Administrator
Підгорецькі отці не розуміють понять, які критикують
Ігор Головчак
Ліценціант з біблійного богослов’яМонахи з Підгірців написали твір «Чотири слова з України», в якій окремий розділ присвятили т.зв. історично-критичній теології. Важко недооцінити праці тих, хто написав її (32 сторінки). Та в свою чергу слід зауважити основні помилки даної роботи. А саме: нерозуміння авторами суті справи, за аналіз якої беруться і поняття, яке критикують.
Насамперед, потрібно зауважити, що „історично - критичної теології” не існує. Можна говорити лише про так званий історично-критичний метод дослідження Святого Письма. Вартувало б з’ясувати саме значення досліджуваного поняття, що рецензується: історично-критичного методу (історично-критична теологія, як подають автори твору).
Історичний – тому що він вивчає тексти написані в минулому, а передусім намагається вияснити історичний процес повстання біблійного тексту. Кожен текст перед тим, як він став в такому вигляді як ми маємо його тепер мав свій історичний розвиток: усне передання, письмове передання, богослов’я і Літургія спільноти, в якій формувалися тексти, праця редакторів, які формували остаточний текст. Цей діахронний (з грецької – через час) процес був часто дуже складним та довготривалим.
Критичний – тому що даний метод опрацьовує тексти за допомогою наукових, по-можливості найбільш об’єктивних критеріїв, для того щоб подати сучасному читачеві доступ до змісту біблійних текстів, значення яких часто тяжко зрозуміти.
Отже, ціллю історично-критичного методу є головним чином діахронним способом вияснити зміст, який автор і редактори хотіли передати. Разом з іншими методами і підходами відкриває він сучасному читачеві доступ до розуміння біблійних текстів.
Як і всі інші цей метод є лише інструментом пояснення біблійних текстів, яким користувалися і користуються безліч науковців незалежно від віросповідування та конфесії.
Для офіційного ставлення Церкви щодо даного методу потрібно звернутись до документу „Інтерпритація Біблії в Церкві”, що був виданий Папською біблійною комісією від 23 квітня 1993. У цьому документі зазначено:
„Якщо даний метод використовує об’єктивні способи він не містить в собі жодних апріорій. Коли такі апріорії використовуються, то походить воно не від методу, а від герменевтичних опцій, які оприділяють трактування і можуть бути тенденційними.
На початку метод був зорієнтований на критику джерел і історію релігії, однак потім з'ясувалося, що він відкрив новий підхід до вивчення Святого Письма, за допомогою якого було виявлно, що Це є збірка різних писань, які вбільшості, особливо в Старому Завіті, походять не від одного автора, але мають довгу передісторію. Вона в свою чергу нерозв’язно переплетена з історією Ізраїля чи ранньої Церкви. Раніше не було ясного усвідомлення в юдейському чи християнському поясненні Біблії конкретних історичних даних, в яких Слово Боже проявлялося. Їх знання було неповним і неточним. Конфронтація традиційної екзегези з науковим методом, який на початках свідомо відмовлявся від Віри, був болючим процесом; однак пізніше став корисним: після того як метод остаточно звільнився від йому прикріплених передвзятостей, провадив до більш точнішого розуміння Правди Святого Письма (пор. Dei Verbum, 12). Згідно з Divino afflante Spiritu дослідження буквального значення Святого Письма є одним з важливих завдань екзегези. Для того щоб це завдання сповнити є необхідним визначити літературний тип тексту (пор. EnchB 560). Для цього допомога історично-критичного методу є незамінимою.
Звичайно, класичне використання історично-критичного методу виявляє також і його границі, які обмежують його до дослідження змісту бібліних текстів в історичних умовах їх формування і не цікавиться іншим можливим змістом, який текст отримав впродовж пізніших епох біблійного об’явлення і історії Церкви до сьогодні. Всежтаки відноситься цей метод до екзегетичних і біблійно-теологічних інструментів великої важливості” [1].
„Діахронна реконструкція залишається незамінною щоб показати присутність історичної динаміки Святого Письма і її багату степінь складності: так відображає напр. Книга Союзу (Вих 21-23) зовсім іншу політичну, соціальну і релігійну ситуацію ізраїльського суспільства як інші збірки закону в книзі Второзаконня (Втор 12-26) або в книзі Левітів (закон про святість Лев 17-26). Можна закинути старій історично-критичній екзегезі її історичні тенденції, однак не маємо права впадати в протилежну екстрему, тобто в виключно синхронну екзегезу, яка ігнорує історію тексту”[2].
