Традиція поширення Вифлеємського вогню, що була започаткована 1988 року скаутами, отримала своє продовження і на наших теренах. Ось уже 21 рік напередодні Різдва пластуни станиці Старого Самбора передають Вифлеємський вогонь містянам. Ще на самому початку заснування нової старосамбірської традиції вогонь передавали на центральній площі біля ялинки, але, зважаючи на не завжди сприятливі погодні умови, урочистості перенесли до храму Святого Миколая. З того часу щороку в передріздвяний час двері нашого храму гостинно відкриті для Вифлеємського вогню в руках пластунів.

8 січня, у свято Собору Пресвятої Богородиці і св. Йосифа Обручника, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Архієрейську Святу Літургію у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Самбора.

Щороку в останні години грудня активна громада парафії УГКЦ м. Старий Самбір збирається разом щоб спільною молитвою подякувати Богу за прожитий рік, згадати його основні моменти, порадіти за тих, хто народився та обвінчався цього року і тихо пом'янути тих, хто відійшов до вічності. Така традиція громади існує вже понад 20 років та заснована була за ініціативи о. Михайла Николина. Не зрадили їй і цього року, хоча карантинні обмеження внесли свої корективи, тому більшість долучилися до спільної молитви онлайн. Урочистості розпочалися о 21.00.

7 січня, в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Цього ж дня в Прокатедральному соборі м. Самбора різдвяні богослужіння очолив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. У день Різдва Христового в храмах Самбірсько-Дрогобицької єпархії зачитувалось різдвяне послання владики Ярослава.

Високопреосвященним і преосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа,
що задля вас став бідним, бувши багатим,
щоб ви його вбожеством розбагатіли.
2 Кор. 8, 9

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Важко повірити, наскільки змінилося наше життя від останньої коляди минулого року до першого «Бог предвічний» цьогорічної різдвяної ночі. Упродовж 2020 року всі ми немовби були перенесені в інший світ—світ страху та непевності перед невідомим. Та незважаючи на обмеження, випробування і людські втрати через пандемію коронавірусу, ми разом, як Церква, у своїх родинах, парафіях, громадах і країнах не перестали бути носіями доброї новини надії, любові та радості. Тож цього року з нагоди Різдва Христового маємо в особливий спосіб засвідчити перед іншими про «велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10–11).

Таїнство Різдва Христового – це радість приходу Божого Сина у світ, сповнений бідою, болем і стражданням людини. Він залишає небесну славу, щоби ввійти в людську неміч усіх часів, культур і народів. Христос-Бог стає не просто людиною, а людиною вбогою, людиною, яка страждає від початку свого земного життя. Предвічний Бог входить у людську історію і переживає людський голод та холод, біль та хвороби, ворожість та байдужість суспільства.

Новонароджений Бог-Безхатченко – яка це дивна суперечність, яка це дивна божественна убогість! Всемогутній Бог стає бідним, щоби нас збагатити. Цар всесвіту покладений «у біднім вертепі, в ясла на сіні», щоб нам простелити шлях до небесних осель. Вдивляючись у це таїнство, св. Григорій Богослов каже: «Той хто збагачує, став убогим; прийняв бо убогість моєї плоті, щоб я став багатим в Його божестві.» (Oratio 45, 9). Прийшов Господь, який своїми ранами зцілює наші рани, нашу слабкість, нашу біду. І Він залишається з роду в рід нашим Еммануїлом, що означає «з нами — Бог», у наших потребах, болях і стражданнях. Присутність воплоченого Бога в людській історії і в нашому житті є нашою безнастанною та невід’ємною радістю, як у день Різдва Христового, так і в усі дні нашого життя.

Вживаючи в побутовому спілкуванні якесь слово, ми зазвичай не замислюємося над його походженням і значенням. Мова розвивається стихійно і стрімко – ми забуваємо, звідки це слово виринуло, розминаємося з його глибиною. Так є із поняттям «убогий», яке вказує на бідну людину. Однак, якщо подивимося, як це слово утворене, то зрозуміємо, що «у-Богий» – це людина через яку Господь до нас приходить, особа яка є «у Бога», тобто під особливою опікою Всевишнього.

Христос учить нас, що фізично вбогі та вбогі духом, або покірні, є щасливі – блаженні, бо саме їм належить Царство Небесне (пор. Лк. 6, 20). Для вбогого останньою надією, опорою і спасінням є лише Бог. Його доля завжди лежить у Божих руках. А Господь особливо чутливий до того, як ми ставимося до Його вбогих, себто до потребуючих, знедолених, безхатченків, голодних, самотніх, вдів і сиріт. Хто зневажає вбогих – зневажає свого Творця. Кривдити таких людей – значить чинити гріх, який кличе до неба про помсту!

