопою, «тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали» (Лк. 24,31). Це означаю, що ми пізнаємо Христа перш за все тоді, коли Він об'єднується з нами у спільноті пасхальної трапези – Євхаристії.

Сьогодні багато людей втратили глибокий сенс своїх повсякденних дій. У сьогоденні світу цього в значній мірі не вистачає внутрішнього центру. Протягом багатьох століть для християн центром їхнього життя було святкування неділі, дня Господнього. Вона була позначена особливою молитвою і особливим богослужінням. Отож, дорогі в Христі, залишаймось вірними недільній Літургії, бо вона є вершиною, до якої рухається діяльність Церкви, і одночасно є джерелом, з якого випливає вся її сила. Частіше з вулиць цього світу і з хаосу повсякденного життя приходьмо на зустріч з воскреслим Господом під час Євхаристійної Трапези. Тоді ми досвідчуємо і відчуваємо, якою є пасхальна реальність, що обіцяє нове небо і нову землю. В щоденному житті ми не маємо сили, аби жити за Божим Словом. Тому нам необхідна участь у Літургії, в якій ми маємо прийняти Тіло і Кров Спасителя як поживу для нашої душі. Тоді сам Христос замешкує в нас і дає нам силу жити згідно зі своєю наукою.

Після розповіді про зустріч учнів з Емаусу з Христом, Який нагадав їм слова Святого Письма і ламав з ними хліб, читаємо: «І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим» (Лк.24,33). Особистий досвід Христа спонукає їх йти та свідчити про Нього. Тут відкривається «новий шлях» — шлях Церкви, яка, сповнена надії, до краю землі свідчить про Воскреслого Господа: «І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба» (Лк. 24,35). Як сильно сучасна людина потребує свідомої зустрічі з Христом! Як сильно людина, яка шукає, сумнівається і прагне знайти відповіді, потребує відкриття повної істини про пасхальну дійсність Господа, повинна шукати повної правди про Його життя, смерть і Воскресіння! Ось чому для сьогоднішнього світу є потрібним наше християнське свідчення. Хоча люди часто живуть так, ніби Бога не існує, проте в своїх пошуках щастя і безпеки вони постійно сумують за Господом. Від нашого християнського свідчення в родині, у професійному середовищі, у школі, в офісах, у соціальному та політичному житті залежить, чи наші родичі, близькі і знайомі отримають спасительне послання Христа.

Дорогі брати і сестри, в же довший час і ми, як Христові учні, прямуємо дорогою до «українського Еммаусу» повні смутку, переживаючи збройну агресію московії, яку окупант приніс на нашу землю. У цих обставинах журби і небезпеки, до нас долучається Воскреслий Господь, вислуховуючи наш біль і нашу тривогу. На цьому шляху Господь відкриває нам очі на переможні діяння Бога в людській історії, в нашій оборонні боротьбі та запалює наші серця Божою любов’ю, пояснюючи нам справжню суть Священного Писання в нашій пасхальні ході до свободи. Господь свідчить нам, що лукавий не має останнього слова навіть у цьому світі, що зло і його джерело будуть подолані, що справедливість та мир неодмінно затріумфують. 

Отже, шлях до Емаусу у зв'язку з подіями воскресіння в Єрусалимі має для нас велике значення. Як учні Христа, як Його Церква, ми прямуємо з ним. Це є не тільки шлях болю, сумніву та невпевненості, але, перш за, все шлях зустрічі з воскреслим Господом, шлях роздумів і навернення. Це шлях, на якому «запалюються» наші серця, коли ми чують слова правди, що походять від Бога (пор.Лк. 24,32). Відкриймо широко наші серця і наше життя перед Воскреслим Господом, Який на цій Божественній Літургії знову дає нам Себе пізнати на ламанні хліба.

Нехай цей світлий Пасхальний час, торжество Христового воскресіння, щедро наповнить нас духовним, Божим світлом, щоб ми могли віднаходити дорогу до Бога, бачили Христа очима віри і відчували його присутність у нашому житті, що буде доказом нашого духовного навернення і воскресіння. Радіймо даром спасіння, яке Христос дарує кожному з нас, і з вдячності живімо новим життям, яке Ісус нам об’являє. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

7 травня 2024 року Божого,
м. Дрогобич

«Нині все наповнилося світлом,
і небо, і земля, і глибини підземні.
 Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння,
- в якому ми утверджуємось!»
(Тропар 3 пісні Канону Пасхи)

Христос Воскрес!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Свято Христового Воскресіння Церква називає світлим, адже Христова перемога над смертю внесла проміння світла у гріховну темряву, в якій перебувала Вселенна після гріхопадіння Адама. Нині все наповнилося радістю, бо святкуємо Христове Воскресіння, яким людський рід звільнився від рабського поневолення гріхом і смертю. Воістину все наповнилося світлом у ці дні Христової Пасхи, коли увесь світ святкує Його переможний перехід від смерті до життя. Тому й сьогоднішній день називаємо Світлим Понеділком, а всі дні аж до наступної, Томиної Неділі – Світлим тижнем.

