20 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу.
Дорогі в Христі брати і сестри.

Сьогоднішня євангельська благовість розповідає нам, як Ісус Христос у подорожі до Єрусалиму проходить через Самарію. В одному селі вийшли Йому назустріч десять прокажених. Вони трималися здалека, бо за тодішнім Мойсеєвим законом їм не було дозволено зустрічатися з людьми, оскільки проказа була заразливою недугою (пор. Лев. 13,14). Прокажені за часів Ісуса Христа мешкали поза людськими оселями, на відлюдді. Вони стояли здалека перед брамою села і піднесено кричали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» (пор. Лк. 17:13). Заклик «Господи Ісусе, змилуйся над нами» відомий в Церкві як «молитва серця». Згодом це благання буде повторене від першої особи незрячим (Лк 18,38), і це є кульмінаційним пунктом, до якого євангелист Лука хоче нас допровадити. Це т.зв. «Ісусова молитва», що поєднює нас із Господом у подорожі нашого життя.

Небесний Отець завжди чує крик вбогого, бо в ньому чує голос Свого Єдинородного Сина. Тому молитва робить те, що є неможливим — вводить до Царства, яке є першим закликом до Отця (Лк. 11,2) і останнім проханням до Сина (Лк 23,42). Прокажені є першими, які звертаються до Ісуса на ім'я. Крім них тільки незрячий (Лк 18,38) і розбійник на хресті (Лк 23,4) вимовляють ім'я Ісус, що означає «Бог спасає», як каже Священне Писання: «Бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (пор. Мт. 1,21). До Нього ми з повною довірою звертаємо наше благання «Помилуй нас», бо Ісус є милосердям Отця. Ціна помилування є взивання Його імені.Це благання об'єднує нас дорогою, що веде до Отця. «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» -  каже святий Лука (пор. Ді. 4,12).

Прокаженні називають Ісуса Наставником, а значить визнають Його владу і довір’яють, що Господь може їх оздоровити. І, як каже святе Євангеліє, Ісус змилосердився над ними і промовив: «Ідіть і покажіться священикам» (пор. Лк. 17, 14). Цей момент пригадує нам сирійця Наамана, генерала сирійського царя (9 ст. до Р.Х.), який, будучи прокаженим, звернувся до пророка Єлисея в Ізраїлі, на його слово сім разів занурився в ріці Йордані і очистився (пор. ІІ Цар 5,1-16). Перед тим Ісус сам згадував про цю подію з історії Ізраїля кажучи: «Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак, ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана» (Лк 4,27). Таким чином Господь прагнув сказати, що «Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині» (Лк 4,24). Ісус згадав цей момент з історії Ізраїля, аби показати, що як тоді, так і тепер, здавалося б далекі народи насправді здатні почути Боже Слово й увірувати. Ісус десятьом прокаженим не дає такої вказівки як пророк Єлисей Нааману. Однак піти до священиків означало піти до Єрусалиму, адже священики служили саме там.

«І сталось, як вони йшли, очистилися» (пор. Лк. 17, 14). Ми очищуємось, через послух Божому слову, яке наказує нам іти у святу подорож до Єрусалиму. В цій подорожі не є так, що ми спочатку стаємо праведними, а потім можемо іти за Ісусом. Порятунок не є умовою, а наслідком слідування за Господом. Ісус випередив нас у цій подорожі і в цей же час йде разом із нами. Також Він став останнім з усіх, щоб взяти на себе всю нашу гріховність і винести її на хрест. Там довірив Отцеві своє синівське життя, тягар усіх браті і сестер, які увірують у Нього.

Також сьогоднішнє святе Євангеліє вказує нам не тільки на конечність живої віри для одержання Божих ласк, але рівно ж пригадує нам про потребу виявити вдячність за одержані ласки. Ісус із докором зауважує: „Чи не десять оздоровилося? А де ж дев’ять?” І не знайшовся між ними, щоб повернутися і Богові хвалу віддати, ніхто інший, крім цього чужинця?” (Лк. 17, 17-18).

