25 липня 2020 року Богданові Сольчанику, Героєві України, Героєві Небесної Сотні, мало б виповнитися 35 років. На жаль, життя звитяжця обірвала куля снайпера 20 лютого 2014 року... Його молоде життя — приклад Гідності для кожного українця.

26 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях.

Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки.

В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячізвертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях.

При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!».

Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності.

У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі».

Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», –  каже Cвященне Писання (пор. Мт 13,58).

Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи  Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті.

Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33).

Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі.

Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного.

Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив.

Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення.

Всі ми потребуємо Божого змилування, тому наслідуймо євангельських сліпців у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй нас, наш народ, нашу Церкву, нашу державу, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом, а відтак змогти промовити словом віри до своїх ближніх». З вірою молімося і нехай так станеться – Амінь. 

+ Ярослав

26 липня 2020 року Божого
м. Дрогобич

16-18 липня у Дрогобицькій Духовній семінарії проходили вступні випробування, на особливість яких цього року вплинули запроваджені державними органами обмежуючі заходи. Цього року абітурієнтами були 23 молодих юнаків.

12 липня, у свято святих апостолів Петра й Павла, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Задністря на Самбірщині, де освятив новозбудований храм Пресвятої Трійці. Відтак єпископ відслужив у новоосвяченому храмі Божественну Літургію у співслужінні о. Богдана Добрянського, самбірського декана, о. Івана Дубравського, адміністратора парафії, та священиків Самбірського і Мокрянського деканатів.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри! Радію, що ми так чисельно зібралися сьогодні в цьому Божому домі. Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам, як Христос залишаючи обітовану землю перепливає море і приходить до іншої країни, яка має назву (зокрема, в євангелиста Матея) Гадаринський край. Гадара та Гераза були частиною так званого Декаполісу (союзу 10-ти грецьких міст за Йорданом) – території, яка була переважно заселена поганами, а також асимільованими євреями. Юдеї були в меншості у тих теренах, і хоча їм було забороно споживання свинячого м’яса, деякі з них, зокрема ті, хто жив серед поган, розводили та торгували цими тваринами. Таким чином, згадуючи цей географічний регіон, євангелист Матей наголошує на місії Ісуса Христа до поган, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт 28:19–20).

Першими, хто зустрічає Христа на цій землі, є біснуваті. Згідно євангелиста Матея, вони такі були люті, що ніхто не міг перейти тою дорогою, вони наганяли страх на цілу країну. Тим коротким реченням євангеліст описує, що ця країна живе в грісі, вона є у владі злого і те зло є люте, страшне, агресивне і всі його бояться. Біснуваті кричать: «Що нам і тобі, Сину Божий»? Інакшими словами, що Тобі до нас. Це одне з найбільших й найгостріших запитань, що стоять перед людиною: що Богові до нас? Те, що робить Ісус є відповіддю на це запитання, радше Його прихід: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3,16). Бог той, хто залишає дев’яносто дев’ять овець, щоб знайти одну заблукану. (Лк 15,4-7)

Отці Церкви вважають, що в цих двох біснуватих проявилася природа зла. Передусім, зло завжди поневолює: той, хто чинить зло, стає його невільником. Святий Іван Золотоустий твердить, що два біснуваті – це втілення природи того, хто зветься дияволом, бо саме диявол розділяє, закликає до агресії й ненависті. І ось прийшов Ісус Христос. Сама лише присутність Ісуса Христа, Який ще нічого не зробив і не сказав, вже наводить страх і трепет на того, хто у страсі тримав це край. Сили зла, які, здавалося б, керують світом, є нічим перед абсолютною владою Ісуса та будуть остаточно знищені в часі Його Другого славного приходу. І євангелист це чітко підкреслює – з приходом Ісуса вже почався цей есхатологічний час (останній період, який закінчиться загальним воскресінням та переходом до життя майбутнього віку).

Після демонстрації влади над силами природи – утихомирення бурі на морі (пор. Мт 8,23–27) – Ісус втихомирює бурю в серцях біснуватих людей. Він, не веде з бісами переговорів, які тут, подібно як і в пустелі в часі спокус, визнають Його Сином Божим (пор. Мт. 4, 3–6), не бореться з ними та навіть не вживає якоїсь формули екзорциста – Ісус вживає тільки одне слово в наказовому стані: «Ідіть!»

Пояснюючи, чому Христос дозволив, щоб біси увійшли в свиней, святий Іван Золотоустий подає три причини цього допуску: щоб показати зціленим ту шкоду, яку біси їм заподіювали; щоб всі зрозуміли, що біси не наважились би увійти у свиней без Його дозволу; та щоб показати, що сталось би з нещасними, якби не чудесний Божий порятунок. Загибель свиней наочно демонструє поразку і знищення бісів, їхнє вигнання з цього світу, щоб нікому вони не змогли більше заподіяти шкоди.

Диявол через гріх спаралізував людину, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена - до чинення добра, гріх учинив людину своїм в’язнем. Але при зустрічі з Господом, коли ми йдемо до Нього зі свідомістю, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, - стається чудо, і про це чудо ми сьогодні чули.

