1 січня, в неділю перед Різдвом Христовим, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Цими днями Церква поступово готує нас до великого свята літургійного року – Різдва Христового. Це приготування розпочали ми з вами ще місяць тому – передріздвяним постом Пилипівкою. Згодом, починаючи від свята Введення у храм Пречистої Діви Марії, під час богослужінь ми співали: «Христос народжується – славте; Христос з небес – зустрічайте; Христос на землі – підносьтеся!» (Ірмос 1 пісні Канону Різдва Христового). Минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї згадуємо Святих Отців. Сьогоднішній день – Неділя перед Різдвом Христовим – є черговим етапом підготовки до святкування спомину про цю величну подію в історії спасіння, якою започатковується Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога.

Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт був угодою між Богом і Його народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягарів гріха, мовлячи до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо гріхопадіння прародичів зробило людській рід особливо уразливим до зла. Цю людську трагедію cвятий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є воланням усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю.

Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. За рiзних обставин цією вірою Отці Старого Завіту жили i перемагали. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40).

В сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа.

Святий євангелист Матей поділяє книгу родоводу Ісуса Христа на історію очікування в чотирьох періодах: говорить про час до Авраама, відтак час між Авраамом та Давидом, між Давидом і часом Вавилонської неволі, а далі – до народження на землі Спасителя світу. Іншими словами, святий Матей наче вводить нас таким прологом в Таїнство народження Ісуса Христа, показує Хто є Той, Якого ми очікуємо побачити у Різдвяну ніч у бідному вертепі в яслах на сіні, і дає відповідь – це є Месія. Він є Той, хто сповнить усі сподівання і очікування всієї історії старозавітного Ізраїля. Він є Той, хто буде сповненням обіцянки Бога Авраамові, що у його потомстві будуть благословенні всі народи. Він є Той, хто народиться з дому Давида, як «паросток з пня Єсея», буде сповненням того завіту, який уклав Бог з царем Давидом, кажучи, що потомок його отримає царство, «якому не буде кінця». А пророк Ісая, який був благовісником слова Божого в часи Вавилонської неволі, сповіщав прихід Спасителя не тільки для Ізраїля, але й для цілого світу. Іншими словами, Той, Хто має народитися, є сповненням надії, походить з дому царя Давида, є Месією, в якому Господь Бог сповняє все те, що Він говорив і обіцяв протягом усієї історії Старого Завіту. Прихід Месії засвідчують більше 300 незвичайних пророцтв у Старому Завіті, що стосуються Його життя і діяння.

У цьому родоводі Ісуса Христа ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді людина відверталася від Бога. Коли ж народ виявляв знаки покаяння, Бог продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. У темряві різдвяної ночі народжується світло життя – Дитятко Ісус, і осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч нашого сьогодення і хоч як лякав би нас морок, неодмінно настає світанок, і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають.

Дорогі у Христі! Кілька років тому світ належно не відреагував навіть на акт російської агресії та анексію Криму. Московія повірила, що може робити все, що захоче, однак зустріла спротив народу України, який стоїть у біблійній баталії: Давида проти Голіата, правди проти брехні, добра проти абсолютного лукавства, яке вбиває і нищить. Рік який минає був для нас дуже важким. Московія розпочала повномасштабну хвилю збройної агресії супроти українського народу. Наше життя радикально змінилося. Тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма… Люди ховаються від обстрілів у підвалах і думають, як забезпечити електрикою свої помешкання.

Сьогодні наша Батьківщина занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців. Наші воїни – брати і сестри захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця, і Він завжди допоможе нам!

У Євангелії від Йоана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі тягарі. Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він Сам –Господь наш Ісус Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог! З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. З нами при смерті – аби ми були впевненими і покріпленими. Так, з нами навіки після смерті – у місці, де “око не бачило, вухо не чуло, не спадало ніколи людині на думку, що Бог приготував для тих, кого Він любить” (І Кор.2,9). Часто ми сприймаємо Ісуса виключно як історичну постать минулого; як того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». У ці дні війни, як ніколи, ми потребуємо «Бога з нами».