Цього року Синод єпископів нашої Церкви зосередив увагу вірних саме на обличчі сучасної бідності. Заохочую вас дослухатися до Синодального послання під назвою «Залишиться вам одне – те, що ви дали вбогому!» та розглянути його у світлі вифлеємської зорі, споглядаючи обличчя новонародженого Спасителя. Боже Дитя присутнє в кожній потребуючій людині, яка стукає до нашого серця, як Йосиф стукав у двері заїздів у Вифлеємі.

Тоді до цього міста Давида спішили мудреці зі Сходу, щоби принести Цареві віків, що народився як мале дитя у вертепі, ладан, золото і миро. Сьогодні немовля Ісус присутній у хворих, немічних, самотніх, опущених, які чекають, щоби їм хтось допоміг, приніс дари – золоте, тепле слово, ладан християнського братерства і миро невідкладної допомоги, яка їм необхідна.Хто простягає руку вбогому – той багатіє в Бога і стає причасником вічних благ самого Творця!

Ми святкуємо Різдво в умовах всесвітнього болю людини, спричиненого пандемією коронавірусу. Усіх наслідків і облич цієї біди ми ще вповні не збагнули і не усвідомили. Не відомо, які зміни чекають нас у сфері економіки, суспільно-громадського та церковного життя... Але ми вже зрозуміли, що вірус не цікавиться ні нашим місцем проживання, ні нашим достатком чи соціальним статусом. Усі ми однаково перебуваємо в небезпеці захворювання, а новітня загроза вбогості торкає всі закутки світу. Усі ми однаково потребуємо такої допомоги і сили, яка виходить за межі людських можливостей і сил. Тому Різдво Христове є для нас світлом надії та радості серед теперішньої темряви страху і розгубленості, і кожен із нас має бути відкритий для Божої благодаті, яка виливається на нас постійно, навіть у найтяжчі часи.

Святкувати Різдво в час пандемії – це просвічувати тих, хто в темряві, як це сповістив пророк Ісая: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло» (Іс. 9, 2; пор. Мт. 4, 16). Якщо нам дозволено зустрічатися, – звичайно, із дотриманням дистанції, – хай наша радість буде всім явна в наших очах. Носімо захисні маски, якщо потрібно, але не даймо, щоб вони приглушили спів наших традиційних колядок. Святкуймо, хто як може. Оспівуймо народження Спасителя в межах можливого, аби навіть у цій пандемії через нас передавалася найважливіша істина людської історії, що ми не самотні та покинуті, бо «З нами – Бог»!

Принесімо сьогодні разом до Вифлеєма в дар новонародженому Спасу нашу власну убогість і рани сучасного людства та просімо Його про багатство Божої мудрості для подолання цієї хвороби, про багатство Божої сили, щоби впоратися з її наслідками для суспільства, життя і здоров’я кожної людини, а передовсім – просімо про багатство Його любові, яка єдина здатна відновити наш стривожений світ і дарувати йому надію, безпеку та радість. Не втеча від страждання, яке нависає сьогодні над всіма нами, а солідарність і близькість із тими, хто є в потребі, співучасть у болю та тривозі дасть нам можливість тішитися і по-справжньому святкувати цьогорічне Різдво. Тож спішімо до цьогорічного вертепу, де у яслах на сіні спочиває наш Спаситель, і разом із пастирями та мудрецями заспіваймо:

Бог предвічний народився!

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій ввесь,

І утішив вся!

Дорогі брати і сестри! Незважаючи на нашу вбогість і неміч, сьогодні всі ми багаті в радості та любові новонародженого Спаса. Із Різдвом Христовим щиро вітаю вас усіх: від Києва до Лондона, від Буенос-Айреса до Мельбурна, від Вінніпега до Зеленого Клину, – хто сьогодні святкує в колі родини і хто тримається на певній відстані від рідних, щоб нікого не наражати на небезпеку, хто має змогу зайти до храму на святкову Службу і хто ще вдома єднається у спільній молитві через соціальні мережі. Особливо вітаю всіх медичних працівників, які, незважаючи на реальну небезпеку для себе і своїх близьких, невтомно і жертовно дарують свій час та свої таланти задля здоров’я інших. Обіймаю тих, хто страждає від тілесних і душевних ран. Посилаю слово потіхи тим, які цього року втратили рідних і близьких і яким особливо важко в цей Святий вечір сідати до столу. Єднаюся в молитві з тими, хто безстрашно стоїть на фронті та захищає нашу державу і рідний народ, ризикуючи своїм життям не тільки перед загрозою підступних снайперських куль, а й мікроскопічного ворога-вірусу, який наступив на нас і завдає нам додаткового терпіння і тривоги. Нехай всемилостивий Господь, який у своїй безконечній любові завітав до нашої вбогості, наповнить серця кожного і кожної з вас, дорогі брати і сестри, Своїм миром, Своєю благодаттю і надією!

