З 19 по 23 серпня 2013 р. Б. Катехитична комісія Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ організувала християнський табір для дітей Катехитичних недільних шкіл у єпархіальному будинку в смт. Стрілки, Старосамбірського району. В цьому таборі прийняли участь 45 дітей. Аніматорами були питомці Дрогобицької духовної семінарії: Витівський Микола, Барна Василь, Ільницький Роман, Плетеня Тарас, Витівський Андрій. Кожного дня діти приймали участь у Божественній Літургії, яку служив голова Катехитичної комісії о. Микола Витівський. Більшість дітей приступали до Святих Таїнств Покаяння та Євхаристії.

Слава Ісусу Христу!

Всесвітліші та Всечесніші отці!
Дорогі у Христі брати та сестри!
Дорогі прочани!

Сьогодні ми молитовно споминаємо одну з подій в житті Богородиці – її Успення. Це одне з найбільших свят у нашому літургійному циклі, по-суті – це останнє велике свято, яким завершується церковний рік. Хоча празник Успення нагадує нам про сумну подію смерті, все-таки він належить до радісних празників. Богослуження празника Успення повне радісних і веселих гимнів. Цього дня свята Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успенням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку.

В цей величний празник з благодаті Божої зібралися ми сьогодні тут, у Самборі, біля чудотворної ікони Богоматері, у цей Рік віри, яку наші предки прийняли 1025 років тому у Володимировому Хрещенні, та маємо добру нагоду, щоб споглядати приклад віри Пресвятої Діви Марії та осмислити її особу.

Успення Богоматері – таїнственна подія, як і таїнственним було й усе Її життя, про яке не так багато знаємо з Євангелія й апостольських писань. Про останні дні її земного життя дізнаємось зі Святого Переданння, яке знайшло своє відображення у богослужбових текстах. Однак із цих скромних відомостей із Біблії і церковного Передання, через які довідуємося про неї, можемо почерпнути багато чого натхненного й корисного кожен для своєї життєвої ситуації й свого рівня духовного життя. Отож церковна традиція розповідає нам, що після Вознесіння Ісуса Христа Богородиця проживала у Єрусалимі під опікою святого апостола Івана Богослова. Свідками її мирного переходу з земного життя стали апостоли, які, крім апостола Томи, були зібрані в Єрусалимі. Тіло Богоматері вони при співі побожних гімнів на своїх плечах занесли до гробу в Гетсиманії, де спочили її батьки і праведний Йосип. Коли на третій день після поховання прийшов апостол Тома і захотів бачити її гріб, то тіла Богородиці в гробниці вже не було. Всі зрозуміли, що Вона воскресла та з тілом і душею була взята на небо. Так чудесним способом завершилися дні земного життя Пречистої Діви Марії, через яку реалізувалися і завершилися усі довгі приготування до приходу Месії.

Основою свого життя Богородиця поклала віру в Бога, прийнявши Його як Того, Хто є дорогою, правдою та життям. Впродовж усього свого життя вона залишається вповні вірна задумам свого Небесного Отця, виразивши свою довіру до Нього словами: «Ось, я Господня слугиня» (Лк. 1, 38). Добре знаємо про «бурі» та випробування, які загартовували та поглиблювали віру Богоматері впродовж усього її життя, аж до Успіння, що його сьогодні згадуємо. Віра, яку Марія покладала в своєму Сині, від самого початку не ґрунтувалась на чудесах, але на цілковитому довір'ї Богу, Його Волі, і Його Слову, яке цю Волю об'являє. Згадаймо, що в Кані Галилейській Богомати вірить та закликає інших повірити своєму Сину, ще перед тим, як Він вчинив щось незвичайне і чудесне. Тому ця віра, яка не шукала видимих підтверджень, а завжди була задоволена лише тим, «щоб робити лише те, що Він скаже», – вистояла навіть на Голготі. Тому Марія є для нас та усієї Церкви учителькою віри, світильником, який веде нас до Її сина Ісуса Христа.