Дякувати Богові може тільки справді віруюча людина. Бо той, хто не дякує Богові, а тільки випрошує в Нього дари, показує брак своєї віри. Прокажені були людьми молитви прохання, але вони не були людьми благодарення – прослави. Так само як багато з нас благає про милосердя, але коли воно приходить, то не спромагаємося на молитву подяки. Ми швидші на прохання, ніж на подяку, більш готові просити, ніж дякувати. Лише один із десяти повернувся подякувати. Чи це не типово? Усі ми знаємо, як просити. Навіть невіруючі звертаються до Бога в скрутну хвилину, але ми забуваємо дякувати. Цікаво зазначити, що слово «вдячний» походить від слова вдумливий, і ми не можемо по-справжньому бути вдячними, коли ми не задумуємося над отриманим даром.

Спасіння вже прийшло для всіх (пор. Лк 13,12). Однак воно діє лише при зустрічі зі Спасителем. Цей «один» із сьогоднішньої благовісті, повернувся щоб подякувати Богові є образом Церкви. Бо він «бачить» спасіння і «повертається» до Спасителя, «славлячи» Бога, «і припав лицем» до ніг Ісуса поклоняється Йому і «почав йому дякувати». Це є прийняття спасіння, яке починається з «бачення» власного зцілення, за яким слідує навернення до Ісуса, поєднане з поклонінням Богу і віддаванням Господу хвали і подяки.

Спасіння, це не зцілення від прокази, але зустріч з Тим, хто зцілив нас. Спрага не втамовується склянкою води, але потрібно знайти джерело. Відповіддю на дарунок повинна бути вдячність тому, Хто дарує. Тільки зв'язок з Господом рятує нас. Його дари є звичайні засоби для того, щоб нав’язати сопричастя з Ним. Тому порятунок здійснюється між «вже» та «ще не вповні». Спасіння вже є подароване всім, але ще не всі його прийняли.

Той єдиний, який повертається, щоб подякувати, є посланий, щоб принести благу звістку всім. Нехай відкриються очі сліпих і побачать світло! Сьогоднішня благовість веде до відкриття і прийняття дару. А дар є таким лише тоді, коли він знаходить руки, які його приймуть, і серце, яке ним радіє.

Хто дякує, той розуміє, що Бог любить всіх людей, очищених Кров'ю Нового Завіту, через Жертву Ісуса Христа нашого Господа, якою всі були відкуплені. Тому любов до Христа спонукує в нас цю думку: коли Господь умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для себе, а для того, хто за них умер і воскрес (пор. 2 Кор 5,15). Таким чином подяка робить людей новими, вона долучає їх до шляху Господнього як свідків Воскресіння. Богові воздавати хвалу – ось мета людини, яка таким чином реалізовується. Бо слава Бога оживляє людину, як каже святий Іриней.

Тому вдячність є відповіддю на дар, на благодать, яку нам виявив Господь. Вдячність це постава, яка бачить дари і пізнає, як дуже ми є обдарованими. Святі люди вміють саме так підходити до життя, вони вміють пізнавати в усьому Божий дар. Говорити Богові «Дякую», означає передовсім признати, що все, що ми маємо і чим ми є, походить від Бога. Так як молимося на святій Літургії – „Всяке добре давання і всякий звершений дар з висоти є, що сходить від Тебе, Отця світла”... Бог є Дателем всього, на чому базується наше життя. Дякувати Богові означає бути віруючою людиною. Невипадково Ісус поєднує вдячність з вірою. Каже самар’янинові, котрий повернувся, щоб подякувати Йому за дар оздоровлення: «Іди, віра твоя спасла тебе» (пор. Лк. 17, 19).

Свята Мати Тереза з Калькутти, яка поширювала в світі прекрасну справу гостинності й опіки над бідними, невтомно повторювала: «Ісус, присутній на Божественній літургії, вносить в моє серце Свою Любов, а я йду, щоб роздавати її бідним, яких зустрічаю на моєму шляху. Без Євхаристії я не змогла б жити ані одного дня!». А святий папа Йоан Павло ІІ багато разів звірявся: «Євхаристія є центром цілого мого дня». І з богослужіння черпав сили до того, щоб бути місіонером Євангелія цілого світу. Господь допомагав йому переносити довгу хворобу, не втрачаючи радості та надії, ще більше стаючи взірцем для наслідування для тих, хто терпить. Нам потрібно, щоб «серце» було піднесене до Господа, самі ми цього зробити не можемо, наші сили мізерні для того, щоб піднести серце до висот Бога. Горде переконання, що можемо це зробити самі, тягне нас додолу і віддаляє від Бога. Лише Бог має міць піднести нас угору, і саме Христос розпочав цю дію на хресті. Він зійшов у крайні низини людського життя – смерть, щоб витягнути нас догори, до себе, до живого Бога.

