29 квітня 2021 р.Б. сповнюється 15-та річниця від того дня, коли владика Ярослав (Приріз) в катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича отримав архиєрейські свячення з рук Глави й Отця УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара); співсвятителі – владики Юліян (Вороновський) та Михаїл (Сабрига).

27 квітня у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, в м. Стебник, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії відслужив заупокійну Божественну Літургію та чин похорону за покійним о. Михайлом Бучинським, який відійшов до вічності 25 квітня 2021 року Божого.

Протягом 24-25 квітня на парафії Вознесіння Господнього УГКЦ с Верхній Дорожів відбувалися передпасхальні реколекції які провадив отець Ярослав Микитчин, директор "Патріаршого дому". В часі реколекцій парафіяни мали нагоду не лише приступити до таїнства Покаяння та Євхаристії, а також спільно з реколектантом роздумувати над темами хреста, Господніх заповідей Любові, тематики екології та національної свідомості.

26 квітня у храмі Різдва Пресвятої Богородиці владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, очолив чин священичого парастасу за покійним о. Михайлом Бучинським, який після важкої недуги відійшов до вічності 25 квітня 2021 року Божого.

25 квітня, у свято Входу Господнього в Єрусалим, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці, в м. Самбір.

Дух Святий, що навчив апостолів говорити іншими чужими мовами,
той і єврейським невинним дітям повелів кликати, Осанна!
Благодать Св. Духа нас сьогоді зібрала і всі ми взявши хрест твій кличемо.
Благословенний, хто йде в ім'я Господнє Осанна на висотах.
(Стихира литії)

Слава Icyсу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри.

Сьогодні, в неділю, перед Світлим празником Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, Церква святкує подію Його торжественного входу в місто Єрусалим. Євангельська розповідь про це показує нам велич та славу нашого Господа. Сьогодні Ісус, сповняючи старозавітне пророцтво, сідає на ослине жереб’я, показуючи, що Він є тим Месією, на якого чекало все людство, та входить у святе місто Єрусалим (Зах. 9, 9).

Квітна Неділя, або славний в’їзд Ісуса Христа до Єрусалиму, це один із радісних днів у Його туземному житті, впродовж якого Він уникав почитання і слави, що належали Йому як Божому Сину, а під кінець, перед самими своїми страстями, Христос тріумфально в’їжджає в Єрусалим. Він добровільно наближається до мук і смерті, як про те запевняє сам, кажучи: «...Я бо кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати...» (Йо. 10, 17).

У Витанії чимало людей стали свідками, як Ісус воскресив з мертвих Лазаря. Чутка про це воскресіння розійшлася по всій Юдеї і поза її межами. І це недивно, бо якби і сьогодні з'явився чоловік, який міг би подати зцілення на різні недуги сьогодення, перед якими медицина безсильна, то на нього була б звернена значна увага людства. Багато було переможців в історії людства: багато талановитих лікарів перемагали важкі хвороби; багато полководців перемагали сильні армії. Але «Переможцем смерті» є лише Ісус Христос. Він є, був і буде нашим Спасителем і Господом.

Воскресити мертвого, і то вже по декількох днях, це був надзвичайний доказ, що чудотворець, який воскресив Лазаря, має владу над смертю. Щось подібного до цього часу не було відоме нікому. Народ вірив, що це є найбільший доказ ознаки Месії. Бо тільки Бог може такі речі творити, воскреслий Лазар був живим свідком і доказом цього. І тому не дивно, що народ який зібрався в Єрусалимі звідусіль, щоб святкувати юдейську паску, зворушений цим чудом вийшли вітати Чудотворця з Назарету, виголошуючи Осанна - Слава, Слава Синові Давидовому благословенний той, хто йде в ім'я Господнє. Сповнені радістю люди вітаючи Його покладали під ноги пальмове віття, стелили власну одежу...