У Старому Заповіті Христове Воскресіння має могутній прообраз – старозавітну Пасху. Вона була спомином «переходу» вибраного народу з Єгипту до «обіцяної землі», з неволі – до свободи, з рабства фараона – до волі Божих дітей. Впродовж багатьох століть вибраний Ізраїльський народ святкував Пасху – свято, що пригадувало подію, без якої не існувало б і самого народу. Слово «Пасха» означає «Перехід». Відзначаючи це свято, ізраїльтяни згадували свій перехід від рабства до свободи, з Єгипту до Вибраної землі. Бог врятував їх від єгипетського рабства та неминучої загибелі, перевівши люд під проводом Мойсея через Червоне море і пустелю. Це був не просто порятунок від єгипетських колісниць. На одному березі моря євреї були лише ватагою втікачів, рабів, призначених на смерть, на іншому ж вони стали єдиним народом, який Господь скріпив на пустелі та якому була дарована свобода до життя. Тож тим і явив Господь Бог, що він Заступник та Визволитель – бо рятує пригноблених та слабких з рук зухвалих та сильних.

Тим чудесним порятунком Бога і був створений народ. Тож святкуючи Пасху, вибраний люд Божий не тільки згадував про минуле, але в ній віднаходив надію на майбутнє. І в моменти випробувань, і в часи піднесень, народ розумів, що Бог далі веде своїх людей, вірний своїй обітниці, переводить їх через море страждань та випробувань до свободи та життя у своєму Царстві. Саме ця віра зберегла їх серед різних історичних катастроф. Пропали імперії, зникли гнобителі, а Божий народ – вистояв.

Також після свого воскресіння Христос сходить до аду, щоб визволити з його узів смерті Адама та Єву, а також усіх, що очікували спасіння так, як колись зійшов до Єгипту, щоб визволити народ ізраїльський з неволі фараона. Отже, у воскресінні Христос здійснює новий, вселенський пасхальний вихід усього людства. В ту пасхальну ніч в Єгипті святкування Пасхи було позначене для Божого народу надією на визволення. Для учнів, які повірили Христові, ці очікування Ізраїля стали надією на спасіння. Під час страждань, розп’яття і поховання Ісуса ця надія наче згасла: «А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля…» (Лк. 24,21). І саме у Воскресінні Ісуса Христа учні були відроджені до живої надії (І Пт. 1,21). Цією надією і ми живемо щодня і ця надія стає для нас очікуванням воскресіння з мертвих.

Воскресіння Христове є запорукою і нашого воскресіння, адже: «Він – начало, первородний з мертвих…» (Кол. 1,18). Своїм воскресінням Христос відкрив і для нас цей шлях до воскресіння. Пасхальний дар, який містить в собі всі інші – це Святий Дух. Він є між нашим і Христовим воскресінням: «І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас» - каже апостол Павло (Рим. 8,11).

Іншим визначним прообразом, Ісуса Христа є старозавітна постать Йосифа, улюбленого Сина Якова. Святі отці бачать у Йосифові прообраз Христа: улюблений Син Отця, засуджений на смерть через заздрість своїх братів. Цікаво порівняти історію Якова (пор. Бут 45) з розповідями про появи Христа воскреслого, поглянути на цю історію у світлі Пасхи, щоб побачити величну Божу педагогію спасіння людини. Йосиф – в особливий спосіб люблений Яковом син, що викликає ревність у його братів, які вирішують продати Йосифа, а батькові розповідають, що він загинув. Йосиф, використовуючи в Єгипті свою здатність тлумачення снів, досяг почестей і слави, став другим після фараона. Однак, коли він бачить своїх братів, які прийшли в Єгипет шукати хліба, не відкривається їм відразу. Згідно з біблійною розповіддю, відбувається кілька зустрічей, під час яких Йосиф використовує різні стратегії, перше ніж відкриє себе братам. Цей довгий час необхідний для того, щоб поступово відкрилося серце братів до співчуття і любові, з одного боку, до батька Якова, який помирає від смутку через загрозу втратити ще одного сина, а з іншого – до найменшого брата Веніямина, якому загрожує бути проданим у рабство подібно до Йосифа. Йосиф таким чином дає час братам, щоб вони згадали той момент, коли вони його продали, і в цих спогадах у них має визріти усвідомлення їхнього гріха і болю, який спровокував цей гріх.