Тому найвищим способом прослави Бога, який сьогодні має Церква, є Божественна Літургія: Немає сильнішої молитви на землі, як Свята Літургії, яка сама по собі є молитвою благодарення. У Божественній Літургії ми дякуємо Богові за Його спасіння людського роду. Усе те, що Бог творив для людського роду, Він уприсутнює в Богослужінні. Тому так важливо долучитися до цієї молитви подяки. Пригадаймо Богові, за що ми маємо подякувати Йому в тій молитві прослави, щоб увійти в сопричастя з Ним і отримати дар спілкування та спасіння.

Божественна Літургія не повинна закінчуватися для нас відпустом. Подяка Богові у Христі, з Христом та через Христа повинна виробити в нас Євхаристійну поставу за «всіх і за все» – за всіх людей, за приємне, радісне і бажане та за сумне, прикре і не бажане. Через кожну особу і кожну подію Господь чогось навчає нас і по особливому промовляє навіть тоді, коли це здається найменш ймовірним чи зрозумілим. Пишучи до спільноти у Солуні, яка прийняла Боже слово та свідчила Христа серед численних утисків (пор. 1 Сол 1, 6 – 7), Апостол Павло просить, звертаючись і до нас сьогодні: «За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (1 Сол 5, 18). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

20 грудня 2020 року Божого
м. Дрогобич

У день св.ап.Андрія Первозванного, 13 грудня 2020 року Божого владика Григорій Комар, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ здійснив пастирський візит до храму св.апп.Петра і Павла у Гусакові Мостиського деканату і очолив Архієрейську Святу Літургію, у якій йому співслужили парох храму о.Іван Савчук, о.Степан Сліпецький з Цикова, о.Мар'ян Мащикевич з Болянович, о.Збігнєв Паб'ян РКЦ, протодиякон Богдан Криницький.

17 грудня, напередодні улюбленого свята не лише малечі, а й дорослих, добрий Святий Миколай завітав до дітей сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування та дітей воїнів АТО у парафіяльну світлицю УГКЦ Святомиколаївської церкви Старого Самбора. Чудотворець щороку приходить до цих особливих діток, які попри свій юний вік зазнали уже складних випробовувань: комусь у ранньому віці довелось бути без батька чи матері, хтось з них при живих батьках залишився сиротою, до інших з війни не повернулись татки.

13 грудня 2020 року, в день іменин праведного митрополита Андрея Шептицького, в храмі Собору святого Івана Хрестителя смт.Верхнє Синьовидне, відбулася лекція та мистецька програма «Покликаний... Посвята у 155-ті роковини праведному Андрею Шептицькому».

13 грудня, у свято св. Андрія Первозванного, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич.

Вих.: № 20/703 ДС

Дрогобич, 27 листопада 2020 р.Б.

Слава Ісусу Христу!

ДЕКРЕТ

проголошення резолюцій VІІ сесії Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії

В ім’я Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці,
Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Божою Милістю ЯРОСЛАВ,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

У 2018 р.Б. Синод Єпископів УГКЦ постановив скликати VІI-му Сесію Патріаршого Собору на тему «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви», метою якого є всебічно проаналізувати виклики, які стоять перед глобальною УГКЦ, та допомогти віднайти найкращі способи, як «собирати в розсіянні сущих» і зростати в сопричасті–єдності нашої Помісної Церкви.

Аби належним чином приготуватися до Патріаршого Собору, 7 листопада 2019 р.Б. нами було оголошено про скликання чергової сесії Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, яка мала відбутися ще у травні 2020 р.Б., проте через обмежуючі засоби, запроваджені урядами різних країн через поширення коронавірусної інфекції, виникли об’єктивні причини, які не дозволили вчасно втілити заплановане.