Водночас, перед в'їздом до міста Ісус плаче на долею, яка чекає Єрусалим: «Як би й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима» (Лк. 19, 42). А в другому місці: «Єрусалиме, Єрусалиме, Я бажав зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчаток та ти цього не захотів» ( Мт. 23, 37). Ісус іде до міста, з якого вже не буде вороття, в ньому вже дзвенять срібняки, як підла зарплата зради. В цьому місті ранній півень об'явить слабкість Петра і слабкість кожної людини, кожного з нас.

Народ в Єрусалимі вітав Христа, та Він знав, що в скоро ці ж люди будуть домагатись його смерті, «осанна» зміниться на «розіпни його, розіпни»! Коли фарисеї вимагають, аби Він примусив замовкнути людям, які його тріумфально впроваджують в Єрусалим, Ісус відповів: «Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 40). І це сталось при Його хресній смерті, коли «земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились» (Мт.27, 51-53).

Коли приглянемось ближче до нашого особистого життя, зауважимо, що ми також через наше праведне християнське житія, через наші молитви, самопожертви та інші добрі вчинки віддаємо славу Божому Синові. Але не раз наше сумління закидає нам нашу нестійкість, наші упадки, наше – «розіпни його розіпни». Можливо, історія Єрусалиму нас нічого не вчить?

Ісус плакав над Єрусалимом, Він сьогодні плаче над нами, над цілими народами, над кожним з нас зокрема, над кожним, хто відходить від Нього через гріх. Правдоподібно як для юдеїв, так і для нас є тільки дві можливості: прийняти Христа, або Його відкинути. Про це говорить сам Христос: «Хто не є зі мною, той проти мене» (Лк.11.23). Засадничо ми вибираємо Христа, ми свідомі своєї слабкості, своїх гріховних упадків. Любов Христа не перестає закликати нас приходити до нього, а Він подасть нам зцілення (Мт. 11, 28-30).

Своїм туземним життям Христос подає нам приклад, як ми повинні відповідати своїм життям на запрошення Небесного Отця. Звичайно, кожне життєве покликання має свою чашу терпінь, свою хресну дорогу, свій хрест, але також і воскресіння. Цього вчить нас таїнство Христових страстей, які вказують нам, що тільки віра в перемогу добра і справедливості приводить нас до нового життя – до воскресіння.

Незабаром великодні дзвони сповістять нам радісну благовість, яка надає глибинного змісту людському життю. Це незбагненне таїнство завжди нас загріває і наповнює непохитною вірою і надією в Його Божу справедливість. Зелені галузки, які сьогодні тримаємо в наших рука, промовляють до нас, щоб наше довір’я до Христа було правдиве і щире, без фарисейської дискусії, чисте в інтенціях і намірах та тривале в учинках.

Шість днів перед паскою прийшов Ісус у Витанію, щоб покликати до життя померлого Лазаря і проповідувати воскресіння. Шість днів перед світлим празником празників зібрала нас свята Церква, щоб і ми, проваджені Святим Духом, співали як єврейські діти: «Благословенний Ти, що маєш багато щедрот, помилуй нас». Нехай Святий Дух буде плідний у наших серцях, в нашому житті. Нехай ці галузки, які принесемо до своїх домівок, будуть для нас, як для праведного Ноя, символом вічного життя, яке зможемо осягнути через нашу відповідь на Боже покликання, як це зробила Пречиста Діва Марія, празник Благовіщення якої ми недавно святкували.

Дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні в особливий спосіб хочу привітати нашу молодь. Блаженної пам’яті святий Папа Іван Павло ІІ з 1985 р.Б. започаткував у Квітну неділю світовий день молоді. Тому, ми сьогодні в особливий спосіб молимось за нашу молодь, бо молодість є часом особливого відкриття власного «я» та складання «життєвих планів», є періодом росту, котрий повинен бути ростом «в мудрості, в роках і в ласці у Бога і у людей» (Лк 2, 52).