Дорогі молільники! Ставаймо свідками присутності Живого Бога в нашому житті. Вміймо відчути, відчитати цю присутність Бога в різних обставинах і моментах нашого земного життя і нашої боротьби. По-особливому переживаючи Божу присутність під час Різдвяних свят, навчімось відчувати її щоденно, впродовж цілого року. Приготовляймося до духовної зустрічі із Христом, щоб відновити свій духовний родовід, свою спорідненість з Господом. «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі Його» – каже Господь (пор. Отк. 3.20-21). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

1 січня 2022 року Божого,
м. Дрогобич

Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,
що буде радістю всього народу (Лк. 2, 10).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Ділюся з вами великою радістю, бо «сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Для нас, що віримо в Господа Ісуса, святкувати Різдво Христове – це відкритися радості, яка триває вічно. Божий Син стає одним із нас – з нами Бог!

У житті ми не раз переживаємо радісні чи приємні події: народження дитини, весілля, особливий успіх, вечерю з близькими та друзями тощо. Проте життєвий досвід нам підказує, що такі моменти бувають дуже крихкими: мить – і те, що приносило нам радість ізадоволення, безповоротно канев небуття, а ми залишаємося сам на сам із болем, смутком і розчаруванням. Причин для такої раптової зміни єчимало: секунда неуважності, аварія, хвороба, людська злоба або ж війна, як бачимо на долі нашого многостраждального народу.

І все ж, ми сьогодні звіщаємо однеодному радість, якої нас не може позбавити жодне земне випробування і нещастя, – непереможну радість Христового Різдва. Це не миттєве переживання чогось, не розваги, які дають змогу на якийсь час втекти від буденної чи навіть жорстокої реальності. Радість Різдва Христового – це занурення в дійсність самого Бога. Син Божий входить у людське життя, людську реальність і переймає на себе крихкість і драму людського буття, аби вносити в людські горизонти небесну перспективу: «І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: "Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання"» (Лк. 2, 13–14).

Різдво Христове запрошує нас на зустріч із Богом, який надходить як Спаситель світу, – на зустріч, що несе небесну радість. Проте, готуючись до неї, ми неминуче усвідомлюємо власну неміч і негідність, які породжують у нас страх. Сам собою цей страх не є чимось поганим, якщо випливає з покори створіння перед своїм Творцем, учня перед своїм Учителем, слуги перед своїмГосподом. На Божественній Літургії служитель запрошує вірний народ до Святого Причастя словами: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Свідомість наших гріхів і немочей має вести не до паралічу, а до покаяння і дії. Саме тому ангел каже пастухам, переляканим світлим видінням Божої слави: «Не бійтеся!». Господь долає нашу гріховність і неміч. І тому людина не повинна боятися небесної радості. Ми покликані до радості—справжньої, щирої, глибокої, вічної. Вона дається нам як щедрий Божий дар. У цьому полягає глибоке значення воплочення Божого Сина—Він стає одним із нас, щоб прокласти нам дорогу до радості Отця свого йнашого.

Тому, попри всі свої обмеження, тривоги і страхи, людина покликана цю радість прийняти, відкрити для неї своє серце. Ангел пояснює, як її розпізнати: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Всемогутній Бог дає себе пізнати «не в царській палаті, а межи бидляти, у пустині, у яскині…», як співаємо в колядці. Про це пише Апостол народів, колизмальовує контраст між Божою і людською мудрістю: «Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,  25). Божа дорога до справжньої радості проходить через неміч і терпіння, як зауважує той же св. Павло: «Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала» (2 Кор. 12, 9).

Відтак людина покликана різдвяною радістю ділитися: «Пастухи один до одного заговорили: "Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам". І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши Його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали» (Лк. 2, 15–18). Дорогі брати і сестри, хоч би де ми перебували, щиро ділімося радістю народження нашого Спаса, щоб вона справді стала «радістю всього народу».