У появах Воскреслого Христа також є певне відтермінування. Найперше тут йдеться про очікування три дні: від п’ятниці до неділі – першого дня в тижні. Це для того, щоб учні могли роздумати над сенсом подій, у яких вони виявилися негативними протагоністами (втекли, залишили Вчителя). Це були дні сліз і не тільки для Петра, але й для цілої спільноти учнів, яка була причетна до трагедії. Цю педагогію бачимо також в описі подорожі до Емаусу, в якій Ісус також виділяє певний час перш ніж об’явитися двом учням під час ламання хліба. Також всі євангелисти зазначають, що Ісус не з’являється відразу апостолам, але спершу жінкам, які перші зустрічають і впізнають Ісуса. Цей факт інтерпретується таким чином: особи, які мають любляче серце, є найбільше готовими, щоб отримати об’явлення Христа воскреслого. Тому вважається, що найперше Христос воскреслий об’явився Пресвятій Богородиці. Коли жінки, які супроводжували Христа аж на Голготу, сповістили апостолам про воскресіння, то не могли не викликати в них відчуття зради, адже учні тоді втекли, тому й не були готовими отримати звістку про воскресіння (коли деякі з апостолів на слова жінок прийшли до гробу, то Христа не побачили, тоді Він їм не з’явився). Отже, час болісного очікування є необхідний, щоб людське серце визріло до здатності сприйняти. Сприйняти насамперед те, що поява Воскреслого – це зустріч прощення і співчутливої любові.

Іншою наукою для нас є те, що пізнання воскреслого Христа відбувається не з ініціативи людини, але з Його власної: Він першим Себе об’являє. Це також видно з історії Йосифа: брати коли бачать Йосифа, не впізнають його. Вони не можуть уявити, що цар, який стоїть перед ними це їх брат, якого вони трактували за раба. Тоді Йосиф, керований співчутливою любов’ю, дає себе впізнати і говорить: «Я Йосиф, ваш брат, якого ви продали біля шляху в Єгипет» (Бут 45,4). Вже те, що він назвав себе братом свідчить, що злочин його братів буде початком об’єднання, а не помсти. Йосиф відчитує цю історію як момент провидіння Божого: «Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами. Оце ж два роки голоду на землі, а ще п'ять років не буде ні оранки, ні жнив.  Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю» (Бут 45,5-8). Йосиф бачить у цьому всьому провидіння Боже, яке навіть важкий злочин може перетворити у торжество добра: він став вельможею в Єгипті, щоб врятувати братів.

Подібно й Ісус, коли з’явився своїм учням, показуючи рани від цвяхів і проколений бік, не говорить жодного слова докору. Без жодної згадки про минуле Христос показує знаки своєї перемоги, щоб заявити про свою любов, яка все прощає. Ісус приносить мир до своїх і промовляє слова любові, звернені до тих, які Його зрадили. Він пояснює Писання, в яких говориться про необхідність Його страждань для спасіння людства. Христос виявляє свою любов до учнів і те, наскільки ця любов є готовою до прощення і відродження життя. Поява Христа воскреслого свідчать про новий вимір Його буття, відмінний до того, як Христос раніше жив на землі. Не кожен, хто бачив Воскреслого, зумів Його впізнати, але тільки ті, кому Він сам дав себе впізнати. Це таїнство, в яке можна ввійти тільки вірою.

Наступний важливий момент, у цих двох історіях – це післаництво. Це знак віднайденої єдності. Знак прийнятого спасіння тими, котрі могли бути жертвами власного гріха. Брати отримують завдання йти і потішити батька Якова, про те, що його син не тільки живий, але є також запорукою життя для цілої родини. Це завдання свідчити про ці чудесні діла Божі.  

Подібно жінки біля порожнього гробу отримують завдання від ангела: «…біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї» (Мт. 28,7). А до Марії Магдалини Христос говорить: «Йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого». Повна Єдність з Богом супроводжується єдністю між братами: «Отця мого й Отця вашого…». Це стає мотивом місії. Ісус, згідно з Євангелієм від Йоана, дарує свого духа любові апостолам, щоб вони, Його брати, також стали вісниками прощення. І вони йдуть аж до кінців землі, щоб звіщати Христа Спасителя, який помер з любові для спасіння всіх людей.

Вістку про порожній гріб найперше несуть апостолам жінки мироносиці. Вони перші почули слова ангела про те, що Христос воскрес, однак їм потрібен час, щоб зрозуміти це слово і щоб перемогти страх, який огорнув їх. Апостоли, які спочатку не повірили жінкам, трохи згодом отримають цю вістку від самого Ісуса, який об’явиться їм. Для всіх учнів ці звістки чи появи Ісуса воскреслого завжди були неочікувані. Тому перша реакція з їх боку, не зважаючи на заклик до радості, – це страх, сумнів і недовіра. Однак Христос не докоряє їм, а своєю лагідністю і любов’ю розбиває цю перепону страху і недовіри. Христос так чинить, щоб зробити цю добру новину про воскресіння від самого початку місійною. А Він, маючи всяку владу на небі й на землі (Мт. 28,18), запевняє учнів про свою повсякчасну присутність у цій місії.

