Слава Ісусу Христу!

У наших молитвах ми прикликуємо Святого Духа словом «Утішитель»: «Царю Небесний, Утішителю, душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші».

А це слово в Святому Письмі має дуже глибоке значення, бо в оригіналі слово Параклетос, яке ми переклали як «Утішитель», означає не просто Того, хто втішає, ми б, може, сказали: веселить, приносить радість, - воно набагато глибше і означає того, хто захищає, того, хто обороняє на суді, «захисника», кажучи сучасною мовою – адвоката, а отже того, хто шукає добра, вказує на добро, дає надію, провадить до порятунку з рук обвинувачів, до визволення, до спасіння, запевняє поміч, гарантує підтримку.

Святий Дух здійснює над нами діаметрально протилежну дію до тієї, яку здійснює щодо нас злий дух. Св. Йоан Богослов, котрий в своєму Євангелії часто називає Святого Духа Утішителем, не вагається назвати сатану обвинувачем. В той час як Святий Дух захищає вірних і заступається за них перед престолом Божим невимовними зітханнями (пор. Рим 8, 26 нн), злий дух обвинувачує вірних перед Богом безперестанку, дослівно «день і ніч» (пор. Одкр. 12, 10). Він обвинувачує вірних перед Богом і обвинувачує Бога перед вірними, щоб таким чином позбавити їх радості, надії, сили. В той час як Святий Дух вказує на добро і подає надію, диявол обвинувачує і ширить страх та безнадію.

Але проблема в тому, що людина намагається уникнути страху, тривоги, безнадії. Людина потребує розради, втіхи, підтримки. Ми всі це добре знаємо. Бо і ми під нинішню пору так дуже потребуємо утішення. Потребуємо його як окремі особи, як спільноти – родинні, парафіяльні, а особливо – як народ. Потребуємо утішення правдивого, тривалого, глибокого. Бо навіть позавчорашня перемога нашої юнацької збірної по футболу – хоч як приємна і жадана – не зможе повністю заспокоїти наше серце. На цю спортивну радість падає тінь війни, тінь смутку, тінь тривоги і жалоби. Ми відчуваємо загрозу, ми позбавлені миру і ніяк не можемо заспокоїтися. Ми подібні до старозавітнього мудреця, котрий, вдивляючись у кривди і несправедливості, що їх зазнавав його народ, вичікував і прагнув утішителя: "І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає; від рук гнобителів - насильство, а втішника немає». (Проповідник 4, 1).

Втім, ми Христові учні, маємо Утішителя. Його обіцяв Господь апостолам перед своїми страстями, кажучи: «Коли я відійду, пришлю вам Утішителя… Коли ж зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду» (Йо 16, 7.13). Цього Святого Духа, духа істини, Божественного Утішителя Господь посилає своїй Церкві у День Пятидесятниці і посилає своєму народові по всі часи, щоб Його Церква і Його народ сповнялися божественною втіхою, як про це свідчать Діяння Святих Апостолів: Отож, Церква по всій Юдеї, Галилеї і Самарії мала спокій; будуючись і ходячи в Господнім страсі, наповнялася вона втіхою Святого Духа. (Діяння 9, 31).

Господь запрошує і нас наповнитися втіхою Святого Духа. А ця Його утіха є чимось цілком іншим, ніж дешева і поверховна втіха цього світу, яку нам підсовує обвинувач-диявол у своїх руйнівних і смертоносних цілях.

Утішення, яке дає Св. Дух, це перш за все не розвага. Світ пропонує нам розважитися, щоб «відійти від клопотів», забутися. Для цього пропонує хмільні забави чи низькопробні серіали. Пригадуєте, на схилку Радянського Союзу йшли різні серіали, на честь одного з яких навіть назвали мікрорайон у Львові – Санта-Барбара. Як тоді мешканці Радянського Союзу бігли на ці серіали! - кажуть, що часом парохи діючих храмів мусили навіть вечірню переносити на інший час, бо люди бігли на «Рабиню Ізауру» чи на «Санту-Барбару». А все задля того, щоб забутися, зануритися бодай на хвилину у світ романтики, мильної опери, втекти від нестерпної дійсності, в якій не було видно ані просвітку, ані найменшої надії.

