У продовж 1-2 квітня вірні сіл Головське, Кринтята, Зубриця парафії св. Миколая Підбузького деканату взяли участь в великопосні реколекції, які провів о. Тарас Стецко, священик парафії сіл Ластівка, Коритище і Свидник.

7 квітня, в день літургійного свята Благовіщення, представники академічного середовища, працівники та студенти Дрогобицького коледжу нафти і газу (ДКНГ) відзначили свято річниці посвячення скульптури Богородиці, яка знаходиться на території навчального закладу. Святкування розпочались напередодні, 6 квітня, із дня духовної віднови для дирекції та викладачів вишу. Катехизу на тему Страсного тижня провів капелан коледжу, священик Петро Сюсько.

9 квітня, у Великий Четвер, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича і Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Самбора відбулись богослужіння великої вечірні з Літургією св. Василія Великого і чин вмивання ніг священнослужителям, які відповідно очолили владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, (у Дрогобичі) і владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, (у Самборі).

Високопреосвященним і Преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

 На божественній сторожі

Богонатхненний Авакум хай стане з нами

І покаже світлоносця-ангела, що ясно звіщає:

Нині спасіння світові, бо воскрес Христос як всемогутній.

Пісня 4 Канону Пасхи

Дорогі в Христі!

Знову збираємося по всій Україні й на поселеннях, щоб привітати одне одного зі світлим празником Воскресіння Христового. Уже більше ніж рік ми проходимо особливу хресну дорогу  і, можливо, по-людськи нам зараз непросто говорити про радість. Однак радість пасхальна походить не від людей, а від Бога! Сьогодні весь всесвіт оспівує Христову перемогу, Його подолання зла і смерті. «Це день, що його сотворив Господь, тож радіймо і веселімся в нім»!

На божественній сторожі богонатхненний Авакум хай стане з нами!

Упродовж історії спасіння були різні моменти, коли Божий люд переходив важкі випробування. Один такий період був у час пророка Авакума, про якого згадуємо в Пасхальній Утрені. Він жив у перехідну пору, коли вавилонська імперія розросталася на руїнах ассирійської. Нова світова потуга виявилася такою самою жорстокою, як і попередня. Хоч змінилася влада, однак характерні імперські елементи залишилися незмінними: ідеологія власної «величі», жадоба слави, багатства й чужої території – і все це підсилене звичною брехнею і насильством.

Стояти на сторожі з пророком у цю пасхальну ніч серед людського розчарування та безсилля – означає витривало очікувати спасенної Божої дії, вияву Його перемоги над ворогом і насильником. Каже Авакум: «Я стану на моїй сторожі, стоятиму на моїй башті і виглядатиму, щоб подивитись, що Він мені скаже й що відповість з приводу моєї скарги» (Ав. 2, 1). І ми нині разом із пророком взиваємо до Бога: «Докіль, о Господи, буду взивати – і Ти не вислухаєш? Кричатиму до Тебе про насильство – і не врятуєш?» (Ав. 1, 2). 

На цей клич страждання віруючого серця подається сьогодні всемогутня Божа відповідь: «Бог… приходить... Його велич небо окриває і земля повна Його слави. Сяйво Його немов світло денне, з рук у Нього блиск проміння; там – сховок Його сили!» (Ав. 3, 3–4). Провіщена Божа слава і велич, блиск і сяйво  – це світло Христового Воскресіння, яке випромінює тепер на нас так само, як і тоді, коли Христос розпорошив військову сторожу та переможно вийшов із запечатаного гробу. Пісня сторожі пророка Авакума здійснюється у благовісті «Христос воскрес!». Воскреслий Христос показує нам, що Бог вислуховує і наші благання, спішить із визволенням до тих, хто щоденно і витривало стоїть на сторожі молитви за Україну. У цю світлосяйну ніч свята Церква оспівує Божу перемогу і в молитовному чуванні пасхальних богослужінь разом із пророком Авакумом вказує на «світлоносця-ангела, що ясно звіщає: Нині спасіння світові…»!