Тож нехай Воскреслий Господь буде нашою внутрішньою життєвою силою, яка не дасть нам засмучуватися, натомість, обдарує можливістю здобувати перемогу над окупантом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

+ Ярослав

6 травня 2024 року Божого,
м. Самбір

5 травня, у день свята Христового Воскресіння, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив пасхальні богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Єпископу співслужили священики Катедрального храму та Дрогобицької духовної семінарії. Цього ж дня владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, очолив пасхальні богослужіння в Прокатедральному соборі.

Високопреосвященним і преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Спасе мій, жива і незаколена жертво!
Як Бог, Ти сам себе приніс добровільно Отцеві,
а з собою воскресив Ти праотця всіх – Адама,
воскреснувши із гробу.
Пісня 6 канону Пасхи

Христос воскрес!

Дорогі в Христі!

Святкуючи знову Пасху Христову серед жахіття повномасштабної війни, яка триває вже третій рік, ми щоразу глибше входимо у велике таїнство жертви, принесеної Господом Ісусом, спасіння нашого ради. Божий Син, ставши людиною, віддає Отцеві найцінніше — своє життя! Суть пасхальної сили, яка єдина спроможна долати насильство, знущання і смерть, об’являється нам у добровільній Христовій самопожертві. Прекрасно про це мовиться в анафорі Літургії святого Василія Великого: «І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, Він розрішив болізні смертні, і воскрес у третій день, і путь простелив усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб тління держало начальника жизні».

Спасе мій, жива і незаколена жертво!

Сьогодні наші серця сповнені радістю воскресіння Христа, який виходить у сяйві із гробу. Порожній гріб розкриває нам повноту життя людини в Господі, до якого [життя] ми покликані в радості Божих дітей. Ця радість дана всім, хто бачить у хресному дереві двері до оновленого життя у воскресінні. Адже Христос, будучи живим Богом, з превеликої любові до нас вирішив добровільно прийняти страждання, хресне розп’яття і смерть, щоб воскресити із собою впалу людську природу та у своєму воскресінні дарувати нам життя вічне. Єднаючись із Христом, розп’ятим на хресті, ми отримуємо плід Його жертви у воскресінні з мертвих.

Оспівуючи це пасхальне таїнство, Церква сьогодні вказує нам також на нашого праотця Адама, якого Христос у своєму воскресінні звільняє від кайданів аду, та відкриває істину про те, що життя людини після смерті справді існує! В особі Адама зображене все людство — минуле, сучасне і майбутнє. Воскреслий Христос —це той, хто дає сенс повноті людської історії, яка веде від гріха і падіння, рабства і поневолення до покаяння, навернення, визволення та спасіння. Святкуючи Пасху Христову, ми нині виходимо за межі нашого часу та простору і входимо у вічність Божу.У Христі воскреслому можемо сміливо сказати: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер – день спасіння» (II Кор. 6, 2).

Як Бог, Ти сам себе приніс добровільно Отцеві...

Воскресіння Сина Божого показує, що Його самопожертва є не кінцем, а новим початком життя кожного з нас. Христова добровільна смерть на хресті страшна, дійсна, але живоносна, як «жива і незаколена жертва». Покликані-бо ми не до смерті та небуття, а до життя та радості в Бозі. Хто жертвує собою не в ім’я задоволення власних амбіцій чи людських ідей, а віддає себе добровільно Отцеві – той уже воскресає. У тому ж суть кожної справжньої жертви – віддати Творцеві своє все, тобто віддати Богові Боже, бо ми ж творіння Його рук. У тому й сенс самого людського життя: його як дар ми отримали від Бога і лише Йому покликані його повернути. Жертвуючи себе Отцеві, ми вповні реалізуємо себе у вічній Божественній любові: віддаючи себе, нічого не втрачаємо, а навпаки – воскресаємо разом із Христом. Ось чому ми часто повторюємо в наших богослужіннях: «Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу-Богові віддаймо». У Христі воскреслому відкривається цінність і мета кожної людської самопожертви.

Сьогодні Україна є жертвою злочинної війни росії проти нашого народу. Ми часто питаємо себе: чи дійсно варта наша боротьба такої великої ціни? В ім’я чого ми вже котрий рік щодня віддаємо найцінніше, що маємо: наших синів і доньок, братів і сестер, батьків і матерів, наші міста і села, нашу землею та все, що посідаємо? В ім’я чого нам варто жити і вмирати? У відповідь на цей крик болю і сліз України воскреслий Спаситель нині виходить із порожнього гробу як «жива і незаколена жертва». Це Він, Переможець, нині промовляє до нас голосом полеглих героїв: «Ми полягли, щоб ви жили! Ми поклали своє життя, щоб дати його Богові й вам! У нашій жертві – Пасха Господня!». Наша перемога над ворогом є такою ж певною і неминучою, як день, що завжди приходить на зміну ночі, як світанок перед ранком Воскресіння Христового, що перемінив плач і сльози мироносиць на мир і радість кожної людини, яка сьогодні звіщає Всесвітові: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував!».