В процесі підготовки до Єпархіального Собору на парафіяльному і регіональному рівнях обговорювалися питання до дискусії, приготовані Робочою групою і Секретаріатом Собору. На основі матеріалів та напрацювань цих парафіяльних і регіональних зустрічей був затверджений Порядок денний Собору, який відбувся 3 листопада 2020 р.Б. у м. Дрогобичі, у Єпархіальному реколекційно-просвітницькому центрі «Еммануїл». Делегати Собору, працюючи пленарно і секційно, ухвалили ряд пропозицій, покликаних реагувати на виклики міграції та глобалізації УГКЦ, а також на загрози єдності-сопричастю церковних організмів УГКЦ.

Уважно вивчивши пропозиції, напрацювання та побажання делегатів,
відповідно до кан. 241 Кодексу канонів Східних Церков

ПРОГОЛОШУЮ

наступні резолюції VIІ-ї Сесії Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії на тему:
«Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви»,
(Дрогобич, 3 листопада 2020 р.Б.):

І. Над’єпархіальний рівень

1.                  Для утвердження патріаршого устрою УГКЦ:

А. Зміцнювати та розвивати патріарші структури УГКЦ;

Б. Підтримувати загальноцерковні ініціативи Глави та Синоду Єпископів УГКЦ;

2.                  Для утвердження власної церковної ідентичності візантійсько–українського характеру плекати богословську, літургійну, духовну та канонічну спадщинуУГКЦ.

3.                  Розвивати свідомість єдності зі Вселенським Архиєреєм.

4.                  Дбати про створення, де існує така потреба, нових ієрархічних структур та душпастирських осередків для опіки над мігрантами.

5.                  Подбати про активізацію академічного душпастирства в навчальних закладах в Україні та за кордоном, де навчається українська молодь.

6.                  Вдосконалювати і розвивати загально-церковні мас-медіа як ареопаги місії та нової євангелізації і середники плекання внутрішньоцерковної свідомості та солідарності.

7.                  Піклуватися про священичі покликання та виховання місійної ревності в кандидатів до священства.

8.                  Звернути більшу увагу на душпастирство мігрантів, особливо у великих містах в Україні та на поселеннях.

9.                  Зберігаючи власну церковну ідентичність, шукати способів залучення до УГКЦ представників інших культур.

10.              Запевнити належне духовне розпізнання та відповідний духовний супровід новітніх релігійних рухів та ініціатив харизматичних спільнот задля недопущення надуживань і непорозумінь в Церкві та уникнення спотворення ними здорової католицької доктрини і східнохристиянської Церковної спадщини.

Єпархіальний рівень

1.                  З огляду на інтенсифікацію процесів урбанізації:

А. Активізувати душпастирство у містах, звернувши особливу увагу на шкільну та студентську молодь.

Б. Засновувати в містах нові душпастирські осередки та посилювати діяльність існуючих.

2.                  Для плекання єдності–сопричастя в Єпархії творити атмосферу довіри та використовувати різні нагоди для безпосереднього спілкування між духовенство, монашеством і мирянами.

3.                  Активніше використовувати сучасні засоби комунікації для нової євангелізації та катехизації, використовуючи для цього, зокрема, Єпархіальний мультимедійний центр.

4.                  За допомогою єпархіальних освітніх закладів (Інститут постійної формації, Духовна Семінарія, Катехитичний інститут) поглиблювати у священнослужителів, монашества та мирян знання богословської, літургійної, духовної та канонічної спадщини УГКЦ для виховання їх в автентичній церковній ідентичності візантійсько–українського характеру.

5.                  Плекати та розвивати серед священнослужителів дух священичої солідарності для фінансової підтримки потребуючого духовенства в Єпархії та за її межами (емеритів, місіонерів, капеланів, багатодітних, душпастирів на малих парафіях…).

6.                  Єпархіальним душпастирським структурам:

А. Враховувати у програмах своєї діяльності ініціативи з розвитку парафіями та вірними відкритості на соціальні та духовні потреби мігрантів, плекаючи дух євангельської гостинності.