Марію можна назвати Матір'ю Довіри, бо Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде так, як Ти хочеш». У неї ця згода з Божою волею тривала все життя, і так має бути в кожного з нас. Суттю християнства є постійне промовляння до Бог: «Нехай буде воля твоя». І над зростанням і поглибленням віри в нашому житті Пресвята Богородиця невидимо трудиться, ніби випереджує нас, бо йде перед нами «на прощу віри», скріплює наші добрі наміри, допомагає щоб вони увінчалися ділами та довірою до Бога. Випереджаючи нас у вірі, Марія вказує нам шлях віри, що усе, з чим ми маємо зіткнутися, вона вже колись пройшла та пережила. Наслідуймо й ми віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне».

Пронісши свою довіру до Бога через скрутні обставини життя, Богородиця навіть на Голготі залишилась Йому вірною. Тому під хрестом Матір Божа стає Матір'ю Церкви. У Євангелії знаходимо наступні слова: «Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до Матері: "Жінко, ось син твій". А тоді й до учня мовить: "Ось Матір твоя"». (Йо 19, 26-27). Звертаючись до Марії не «Мати», а «жінко», Ісус звертає увагу не на кровні узи, що єднають Його з Марією, але вказує на факт, що від цієї пори Вона буде Матір'ю учня, а він її сином. Марія є Матір'ю учнів, а вони є її дітьми. Вона знайде своїх дітей не серед найближчих родичів, але серед тих, які будуть розділяти Її безмежну віру і довір'я Богу, серед тих, які будуть тривати з Ісусом аж до кінця. Учень присутній під хрестом є уособленням всіх улюблених учнів Ісуса. Всі вони покликані побачити в Марії свою Матір, бо взірцем для них має бути її віра – віра незалежна від знаків і чудес. До такої віри виховує Вона своїх дітей. Слова: «Ось Матір Твоя!» – означають, що Ісус прагнув пробудити в своїх учнях любов і довір'я до Марії, закликаючи визнати Її своєю Матір'ю – Матір'ю кожного, хто вірить.

Хоч Пренепорочна Діва не уникла смерті, ми віримо, що Вона не залишила світу, але й навіть після свого Успіння залишається живою, бо до життя її повернув Той, «хто в утробу вселився приснодівственну». У документах ІІ Ватиканського Собору щодо цього знаходимо невимовну потіху: «Материнство Марії триває безперервно, починаючи від тієї згоди, що її вона дала в Благовіщенні й яку потвердила без вагання під хрестом, та триватиме аж до вічного удосконалення всіх вибраних. Бо, взята на небо, вона не занехаяла цього спасительного завдання, але його продовжує різнорідним своїм заступництвом у виєднуванні нам дарів вічного спасіння. Своєю материнською Любов'ю дбає про братів Сина свого, що знаходяться ще на шляху та в різних небезпеках і журбах, доки не дійдуть до щасливої батьківщини» (Догматична Конституція про Церкву, 62).

Як Матір Бога, Пречиста Діва Марія є Матір'ю кожного з нас, яка ніколи не покидає своїх дитей у скруті, ніколи не відвернеться від них у скорботі. Наш час сповнений нещасть, негараздів, страждань і скорботи. Ми так потребуємо допомоги... Знаємо, що найкраща, найцінніша допомога приходить до нас від Господа. Тому ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо Заступницю – Пресвяту Марію, нашу Матір, котра невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього.

Тому сьогодні перед чудотворною іконою тут у Самборі молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, благе, спасаюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

+ Ярослав

28 серпня 2013 року Божого
м. Самбір 

27-28 серпня у храмі Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора відбулося урочисте паломництво до Чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Празник Успення Пресвятої Богородиці з давніх-давен по-особливому вшановується жителями міста. Згідно з історичними свідченнями, на місці теперішньої церкви Різдва Пресвятої Богородиці колись стояв дерев'яний Свято-Успенський храм.

У руслі пропозиції Постійного Синоду УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом (Шевчуком), проводяться активні заходи щодо створення Катехизму УГКЦ для молоді.

24 серпня у День Незалежності в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича відбулась подячна Божественна Літургія за дар свободи українському народові. Богослужіння очолив владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні священиків катедральної парафії.