Часи змінилися, змінилися і серіали. Вже навіть маємо власні серіали, а може і не власні, бо сценарії написані де-інде. Але нам байдуже. Головне, щоб трохи посміятися, забутися, відійти. Біда, що життя це не кіно і не серіал. Не можна плутати одне і друге! І навіть якщо ми на деякий час відходимо від клопотів, занурившись у світ розваги і низькопробних жартів, клопоти не відходять і не покидають нас. Таке потішення не тільки що є ілюзорним, оманливим, воно ще є й дуже небезпечне, бо не веде до справжнього визволення, а навпаки – провадить до неволі, як алкоголь, наркотик, задурманюючий засіб. Невипадково про деяких людей кажуть, що вони «підсіли» на ту чи іншу музику, на той чи інший серіал…

Натомість Божий Дух не каже нам втікати від реальності. Утішення Господнє не ігнорує дійсності, не каже нам відводити очі від нашого життя з його проблемами, труднощами і викликами, бо саме до такого нашого життя прийшов Спаситель і зіслав нам свого Утішителя, який нам відкриває очі на присутність Божу посеред цих труднощів. Як слушно зауважив Святійший Отець Франциск, Святий Дух рятує нас не від клопотів, а посеред клопотів.

О. Омелян Ковч був потішений Святим Духом, коли казав, будучи в концтаборі: «Тут я бачу Бога!». Сам Господь Ісус в Оливному городі змагався і здригався на вид прийдешнього страждання, проте із неба зійшов Ангел і «підкріплював Його», потішав Його, додаючи сили і витривалості пройти переможною ходою «per aspera ad astra» - «через терни до зірок».

Святий Дух і нині приходить до нашого реального життя, позначеного непевністю, тривогою, страхами і проблемами і наповняє собою людське серце, встановлюючи в ньому мир і тиху радість, яких ніхто і ніщо у світі не може відібрати: «Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо 16, 21). Утішення Святого Духа є справжнім, реальним і глибоким. Воно приносить спокійну впевненість у доброму закінчення справи. Воно дає спокій навіть тоді, коли людина чи спільнота переживають випробування і сум’яття. Серце людини, сповнене Божого Духа, подібне до морських глибин, які залишаються спокійними навіть тоді, коли на поверхні панують буревії і підноситься піна тривоги.

Утішення, яке походить від Святого Духа, є довготривалим, бо воно починається у глибинах людської душі, і перемінює людину зі середини. Дія Святого духа змінює світ не через переміну зовнішніх обставин, а через переміну людського серця. Так як це сталося у випадку апостолів і у житті мільйонів справжніх Христових учнів. Якщо ми приймемо Святого Духа, він, може не змінить обставин, в яких нам доводиться жити, але напевно перемінить нас, перемінить наше серце, наш спосіб мислення, наш спосіб сприймання наших ближніх і обставини нашого життя. І саме від цього починаються справжні і довготривалі переміни, як про це навчав митрополит Андрей: «Ключ до перетворення України лежить в ній самій. Ми не можемо змінити зовншініх обставин, але в наших силах змінити себе самих». Очевидно, змінити не власними силами, але силою Святого Духа. Ми часто хочемо міняти всіх і все, але не мінятися самим. Пригадую науку нашого незабутнього Блаженнішого Любомира: «Люди мусять працювати над собою, ставати внутрішньо сильнішими. Якщо ми будемо думати: нехай змінюється уряд, президент, Верховна Рада — всі, тільки не я, — тоді нема надії, бо кожен мусить нести відповідальність». Слова, сказані рівно 15 літ тому, не втратили своєї актуальності і до нині. Блаженніший тоді констатував: «Країна не міняється, бо не міняються люди». Але ж зміни неминучі! Проблема тільки в тому, які це будуть зміни. Під дією якого духа – Божого, чи злого? Бо ми завжди діємо під впливом якогось духа. І відтак настають наслідки наших дій. Добрий Дух завжди приносить добрі плоди, навіть посеред труднощів, випробувань і терпінь. А злий дух неминуче принесе розчарування, страждання і неволю. Навіть якщо це робить під музику забави і розваги. Наша велич у тому, що ми можемо вільно вибирати наші дії. Але трагедією нашою є те, що ми не в силі обирати наслідки наших дій.