... З собою воскресив Ти праотця всіх – Адама, воскреснувши із гробу

У своєму воскресінні Христос знищив смерть і страх перед її носіями. Апостол народів стверджує, що саме страхом перед смертю диявол тримав у своєму рабстві людський рід: «А що діти були учасниками тіла і крови, то й Він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві» (Євр. 2, 14–15). Господь раз і назавжди знищив цей страх, зруйнував владу диявола, носія смерті, і тому Ми його кличемо сьогодні: «Мій Спасе!».

Українці мають нині відчуття, що на третьому повномасштабному році десятилітньої війни, яка насправді триває століттями, настав слушний час раз і назавжди знищити владу страху Європи і світу перед смертю, що її несе ненаситний російський колонізатор, – знищити владу тих, хто тримав у рабстві цього страху наш народ та інші поневолені народи. Сьогодні в Україні втрачає владу той, хто сіє простір смерті серед простору життя. Сила Пасхи Христової поклала край силі диявола, автора рабства, зухвалості, брехні й насильства. І саме ми в Христі віддаємо себе добровільно Отцеві в живу і живоносну жертву. Нині в пасхальній перемозі довершується Пасха України! Христос воскресає в нашій боротьбі проти зла, у наших зусиллях, у тілі та крові нашого народу, щоб із собою воскресити людину третього тисячоліття і дарувати надію світові – бо в Україні Христос воскрес!

Дорогі в Христі браття і сестри! У цей світлий день перемоги життя над смертю, добра над злом, правди над неправдою закликаю вас впевнено перебувати у вірі, надії та любові, які нам приносить воскреслий Господь. У радості Воскресіння вітаю наших воїнів-героїв, синів і дочок України, які захищають нас на фронті й готові жертвувати усім з любові до своєї землі та рідного народу. Ми віримо у вашу в Бозі силу, ми цінуємо вашу стійкість перед злом, над яким неминуче здобудемо перемогу.

Вітаю всіх, хто постраждав від війни — фізично, матеріально, морально. Нехай нинішній празник над празниками і торжество всіх торжеств слугує бальзамом для вашого терпіння. Огортаю своєю батьківською любов’ю родини загиблих. Висловлюю вам особисту вдячність і вдячність всього Божого люду, адже в глибині серця ви відчуваєте невимовний біль втрати сина чи доньки, брата чи сестри, мужа чи дружини, батька чи матері. Обіймаю поранених. Ви носите насіння воскресіння разом із Христом, бо Він теж мав рани розп’яття на руках та ногах. Нехай пасхальна радість простелить вам дорогу до фізичного і морального зцілення. Усім рідним наших полонених і зниклих безвісти, які сьогодні в сльозах святкують Пасху, виявляю свою увагу, підтримку і молитовну близькість. Усім, кого війна позбавила домівки та вигнала з рідного міста чи села, внутрішньо переміщеним особам і тим, хто знайшов тимчасовий притулок поза Батьківщиною, бажаю духовної розради та впевненості, що де воскреслий Господь, там ми завжди вдома.

Обіймаю всіх: дітей, дорослих і похилих віком, чоловіків і жінок—і зичу вам, щоб, ділячись свяченим нашого великоднього кошика, ви відчули глибоку радість, Божу милість і благословення. Волонтерів і працівників наших благодійних організацій, наше духовенство, наших богопосвячених осіб і мирян в Україні та на поселеннях огортаю батьківською любов’ю. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Благовіщення Пресвятої Богородиці,
25 березня 2024 року Божого

Смерти празнуємо умертвіння, аду зруйнування,
іншого життя вічного начало і, радіючи, оспівуємо−
єдиного благословенного отців Бога і препрославленого.
Канон Пасхи, пісня 7

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Христос Воскрес!

Щиро вітаю всіх вас оцим пасхальним привітом, у якому вміщається вся наша віра, надія і втіха, адже, за словами святого апостола Павла, «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша»(1 Кор. 15, 17). Ці слова − не просто особливе вітання в певний період літургійного року, а спасительна звістка, яка від Господніх ангелів, жінок-мироносиць таапостолів з роду в рід передається впродовж багатьох століть: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розпʼятого. Він воскрес» (Мр.16,6).Скільки ж то людей втішили й розрадилиці слова, скількох привели до віри, окрилили надією спасіння, утвердили в переконанні неодмінного торжестваДобра над злом, Істини над брехнею!

Христове Воскресіння – серцевина християнської сутности. Ми святкуємо його не лише під час Свята Пасхи, але й кожної неділі та за кожною Літургією, звіщаючи перемогу Воскреслого Христа над смертю. Святкувати Воскресіння означає всім серцем пізнати силу та велич Господню, стати новою людиною, усім серцем прославляти Бога. Адже Пасха Господня явила торжество життя, стала джерелом нашого воскресіння та життя вічного. Хрестившись у Христа, ми особисто долучилися до Його смерти й воскресіння. Християнин живе, не жахаючись фізичної смерти: він духовно відчуває реальність воскресіння через Святі Таїнства, які єднають його з Богом. Тому свято Пасхи – це не просто історичний спогад про Воскресіння Христове, а живий досвід і передсмак нашого власного воскресіння.