2. Рецензована праця «Чотири слова з України» не може притендувати називатись науковою оскільки не містить належного використання наукових джерел. Більше того, ставлю під сумнів, що усі подані цитати прямо стосуються досліджуваної теми, бо часто є вирвані з контексту і немає посилань на джерела з яких вони взяті авторами „Критика ІКТ (історично-критичної теології)”. Наприклад: Папа Пій Х, якого цитують автори, у своїй енцикліці критикує поширення модернізму у світі та аж ніяк не історично-критичний метод і вже тим більше не можемо сказати, що від нього як наслідок відмовилась Церква, адже вже в 1943 році папа Пій ХІІ видає енцикліку Divino Afflante Spiritu офіційно в якій було прийнято історичне дослідження Біблії, а опісля в 1964 Папською Біблійною Комісією було введено в практику під титулом Sancta Mater Ecclesia про історичну правду Євангелій. А кардинал Й. Рацінгер зауважує, що „цей метод відкрив нову епоху” дослідження Святого Письма: „З його допомогою відкрилися нові можливості розуміння біблійного Слова в його первісному значенні”[3].
3. Часто в цьому творі цей метод (теологія) окреслюється терміном „єресь”, що знову ж таки говорить про неналежне розуміння і використання богословської термінології. Адже жоден метод дослідження Святого Письма не притендує бути віровченням (а отже не може бути єрессю), а є лише нейтральним інструментом, яким послуговується Церква. Щодо дослідників, про яких згадується (Бультманн і ін.), то їх часто суб’єктивне розуміння Істини та їх наукові пошуки, може, не завжди вдалі, не повинні в жодному разі применшувати внесок історично-критичного методу в розвиток герменеатики. А охарактеризувати усіх професорів богословських факультетів, які навчають Святе Письмо використовуючи саме історично-критичний метод єретиками було б занадто.
Висновок
Розум і віра, що постійно повинні йти у парі, є правдивим шляхом до пізнання Бога[4]. Всяка екстрема веде до його спотворення і не може притендувати на Істину. У сучасному світі існує дуже багато теологів, які вважають, що вони та їхні міркування є критерієм Істини. А тому, подекуди, можуть заперечувати офіційне вчення Церкви, маніпулюючи Словом Божим. Потрібно бути дуже уважним, щоб зауважити як в необ’єктивний спосіб висвітлюються поокремі факти для того, щоб насадити як правдиве своє особисте розуміння Христа та Церкви іншим та отримати задоволення їх спонтанної релігійності.
[1] Päpstliche Bibelkommission. Die Interpritation der Bibel in der Kirche, in: Verlautbarungen des Apostolischen Stuhls 115, Hg: Sekretariat der Deutschen Bischofskonferenz, 2 Auflage, Bonn 1996, 34-35.
[2] Päpstliche Bibelkommission. Die Interpritation der Bibel in der Kirche, in: Verlautbarungen des Apostolischen Stuhls 115, Hg: Sekretariat der Deutschen Bischofskonferenz, 2 Auflage, Bonn 1996, 35-36.
[3] J. Ratzinger, Geleitwort zum Dokument der Bibelkommission, в: Die Interpritation der Bibel in der Kirche, Bonn 1996, 23.
[4] Див. Іван Павло ІІ, Fides et Ratio, 42.
Джерело:Веб-сторінка Стрийської єпархії
Психологія бунту Підгорецьких монахів
Наприклад, автори в “Листи з УА 9/2008”, ст. 16, цитуючи інтерв’ю Кардинала Гузара, висловлюють своє приховане бажання очорнити Блаженнішого Любомира в наступний спосіб: “Світський журналіст мабуть би запитав його на завершення: “А ви, Кардинале, не є також гомосексуалістом?” Але ж журналіст цього не питав!
Проекція є закономірним етапом розвитку стосунків між людьми. Проте, якщо людина застрягає на цьому етапі та постійно проектує, це означає, що вона не сприймає реальний світ таким, яким він є, а бачить свій світ, котрий вона самостійно спроектувала і котрий не відповідає дійсності. Такій людині є необхідною психологічна допомога.