Молоді люди часто є сповнені тривог, розчарувань, турбот і страхів, бо не бачать, як зреалізувати себе за існуючих обставин. Часто молодь потрапляє у полон спокус, які неодноразово пропонує «князь цього світу». Історія спасіння, про яку читаємо у Святому Письмі, продовжується в історії молоді нашого часу. Головна спокуса, як і колись, полягає в тому, що людині пропонують збудувати справедливе суспільство і осягнути особисту свободу і щастя, відкинувши Бога з власного життя. Це та сама стародавня «хитрість змія», яка пропонує жити так, наче Бог не існує. Цю спокусу сьогодні звемо секуляризацією, лібералізмом, індиферентизмом, які неминуче ведуть до глибокої кризи молодої людини. Отож не дивно, що першими жертвами духовної і культурної кризи, яка охопила сучасний світ, стають представники молодого покоління. Спрагла до пізнання чогось нового і полишена на саму себе, молода людина схильна почути і здійснити першу-ліпшу пропозицію і таким чином наражається на небезпеку.

Церква прагне допомогти молоді, з однієї сторони, зреалізувати свій потенціал, а з іншої – уникнути небезпек. Кожен юнак та дівчина внутрішньо шукає Того, Хто відкриє таємницю, як залишитись вічно молодими (див. Йо 3,29; Мт 9,15; Лк 5,34). Спасителем вічної юності, Який відновлює у нас подобу до Вічного, є Ісус Христос – Воскреслий, Вічний Бог і «Молодий» своєї Церкви. У Христі, дорога молоде, ви зможете знайти відповіді на всі ваші труднощі і запитання, які носите у ваших серцях; бо Господь є великим люблячим і вічно молодим приятелем ваших душ, Єдиним, Хто досконало знає ваші серця і може вам сказати істину.

У ці передпасхальні дні пам'ятаймо, що Христос входив в Єрусалим не лише як Всемогутній Цар, але і як Первосвященик, аби принести в жертву Самого Себе. І цю майбутню жертву хресних страждань Спаситель приніс заради нашого спасіння. Стараймось з вдячністю прийняти його Священну Жертву, щоб наша душа не залишилася безплідною смоковницею, але розцвіла християнськими чеснотами, як це вербне віття, що його ми сьогодні принесли у храм.

Щиро закликаю всіх нас якнайкраще використати цей останній тиждень перед Великоднем, щоби через нашу ревну молитву, участь у Святих Тайнах та богослужіннях Страсного Тижня приготовити свої душі і серця та радісно заспівати величну пісню „Осанна” Воскреслому Христу. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і Причастя святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!

+ Ярослав

м. Самбір
25 квітня 2021 року Божого

З глибоким сумом повідомляємо, що 25 квітня 2021 року Божого після важкої недуги на 60-му році життя і 27-му році священства відійшов у вічність протоієрей Михайло Бучинський, адміністратор парафії Різдва Пресвятої Богородиці м. Стебник Трускавецького деканату і редактор єпархіяльної газети "Жива вода". Висловлюємо родині покійного щирі співчуття.

15 квітня парафіяни церкви Собору Івана Хрестителя, що у с. Головецько Старосамбірського деканату, разом зі своїм священиком – о. Михайлом Постолюком – приєдналися до онлайн молитви «Вервиця єднає».

Дорога в Христі молоде в Україні та на поселеннях!

Вербна неділя, свято Господнього входу в Єрусалим — це той день, коли Церква з винятковою увагою огортає вас своїми думками і молитвами. Наша традиція молитовного спілкування є надзвичайно важливим досвідом особливо зараз, коли, у зв'язку з карантинними обмеженнями і соціальним дистанціюванням, ми мусимо докладати ще більше зусиль, щоб зберігати наші стосунки живими і міцними. COVID-19 завдав удару всім: старшим і молодим, родинам і спільнотам – тому Церква бажає бути поруч із кожною людиною. Однак зокрема ми хочемо супроводжувати молодих людей, які зростають і формуються в цей час величезних викликів і випробувань.