То ж Святий Дух, бажаючи втішити нас і покріпити, кличе нас і до відповідальності. Бо, ми, люди, схильні втікати не лише від труднощів, але і від відповідальності. Нам здається, що ми здійснюємо вільний вибір. Так, він є вільним, але він мусить бути теж відповідальним. Бо тільки так настануть справжні переміни. Тільки так отримаємо справжнє визволення і потішення, і збудуться на нас слова Священного Писання: «Ликуйте, небеса, радуйся, земле, гукайте весело, ви, гори, бо Господь утішив свій народ і змилосердився над його пригніченими».  

О Господи, зішли на нас Свого Пресвятого і Животворящого Духа Утішителя! Нехай Він провадить нас дорогою Божої правди, справедливости і милосердя! Нехай потішить наші зболені серця, наші спільноти, наш народ! Амінь.

+ Богдан

17 червня 2019 року Божого,
м. Дрогобич

17 червня, у день Святого Духа, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич з нагоди храмового празника відбулась Божественна Літургія, яку очолив владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду єпископів УГКЦ, у співслужінні владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, і владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, о. Тараса Гарасимчука, пароха парафії, а також місцевого духовенства. Участь в урочистому богослужінні взяли парафіяни та гості.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Світлий празник Христової Пасхи завершується великим празником Святої П’ятдесятниці. Разом з Христовим Різдвом і Воскресіння цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року.

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник П’ятдесятниці має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно П’ятдесятниця була святом жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву. В пізніших часах до празника П’ятдесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив – Синайське Богоявління: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу Ізраїльського народу з Єгипту.

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник П’ятдесятниці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. П’ятдесятого дня після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. У день П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. У цей день починає діяти Христова Церква, а Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

Єрусалимський храм був прообразом Христа – справжнього «місця» зустрічі Бога і людини. Таким же «місцем» стала і Церква Христова – спільнота вірних, як пише апостол Павло: «Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом» (2 Кор. 6,16). Місце, де спільнота Церкви «на спомин» Христа (Лк. 22,19) збирається для «ламання хліба» (Ді. 2,42) – служіння Євхаристії, є християнським храмом.

Отож Святий Дух оживляє Церкву, вона не походить з волі людини, з роздумів чи вмінь людини чи з її організаційних здібностей, бо якщо би це було так, то вона вже давно б згасла, так само, як проминає кожна людська річ. Церква, натомість, є Христовим Тілом, оживленим Святим Духом. Поширення Божого завіту на всі народи землі, як святий євангелист Лука представляє, перераховуючи відомі на той час народи, означає те, що «від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є плодом наступного приєднання різних спільнот. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів; вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога.

Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, померлого, воскреслого і Того, Який повернувся до Отця, сходить на людство Божий подих - Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, родиться єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії.

У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню воєн та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, навіть нашого ХХІ століття, що залишають за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе людства. Божий вогонь є вогнем палаючого куща (Вих. 3, 2), що горить, але не згоряє; є полум'ям, що палає, однак, не руйнує, а навпаки, виявляє найкращі і найправдивіші сторони людини.

Усі ми дуже часто відчуваємо потребу чути слова, які Спаситель неодноразово скеровував до своїх учнів: «Не бійтесь!» Так як святий Петро та інші учні, ми повинні дозволити, щоб Його присутність і Його благодать перемінювали наші серця, які постійно піддані людським немочам. Мусимо пам'ятати, що відмовитись від чогось, погубити своє життя за правдивого Бога, Бога любові та життя, є, насправді, здобутком та цілковитим віднайденням себе самого. Хто надіється на Христа, той уже в цьому житті зазнає миру та радості серця, чого не може дати світ. Отож, варто дозволити на те, щоб вогонь Святого Духа доторкнувся до нас, а біль від цього дотику є необхідним для нашого переображення, для нашого спасіння. Вогонь є представленням таїнства хреста, без якого не існує християнства.

Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зішестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для своїх послідовників, є першим та головним даром, який Ісус здобув для нас своїм Воскресінням та Вознесінням на небо.