25 серпня у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію, під час якої уділив дияконські свячення бр. Івану Гнатіву, випускнику Дрогобицької духовної семінарії.

19 серпня на празник Преображення Господнього владика Ярослав відвідав греко-католицьку громаду с. Задністряни, яке знаходиться поблизу м. Самбора. Уже близько 10 років невелика громада, яка налічує 24 родини, трудиться над будівництвом храму на честь Пресвятої Трійці.

Дорогі в Христі!

Мені сьогодні надзвичайно приємно вітати у нашому Центрі душпастирства молоді учасників науково-практичної конференції про християнське виховання молоді. Це справді важливий захід, адже питання молодіжного виховання є постійно актуальним. Змінюються часи, змінюються обставини, змінюються виклики..., тому маємо бути завжди готовими до того, щоб в цих мінливих умовах якнайкраще підготувати наших молодих людей до самостійного життя. Ось чому я радо поблагословив задум п. Любові Войтко, Голови нашої Єпархіальної Комісії у справах освіти і виховання, організувати подібний захід. У своєму вступному слові хотів би поділитись з Вами буквально з двома думками, які, сподіваюсь, стануть Вам у пригоді під час Вашої роботи.

По-перше, знаю, що тут зібралися особи, які мають безпосереднє відношення до освіти і виховання - педагоги. Часто певні терміни стали для нас настільки звичними, що ми мало замислюємось над їх значенням. Думаю, що слово «педагог» надає прекрасний напрямок для розуміння того, чим же ж мали бути наші освіта і виховання. З грец. παιδαγογ дослівно означає «провідник дитини». Це відкриває для нас дуже широке поле для роздумів. Проте за браком часу скажу тільки наступне. Думаю, що завданням наших педагогів є не так збагатити наших дітей і молодь теоретичною інформацію, як привести їх до того, щоб вони стали відповідальними членами людської спільноти, були готовими взяти на себе відповідальність за себе, сім'ю, громаду, державу, світ, Церкву. Одним словом – до того, щоб вони стали «цілісними» людьми. У християнському богослов'ї ми говоримо про те, що Христос є «досконалою людиною» і «досконалим Богом». Тому людина у своєму розвитку має взоруватися на Нього, як на ікону, і намагатися якнайбільше уподібнитися до Нього. Без Христа людська особа не може пізнати цілої правди про саму себе – того, що вона передусім покликана осягнути подобу Первообразу через життя у Христі та з'єднання з Ним. Завданням педагога і є довести молоду людину до Христа.

Я розумію, що ці слова можуть здатися надто абстрактними. Дехто може звернути увагу на те, що у ситуації відділеності Церкви і школи, яка зафіксована законодавством, ці слова є навіть нездійсненними на практиці. Тому хочу поділитись з Вами досвідом спілкування з одним єпископом, уродженцем Словаччини, постсоціалістичної країни, до-речі, як і ми. Він, здається мені, слушно зауважив, що оскільки батьки є громадянами держави і сплачують податки, на які, зокрема, утримуються і школи, то вони мають повне право вимагати, щоб їхні діти виховувались у школі так, як вони цього бажають. Це стосується і релігійного виховання. Чому такий підхід вдалося реалізувати в інших постсоціалістичних країнах, а в християнській Україні, яка у цьому році на державному рівні відсвяткувала 1025-ту річницю Володимирового Хрещення, позитивні, хоч і надто несміливі і повільні, зрушення в цьому напрямку згортаються? Маю на увазі вилучення з інваріантної складової предметів загальноосвітніх навчальних закладів предмету "Християнська етика".