Б. Плекати у вірних Єпархії свідомість приналежності до власної єпархії, яка проявлятиметься у жертовності та готовності допомагати діяльності над парафіяльних структур (духовної семінарії, катехитичного інституту, єпархіальних комісій й інших душпастирських структур).

В. Плекати у вірних єпархії місійну свідомість та солідарність зі своїми братами і сестрами у Христі, які перебувають на територіях (в Україні та на поселеннях), де УГКЦ потребує ресурсної підтримки.

Г. Деканам забезпечувати ефективну комунікацію між єпархіальним єпископом та духовенством і мирянами Єпархії.

Парафіяльний рівень

1.                  Інтегрувати мігрантів в існуючі парафіяльні спільноти та, за потреби, створювати для них нові душпастирські осередки, відповідно до церковного законодавства та беручи до уваги їхні духовні та національно-культурні особливості.

2.                  Організовувати та розвивати парафіяльні структури та механізми для харитативної, правової, соціальної допомоги мігрантам та убогим (волонтаріат, осередки Карітасу, благодійні їдальні, тощо).

3.                  Плекати у парафіян і парафіяльних громадах дух євангельської відкритості та гостинності до мігрантів та новоприбулих.

4.                  Підтримувати та впроваджувати різноманітні душпастирські ініціативи, які сприятимуть взаємопізнанню парафіян та їхніх потреб (наприклад, прощі, толоки, соціальні дні, дні мігранта; акції «пасхальний кошик», «різдвяна вечеря», «подарунки від св. Миколая», тощо), аби парафії ставали живими «церковними спільнотами» і «церковними родинами».

5.                  Молитовно та матеріально допомагати мігрантам та убогим.

6.                  При виїзді парафіян поза межі парафії (з метою заробітчанства чи навчання) провадити з ними душпастирські бесіди для інформування їх про душпастирські осередки УГКЦ в місцях нового перебування, а також для перестороги їх перед небезпеками міграції та віддалення від парафіяльної спільноти віруючих.

7.                  Для євангелізації, інформування, спілкування між парафіянами (в тому числі заробітчан та мігрантів) створювати та активно використовувати групи в соцмережах.

8.                  Парафіяльним священнослужителям звернути особливу увагу на душпастирство молодих сімей та родин, особливо неповних і тих, які потерпають через феномен трудової міграції.

9.                  Парафіяльним священнослужителям звернути особливу увагу на душпастирство старшої молоді, допомагаючи їй зростати у вірі, молитися, брати участь у літургії, опікуватися бідними, знедоленими, неповносправними.

10.              Для осягнення позитивних змін в Україні заохочувати мирян до участі в громадському та суспільно-політичному житті, а також до відважного та зрозумілого свідчення віри в різних суспільних середовищах, до євангелізаційного, катехитичного та харитативного служіння, надаючи їм належний духовний супровід з боку духовенства.

Особистий та родинний рівень

1.                  Дбати про особисту святість життя, а також плекати східнохристиянську церковну спадщину.

2.                  Родинам бути взірцевим прикладом батьківства і материнства у християнському вихованні та переданні віри своїм дітям.

3.                  Служити потребам ближнього і Церкви через участь в різних формах мирянського апостоляту.

Втілення в життя деяких перелічених резолюцій (над’єпархіальний рівень)
передбачає схвалення вищої церковної влади, а тому ми виносимо їх на розгляд
Патріаршого Собору та Синоду Єпископів нашої Церкви.

Інші ж резолюції стосуються єпархіального, парафіяльного та родинно-особового рівнів,
а тому їх реалізація може вже тепер розпочатися на рівні нашої місцевої Церкви.
Тому прошу духовенство, монашество і мирян Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ відповідально ставитись до втілення в життя Соборових резолюцій, згідно з особливостями власного служіння і з врахуванням пастирських потреб та можливостей.

Єпархіальний єпископ враховуватиме Соборові резолюції
при опрацюванні детальних єпархіальних душпастирських програм
та при оцінці стану душпастирства в різних ділянках єпархіального життя.

Благословення Господнє на Вас!