Сьогодні на рідних землях наша Церква покликана видавати пророчий голос про неминучість перемоги над ідолопоклонством, брехнею і насильством. Воскреслий Господь розвіяв страх апостолів словами: «Мир вам, як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (Ів. 20, 21). Ці слова промовляють також до нас і дають нам сили не тільки встояти перед нападником, а й перемогти наше внутрішнє зло: зневіру, втому і страх. Революція гідності ще далеко не довершена, поки Христовий мир не запанував у наших серцях – тільки з Христом потрібно, за словами слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, подолати егоїстичну «отаманщину», корупцію та залишки безбожної системи в стосунках між державними інституціями і суспільством.

Мир Христовий сьогодні є під загрозою не тільки в Україні. Всюди, де справжні христяни ісповідують воскреслого Господа і живуть Його святим Євангелієм, відновлюються давні переслідування і постають нові виклики. Ми молимося за  навернення кожного, хто словами ісповідує Ісуса Христа, але ділами чинить зло і неправду, які ще так глибоко вкорінені в людських серцях. Особливо молимося за наших братів і сестер в українському Криму і Донбасі, а водночас за  переслідуваних до мучеництва братів-християн на Близькому Сході. Ми розуміємо, наскільки загрозливою для віри є самовпевнена споживацька культура Заходу, який призабув свої християнські корені й цінності. Нам може здаватися, що ми в нашій духовній боротьбі наче оточені звідусіль, і тому молитва до Господа пророка Авакума є також нашою молитвою: «Чи ж не почуєш? Чи ж не вислухаєш? Чи ж не врятуєш?» Сьогодні до нас, що взиваємо до Бога про насильство і неправду, до нас, що стоїмо на сторожі молитви, приходить світлоносний ангел і ясно звіщає про перемогу воскреслого Христа. Він несе втіху і мир тим, хто оплакує загиблих, дає впевненість Господньої перемоги над насиллям, агресією, злом і неправдою.

«Нині спасіння світові, бо воскрес Христос як всемогутній».

Святкувати Пасху серед війни – це вміти вже сьогодні бачити у воскреслому Христові нашу перемогу. Вона повинна передусім відбутися в наших душах і наповнити собою серце кожного, хто дійсно вірить, що Христос воістину воскрес! Ця віра в перемогу Воскреслого дозволяє тим, хто на передовій, стати перед обличчям смерті і мужньо та впевнено захищати свою землю. Ця сила Воскреслого дає нам можливість протиставитися ненависті до тих, які дали себе обманути ненаситною імперською ідеологією брехні та насильства. Ця перемога Христа як воскреслої Істини є певним успіхом кожного, хто говорить і свідчить правду про те, що відбувається в Україні. Ця Христова правда дозволяє кожному, хто вважає себе Його учнем, бути справжнім апостолом Благовісті миру й любові.

Наша перемога у воскреслому Спасителеві над видимим і невидимим супостатом,  можливо, настане не в одну мить, а наближатиметься поступово, з дня на день, щоб  об’явитися в усій своїй повноті. Отже, те, що пророк Авакум уже бачив, уже святкував, уже отримував як завдаток майбутнього, те і ми сьогодні святкуємо в усій повноті: Воскресіння Христа!

Дорогі в Христі! У цей світлий день Христового Воскресіння прагну поділитися з вами цією пасхальною радістю. З усього серця бажаю, щоб наше святкове вітання «Христос воскрес» покріпило нас у вірі, усунуло втому боротьби, дало радість надії в повноту перемоги і світле майбутнє України. Це побажання скеровую і до тих, що на поселеннях вболівають за своїх рідних і друзів на рідних землях, та допомагають, хто як може, молитовно і матеріально. Хоч би де ми жили, будьмо благовісниками справжньої Революції гідності, яка може основуватися тільки на постійному наверненні до воскреслого Господа та на втіленні Христової Благовісті в нашому житті.

Усім вам, в Україні та на поселеннях сущим, засилаю сердечні святкові вітання. Щиро зичу вам благословенних свят Воскресіння Господнього, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога-Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами.

Христос воскрес! – Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у Квітну неділю,

5 квітня (29 березня) 2015 року Божого

Мир у Господі та моє архиєрейське благословення!

Прийдіть, усі вірні,

поклонімся святому Христовому воскресенню,

 ось бо прийшла через хрест радість усьому світові.

(Пасхальна Утреня)

Всесвітліші та всечесніші отці!

Преподобні ченці та черниці!

Дорогі В Христі брати і сестри!