Друга думка, на яку мені хочеться звернути увагу є наступною. Вище було сказано, що завданням педагога було б виховати «цілісну людину». Що таке «цілісна людина»? Що означає для християнина сформуватися на «взір Христа». Звичайно, що відповідь на ці запитання вимагає багато часу, а тому я зупинюся тільки на одному аспекті. Християнська традиція вчить нас, що людина є істотою, що має тіло, душу і дух. Недавно, за часів панування атеїстичного режиму, були намагання обмежити людину виключно до матеріального елемента, пояснюючи все фізіологічними процесами її тіла. Проте мені здається, що зараз на 22 річниці незалежності ми все-ще не визволилися від цієї матеріалістичної ідеології у наших школах. Ми виховуємо тіло людини на предметі фізичної культури; ми формуємо «психе» людини різними інтелектуальними предметами; але ми все-таки мало уваги у наших школах звертаємо на дух людини, тобто на її відкритість на Бога. Без релігійної складової освіта і виховання наших дітей і молоді не може вважатися повноцінною. Що стається з організмом, один з органів якого не розвивається? – Ми називаємо такий феномен інвалідністю, каліцтвом... Напевне, кожен погодиться з тим, що штучно перешкоджати розвитку якогось життєво важливого органу (руки, ноги) є просто злочином. Але ж впродовж багатьох років ми штучно перешкоджаємо розвитку людського духа! Думаю, що давно вже наступив той час, щоб змінити ситуацію. Нам слід зробити все, щоб наша молодь не залишалася «духовними карликами». Сподіваюсь, що ця конференція сприятиме позитивним зрушенням у цьому напрямку.

Св.Атаназій Великий називає людину «словесною істотою». Її «словесність» полягає в тому, що вона наділена Творцем логосом – здатністю пізнавати Бога. Важко вести мову про інтегральний розвиток людини, яка має інтелектуальний, розумний характер, - без розвитку цієї «словесності». Якщо не пізнавати Бога, не роздумувати щодня над Його Словом і не поучатись в Його законі, що є природнім для людини і до чого кличе нас наша істота, то ми нагадуватимемо безсловесних нерозумних істот. Створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Якщо не закорінити наш ум в світі божественному, то він покинутий сам-на-сам впаде у світ дочасний, заведе нас на манівці принад. Погляньмо на історичні приклади: коли людина віддаляється від Бога, то у суспільстві панує моральний безлад.

Дорогі учасники конференції! Більшовицька влада багато зусиль вклала у те, щоб знищити в нашому народі віру, історію, культуру, національну пам'ять, ідентичність особи. Настав час, щоб змінити ситуацію. Думаю, що це можна зробити, зробивши основою національного відродження - християнське виховання. В час моральної кризи суспільства з безліччю проблем (насильство, жорстокість, споживацтво, матеріалізм) - лише духовність допоможе людині стати Людиною (з великої літери). У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Немає доброї людини як особи, сім'янина, громадянина без стійких моральних основ. Віруюча людина є скарбом для розвитку держави, адже така особа дещо інакше працює, інакше думає, по-іншому навчає і вчиться.

Сподіваюся, що сьогоднішня конференція допоможе сформувати теоретичну базу і подасть пропозиції для практичного втілення основ християнського виховання української молоді. Дякую всім ініціаторам, організаторам і доповідачам конференції! Нехай Господь благословить Вас на плідну працю!

21 серпня у м. Дрогобичі в приміщенні Центру душпастирства молоді відбулася регіональна конференція вчителів основ християнської етики "Християнське виховання - то справа любові". Захід, участь в якому взяли понад 200 вчителів, був організований Єпархіальною комісією у справах освіти та виховання Самбірсько-Дрогобицької єпархії, яку очолює педагог Любов Войтко. Організатори конференції бажали привернути увагу держави та громадськості до стану викладання предмету "Основи християнської етики" в загальноосвітніх школах усіх рівнів акредитації.

19 серпня у с. Кульчиці на Самбірщині відбулося освячення новозбудованого дерев'яного храму Преображення Господнього. Молитовне приготування до урочистої події розпочалося напередодні увечері. У храмі відслужено святкову вечірню з литією. Відтак вірні, очолювані о. Іваном Дубравський (настоятелем парафії) та священиками Самбірського деканату, пройшли із запаленими свічками хресною ходою вулицями села. Під час зупинок священики виголошували повчальні проповіді. Близько опівночі перед дверима храму відбулось водосвяття.