19 квітня, у день свята Христового Воскресіння, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив пасхальні богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Єпископу співслужили священики Катедрального храму та Дрогобицької духовної семінарії.

Преосвященним і Боголюбивим Владикам,Всесвітлішим та Всечеснішим отцям,
Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям,
Дорогим та достойним мирянам

Христос Воскрес!

Такими радісними словами звертаємося до віруючих в Бога людей, щоб радіти цьому великому, історичному, правдивому святу воскресіння Христового! Це свято приносить кожній віруючій людині впевненість, світло, надію та радість. Цей Великдень вийшов трохи по-іншому, ми мали певні карантинні перешкоди, плутанину та затьмарення, але воскресіння Христове – радісне, бо Ісус здолав усю ворожу силу з її беззаконнями, підступами та задуманими інтригами.

Дияволу не вдалося затримати Господа у гробі видуманою неправдою юдейської старшини! Правда, що Ісус помер на хресті, Його поклали у гріб, але Він за життя багато разів наголошував, що воскресне. Навіть запеклі вороги, первосвященики й фарисеї, прибули до Пилата й тривожно заговорили: «Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну» (Мт. 27,63).

Здавалося, що вороги усе дуже всебічно продумали, допильнували, також списом прокололи серце померлому Ісусові на хресті. Злі люди не мали спокою, навпаки, страх та підозра про воскресіння тривожили їхні душі?! Бо погані вчинки, беззаконня та злоба не приносять миру та відради в людське серце! Пилат ішов на всі пропозиції юдейської старшини, хоч би сторожити тіло у гробі: «… Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте» (Мт. 27,65). Важкий камінь, який приставили до опечатаного гробу, та грізна сторожа із римського війська були безсилі, не могли нічого протиставити воскреслому Христові!? Це, можливо, єдине такого роду історичне печатання гробу, хоч воно не принесло користі злобним людям, а віруючим в Ісуса показало Його силу та перемогу! А Христос так воскрес, що й печаті були непорушними. Бо Господні дороги й вирішення питань – інші, як задумують люди! (пор. Іс. 55,8).

Люди по-різному думали про Ісуса Христа: горстка любила Його, інші протистояли Йому? Ворожа старшина, почувши, що Христос воскрес, зібралася й радилася, що робити? Дали досить грошей воякам і веліли їм, щоб поширювали неправду, що Ісуса вночі викрали учні? Це означало воякам свідчити проти себе, але старшина запевнила те, що з правителем вони домовляться? Звичайно, гроші не вирішили багато, одні чули те, що бажали почути, а інші знали правду, що Христос воскрес! І ми з вами знаємо правду, усі, хто вірить в правдивого Бога, свідомі того, що Син Божий воскрес, Він – живий! Ми святкуємо свято Його воскресіння кожного року, часто про це згадуємо у наших моліннях, роздумуваннях, розмовах тощо, бо живемо великою надією на зустріч з воскреслим Христом та на вічне щасливе життя з Ним!

Святий апостол Матей описав подію воскресіння Ісуса Христа, яка супроводжувалася землетрусом та приходом ангела, що сів на камені (пор. Мт. 28,3). А сторожа не стріляла, не піднімала галасу, лиш затремтіла, ніби змертвіла. Інші євангелисти навіть, не згадують про сторожу, бо жінки, які прибули, не мали жодної сутички чи розмови зі сторожею!? Мабуть, жінки уже не бачили сторожі, яка швидко побігла до первосвящеників сповістити про подію воскресіння, чого не бажала чути безсила перед Богом старшина. З таким воскресінням людство зустрілося вперше, й воно стало ще голоснішим, бо ніхто не стереже мерця й не викрадає його з гробу? Ісус нагадував про своє воскресіння й учинив так, як говорив. Христос воскрес, і Його воскресіння по-різному діяло на людей: усі злякалися, лиш прихильники Ісуса Христа зустрічалися з ангелами та чули заспокійливі слова, щоб не боятися, а радіти. А особи ворожого табору, вирішували питання так, щоб воскресіння Христове замовчати й переконувати людей, що Ісуса викрали учні. Цікаве пояснення? Але воїни, які стерегли гробу, були озброєні, вони не стріляли, нікого не поранили й не вбили, рівно ж, учні Христові, які б «викрадали тіло», нікого не скривдили з воїнів?! Істина про воскресіння Христове жива, правдива, її можна заперечувати, але неможливо заперечити й відмінити того, що правдиво сталося! Аргументи викрадення мертвого тіла безпідставні, смішні, неправдиві!

Ми, як християни, віруючі люди, дякуємо Господу за Його воскресіння, беззаперечно віруємо в це, радіємо цим великим святом, оспівуємо його і живемо великою надією на своє воскресіння та усіх людей. Наші старання та зусилля необхідно скерувати в русло гідного християнського життя. Святий Іван Золотоустий навчає: «Воскресне, звичайно, кожне людське тіло; але добрий воскресне для життя, а злий воскресне для покарання» (св. Ів. Золотоустий, «Про потіху при смерті», Слово 2-е, п.8). В час переживання карантину, внаслідок епідемії «коронавірусу», можемо чинити багато добрих діл, що й виконують добровольці, лікарі, медсестри, волонтери, багато мирян та священиків, особи чернечих спільнот тощо. Разом з тим, знані випадки, коли певні особи ставляться дуже агресивно до тих, хто захворів. Хоч усім відомо, що ніхто не бажає хворіти! Ставитися жорстоко чи вороже до тих, хто хворіє, означає не любити ближнього, а Заповідь Божа наголошує: любити ближнього, як себе! З хворими людьми потрібно поводитися обережно, але не виключати їх зі спільноти, тому що завтра у подібній ситуації може знайтися хто-небудь.

Вітаю усіх людей доброї волі з великим празником Воскресіння Христового! Хай ця правда про воскреслого Господа принесе усім спокій, злагоду, умиротворить, наповнить радістю та надією на кращу зміну в нашому суспільстві й у світі! Хай війни та хвороби, злоба й беззаконня не тривожать людей! Хай віра, надія та любов до Господа і ближніх зростають в кожному людському серці, бо Христос справді воскрес!

Благословення Господнє на Вас!