  Христос Воскрес!

Ось вже майже дві тисячі років святкує Церква своє найбільше свято – Христову Пасху. Цього року ми знову співпереживаємо перехід нашого Спасителя через страждання і смерть до воскресіння і життя, – перехід, що дарував світові відкуплення. Від апостольських часів і донині звучить проповідь про це найбільше чудо в історії людства. Церква несе цю благовість не просто як повідомлення про історичний факт, а прагне, щоб кожен пережив Христове Воскресіння як доленосну для себе подію.Це свято стосується кожної людини, бо відкриває перед нею перспективи нового життя в Господі. Тому апостол Павло пише: «Той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм» (Рим. 8, 11).

На іконі Воскресіння Христового споглядаємо, як Спаситель за руку виводить Адама і Єву з глибин аду. Через наших прародичів Господь повертає до життя все людство, кожного з нас. Тепер від кожної людини залежить, як вона скористається подарованим їй спасінням; чи відгукнеться на таку безмежну любов Господа, який страждав і помер задля нас. Ми покликані цю любов прийняти, сповнивши все своє життя живою вдячністю Господу та служінням ближньому. Любити Бога – значить присвятитися сповненню Його заповідей, бути готовим пожертвувати всім заради Нього.

Любов до Бога, яка проявляється в любові до ближніх, вимагає готовності пожертвувати навіть найдорожчим і найнеобхіднішим. Справжня християнська любов спонукає людину до великого самозречення. «Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає», – каже євангелист Іван (Ів. 15, 13). Упродовж останніх місяців увесь світ став свідком численних прикладів дивовижної самопожертви на українській землі її синів і дочок. Ці наші брати і сестри, які віддали найдорожче, що мали, – власне життя, – за рідний край, за незалежність і соборність Батьківщини, за гідність і свободу кожного її мешканця, на ділі виявили Божу любов, що наповнила їхнє серце, а своєю жертвою з’єдналися з жертвою Пасхального Агнця Христа, який віддав своє життя за порятунок світу. Віримо, що Всевишній прийняв їхню жертву та відкрив перед ними двері вічного життя і пасхальної радості, яка не проминає.

Не меншу самопожертву та любов виявляють і ті тисячі наших співвітчизників, котрі ділами милосердя, благодійністю, волонтерською діяльністю підтримують наших воїнів, опікуються вимушено переселеними особами, допомагають тим, котрі перебувають на тимчасово окупованих територіях. Роблячи ці діла милосердя, вони виявляють любов до самого Господа, котрий колись скаже до праведників по своїй правиці: «Я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25, 35). Нехай воскреслий Спаситель дасть нам сили і надалі виконувати Його заповіді любові до Бога і ближнього!

Свято Христової Пасхи вносить світло надії в темінь проблем, труднощів і несправедливостей, які нас оточують, бо демонструє, що хоч би яким складним був наш життєвий шлях, зло і неправда ніколи не можуть остаточно запанувати, а перемагає завжди Божа Істина і Божа Любов. «Воскрес Христос – і впали демони. Воскрес Христос – і радіють ангели», – повчає нас св. Іван Золотоустий. За Страсною п’ятницею, в якій була зрада, підступ, злоба, страждань і смерті, неодмінно наступає світла Неділя Воскресіння. Тому в наших літургійних піснеспівах Церква радісно закликає: «Небеса ото достойно нехай веселяться, земля ж нехай радується, нехай празнує і світ, видимий увесь і невидимий, бо Христос востав – радість вічна». Остаточним актом людської історії є не терпіння і страждання, а радість воскресіння. Тому радіймо нині духовною радістю, святкуючи Христову перемогу над адом і смертю.

