Дорогі у Христі брати і сестри! 

Сьогодні Церква молитовно вшановує памʼять святого пророка Іллі. Цей пророк Господній жив близько трьох тисяч років тому. Світ перебував у поганстві, а віру в істинного Бога зберігали ізраїльтяни. Однак і цей народ крок за кроком почав забувати свого Бога, часто зрікався своєї віри і впадав у гріхи відступництва. Господь, бачачи духовний занепад людства, посилав у світ пророків, які прикладом свого життя і своєю проповіддю навертали людей до правдивого Бога та готували їх до приходу Месії.

Одним із таких сильним духом і вірою пророків був Ілля Тесвітянин, ім’я якого означає «міць Господня». З молодих років Ілля присвятив своє життя Єдиному Богові, оселився в пустелі та провадив життя в суворому пості й молитві. Покликаний до пророчого служіння за ізраїльського царя Ахава, пророк Ілля став полум'яним ревнителем щирої віри і благочестя. У ті часи ізраїльський народ залишав Єдиного Бога, відпадав від віри своїх батьків і вклонявся поганським ідолам. Особливо підтримувала ідолослужіння дружина царя Ахава – язичниця Єзавель. Спостерігаючи відступництво й моральний занепад свого народу унаслідок поклоніння ідолові Ваалу, пророк Ілля почав викривати царя Ахава в безчесті, переконувати його покаятись і навернутись до істинного Бога. Коли цар не послухав пророка, Ілля оголосив, що в покарання на землі три роки не буде ані дощу, ані роси, а засуха припиниться тільки за його молитвою.

Господь, рятуючи пророка від рук цариці Єзавелі, послав його в таємне місце біля потоку Керіт. Поживу св. Іллі приносили ворони. Коли цей потік висох, Господь послав пророка в Сарепту Сидонську, до бідної вдови, яка страждала разом із дітьми та готувалася зустріти голодну смерть. На прохання пророка вона приготувала йому опріснок з останньої жмені борошна та залишків олії. З того моменту, за благословенням пророка Іллі, борошно й олія ніколи більше не закінчувалися в домі вдови протягом усього періоду голоду.

Після закінчення трьох років посухи Господь послав Іллю до царя Ахава для припинення нещастя. Пророк наказав цареві зібрати на горі Кармель весь Ізраїль і жерців божків Ваала та Ашери. Коли люди зібралися, пророк запропонував спорудити два жертовники: один — від жерців Ваала, інший — від пророка Іллі для служіння істинному Богові, і на який з них спаде вогонь із неба – це стане вказівкою, чий Бог істинний. Першими приступили до жертвоприношення жерці Ваала, але, незважаючи на всі їхні зусилля, ніякого дива не сталося, і так виявилася облудна природа ідола.

Тоді Ілля закликав народ наблизитися, вчиняючи його учасником своєї молитви. Далі він спорудив вівтар, узявши 12 каменів − символ 12 поколінь Ізраїля. Ілля просив, щоб об’явилася Господня істина, щоб Господь втрутився й навернув свій народ до пізнання, Ким насправді є його Бог. Тоді з неба зійшов вогонь, який спалив жертву Іллі. Народ уже не мав сумнівів, бо Боже милосердя вийшло назустріч його слабкості.

Ця старозавітна подія, по-перше, ще раз пригадує нам першу заповідь − поклонятися Єдиному Богові, по-друге, навчає, що першочерговим завданням молитви є навернення. Там, де зникає Бог, людина потрапляє в рабство ідолопоклонства, як показали тоталітарні режими та сучасні ідеології. Натомість справжнє поклоніння Богові означає віддати себе Йому та Божому Провидінню.

Життєвий шлях пророка Іллі, з одного боку, наповнений унікальним досвідом Бога, надзвичайними чудесами та повагою серед вірних Богові людей. З іншого боку, це дорога повного зречення, надзвичайної аскези, великої відваги, постійних небезпек для життя, вигнання, самотності, виснаження та розчарувань. Життя Іллі записане у Святому Письмі для того, щоб дати нам приклад справжнього життя й показати, що з Богом і по-Божому можливо жити навіть тоді, коли все навколо виглядає найменш сприятливим для цього, і що Бог завжди вірний Своїм людям.

За свою полум'яну віру та ревність пророк Ілля був узятий живим на Небеса у вогненній колісниці. Тому на іконах святого пророка зображують на палаючий колісниці, яка возноситься на небо, запряжена крилатими кіньми. Свідком сходження Іллі на небо став пророк Єлисей. Разом із плащем, який упав з плеча святого пророка Іллі, Єлисей отримав дар пророчого духа.

