"Добігає до завершення 2019 рік Божий, який виявився непростим для українського народу, бо ставив перед нами серйозні виклики. Ми намагалися мужньо на них реагувати, стаючи сильнішими та більш свідомими. Для Української Греко-Католицької Церкви цей рік був знаменний ще й тим, що в ньому ми відзначали 30-ту річницю виходу нашої Церкви з підпілля та її легалізації. Це є нагодою подумки повернутися на останнє десятиліття ХХ ст., коли Бог, багатий милосердям, споглянувши на молитви, жертви та мучеництво своїх вірних синів і дочок, дарував свободу Українській Греко-Католицькій Церкві та самостійність нашому народові – соборну Українську Державу. З цієї нагоди нам важливо знову занести до Господа наші щирі подячні молитви та наново усвідомити важливість нашої християнської віри і рідної Церкви, які становлять невмирущий скарб для кожної людини зокрема й українського народу в цілому..."

Інструкція 
для пароха/адміністратора
про підготовку до VII сесії Єпархіального Собору 

9 травня 2020 р.Б. в м. Дрогобичі відбудеться VII сесія нашого єпархіального собору – важлива подія у житті Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Відповідаючи на сучасні потреби і виклики нашої місцевої Церкви, Собор одночасно є приготуванням до Патріаршого Собору УГКЦ, який відбудеться 26–29 серпня у м. Львові. Темою обох Соборів є «Еміграція, поселення і глобальна єдність УГКЦ». Головне гасло Собору  - «Церква завжди і всюди з Тобою». Майбутній Патріарший собор має на меті всебічно проаналізувати виклики, які стоять перед глобальною УГКЦ та допомогти душпастирям віднайти найкращі способи, як «собирати в розсіянні сущих» і зростати в сопричасті – єдності нашої Помісної Церкви. 

Підготовка до нашого єпархіального Собору проходитиме поетапно на трьох рівнях: парафіяльному, регіональному та єпархіальному.

А. Парафіяльний рівень

1) у кожній парафії до 28 лютого 2020 р.Б мають пройти передсоборові зустрічі (парафіяльний соборчик), відповідальним за проведення яких є отець-парох або адміністратор;

2) про парафіяльний соборчик принаймні за два тижні необхідно повідомити всіх парафіян;

3) на передсоборовий соборчик необхідно запросити всіх парафіян, вибираючи для нього зручний день, годину, місце тощо;

4) парафіяльний соборчик потрібно почати спільною молитвою;

5) після молитви в парафіяльному залі або в церкві парох інформує присутніх про мету соборчику у світлі проблематики приготування до Єпархіального та  Патріаршого Соборів. 

6) перед обговоренням соборової проблематики присутніх ознайомлюють з мультимедійними презентаціями (будуть доступні на сайті єпархії):

а) Послання Синоду єпископів «Сопричастя і єдність у житті та служінні УГКЦ»; 

б) Питання для дискусії, які підготувала єпархіальна Робоча група та Секретаріат Патріаршого Собору (див. Додаток №1: «Запитник для пароха»). 

8) на парафіяльному соборчику необхідно вибирати одного делегата на регіональну зустріч.

9) протокол парафіяльного соборчика до 28 лютого 2020 р. парох через декана передає Секретареві Єпархіального Собору.

Б. Регіональний рівень

У березні 2020 р.Б. відбуватимуться регіональні соборчики, у яких візьмуть участь вибрані на парафіяльному рівні делегати разом з усіма душпастирями регіону (дати будуть повідомлені додатково). Вони пройдуть у таких місцях: 

м. Самбір – Турківський, Добромильський, Хирівський, Мостиський, Судововишнянський, Старосамбірський, Рудківський, Самбірський деканати;

м. Дрогобич - Підбузький, Бориславський, Трускавецький, Лішнянський, Меденицький, Мокрянський, Дублянський деканати;

м. Дрогобич - Дрогобицький деканат;

м. Сколе – Сколівський, Славський, Тухольківський, Висоцький деканати. 

Додаток №1
ЗАПИТНИК 
ДЛЯ ПАРОХА/АДМІНІСТРАТОРА
(Питання які необхідно обговорити на парафіяльному соборчику
при підготовці до VII сесії Собору СДЄ)

1.Яка атмосфера панує у нашій парафії? Вона притягає людей чи, навпаки, віддалює? 

