Слава Ісусу Христу!

Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри!

У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу. Це свято постало рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який таким чином закликає нас вшанувати праведних синів і дочок українського народу, які просіяли святістю на наших землях. Невипадково ми святкуємо його невдовзі після дня П'ятидесятниці, адже саме завдяки Зісланню Святого Духа ми маємо плоди діяльності Його благодаті серед українських християн.

По-особливому маємо пережити оце свято всіх святих українського народу у цей рік, коли відзначаємо 1025 літ відтоді, коли проміння Христової віри через Володимирове Хрещення осяяло наші землю і наш народ прийняв християнську віру, нову свідомість, новий сенс та мету життя, новий внутрішній душевний стан. Бо ми знаємо, що саме завдяки цій події засіяне зерно Христового Євангелія проросло могутнім деревом, гілки якого прикрашені численними плодами святості.

Коли ми у цей день говоримо про «всіх святих», то маємо на увазі не лише офіційно проголошених Церквою святих через особливий процес канонізації, не тільки тих преподобних, мучеників, святителів, ісповідників, безсрібенників, чудотворців, яких бачимо на іконах і до яких молимося під час богослужінь. До всіх святих українського народу належать і незліченна кількість невідомих святих наших братів і сестер у Христі, які добре сповнили шлях свого християнського вдосконалення: гідно несли свій монаший подвиг, були зразковими священиками, взірцево виконували своє мирянське покликання. Це ті тисячі людей, які жили поруч з нами та у важких економічних і політичних обставинах не втрачали людського обличчя, не ішли на компроміс зі своїм сумлінням, протиставилися багатьом спокусам, віддали життя своє за ближніх, виявивши найбільший прояв любові. Це та незліченна кількість християн, які сумлінно сповняють Божі й церковні заповіді, Христові блаженства, не уявляють свого життя без Святих Таїнств Церкви...

Багато є святих, яких життя та подвиги Церква поки що не встигла дослідити, а тому вони не є проголошені чи канонізовані. Молімося сьогодні, щоб Господь і їх прославив славою святих і вони стали відомі цілому світу. Серед таких – мученики й ісповідники ХХ ст., яких знаємо, що було багато, але які, на жаль, поки-що не проголошені святими чи блаженними. З-поміж них – два великі мужі нашої Церкви – Митрополит Андрей (Шептицький) та Патріарх Йосиф (Сліпий). Молімося за їх прославу і якнайшвидшу беатифікацію та канонізацію.

Святі української землі, пам'ять яких сьогодні світло згадуємо, в свій час і в різних обставинах взяли на себе солодке ярмо Христове (пор. Мт. 11,29-30) і гідно виконували заповіді любові до Бога і до ближнього. Часи в які вони жили були нелегкі, можливо в багатьох випадках набагато важчі ніж ті, в яких живемо ми. Проте наші українські святі не складали рук перед труднощами, а «боролися доброю борнею, скінчили біг - віру зберегли» (ІІ Тим. 4,7), своїм життям, словом і прикладом просвічуючи світ і роблячи його кращим. Слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький) так вказав нам шлях святості через сповнення Євангелії: "Причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі... Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб суперничати з небесними ангелами. Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости" (Андрей Шептицький, Про виховання). Прислухаймося до слів цього Христового праведника і великого сина українського народу!

Дорогі у Христі, ми зобов'язані не тільки почитати святих і до них звертатися у наших молитвах, але й наслідувати їхнє життя і святість. Свято всіх святих українського народу має дві найважливіші цілі. По-перше, ним наша Церква подає до наслідування своїм синам і дочкам практичні приклади, як треба жити згідно християнських засад, щоб осягнути вінок святості. Кожна людина серед усяких обставин може бути святою й зобов'язана прагнути святості, адже до цього кличе нас Бог: «Святими ви мусите бути, бо я - святий, Господь, Бог ваш», - читаємо у Святому Письмі (пор. Лев.19,2; 11,44; 20,7; І Пт.1,16). До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (пор. Мт.5,48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов'язок святості: "Це ж саме воля Божа — святість ваша" (І Сол.4,3). Якщо шляхом духовного вдосконалення пройшли наші брати й сестри по крові, які жили посеред нас, говорили та думали подібними з нами словами, носили подібні імена, то й ми з Вами здатні повторити їх християнських подвиг та стати святими. По-друге, ми маємо добру нагоду просити у цих наших святих молитовної допомоги та заступництва, щоб ми могли пройти цим шляхом святості, щоб віра в Триєдиного Бога єднала все наше суспільство, щоб весь наш український народ єдиним серцем і єдиним устами прославляв Христа Господа на Богом благословенній українській землі....