Святий пророк Ілля втішається великим почитанням серед побожних людей, зокрема і в нашому українському народі. Перший храм, збудований у Києві ще за часів князя Ігоря, був присвячений цьому великому пророкові. Охрестившись, свята рівноапостольна княгиня Ольга збудувала храм пророка Іллі у себе на батьківщині, у селі Вибути. Від часів Володимирового Хрещення 988 р. у багатьох наших містах і селах постали посвячені йому храми.

Дорогі браття і сестри! Упродовж історії повторюється старозавітна подія, про яку ми сьогодні згадували. Людство поступово відходить від віри в істинного Бога, як за часів пророка Іллі, і як наслідок цього – від істини, яку відкрив Бог. Цю правдиву віру спотворюють численні неправдиві вірування, у яких від Божественної Істини залишається лише зовнішня оболонка, тобто терміни (слова), позбавлені змісту й суті, не підтверджені життям. Ідеали любові, смирення, лагідності, терпеливості, цнотливості, самопожертви розтоптані. Натомість поширюються культи різних аморальних ідеологій, війни, чвари неймовірної гордості, насильства, агресії. У таких сумних обставинах продовжує звучати голос Іллі, який ревно нагадує про віру в Єдиного Бога, закликає до виконання Його заповідей і відвертає від поклоніння ідолам цього світу. Святий пророк Ілля є, був і завжди буде тим світильником про який говорить наш Господь. Нині він молиться за нас, щоб спаслися душі наші і питає кожного (подібно як колись Єлисея), хто з вірою до нього звертається: «Проси, що маю тобі зробити..», тож просімо проперемогу над видимими і невидимими ворогами України, про захист та свободу нашого народу, про перемогу воїнів правди над ордою темряви, просімо однодумність та мир на нашій землі. Небесна поміч була необхідна для відновлення і проголошення незалежності нашої держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, особливо коли всі ми стоїмо перед випробуванням війни агресора.

Улюблені у Христі! Вшановуючи сьогодні пам’ять великого пророка Іллі, навчімось від нього та багатьох подвижників і свідків віри нашої Церкви отої живої віри та ревності у сповненні християнських обов’язків. Прохаймо їхнього заступництва, щоб і ми могли бути свідками Правди-Христа в наших родинах, парафіях, у нашому народі; щоб і ми не були байдужі, коли йдеться про добро нашої Церкви й народу; щоб понад усе старалися про поширення Христового Духа чи то у спільноті церковній, чи на місці нашої праці або навчання. Нехай літургійне прохання за добрий стан святих Божих Церков та з’єднання всіх буде молитвою не тільки наших уст, але й щоденним християнським завданням.

Рівно ж сьогодні радо хочу привітати нововисвячених наших ієреїв, які благодаттю Святого Духа вступили у Христове священство. Дорогі отці, Бог сьогодні повністю змінює ваше життя, сьогодні ви пов’язуєте своє життя з Христом і Його Церквою назавжди. Просіть Господа, щоб гідно виконати Його волю у всьому, щоби осягнути освячення душі та вічне спасіння. Не лякайся труднощів та випробовувань, бо Господь обіцяв зодягнути священиків спасінням, щоб його святі раділи вельми (пор. Пс 132, 16). Пам’ятайте, що Церква сьогодні потребує не просто лідерів, а добрих пастирів, які будуть готові віддати своє життя за свою паству. Тому просіть сьогодні у цій Божественній літургії, підчас якої ви отримаєте цей великий дар священства, щоб ви були такими пастирями, які не будуть думати про себе, свою вигоду, мрії та амбіції, але будуть насамперед думати про Бога і цього Бога будуть проповідувати, до кого будуть послані на служіння. Нехай Господь наділить наших ієреїв дарами Святого Духа, любов’ю до богослужінь, даром слова та добрим серцем здатним служити потребуючим ближнім. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

20 липня 2024 року Божого,
м. Дрогобич

15 липня, у свято св. Володимира Великого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Прокатедрального собору Покрова Пресвятої Богородиці в м. Самбір та очолив Архиєрейську Літургію у співслужінні владики Андрія Рабія, єпископа-помічника Вінніпезької Архієпархії УГКЦ у Канаді, о. Богдана Добрянського (декана Самбірського), о. Володимира Коркуни (адміністратора парафії) та священиків Самбірського деканату. Святу Літургію возвеличив спів хору "Літанія" (кер. Любов Шийка).