2.Чи наша парафія за останні роки зросла чи зменшилась? Як нашої парафії торкнулось явище міграції? Якою вона може бути за 10 років? 

3.У який спосіб люди, які виїхали закордон, підтримують зв'язок зі своєю Церквою? Чи підтримують свою родинну парафію?

4.Які заходи будують і зміцнюють нашу парафію як єдиний церковний організм?

5.Чи наша парафіяльна спільнота докладає максимум зусиль, щоб зміцнити у парафії дух церковної єдності, а саме щоб парафіяни могли відчувати себе членами однієї духовної родини на парафіяльному, єпархіальному та загальноцерковному рівнях? 

6.Чи наші діти та молодь відчувають свою приналежність до нашої парафіяльної родини? Що ми для цього робимо?

7.Чи наша парафія дорожить тим, що вона належить до Вселенської (Католицької) Церкви? Як вона свідчить про єдність з Наступником Апостола Петра? 

8.Наскільки ми усвідомлюємо себе членами УГКЦ? Що для нас означає бути греко-католиками? Чи в достатній мірі ми є солідарними з греко-католиками на єпархіальному та загальноцерковному рівнях? 

9.Якою є співпраця між нашою парафією та іншими парафіями нашої Церкви? Чи відгукуємось ми на прохання інших парафіяльних громад, коли вони мають у цьому потребу (наприклад, будівництво храму, харитативна допомога)?

10.Наскільки актуальною для нас є Христова заповідь: «Щоб усі були одно» (пор. Йо.17,21)? Що ми робимо для того, аби втілити її в життя через розбудову церковної єдності? 

29 грудня, у неділю Святих Праотців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає притчу, відповідаючи одному євреєві, який сидів з Ним за столом і сказав: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім»(пор. Лк.14, 15). Цей чоловік, як і кожний ізраїльтянин того часу, мав традиційне юдейське уявлення про месіанський прихід і про Божий бенкет. Він, як і кожний правовірний єврей, не міг собі навіть уявити, що в Божому Царстві братимуть участь навернені грішники і погани. Саме тому Христос у сьогоднішній притчі доносить до нас слово правди про Царство Боже.

Як багато разів Ісус порівнює спасіння і Царство Боже з бенкетом – святкуванням! Він завжди описує Царство як велику радісну подію. Ніколи Небесне Царство не прирівнюється до сумної, нудної чи безбарвної події. Натомість воно завжди пов’язане з безмежною радістю, адже Царство Боже означає повноту життя, радість, мир і любов.

Сьогоднішня євангельська благовість промовляє до кожного з нас – ти запрошений! Ми запрошені до Божого Царства, до вічної слави,до спілкування з Богом. Ми запрошені сидіти за столом з нашим Господом. У священному писанні читаємо: «Блаженні запрошені на вечерю Агнця» (пор. Од. 19, 9). Сам Господь запрошує нас. Царство Боже розпочинається персональним запрошенням – Бог запрошує нас через свого Сина Господа нашого Ісуса Христа. Однак це запрошення потребує відповіді. Необхідно дати відповідь, навіть якщо й подумки, та все ж сказати: «Так, Господи». Відповідь передбачає іти за Ісусом, слухати Його Слово, зберігати Його Заповіді, жити повнотою святих Тайн та свідчити про Його любов у повсякденному житті.

Господь запрошує нас прийняти Добру Новину про споконвічний Божий план щодо життя вічного, який був виявлений через Господа нашого Ісуса Христа. Першими посланцями чи слугами, котрі були послані скликати людей на бенкет, були старозавітні пророки, ті мужі, яких покликав Бог промовляти до людей: «Так сказав Господь». Гостями, яких запросили першими прийти на весільний бенкет Сина Божого, були люди Ізраїлю. Коли ж вони не прийняли запрошення, Бог послав нових посланців – апостолів і перших місіонерів, які понесли це запрошення не тільки до ізраїльтян, а до кожної людини. Тепер усі люди є покликаними прийти на бенкет спасіння Божого Сина. Небесний Отець любить кожну людину, яка носить Його Образ у своїй душі. Він бажає бачити поряд Себе всіх людей. Всі ми є запрошені до вічної радості в Небесному Царстві.