Тому, дорогі у Христі, молімося до наших українських святих і наслідуймо їх духовний подвиг. Їх молитви перед Божим престолом та приклад чеснотливого життя освітлюють і освячують наш життєвий шлях. Прямуймо до святості, живучи згідно Божих і церковних заповідей, щоденне сповнюючи Божу волю, будучи вірними обов'язкам свого стану. Ми віримо, що це стане запорукою відродження нашого суспільства, наших родин, кожного зокрема. Це запорука не тільки земного благополуччя, а насамперед шлях до щасливої вічності, на який нам вказують і до якого закликають святі нашої української землі.

А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

+ Ярослав

21 липня 2013 року Божого

с. Либохора, Сколівський р-н

21 липня, в неділю Всіх святих українського народу, у с. Либохора на Сколівщині відбулось освячення храму Різдва Христового після реставраційних робіт. Чин посвяти здійснив владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Андрія Петришина (декана Славського), о. Леоніда Матійківа (настоятеля храму) та священиків Славського і Тухольківського деканатів. Важливою подіє для парафії стало посвячення нового престолу на честь свята Христа-Чоловіколюбця, яке з благословення єпархіального єпископа святкуватиметься як престольний празник.

Послання Блаженнішого Святослава
до вірних Української Греко-Католицької Церкви
та всіх людей доброї волі з нагоди відзначення
Тисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення Русі-України

Дорогі брати і сестри!

Ми, український народ, громадяни, які належать до різних конфесій, святкуємо пам’ять дарування нам світла єдиної Христової віри. Цим відзначенням вшановуємо великі Божі діла, які сталися на нашій землі 1025 років тому. Тоді за сприяння святого рівноапостольного князя Володимира у водах Дніпра-Славутича охрестилися наші предки. Діянням благодаті Святого Духа, котрий «ширяв над водами», Бог-Отець усиновив український народ, назвав його своїм «сином улюбленим» і повів у майбутнє, як колись провадив Божий народ Старого Завіту до Обіцяної землі.

Історія Русі-України вчить нас, що саме український народ є тим новим Христовим людом, який зродився у хрещальних водах Дніпра. Це про нас молився в день Хрещення киян, час Нового Сотворення цього народу, князь Володимир, кажучи: «Христе-Боже, що сотворив небо і землю! Споглянь на нових людей цих і дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе християнські країни. Утверди в них правильну й непохитну віру і мені поможи, Господи, проти диявола, щоб переміг я хитрощі його, надіючись на Тебе і Твою силу».

І тепер, гортаючи сторінки історії та роздумуючи у світлі віри над тим, як дивно і владно Господь провадив наш народ крізь різного роду випробування і досвіди аж донині, можемо впевнено сказати, переспівуючи українського поета: народ наш є, народ наш завжди буде, ніхто не поневолить наш народ. За всі ці благодіяння, що їх Господь так щедро виливав і надалі виливає на наш люд, Йому від нас належить «слава, честь і поклоніння, нині, і повсякчас, і навіки вічні».

Хрещення у водах Дніпра, подібно до Ісусового Хрещення в Йордані, знаменувало новий етап духовного зростання нашого народу у світлі науки Христа: Він став для нас «Дорогою, Правдою і Життям» (пор. Ів. 14, 6). Ця подія зумовила також великий цивілізаційний поступ нашого народу, який увійшов у коло європейських християнських народів.

Як Богоявленню на Йордані передувало Різдво Божого Сина і Його приховане життя в Назареті, так і Богоявленню на Дніпрі передувала кількасотлітня  історія прищеплення християнства та його непомітного, але впевненого зростання на нашій землі. Першими сіячами Слова Божого були святий Андрій Первозванний, Христовий апостол, і святий Климент, Папа Римський. Засіяне ними плекали святі рівноапостольні Кирило і Методій, просвітителі слов’ян. Отже, величний акт 988 року не започаткував, а увінчав наш шлях назустріч Христові. Київ став центром нашої Церкви, як колись Єрусалим – центром Церкви апостолів, тож невипадково християнство на наших землях названо «київським». Наш народ і його держава є спадкоємцями християнської цивілізації Київської Русі-України, що була свого часу однією з найбільш могутніх і культурних країн Європи.

Хрещення стало «весною нашого народу», сповнюючи національний організм духом воскреслого Тіла Христового. Наші предки, немов зі сну, прокинулися з неволі рабів гріха до свободи дітей Божих (пор. Рим. 8, 21). Будучи охрещеними «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», вони стали «одним Божим народом на київських горах», об’єднаним в єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві. Тому наша Церква-мучениця є прямою спадкоємицею Церкви Володимирового Хрещення, що зуміла протягом історії зберегти спадок неподіленого християнства першого тисячоліття та була, є і завжди буде душею нашого народу.