Якщо вам зараз двадцять один рік, то третина вашого життя пройшла огорнена мороком війни на Сході України, а останні півтора року ви переживаєте глобальну пандемію, якої світ не знав уже століття. Додаймо ще політичну поляризацію, економічні негаразди в багатьох країнах нашого проживання та особисту турбулентність, яка притаманна кожній молодій людині, – отримаємо заплутаний клубок, а часом майже вибухову суміш.

Проте Христова Благовість запевняє нас, що в події, яку згадуємо сьогодні, незважаючи на те що вона відбулася дві тисячі років тому, є чимало тонких відповідей на виклики сучасності. Що ж ми святкуємо і заново переживаємо цього дня?

Після трьох років проповідування і навчання в різних куточках Ізраїлю, зцілень, чудес і конфліктів з учителями закону, Ісус разом із учнями йде до Єрусалиму, щоб там святкувати Пасху. Така практика — святкувати Пасху в храмовому місті — була для тогочасного Божого народу духовною подією року! Уявімо собі тогочасний Єрусалим — столицю країни, велике місто, море прочан з усього світу, римські легіонери, купці й торговці, кожен із яких намагається знайти собі роль і місце. Схоже на наш глобалізований світ, чи не так? І тут з’являється Ісус. Він щойно воскресив Лазаря, багато мешканців і паломників Його добре знають завдяки проповідям, зціленням і чудам, які Він учинив раніше, а тому новина про Його появу миттю облітає місто, і люди виходять Його зустріти.

Кого вони зустрічають? В’їзд Христа в Єрусалим називають тріумфальним, царським. На це вказують різні знаки — пальмове гілля, яке в стародавньому світі вважалося символом перемоги; ослятко, яке для юдеїв уособлювало здійснення пророцтв про Месію, що прийде визволити народ від поневолення; натовп, який вітає Христа вигуками «Осанна!» і називає царем.

У біблійному сенсі цар Ізраїлю — це той, хто створює і захищає простір життя для свого люду і є посередником між Богом і Його народом. Тобто через царя Бог постійно творить, животворить свій народ і ним опікується. На час подій, про які чуємо, царя вже немає багато століть — полон змінився на поневолення, повстання зазнають поразок, народ звикає до щоразу нових загарбників, починає співпрацювати з ними, щоб вижити. Та юдеї не втрачають надії, очікують царя-воїна, який визволить народ, припинить римське панування, поверне минулу славу і дасть достаток.

Що ж, зрештою, відбувається? Цар таки приходить, але Він інший, аніж сподівалися тоді юдеї і уявляємо сьогодні ми. Приходить не посередник, а сам Господь, не завойовник, а Бог-Творець і Спаситель, який захотів стати слугою для свого створіння. Він дарує перемогу, але нікого не поневолює. У Його обозі немає полонених, трофеї ж отримують усі. Він захоплює, але не країну, місто чи трон, як цього боялися римляни та юдейська верхівка, а серця людей, — захоплює собою, приваблює власним прикладом, зворушує своїм Словом, кличе йти за Ним!

Куди, куди йде Христос і кличе інших? Єрусалимські археологи відтворили Господній шлях через Єрусалим. Вони стверджують, що Він входив у місто через південні ворота при Силоамській купелі, місце, відоме також як «Нижнє місто». Там збиралися знедолені, бідні, хворі та каліки, позбавлені шансу на життя і навіть можливості піднятися на Храмову гору та принести жертву, щоб святкувати, як усі. Він іде до упослідженого, відкиненого народу, щоб відкрити йому простір життя і здоров’я та дарувати Пасху. Саме ці люди першими – разом із захопленою та зворушеною молоддю – вітають Його як Спасителя і Месію.

Вислів «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» мовою сучасної людини можна перекласти як «Благословенний той, хто дає мені шанс, можливість піднятися з дна, куди мене закинуло життя, віднайти себе в цьому великому чужому мегаполісі». Божественна сила Христа проявляється в тому, що Він робить для цих людей можливим неможливе — зцілює тих, кому тогочасне лікарське мистецтво не здатне допомогти, дозволяє відчути себе гідними в очах Божих тим, кого суспільство і навіть священнослужителі принижують чи відкидають, а через воскрешення Лазаря показує, що має владу повертати життя тим, хто не має надії і сили жити.

