11 липня 2021 року Божого владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ освятив храм Христа Чоловіколюбця у с.Вістовичі Рудківського деканату. 

14 липня Дрогобичі відбулось перепоховання останків 78 людей, що були знайдені під час пошукових робіт у 2018 −2019 роках у колишньому тюремному саду поблизу церкви св. апп. Петра й Павла. Згідно з дослідженнями пошуково-ексгумаційного центру «Доля», ці люди були в’язнями Дрогобицької тюрми у часи сталінських репресій — у 1939-1941 і у 1944-1953 роках. Переважна більшість закатована у 1944 році.

8-10 липня у Дрогобицькій Духовній семінарії проходили вступні іспити для юнаків, які відчули у собі покликання до священства. Впродовж 3-ох днів приймальна комісія, до котрої з благословення преосвященного владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, ввійшли представники ректорату семінарії та єпархіального духовенства, оцінювала здібності абітурієнтів, а також глибину і зрілість їх покликання.

7 липня мікрорайон Посади Долішної в Старому Самборі має свій власний храмовий празник. Адже саме там на вулиці Андрея Шептицького знаходиться церква Різдва святого Івана Хрестителя.

11 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогоднішня Євангельська благовість розкриває нам дві основні теми: служіння Богові та життєві занепокоєння людини. Це – не лише поезія. Вона вказує на те, якою є воля Божа щодо творіння.

Ми почули метафори, образний спосіб мислення, який може бути зрозумілим нам у світлі Священного писання. Каже Господь: «Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле; коли ж воно недуже, все тіло твоє темне» (Лк.11,34). Око - це духовний зір, тобто якщо очі серця лихі, то уся людина позбавлена світла. У Біблії тіло, як і серце, вказує на цілу людську особу. Оскільки особа може діяти, вона має потребу в світлі, потребує бачити. Бачити – це  щось більше ніж матеріальне «око». Можна бачити також і розумом. Згадуючи про здорове око, Священне Писання говорить нам про особу, яка шукає Господа, очікує сповнення Його обітниці, очікує Його спасіння (пор. Пс 118, 82-123). Коли натомість Господь говорить про темне, зле око, то вказує на людину зависну та егоїстичну: «Око скупого не сите тим, що має… Лукаве око заздро дивиться на хліб (іншого)» (пор. Сир. 14, 9-10).

Як серце, так само і око, є суб’єктом вибору. Якщо воно є світле, тобто звернене до Бога, то вибере Бога і буде огорнене повністю світлом. Воно побачить і знатиме чітко, де в житті можна віднайти скарб. Однак, якщо око є темним, тобто скупе, зависне, егоїстичне, закрите в собі та закрите на інших, навіть більше – закрите на Бога, позбавлене Джерела світла, то воно є ніби погаслою лампадою, мрякою, темрявою. Вражаючим є останнє речення Ісуса про око: «Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде» (пор. Мт. 6, 23).

Отож, стоячи перед цими двома альтернативними виборами, поставмо собі запитання: що означає служити Богові? Перше ніж відповісти на це запитання, пригадаймо поведінку Ісуса на пустині під час спокушування дияволом, який обіцяв цілковиту владу над світом та всю славу з її багатствами. Тоді Христос відповів: «Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити» (Мт. 4,10). Ісус як людина зробив свій вибір і тепер очікує його від нас. З одного боку – матеріальні блага, зручності цього світу; приліпитися до них – означає жити в темряві. З іншого боку – Бог; служити Йому, як каже Священне Писання, це – знак величі, бо насправді не йдеться про те, щоб відчувати себе слугами, а синами.  Служити Богові означає співпрацювати з Ним, діяти в злуці з Ним, бо Він завжди поважає нашу індивідуальність та нашу особистість і допомагає нам максимально самореалізуватися, щоб ми могли прямувати до неба, до Божого Царства. 

«Тож не турбуйтеся» – цей заклик Господа, який повторюється декілька разів у сьогоднішній благовісті, означає віддавання свого життя у Божі рук, звільнення від хвилювання і страху. Маємо довіритись Божому Провидінню. Деколи ми з тривогою глядимо у завтрашній день: чи будемо мати хліб? чи буде в що зодягнутися? Це породжує неспокій. Щоб позбавити нас від нього, Господь нам каже: «Не турбуйтеся». Він не говорить не працювати. Він каже не робити з праці ідола.

На відміну від тварин, людина не приходить у світ одягнена. Вона повинна працювати, проте не може зі своїх потреб чинити собі божка. Їжа, одяг, матеріальні блага не мають бути перешкодою, а засобом для входження у сопричастя з Отцем та людьми. Надмірна турбота про матеріальне забирає наші сили і ослаблює життя, замість того, щоб його підтримувати. Замість того, щоб служити нам, матеріальні речі роблять нас рабами. Ми спрямовані або до Бога, Який все нам дає, або в бік божка, який нас поневолює.

Хвилювання про завтрашній день є силою, яка нас вириває із сьогодення. Живімо теперішньою миттю, бо і завтрашній день буде мати свої переживання. Але якщо не будемо надмірно ними перейматися тепер, то побачимо, що будемо мати силу подолати ті сьогоднішні. І так буде також і завтра, якщо не будемо думати про ці переживання, що їх принесе наступний день. Кожний день має до подолання свою дозу труднощів, без додавання тих, що є з наступного дня. Тим, що робить неможливим життя «тут» і «зараз», є хвилювання про те, що буде «після». Завтрашнє зло завжди є таким, що неможливо подолати, особливо через те, що його ще немає. Зазвичай ми марнуємо багато енергії для того, щоб уникнути того, що не зважаючи ні на що, станеться і виявиться, що воно було на добро.