Святкуючи Різдво Христове з року в рік, ми заглиблюємося в таїнство воплочення Сина Божого в людській історії, що з Хрещенням Русі-України стало інтегральною частиною історії нашого народу. Цього року, коли в українському небі ворог намагається приглушити сяйво різдвяної зорі своїми ракетами і бомбами, нам варто звертати увагу не на календар, не на астрономічні явища, а на те, що Христос сьогодні прийшов, щоб народитися в тілі замученої, розп’ятої і пораненої України. Можливо, це звучить парадоксально, але наша перемога в цій війні настане силою не могутніх цього світу, а новонародженого Божого Дитяти, про якого провіщав Ісая: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9, 5).

Святкувати Різдво означає не боятися небесної радості серед моря сліз і крові. Дозволити різдвяній радості вселитися в наші серця – це запоруканашої стійкості й незламності, нашої здатності переборювати всі життєві виклики, як це пояснює св. Павло: «Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Флп. 4, 12–13).

Тепер, під час війни, ми маємо святкувати Різдво більше, ніж будь-коли — урочисто і відкрито, колядуючи з радістю — як вдома і в парафіяльних храмах, так і на вулицях наших міст та сіл:

Благослови нас, Дитятко Боже,
Дари нас нині любов’ю,
Най ціла сила пекла не зможе
Нас розділити з Тобою.
Благослови нас, ми Твої діти,
Христос родився! Славіте!
Христос родився! Славіте!

Прийнявши силу народженого Божого Сина, ми покликані ділитися неюз нашими братами і сестрами для зміцнення їхньої віри, підтвердження надії і скріплення любові. Спів коляди – це не проведення гучної вечірки. Колядувати – це ділитися силою і радістю Христового Різдва, у якому Господь Бог від початку заклав обітницю пасхального тріумфу. Саме тому з віри у воплоченого Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя, багато поколінь наших предків черпали наснагу та силу до боротьби з поневолювачами і загарбниками. Пригадаймо, як прабатьківською колядою скріплювалися для боротьби з ворогом наші повстанці в криївках та в’язні сталінських концтаборів, як колядувала наша підпільна Церква, незважаючи на репресії комуністичної влади. Коляда в ті темні часи ставала гімном перемоги над ніччю атеїзму та безбожництва, пророцтвом про неминуче падіння тюрми народів – РадянськогоСоюзу. Сьогодні нехай колядує українське військо на фронті. Нехай колядують наші полонені, поранені й ті брати і сестри, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Нехай у їхніх устах радість різдвяної коляди перетвориться на гімн перемоги над російським загарбником. Нехай колядують наші міста і села, наші віруючіродини в Україні та на поселеннях, наші волонтери та активісти. Нехай ця коляда стане простором солідарності і ділення нашими дарами—духовними і дочасними. Нехай наші різдвяні дари на коляду будуть особистим внеском у підтримку українського війська та допомоги постраждалим від війни.

Дорогі брати і сестри! Із Різдвом Христовим сердечно вітаю вас усіх: від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня — в Україні і на поселеннях, на всіх континентах світу. В особливий спосіб єднаюся з нашими воїнами на фронті. Обіймаювас різдвяною радістю і дякую вам за мужність і героїзм. Обіймаю тих, кого війна змусила покинути домівку чи навіть рідну землю. Обіймаю наших поранених, як військових, так і цивільних. Зі сльозами обіймаю тих, хто втратив рідних і близьких у році, що минає. Ділюся словами любові й підтримки з кожним, хто перебуває в полоні чи на тимчасовоокупованих територіях, хто терпить катування і наругу окупанта й не має змоги приготувати собі різдвяної вечері чи на Різдво молитися в рідному храмі. Щиро вітаю зі святом наших волонтерів і тих, хто служить і працює для ліквідації наслідків війни та забезпечення життя наших мирних міст і сіл, зокремалікарів, рятувальників та енергетиків.

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року!

Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,
19 (6) грудня 2022 року Божого

Христос народжується – славте;
Христос із небес – зустрічайте; Христос на землі – підносьтеся!
Співай Господеві, вся земле, і радісно оспівуйте, люди!
Ірмос 1-ї пісні Різдвяного канону

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Серед теперішніх непростих обставин зновучуємо слова, якими доноситься звістка «ангела Господнього», повідомляючи нам «велику радість, що буде радістю всього народу:сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк. 2, 10−11). ДнесьПредвічний Бог приймає людське тіло. Нині Син Божий стає Сином Людським. Сьогодні Агнець Божий сходить з неба на землю, щоб узяти на Себе весь тягар людської гріховности і зцілити її. Нині в образі беззахисного Дитяти, Яке спочиває у скромних яслах, очима віри споглядаємо Того, Хто скоровоскресне з мертвих, зруйнує адову силу і як Цар миру вийде переможцем із гробової печери, несучивсьому світові нескінченну пасхальну радість. Сьогодні Син Божий дарує людям надію на спасіння від вічної погибелі.

Щорокуновозавітний народ Божиймолитовно споминає подію Христового Різдва, яку передбачали пророки й дожидавстарозавітний Ізраїль. Чимало поколінь сподівалося на прихід Христа-Месії. За цей час очікування людство глибоко відчуло тугу за втраченим раєм, пройшло довгий шлях дозрівання, стало на шлях Богопочитання, приготувавшись до таїни пришестя свого Спасителя. І коли «сповнився час, Бог послав Свого Сина, що народився від жінки, народився під Законом, щоб викупити тих, які під Законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. 4, 4−5).Таке увінчане успіхом старозавітне очікування вчить нас не розчаровуватися, а з вірою та надією прямувати до сповнення Божих обітниць, хоча іноді наші життєві шляхи затьмарені випробуваннями, крізь які, здавалося б, навіть не проглядає промінь Божої любови до нас.

Ангельське славослів'я «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14) сповіщає про найбільше чудо – втілення Бога в людину, Творця – у творіння; чудо, яке перевершило велике діло сотворення світу з нічого.Вифлеємські пастухи прийшли поклонитися сповитому пеленами Творцю Вселенної.Небесна зоря привела до Вифлеєма царів-мудреців, звіщаючинародженняПредвічного Бога.Тому пришестя Спасителя знаменує початок нового етапу в історії людства. Старий Завіт був Союзом Бога лише з вибраним народом, а Різдво Христове– це свято, яке стосується кожної людини, до якої б нації, культури чи соціальної групи вона не належала.Біля ясел новонародженого Спасителя зустрічаються прості пастухи та царі–мудреці, тобто юдеї та чужинці, невчені і вчені, бідні й багаті.

Наші різдвяні святкування – це не просто данина традиції чи ще один період церковного й народного календаря. Різдво Христове – це свято безмежної БожественноїЛюбови до людини; це святосповнення Надії людства, яку нездатні знищити труднощі й випробування; це свято Віри в Бога, вірного Своїм обітницям. Ми маємо переживати цю подію як радість втіхи грішних людей, як радість від усвідомлення того, що ми не забуті й не покинуті Богом, як радість від зустрічі з Тим, Хто витре кожну сльозу з очей наших і втамує всяку скорботу, плач і біль (пор. Од. 21, 4).

Українців, зануренених у полумʼя оборонної війни від нападів підступного й жорстокого північного ворога− московії, часами охоплюють сумніви: чому в тиху ніч Христового Різдва ангели співають про мир, якщо тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет? Чому різдвяну ніч просвітлила вифлеємська зоря, а наші домівки й вулиці поглинула пітьма? Та ми знаємо, що мирна землі, мирв Україні залежить від миру в душі кожної людини, від чистоти серця, подвигу віри й жертовного служіння Правді. Війну й руйнування несе гріх, який є порушеннямБожих Заповідей.Ангели співаютьпро той мир, який ми випрошуємопід час наших богослужінь, молячись «замир з висот і спасіння душ наших». Ми прагнемо миру, «вищого від усякого уявлення» (Флп. 4, 7). Цей мир приніс на землю Єдинородний Божий Син, Якого пророк Ісая називає «чудесним Порадником, сильним Богом, Отцем довічним, Князем миру» (Іс. 9, 5), тобто Джерелом і Подателем справжнього Божого миру. Наш народ став союзником цього Князя миру й сильного Бога, занурившись у купіль Свято-Володимирового Хрещення, 1035-у річницю якого споминаємо цього року. Тому християни-українці переконані, що цей Божий мир неодмінно запанує. Стоячи на боці Правди й Божих Заповідей, ми відповідаємо на всі біди й випробування словами пророка: «Задумуйте задуми − та вони не вдадуться, давайте накази − та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Іс. 8, 10)». У цьому переконанні робімо все, що від нас залежить, щоб і на багатостраждальній українській землі запанував справедливий мир, та одночасно благаймо Всемогутнього Господа: «Перемоги благовірному народові на супротивників даруй і Хрестом Твоїм охорони люд Твій» (Тропар Хресту «Спаси, Боже, людей Твоїх»).