владика Ярослав (Приріз),

Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

прот. Любомир Митник,

                                                                                                                                               віце-канцлер

6 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.

 «Не від надміру того, що хто має, залежить його життя»,

(Лк. 12, 16)

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

У сьогоднішньому євангельському читанні знаходимо слова, які промовив Господь наш Ісус Христос у відповідь на прохання когось з народу напоумити його брата, щоб той поділився спадщиною. У Старому Завіті містяться закони про спадщину (пор. Числа 27: 1– 11; 36: 1– 12; Втор 21: 15– 17) й учителі Закону мали б їх знати. З огляду на це, якийсь чоловік попросив Ісуса, щоб той, знаючи Писання/Закон, переконав його брата, поділитися з ним частиною майна. Ісус відповідає, що Він не є суддею над ними, але додає, що не від надміру того, що хто має, залежить його життя. Христос таким чином говорить, що Він не прийшов дати готові присуди, які й так не вирішують суті проблем людини у ставленні до матеріальних благ. Господь пропонує поглянути глибше, щоб побачити корінь проблеми та розповідає притчу, яку ми називаємо «Про нерозумного багача», щоб показати і нам, на які небезпеки наражається той, хто покладає свою надію на багатство.

Ця притча представляє нам багатого чоловіка, який на перший погляд мислить стратегічно, дбає про свій завтрашній день, хоче забезпечити своє майбутнє, будує плани на життя, за що люди називають його успішним. Але в очах Господніх він виглядає не успішним, а безумним. Така оцінка Господа викликає здивування і запитання у людей, що злого він зробив, адже він зібрав багатий урожай.

У Старому Завіті багатство було своєрідним знаком Божого благословення. Бог привів Ізраїля у землю, що йому не належала, дав йому все необхідне для життя: виноградники, оливкові сади та інше (пор. Втор 6, 10-13). Ці всі дари мали б дати зрозуміти, що все, що має людина – вона має як дарунок, тому необхідно цим ділитися, щоб дар залишався даром.

Тому про яку б ділянку нашого життя у ширшому значенні не йшлося, все, що ми маємо, є Божим даром, навіть, якщо те чи інше благо ми здобули власною працею. Наслідуючи  Ісуса, апостол Павло нагадує нам, що отримуємо життя не власними зусиллями: «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (пор. Еф. 2, 8).

І те, що багатому чоловікові вродила земля - це був Божий дар. Однак він не усвідомлював цього. Не відчував потреби Богові подякувати, не відчував потреби можливо з кимось поділитися зі свого надлишку. Він тільки бажає використати все це для себе. Крім того він, отримавши щедрий урожай, все приписує собі, кажучи: що мені робити, мій урожай, мої стодоли, мій достаток, тощо.

Часто в душі людини виникає питання про власну долю: «Що буде зі мною в майбутньому». При цьому існує ризик того, що неправильні відповіді можуть призвести до фаталізму і розпачу чи гордині і сліпої впевненості в собі. «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе», - застерігає Господь (пор. Лк 12,20). Саме тут розкривається Боже Провидіння. Ісус сюди вносить правдиве світло, бо, ведучи в Нагірній проповіді мовупро Боже Провидіння, закінчує її закликом: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6,33).

Однак багатій чоловік, прив'язаний до свого безмірного багатства, впевнений, що йому вдасться запанувати також і над смертю, подібно до того, як він підпорядкував собі все і всіх завдяки грошам. Втім, якою б великою не була сума, яку він готовий віддати, його кінцева доля неминуча. Бо, як і всі люди, багаті або бідні, кожен опиниться в могилі, де знаходяться і вельможі, та залишить на землі возлюблене золото і блага, які він обожнював і яким поклонявся як ідолам. Ісус задає слухачам тривожне питання: «Що може людина дати взамін за власну душу» (Мт. 16,26). Жодний обмін не є можливий, тому що життя є даром Божим, а «в Його руці душа всього живого, і дихання кожного людського тіла» (пор. Йов. 12,10).

