«Різдво Твоє Богородице Діво, радість звістило всій вселенній,
бо з Тебе засяяло сонце правди, Христос Бог наш,
що зняв прокляття, подав благословення,
знищив смерть і дарував нам життя вічне».
(Тропар свята)

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

У сьогоднішньому празнику Різдва Пресвятої Богородиці Церква свідчить про те, що прихід Діви Марії у світ – це радість не тільки для праведних Йоакима та Анни, які довго й терпеливо очікували благословення Божого, але всієї вселеної, пояснюючи причину цієї радости словами: “бо з Тебе засяяло Сонце правди, Христос Бог наш”. Тому сьогодні всі ми радіємо, що у світ прийшла Пречиста Діва, Яка, як співає наша Церква, “вводить Христа у вселенну”.

Нині радіє небо і земля, бо з народженням Марії започаткувалося відкуплення людського роду, Вона-бо принесла нам порятунок, життя та вічне щастя, бо Вона стане Богородицею, Кивотом Нового Завіту, Матір’ю Христа Спасителя, Який знищив смерть і дарував нам життя вічне. З благословенним Різдвом Пресвятої Богородиці з’явилося на землі найпрекрасніше сотворіння, архитвір Божої всемогутности, Цариця ангелів – народилася Діва, єдина захищена від первородного гріха, Яка стане “чеснішою від херувимів”. Народилася Та, Яка вмістить у Собі Невмістимого Бога, Вона буде одночасно і Дівою, і Богородицею, Яку “ублажатимуть усі роди”, бо через хресну смерть Свого Божественного Сина стане й нашою Матір’ю.

“День Різдва Пресвятої Богородиці, – каже святий Іван Дамаскин, – є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю обновився весь людський рід: смуток праматері Єви перемінився в радість”. Різдво Пресвятої Богородиці є першим великим святом на початку церковного року, бо все почалося з Різдва Марії, Яка стане Матір’ю Божого Сина та всіх християн.

Любі брати і сестри, у сьогоднішній празник Різдва Пресвятої Богородиці хотів би звернутися до всіх Вас із пастирським словом заохоти як до постійної прослави Матері Божої і Матері всього людства, так і до того, щоб у своєму житті ми намагалися ревно черпати із багатства чеснот Її боговгодного життя. Пресвята Богородиця подивляє нас Своїми духовними скарбами, гідними наслідування. Чесноти Богородиці та благодать Святого Духа ставлять Її вище за всіх, не тільки святих і праведних людей, але навіть небесних сил. Її віра та всеціле віддання Божій волі, терпеливе й мужнє перенесення всіх життєвих труднощів, материнська турбота, а головне – безумовне смирення та покора – це ті чесноти, які наповнюють все життя Пресвятої Діви Марії. Тому стараймося у своєму житті йти за тією світлою зорею − нашою Небесною Матірʼю.

Як колись, так і сьогодні основними запитаннями для кoжнoго є: як “бути людиною”? як навчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на них можемо почути у храмі, бо храм − це місце зустрічі людини з Богом.

Дорогі у Христі! Сьогодні ми освятили новий престіл у 140-ву річницю вашого храму. Наші предки спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину “храмом Духа Святого” (пор.1 Кор. 6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують оновлення, бо в минулому столітті десятиліттями їх нищив комуністичний режим, а у ХХІ столітті вони наражаються на небезпеку з боку невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм...

У цьому храмі Різдва Пресвятої Богородиці ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, Який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово кожної неділі і свята, бо воно, каже апостол, є “корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий” (2 Тим. 3, 16–17).

У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк. 24, 30−31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойно освяченому престолі. Пам’ятаймо про потребу частого й гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є “ліком безсмертя”, який не лише захоронює від смерти, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі.

Цей храм має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, – утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Увійшовши у гріб, у якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідти вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите в цьому храмі має спонукати й нас розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з храму, несімо євангельську вістку в наші домівки, виховуймо наших дітей і внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами, поширюймо її в місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими.

Сьогодні особливо молімося до Пресвятої Богородиці за справедливий мир в Україні і світі! Молитовно та матеріально підтримуймо українських воїнів – звитягів, які захищають нас від ворожих нападів! Вони – наші легіони, які стали справжньою скелею на захисті незалежности й суверенітету України, проходячи найгарячіші етапи новітньої російської збройної агресії проти нашої Держави. Їхня сила духу, терпіння та виваженість слугують для нас прикладом, як треба любити свою країну, пишатися її історією, захищати її майбутнє.