Христос дає шанс усім! Дивний цей Цар! Він не забирає життя в опонентів, а навпаки — віддає своє життя. Адже фінальною точкою тріумфального в’їзду Христа в Єрусалим є Голгота, а Його троном – хрест. Звідти Він царює не лише над Юдеєю, як глузливо написали римські воїни, а над усім світом, звідти перемагає не земних ворогів, а гріх і саму смерть.

Цар, якого сьогодні вітаємо вербовими галузками, нічого в нас не забирає, а все нам подає і віддає. Дарує і захищає «життєвий простір» для всіх, здійснює всі мрії сучасної молодої людини. Він не просто відкриває сенс життя, як великий учитель чи пророк, а дає його, як може лише Бог. Саме про цю Божу силу і владу — зцілювати і давати життя — так важливо пам’ятати сьогодні, коли наш світ тремтить через пандемію, що зробила нас заручниками страху. Вірус немилосердно вбиває і калічить — мабуть, у кожного є друзі, родичі чи знайомі, які стали його жертвами. Крім того, він поцілив у саме серце людських стосунків — сьогодні інша людина в нашій людській уяві являє собою не таїну і можливість, а небезпеку і загрозу. Коронавірусний світ вже змінив наші рефлекси та звички. Людство вже понад рік живе в режимі самозбереження. Незнайомці в громадському транспорті чи супермаркеті не можуть обмінятися випадковими усмішками, а друзі стримуються від спонтанних обіймів підтримки та приязні. Захищаючи своїх старших родичів від хвороби, ми мимовільно розширюємо межі їхньої самотності.

Не сумніваймося, світ визволиться з полону пандемії! Ми, християни, віримо, що порятунок приходить від Бога. Проте Він делікатно діє через розум, серце і руки людини, надавши їй усі необхідні засоби. Наші ближні – це не лише небезпека, а й порятунок. Йдеться про лікарів, які відчайдушно борються за кожне життя; про волонтерів, які купують апарати штучного дихання та кисневі концентратори; про доброчинців, які допомагають коштами і продуктами; про тих, які, дотримуючись правил, зберігають людяність; про наших ближніх і друзів, які, попри всі обмеження, супроводжують нас своїми зичливими думками, щирою молитвою, щоденною послугою. Пандемія вчить нас не боятися, а навпаки – розуміти, що ми, незважаючи на свою крихкість, все ж таки сильні.

Однак ми ще не повністю усвідомлюємо, наскільки зранені теперішнім досвідом і наскільки глибока ця глобальна травма. Коронавірус оголив і загострив емоційні та соціальні проблеми в багатьох людей. Ми знімемо маски – та чи зможемо довіряти? Чи не буде нашим автоматичним рефлексом замкнути домівку і серце перед болем іншого, лишень пробіжить тінь страху, що він може бути загрозою? На ці запитання немає готових відповідей. Дорогі молоді люди, саме разом із вами Церква їх шукатиме і намагатиметься гоїти рани сучасної людини, спричинені пандемією та іншими викликами й проблемами, які увиразнила глобальна хвороба.

Людство потребує Цілителя. Лише Він здатний нас захопити, зворушити, наповнити змістом, дати відчуття, що ми спроможні і цей шторм пережити. Господь стишує бурю і водночас вчить нас веслувати.

«Не бійся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослиці» (Ів. 12, 15; пор. Зах. 9, 9).Дорога українська молоде, разом з усім світом ти переживаєш так багато труднощів! Можливо, через пандемію і карантин хтось втратив роботу чи студентський підробіток, хтось не зміг вступити до омріяного університету чи поїхати вчитися за кордон, хтось змушений повністю змінити свої плани чи поставити мрії на паузу, хтось раптово втратив рідних і друзів...