Зрікшись диявола і всієї його гордині в хрещальних обітах, наші предки з’єдналися з Христом і одне з одним. В основу свого національного і державного буття вони поклали Божий Закон, який сформував моральні підстави княжої та вічевої влад, законодавства «Руської правди». Божа Премудрість засяяла на київських горах, збудувавши собі дім у храмі Святої Софії в стольному Києві та проявивши свою благодатну дію в подвижницькому житті преподобних Антонія і Теодосія та інших києво-печерських чудотворців, а відтак – тисяч святих і праведних, що їх дала українська земля аж до новомучеників ХХ століття. Так поступово будувався на нашій землі християнський український світ, а Лик Христа «печаттю дару Святого Духа» викарбувався на гранях національної культури.

Нині, відзначаючи 1025-ту річницю Хрещення, нам потрібно пригадати і знову відновити хрещальні обіти. Їхній сенс залишається незмінним – скинути зі себе будь-які узи рабства, ще від праотця Адама накладені на людський рід дияволом, і вдягти хрещальний одяг Cвободи і Любові, який є сяючими шатами воскреслого Христа. Адже «Христос нас на те визволив, щоб ми були вільні. Тож стійте і під ярмо рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5, 1). Відректися від диявола сьогодні – це, передусім, позбутися духовного поневолення з боку згубних пристрастей і злих нахилів, які атакують людське серце та, отримавши доступ до нього (серця. – Авт.), перетворюють його на джерело беззаконня і несправедливості, що занечищує всі виміри буття: особистий, родинний, суспільний, культурний, економічний та політичний. Натомість з’єднатися з Христом – це єдиними устами і єдиним серцем визнати віру наших предків, виражену в «єдиному Хрещенні на відпущення гріхів». З’єднатися з Христом – це бути членом Його Тіла, тобто Церкви, і вірити, що в Ісусі ми вже одна Київська Церква і один український народ, як на рідній землі, так і на поселеннях.

Задля відновлення нашої вірності Христові як єдиному «Джерелу відродження українського народу» та задля утвердження нашої церковної і національної єдності доручаю кожному вірному і всім нашим парафіяльним спільнотам урочисто відновити хрещальні обіти в день Святого Володимира (у неділю, 27 липня, після Божественної Літургії). Запрошую також на загальноцерковну прощу до Києва 17–18 серпня цього року. Разом із єпископами нашого Синоду ми освятимо воду в Дніпрі і нею окропимо новоспоруджений

Патріарший собор Воскресіння Христового. Передаючи цей Собор для служіння київській громаді і всій Церкві, уже тепер хочу щиро подякувати всім фундаторам, жертводавцям та доброчинцям, молитвами, коштами і працею яких постала ця чудова святиня. Вона не тільки прикрасить древній Київ, а й назавжди залишиться рукотворним пам’ятником 1025-річчя християнства на українських землях.

Прикликаю на всіх, за молитвами святого рівноапостольного князя Володимира та всіх святих і праведних української землі, благословення всемогутнього Бога − Отця, і Сина і Святого Духа!

+ СВЯТОСЛАВ,
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Української Греко-Католицької Церкви

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
22 липня 2013 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної  Божественної Літургії в неділю, 28 липня цього року, у день Святого Володимира

Автор світлин - Петро ОРИЩИЧ

Тільки жива віра веде побожні серця християн до святих місць, так чисельно розсіяних по всій Україні. Одне із них знаходиться на теренах Мостищини, поблизу кордону із Польщею, в невеличкому селі Тишковичі. Саме тут, за переказами, у 1518 році вперше у часі жнив на полі обявилась людям Божа Мати, яка з тих пір і по нині благодіяє у водах чудотворного джерела та по материнському милосердно споглядає з ікони на нас, своїх дітей, наче з небесного віконця, щороку запрошуючи усіх на Своє свято Положення чесної ризи у Влахерні 15 липня.

30 червня 2013 року відбулася молодіжна велопроща, присвячена блаженим священомученикам Северину, Якиму та Віталію, єромонахам дрогобицьким. Понад сто прочан різного віку (від 4(!) до 50 років) на велосипедах рушили за маршрутом, що нагадував про перебіг життя дрогобицьких мучеників. Організаторами прощі, ініціатором якої був о. Іван Паньків (декан Дрогобицький), є о. Ростислав Мелех, о. Ігор Цмоканич, о. Андрій Бунь та п. Юрій Тудрій. Велопроща відбувається вже не вперше (це навіть ювілена – п΄ята!), проте вперше вулицями Дрогобича. Часопис «З любов'ю у світ» мав змогу поспілкуватися зі співорганізатором та учасником прощі о. Ігорем Цмоканичем

Автор світлин - Олег БІСИК