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Святкуючи пам’ять св. Володимира Великого, ми подумки звертаємо свій погляд у далекий 988 р., коли цей рівноапостольний святий хрестив Русь-Україну. Наша УГКЦ є Церквою Свято-Володимирового Хрещення, тому для нас цей святий є дуже близьким.Він походить з нашого народу; він запалив нам світильник християнської віри, який освітлює нам шлях впродовж століть; він дарував нам основу, на якій будуємо своє особисте, родинне, суспільно-культурне і державне життя, тому й переживаємо цей день по-особливому.

Якщо поглянемо вглиб історії, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Побожнепередання розповідає, що першим християнським проповідником на землях нашої держави був св. Апостол Андрій Первозванний, який побував на київських горах і прорік, що ця земля стане християнською. Маємо історичну певність, що на нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку святим Климентієм Папою Римським, який закінчив своє трудолюбиве мучениче життя у Криму, і його мощі знаходяться у Києві, в Печерській Лаврі.

В ІХ-му ст. на слов'янських землях проповідували євангельське вчення святі брати Кирило і Методій. Київський князі Аскольд ще у 867 р.прийняли світло Христового Євангелія і підписували свої договори християнськими іменами. Бабця св. Володимира, св. княгиня Ольга, охрестилась ще у 947 р. Проте це були тільки паростки християнства. Розрослось воно на наших землях у буйне дерево, що зродило численні плоди святості, саме завдяки св. Володимиру Великому. Ось чому ми так урочисто звершуємо його пам’ять.

Князь Володимир був великим цього світу, мав потужну владу, але напевне відчував, що для того, щоб його держава була міцною, вона має стояти на міцному фундаменті – Христовій вірі. Сьогодні можемо тільки здогадуватись, наскільки непростим був його шлях у пошуках цієї духовної основи. Тропар сьогоднішнього дня каже, що він був «як купець євангельський, що шукає дорогоцінної перли». Літописна легенда розповідає нам, що він розглядав різні релігії, поки переконався, що має охрестити свій народ і себе у Христовій вірі. І зробивши свій вибір, тобто «знайшовши дорогоцінну перлину – Христа», як розповідає нам сьогоднішній Тропар, св. Володимир прикладом власного життя та поведінки явив переображаючу силу Христового Євангелія. Господь виявив на ньому чудо, яке творить з людьми свята віра. Церковна традиція розповідає нам, що він кардинально змінив спосіб свого життя і з грішного та жорстокого поганина перетворився на богобоязливого християнина. Невипадково у літургійних текстах його названо «другим Павлом».Саме про нього митрополит Іларіон так каже: «Ти давав милостиню тим, що просили, одягав нагих, кормив голодних і спрагнених, помагав недужим і викупляв боржників, звільняв невільників. Твої щедроти і милостині ще й сьогодні люди згадують».

Св. Володимир Великий сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того, що знайшов завдяки своїм духовним пошукам. В його особі бачимо людину, котра щиро навернувшись до Бога, вже не шукає компромісів із голосом совісті та не старається маніпулювати Божими правдами для власної користі. Одружившись із Анною, сестрою грецьких імператорів Константина та Василія, дбає про навернення та гідне християнське життя своєї родини. Найперше охрещує своїх 12-ох синів в Києві при джерелі на місці, яке зараз звуть Хрещатиком. А після цього, як згадує митрополит Іларіон: «Він наказав по всій землі христитися в ім’яОтця, і Сина, і Святого Духа... І ні один чоловік не противився його благочестивому повелінню».

Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків. Віра очистила їх від омани ідолопоклонства і просвітила Христовим благовістям. Християнські цінності, які він прийняв, стали вирішальними у житті нашого народу на багато століть уперед. Християнська віра заклала основи нашої культури, писемності, мистецтва, архітектури; розвинулись церковні структури, чернецтво, місійна діяльність, політичний устрій… Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Віра, яку Господь дарував нашому народу через Рівноапостольного князя Володимира, принесла достойні плоди духа — багатьох святих і праведників.

Приклад рівноапостольного Володимира є для нас особливо повчальним. В його особі можемо спостерігати самих себе, з мінливістю нашої поведінки, з усіма нашими поривами і падіннями. Кожна людина у власному житті перебуває у пошуках. Ким ми не булиб, яке соціальне становище не займали б, якими матеріальними статками не володіли б, рано чи пізно ми шукаємо вічне, відчуваємо потребу у духовному фундаменті. І ось саме князь Володимир сьогодні нам вказує, де треба шукати сенс свого життя – у Христі Ісусі. Він демонструє, що зустріч з Христом має вилитися у власну духовну переміну, внутрішнє навернення, адже ніщо так не може зашкодити Христовій Церкві, як той, хто ніби визнає себе християнином, але в той же час бере хабарі, поступає несправедливо, зраджує, обманює, краде, тощо. Цей святий князь каже нам, що не можна ховати світильника своєї віри, а слід виносити його на видне місце, щоб той запалював вірою тих, хто нас оточує. Він повчає нас, що наша віра не може бути замкненою у стінах нашого дому чи храму, а має виходити на вулиці і облагороджувати, змінювати на краще наше суспільство.

