22 жовтня 1856 року народився священник УГКЦ, етнограф, фольклорист, історик, педагог, громадський діяч Михайло Зубрицький. Про нього говорять: це той самий священник, котрий урятував від забуття великий пласт культури Західної Бойківщини та зафіксував цікаві сторінки її історії, адже о.Михайло Зубрицький залишив по собі величезну спадщину — понад 350 публікацій з етнографії Західної Бойківщини, таких як «Народний календар», «Село Мшанець Старосамбірського повіту», «Про весілля у наших емігрантів в Америці», тощо.

30 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав с. Корчин на Сколівщині, де освятив богослужбову каплицю сестер Чину Святого Василія Великого та відслужив Архиєрейську Літургію. 

Слава Ісусу Христу!

Преподобні і всечесні отці!

Преподобні сестри!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам історію про воскресіння сина вдови з Наїн (пор. Лк. 7,11-16).Ніхто у світі не може заперечити, що без Воскреслого Христа немає відповіді на надзвичайно болючу проблему людства – смерть. Тому сьогодні коротко роздумаємо над чотирма моментами, коли Ісус Христос зустрівся зі смертю.

Про першу зустріч Ісуса Христа зі смертю розповідає євангельське читання, яке нам сьогодні пропонує Церква. Це випадок з сином вдови з Наїну. Смерть людини є завжди сумна – чи це смерть маленької дитини, чи людини у середньому або літньому віці. У місті Наїн молодого чоловіка, єдиного сина вдови, несли до гробу, його заплакана мати, друзі, сусіди йшли скорботною процесією. З протилежного боку прямувала інша процесія – Ісус і його учні. У брамі міста зустрілися процесія життя і процесія смерті.

Померлий юнак мабуть був улюбленцем цілого міста, оскільки багато людей прийшло віддати йому останню честь. В цей день напевно сумувала не тільки вдова, яка втратила останню надію у своєму житті; разом з нею сповнилося скорботою ціле місто. Бачивши розпач бідної матері, Спаситель промовляє до неї: «Не плач»! З усього натовпу мабуть ніхто не наважився б сказати ці слова, бо ніхто не зміг би зарадити тому, що сталося. Проте Ісус не тільки говорить, але й діє. Він приступає і торкається мар. Євангелист наголошує, що лише після цього дотику ті, що їх несли, спинилися. Зупинилися вони зі страху та подиву, бо на очах всього натовпу Христос порушив єврейський припис про чистоту. За Старозавітнім законом, смерть як протиприродне явище являє собою нечистоту, і кожен, хто торкався мертвого тіла чи гробу, автоматично ставав оскверненим і не міг ні спілкуватися з іншими людьми, ні брати участі у молитовній спільноті до тих пір, доки не виконав приписаного обряду очищення. Однак Ісус нічого нікому не пояснює, а промовляє своє життєдайне слово: «Юначе, кажу тобі, встань». І мертвий почув голос свого Творця, встав, прийнявши нове життя, і почав говорити. Тоді Учитель взяв юнака і повернув його матері, а разом з тим повернув надію і їй, і цілому місту. Якщо б ми були у місті Наїн цієї ночі, то могли б бачити як у домі вдови довго горить світло – померлий і воскреслий син вечеряє і розмовляє зі свою матір’ю. Це був щасливий кінець похоронної процесії у місті Наїн – Ісус переміг смерть!

Щоб побачити другу зустріч Ісуса зі смертю, ми подумки линемо до євангельської розповіді про Яіра, начальника синагоги. У нього була єдина дочка, яка вмирала (пор. Мр. 5, 35-43). Яір знайшов Ісуса, Який навчав на березі моря. «Моя маленька дочка лежить при смерті: молю Тебе, прийди і поклади руки на неї, щоб вона одужала і жила», – благав Христа Яір. Не затримуючись, Ісус пішов за ним, але, коли вони зайшли в дім, дівчинка вже була мертвою. Ісуса зустріли голосінням і плачем. Він сказав до тих, що плакали: «Чому ви плачете? Дівчинка не мертва, вона спить». Ісус випросив плакальників і, взявши зі собою лише трьох учнів – Петра, Якова й Івана, а також батька дівчинки, Він зайшов в кімнату, де мати плакала біля ліжка своєї дитини. Взявши дівчинку за руку, Господь сказав: «Я кажу тобі, встань». У цю ж мить вона ожила. Ісус підняв її і віддав матері і батькові, сказавши дати їй щось їсти.