Молімося, борімося і працюймо для захисту нашої Батьківщини та майбутнього блага нашого народу! Пам’ятаймо, що Бог є на боці тих, хто бореться за правду, справедливість, добро і мир! Дякуємо всім небайдужим до воскреслої ходи українського народу, яку він відновив у суверенній Українській Державі понад тридцять років тому. На жаль, каїн-московит спричинив нам чергову Голготу, щоб перешкодити осягнути мету – вільну, квітучу, соборну Українську Державу.

У ці надважкі часи війни ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона прийняла під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. О Діво милосердна, Яка Своєю стопою розчавила голову змія-спокусника, допоможи, щоб і ми день за днем змогли здійснювати хрещальні обіцянки, якими ми відреклися сатани, його справ і спокус, та змогли дати перед світом радісне свідчення християнської надії в ці важкі часи нашого випробування. О Діво ласкава, Своїм омофором захисти свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Твій материнський покров. До кінця нашого життя оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові.

Улюблені брати і сестри, сьогодні заношу молитви за всіх жертводавців цього храму. Складаю щиру подяку всім парохіянам, особливо вашому отцеві Володимирові (Дашиничу), при цій нагоді заохочую всіх вас, щоб цей храм, якому 140 років, і надалі завжди виконував своє правдиве призначення: щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом, щоб у ньому ви завжди могли зріти близькість неба, близькість Царства Божого. Нехай у цих стінах постійно панує дух навернення й оновлення в частому прийманні святих тайн Покаяння та Євхаристії. Нехай у ньому кожна душа знаходить наснагу для очищення та духовного поступу. Сьогодні це запорука справжнього відродження як наших родин, парохії, так і всієї нашої Батьківщини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

+ Ярослав

с. Орява, Сколівський деканат
21 вересня 2022 року Божого

13 вересня 2022 року Божого в актовому залі Дрогобицької духовної семінарії відбулася презентація книги «"Пора Господеві діяти". Нарис літургійного богослов'я», яку написав о. Роман Андрійовський, проректор та викладач ДДС. Захід відбувся у рамках щомісячного відкритого засідання місцевого осередку Українського Богословського Наукового Товариства, яке провів о. Іван Гаваньо, викладач ДДС та голова осередку УБНТ у м. Дрогобичі.

Карітас СДЄ оголошує про старт проекту «Соціальний супровід сімей, постраждалих від війни в Україні»

11 вересня 2022 року Божого владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архієпархії у каплиці Усікновення Голови св.Івана Христителя с.Матків Висоцького деканату, на місці, де був монаший скит, у якому молився брат Микита Високінський Студійського уставу, очолив Архиєрейську Святу Літургію, у якій йому співслужили декан Висоцький о.Роман Шибунька, адміністратор парафії о.Юрій Шумик та численне духовенство. Молитовним співом Літургію супроводжували студенти Дрогобицької духовної семінарії Юрій Мацібора, Василь Коваль, Максим Качала, Дмитро Витівський, Богдан Фединяк, Роман Ковівчак.

Вимушені переселенці Старосамбірського деканату УГКЦ вчергове отримали допомогу від БФ "Карітас СДЄ". Місце зустрічі незмінне - подвір'я парафіяльного дому при церкві святого Миколая м. Старий Самбір.

11 вересня, у день Усікновення чесної глави св. Івана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Притча, яку представляє нам сьогоднішнє Євангеліє, має драматичний характер, бо розповідається в ній про насилля і смерть. На думку святого Йоана Золотоустого ця притча підсумовує історію спілкування та відношення Бога і людини впродовж усього Старого Завіту.

За словами пророка Ісаї, виноградником Бога є дім Ізраїля – вибраний Божий народ, який Господь собі насадив, яким піклується та який захищає (пор.Іс.5,2-3,7). Господь Бог не просто насадив цей виноградник, але Він довірив його людині і впродовж історії посилає до неї своїх посланців, тобто пророків – тих, хто несе Його слово. Бог очікує від людини плідної діяльності у цьому винограднику, тому що той виноградник не є власністю людини, але власністю Бога. Кожний, хто покликаний до праці у винограднику, у свій час повинен віддати його Власнику плоди. Ми не маємо права привласнити собі ані Його власність, ані плоди.

В образі виноградника Церква вбачає себе. В документі Отців ІІ Ватиканського собору Світло Сходу Церква є представлена як рілля та будівля Божа (пор.1Кор.3, 9). Цей новий виноградник покликаний Небесним Отцем, щоб приносити плід відкуплення та спасіння в кожній хвилині, в кожному місці, в кожній людині.

