¹ А про службу на користь святим мені зайво до вас писати,

² бо знаю вашу добру волю і хвалю вас македонянам за неї, бо Ахая готова з минулого року; ваш запал заохотив багатьох.

³ Однак, я посилаю вам братів, щоб та хвала, якою я хвалив вас, не була щодо цього марна і щоб ви, як я сказав, були приготовані.

⁴ А то як прийдуть зо мною македоняни й застануть вас неготовими, ми, - щоб не сказати ви, - через ту певність осоромимося.

⁵ Я вважав, отже, потрібним просити братів, щоб вони вийшли до вас перед нами і приготували заздалегідь той заповіджений щедрий ваш дар, щоб він був готовий як правдивий дар, а не як вимушений даток.

⁶ Але я кажу: Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме.

⁷ Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо.

⁸ А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло,

⁹ як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно.»

¹⁰ Той, хто достачає насіння сіячеві, додасть і хліб на поживу, і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливости,

¹¹ щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку.

¹² Бо виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, але воно стане ще обильнішим завдяки численним подякам Богові.

¹³ Спогадуючи цю прислугу, вони будуть хвалити Бога за ваш послух у визнанні Євангелії Христової та за щедрість вашого дару для них і для всіх.

¹⁴ І вони своєю молитвою за вас з'являються вам зичливі - заради надмірної благодаті Божої у вас.

¹⁵ Подяка хай буде Богові за його дар несказанний!

¹ Повідомлюємо вас, брати, про ту ласку, що її Бог дав Церквам македонським.

² Серед численних турбот, яких вони зазнали, їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість;

³ вони мірою сили, - я про це свідчу, - і понад силу, добровільно,

⁴ вельми наполягаючи, просили нас, щоб ми дали їм ласку брати участь у службі на користь святих.

⁵ Вони ж, понад надію нашу, самих себе віддали перше Господеві, а потім нам, з Божої волі.

⁶ Ось чому ми благали Тита, щоб він, як був почав, так щоб скінчив між вами цю добродійну справу.

⁷ Тому ж, що відзначаєтесь у всьому, - у вірі, у слові, у знанні, у всякій пильності й у нашій любові до вас, - треба вам відзначатись і в цій добродійній справі.

⁸ Я не кажу як наказ, але щоб заради дбайливости інших випробувати щирість вашої любови.

⁹ Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли.

¹⁰ Даю в цьому лише раду: Воно бо вам личить, вам, що перші минулого року почали цю збірку, не тільки робити, але й бажати.

¹¹ Тепер же закінчіть її, щоб і так, як гаряче бажали, так і довершили за своєю спроможністю.

¹² Бо коли є охота дати, то вона приємна мірою того, хто що має, - не того, чого не має.

¹³ Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність:

¹⁴ щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність,

¹⁵ як написано: «Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, - не мав нестачі.»

¹⁶ Богові дяка, що дав у серце Тита таку саму до вас горливість;

¹⁷ бо він прийняв просьбу і, бувши повний запалу, доброхіть до вас пустився.

¹⁸ Ми з ним послали брата, якого за Євангелію усі Церкви хвалять

¹⁹ і який, крім того, був вибраний Церквами як наш супутник у цій добродійній справі, якій ми служимо на славу самого Господа й на відраду нашу,

²⁰ вистерігаючися, щоб нам хтось не докоряв з-за тієї обильности пожертв, що ними завідуємо.

²¹ Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Господом, але й перед людьми.

²² А разом з ними ми послали нашого брата, пильність якого ми часто випробували в багатьох речах, і який тепер куди пильніший із-за великого довір'я, що його до вас має.

²³ Щодо Тита, то він мій товариш і коло вас співробітник; а щодо братів наших, то вони посланники Церков, слава Христова.

²⁴ Дайте ж їм доказ вашої любови й нашої їм похвали про вас, перед обличчям Церков.

¹ Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі.

² Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого.

³ Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом.

⁴ У мене велике до вас довір'я, я вельми пишаюся вами. Я - повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей.

⁵ Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні - борні, страхання всередині.

⁶ Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита;

⁷ і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше.

⁸ Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, - бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас -

⁹ тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди.

¹⁰ Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу - смерть спричинює.

¹¹ Ось бо той смуток задля Бога - яку то він спричинив у вас старанність, яке ж виправдання, яке обурення, а який страх, яке палке бажання, яку горливість, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі.

¹² А коли й написав вам, то не задля того, хто образив, ані ображеного, але щоб виявилася між вами перед Богом ваша про нас дбайливість.

¹³ Тому ми втішилися. Та, крім цієї особистої втіхи, зраділи ми куди більше радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух.

¹⁴ А коли я був перед ним трохи похвалився вами, то я не зазнав сорому. Але, як ми завжди говорили вам правду, так і хвала наша перед Титом виявилась правдивою.

¹⁵ Серце його стає до вас ще прихильніше, коли він згадує послух усіх вас і як ви прийняли його з острахом та тремтінням.

¹⁶ Радію, що можу на вас покластись у всьому.

¹ Як співробітники, ми закликаємо вас, щоб благодаті Божої не приймати марно.