Християнське життя починається з запрошення від Господа – приходьте! Тепер ми у Христі маємо сміливість прийти, наблизитися до Бога, нашого Небесного Отця. Ми маємо особливу нагоду прийти до Нього під час передріздвяного посту, коли приготовляємось святкувати Воплочення Божого Сина. Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння. Він поширює на нас те саме запрошення, яке Він сказав Закхеєві: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (пор. Лк. 19,5). Він хоче прийти, щоб замешкати в нас.

Коли Ісус промовляє до нас: «Прийдіть», Він знає, наскільки сильно ми бажаємо справжнього миру і сенсу в житті. Він знає, як багато всього нас розчаровує. Він знає рутину нашого життя, як часто ми знеохочені. Він знає, що означає прожити половину життя і зрозуміти, що ти не досяг усього, чого бажав досягнути в цьому житті. Він знає, що означає тривожитись, страдати… Він знає як усі ці почуття впливають на нас і тому запрошує нас прийти до Нього. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (пор. Мт.11,28).

Трудність полягає у тому, що наше життя –це лабіринт різних запрошень. Нас часто запрошують у різні місця. Нажаль, часто ми не маємо відчуття того, що головне у житті, не маємо здатності вибирати те, що є правильним, і тому ми не раз приймаємо неправильні запрошення, робимо помилкові рішення. Так ми пропускаємо бенкет, повноту життя у Христі, і женемось заскороминучими благами цього світу.

Наступна думка, на яку сьогодні хотілося б звернути увагу це слова: «Ідіть, усе готове» (Лк.14,17)! Не говориться: завтра, але вже все готове сьогодні. «Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння», - читаємо у Посланні до Коринтян (пор. ІІ Кор 6,2). Грецьке слово, яке вживається на означення бенкету, є δεῖπνον(deipnon) – бенкет, вечеря, основна їжа дня, яка споживалася ближче до вечора. Це слово є важливим, бо воно говорить нам про те, які стосунки Ісус хоче мати з нами, коли ми прийдемо до Нього. Східні народи їли тричі на день. Сніданокполягав у невеликому сухарику хліба з вином. Обід був маленькою перекускою посеред дороги або серед поля. Вечеря ж була головною трапезою дня. Люди довго сиділи за столом, бо вся робота вже була зроблена, і вони не поспішали, багато розмовляли між собою. Тому той факт, що Ісус запрошує нас на вечерю – бенкет, описує тісний, довготривалий, особистий стосунок, який Бог хоче встановити з кожним з нас.

Бенкет чи вечеря, про які нам розповідає Христос у сьогоднішній притчі, є нічим іншим як Євхаристією – Трапезою, у якій ми запрошені брати участь на кожній літургії. Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві. Це означає, що кожного разу, коли ми приходимо на небесний бенкет Євхаристії, щоб отримати Найсвятіше Тіло і Кров нашого Господа, ми споглядаємо вперед, на Друге Пришестя - Парусію. Іншими словами, Євхаристія – теперішня вечеря є передсмаком і передчуттям Бенкету в небі, який все ще має відбутися. Отож коли людина отримує Святі Тайни – Пресвяту Євхаристію – тепер, то, водночас, отримує обіцянку сопричастя з Христом у майбутньому віці. Так як Ісус сказав своїм учням: “Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві” (пор. Лк. 22,29-30).

Сьогодні не є простий день нашого життя. Сьогодні є той єдиний день, коли ми маємо привілей прийти до Господа і бути причасником богослужіння. Бог нам служить. Єдиний час, коли ми маємо нагоду, це – теперішній момент. Все, що людина має, це – “сьогодні”, бо “вчора” вже немає, адже вчорашній день минув, а “завтра” для нас може й не настати. Суд для нас не буде тільки  наприкінці світу. Він може відбутися будь-коли, бо будь-якого дня ми можемо померти – переставитися і постати перед нашим Господом. Парусія – прихід не є лише наприкінці світу, він вже почався і триває.