ІГОР
Архиєпископ і Митрополит Львівський

Дано у Львові
при Архикатедральному соборі св. Юра
дня 11 квітня 2020 року

Сьогодні засоби масової інформації повідомили про те, що 17 квітня працівники поліції під час патрулювання м. Самбора виявили порушення норм карантину учасниками обходу з Плащаницею довкола храму Різдва Пресвятої Богородиці.

16 квітня, у Страсний четвер, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Вечірню з Літургією св. Василія Великого у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Йому спіслужив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та священики катедральної парафії.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі Співбраття у священстві!

У Євангелії Страсного четверга Церква пропонує нашій увазі розповідь про останні події з життя нашого Спасителя – таїнственну зустріч довкола пасхальної трапези, на якій Ісус установив Пресвяту Тайну Євхаристії та умив ноги своїм апостолам. Це сталося наприкінці земної місії нашого Відкупителя. В Євангелії сказано: «Як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним...» (пор. Лук.22,14). Це та година, до якої Ісус ішов ціле своє земне життя. Ця година не минає, вона прийшла в наше земне життя, щоб вирвати нас із тенет смерті і повернути до життя. Ця ж година збирає нас на кожній Євхаристії.

Виконуючи заповідь Христа: «Чиніть це на мій спомин» (Лк.12,19), дану на Тайній Вечері, Церква звершує Божественну Євхаристійну Літургію. Ми, як паломницький народ, зміцнюємось Євхаристією на своїй дорозі життя, коли стаємо її причасниками. Під час цього священнодійства ми упізнаємо Господа і розуміємо значення Його Євангельських слів – так, як це пережили учні в Емаусі (пор. Лк.24,29-31). Ділячись з нами Своїм Словом, Він водночас дає нам світло Свого Святого Духа, щоб допомогти «розуміти» Христа. Розуміти Отця, Котрий говорить до нас через Ісуса, означає приймати його серцем враженим, зворушеним, захопленим. Тоді наше серце пробуджується у вірі і визнає любов, яка приходить його спасти. Все починається, коли Слово заторкує нас за живе, очищує нас і відкриває на сприйняття любові Бога до нас. У нас пробуджується інший погляд, який дає нам можливість зрозуміти те, що Господь зробив для нас.

Дорогі співбраття, наше священство бере свій початок від благодаті Святого Духа, що через рукоположення єпископа-наслідника апостолів і приятелів Христових, які були присутні на Тайній Вечері. Примітно, що це священиче рукоположення стається на Євхаристійній Службі Божій. Відтоді ми назавжди вписані в священство Ісуса Христа і покликані продовжити в наших часах єдину таїнственну жертву Сина Божого, щоб доступ до її овочів мали також християни нашої епохи.

Джерело нашої посвяти є в тому, що ми зустріли Особу – Ісуса, а радче Він нас зустрів, і перебуває серед нас; наша віра народжується від того, що ми знаємо: з Ним ми ніколи не самотні, навіть у скрутні хвилини, коли ми стикаємося з проблемами і перешкодами, які здаються непоборними, а їх у нас сьогодні багато. Супроводжуймо Ісуса, слідуймо за Ним, але перш за все пам’ятаймо, що Він супроводжує нас і бере нас у свої обійми: в цьому наша радість і надія, яку ми повинні нести у світ.

Завжди в переломні моменти історії нашого народу відкривалися особливі прикмети Христового священства. Коли серця людей сповнюються непевністю, тривогою і страхом, вони насамперед звертаються до своїх духовних наставників за порадою і підтримкою, Божим Словом та Його благодаттю. Можна справедливо визнати, що через наше служіння люди шукають того, що вічне й правдиве, того, що не проминає, – шукають Бога, якого ми покликані їм свідчити, і надії в Ньому. Саме в такому ключі відкривається нам зміст Христового священства в Посланні до Євреїв, в якому знаходимо опис Христа – Вічного Архиєрея, Який увійшов у своєму воскресінні до Небесної Святині, щоб «ми мали сильну заохоту – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. В ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архієреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (пор. Євр. 6, 18–20).

Як багато сьогодні приходить до нас людей для того, щоб віднайти цю надію – якір власної душі! Нинішній світ і нинішня Україна спрагнені надії. Ми безперестанку стаємо свідками людських страждань, визиску, страху, які породжують у душах зневіру і відчай. Як важливо нам, тим, хто наділений благодаттю Христового священства, самим відчути в собі цей якір певності, що невидимою силою Святого Духа єднає нас із Христом. Тому серед розбурханого житейського моря шукаймо оцей якір, яким є християнська надія, що, за словами св. ап. Павла, «не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5).

Дорогі співбраття у священстві і монашестві, користаючи з нагоди складаю сердечну вдячність всім вам, що підтримуєте Божий люд у важкі часи нашого сьогодення. Наш народ нині страждає від війни, недуг, економічних та політичних криз. Саме у ваші руки, дорогі співбраття, Ісус Христос вклав ліки Святих Таїнств і силу молитви Церкви, пастирської чуйності та Боже слово потіхи для нашого стражденного народу! Несіть їх людям, зцілюйте серця, вчіть не піддаватися паніці, тривозі й агресії, ненависті та зневірі. Несімо всім радість нашої віри – пасхальну нашу весну, не даймо вкрасти у нас надію, не дозвольмо нікому позбавити нас радості, тієї, яку приносить нам Господь через свої страдання смерть і воскресіння. В усіх життєвих обставинах нехай надихають нас слова Воскреслого Господа: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

16 квітня 2020 року Божого,
м. Дрогобич

З 8 по 10 квітня у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич о. Ігор Цмоканич, викладач біблійного богослов’я Дрогобицької духовної семінарії і сотрудник храму Успення Пресвятої Богородиці м. Дрогобич, виголосив реколекційні науки, які у записі можна переглянути в соцмережі facebook.

Прийдіть, усі вірні,
поклонімся святому Христовому воскресенню,
ось бо прийшла через хрест радість усьому світові.
Гімн Воскресної утрені

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

  Христос Воскрес!