«Це день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім» (Пс. 117,24). Немає радіснішої звістки для віруючого серця, ніж благовість про Воскресіння Христове. Ця незрівнянна радість подарована нам Господом. Великий Отець Церкви святитель Григорій Ніський писав: «Нині і праведник радіє, і той, хто не очистив своє сумління, сподівається виправитися покаянням. Цей день полегшує всяку скорботу, і немає людини настільки опечаленої, що не знайшла б утішення в торжестві свята» (Слово 3-тє про Воскресіння Христове).

«Коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове», –каже апостол Павло (2Кор.5,17). З Воскресінням Христовим відновлюються наші стосунки із самим життям. Ми можемо бути стривожені й налякані тим, які абсурдні та болючі речі відбуваються навколо нас. Однак, святкуючи Воскресіння, ми проголошуємо нашу впевненість, що зло й несправедливість минущі, а Добро та Істина неодмінно восторжествують. Подолавши тілесну смерть, Христос дарував людям вічне життя, але не як нескінченне продовження земного шляху, а як преображення всієї людської сутности в Царстві Небесному, де не буде «болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне». У світлі Воскреслого Христа ми прямуємо до нового світу, уякомунемає більшетління, страху смерти й ворожнечі між людьми.

Історія людства після гріхопадіння Адама – це історія постійної боротьби добра зі злом. «Через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили», – пише апостол Павло (Рим. 5,12). Гріх, який є порушенням Божих заповідей для створеного світу, розірвав звʼязок людини з Богом, зруйнував і міжлюдські стосунки, спричинивши негаразди всередині сімʼї, суспільства і навіть між народами. Господь наш Ісус Христос Своєю смертю й воскресінням зцілює та оновлює людину. Смиренням і послухом Своєму Небесному Отцеві та неймовірною любовʼю до людського роду Він відновив утрачений людиною звʼязок з Богом, ближніми, навколишнім світом. Чим повніше і глибше ми переживаємо Воскресіння Господнє вже тепер, у глибині нашого серця, тим благотворнішим буде вплив нашого оновленого життя на світ і людей навколонас.

Як свідчить досвід апостола Томи, якого Воскреслий Господь запросив доторкнутися до Своїх ран(пор. Йо.20,27), Воскресіння не вилікувало стигматів Ісуса,не закрило на Його Тіліранвід цвяхів і списа.Смерть і страждання – не просто нещасні випадки, а наслідки гріхопадіння, які глибоко порушують людське існування. Та на Тілі Воскреслого Христа ці рани – слава Божа й вершина Його любови. Вони завжди залишаються відкритими для світу, надаючи сенсу й цінноститим болям і стражданням, з якими зустрічаємося в нашому житті. Вони не дають нампочуватись самотніми йпокинутими.

Обставини та події сучасности, здавалося б, не виправдовують радости пасхальної звістки. Природні катастрофи й катаклізми, війни й конфлікти, терористичні акти, зло та несправедливість свідчать про те, що світ важко понівечений. Наше земне життя нерідко буває наповнене ситуаціями, які викликають почуття розпачу й безвиході. Ось уже десять років українці відчувають жахливі наслідки російської збройної агресії, яка несе горе, страждання й руйнування. Щодня ми досвідчуємо, наскільки близькою та раптовою може бути смерть, бо відлуння вибухів і розриви ракет сягають навіть тих, хто перебуває за багатосот кілометрів від лінії фронту. І з цим болем довелося б змиритися, якби не Христова перемога. Воскресіння Господнє дає християнам впевненість і силу долати несправедливість та випробування світу.

У цих сумних обставинах, як колись до переляканих учнів і апостолів, які ховалися за замкненими дверима, Воскреслий Христос приходить і до нас зі словами «Мир вам» (пор. Йо.20,19), щоб ми могли налаштувати наші серця і вчинки на Його любов і жертву. Він не обіцяє магічногорозвʼязання всіх наших проблем, а пропонує новий спосіб життя – стати світлом у темряві, радістю в болях, життям у небезпеці смерти. Через Свій Хрест і Воскресіння Христос Сам започаткував це нове творіння й тепер приходить, щоб супроводжувати нас на шляху земних випробувань, кажучи: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Мр. 16,33). Так крізь терни випробувань ми прямуємо до світла воскресіння, споглядаючи незліченні приклади з історії спасіння, які переконують нас, що добро переможе.