«Коли мені треба каятися», – запитав хтось одного старця, а той йому відповів: «В останній день твого життя». «Але я не знаю, який день буде мій останній», - відповів співбесідник. «Тоді кайся щодня», – сказав монах. Ми не можемо вибирати, як чи коли помремо. Ми можемо лише вирішувати, як ми будемо жити зараз – сьогодні. Теперішнє є тією точкою, коли час торкається вічності. Мета часу – дати нам можливість прийти до Бога, щоб відповісти на Його запрошення, на бенкет.

Однак маємо пам’ятати, що прихід є тільки початком. Людина має прийти до Христа, щоб Його пізнати. Після цього вона мусить йти далі, несучи свідчення про Нього. Отримавши нове життя в Христі, ми покликані нести його іншим. Ми стаємо слугами, про яких згадується у сьогоднішньому Євангелії: «Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (пор. Лк.14,21.23). Господь хоче, щоб Його дім був наповнений і щоб усі Його діти були з Ним. У цьому є і завжди було і буде завдання Церкви – іти на дороги й узбіччя, проголошуючи запрошення на Господній бенкет, доносячи його до кожного, щоб наповнився Божий дім. Це – великебажання нашого Господа!

Дорогі у Христі! Відкладімо всі інші запрошення у житті, а відкликнімося на Господній заклик і будьмо учасниками Господньої Вечері тут і тепер. Молімося щоб кожний з нас побачив красу яскраво освітленої бенкетної залі і вже сьогодні зазнавав радості від спілкування з Богом.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

м. Дрогобич
29 грудня 2019 року Божого

Найчарівнішим, найзагадковішим, найбажанішим для усіх діточок є день Святого Миколая. 19 грудня у всіх домівках зранечку шаруділи цукерки, пахли помаранчі, складали конструктори, леґо, оглядали машинки, ляльки та інші омріяні забавки.

Високопреосвященним і преосвященним архиєпископам і митрополитам,

боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,

преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,

в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтеся! Оце сповіщаю вам велику радість!

Лк. 2, 10

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Сьогодні ангели на небі співають і торжествують, усе творіння наповнене радістю, бо Спаситель і Господь днесь нам народився у Вифлеємі юдейському. Ця радість, яку особливо відчуваємо з нинішнім світлим святом, у віруючого християнина є частиною його буття, видимим знаком і плодом безнастанної Божої присутності. Радість із приходом Спасителя на землю розвіює всі страхи і непевності людського життя, бо «з нами Бог», раз і назавжди!

В євангельській розповіді світло Божої присутності спочатку викликає страх, тому що людина, природно, боїться невідомого, неочікуваного чи непевного: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з'явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх» (Лк. 2, 8-9). Але слово від ангела «не бійтеся» і благовість про радісне народження Спасителя усуває цей страх: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (2, 12). Пастухи охоче йдуть на місце, куди вказав їм ангел, там поклоняються новонародженому Спасителеві і відтак самі стають благовісниками радості.

Новонароджений Спас – воплочена Божа любов, що, як єдине і вічне джерело радості, усуває страх. Справжня любов –це не тимчасове і швидкоплинне людське почуття, а животворна сила, обшир життя, дарований і забезпечений самим Богом. Лише в просторі Божої любові й радості людина може жити вповні, розвиватися і бути собою. Бог не хоче, щоб Його творіння боялося, і тому в Різдві приходить до нас як беззахисна дитина. Син Божий дає себе покласти в ясла на сіні, дає себе обійняти людськими руками, годувати людськими грудьми Богоматері. Всемогутній Бог, який нічого не потребує, робить себе потребуючим, немічним і залежним від тепла й ніжності людської любові! Він робить нас сьогодні здатними без страху відкрити наші обійми Богові та ближньому.

Тож звідки береться цей страх? Людина боїться передусім тому, що вона, будучи відокремленою від Бога через гріх, почувається покинутою і самотньою: сам-на-сам зі світом, якого не знає, і беззахисною перед його ворожістю. Коли людина закрита до любові свого Творця, вона навіть Його боїться, хибно сприймаючи Бога як ворожу і чужу силу, що начебто може їй загрожувати, а тому намагається будувати свій світ без Нього. Вона ховається від Господа Бога свого, як це колись робив у раю після гріхопадіння Адам. Читаємо у книзі Буття: «Бог покликав чоловіка і спитав його: "Де ти?". Той відповів: "Я чув твою луну у саді й злякався…"» (3, 9-10).