Цим нашим традиційним християнським привітом щиро вітаю вас усіх з найбільшим християнським святом – світлим торжеством Воскресіння Христового! Для нас, християн, ці слова виражають сутність нашої віри, міцність нашої надії та силу нашої любові до Бога і ближнього. Бо «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша», - каже апостол Павло (І Кор. 15, 14). Воскреслий Христос є для нас не тільки великим Учителем, а й всемогутнім Богом і Спасителем, котрий своєю євангельською благовістю вказує нам дорогу до вічного блаженства, а пасхальною смертю і воскресінням дарує спасіння кожному, хто вірує в Нього і живе Його Заповідями.

Славне Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – це свято Перемоги, бо свідчить про перемогу життя над смертю, правди над брехнею, добра над злом. До цієї перемоги ми долучаємося через віру в Христа розп'ятого і воскреслого у Святому Хрещенні, відтак звільняємося від гріха і пристрастей через Святе Таїнство Покаяння та сповнюємося Божою благодаттю і самим Божим життям через причастя Його євхаристійного Тіла і Пресвятої Крові. Христове Воскресіння є початком нового життя для кожної віруючої людини.

Пасха Христова – це свято Життя, бо наш Спаситель «смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Воскресіння Христове перетворило людську смерть не на кінець, а на «іншого життя вічного начало». Долучаючись до Христа – Джерела життя, ми позбавляємося загрози вічної смерті. Тому святий Іван Золотоустий у своєму Огласительному слові закликає: «Ніхто нехай не убоїться смерті, визволила бо нас Спасова смерть; схоплений нею – подолав її. Зійшовши в ад – полонив його». Відтепер для тих, хто вірує в Христа і виконує Його Заповіді, найстрашніше випробування для людини – смерть – вже не є погибеллю, а переходом до повноти життя в Бозі. Віра в пасхальну перемогу допомагає нам долати біль тимчасової розлуки з нашими покійними рідними і близькими, адже ми знаємо, що після загального воскресіння знову зустрінемося з ними в Домі Отця Небесного, куди відійшов і наш Господь, щоб приготувати нам місце (пор. Ів. 14, 2).

Воскресіння Господнє – це свято нашого Спасіння, на яке так сподівалося людство, очікуючи на здійснення Божої Обітниці про те, що прийде той, хто розчавить голову ворога людського роду (пор. Бут. 3, 15). Відкупительна Христова жертва «двері райські нам відкриває», але ми знаємо, що вона не зробила нас автоматично жителями раю, бо ми залишаємося вільними у виборі свого шляху. У кожному людському серці триває боротьба між добром і злом. Поборюючи свої гріхи і пристрасті, прислухаймося до слів апостола Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21). Воскреслий Господь додає нам сили успішно звершити цей духовний подвиг. Дозвольмо Йому здійснити перетворення і в нашому особистому житті, щоб на скрижалях нашого серця якнайвиразніше відобразився Божественний Лик Спасителя, що кличе до християнської досконалості. За настановою святого Григорія Богослова, «уподібнюймося до Христа, бо і Христос уподібнився до нас... Він сприйняв гірше, щоби дати краще; став убогим, аби ми збагатилися Його убогістю; прийняв вигляд раба, аби ми отримали свободу; зійшов до нас, щоб нам піднестися; був спокушений, щоб ми перемогли; зазнав приниження, щоби нас прославити; вмер, аби спасти» (Слово на Пасху).

Воскресіння Христове - це свято Радості, бо наш Спаситель звільнив нас від зневіри і смутку та дарував нам благодатну силу радіти там, де, здавалося б, абсолютно безнадійна ситуація. Радість Пасхи є не емоційним поривом, а духовним досвідом, що випливає з усвідомленої віри у величні плоди Воскресіння нашого Господа. Несімо цю духовну пасхальну радість тим, хто засмучений через різноманітні випробування світу цього, особливо тим, кого торкнулася важка хвороба чи негаразди, а ще більше тим, кого полонив вірус страху, тривоги і безнадії. Щедро ділімося нею з тими, хто на своєму життєвому шляху ще не зустрів воскреслого Господа.

Воскресіння Ісуса Христа – це свято, яке не лише нагадує нам про історичний факт, а й мотивує до дії. Святкуймо пасхальну подію не лише в храмі, а дозвольмо, щоб воскреслий Господь, який навстіж відчинив двері гробниці, відкрив і наші серця до потреб знедолених, беззахисних, убогих, поранених, засмучених. Щира, жертовна та діяльна любов до ближніх робить нас справжніми «дітьми світла» (пор. Еф. 5, 8) і «синами воскресіння» (пор. Лк. 20, 36). Подібно як жінки-мироносиці, попри різні труднощі, страхи і перешкоди, шукали способу, щоб виявити нашому Спасителеві свою любов і своє служіння, шукаймо і ми можливостей і нагод, щоб послужити нашим ближнім, вбогим, знедоленим, і таким чином станемо в наш час свідками воскресіння, сповнившись світлом Божественної любові й пасхальної радості.

Воскреслий Господь не обіцяє своїм послідовникам легкого і безтурботного життя, але зазначає: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів. 16, 33). Про це важливо пам’ятати тепер, коли потерпаємо від російської збройної агресії на Сході й Півдні нашої країни; переживаємо занепокоєння і розчарування непрофесійністю та незрозумілістю дій органів влади; хвилюємося через напружені суспільно-політичні відносини; досвідчуємо загрозу своєму здоров’ю через поширення смертоносної недуги і терпимо складну економічну ситуацію в нашій державі. Це все породжує тривогу й неспокій в українців, які щоразу більше переконуються в правдивості й актуальності слів псалмоспівця: «Не надійтеся на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння» (пор. Пс. 146, 3). У цій непевній ситуації будуймо дім особистого, родинного і суспільного життя не на сипкому піску примарних спокус та безбожних псевдогуманістичних ідеологій сучасного світу, а на міцному фундаменті віри у воскреслого Сина Божого (пор. Мт. 7, 24–27).

Дорогі в Христі! «Хай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його», – співаємо в пасхальних богослужіннях. Нехай воскреслий Христос зміцнить нашу віру в перемогу добра над злом, життя над смертю, правди над неправдою! Бажаю всім вам, щоб Бог воскрес і в наших серцях, щоб зникли взаємна ворожнеча, злоба, чвари й різні розділення, а запанувала християнська любов. Нехай свято Воскресіння Господнє буде для нас спонукою до духовної обнови та радості, вдячності та надії, милосердя та прощення. Щиру зичу вам пасхальної радості, яка сповнює нас новими силами для прямування шляхом духовного вдосконалення, для плекання християнського родинного життя, для зміцнення духа християнської любові в українському суспільстві. Співаймо пісню перемоги і вдячності великому Богові, Який, помагаючи нам долати загрози і тривоги, що розпорошують нас, знову і знову збирає нас у спільному Тілі Церкви Христової під куполами наших храмів. А благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами на віки віків. Амінь!

ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

+ Ярослав Приріз,
єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у Хрестопоклонну неділю, 22 березня 2020 року Божого

Високопреосвященним і преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

Ті, що були в оковах адових,
Побачивши безмірне Твоє милосердя,
До Світла радісно поспішали, Христе,
Пасху хвалячи вічную.
Пісня 5 Канону Воскресної утрені

Дорогі в Христі!

Цього року ми зустрічаємо Пасху Христову в особливих обставинах. Чимало з нас пройшли час Великого посту вдома, ізольовані від інших, фізично віддалені від наших храмів і парафіяльних спільнот. Однак навіть у таких складних обставинах ніхто не в силі зупинити радісного руху сучасної людини до Світла, щоб у вірі в Христове воскресіння, у надії на Божу перемогу та в любові спільноти дітей Божих привітати одне одного радісним і переконливим «Христос воскрес!».
Понад три тисячі років тому Господь почув і прийняв плач та голосіння синів Ізраїлю, що знемагали в Єгипті в неволі. У ніч старозавітної Пасхи Господь кров’ю пасхального ягняти захоронив своїх людей перед смертоносним ангелом і вивів їх з дому неволі. Відтак на морському узбережжі втеча з Єгипту під проводом Мойсея принесла чергову небезпеку – глибокі води попереду, фараон з колісницями і кіньми – позаду. І море відкрилося перед ними! Таким чином для Божого народу Пасха поєдналася з досвідом порятунку від смерті. Кожний ізраїльтянин, переживши визволення з Єгипту, досвідчив свого Бога як Бога-Визволителя: мене минула смерть! Усі, що врятувалися, відчули себе єдиним народом: разом були в рабстві, разом уціліли від смерті, маємо одного й того ж Бога – Спасителя і Визволителя. Ми – народ Божий!

У воскреслому Христі перехід від смерті до життя проходить усі межі людської історії. Пасха Старого Завіту була обмежена лише порятунком вузького кола людей від однієї, обмеженої в часі, небезпеки. Наша Пасха, Пасха Господня, Пасха вічна, про яку співаємо на Пасхальній утрені – це не тільки досвід порятунку від тимчасової небезпеки фізичної хвороби та лише тілесної смерті. Христос сьогодні дарує спасіння всім людям, усіх часів і народів, від самої причини смерті. Тут йдеться не лише про порятунок від збудника якоїсь хвороби чи порятунок від меча, і то навіть ангельського, як це було у випадку ізраїльтян в Єгипті. Пройшовши крізь страждання і смерть у воскресіння, Христос, за словами апостола Павла, знищив і розіп’яв на хресті смертоносний гріх із його пекельною поневолюючою силою.

Пасха вічна є перемогою і насмішкою над самим жалом смерті, як проголошує сьогодні апостол: «Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало смерти – гріх, а сила гріха – закон. Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор. 15, 54–57). У своєму воскресінні Христос скинув із нас невільничі окови страху перед смертю, перетворив її на пасхальний вхід до нового життя. З Воскресінням відкриваються для нас двері переходу від того, що минає, до того, що залишається навіки. Пасха Господня відкриває нам двері до радісної вічності. Ми були разом у кайданах смерті – сьогодні ділимося спільним досвідом радості воскресіння як єдиний новозавітний Божий люд.

Ті, що були в оковах адових, побачивши безмірне твоє милосердя...

Перед обличчям глобальної пандемії ми раптом побачили, що всі ми слабкі і смертні люди. Коронавірус став вбивчою небезпекою і для багатих, і для бідних, для всіх людей, незалежно від місця проживання на земній кулі, від раси та релігійного переконання. Можливо, вперше нам прийшло розуміння, що всі ми є однаково вразливі й потребуючі, однак ми теж відчули себе єдиною людською родиною: те, що торкнулося людей в одному кінці планети – перекотилося та зачепило людей на іншому кінці світу, – зачепило особисто кожного з нас.

Увесь світ немовби спільно став закутий в адові кайдани. Страх захворіти і померти, біль втрати рідних і близьких та знайомих, темрява самотності й відчаю в умовах вимушеної ізоляції, зруйновані новітні способи комунікації та падіння світових економічних систем стали нашими спільними всесвітніми оковами. Як кайдани знерухомлюють невільника, так суворі правила карантину, єдиний необхідний засіб боротьби з цією смертоносною хворобою, вмить знерухомили все людство: летовища припинили роботу, потяги зупинилися, кордони між державами, про існування яких вже почали забувати, знову закрилися, як залізні непрохідні ворота.

Серед цієї темряви страху і неволі сучасної людини ми маємо унікальну можливість наново усвідомити, що сьогодні означає бути християнином. Як християни, ми є ті, що в Таїнстві Хрещення вже були померли для цього світу і воскресли разом із нашим Спасителем! Ми є спадкоємцями апостолів, які бачили на власні очі Воскреслого і торкалися своїми руками Його прославленого тіла, що пройшло крізь смертне розп’яття в життя вічне. В обставинах, які тимчасово позбавляють нас можливості повноцінно брати участь у літургійному житті в наших храмах і спільнотах, ми мали нагоду усвідомити важливу роль духовного життя в християнських сім’ях, що їх традиційно називаємо домашніми церквами. Багато з нас мимоволі згадує святкування Пасхи в умовах підпілля, як ми, не маючи можливості бути разом у храмі, духовно єдналися з євхаристійним Христом через трансляцію Ватиканським радіо Божественної Літургії та освячували наші великодні кошики перед радіоприймачами. Ніхто і ніщо не може позбавити християн радості Воскресіння Христового! Родини, в яких християни свідомо і зріло переживають теперішні виклики, особливо виразно виявляють свій характер домашніх церков, стаючи для своїх членів домами особливо інтенсивної молитви, благословення, жертви і духовного зросту, місцями зустрічі з живим Христом. Водночас ми відкриваємо нові способи духовного єднання, над якими жодні обмежувальні заходи не можуть мати сили, бо те, що нас єднає, – це «одне духовне тіло Церкви, одна надія нашого покликання, один Господь, одна віра, одне Хрещення» (див. Еф. 4, 4-5). Саме в такому дусі надії ми сьогодні святкуємо Пасху і молимося за її довершення у відродженні й оновленні церковного та духовного життя!