² Бо каже: «Сприятливого часу я вислухав тебе, і в день спасіння я допоміг тобі. Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння.»

³ Ми не даємо нікому ніякої нагоди до спотикання, щоб не виставляти на глум наше служіння;

⁴ але в усьому виявляємо себе, як слуг Божих, у великій терпеливості, скорботах, у нуждах, у тіснотах,

⁵ під ударами, в темницях, у заколотах, у трудах, у неспанні, у постах,

⁶ у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові,

⁷ у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливости в правиці й лівиці,

⁸ у славі й безчесті, у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві,

⁹ як незнані, а проте надто знані; як ті, що вмирають, а все живі; як карані, та не забиті;

¹⁰ як сумні, та завжди веселі; як бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідаємо.

¹¹ Уста наші, корінтяни, відкрились до вас! Серце наше поширилось.

¹² Вам у нас не тісно, тіснота - у вашім серці!

¹³ А ви взаємно, -мов до дітей говорю, - зробіть теж широким ваше серце!

¹⁴ Не спрягайтеся з невірними в чуже ярмо! Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою?

¹⁵ Яка згода між Христом і Веліялом? Яка участь вірного з невірним?

¹⁶ Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був:
«Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом.

¹⁷ Тож вийдіть з-поміж них і відлучіться, - каже Господь. Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму.

¹⁸ Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками - каже Господь Вседержитель.»

¹ Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі.

² Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло,

³ якщо будемо ще вдягнені, а не нагі.

⁴ Доки ми в цім наметі, -стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише - вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям.

⁵ Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа.

⁶ Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа,

⁷ - бо ходимо вірою, а не видінням, -

⁸ ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа.

⁹ Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом.

¹⁰ Всім бо нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле.

¹¹ Знаючи, отже, що таке острах Господній, ми переконуємо людей; Богові ж ми стали явні, та надіюся, що й у ваших сумліннях ми - явні.

¹² Не хочемо самих себе вам знову поручати, але даємо вам нагоду хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться видимим, - не тим, що в серці.

¹³ Бо коли ми не при собі, то для Бога; а коли розсудливі, то для вас.

¹⁴ Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли.

¹⁵ А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес.

¹⁶ Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо.

¹⁷ Тому, коли хтось у Христі, той - нове створіння. Старе минуло, настало нове.

¹⁸ Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення.

¹⁹ Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення.

²⁰ Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!

²¹ Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.

¹ Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги.

² Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом.

³ А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть;

⁴ у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий.

⁵ Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми - слуги ваші ради Ісуса.

⁶ Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», - він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.

⁷ А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.

⁸ Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії;

⁹ нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені.

¹⁰ Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.

¹¹ Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.

¹² І так смерть діє в нас, а життя у вас.

¹³ Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», - то й ми віримо, тому й говоримо;

¹⁴ бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, - воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами.

¹⁵ Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.

¹⁶ Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.

¹⁷ Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,

¹⁸ нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне.

¹ Чи починаємо знову самих себе поручати? Чи, може, потребуємо, як дехто, поручальних до вас, чи від вас листів?

² Наш лист - це ви; лист, написаний у серцях наших, який усі люди знають і читають.

³ Відомо ж, що ви - лист Христа, виготуваний нами; написаний не чорнилом, але Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця.

⁴ А таке довір'я до Бога ми маємо через Христа,

⁵ - не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність бо наша від Бога.

⁶ Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту, не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює.

⁷ Коли ж служіння смерті, вирізане буквами на каміннях, було в (такій) славі, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея з-за блиску слави його обличчя, що мала зникнути,

⁸ то скільки більше служіння духа буде в славі?

⁹ Бо коли служіння осуду - славне, то служіння виправдання багато більш перевищує у славі.

¹⁰ І таким чином, те, що частинне було славне, не має більше слави ради переважаючої слави.

¹¹ Бо коли те, що минуло, славне, то багато більше те, що перебуває, славне.

¹² Тож маючи таку надію, ми повні сміливости,

¹³ а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїля не дивилися на зникнення того блиску, що щезав;

¹⁴ але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває.

¹⁵ І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім.

¹⁶ «Та коли звертається до Господа, спадає покрівець.»

¹⁷ Господь же - дух, а де Господній дух, там воля.

¹⁸ Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа.

¹ Я постановив собі не приходити до вас знов у смутку;

² бо коли я вам завдаю смутку, то хто мене розвеселить, як не той, що зазнає від мене смутку?

³ Тож, написав я те, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, від яких мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість - радість усіх вас.

⁴ З великого бо горя та туги серця написав я вам і крізь ревні сльози - не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас любов надмірну.

⁵ Коли ж хтось і засмутив, не мене засмутив, але - щоб не перебільшувати - почасти вас усіх.

⁶ Досить такому тієї кари, яку наклала більшість;

⁷ так що, навпаки, краще вам простити та втішити, щоб надто великий смуток не зламав такого.

⁸ Тому благаю вас: Покажіть йому любов.

⁹ На те бо я і написав вам, щоб випробувати вас, чи ви слухняні в усьому.