Святий Дух є найбільшим даром Бога людині, а саме найвищим свідченням його любові до нас. Ніколи не забуваймо, що силою Святого Духа Євангелія Ісуса не обмежується простим переліком фактів, але прагне стати «доброю новиною для бідних, звільненням для полонених, прозрінням для сліпих...» (див.: Лк 4,18). Це все особливо виявилося в день П’ятидесятниці, ставши благодаттю і завданням Церкви перед світом, її першочерговою місією. Ми є плодами цієї місії Церкви через діяння Святого Духа. Ми несемо в собі цю печать любові Отця до Ісуса Христа, якою є Святий Дух.

Цього року наша Українська Греко-Католицька Церква спогадує 30 роковини виходу з катакомб. Від своїх початків у Володимировому хрещенні вона так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Наша Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окрема нація, що не заломилися, не розплилися під окупацією чужих імперій, - все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ.

Сьогодні, коли святкуємо 10 річницю посвячення храму у вашому селі, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює в душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина.

Як нам сьогодні потрібна єдність нашої соборної України, як нам потрібно миру і злагоди в нашому народі! Бо саме мир і соборність для нас є ознакою нового українського буття. Дух Святий є духом миру і духом єдності. Нехай Він сьогодні наповнить кожного з нас, обновить у нашому серці радість і силу християнського життя, відкриє нам таємниці нашого буття і покличе нас до християнської досконалості. Бо Він є Той, що всюди присутній і все наповняє. Нехай прийде Дух Святий і вселиться в нас, нехай очистить нас від усякої скверни, нехай спасе душі наші. Нехай Ним буде повне життя кожного з нас. Живімо і рухаємося у Ньому, щоб чути нам голос істини та сповнятись нею, щоб бути утішеними і повними всякого добра. Живімо не духом світу, але у Святому Дусі. Амінь.

16 червня, у свято Зіслання Святого Духа, парафіяни с. Долинівка на Сколівщині святкували 10-ліття з часу освячення місцевого храму Пресвятої Трійці. З цієї нагоди парафію відвідав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, який у співслужінні о. Романа Скалича, адміністратора парафії, та священиків Тухольківського і Славського деканатів відслужив Божественну Літургію.

Чудовий сонячний день. У Центрі душпастирства молоді в Дрогобичі Катехитична комісія СДЄ проводить цікавий захід для дітей, які протягом року готувались до І Сповіді. Інтелектуальна гра - вікторина "Що? Де? Коли?" Команди із деканатів єпархії демонструють свої знання із катехизму, згідно з програмою "Підготовка до І Сповіді".

13 червня Центр душпастирства молоді гостинно відкрив двері всім, хто почувається відповідальним, адже у його стінах проходив «Форум відповідальних людей». Ідея проведення таких Форумів належить Патріаршій Комісії у справах молоді. Організатором ж такого Форуму на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії стала Комісія у справах молоді нашої Єпархії. Тема для обговорення - «Молодь та її покликання».

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри.

Сьогодні у євангельському читанні ми почули слова молитви Ісуса Христа. Це Його «Архиєрейська» молитва заступництва за людський рід, з якою Він не перестає звертатися до Отця. Сьогодні тут серед нас зібраних на Божественній літургії невидимим чином присутній Христос (пор.Мт.18, 20). І тому наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісусу Христос.

У четвер ми відсвяткували свято Вознесіння. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в закритій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. І наша подячна молитва відбувається у той час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Богородиця, яка впродовж усього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою вона випрошує у Сина – нашого Господа дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на витривалу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса.

Перша властивість цієї молитви полягає втому, що вона є однодушною. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія тому, що мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви, «щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Ів. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити.

І ще на одну властивість молитви я б бажав звернути вашу ласкаву увагу. А саме: молитися слід з Богоматір’ю, адже Вона Мати Церкви. Присутність Пресвятої Богородиці, Її голос, Її молитви очищують, освячують, приносять Святого Духа. Просімо Богоматір, щоб була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви та донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас задля Неї душі наші.

Сьогодні ми також святкуємо Неділю Святих Отців І Нікейського Собору і тим самим єднаємося з тими святими отцями, котрі захистили нам правдиву віру, зберегли її і передали нам у спадщину. Ці Святі Отці у Символі віри соборно окреслили найхарактерніші ознаки Христової Церкви. Спираючись на сповідування віри, від апостольських часів, Христову Церкву Отці називають «єдиною, святою, соборною і апостольською», і ми до неї належимо. Тому сьогоднішнє свято пригадує нам і про наш обов’язок берегти свою віру, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її своїм щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням.