Третя зустріч Ісуса зі смертю була при воскресінні Лазаря. Чотири дні після смерті Лазаря Ісус прийшов у Витанію. Сестра Лазаря Марта побігла зустріти Його і впала Йому до ніг, кажучи: «Господи, якщо б ти був тут, мій брат не помер би». Ісус сказав їй: «Твій брат воскресне». Марта відповіла: «Я знаю, що він воскресне у останній день» (пор. Ів. 11,21-25). Це було після того, як Ісус зробив одне з найбільших повчань: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує – через смерть переходить до життя, і хто живе і вірує в мене – не вмре повіки» (пор. Ів. 11,25-26). Підійшовши до гробу, Ісус, незважаючи на заперечення Марти, яка нагадала Йому, що Лазар мертвий уже чотири дні, сказав чоловікам відкотити камінь від гробу. Помолившись, Він скрикнув сильним голосом: «Лазарю, вийди»! І той, що був мертвий, вийшов з гробу з похоронними пов’язками. Цієї ночі була чудова зустріч в домі Лазаря, Марта і Марія були там. Там були учні, а найголовніше там були – Ісус і Лазар, той Лазар, який зранку ще лежав мертвий у гробі.

Син вдови з Наїну, дочка Яіра і Лазар – це ті особи, про воскресіння яких із мертвих Ісусом розповідає нам Священне писання. Четверта ж зустріч Ісуса зі смертю була його особиста. Там смерть позбулася свого жала і сили – Христос своєю смертю подолав смерть. Сьогодні є тільки один спосіб перемогти смерть – охреститися в ім’я Пресвятої Тройці, у вірі віддати своє життя нашому Господу, жити Його Заповідями, вслухаючись в Його Слово, єднатись з Ним через Євхаристію та свідчити Божу любов через життя до воскресіння.

Хтось може сказати: «Гарні історії про силу і любов Спасителя ми почули сьогодні, але моя маленька дівчинка померла, і Ісус не прийшов, щоб воскресити її». А хтось скаже: «Мій син помер, але процесію на цвинтарі ніхто не зупинив». А ще хтось скаже: «Помер мій брат, але Ісус не прийшов викликати його з могили, як Він це зробив з Лазарем, і сказати: «Вийди»! Тому, яку розраду можна знайти у цих спогадах про перемогу нашого Господа над смертю?

Звичайно, напевно багато було таких молодих дівчат, як дочка Яіра, і вони померли у цей час. Немало було таких вдовиних синів, які померли за життя Ісуса. Було чимало сестер, які як Марта і Марія втратили своїх улюблених братів. Чому тільки ці троє були повернені до життя? Роздумуючи над Божим словом у благодаті Святого Духа можемо сказати, що ці надприродні дива були вчинені з трьох причин. По-перше, щоб довести, що Ісус є справді воскресінням і життям, а тому той, хто вірує в нього, не помре. По-друге, ці випадки показують радість, яку відчують одного дня усі віруючі, коли вони знову у майбутньому віці після загального воскресіння об’єднаються з тими, кого люблять і хто їх любить. Так само, як юнак з Наїну повернувся до своєї матері, донька Яіра до своїх батьків, а Лазар до своїх сестер. По-третє, ці три воскресіння були вчинені для того, щоб показати нам правдивість твердження, яке ми визнаємо у Нікейському символі віри кожної неділі, коли промовляємо: “Вірю у воскресіння мертвих і життя майбутнього віку”. Одного дня Ісус Христос прийде знову. Тоді Він воскресить усіх померлих, так само як Він зробив це з трьома людьми, про яких ми сьогодні роздумуємо. Відмінністю цього загального воскресіння мертвих буде те, що, воскреснувши, люди знову вже не помиратимуть, як згадані нами сьогодні особи, а житимуть у Божій славі або у вічному засуді. «І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто в гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд» (Ів 5,28-29).

Сьогоднішня євангельська благовість розповідає нам про подію, яку ми святкуємо кожної неділі – про воскресіння як перемогу Життя над смертю. Вона є прообразом нашої майбутньої радості. Вона нагадує нам, що, з’єднавшись через наше хрещення з Воскреслим Господом нашим Ісусом Христом, ми вже отримали нове, вічне життя. І хоч кожен з нас ще повинен перейти через вузькі ворота фізичної смерті, проте вона вже не має над нами остаточної влади. Одначе сьогодні нам є дуже важко переживати біль нашого народу. Ми неустанно взиваємо до Господа вийти нам на зустріч, нашому стражданню і болю, зупинити цей похід смерті агресора московії та торкнутись ран наших захисників, вдів і сиріт. Молімося у цій Божественній літургії, щоб Господь Бог навідався до народу свого, до кожного з нас, щоб воскресив у нас живу віру, щоб наша зустріч з Ним була на переміну і оздоровлення наших душ та на прославу Його святого імені.