¹⁰ Кому, отже, прощаєте, то і я прощаю; бо коли я простив, - оскільки мав я щось прощати, - то ради вас зробив те перед обличчям Христовим,

¹¹ щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі.

¹² Прибув ото я в Троаду, щоб проповідувати Євангелію Христову; та хоч двері були мені відчинені в Господі,

¹³ я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого, і, попрощавшися з ними, пішов у Македонію.

¹⁴ А Богові подяка, який у Христі завжди веде нас у своїм переможнім почеті й через нас на кожному місці виливає запахущість свого знання.

¹⁵ Бо ми для Бога -пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть.

¹⁶ Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших - запах, що від життя веде до життя. Хто, отже, здатний до цього?

¹⁷ Ми не такі, як багато інших, що торгують словом Божим; ми щиро, ми від Бога говоримо, перед Богом, у Христі.

¹ Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимотей, Церкві Божій, що в Корінті, з усіма святими в усій Ахаї:

² благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

³ Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи,

⁴ що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає.

⁵ Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення.

⁶ Отже, чи то ми терпимо скорботи, то на вашу втіху та спасіння; чи втішаємось, то теж на вашу втіху, що дає вам силу переносити терпеливо ті самі страждання, які й ми терпимо.

⁷ Наша на вас надія тверда, бо знаємо, що так само, як ви берете участь у стражданнях, так візьмете й у радощах.

⁸ Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити.

⁹ Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих.

¹⁰ Він визволив нас від такої смерти, і визволяє далі. Маємо надію, що він ще визволить нас,

¹¹ якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас; щоб за той дар, який нам дається заради великого числа осіб, також багато хто склав подяку за нас.

¹² Слава наша - це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, - у святості й щирості Божій; не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті.

¹³ Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою,

¹⁴ як вже зрозуміли нас частинно, що ми - ваша слава, як і ви - наша в день Господа нашого Ісуса Христа.

¹⁵ В оцій то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість,

¹⁶ а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею.

¹⁷ Хіба я, мавши те на думці, вчинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і «Так, Так», і «Ні, Ні»?

¹⁸ Бог мені свідок, що наше слово до вас не є «Так» і «Ні.»

¹⁹ Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували - я, Сильван і Тимотей, - не був «Так» і «Ні»; в ньому лише «Так» було.

²⁰ Скільки бо обітниць Божих у ньому - «Так», і тому через нього «Амінь» Богові на славу через нас.

²¹ Той же, хто утверджує нас з вами во Христі і хто помазав нас, то Бог,

²² який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа.

²³ А я прикликаю свідком Бога на мою душу, що я, щадивши вас, не прийшов більше в Корінт.

²⁴ Не начебто ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати - вам на радість; бо ви щодо віри стоїте міцно.

¹ А щодо збірки на святих, то робіть і ви так, як я був наказав Церквам галатським.

² Першого дня тижня кожний з вас хай відкладає в себе, збираючи, що може заощадити, щоб збірок не робити тоді, коли сам прийду.

³ А коли прийду, пошлю тих, що їх ви вважатимете, з листами, щоб вони віднесли ваш дар у Єрусалим.

⁴ Коли ж буде потрібно піти й мені самому, то вони підуть зо мною.

⁵ Прийду ж до вас, як Македонію перейду, бо я крізь Македонію переходжу.

⁶ А у вас, може, зупинюсь або й перезимую, щоб ви мене провели, куди я піду.

⁷ Я вас не хочу бачити тепер лиш у переході; надіюсь бо деякий час у вас перебути, коли те Господь дозволить.

⁸ В Ефесі я перебуду до П'ятидесятниці,

⁹ великі бо й широкі двері мені там відчинились, і супротивників багато.

¹⁰ Як прийде Тимотей до вас, глядіть, щоб почувавсь у вас безпечно, бо він, як і я, робить діло Господнє.

¹¹ Нехай, отже, ніхто ним не легковажить; і відпровадьте його в мирі, щоб прийшов до мене, бо я з братами на нього чекаю.

¹² А щодо брата Аполлоса, то я дуже його просив, щоб він пішов до вас із братами, та він не мав ніякої охоти тепер прибути; прийде, як буде догідний час.

¹³ Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться.

¹⁴ Нехай усе у вас діється в любові.

¹⁵ А благаю вас, брати: Ви знаєте родину Степани, що вона первісток Ахаї і що вони віддали себе святим на службу;

¹⁶ то щоб і ви також піддавалися таким людям і кожному, хто трудиться та працює з ними.

¹⁷ Я тішуся приходом Степани, Фортуната й Ахаїка: вони вашу неприявність заступили,

¹⁸ бо заспокоїли мій дух і ваш. Отож, шануйте таких.

¹⁹ Вітають вас Церкви азійські. Вітають вас у Господі сердечно Акила і Прискилла з їхньою домашньою Церквою.

²⁰ Всі брати вас вітають. Вітайте один одного святим цілунком.

²¹ Привіт моєю рукою, Павловою.

²² Як хтось не любить Господа, анатема на нього! «Маран ата!»

²³ Благодать Господа Ісуса з вами!

²⁴ Любов моя з усіма вами у Христі Ісусі!