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого всехвального апостола Андрія Первозванного,
13 грудня 2020 року Божого

На небі ликують ангели, і люди нині радіють,
та веселиться  все створіння з народженого в Вифлеємі Спаса Господа.
 Стихира на литії РіздваГНІХ

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Знову Господь сподобив нас святкувати одне з найбільших свят літургійного року – Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. За словами св. Івана Золотоустого, «те, до чого предки так сильно прагнули, те, що пророки сповіщали, а праведники бачити бажали, те сьогодні звершилося: Бог явився на землі у плоті і оселився між людьми» (36-та бесіда, на Різдво Xристове, 1). Ця подія – велика таїна Божого Одкровення і Промислу, адже цими днями очима віри ми молитовно споглядаємо, як Син Божий сходить у наш вражений і спотворений гріхом світ та зодягається в немічну людську природу. У цей день місто Вифлеєм і вбогий вертеп стають центром уваги всього світу і точкою відліку нового часу, бо тут замешкав Той, хто держить собою Вселенну. Днесь Той, хто створив небо і землю, упокорює себе і воплочується Духом Святим через Преблагословенну Діву Марію.

Прихід у світ Сина Божого оспівують ангели; мудреці поспішають, несучи дари Божому Дитяти; пастирі поклоняються народженому Спасителеві світу. А ми, християни, святкуючи сьогодні подію Христового Різдва, по-особливому відчуваємо Божу близькість і допомогу, завдяки якій перед нами знову відкриваються двері до вічного життя у Небесному Царстві.

Чому Господь так упокорив себе, прийшовши на землю і воплотившись у людському тілі? Св. Атанасій Великий відповідає: «Ми – причина прийняття Ним людської подоби, і задля нашого спасіння у своїй великій любові Він народився та з'явився в людському тілі» (Про воплочення, 1.4). Син Божий приходить у цей світ, аби повернути нам втрачену надію, подарувати справжнє Життя, для якого ми створені, але яке у гріхопадінні втратили. Псалмоспівець Давид із подивом взиває: «Господи, Боже наш… що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його» (Пс. 8: 2, 5-6).

Чому ж людська особа має таку високу цінність і гідність? Відповідь знаходимо в біблійному описі про створення світу: людина створена за образом та подобою Бога і носить у собі Божий «віддих життя» (пор.Бт.1,26; 2,7). Для вічного блаженства була задумана Творцем, але, згрішивши, впала, бо, не послухавшись Божої заповіді, захотіла пізнати не тільки добро, яке знала в раю, а й зло, якого не знала та яке їй запропонував ворог людського роду (пор. Бт. 3, 1–7). Але щоб людина не загинула остаточно, Господь дав їй обітницю спасіння (пор. Бт. 3, 15), початок звершення якої ми нині радісно святкуємо в події Різдва. Відтоді Бог береже своє найвище творіння на життєвих стежках і опікується ним упродовж історії спасіння, з одного боку, не обмежуючи його свободи, а з іншого – захищаючи від сваволі темних сил, які і сьогодні за допомогою новітніх безбожницьких і людиноненависницьких ідеологій намагаються знищити людину, спотворити у ній первинний образ, вихолостити з її істоти Божий дух, звести її лише до матеріального та тілесного. Проте, навчені мудрістю церковного Передання, ми віримо, що всі злі силкування приречені на невдачу, бо людська душа безсмертна і, за відомим висловлюванням ранньохристиянського автора Тертуліана, за своєю природою є християнською (Апологетик, 17, 6), а тому навіть у разі найглибшого падіння вона не припиняє шукати Христа, Божественне світло яке розтоплює наше скам'яніле серце, допомагає нам звільнитися від байдужості та інертності, виводить нас з-під влади безнадії та відчаю.