Отож притча про Божий виноградник, про його управителів, про його справжнього Господаря і Власника є надзвичайно важливим Божим Словом для нас сьогодні. Через розп’ятого і воскреслого Христа ми, християни, увійшли у цей Божий виноградник, стали новим вибраним Божим народом – Церквою Христовою, яку «ворота пекельні не подолають» (пор. Мт.16,18). І кожен християнин, кожен, хто став членом новозавітного Божого народу, членом Христової Церкви, є управителем у Божому винограднику…

Кінець притчі є сповнений надії, тому що смерть сина господаря виноградника є праобразом смерті Христа, через страждання якого світ отримує спасіння. «Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт. 21,37). Однак, орендарі виноградника вбили і його. Про ту саму істину говорить апостол Павло в посланні до Римлян: «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рим.8, 32). Христос не лише був «посланий», як читаємо в євангелиста Йоана (Йо. 3,16), але Він був «виданий» як жертва «за всіх нас» (Рим.8, 32). Отець «послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1Йо.4, 10). Цю саму правду проголошує і Символ віри: «Задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес».

Цілий Новий Завіт проголошує правду про посланництво Божого Сина Отцем, яке об’являється в месіанській місії Ісуса Христа. Особливо виразними з цього приводу є численні записи в Євангелії від Йоана, які ми повинні виокремити в першу чергу. В розмовах з своїми учнями і противниками Ісус промовляє: «Бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він мене послав» (пор. Йо.8, 42; Йо.8, 16). «Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить» (Йо.8, 18; Йо.7, 28-29). «Діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо.5, 36). «Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене і діло його вивершити» (Йо.4, 34). Багаторазово, як ми це бачимо в Євангелії від Йоана, Ісус говорить про себе (в першій особі), що Він є посланий Отцем. Ця ж істина по-особливому підкреслена в Архиєрейській молитві Ісуса, в якій Він молиться до Отця за своїх учнів, підкреслюючи: «Вони […] справді збагнули, що від тебе я вийшов і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо.17, 8). Продовжуючи цю молитву, в переддень своїх страждань, Ісус промовив: «Як послав єси мене у світ, так посилав і я їх у світ» (Йо.17, 18).

Синоптичні Євангелія також підкреслюють цю правду. Згідно синоптиків Ісус говорить, що: «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий» (Лк.4, 43). Свідчення про те, що Ісус є посланий Отцем, в особливий спосіб представляє притча про орендарів виноградника. Орендарі виноградника в жорстокий спосіб поводяться зі слугами, яких посилає господар виноградника, «щоб взяти від них плоди, йому належні» (пор. Мт.21,34), тому що багатьох слуг господаря вони побили і вбили.

Врешті-решт, господар вирішує послати до орендарів виноградника свого сина: «Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: «Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт.21,37). Однак орендарі виноградника змовилися між собою кажучи: «Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. І, схопивши його, вбили та викинули з виноградника» (Мк.12, 6-8). Оповідаючи цю притчу, Ісус виразно підкреслює і використовує вислів зі псалма 118 (117) про камінь, який відкинули будівничі: власне саме цей камінь став головним на розі, тобто каменем наріжним (пор. Пс.118, 22).

Правда про Ісуса Христа, Сина Божого, посланого Отцем для відкуплення світу, для спасіння і визволення людини, яка перебувала під владою гріха (а з ним і під владою темряви) є центральною благовістю Євангелія. Ісус Христос є Єдинородним Сином Отця (пор. Йо.1, 18), який, щоб виконати своє месіанське післанництво, «не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. [...] ставши слухняним аж до смерті» (пор. Фил.2, 6-8). В цій добровільно прийнятій ситуації як людина, як слуга Бога, Христос голосить: «Отець бо більший, ніж я» (Йо.14, 28), а також: «Я постійно те чиню, що до вподоби йому» (Йо.8, 29).

Цей добровільно прийнятий послух Сина Отцеві, підпорядкування себе Йому, є як антитеза до непослуху першого Адама, залишається виразом найглибшої єдності між Отцем і Сином, відблиском тринітарної єдності: «Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню …» (Йо.14, 31). Навіть більше того, така власне єдність, причиняючись до спасіння людини, об’явила правду про Бога, який є Любов’ю: об’явила раз і назавжди саму сутність Бога. Об’явила найглибше джерело і сенс спасіння світу і людини: «Життя, яке є світлом людей» (пор. Йо.1, 4).