Дорогі у Христі! Вітаю всіх вас зі світлим празником Воскресіння Христового! Щиро зичу всім, щоб світло Воскресіння Христового освячувало наш життєвий шлях, потішало у скорботі, підтримувало у випробуваннях і завжди нагадувало про блаженство життя вічного. Нехай світло пасхальної радости просвітлює кожну людину, пронизуючи всі наші думки й кожен наш учинок. Сповнюючись у ці дні світлом Воскресіння Христового, памʼятаймо, що пасхальна радість є настільки дієвою у нас, наскільки ми готові ділитися нею з тими, хто перебуває поруч із нами. Розділити з іншою людиною великодню радість означає відкрити своє серце перед болем і потребами іншої людини. Наше добре діло має бути посильним: від щиро слова розради й поради до конкретної жертовної допомоги. Воскреслий Христос закликає нас змінити спосіб життя й відкинути поверхневу релігійність. Він неодмінно допоможе всім нам подолати труднощі та негаразди, скріплюючи наше звитяжне воїнство, волонтерів, медиків і всіх нас в надії на перемогу добра над злом та істини над неправдою в нашому особистому житті і в житті нашої Батьківщини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

+Ярослав (Приріз),
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці
у Хрестопоклонну неділю 2024 року Божого

Під час шостого тижня великого посту у парафії святого Миколая Старого Самбора відбулися реколекційні науки. На запрошення о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, парафію відвідав отець-реколектант Юстин Бойко, ієромонах-студит, доктор богослов'я та патристичних наук Папського Патристичного Інституту "Augustinianum" в Римі (2012). Отець Юстин приїжджає вже не вперше до Старосамбірської парафії. Попереднього разу він відвідував з реколекційними науками Старий Самбір перед храмовим празником.

Дух Святий, що навчив апостолів говорити іншими чужими мовами,
Той і єврейським невинним дітям повелів кликати: Осанна!
Благодать Святого Духа нас сьогодні зібрала, і всі ми, взявши Хрест Твій,
кличемо: Благословенний, Хто йде в ім'я Господнє! Осанна на висотах!
Стихира на Литії

Слава Icyсу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогодні, у неділю перед Світлим празником Воскресіння Христового, Церква святкує подію торжественного входу Христа в місто Єрусалим. Євангельська розповідь відкриває нам велич і славу нашого Господа. Сьогодні Він, сповняючи старозавітне пророцтво, сідає на ослине жереб’я, засвідчуючи, що є тим Месією, на Якого чекало все людство, і входить у святе місто Єрусалим (пор. Зах. 9, 9).

Квітна Неділя, або Славний в’їзд Ісуса в Єрусалим − це один із найрадісніших днів Його земного життя, упродовж якого Він уникав почитання і слави, що належали Йому як Божому Синові, але наприкінці Своєї земної місії, перед самими страстями Христос тріумфально в’їжджає в Єрусалим. Він добровільно наближається до мук і смерти, як Сам запевняє, кажучи: «Я бо кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати...» (Йо. 10, 17−18).

У Витанії чимало людей стали свідками того, як Ісус воскресив із мертвих Лазаря. Чутка про це розійшлася по всій Юдеї та за її межами. І це не дивно, бо якби сьогодні з'явився чоловік, який міг би зцілювати різноманітні недуги, перед якими медицина безсила, то до нього була би прикована неабияка увага. Багато було переможців в історії людства, чимало талановитих лікарів побороли важкі хвороби, численні полководці здолали сильні армії, але «Переможцем смерти» є лише Ісус Христос − Він є, був і буде нашим Спасителем і Господом.

Воскресити мертвого, і то вже по декількох днях, − це був надзвичайний доказ, що Чудотворець, Який воскресив Лазаря, має владу над смертю. Чогось подібного дотепер не бачив ніхто. Народ вірив, що це є найбільшим свідченням про Месію. І тому не дивно, що люд, який звідусіль зібрався в Єрусалимі для святкування старозавітної Пасхи, зворушений тим, що сталося, вийшов вітати Чудотворця з Назарета, виголошуючи: «Осанна!», це транслітерація єврейського слова, що означає «Спаси нас Господи, Тебе благаємо!» (пор. Пс. 118, 25), «Благословенний Той, Хто йде в ім'я Господнє …!» Сповнені радости, люди кидали Йому під ноги пальмове віття, стелили одежу.

Перед в'їздом у місто Ісус плаче над майбутньою долею Єрусалима: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима» (Лк. 19, 42), а в іншому місці каже: «Єрусалиме, Єрусалиме, я бажав зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчаток, та ти цього не захотів» (Мт. 23, 37). Ісус іде до міста, з якого вже не буде вороття, у ньому вже дзвенять срібняки, як підла заплата за зраду. У цьому місті ранній півень звістить про слабкість Петра і слабкість кожної людини, кожного з нас.

Народ у Єрусалимі вітав Христа, але Господь знав, що скоро ці ж люди будуть домагатися Його смерти, а «Осанна!» зміниться на «Розіпни Його, розіпни!» Коли фарисеї вимагали, щоб Він змусив людей, які тріумфально супроводжували Його на шляху до Єрусалима, замовкнути, Ісус відповів: «Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 40). І це сталося під час Його хресної смерти, коли «земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали і, вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились» (Мт. 27, 51−53).