Життя людини без Божої любові перетворюється на «простір тривоги і неспокою». Людина, віддалившись від обличчя Бога, потрапляє на терени постійного страху за своє життя перед обличчям смерті. Саме цей страх і є інструментом зла, яке неминуче проймає і паралізує людину, відбирає в неї свободу, позбавляє її радості й надії. Людина поза Богом боїться також свого ближнього, чужинця, емігранта, бо підсвідомо вважає його конкурентом за її ілюзорний простір безпеки і достатку. Врешті, вона боїться самої себе: своєї слабкості та обмеженості. Вона боїться не виправдати очікувань інших, боїться бути невдахою в навчанні та на роботі в контексті дедалі агресивнішої конкуренції у світі. І ось сьогодні серед нашої сучасної ночі боязні і непевності лунає голос ангела з небес: «Не бійтеся! Оце сповіщаю вам велику радість!» Лк. 2, 10

Син Божий народився в людському тілі, щоб подолати саму причину тривоги, страху і загублення людини. Він і сьогодні, у своєму Різдві, входить зі своєю визвольною божественною любов’ю у холодні й темні печери сучасної людини, у наш світ, сповнений щоразу більшою тривогою, у наш особистий простір життя. Народжується між нами, щоб усунути паралітичну силу наших теперішніх страхів і тривог і щоб сказати людині ХХІ століття, сказати кожному з нас: «Не бійся!» Про це читаємо у Посланні до євреїв:  «А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві» (2, 14-15).

Різдво – джерело перемоги над страхами сучасної людини: страхом перед майбутнім і невідомим, страхом перед іншими, страхом перед смертю. Святкуючи народження нашого Спасителя, Його радісне різдвяне входження в горизонти нинішнього людства, не даймо нікому себе залякати! Сказане сьогодні слово ангелів «не бійтеся» також звернене до українського народу перед лицем викликів сучасної історичної хвилі нашого національного буття. Якщо «з нами Бог», то хто зможе нас залякати, забрати чи поневолити нашу волю до захисту нашої держави і народу, до істинної справедливості, гідності та свободи? Пише св. Іван: «Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові. Ми любимо, бо він перший полюбив нас» (1 Ів. 4, 18-19).

Різдво – це єднання Бога з людиною: Бог сам входить у життєвий простір людини і починає жити як людина, приймаючи всі невигоди, виклики й загрози. Радіймо, отже, бо ми ті, кого Христос у своєму народженні визволив від страху, даруючи нам радість у любові. Він також відновить нашу здатність до любові Бога і ближнього. У Ньому – основи нашого народного, державного і церковного буття.

Дорогі брати і сестри! З Різдвом Христовим щиро вітаю всіх вас: тих, хто в Україні і на поселеннях, хто сьогодні святкує разом з рідними і хто далеко від рідних, молодих і старших, дітей і батьків, здорових і немічних, заможних і бідних. Сьогодні всі ми багаті в радості та любові новонародженого Спаса. Думкою і серцем я з тими, хто страждає від тілесних і душевних ран. Усі, хто з вас перебуває у сумнівах і пошуках серед небезпек і тривог сучасного світу, хто спраглий справжнього миру й радості – прийміть оце моє різдвяне вітання і мої обійми в любові. Особливо сьогодні я єднаюся в молитві з тими, хто безстрашно стоїть на фронті та захищає нашу державу. З цієї святкової нагоди висловлюю вдячність і передаю благословення також нашим ветеранам бойових дій. Хай слова нашої колядки промовляють до серця кожного:

Пастирям уподобімся,

Рожденному поклонімся,

Щоб ізволив мир нам дати,

Скорби в радость преміняти,

Віруючим, віруючим у Нього (Вселенная, веселися).

Зі щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у день Святого всехвального апостола Андрія Первозваного,

13 грудня 2019 року Божого

«Небо і земля сьогодні хай радіють… Бог бо в тілі появився...