У відповідь на темряву відокремлення і страху людини перед людиною як імовірним носієм вірусу смерті, ми зустрічаємо в цю ніч живого воскреслого Христа, який проходить крізь усі зачинені двері карантину, щоб зустріти нас, Його учнів. «А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, а двері ж були замкнені… увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» (Ів. 20, 19). Страх перед усім, чого в час пошесті торкнулася рука людини, відступає перед рукою живого Бога – воскреслого Христа, яка носить у собі рани від цвяхів і простягається до нас та об’являє нам безмірне Боже милосердя! Усі наші гріхи і хвороби, пандемії і страхи переможені Божою любов’ю. Сучасні фізичні кайдани не мають сили перед духовною свободою віри і духу, перед життям вічним, даним нам у Христі Ісусі. Він свого часу розіб’є зачинені двері карантину, усуне наш страх, який чатує на нас за цими дверима, і покличе нас проголосити світові, як колись це зробили апостоли, що «Христос воскрес!».

До Світла радісно поспішали, Христе, Пасху хвалячи вічную...

Святкуючи Пасху, ми віримо і вже бачимо, що сучасна пандемія обов’язково закінчиться, а людство вийде з неї кращим, з відчуттям солідарності і єдності між собою, з глибшим розумінням значення і покликання людського життя. У це свято Христос нам засвічує Світло надії, відкритої для всіх людей без обмежень. Жоден карантин, жодне соціальне відокремлення не може нам загородити шлях до Нього. Навпаки, ми всі разом, і ті, що живемо, і ті, що відійшли у вічність, як єдиний Божий люд святкуємо радість перемоги над смертю. У нашому горі й болю отримуємо надію і потіху. Дане нам вічне звільнення від духовних кайданів. Отож Пасху славімо вічну!

Дорогі в Христі браття і сестри! У цей світлий, радісний день спішу до кожного вашого дому, щоб поділитися з вами радістю визволення, що дане нам із Воскресінням. Усім, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої щирі молитви й сердечні вітання. Благословляю вас усіх: здорових і хворих, сильних і немічних, молодих і старших, батьків і дітей.

Спішу також до всіх лікарень і домів опіки, щоб із вами поділитися радісною і життєдайною новиною та заохотити вас нести терпіння в молитві, з духом самопожертви. Особливо вітаю та благословляю наших лікарів і медичних працівників – усіх, хто по-геройськи піклується хворими і потребуючими в цих надзвичайних обставинах. Духовно єднаюся з нашими воїнами, що на передовій, та з їхніми сім’ями, з пораненими, з вимушено переселеними особами і мешканцями окупованих територій, з полоненими та в’язнями сумління. Усіх самотніх і тих, хто далеко від своїх рідних, обіймаю батьківською любов’ю.
Нехай воскреслий Христос перемінить цей момент вселенського плачу і болю всього людства на пасхальну радість перемоги над хворобою і смертю, як Він цього ранку перемінив плач жінок-мироносиць на радість! Нехай дарує нам кожної миті дар перемоги над гріхом і відродження в любові та надії через зростання в нашому житті Божого дару вічного життя, що його ми всі отримали у Хрещенні! Щиро бажаю кожному з вас благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого Кирила, архиєпископа Єрусалимського,
31 (18) березня 2020 року Божого

Дорогі співбрати в Христовому священстві!

Напередодні власних страстей, прямуючи до світлого торжества остаточної перемоги життя над смертю, наш Спаситель Ісус Христос, попри особливі обставини цього року, знову кличе кожного з нас об’єднатися навколо своєї Таїнственної трапези Страсного четверга. Тут ми святкуємо особливу близькість Господа, який вибрав нас для участі у своєму вічному священстві. Сьогодні, у час буремних викликів і загроз, Він знову обирає і збирає нас, своїх співпрацівників на душпастирській ниві, щоб розділити з нами найглибші прагнення власного серця, поділитися власним життям і зробити нас причасниками Його Тіла та Крові, аби ми стали спільниками Його служіння людині, задля спасіння якої Він іде на добровільні страждання і хресну смерть.

Установлюючи Святе Таїнство Священства Нового Завіту, наш Господь чинить нас спільнотою: спільнотою причасників одного Хліба – Його Тіла, та єдиної Чаші – Його Крові. Разом із тим наш Учитель робить нас спільнотою Його однодумців. Віднині Його Слово та приклад стають сенсом і змістом нашого особистого життя в сучасному світі. Він знову повторює нам: «Коли ви робите все, що Я вам заповідаю, то ви – друзі Мої. Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця Мого» (Ів. 15, 14-15). Отож, для того щоб гідно звершувати священниче служіння, ми покликані зростати в однодумності з нашим Спасителем, бути причасниками Його опіки над світом. А відтак повинні в особливий спосіб прислухатися до тривог і надій сучасної людини, щоб могти вірно приносити перед Боже обличчя молитви та прохання всього нашого народу, біль і смуток кожного людського серця, скеровані сьогодні до самого Творця життя.

Сьогодні ми святкуємо Великдень за надзвичайних обставин. Урочисті слова нездоланної надії – “Христос воскрес! Воістину воскрес!” – цього року в усьому світі лунатимуть у порожніх храмах. Новітня смертельна хвороба змусила людство зупинитися та переосмислити цінність людського життя і спосіб своєї діяльності. Цьогорічний час Великого посту враз перетворився на час перегляду та очищення способу будувати людські стосунки як з Богом, так і з ближнім. В умовах замкненого на карантин людства сьогодні, як ніколи, сучасна людина відчула себе вразливою та слабкою, а світ, створений власними руками, – крихким і непевним. Саме через нас, своїх священників, Господь прагне бути поруч із людиною у дні її випробувань. У цей Пасхальний час – час переходу від смерті до життя, від темряви ночі до світлого ранку воскресіння Христового – Спаситель прагне через нас схилитися над людською крихкістю, підставляючи власні рамена під важкий Хрест людства.