Гортаючи сторінки Євангеліяй аналізуючи історію, зауважуємо, що світчасто зустрічає Богаз невдячністю та ворожістю. Христос прийшов у цей світ, але не всі Його прийняли. Справді, Ірод і досірозшукує «дитя, щоб його вбити» (Мт. 2, 13). І сьогодні в наших домівках та на вулицях лунають «голос, плач і тяжке ридання» (Мт. 2, 18). І в наші часи наявна тенденція вигнання Христа з особистого й публічного життя.Часто сучасналюдина живе так, ніби й не відбулося пришестя Спасителя.Проте Божественна педагогія різдвяної події вчить нас, що, незважаючи на всі зусилля Ірода, його слуг, а також їхніх пізніших послідовників, неможливо знищити великий дар спасіння людства. Зауважуючи несправедливість довкола й самі зазнаючи випробувань, прислухаймося до слів Господа: «Прийдіть до Мене, всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28); «У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я-бо подолав світ» (Йо. 16, 32).Не зневірюймося, а будьмо певними, що Господь завжди вірний Своїм обітницям.

Дорогі у Христі! Російська збройна агресія ранила і розʼєднала нас фізично: хтось перебуває далеко від рідного дому, захищаючи свою родину й Батьківщину, хтось утратив свою домівку, хтось скорботно переживає втрату рідних. У цих умовахми особливо покликані до духовної єдности – у наших молитвах та за допомогою справ любови й милосердя. Вірою у вічне життя, світлом пасхальної радости та незламної надії огорнімо наш біль від утрати рідних та знайомих.Переживаючи різдвяну подію, стараймося надати допомогу тим, хто її потребує, наповнити світлом і радістю життя самотніх, засмучених і хворих. У ці різдвяні дні особливоювдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто захищає нас зі зброєю в руках, а також тих українців та представників інших націй, які допомагають нашим воїнам і постраждалим від війни.Під час наших богослужінь і за святковим столом згадаймо полеглих героїв і їхні родини, поранених захисників і відважних бійців, полонених і вимушено переселених осіб, волонтерів − усіх, завдяки кому святкуємо Різдво у вільній і незалежній Українській Державі.

Святкуючи подію Христового Різдва, попри всі труднощі й випробування, які тепер переживаємо, бажаю кожному з нас зберігати християнську віру, не втрачати надії та сповнюватися любов'ю до Бога і свого народу. З Божим благословенням розпочнімо новий 2023 рік Божий у твердому переконанні й молитовному очікуванні, що «Господь народові Своєму дасть силу, Господь благословить народ Свій миром» (Пс. 29, 11). Молімося й борімося, щоб в Україні й у всьому світі зникла злоба війни, а запанував мир і спокій, щоб разом з небесними силами людський рід заспівав радісну пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання!» (Лк. 2, 14). Нехай радість світлого Христового Різдва завжди освячує наше земне життя у служінні Богові й Україні! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

+ ЯРОСЛАВ Приріз,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі,
при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,
19 грудня 2022 року Божого

22 грудня, у свято Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Анни в м. Борислав. У співслужінні о. Романа Василіва (декана Бориславського) і священиків Бориславського, Трускавецького деканатів єпископ відслужив Архиєрейську Літургію.

19 грудня, у свято св. Миколая Чудотворця, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Медвежа на Дрогобиччині, де з нагоди 150-ліття місцевого храму відслужив Архиєрейську Літургію. Владиці співслужив о. Степан Гладьо (декан Мокрянський), о. Євген Вороновський (адміністратор парафії) і священики Мокрянського, Дрогобицького деканатів.