Проте не біймося, у час цих викликів наш Цар, наш Господь є поруч із нами, так само як Він був разом із Марією та Мартою, коли вони оплакували свого брата Лазаря, чи з відкинутими біля Силоамської купелі. Він там, де біль, страх і відчай, щоб загоювати рани, заспокоювати, обнадіювати та творити простір життя.

Господь Бог є лідером і провідником, який не принижує і не захоплює силою, а дає відчуття гідності та окрилює. Тому, шукаючи земних авторитетів і вчителів, звертайте увагу на тих, у кому є щось Христове, хто не лякається болю, натомість старається його полегшувати, хто не панує, а служить, хто кличе за собою, приваблюючи власним прикладом, а не поневолює. І самі будьте такими. Нехай Господь у сьогоднішньому святі захопить і зворушить наші серця, поведе за собою та дасть силу заспівати: «Осанна во вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!».

Благословення Господнє на вас!

†СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святої Матрони, що в Солуні,

9 квітня 2021 року Божого 

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 25 квітня цього року.

Ваша Святосте, дорогий наш Патріарше!

В імені Священного Синоду нашої Церкви, багатотисячного духовенства і монашества, багатомільйонного люду на всіх континентах сьогодні, у цей скорботний для вас, Ваше Блаженство, вашого батька, брата, всієї вашої родини час дозвольте скласти наше глибоке співчуття з приводу переставлення вашої дорогої мами.

Божественний Спаситель на Голготі поділився зі Своїми учнями, Своїми братами у вірі, Своєю Матір’ю. З того моменту в дарі священства кожна мати Христового священника є нашою матір’ю. Тому дозвольте сьогодні її назвати також і нашою матір’ю.

Святий євангелист Лука благовістить нам: коли Господь, на прохання Своїх учнів, які просили Його про молитву і навчання, відкрив молитву про Небесного Отця і благовістив їм діла спасіння, Божий люд та учні слухали Його. І якась жінка з-поміж народу підняла голос свій і сказала: «Блаженне лоно, що Тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11, 27).Дорогий наш Патріарше!

Протягом цих 10 років вашого предстоятельства нашої Святої Церкви Ви як благовісник істини й миру відвідали майже кожен континент, де б’ється серце віруючих нашої Церкви. І в ці скорботні дні листовно, особисто, через засоби масової комунікації цей люд каже до вашої переставленої в Бозі мами, слуги Божої Віри, – блаженне лоно, що носило Вас.

Ваша домашня родинна Церква в часи катакомб берегла вас, як мати Мойсея, від фараонової отрути. Ви так любо згадуєте свою маму. Сьогодні в цілому світі розноситься спогад про той акорд музики, про той камертон, який вона вам передавала як синові – камертон богоспілкування. Ту симфонію, якою Господь на вашій душі, немов на арфі, вигравав свою присутність. Вона вам передавала тональність спадщини – духовної і національної. Як мило ви згадуєте бабусю, дідуся, покійну маму і всю вашу родину. Вона вам це передавала як рідна мати, а Господь на цій невинній душі писав Свій образ і вдосконалював свою подобу. Тому ми сьогодні дякуємо Богові за те, що подарував вам і нам нашу матір.

Можна було би сказати словами Івана Золотоустого: «Твоє від твоїх Тобі приносимо». Вона була Твоя, Отче Небесний, і Ти в часі подарував її нам – ту, яка виховала двох синів, що посвятили себе Твоїй Церкві, і один із них став її Главою, Патріархом, наступником великих синів та мужів нашої Церкви.

Тому ми сьогодні дякуємо Тобі, Боже, за нашу маму. Сьогодні ми в часі готування до Пасхи. Але сподобив Ти її, Господи, святкувати цю Пасху у вічності. Уведи її через поріг вічності у Свою світлицю, щоби вона святкувала Твою святу Пасху на віки віків. Вічна їй пам’ять!

В імені Синоду Єпископів УГКЦ,

† Ярослав Приріз,
єпарх Самбірсько-Дрогобицький