Євангелист Матей описує подію в такий спосіб, щоб акцентувати на надзвичайній владі Христа. Він хоче, щоб його читачі бачили, яку владу та могутність  має Ісус – Він опановує хаос через одне слово. Щоб це стало можливим у нашому житті сьогодні, потрібно бути готовим втратити все, що стає на перешкоді цілковитому відкриттю нашого життя для Бога.

Чому мешканці того краю не прийняли Христа? – Те, що вони вважали своїм скарбом, в один день зникло. Ігноруючи звільнення двох нещасних чоловіків та зосередившись на майні, мешканці Гадаринського краю побачили в Ісусі загрозу для своїх інтересів. Це – до болю знайомі історії, які щодня повторюються в нашій новітній історії…

Христос показується тут як Визволитель, як Той, Хто приносить мир, як Той, Хто є здатним побороти найбільшого тирана, яким є зло у нашому житті, громаді й у нашій країні. Ісус цінує людей завжди більше, ніж будь-яку власність. Євангелист застерігає нас, щоб ми не були подібні до тих гадаринців, які сказали Йому: «Іди геть від нас». Він запрошує нас поводитися по-іншому, прийняти Господа і побачити, що у Ньому ми маємо мир, радість і вічне життя.

Ісус Христос і сьогодні є присутній між нами. Тому ми, християни, повинні відкрити те, що в Ньому є джерелом нашої гідності. Віднайшовши і зустрівши Його, ми зможемо стати справді вільними і гідними людьми. Святий Григорій Нісський твердить: «Де є присутнім Бог, там усе віднаходить свою гідність».  Ми є сотворені на образ і подобу Божу, і  Господь не забирає нашу свободу через заклик до зберігання Його заповідей і правд. Саме Він є нашим Визволителем, джерелом нашої особистої і національної гідності, як вільних людей у вільній державі.

Дорогі у Христі! Церковна громада с. Задністря запросила Ісуса Христа і збудувала для Нього оселю – Господній храм. Сьогодні ми освятили цей величний храм, але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. І не тільки тому, що ще немало залишається зробити для облаштування і прикрашення цих стін, щоб вони стали справді гідною оселею для Всевишнього, Який сьогодні особливим чином замешкав тут, в першу чергу – через посвячення Його Престолу. Ми спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищені комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм...

У цьому храмі Пресвятої Тройці ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Також у цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойно освященому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує вічне життя в Ісусі Христі (пор. Св. Ігнатій Антіохенський, Послання до Ефесян, 20, 2).

Цей храм буде для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, - утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите у цьому храмі, має спонукати і нас, розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими.

Також переконаний, що у цьому храмі кожен, хто з вірою взиватиме до Господа, зможе отримати духовне оздоровлення, Господь діє за нашою вірою. Наша віра є тим мірилом, яке дозволяє діяти Божій благодаті. Вона зціляє людей з розбитим життям, втраченими надіями, перекресленими перспективами, поразками, тощо. Господь бере уламки людського життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, Він дарує зцілення та відновлює мету життя. Важливо співдіяти з Божественним лікарем понівечених людських доль, Він завжди нас очікує у Храмі – Домі Отця – Домі свого милосердя. 

Дорогі в Христі! Цей новозбудований храм, який ми сьогодні освятили є свідченням глибокої віри багатьох людей, виявом щирої любові до Бога тих, хто постійно піклується про красу та велич Господньої святині. Дякую церковній громаді, яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництва Божого храму. Заношу сьогодні подячні молитви за всіх – архітекторів, будівельників, жертводавців, за тих, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Складаючи щиру подяку всім вам, а, зокрема, вашому душпастирю, рівно ж хочу заохотити всіх вас, щоб цей храм завжди виконував своє правдиве призначення –  щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом. Нехай у цих стінах постійно лунає відгомін заклику Божого слова до навернення та освячення у частому прийманні Святих Тайн Покаяння та Євхаристії. На цій духовній дорозі нехай нас супроводжує Пресвята Богородиця – Одигітрія, Путеводительниця, яка провадить наш народ і цілу нашу Церкву назустріч Господеві. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

+ Ярослав

12 липня 2020 року Божого,
с. Задністря Самбірського р-ну

5 липня, у свято Всіх святих українського народу, в м. Рудки на Самбірщині відбулась єпархіальна проща до Рудківської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. З цієї нагоди владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відслужив Божественну Літургію у храмі Пресвятої Євхаристії. Єпископу співслужили: о. Івана Заяць (рудківський декан), о. Богдан Витівський (адміністратор парафії), о. Пантелеймон Саламаха (ЧСВВ) і священики Рудківського деканату.

7 липня, у свято Різдва св. Йоана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

На youtube-каналі Самбірсько-Дрогобицької єпархії опубліковано 3-й випуск серії «Христос — наша Пасха. Християнське життя сторінками Катехизму». У ньому викладачі викладачі Дрогобицької духовної семінарії — о. Мирон Бендик, о. Іван Гаваньо і о. Тарас Коберинко — роздумують над тим, як Воскресіння Христове впливає на осмислення християнами щоденного життя.

29 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Дрогобицьких священномучеників Северина, Якима і Віталія в м. Дрогобич. З нагоди 10-ліття освячення парафіяльного храму єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Івана Паньківа, дрогобицького декана і адміністратора парафії, та священиків Дрогобицького деканату.