Прийшла надія народів, щоб визволити нас від ворожої неволі».

(Стихира на Литії РіздваГНІХ)

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Знову настав період літургійного року, коли ми вітаємо одне одного цим світлим християнським привітом. Ці радісні слова виражають нашу віру та сповнюють нас новими надіями, адже «хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано: Бо з нами Бог» (пор. Іс. 9, 5).Різдво Христове дає щоразу новий потужний імпульс нашій свідомості про Божу присутність у світі, а це дарує нашим серцям радість, надію та любов. Не змінюючи свого Божества, Син Божий, Бог Предвічний, за дією Святого Духа народився від Пресвятої Діви Марії, став людиною, такою як усі ми, лише без гріха. Він не просто наблизився до людини, а ототожнився з нею, прийняв тлінне тіло, яке за законами природи зростало і страждало, відчувало втому, голод і спрагу.

Чудо Христового Різдва важко збагнути людським розумом. Святий Іван Золотоустий каже: «"Ветхий деньми" (пор. Дн. 7, 9) зробився Дитям; Той, Хто сидить "на високім і піднесенім престолі" (пор. Іс. 6, 1), покладається в яслах; непізнаваний, простий і безтілесний відчувається людськими руками; Той, Хто розриває узи гріха, повивається пеленами, — бо Він так хоче. Він хоче безчестя обернути на честь, безславність одягнути у славу, у приниженні показати образ доброчесності» (Св. Іван Золотоустий, Слово на Різдво Спасителя нашого Ісуса Христа).

У Різдві Господа нашого Ісуса Христа ми знайшли нетлінний скарб, рівного якому немає в історії світу. Воплочення Сина Божого – не просто чергова історична подія, а початок і відлік нового завіту людини з Богом. У ньому Божественне світло пролилося з неба і пронизало людське життя, розпочавши оновлення світу. «Христос рождається, щоб оновити упалий колись образ», - нагадує нам у ці дні свята Церква(тропар передсвяття Різдва ГНІХ). І ці слова стосуються не лише старозавітного людства, а й кожної людини. Із втіленням Сина Божого починається визволення людського роду від гріха і смерті та відкриваються двері в життя вічне. Ісус Христос увійшов у пітьму людського життя, щоб вивести з неї людину. Остаточною метою приходу Спасителя є дарування кожному можливості повного єднання з Богом, адже, за словами Іринея Ліонського, «Син Всевишнього став Сином людським для того, щоб людина стала сином Божим» (Проти єресей, III, 10, 2).

Ангельська благовість «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його благовоління» є підставою для радості й надії людства, адже в різдвяній події небо і земля поєдналися у незворушній єдності, а Творець огорнув кожну людину обіймами своєї вічної отцівської любові. Через Різдво Христа-Життєдавця люди отримали великий дар «дітьми Божими зватися» (пор. І Ів. 3,1), і відтепер ми, як пише апостол Павло, «більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2, 19). Дитятко Христос звіщає нам, що Бог є добрим Отцем, а ми всі є братами й сестрами. Ця істина лежить в основі християнського світосприйняття. Без усвідомлення і практикування цього братерства в Христі всі наші зусилля якось покращити цей світ є марними. «Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас» (Еф. 5, 1-2), – закликає нас св. апостол Павло. «"Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити" (І Ів. 4, 11), - каже євангелист Іван Богослов, наголошуючи: - "Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише - ділом і правдою" (І Ів. 3,18)». Втілюймо ці слова в нашому повсякденному житті. Як діти Божі, творімо діла любові, допомагаймо потребуючим, на зло відповідаймо добром. Кожним своїм словом, ділом і поведінкою виправдовуймо своє високе покликання бути християнином.