У сьогоднішній притчі Господь звертає нашу увагу на поведінку людини, яка не відчуває і не визнає Божого батьківства та благословення. Багач може протестувати, що ціле життя вірив у Бога, але те, як він впорядковує своє життя, розподіляє блага та будує плани на майбутнє, демонструє, що він жив так, ніби Бога не має. У притчі багач розмовляє сам зі собою, тут немає діалогу, бо діалог потребує двох і більше осіб. Багач, зазвичай, хоче мати все більше і більше, і таким чином скеровує все своє життя у напрямку пожадання. Ідучи цією дорогою він відокремлюється і, чим раз сильніше віддаляючись від Бога, потрапляє у клітку самотності. Багатство, яке спрямоване тільки на себе, є зубожінням у Бозі.

Таким чином Ісус Христос у притчі представляє нам людину, горизонти мислення якої обмежуються виключно до матеріального світу. Він називає її немудрою, бо вона є в’язнем матеріальних благ. Причиною такого ув’язнення матеріальним світом є втрата основної мети життя – бути з Богом. Метою життя нерозумного багача стало власне задоволення, джерелом якого він вважав матеріальний достаток, щедрий урожай. Але людина - створена на образ і подобу Бога, тому найвища її мета – прийти до Бога, спілкуватись з Ним, увійти у життя вічне. Однак часто вона не прагне цієї високої мети, обмежує себе матеріальними речами, які є тільки замінником, дешевою приманою прагнення людського серця і справжнього блага.

Ми покликані співпрацювати з Богом, маючи велику довіру до Нього. Ісус навчає нас просити у Отця Небесного хліба насущного (пор. Мт 6,11). Якщо ми приймемо його з вдячністю, то пам’ятатимемо і про те, що ми не маємо нічого у власності і що ми повинні бути готові все пожертвувати:«Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся» (Лк 6,30). Впевненість у тому, що Бог любить нас, допомагає нам також у найважчі моменти довіряти Його батьківському Провидінню. Про це Святе Письмо дає нам наочний приклад повної довіри до Бога, коли розповідає про Авраама, який вирішив принести в жертву Сина Ісаака. Справді, Бог не бажав смерті сина, але віри батька. І Авраам засвідчує її у всій повноті, тому що на питання Ісаака, де знаходиться ягня для цілопалення, він відповідає, що «Бог подбає собі» (пор. Бут. 22,8). Відразу після цього він досвідчує благодать Божого Провидіння, яке рятує хлопчика і нагороджує його віру даруючи благословення.

Таким чином, нам слід розуміти Священне Писання у світлі всього Божого Об’явлення, яке досягає своєї повноти у Христі Господі. Він вчить нас виявляти Богові безмежну довіру навіть у найважчі моменти. Прибитий до хреста Ісус повністю віддав себе Отцю:«Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лк. 23,46). ТутГосподь дає нам найдосконаліший приклад постави, яку праведний Йов коротко виразив у відомих словах:«Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне!» (пор. Йов 1,21). Не раз те, що, за людськими мірками, є нещастям в наших очах, може бути великим планом безмежної любові, якою Бог піклується про наше спасіння.

Для нас в Україні сьогодні більше актуальна проблема не багатства, а бідність, зубожіння народу. Але й у цій ситуації, якщо забудемо про Бога, ближнього, закриємося в собі, будемо вести діалог лише зі собою, як цей багач, то є ризик впасти в іншу, ніж самовпевнений багач, крайність – відчай. Ісус через сьогоднішню притчу, закликає нас до розсудливості та мудрого підходу, до великого дару життя. Якщо намагаємося все вирішувати власними силами, особистими планами, не покладаючи надії на Бога, то повторюємо помилку нерозумного багача.

Тому Церква, як мати і наставниця, кличе нас сьогодні устами свого пророка Ісаї «кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата свого не ховатись» (пор. Іс. 58, 6–7). Тож закликаю Вас братів і сестер у вірі активно долучатися до ініціативи «Нагодуй убогого!», яка надалі діятиме у наші Єпархії при наших парафіяльних спільнотах і церковних організаціях на постійній основі.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

6 грудня 2020 року Божого
м. Дрогобич

5 грудня в храмі Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбір відбулась заупокійна Божественна Літургія та чин священичого похорону за покійним протоієреєм Іваном Федьком. Богослужіння очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та священиків єпархії.