Ісус у цій притчі говорить дуже важливу річ про себе. Притча каже нам, що вкінці Бог прислав свого Сина. Він посилав слугу за слугою, посланця за посланцем. Зараз приходить не слуга чи посланець, але Сам Син – Бог в Особі! Притча містить найпрозоріше твердження, яке Ісус зробив про свою особливість. Він більший навіть за найвеличніших, хто був перед Ним. Вони приносили Божі послання; Він приніс самого Бога. Вони об’являли Божі плани; Він відкрив Боже серце – Чоловіколюбця. Вони казали людям, що хоче Бог; Він показав їм Бога в Собі. Євангелист Марко так це виразив: «У Нього був один улюблений син: Він послав Його до них» (пор. Мр. 12, 6). А автор Послання до євреїв каже: «Багаторазово і багатьма способами Бог говорив коли до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина...» (Єв. 1,1-2). Ось останнє слово Бога, Його останнє запрошення, Його останній аргумент. У свої останні дні, перед розп’яттям, Ісус використовує цю притчу, щоб зробити кришталево зрозумілим провідникам Ізраїлю, хто Він є і яка Його місія. Бог не є «відсутнім» господарем, який давно створив цей світ для себе, а потім покинув і забув, навпаки Бог постійно присутній, турботливий, люблячий, терпеливий, щедрий, який посилає посланця за посланцем, а вкінці присилає свого Сина, щоб дарувати нам небо.

Дорогі брати і сестри! Отці Церкви містагогійно оповідають, що цим Божим виноградником є наше життя, особисті дари і таланти, які Господь Бог кожному з нас дав. Але нам важливо зрозуміти, що ми не є господарями цього виноградника в особистому, родинному та суспільному вимірі, а лише його управителями, які повинні плекати, розвивати Божі дари нашого життя і плоди у свій час приносити Богові.

Сьогоднішня благовість також говорить нам про Бога, Який є милосердний, терпеливий, щедрий і довірливий, але і справедливий. Орендарі думали, що вони зможуть вбити сина господаря і забрати виноградник. Вони напевно думали, що власник надто далеко або він помер. Багато людей і сьогодні так думають про Бога, живуть так ніби Його немає, але Він живий і повновладний. День розрахунку завжди прийде, про це говорить нам Боже слово. Отець Небесний помістив нас у свій виноградник з довірою, і одного дня коли Він прийде, то матиме право очікувати від нас плодів нашого життя, в яке Він інвестував дари відкуплення свого Єдинородного Сина Ісуса Христа.  

Дорогі в Христі! Сьогодні Христова Церква також звершує спомин Усікновення чесної глави Йоана Хрестителя, тобто його смерті. Про те, як закінчив свій земний шлях цей останній зі старозавітних пророків, нам розповідає Євангелист Марко. Цей пророк знаменує зміну епох в історії людства – кінець Старого і початок Нового Завіту. Його земною місією було приготувати прихід Месії, який іде, щоб узяти на себе гріхи світу. Йоан Хреститель, пророк і предтеча, має бути для нас взірцем до наслідування у наші нелегкі часи. Він не боявся свідчити перед царем Іродом, вказуючи на його аморальне життя та лицемірство. Нехай ця відвага пророчого голосу Предтечі надихає і нас у щоденному житті до щирої праці та вірність Богові та Україні, а особливо у ці непрості часи, коли захищаємо нашу Батьківщину від російського агресора. У цій нашій боротьбі також бачимо як Господь діє через наш народ який жертовно бореться за принципи свободи, гідності і незалежності своєї країни, за яку найкращі сини і дочки навіть віддають своє життя, і це важливо, щоби кожен із нас це також усвідомлював. Бо незалежність України – це не лише екзистенційна потреба, але це ключ до безпеки та процвітання Європи та світу і головна перешкода для російських неоімперіалістичних і реваншистських ідей, які сягають далеко за межі України.

Тож нехай Святий Дух просвічує нас, щоб благодать Божа не була у нас марною, приносьмо достойно і з радістю плоди нашого навернення, плоди щирої молитви, праведного життя. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

11 вересня 2022 року Божого,
м. Дрогобич

5 вересня у м. Трускавець, в реколекційно-просвітницькому центрі "Оранта", розпочався І-й тур реколекцій для священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії. На запрошення владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, цьогорічні реколекції проводить о. Мануїл Пишкович, ієромонах студійського уставу.

В селещі Довге Дрогобицького району триває будівництво житло для переселенців та вразливих груп населення від БФ «Карітас СДЄ УГКЦ». Планується заселити туди близько 20 сімей. Це особливо необхідно на зимовий період. Та що б ми робили без волонтерів?