Автори буклетів бачать те, що хочуть бачити, щоб підтвердити свою думку, або спотворюють інформацію таким чином, щоб переконати інших в своїй правоті: відповідь Блаженнішого Любомира в інтерв’ю на тему реінкарнації: “Ми не признаємо цього. Раз людина народилась, має, так сказати, одну пробу – це кінець”, авторами трактується як те, що Патріарх “ясно і однозначно реінкарнацію не відкидає, але її де-факто схвалює” (“Листи з УА 9/2008”, ст. 33) (і таких прикладів багато).
Можливо, вони витісняють справжню реальність ще й тому, що їм страшенно хочеться вірити в те, що вони роблять корисну справу, тобто вони витісняють всі ті факти, котрі можуть ці їхні уявлення похитнути чи розбити.
Крім цього, помітною є наявність в цих людей такої риси характеру, як ригідність, що означає неготовність до змін, неготовність приймати зміни, котрі приносить час та миритися з ними. В даному випадку – це є неготовність приймати зміни, котрі відбуваються у Церкві.
Ці люди говорять про те, що вони “мають Духа Святого”, “є свідками і апостолами Христовими”, “вносять Боже життя” (“Листи з УА 13/2008”), але їхні дії ніяк не відповідають тому, що вчить Святе Письмо, а саме, покірній поведінці, братній любові, неочорнюванню.
Водночас, вони говорять самозаперечуючі речі, їхня думка в одній статті суперечить думці в іншій статті і т. ін. В такому разі, або вони намагаються обманути людей, не дуже вміло раціоналізуючи свої дії, або ж вони щиро вірять в те, що спасають Церкву і тому несвідомо раціоналізують свої вчинки самі для себе, для того, щоб виправдати себе у власних очах. Раціоналізація – форма психологічного захисту. Раціональне, розумне пояснення своїх вчинків, котрі насправді зумовлені ірраціональними мотивами, котрі соціально чи особистісно неприйнятні.
Якщо вони обманюють, то для чого? Якою мотивацією вони керуються? За всіма цими діями стоїть прагнення до влади та егоцентризм. Тоді для нас зрозумілими стають їхні дії та вчинки. В такому випадку вони раціоналізують свідомо і роблять це для оправдання себе в очах інших.
Якщо вони вірять в те, що вони справді чинять правильно і добре, то в такому випадку свої вчинки вони раціоналізують підсвідомо, для того, щоб виправдати себе у власних очах, щоб запобігти виникненню внутрішнього конфлікту.
Свої нібито свячення вони раціоналізують наступним чином: “Признаємо, що ми переступили літеру сучасного церковного права ККСЦ, яке не дозволяє свячень єпископів без дозволу Святішого Отця… Причиною наших таємних свячень є злочини церковних ієрархів, які створили антихристівську систему всередині УГКЦ і діють проти лінії Святішого Отця” (“Листи з УА 12/2008”, ст. 5). Вже не кажучи про те, що в моральному богослов’ї Католицької Церкви мета НІКОЛИ не оправдовує засобів.
Не можна не зауважити дуже яскраву позицію авторів цих буклетів стосовно їхньої правильності, непомильності, вибраності: “Судді (Патріаршого Трибуналу) або не знають Божий закон, або перекручують справедливість на замовлення згори. Або ж, що є найгірше, єпископи і їх судді так розуміють католицьку віру! Тоді не дивно, що проти нас воюють, бо ми захищаємо правдиву католицьку і біблійну віру” (“Листи з УА 12/2008”, ст. 9).
Їхня позиція автоматично ставить всіх інших єпископів, Апостольський Престіл (папські декастерії), Кардинала Л. Сандрі, священиків, монахів, монахинь, семінаристів, студентів-богословів в позицію негації. В “Листи з УА 13/2008”, ст. 7, автори буклетів пишуть про себе та про інших єпископів УГКЦ таким чином: “Ми вносимо Боже життя, вони – смерть. Ми проповідуємо Євангеліє, вони – фальшиве. Ми відстоюємо апостольську традицію, вони – нищать традицію. Ми маємо духа ортодоксії, вони – духа Нью Ейдж. Ми ведемо на дорогу життя і вічного спасіння, вони ведуть на дорогу смерті і до вічної загибелі. Ми виступаємо відкрито, вони скрито, ми щиро, вони підступно. Ми є свідками і апостолами Христовими; вони не є апостолами, але виявилося, що брехунами. Це негативне стосується єпископів УГКЦ, якщо вони творять єдність з апостатом кард. Л. Гузаром і якщо вони від нього прилюдно не відділились”.