Тому в ці святкові дні, коли до нас приходить Спаситель світу, промовмо разом із старозавітним пророком Ісаєю: «Я веселюся в Господі, душа моя радіє в моїм Бозі, бо він зодягнув мене в шати спасіння» (Іс. 61, 10). Прислухаймося також до слів новозавітного апостола Павла: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся!.. Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою...» (Флп. 4, 4–6). Ця християнська радість перемагає скорботу і рятує від зневіри. Вона є дорогоцінною перлиною, яка не втрачає свого блиску і цінності, навіть коли занурена в темряву безнадії, труднощів і спокус. Джерелом цієї всепереможної радості є наша віра в Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, любов і близькість до Нього, тверда впевненість, що кожною миттю нашого земного життя піклується Божий Промисел.

Спостерігаючи мниме торжество зла у світі навколо нас і мислячи по-людському, ми не бачимо причин для радості і ризикуємо впасти у відчай. Конфлікти, війни, несправедливість, наклепи, пандемія, інші тяжкі хвороби і катаклізми ніби повністю охопили цей світ. У таких, здавалося б, безпросвітних ситуаціях пам’ятаймо, що в темряві різдвяної ночі народжується світло Життя. Новонароджений Христос осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч і хоч би як лякав нас морок, неодмінно настає світанок і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають, як роса. Сяйво вифлеємської зірки вказує нам, як колись мудрецям і пастирям, шлях до Того, хто дарує нам спасіння. Христос народжується, щоб визволити людей від насильства зла і смерті. Син Божий воплочується, щоб показати нам, що щастя можна досягти тільки в любові, взаємоповазі та однодумності, бо в Ньому ми всі – Божі діти. Спаситель спонукає нас до духовної боротьби з гріхом і злом, до перемоги любові та лагідності над ненавистю і чварами, до торжества християнського смирення над сатанинською злобою.

Дорогі в Христі! Залишається позаду ще один непростий рік нашої новітньої історії. Науковці та дослідники з часом проаналізують його значення для долі нашої країни й усього світу. Ми ж, доручаючи історію Богові, сприймаймо минулий рік і всі важливі в ньому події як педагогічний жест Господа, який промислительно виховує нас до гідності дітей Божих, перестерігаючи перед задумами і діями безумців світу цього, що знову і знову марно силкуються поставити себе на Його місце. Вдивляючись у новий 2021 рік Божий, ми з надією очікуємо явлення величних діл Божих. Це, зокрема, рік, у якому сповнюється 30-та річниця відновлення Незалежності України – події, що відкрила нові можливості для розвитку української державності і для духовного відродження рідного народу. Тому ми, відзначаючи цей ювілей, складатимемо подяку Богові, який дарував українському народові свободу, і молитимемося за тих, які її виборювали і продовжують виборювати чи то на полі війни з російським агресором, чи у протистоянні іншим, більш прихованим загрозам. Водночас проситимемо в новонародженого Спаса світу, щоб ми самі, наші родини та парафіяльні спільноти, уся наша Церква стали євангельською закваскою справжнього, тривалого духовного відродження рідного народу в Україні і на поселеннях сущого.

Улюблені в Христі! З глибоким почуттям духовної радості від усього серця вітаю вас з великим святом Різдва Христового. Молитовно бажаю вам, щоб Немовля Ісус кріпив ваш дух, дарував вам душевний мир, посилав тілесне здоров’я, благословляв ваші земні труди та винагороджував духовні старання. Нехай спасенне світло Христового Різдва наповнить наші серця чистою радістю, пошле благоденство кожній сім'ї і родині, втішить засмучених і знедолених, допоможе подолати життєві труднощі та випробування, благословить нашу Церкву і весь український народ! Нехай «Христос, істинний Бог наш, що задля нашого спасіння в вертепі народився і в яслах був положений, молитвами Пречистої своєї Матері… помилує і спасе нас, бо Він благий і чоловіколюбець». Амінь.

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

+ ЯРОСЛАВ Приріз,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі,
при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,
19 грудня 2020 року Божого

3 січня, у неділю Святих Отців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.

24 грудня за ініціативи о. Олега Турківа викладачі та працівники Вищого Професійного Училища №19 м. Дрогобич молилися Молебень, щоб подякувати Господеві за прожитий рік. Молитовна зустріч відбулася у Храмі святих мучениць Віри, Надії, Любові та Софії. Капелан училища о. Олег у своєму слові подякував дирекції та працівникам навчального закладу за співпрацю у вихованні студентської молоді.

27 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному Соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

Урочистою святковою Літургією відзначили свято святого Миколая у Старому Самборі. Саме цього року цей храм відзначає свій ювілей - 190 років. 19 грудня у храмі відбулася Соборова Літургія , на якій було присутнє чисельне духовенство Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Очолив Літургію о. Богдан Добрянський, декан Самбірський. Проповідував мирянам о. Юрій Щурко, декан Філософсько-богословського факультету УКУ.