Коли приглянемося ближче до нашого особистого життя, то зауважимо, що ми також через наші молитви, самопожертви та інші добрі вчинки віддаємо славу Божому Синові. Та іноді наше сумління закидає нам нестійкість, упадки − наше «Розіпни Його, розіпни!» Можливо, історія Єрусалима нічого нас не вчить? Очевидно, що як для юдеїв, так і для нас існує тільки дві можливості − прийняти Христа або Його відкинути. Про це говорить сам Христос: «Хто не зо мною, той проти мене» (Лк. 11, 23). Засадничо ми вибираємо Христа, хоча свідомі своєї слабкости, своїх гріховних упадків, та попри все, Божа любов не перестає закликати нас приходити до Нього, а Він подасть нам ізцілення, облегшить тягар нашої втоми (Мт. 11, 28−30).

До Світлого празника Христової Пасхи Церква готує нас сорокаденним Великим постом. Це особливий час для каяття, духовного подвигу та переосмислення життєвих орієнтирів. Упродовж Страсного тижня, який ще перед нами, очищуючись покаянням, співстраждаємо із Христом Розп’ятим, Який перетерпів наругу і хресну смерть, відкупивши нас від гріха і смерти. Також і цього року період духовного приготування до найбільшого християнського свята є дуже скорботним для українського народу. Мільйони наших братів і сестер вражені смертоносним жалом широкомасштабної збройної агресії московії, від якої наш народ потерпає і нині, втрачаючи життя, оселі, рідних і близьких та несучи на собі рани війни. Щодня агресор забирає життя й калічить мирних людей та воїнів, спричинює величезні руйнування… У тих, хто потерпає від жахіть війни, розпізнаваймо страждаючий лик Христа, Який сходить на Голготу. Нехай джерелом утіхи для них стане світло третього дня Христового Воскресіння, що виявлятиметься через конкретні знаки нашої солідарности й людського братерства. Виконуючи нову заповідь любови Бога та ближнього, ми приготовляємо собі достойне місце в Царстві Божому.

Морок смерти московії не може знищити нашої пасхальної ходи − ні духовної, ні національної. Світло Христового Воскресіння, яке засяяло майже дві тисячі років тому, продовжує і нині просвітлювати кожну людину, допомагаючи долати пітьму відчаю та безнадії. У ці сумні часи Євангельська Благовість пригадує та запевняє нас у неминучій переміні скорботних сліз Христових учнів, які були свідками Його страждань і смерти, на сльози радости від споглядання тріумфу Його славного Воскресіння: «Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 16, 21).

Свідомість того, що Господь не лише бачить наше страждання, але й несе його на Собі, додає нам наснаги та мужности долати нечувані випробування, з якими зіткнувся наш народ останніх десять років. Нас також надихають слова многостраждального Йова: «Я знаю – Захисник мій живе, і останнім він устане над порохом. Позбавлений навіть шкіри, я встану; і в моїм тілі побачу Бога» (Йова 19, 25−27). І сам Божественний Спаситель благовістує нам обітницю нашого спасіння: «Я є воскресіння і життя. Хто вірує в мене, якщо й помре, оживе» (Йо. 11, 25).

Дорогі у Христі! Незабаром великодні дзвони сповістять нам радісну благовість, яка надає глибинного змісту людському життю. Це незбагненне таїнство завжди загріває нас і наповнює непохитною вірою та надією в Божу справедливість. Зелені галузки, які сьогодні тримаємо в руках, промовляють до нас, щоб наше довір’я до Христа було правдивим і щирим, чистим у намірах і тривалим у вчинках, особливо в ці важкі часи війни проти агресора-московита.

Шість днів перед Пасхою прийшов Ісус у Витанію, щоб покликати до життя померлого Лазаря і проповідувати воскресіння. Шість днів перед світлим празником празників зібрала нас Свята Церква, щоб і ми, ведені Святим Духом, співали, як єврейські діти: Благословенний Ти, що маєш багато щедрот, помилуй нас у цей важкий час боротьби! Нехай Святий Дух буде плідним у наших серцях і в нашому житті! Нехай ці галузки, які принесемо до своїх домівок, стануть для нас, як для праведного Ноя, символом вічного життя, яке зможемо осягнути через нашу відповідь на Боже покликання, реалізовуючи його згідно з Божою волею у щоденному житті!

Щиро закликаю всіх якнайкраще використати цей останній тиждень перед Великоднем, щоб через нашу ревну молитву, участь у Святих Тайнах та богослужіннях Страсного тижня приготувати свої душі і серця та радісно заспівати величну пісню «Осанна!» Воскреслому Христові, Який обезсилив диявола і поборов смерть, Який гряде, щоб зцілити рани українського народу, перемінити смуток на радість, зміцнити наше звитяжне воїнство, щоб воскресла Соборна Українська Держава. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

28 квітня 2024 року Божого,
м. Самбір