Вони знецінюють досвід та мудрість інших, вважають, що лише вони знають істину, вважають інших недостойними себе (Церква колись вже мала такий неприємний досвід і окреслила його терміном “ексклюзивізм”). Крім того, помітним є неприйняття та заперечення будь-якої критики інших щодо себе (одна з психологічних ознак сект). Якщо такий стан речей продовжуватиметься тривалий час, то існує небезпека виникнення параної, а саме манії величі — різновид параної, при котрій хворий вважає себе великою, значною фігурою, інколи навіть конкретною історичною особистістю.
Єпархіальні комісії
Єпархіяльні комісії є структурними одиницями, які мають виконавчу владу: їх завданням є втілювати в життя рішення та постанови, які були прийняті на Соборах, Синодах УГКЦ або ж єпархіальним єпископом для вдосконалення душпастирської діяльності нашої Церкви. Всі комісії об’єднані в єпархіяльну курію.
До складу єпархіяльної курії входить низка відділів, зокрема секретаріат та комісії, які відповідають за виконання рішень, що стосуються їхніх повноважень. На даний час існує 11 комісій. До складу комісії входить група спеціалістів, які досліджують якесь питання або виконують властиву їм функцію. Вказані та інші виконавчі структури потрібні для успішнішої діяльності нашої Церкви.
Комісія у справах катехизації
протоієрей Микола Витівський
curia@sde.org.ua
Комісія у справах молоді
протоієрей Андрій Бунь
curia@sde.org.ua
Комісія з соціальних питань
протоієрей Ігор Козанкевич
karitas@mail.lviv.ua
Комісія у справах подружжя та сім’ї
протоієрей Василь Нестер
curia@sde.org.ua
Комісія сакрального мистецтва та церковної архітектури
протоієрей Михайло Олійник
curia@sde.org.ua
Літургічна Комісія
протоієрей Андрій Осередчук
curia@sde.org.ua
Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я
протоієрей Тарас Рисей
curia@sde.org.ua
Комісія у справах шкільництва
Люба Войтко
curia@sde.org.ua
Комісія у справах мирян
протоієрей Любомир Митник
curia@sde.org.ua
Комісія у справах військового капелянства
протоієрей Михайло Коліщак
curia@sde.org.ua
Комісія у справах євангелізації
протоєрей Роман Василів
curia@sde.org.ua
Підкомісія "За тверезість"
протоієрей Василь Білас
curia@sde.org.ua
Референт у справах монашества
ієрм. Йосиф Кралька, ЧСВВ
curia@sde.org.ua
Референт з питань екології
ієрей Андрій Комар
curia@sde.org.ua
Референт у справах мігрантів та іммігрантів
протоієрей Олег Чупа
curia@sde.org.ua
Референт у справах беатифікації та канонізації
ієрей д-р Олег Цимбалюк
curia@sde.org.ua
Відповідальний за екуменізм та міжрелігійний діалог
протоієрей Юрій Хамуляк
curia@sde.org.ua
Промотор справедливості
Промотор справедливості:
протоєрей ліценціат Святослав Городецький
sud@sde.org.ua
Суд
Дні консультацій, видачі та прийому документів:
середа, четвер від 11-00 до 17-00 (обідня перерва з 13-30 до 15-00).
Поштова адреса:
Церковний суд Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
вул. Трускавецька 2,
м. Дрогобич, 82100
Контактні телефони:
Мобільний: 067-3707572
Стаціонарний: 0324-453034
Електронна адреса:
sud@sde.org.ua
До церковного трибуналу Самбірсько-Дрогобицької єпархії належать:
Судовий Вікарій:
протоієрей д-р Віталій Лесняк
Судді:
протоієрей д-р Віталій Токар
протоієрей ліценціат Василь Демків
ієр. ліценціат Олег Бісик
ієр. д-р Олег Цимбалюк
Захисник вузла:
ієр. ліц. Петро Войтович
Нотарі:
Галина Бунь
ієр. ліценціат Олег Бісик
Експерти:
ієр. ліц. Юрій Ковалів
Мар'яна Бісик
Пресвітерська Рада
Обрані духовенством з деканатів:
1.Бориславський деканат: прот. Святослав Городецький;
2.Висоцький деканат: прот. Петро Янишин;
3.Добромильський деканат: прот. Володимир Нестер;
4.Дрогобицький деканат: прот. Богдан Волошин;
5.Дублянський деканат: прот. Ярослав Буньо;
6.Лішнянський деканат: прот. Василь Сенечин;
7.Меденицький деканат: прот. Володимир Раделицький;
8.Мокрянський деканат: прот. Станіслав Дацько;
9.Мостиський деканат: прот. Володимир Красуцький;
10.Підбузький деканат: прот. Тарас Стецко;
11.Рудківський деканат: прот. Йосиф Бабій;
12.Тухольківський деканат: прот. Йосип Іванишин;
13.Самбірський деканат: прот. Олег Здреник;
14.Сколівський деканат: прот. Любомир Сапринюк;
15.Славський деканат: прот. Олег Вереснюк;
16.Старосамбірський деканат: прот. Василь Дригинич;
17.Судововишнянський деканат: прот. Іван Мисів;
18.Трускавецький деканат: прот. Ярослав Шафран;
19.Турківський деканат: ієр. Руслан Гедз;
20.Хирівський деканат: прот. Роман Скалич.