Обставини та події, що оточують нас, на перший погляд не виправдовують нашої радості. Ми святкуємо свято Христового Воскресіння, проте небо над українською землею все ще вкрите хмарами воєнних лихоліть, що не дозволяють нам вповні пережити радість Пасхальної події. Наша країна все ще потерпає від нашестя окупантів, кровоточить рана на тілі українського народу, завдана підступним північним агресором. Людські жертви від військових конфліктів і терористичних актів показують, що наш світ скалічений і страждає від гніту сил зла. Ми стали свідками жахливих злочинів проти українського народу не тільки на полях битви, а і в мирних містах і селах. Проте в ці найважчі моменти нашого життя згадаймо слова, які Христос не один раз промовляє для підбадьорення своїх послідовників: «Не бійтеся!» (пор. Мк. 5, 36; Лк. 5, 10; 8, 50; 12, 32). Ці слова скеровані і сьогодні до нас. Часом нам може здаватися, що ситуація безнадійна і наше становище безвихідне, проте євангельське читання у Свято Пасхи додає нам впевненості: «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів. 1,5). Ми черпаємо особливе натхнення з пасхальної події: темрява не може перемогти світла, хоч би й силкувалася затьмарити його; світло Христове здатне засяяти там, де гріховна пітьма хоче позбавити нас усілякої надії!

Дорогі в Христі! Щиро вітаю всіх зі світлим празником Воскресіння Христового! Нехай воскресна радість увійде в кожен дім і в кожну родину. Донесімо її скорботним і знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги і підтримки. Передаваймо її і тим, хто перебуває далеко від рідного дому. Нехай невечірнє світло Христової Пасхи освячує наш життєвий шлях та скріплює нашу віру в неминучість перемоги добра й істини. Нехай світла звістка про воскреслого Спасителя з'єднується нині з нашою твердою надією на перемогу правди і світла в нашому особистому житті та в житті нашої Батьківщини. «Воскресіння день просвітімося торжеством, одні одних обіймім і так усі заспіваймо: Христос воскрес із мертвих. Смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

+ Ярослав,

Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,

у Квітну неділю 2015 року Божого

В 2004 році територія колишньої військової частини представляла собою зруйновані будівлі зарослі лісом. Тут не було жодних умов для життя: ні опалення, ні води, ні електроенергії, навіть не було даху.

Упродовж 26-27 березня на вірні парафії, яка охоплює села Ластівка, Коритище і Свидник взяли участь в великопісних реколекціях.

«Реколекції – дороговказ у житті християн» - цю думку в подячному звертанні під нас недільної літургії висловив отець Павло Коляса, парох Добромильської церкви Андрея Первозванного. 

«Зберігайте спокій. В Божих руках наша доля. В Бозі наша надія і наша сила. В огні сеї страшної війни виковується краща для нас доля» (Митрополит А. Шептицький «Нехай утихне буря війни»)

Христос посеред нас – і є, і буде! Всесвітліші, всечесні та преподобні отці - дорогі співбрати в Христовому священстві! Любі брати-семінаристи!

Ось ми знову празнуємо Великий і Страсний четвер, коли наш Божественний Спаситель на Тайній вечері передав апостолам Безкровну жертву Нового Завіту, покликання чинити спомин Його спасительної смерті й воскресіння, і тим самим встановив святе таїнство Священства. Наша священича ідентичність обумовлена цієї подією. Наше служіння безпосередньо пов’язане з Його царським священством та Його жертвою. Бо, як ми пригадуємо собі щоразу, коли служимо Божественну Літургію, Христос-Бог є водночас Той, хто приносить жертву Отцеві, і Той, кого приносять; Той, хто приймає дари хліба й вина, і Той, кого роздають у Пресвятих Тайнах.

Цього року, оскільки наша Церква готується до Патріаршого Собору на тему «Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом», запрошую вас роздумати, що означає зустріти живого Христа, і звернути увагу на те, що це ми, священики, покликані бути тими, хто приносить живого Христа, чинить Його видимо присутнім у спільнотах, якими опікуємося та в яких служимо Святі Таїнства.

Христова Церква, як Тіло Христове, є продовженням у часі й просторі вчинків і навчання нашого Спасителя. Кожен християнин покликаний бути іконою Христа і всі християнські спільноти повинні бути місцем зустрічі з живим Христом. Однак покликання священика є особливим: воно полягає в тому, щоб через нас, через наше особисте життя та пастирське служіння живий Христос міг бути діяльно присутнім серед свого народу, щоб через нас кожний вірний зміг відчути люблячий дотик нашого Спасителя. Адже через Божественну благодать, яку ми отримали в рукоположенні, нам даровано водночас привілей і відповідальність бути знаряддям тієї зустрічі з Христом, незважаючи на нашу негідність. 