Старозавітна манна, яка посилалася щодня, псувалася, якщо хтось намагався зберегти її на наступний день (пор. Вих 16, 17-20). Це є метафорою, що зображує нам сенс справжнього життя: матеріальні речі посилаються нам як дар для підтримки нашого існування, але ми ними не можемо скористатися, якщо збираємо її про запас, надміру. Їжа та пиття підтримують життя, але ним не є і не дають його на постійно. Матеріальні речі є лише засобом, і то лише тимчасовим, аби жити. Якщо ми з них робимо ціль нашого життя, то руйнуємо себе.

«Гляньте на птиць небесних», – каже нам Христос (Мт. 6,26). Так він пригадує, що пожива в основному не залежить від нашої праці, але насамперед від Бога, до співпраці з Яким ми всі є покликаними. «…і Отець ваш небесний їх годує» (пор. Йова 38, 41. Пс. 147, 9). Отець, який є «ваш», а не «їх», кормить також і «їх». Його добродійне милосердя охоплює все створіння (пор. Пс. 145, 9). Якщо Він дає поживу для воронят, що квилять (пор. Пс. 147,9), то хіба Він не подбає про свою дитину? Бог посилає зерно для сіяча, як і дощ для зерна, щоб дати хліб для поживи (пор. Іс. 55, 10).

            Далі Господь додає: «Чи хтось з вас, журячись, може добавити до свого віку хоч один лікоть?» (Мт.6,27). Тому турбота не продовжить нашого часу або віку. Це хвилювання замість того, щоб продовжувати наше життя, насправді його забирає. То що ж потрібно робити, щоб не турбуватися про завтрашній день? Про це говорить Священне Писання: «Що таке людина, що ти про неї пам'ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього?» (Євр.2, 6; пор. Йов 7,17-18). Бог, однак, дбає не лише про людину, але як каже Ісус, посилаючись на псальмопівця, також і про всі інші істоти. «Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли ти даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом» (Пс. 104, 27-28), – співаємо на Вечірньому богослужінні у Псалмі 103 після опису життя птахів та диких звірів.

«Маловіри» – так Євангеліє описує учня, який недостатньо довіряє своєму Господу (Мт 8, 26; 14, 31; 17, 20). Християни ж мають жити вірою. Тому батько просить за глухонімого сина: «Вірю, поможи моєму невірству» (Мк 9, 24), а апостоли благають: «Додай нам віри» (пор. Лк 17, 5). Віра не є чимось стабільним, а маємо її розвивати. Вона є даром. Правдива віра не довіряє собі і власній впевненості, але Богові і Його безнастанній вірності. Поганин не вірить, що Бог є його Отцем і мусить про себе дбати сам.

«Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться», – каже Господь (пор. Мт. 6,33). Звернімо увагу, що ми шукаємо лише те, що вже було дане. Існують пріоритети у такому шуканні. Найперше ми повинні шукати Царства Божого і його справедливості, любові до Отця і до ближніх. Чітке пояснення, що означає цей вислів, знаходимо в листі св. Павла до Римлян: «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (пор. Рм. 14,17). Тут йдеться про Царство не в Ізраїлі чи в якомусь іншому означеному місці, але у стосунках між Богом і людьми.

Дорогі в Христі! На зразок старозавітної манни, Бог кожного дня дає нам силу для подолання щоденних труднощів. Зростаймо у довірі до Нього. Життя є даром і не можливо його опанувати чи нагромаджувати. Джерело завжди дає свіжу воду. Замість того, щоб нагромаджувати собі копанки діряві, які не держать води (пор. Єр 2, 13), кожного дня черпаймо Живу воду від Отця, Який є невсихаючим Джерелом нового життя (пор. Іс 12, 3). Це – шлях до Небесного Царства. У прямуванні ним нехай нас супроводжує благодать Господа нашого Ісуса Христа, а любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

м. Дрогобич,
11 липня 2021 року Божого

7 липня в храмі Різдва Івана Хрестителя с. Хащованя Славського деканату на Сколівщині владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, освятив престол та очолив Архієрейську Літургію.

7 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив чин освячення храму Різдва св. Йоана Хрестителя у с. Нижня Яблунька Турківського деканату. Під час Літургії єпископу співслужили: декан Турківський о.Тарас Більо, адміністратор храму о.Руслан Гедз, попередній адміністратор парафії о.Антон Маличкович, уродженець села о.Василь Іванюк з Краматорська, а також священики Турківського, Дрогобицького і Трускавецького деканатів. 

4 липня в м. Добромиль, в урочищі Саліна, владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відслужив поминальне богослужіння за жертвами, яких 80-років тому у шахтах Саліни стратили більшовики-енкаведисти.

4 липня в м. Рудки, у храмі Пресвятої Євхаристії, Архиєрейською Святою Літургією, яку очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, завершилася проща до Рудків-ської ікони Божої Матері. На Святій Літургії єпископу співслужили: декан Рудківський о. Іван Заяць, адміністратор храму о. Богдан Ванівський, а також священники Рудківського, Дрогобицького і Славського деканатів. Це вже одинадцята за числом проща, під час якої у храмі Пресвятої Євхаристії відбуваються нічні чування і похід містом з іконою Рудківської Матері Божої та запаленими свічками.