Призначені Єпископом:
1. ієрм. Йосиф Кралька, ЧСВВ (представник від монашества)
2. прот. Михайло Николин
3. прот. Василь Штокало
Члени зуряду:
1. + Григорій Комар, єпископ-помічник; протосинкел Єпархії
2. прот. Віталій Лесняк, судовий вікарій
3. митр. прот. Василь Копичин, економ
4. митр. прот. Мирон Бендик, Ректор Дрогобицької духовної семінарії
5. прот. Микола Витівський, Голова Катехитичної комісії та Ректор Катехитичного Інституту Пресвятої Трійці
6. прот. Андрій Осередчук, Голова Літургійної комісії
7. прот. Андрій Бунь, Голова Комісії у справах молоді
8. прот. Василь Нестер, Голова Комісії у справах родини
9. прот. Ігор Козанкевич, Голова Комісії з соціальних питань
10. прот. Михайло Коліщак, Голова Комісії у справах військового капеланства
11. прот. Роман Василів, Голова Комісії у справах євангелізації
12. прот. Любомир Митник, Голова Комісії у справах мирян; віце-канцлер Єпархії
13. прот. Михайло Олійник, Голова Комісії у справах сакрального мистецтва та архітектури
14. прот. Олег Кекош, Керівник Центру академічного душпастирства
15. прот. Тарас Рисей, Голова Комісії у справах душпастирства охорони здоров'я
Єпархіальний економ
Економ:
митрофорний протоєрей Василь Копичин
ekonom@sde.org.ua
Референт економа:
протоєрей Василь Штокало
ekonom@sde.org.ua
Референт економа:
ієрей Петро Войтович
ekonom@sde.org.ua
Відповідальна за зв'язки з допомоговими організаціями:
Оксана Остащук
ekonom@sde.org.ua
Бухгалтер:
Галина Глушко
buhgalter@sde.org.ua
Колегія радників
1. владика Григорій /Комар/
2. митр. прот. Мирон Бендик
3. прот. Микола Витівський
4. прот. Михайло Николин
5. прот. Василь Штокало
6. прот. Віталій Лесняк
7. прот. Тарас Рисей
Канцелярія
Віце-канцлер:
протоієрей Любомир Митник
curia@sde.org.ua
Архівіст:
протоієрей Петро Юрдига
curia@sde.org.ua
Секретар Правлячого Архиєрея:
протоієрей Роман Андрійовський
sekretar@sde.org.ua
Прес-секретар:
протоієрей Олег Чупа
press@sde.org.ua
Нотар:
протоієрей Василь Демків
curia@sde.org.ua
Нотар:
ієрей Микола Мисів
curia@sde.org.ua
Єпархіяльний Собор
Єпархіальний єпископ періодично скликає єпархіальний собор, до участі в якому зобов’язані всі передбачені Кодексом канонів Східних Церков особи згідно свого уряду, а також вибрані від кожного чернечого чину чи згромадження і миряни із деканатів. У Самбірсько-Дрогобицькій єпархії з дня її заснування було проведено кілька сесій єпархіального собору на різну тематику. Наприклад, у 2000 році - „Ідентичність священика”, у 2001 році – „Ідентичність священика (парафіяльне служіння)”, у 2005 році - „Таїнство Пресвятої Євхаристії”, у 2006 році - „Молодь у Церкві третього тисячоліття”, у 2011 році - „Богопосвячені особи в Церкві та для Церкви”, у 2014 році - „Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом”. Кожна сесія собору напрацювала певні пасторальні рішення, які опубліковані в окремих виданнях документів собору та відповідними розпорядженнями єпархіального Єпископа впроваджуються у життя парафіяльних спільнот.