Нас не повинно дивувати, що шість складових «Живої парафії» є так само основними рисами нашого священичого служіння, бо посланництво Церкви, відображене в згаданих складових, базується на посланництві самого нашого Господа. У цей нелегкий як для України, так і для всього світу час ми усвідомлюємо собі, що Христова присутність і сповнення Його місії потрібні як ніколи! Обдумуючи той шлях, який наша Церква обрала в останні кілька років, ми бачимо, як Святий Дух нас провадить, готуючи і до викликів сьогодення, і до тих, що попереду. 

Покликаючи священика проповідувати Боже Слово і навчати вірних основних істин християнської віри, Христос-Учитель продовжує промовляти до спільноти вірних з такою самою живою силою, з якою Він промовляв упродовж свого учительського служіння тут, на землі. Чотири Євангелія, уривки з яких ми сьогодні ввечері читатимемо у Страсних Євангеліях, передають різні аспекти Христового вчення. Разом вони утворюють мозаїку Божественного вчення, найважливішим аспектом якого є те, що Бог - це наш Небесний Отець, котрий нас любить і прагне розділити з нами своє життя. У цьому сама суть Доброї Новини! Ми повинні передавати її не лише словами, а і своїм способом життя: лагідно, з любов’ю і повагою до кожної особи, яку зустрічаємо. Справжній священик вміє розпізнавати в кожній людині улюблену Божу дитину, котра прагне до божественної правди і покликана зростати у вірі щодня. Нашим завданням є надавати духовний провід та поживу на цій дорозі зростання.

Покликаючи священика до звершення Літургії та завдання творити і навчати людей молитви, присутній у своїй Церкві Христос-Первосвященик продовжує діяти як посередник між Богом-Отцем і людським родом. Силою Святого Духа ми покликані діяти від імені Господа як посередники, молитися за себе і за Божий люд та уділяти Боже благословення кожному. Зокрема, звершуючи Святі Таїнства, ми є тими, через кого Господня жертва, принесена раз і назавжди на хресті, стає сьогодні присутньою там, де ми живемо, і для тої спільноти, якій служимо. Окремо хочу наголосити і закликати вас, дорогі співбрати, до вірності у служінні Божественної Літургії та інших богослужінь Церкви, як рівно ж до молитви Часослова. Через ці богослужіння ми не лише освячуємося самі, а й даємо неповторну нагоду нашим вірним щоденно черпати з божественних джерел життєдайну воду благодаті на спасіння. Навпаки, занедбуючи цей обов’язок, ми провиняємося перед Богом і перед людом Божим і колись складатимемо важкий іспит перед Господом за нашу недбалість, яка може завдати непоправної духовної шкоди як нам самим, так і довіреним нашій душпастирській опіці вірним. 

Покликаючи нас до милосердного служіння вбогим і потребуючим,  Христос прагне через нас прийти до наших ближніх як Лікар і Цілитель, який служить стражденним, відвідує хворих, утішає засмучених, годує голодних та одягає нагих. Ми не повинні вбачати в собі лише керівників, які організовують благодійну працю християнської спільноти; мусимо особисто брати участь у різних формах дияконії, бути готовими, як сказав Святіший Отець, просякнути «запахом своїх овець». Не слід чекати, поки Божий люд прийде до нас. Ми повинні йти до людей, особливо в тяжкий час і коли є потреба. У нас Христос має бути присутній для своїх людей, хоч би де вони були, в радості й смутку. Через нас Христос-Пастир піклується стадом свого Отця, даючи йому все необхідне для здоров’я і спасіння.

Це завдання стає особливо важливим сьогодні, коли нашу землю шматує підступний агресор, а до численних родин і парафіяльних спільнот вдирається смуток, страх, тривога і нужда. Сотні тисяч українців, позбавлених даху над головою, тисячі, що втратили своїх рідних внаслідок війни, а особливо діти, жінки та особи похилого віку, мільйони, які вимушено залишилися на тимчасово окупованих територіях, - усі вони сьогодні кричать до нашого сумління, благаючи допомоги, співчуття, підтримки і розради. Християнське серце не може залишатися байдужим до цього горя. Я з вдячністю стверджую, що наші парафіяльні спільноти активно чинять діла милосердя супроти потребуючих. Водночас усі ми розуміємо, що потреби перевищують те, що ми дотепер із Божою допомогою могли зробити. Тож закликаю вас, дорогі отці, підтримувати в собі та всіх наших вірних вогонь милосердної і діяльної любові до ближнього, щоб її силою ми могли гідно пережити цей час національного випробування.