Вимушені за нинішніх обставин значно більше часу проводити в колі родини, люди враз почали переживати кризу родинних стосунків, усе глибше усвідомлюючи, що подружня та батьківська любов – це не формальність, а осмислений подвиг відважної відповідальності одне за одного. За зачиненими через небезпеку хвороби дверима наших домівок ми всі стаємо заручниками загрозливої тривоги, що постає на тлі поширення інфекції та збільшення кількості жертв епідемії, нас охоплює відчуття власної безпорадності, самотності. Особливо вразливими в таких обставинах є люди похилого віку. Ми спільно переживаємо досвід глобального відчуження.

Водночас через новітні можливості сучасних засобів спілкування між людьми нам відкрилася унікальна нагода долати самотність силою спільної молитви.  Мабуть, як ніколи раніше, тепер душпастирі мають нагоду щодня бути в домівках своїх вірних через онлайн-трансляції та відповідати на глибокий духовний пошук Бога. Вимушено роз’єднані карантином, ніхто із нас у великій спільноті Церкви Христової не заслуговує почуватися забутим, покинутим, приреченим до самотності. Бо ми – Церква Христова, об’єднані одвічною любов’ю Того, хто, приймаючи на себе відповідальність за людський гріх, зійшов до радикального виміру його наслідків, до аду відкинення та болю самотності (пор. Пс. 22, 1), щоб назавжди здолати його ворожу темряву сяйвом своєї божественної любові. Нині ми, Його душпастирі, покликані нашою вірою і турботою про довірений нам Божий люд впевнено горіти світлом надії в сутінках глобальної ізоляції.

Драматичні обставини вселенської тривоги та людського болю створюють перед нами нові та непрості виклики. Саме через нас Господь прагне наблизитися до зраненої людини і схилитися над нею. Відправляючи богослужіння в порожніх святинях, ми щоразу більше усвідомлюємо, що бути Христовим священником сьогодні означає бути не лише служителем божественного культу, а й воднораз будівничим культури, можливо, нової чи оновленої культури нашого буття разом.

Тепер ми значно глибше починаємо усвідомлювати, що бути Церквою Христовою означає бути спільнотою, – спільнотою причасників єдиного Тіла і Крові нашого Спасителя, спільнотою Христових однодумців, братів і сестер однієї надії, об’єднаних розділеною поміж усіма єдиною любов’ю. Спільнота – те місце, де не відчувають самотності. Тому душпастирювати сьогодні – це насамперед спілкуватися, а також у світлі Божого Слова зрозуміти сенс людського досвіду в сучасних обставинах нашого життя. Саме людське життя, людський досвід стає амвоном, з якого в широкий світ лунають слова Христового Євангелія, – стає осердям Божої присутності серед свого народу, де ми з вами звершуємо служіння Святих Таїнств. Нова культура побудови стосунків між людьми, яка народжується на наших очах в обставинах сучасної пандемії, новий спосіб бути однодумцями та жити одним і тим самим Святим Духом, вимагає від нас справжнього душпастирського навернення.

Спочатку ми самі мусимо йти духовним шляхом навернення до повноти Христа. Лише навернений священик, який повсякчасно пізнає у світлі Христового Євангелія правду про себе самого, поборює власний гріх і зростає у святості, зможе допомогти навернутися та віднайти дорогу до Бога іншим людям. Душпастирське навернення полягає в суттєвій зміні способу спілкування священника з людьми, за душі яких він несе особисту відповідальність перед Богом. Змушені до самотності, люди очікують, що Бог про них не забуде. Тому ми покликані сьогодні стати для багатьох наших вірних живим втіленням турботи Господа Бога, цілющим голосом Його втіхи та розради. У вимушеній ізоляції такі пастирські відвідини за допомогою телефонного дзвінка чи інших засобів комунікації є особливо цінною дорогою Божого Слова до людини. Промовистим свідченням живої церковної спільноти сьогодні є опіка над старшими та потребуючими, недужими і тими, хто за ними доглядає.

Для того щоби допомогти сучасній людині відкритися до Бога у вірі, не можна діяти силою влади, примусу, зухвалої зарозумілості чи пихатості. Людських стосунків годі комусь накинути. Вони є плодом щирої взаємної поваги до гідності кожного. Не можна когось змусити любити чи бути щасливим. Бог не накидає себе людині, а ділиться собою, як діляться хлібом, із кожним, хто відчуває голод. Не можна когось змусити молитися чи виконувати Господні заповіді. Божу любов до людини потрібно засвідчити і подарувати розділеним із нею життям. Тоді на Боже покликання людина відповість взаємністю, до якої вона була сотвореною, відкриється і допустить в особистий світ Того, хто нею поцікавиться у скрутну хвилину. Зробити сучасну людину другом Христовим можна лише «захопивши» її силою власного прикладу та глибиною внутрішнього переконання, свідченням життя, розділеного серед братів і сестер, як євхаристійний хліб – переламаного, роздрібленого і розданого, щоби втамувати голод людського серця.

Єдиний ефективний шлях душпастирського служіння в нових обставинах – це у світлі християнської віри усвідомити зміст власного болю та пережитої радості, це здатність силою Святого Духа відкрити перед людиною нові обрії надії та любові в її житті. Важлива частина нашої місії – допомогти сучасній людині бути вповні собою та побачити всю красу її людяності у стосунках з іншою людиною. Відтак одне з основних наших завдань у сучасному людському суспільстві — творити культуру, що виховує повагу до гідності людської особи та вчить відповідальності за спільне благо. Людині ніколи не набридне власна людяність. Але вона [людяність] нині таки потребує захисту, і його вповні можна забезпечити лише в лоні спільноти Церкви Христової.

Дорогі браття в Христовому служінні!