Сьогодні, спостерігаючи за тривожними повідомленнями новинних агентств, нам здається, що темні густі хмари безпросвітно зависли над теперішнім світом. Війни, зокрема російська збройна агресія проти України, насильства над поодинокими людьми і цілими народами, нерівність, соціальна несправедливість, нестабільність, переслідування і дискримінація християн, хвороби, злидні, політична нестабільність і некомпетентність, агресивна пропаганда розваг і моральної розбещеності, вседозволеність перетворюються, на жаль, на щоденні явища нашого життя. У такі непрості часи пам’ятаймо про благовість Різдвяної Ночі, яку приніс Ангел переляканим пастухам: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лук. 2, 10-11). Як бачимо, Бог не є байдужий до своїх дітей. Він не є холоднокровним спостерігачем історії і людських трагедій. Він приходить у важкі моменти, готовий взяти на себе наші проблеми, турботи, болі та нещастя. Ми щасливі, бо в життєвій темряві, сповненій страждань, проблем, гріхів і помилок, нам сяє небесна провідна зірка, що не дає зійти на манівці. Це – наша Церква, яка основана на Скелі Петра і яка супроводжує нас від народження до смерті, благовістує нам Слово Життя, лікує наші рани і пропонує у Святих Таїнствах «бальзам безсмертя».

Дорогі в Христі! Ми вдячні Богові за Його милості, даровані нам у минулому 2019 році, у якому ми, серед іншого, відзначали 30-ліття легалізації нашої Церкви після десятиліть переслідування атеїстичним більшовицьким режимом. Нам не відомо, що принесе нам новий 2020 рік, але ми твердо знаємо, що за будь-яких обставин з нами завжди буде наш Господь. Тому з надією дивімося в нього, очікуючи щедрих Божих благодатей для нашої Церкви і Держави, а також сили і наснаги долати виклики й труднощі, які перед нами постануть. З Божою допомогою розбудовуймо наш український дім на християнських засадах, не дозволяючи, щоб він був поглинутий ліберальними спокусами та псевдогуманістичними гендерними ідеологіями, які підступно намагаються зруйнувати людство. Не даймо поглинути себе цим світом, а являймо у своєму житті християнський подвиг самозречення, милосердя й любові.

У 2020 році у рамках підготовки до VІI сесії Патріаршого Собору нашої Церкви у нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії буде проведений Єпархіальний собор, на якому ми шукатимемо душпастирських підходів у подоланні міграційних викликів та у плеканні серед наших вірних церковної свідомості та єдності. Запрошую всіх до молитви за успішне проведення цього Собору та до активної участі в підготовчих заходах, які відбуватимуться на парафіяльному та регіональному рівнях.

Дорогі в Христі! У ці святкові дні, коли ми сподобилися благодаті зустрічати Спасителя світу, прагну разом із вами розділити тиху радість Христового Різдва, яке є для нас джерелом душевного миру, а також спонукою до подяки та поклоніння Богові. Нехай у наших серцях знайдуться ясла, готові прийняти Богонемовля Христа, а в наших руках – дари, які ми можемо принести Йому. Син Божий нехай преобразить наше життя так само, як Він, увійшовши у людську історію, змінив і наповнив її сенсом. У цей різдвяний час нехай відчуття благодатної дійсності надихає нас на жертовне служіння Богові, Церкві та Україні. Різдвяна радість, яку випромінюють наші богослужбові тексти, різдвяні колядки та народні традиції, хай переповнює всіх – звитяжних воїнів і жертовних волонтерів, повних ентузіазму молодих і багатих на мудрість старших, здорових і хворих, самотніх і вбогих, в’язнів та подорожуючих! Усім зичу міцного здоров’я, миру та Божого благословення з нагоди Христового Різдва та благословенного Нового 2020 року Божого!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

+ ЯРОСЛАВ Приріз,

Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі,

при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,

у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,

19 грудня 2019 року Божого

Під таким гаслом 13 грудня у м. Старий Самбір, у храмі св. Миколая, розпочались реколекції присвячені міцності християнської родини. Духовні науки виголосив о. Василь Нестер, Голова Патріаршої комісії у справах сім’ї і родини.

Нещодавно у серії «Навчальні матеріали. Богослов’я» видавництва Дрогобицької духовної семінарії вийшла друком книга "Нарис догматичного богослов’я". Автором цього підручника, в основі якого покладено курс лекцій з догматики в Дрогобицькій духовній семінарії, є о. д-р Мирон Бендик, довголітній ректор і викладач семінарії, який у 2019 р.Б. відзначає 65 років життя.

22 грудня, у свято Зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці, в катедральному соборі Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Петру Войтовичу, викладачу Дрогобицької духовної семінарії.