Протягом століть люди знаходились під одвічним гнітом «всевидячого ока» владного режиму. Вони запевняли, що ми в надійних руках, що вони наш рятівний круг, і лише підкорившись, зможемо стати справді щасливими. Це був час багряного кольору, де не було місця для Бога. Характерною ознакою було руйнування релігії в цілому та запровадження атеїзму. Греко-Католицька Церква була головною мішенню для знищення, а люди, які виступили проти залізної руки системи, зазнавали переслідувань, утисків і врешті смерті. Вони мали свободу вибору: злитися з масою – чи повстати і продемонструвати мужній спротив, незламність духа та надмірну силу віри, яка стала основною, могутньою зброєю у страшній боротьбі між Добром і Злом.
Сьогодні ми заковані у міцні пута технологічного розвитку, тому можна виокремити наступні фактори-обмежувачі, зокрема, фізіологічну несвободу, яка ґрунтується в залежності людини від матеріальної необхідності речей; соціальну несвободу, що характеризується залежністю від соціальних мереж, алкоголю, тощо; психологічні утиски – страх, ненависть, злість.
Блаженніший Любомир Гузар наголошував, що Господь створив нас вільними. Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільними – це означає бути відповідальними. Ми говоримо про свободу, тішимося свободою, бажаємо свободи, підкреслюємо своє бажання, але насправді боїмося її.
Варто пам’ятати, що свобода – це добровільне та усвідомлене підпорядкування себе Богові. Вона є тісно пов’язана з любов’ю. У Євангелії від Йоана Ісус промовляє: «Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» Божа любов є проявом Його волі до нас, а жертва Ісуса є абсолютно добровільною («Він гноблений був та понижуваний, але страждав добровільно» - Ісая 53,7). А наслідком нашої свободи є відповідальність.
Тома Аквінський у вченні про доброчесність висловлює своє бачення проблеми свободи. Він наголошував, що не всі вчинки людини залежать від її волі, оскільки її сковують хтивість, примус, невідання, жадоба. Людський рівень свободи у вчинках починається тоді, коли їх детермінує розум. Людські пристрасті не є ні чимось злим, ні добрим, адже вони набувають позитивного чи негативного значення в залежності від контролю розуму. Щоправда, дія людського розуму не може бути гарантом вільної, орієнтованої на добро поведінки, бо для доброчесного життя потрібна допомога Бога, яка проявляється у законах і благодаті.
Людина, яка живе з Богом і для Бога, має щасливу можливість позбавитись усієї химерної метушні і, найголовніше, бути собою. Так, мученики церкви стали прототипами нової людини, слухняної та покірної Богові, що сприяло пізнанню справжньої свободи. Коли жертвуєш чимось заради істини і менше уваги приділяєш маловартісній ідеї світу цього, то концентруєш увагу на найціннішому: творенні добра, що і є основою нашого спасіння.