Із вдячністю і подивом споглядаю сьогодні на вашу пастирську ревність за людські душі в цих обставинах великого вселенського болю і загальної тривоги. Особливо мене вразили слова нашого співбрата з Італії, який сказав: «Не боюся померти від цього вірусу! Боюся лише бути носієм цієї хвороби і наразити на небезпеку життя моїх парафіян!» Така ревність і християнська свідомість, навіть стосовно дотримання вимог карантину, у звершенні священничих обов’язків, є виявом готовності пастиря бути поруч зі своїм народом і «покласти душу свою за своїх овець» (пор. Ів. 10, 15). Дякую тим священникам, які записали відеозвернення до наших вірних під гаслом: «Ми з вами!» Радію з того, що ви тужите за живим спілкуванням зі своїми людьми та шукаєте всіх можливих шляхів, аби бути з ними та дати їм можливість відчути вашу турботу і молитву. З особливою вдячністю згадую сьогодні тих із наших душпастирів, які здійснюють довірене їм служіння на передових позиціях сучасних українських фронтів – медичних і військових капеланів. Я переконаний, що ці нові обставити дозволять нашому народові краще пізнати й полюбити свою Церкву, а через ваше служіння – глибше довіритися Господу Богу.

Особливою молитвою огортаю тих наших душпастирів, які захворіли коронавірусною хворобою і зараз перебувають у лікарнях на вимушеній ізоляції. Запевняю вас у молитві й солідарності з вами всієї нашої Церкви як в Україні, так і на поселеннях. Нещодавно, спілкуючись із одним із наших хворих співбратів, я побачив у його обставинах особливу місію: бути обличчям Церкви та дорогою Божої благодаті до хворих і медичних працівників, що перебувають поруч із ними там, по той бік невидимого муру ізоляції. Це пригадує нам подвиг нашого небесного покровителя священномученика Омеляна Ковча, який відчував себе єдиним священником поруч із приреченими на смерть, для того щоби вірно супроводити їх до вічності. У схожий спосіб сьогодні й наші уражені недугою співбрати у священстві відчувають себе покликаними нести Христа тим, хто перебуває в небезпеці для їхнього життя і здоров’я в медичних закладах. Нехай Господь допоможе кожному з нас у всіх життєвих обставинах вірно здійснювати нашу священничу місію смиренною силою і творчим діянням Святого Духа!

Вже сьогодні, у тих незвичних обставинах карантину, ми повинні готуватися до його завершення. Ми обов’язково вийдемо із вимушеної самоізоляції і будемо повертатися і повертати інших до звичайного ритму нашого церковного життя і служіння! Саме нам Господь дає нам світло надії, що рани епідемії ми зможемо спільно подолати. Можливо, ми ще не усвідомлюємо вповні всіх труднощів економічного чи суспільно-політичного характеру, які ще на нас усіх очікують. Але радості Воскресіння у нас ніхто не зможе відібрати. Радіймо, як апостоли, які побачивши воскреслого Спасителя, позбулися сумнівів, і їхнє розчарування перетворилося на надію. Нехай ця радість і надія Воскресіння будуть змістом нашої проповіді, як це було в апостольські часи! .

Дорогі співбрати! Щиро вітаю вас із цим особливим для нас днем – днем установлення Святого Таїнства Священства. Зичу всім вам, щоби Дух Святий своїм подихом повсякчас обновляв у вашій душі печать священства за чином Мелхіседека та навіть у найважчі хвилини пригадував вам ту радість первісної любові до Христа, яку ми переживали в нашій першій Божественній Літургії – радість бути Його навіки!

Від усього серця бажаю вам і всім вашим родинам веселих свят світлого Воскресіння Христового, міцного тілесного і душевного здоров’я, небесного миру та радості.

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у передсвяття Благовіщення Пресвятої Богородиці,
6 квітня 2020 року Божого

Дорога в Христі молоде в Україні та на поселеннях!

Квітня неділя, день славного Входу Христа в Єрусалим, для мене і для всього проводу нашої Церкви традиційно є нагодою звернутися до вас з окремим посланням. Щоразу тішуся і дорожу цією можливістю, бо відчуваю особливий привілей разом міркувати і разом шукати відповіді на запити й потреби, до яких прислухаюся під час різноманітних зустрічей і розмов з вами протягом року.

Цього року, попри незвичні життєві обставини, ви, молоді люди, навіть не йдучи до храму через введені обмеження, можете почути чи прочитати це наше звернення. Церква приходить до вас, хоч би де ви  були: сподіваємося, що її голос, який звучить з екранів різної величини та модифікації, відгукнеться у ваших серцях, підтримає та надихне кожного і кожну з вас.   

Бути молодим завжди дуже гарно, а водночас непросто. Бо молодість — це відкрите гаряче серце, гнучкий допитливий розум та бунтівливий характер, що гостро реагує на будь-яку несправедливість, на кожне викривлення, на всяку кривду, які дорослі навчилися ігнорувати або ж використовувати. Для сучасної молодої людини виклик посилюється швидкістю та віртуальністю глобалізованого світу, економічною кризою та пандемією. Для молодих українців додається фактор несправедливої загарбницької війни на сході країни, в якій уже сьомий рік гинуть сини та доньки нашої Батьківщини, обороняючи її спокій і майбутнє.

Світ огорнули непевність і страх. Мотиваційні промовці, мабуть, зароблять мільйони з виступами на тему «Як жити в час невизначеності». Випускники шкіл хвилюються, як проводитимуться ЗНО і вступна кампанія, а випускники вишів — чи знайдеться їм робота у світі, що швидко котиться в чергову економічну кризу. Власники маленьких кав’ярень стурбовані, чи вдасться їм відкритися після карантину, а програмісти — чи не скоротять замовлень великі закордонні компанії, на яких тримається фінансова стабільність їхніх фірм.  Створюється враження, що немає сьогодні молодої людини, яка б не трепетала перед невизначеністю, що нависає над нами.

Папа Франциск у своєму зверненні «Urbi et Orbi» («Місту і світу»), яке прозвучало нещодавно з нагоди молитви за відвернення пандемії коронавірусу, порівнює сучасну ситуацію з бурею на морі. Увесь світ — наляканий, дезорієнтований і розгублений, неначе сидить в одному човні, який кидають хвилі. У цій бурі ми відчуваємо свою крихкість, свою смертність, часом свою недосвідченість і зарозумілість.

Проте ми, християни, знаємо, що в цьому човні на хвилях бурхливого моря з нами є сам Бог. З любові до нас Він став Людиною і помер на хресті, щоб ми «мали життя і мали його вповні» (Ів. 10, 10). Пам’ять про Воскресіння допомагає нам не поринати у відчай, а вчитися продовжувати веслувати і з довірою до Господа опановувати хвилі.