Дорогі в Христі, сьогодні ми також святкуємо День української державності.  Метою відзначення свята є закріплення зв'язку між сучасними українцями та їхніми предками, які протягом багатьох поколінь будували державу для українського народу. Це державне свято призначено для виховання у всіх громадян України розуміння того, що наш народ має багатовіковий досвід у державотворенні, власну культуру, духовність, самобутність та український характер. Воно запроваджено на утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення, що засвідчується першими згадками про заснування міста Києва, про історичні події, пов’язані з діяльністю видатного державотворця київського князя Володимира Великого, понад усе хрещення Руси-України. Щиро вітаю вас із цими святами, і бажаю всім, щоб ми цього дня насамперед відкрили в собі, у своєму серці, істину про те, що ми є християни, спадкоємцями віри рівноапостольного князя Володимира, лише тоді ми зможемо гідно вшанувати його пам’ять.

А сьогодні коли московія як агресор, хоче знищити нашу державність, хоче вкотре позбавити нас права бути вільними на своїй свобідній, незалежній землі,ми можемо перемогти ворога силою Божою, яка діє в нас. Тож молімося, аби ласкавий Господь захоронив наш народ від усякого лиха. Небесна поміч була необхідна для відновлення і проголошення незалежності нашої держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, особливо коли всі ми стоїмо перед випробуванням війни агресора. Молімося за перемогу воїнів правди над ордою темряви, молімось за захист та свободу нашої землі, нашого народу, об’єднаймося в обороні нашої соборної Держави. Бог на стороні тих, хто бореться за правду, істину і  справедливість. І саме такою є теперішня боротьба нашого народу. Це боротьба світла проти темряви, любові проти ненависті, правди проти брехні. У цей святковий День української державності закликаю всіх нас взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!

+ Ярослав

15 липня 2024 року Божого,
м. Самбір

13 липня, у свято Співстраждання Пресвятої Богородиці, владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, здійснив душпастирський візит до парафії Воскресіння Христового м. Дрогобич, присвячений 20-тій річниці заснування спільноти «Матері в молитві». У єпархіальному з'їзді взяли участь близько тисячі учасників парафіяльних спільнот із своїми духівниками. З цієї нагоди єпископ у співслужінні о. Дмитра Заміщака (адміністратор храму), о. Романа Федька (єпархіальний духівник спільноти), та священників єпархії відслужив Божественну Літургію.

7 липня, у неділю всіх святих українського народу, у м. Рудки на Самбірщині завершилася проща до Рудківської ікони Пресвятої Богородиці. Святу Літургію очолив о. Пантелеймон Саламаха, ЧСВВ, якому співслужили о. Іван Заяць (декан Рудківський), о. Богдан Ванівський (адміністратора храму) і священники Рудківського деканату.

2 липня 2024 р. Б., у Свято Положення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні, завершилася проща до Тишковицької чудотворної ікони Богородиці.

1 липня вдосвіта розпочалась духовна мандрівка від храму св. Михаїла села Зубриця до храму Стрітення Господнього села Довжки. На перший погляд ці населені пункти є поряд, проте дорожнє сполучення відсутнє, адже розділяють їх високі гори, праліси, полонини. Для збереження флори і фауни цього регіону створені національні парки “Сколівські Бескиди” і “Бойківщина”, через які пролягала наша духовна мандрівка.

29 червня 2024 р. Б. із м. Самбора вирушала група паломників до відпустового місця в с. Биличі, де знаходиться чудотворна ікона Богородиці, яка там прославилася численними чудесами.

29 червня 2024 р. Б. відбулася піша проща Старий Самбір — Биличі, на яку прийшли прочани Старосамбірщини, щоб, за словами одного із них, «нести болі і тривого до Мами».

29 червня, у Неділю Всіх Святих, відбулась загальноєпархіальна проща до с. Биличі на Старосамбірщині. Божественну Літургію очолив владика Борис Ґудзяк, митрополит Філадельфійський, у співслуужінні владики Ярослави, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, владики Григорія, єпископа-помічника, о. Павла Коляси (декана Добромильського), о. Володимира Нестера (адміністратор відпустового місця) та священиків єпархії. Щорічно участь у прощі беруть тисячі вірних, з яких чимало прибувають до Билич пішки.