Поручаючи нам відповідальність та управління дарами, сам Христос-Цар піклується та обдаровує своїх дітей, дбає про те,  щоб світ, в якому ми живемо, керувався Божими Заповідями, найважливіша з яких - Заповідь любові. Саме тому ми починаємо кожну Божественну Літургію словами «Благословенне Царство». Хоча, будучи священиками, ми покликані до лідерства в тих спільнотах, яким служимо, однак ми повинні виконувати цю роль як пастирі та добрі управителі, жертвуючи свій час, таланти та матеріальні блага на розбудову Божого Царства. Слід нам також розпізнати Богом дані духовні й матеріальні дари, які Він роздає кожному членові своєї Церкви. Як Христос був образом нашого Небесного Отця, так само й ми покликані керувати своїми спільнотами як батьки, котрі піклуються своїми дітьми в любові. Лише в такому значенні можемо прийняти звання «отців» від наших вірних.

Христос - Син Божий, котрий перебуває в досконалій єдності зі своїм Отцем, і котрий зісилає на нас свого Пресвятого Духа, покликає священика бути служителем цієї єдності-сопричастя, щоб і ми могли жити в досконалій єдності та злагоді з Богом і між собою. У світі, повному протистояння та поділів, ми, душпастирі, маємо бути особливими знаками єдності – у тому, як поводимося між собою, як живемо в наших родинах і громадах, як з любов’ю ставимося і до тих, що нас ненавидять. Коли же ми терпимо зневагу чи образу, Господні слова на хресті мають бути так само нашими словами: «Господи, прости їм, бо не знають, що роблять!»

Посилаючи апостолів у світ робити своїми учнями всіх людей, наш Спаситель вчинив нас відповідальними за плекання місійного духу в Церкві. Кожен священик за своїм покликанням є місіонером, який повинен познайомити із живим Христом тих людей, що Його ще не пізнали, – познайомити із Христом – Мандрівним Проповідником, котрий більшу частину свого служіння на землі провів, подорожуючи з одного місця на інше, з Галилеї через Самарію до Юдеї і далі, щоразу зустрічаючи нових людей, щоб звістити всім Добру Новину. Саме цей образ проповідника, мандрівника спонукає нас покидати рідний дім, своє село чи місто, де ми виросли, щоб принести Христа в кожен закуток нашого світу. Скільки людей сьогодні шукають Бога і є спраглими Христового Євангелія! Це наше завдання привести їх до Христа і відкрити їм двері життя вічного. При цьому пам’ятаймо, що найбільш дієвий спосіб проповідувати Євангеліє – це приклад власного життя, переміненого, преображеного силою Христового Євангелія. Про це нагадує нам сам Христос-Спаситель, закликаючи: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16).

Прагну особливими словами вдячності звернутися то тих співбратів у Христовому священстві, які, жертвуючи власним життям і здоров’ям, звершують капеланське служіння серед українських воїнів, що мужньо боронять нашу Батьківщину. Із вдячність схиляю голову перед тими, хто бере участь у координації волонтерського руху, допомагає пораненим, мобілізованим та їхнім родинам, дбає про переселенців та всіх постраждалих від війни. Сьогодні живий Христос присутній не лише в наших парафіях та монастирях, а й скрізь, де проливається кров і людські сльози, де терплять рани і злидні. Там сьогодні теж має бути і Христовий священик – жива ікона Доброго Пастиря, який життя своє кладе за своїх овець. 

У цей святочний день, коли будемо тримати в наших руках Пречисте Тіло нашого Господа і причащатимемось Його Пресвятої Крові, пролитої в жертві за нас, молімося глибоко й щиро за наше священиче служіння, щоб ми його виконували у святості та з відновленим відчуттям духу служіння. Ми є священики нашого Господа Бога і Спасителя Ісуса Христа. Немає жодного покликання, благороднішого за наше, і немає відповідальності, страшнішої ніж та, яка покладена на нас.

Благословення Господнє на нас і через нас на Його люд.

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у п’яту неділю Великого посту (Святої Марії Єгипетської),
29 березня (16 березня) 2015 року Божого