Шлях до Воскресіння починається із тріумфального Входу в Єрусалим.

Вхід до Єрусалиму — це початок нової епохи. У своїх стражданнях, смерті на хресті та Воскресінні Господь уклав Новий Завіт із усім людством. Ця нова угода вже не стосується одного народу, не обмежується однією країною чи культурою, а обіймає всіх — кожного і кожну з вас. На Тайній вечері, яку ми молитовно згадуватимемо цього тижня, Христос передав своїм учням Таїнство Євхаристії – Таїнство своїх Тіла і Крові, у яких цей Завіт усталений і запечатаний, — та виразно сказав, що Кров Нового Завіту проливається «за вас і за багатьох» (див. Мт. 26, 28; Мр. 14, 24; Лк. 22, 20). Це наша гарантія певності в непевні часи — Він нас викупив, зробив своїм народом, пролив і проливає за нас свою Кров.

Вітаючи Спасителя, що входив в Єрусалим, молодими пагонами дерев, нові пагони людства – ізраїльські діти – стали носіями і благовісниками нового часу, нової епохи, суспільної парадигми, що змінила світ. Історія людства, зокрема історія Європи другого тисячоліття, показує, що після темних часів, трагедій чуми або холери людська спільнота трансформується і починаються нові епохи розвитку цивілізації. Багатьом стає зрозумілим, що саме це відбувається на наших очах і ми будемо свідками таких «тектонічних рухів», що змінять основи сучасних держав, економічних систем і способів організації світового співтовариства.

Подальша доля держав, систем і всього світового співтовариства залежатиме передовсім від того, чи цей сучасний «глобальний Єрусалим» відкриє свої брами для Бога, що в Христі-Спасителі приносить мир, мудрість і надію. Не менш важливо також, щоб у цей оновлений Богом «глобальний Єрусалим» молодь ввійшла не з порожніми руками, як лише пасивний спостерігач чи просто «людський ресурс». Молоді люди повинні, подібно як під час входу Христа до Єрусалиму, проявити себе, взяти за основу справжні цінності, що роблять людину людиною, і цим, наче зеленими галузками, привітати Спасителя-Месію. Лише тоді, коли сучасна молодь заспіває Йому «Осанна», цей новий світ стане світом людини і для людини, в якому будуватиметься культура життя, а не смерті, – світом, в якому людське життя, що його цінність ми вкотре для себе відкрили під час епідемії, буде наріжним каменем демократії, міжнародного права та нових глобальних економічних стосунків. Якщо цього не станеться і цих молодих «пальмових галузок» ніхто сьогодні в руки не візьме, то прихід нових смертоносних вірусів буде лише питанням часу.  Проте, замість тремтіти перед невидимим ворогом, усім нам, а насамперед вам — молодим, треба об’єднатися у вірі та солідарній дії. Пам’ятаймо слова Папи Франциска: «Молитва й тихе служіння — це наша переможна зброя».

Отже, перед нами чергова зміна епохи. Ми ще не знаємо, якою буде нова доба, проте чітко розуміємо, що саме ви є її людьми. Будьте благовісниками нової соціальної справедливості, нової парадигми милосердя, нових стосунків відкритості і служіння.

Цьогорічні Великодні свята відзначаємо в один із найважчих періодів людства нової ери глобалізації. Протягом років ми втішалися мережевістю та взаємопов’язаністю, а тепер переживаємо глобальний карантин. Цей новий виклик вимагає від нас уважної творчості та розвинутої системи служіння. І в цьому ми потребуємо допомоги та підтримки креативної та винахідливої молоді. Ви ж справжні експерти! Не один внук чи внучка вмикали бабусі трансляцію Літургії, вчили дідуся користуватися Інтернетом, даруючи свій старий комп’ютер, показували, як оплачувати комунальні послуги онлайн і наказували не виходити з дому, а самі купували для них найнеобхідніше. Скільки благодійних громадських ініціатив з’явилося в різноманітних куточках України, що допомагають тим, хто виявився найуразливішим!

 Від імені старших людей Церква сьогодні каже вам: «Щире спасибі!» Продовжуйте і розвивайте своє служіння, дбаючи при цьому про особисту безпеку, скеровуйте свою енергію на тих, хто її потребує. Багато з вас давно не перебували так довго вдома — це шанс почути всі родинні історії! Спілкуйтеся, займайтеся спільними справами з найріднішими, з якими живете під одним дахом і проводите цей вимушений карантин. Це ще одна можливість відкрити дар особи, що є поруч! Не сумніваємося, що вам це вдасться.

Епідемія, яку переживає наше покоління, — це наче прочуханка для зарозумілого людства, щоб відсіяти зерно від полови і ще раз усвідомити, що є найважливіше. Ми усвідомлюємо, що економічна криза, яка починається, болісно вдарить по найуразливіших – наших родинах, особах старшого віку і молодих людях. Її негативні наслідки відчують усі. Водночас, ми в цьому теж глибоко переконані, ця криза — це тест на милосердя,  нагода для доброти та служіння. Хочемо, щоб зокрема ви, молоді люди, знали, що ваша Церква-мати проходитиме спільно з вами ці випробування, оточуючи та супроводжуючи вас і ваших рідних своєю неустанною молитвою.

Ми стоїмо на порозі нового світу. Яким він буде – залежить від усіх нас.

Сьогодні, як ніколи, час для найсміливіших ваших мрій: підкорити космос, винайти ліки від раку, подолати епідемії, збудувати справедливу економічну систему, захистити хворих і немічних, шукати альтернативні джерела енергії, сконструювати нешкідливі для планети засоби пересування тощо. Дерзайте! Мрійте про велике! Великого бажайте!

Запросіть Христа до своїх мрій! Будьте певні, Він допоможе. Ісус Христос уже переміг найбільший наш страх і дав нам самого себе як невичерпне джерело надії і життя. У цей день Входу Господнього в Єрусалим відкрийте Йому всю ширину свого серця. Приймаючи нашого Спасителя в особисте життя, дозвольте Йому повести вас за Собою в те невідоме «завтра», яке саме Він зробить для нас світлим і радісним днем Його Воскресіння!

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого преподобного ісповідника Якова, єпископа Катанського,
3 квітня 2020 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 12 квітня цього року.