Дорогі у Христі! Сьогодні ми освятили богослужбову монастирську каплицю у сестер ЧСВВ у селі Корчені. Відколи людина втратила Бога, від тоді не перестає Його прагнути і шукати. І монашество є один із шляхів цього пошуку. Монашество не має інших заповідей ніж всі інші християни, але вони повинні бути дуже послідовними у виконуванні Божих Заповідей. Таким чином богопосвячене життя можна визначити словами святих отців, як життя у Христі, із Христом і заради Христа. Подвижник іде за Христом, завжди перебуваючи у світлі заповідей Божих, бо як каже Псальмопівець, що він: «.. в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає» (пор. Пс. 1, 2), виконуючи Його святу волю.

Як відомо, початок християнського подвижництва співпадає з початком самого християнства. Серед настанов, які давав Спаситель людям, що приходили до Нього, були й такі, які призначалися не для всіх, а для тих, «хто може вмістити», хто хоче бути досконалим (пор. Мт. 19, 21). Високий євангельський настрій панував у християнських спільнотах як на самому початку їх виникнення, так і у наступні століття, особливо це виявилось у часи гонінь. Однак після офіційного визнання християнства та внаслідок впливу ще недавно поганського суспільства і його звичаїв, моральний рівень християн у римській імперії значно знизився. Тоді чернецтво стало новим способом вираження християнства, як сутності, що є «не від світу цього», яке можна назвати своєрідним «безкровним мучеництвом». Видима боротьба з силами зла, що переважала в епоху гонінь, перейшла у сферу духовну, й стала, насамперед, боротьбою «проти духів злоби в піднебесних просторах» (пор. Еф. 6,12). Ревнителі євангельського життя почали масово відходити у пустелю. Не слід вважати, що цей відхід був пов’язаний із труднощами життя у світі – вони залишали суспільство не через життєві негаразди, а, швидше задля споглядання Бога. Бо ж в нагірній проповіді Господь каже до своїх учнів: «Ви – сіль землі. Ви – світло світу. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (пор. Мт.5. 13, 14, 16).

Сьогодні у світі простежується феномен секуляризації, який притаманний і Україні. Секуляризація полягає в тому, що сучасна людина вважає релігійне життя і свою віру другорядними. Таким чином християни перестають жити своєю вірою і не передають її своїм дітям. Цей феномен складний, бо він заторкує різні рівні людського життя. Відповідь Церкви на ці виклики є Нова Євангелізація. Це означає відкритись на Бога і намагатись переобразити у Бозі цей світ. Адже сьогодні щоб бути віруючим, потрібно ділитися вірою. Роль монашества полягає у Новій Євангелізації – нести Боже слово сучасній людині. Йдеться про те, щоби бути стійкими перед обличчям гріха та морального занепаду, свідчачи цінності чесност й солідарності, не піддаючись примарним ілюзіям світу цього. Богопосвячена та християнська спільнота є світлом у світі, коли скеровують інших до Бога, допомагаючи кожному відчути Його доброту та милосердя. Послідовник Христа є світлом тоді, коли вміє жити вірою, коли причиняється до викорінювання різних пороків та гріхів, щоб у ситуаціях пошкоджених лицемірством і насильством, проникало світло Істини, тут звичайно йдеться не про наше, але про Христове світло.

Таким чином, першим завданням християнина, богопосвяченої особи, священика є молитва. І важливо усвідомити, що ми всі тут присутні є учасниками життя нашої Церкви. Безперечно, що роль мирян у церкві є дуже важлива, але все ж таки Церква, люди, світ очікують від монашества того живого прикладу – наслідування Христа, прикладу живої віри, ділення тією вірою з іншими. Тому монашество, є вирішальним чинником місії Церкви, бо воно виражає найглибшу сутність християнського покликання і є спасенною спонукою до ще більшої вірності Євангелії. Нехай же Пресвята Богородиця допоможе нам і нашим сестрам бути сіллю та світлом між людьми, несучи життям і словом Добру Новину Божої любові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

30 жовтня 2022 року Божого,
с. Корчин, Сколівського деканату