Сьогодні ми також відзначаємо знакову дату - 15 років від заснування Всецерковного реабілітаційноого центру «Назарет» для узалежнених осіб. Це – дім милосердя, який, здавалося б недавно, стараннями ентузіастів з Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, розпочав своє існування, а зараз діє вже як Всецерковний заклад, що відкриває свої двері перед тими, хто потрапив у скрутне становище, переживає важкий етап власного життя. Тут друзі нашого центру отримують звільнення від того, що їх поневолює, робить невільниками. Тут вони мають нагоду через молитву, євангельську добру новину та усвідомлення гідності людського життя, пережити навернення – своє духовне і фізичне зцілення. Бо для людини, благовість християнської віри, зокрема, полягає в тому, що, незважаючи на те, як би низько вона не впала, завжди може розраховувати на Бога, який простягає їй руку допомоги. Господь зціляє людей з розбитим життям, втраченими надіями, перекресленими перспективами, поразками, тощо. Бог бере уламки людського життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, Він дає зцілення та відновлює мету життя. Важливо співдіяти з Божественним лікарем понівечених людських доль, Він завжди нас очікує...

У євангельській притчі про доброго самарянина Ісус зображає три перспективи життя. Перша – грабіжники, які пограбували подорожуючого по дорозі до Єрихону. Друга – старозавітній священик і левіт, котрі пройшли мимо, відмовившись допомогти чоловікові, що лежав при дорозі. Третє – добрий самарянин, що зупинився, глянув і допоміг; підвів пораненого чоловіка, перев’язав йому рани; відвіз його до заїзду, за все заплатив і навіть, пообіцяв повернутись і опікуватись далі. Його наставлення, його любов повинні завжди мати і ми, християни. Коли ми у неділю повертаємось після літургії, то повинні продовжувати служити літургію у буденних ситуаціях нашого життя. Це та літургія, яку служать, коли бачать на дорозі людей у потребі, страждаючих, поранених чи пригнічених… Про це нас навчає Христос у своїй притчі про страшний Суд, кажучи: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. … Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт.25,35-36.40). Тому, коли ми допомагаємо потребуючим, ми допомагаємо самому Христові і таким чином збираємо собі скарби на небі, «де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають» (пор. Мт.6,20).

Отож у п’ятнадцяту річницю Всецерковного реабілітаційного центру «Назарет» маємо особливу нагоду - поставити себе у життєво необхідну нам Божу присутність. Сьогоднішній ювілей має бути передусім подячними благодаренням і прославою Господа за те, щоб Він і надалі, як Батько, перебував поруч зі своїми людьми... Наш сьогоднішній ювілей має бути часом подяки Богові, Який невидимо зсилає нам життєво необхідну благодать. Ми покликані належно відповісти, віддячити Йому в міру своїх талантів, зусиль та праці.

У цей ювілейний день бажаю радості усім членам спільноти «Назарету». Відчуйте у своєму житті Божу присутність і нехай вона внесе новий імпульс у Ваше життя і плани на майбутнє у вашому служінні. Нехай Чоловіколюбний Господь у кожному вашому починанні і ділі дарує через Свого Святого Духа мир, охорону, сприяння і благодатну невидиму допомогу.

Зичу всім Вам миру щастя і радості у практикуванні християнських цінностей, нехай буде мила Богові літургія вашого життя, бажаю Божої благодаті, добра, злагоди і сили щоденно свідчити у своєму служінні Бога. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

+ Ярослав

9 червня 2019 року Божого
с. Рихтичі

9 червня у с. Рихтичі на Дрогобиччині відбулись святкування 15-річчя заснування Реабілітаційного центру "Назарет". З цієї нагоди в храмі, що розташований на території РЦ "Назарет", Божественну Літургію відслужив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Ігоря Козанкевича, директора БФ "Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії", та інших священиків, які здійснюють служіння в "Карітас СДЄ". Участь у святкуваннях взяли меценати закладу, а також родичі реабілітантів і реабілітанти-випускники.

6 червня, у свято Вознесіння Господнього, у м. Дрогобич, в храмі Успення Пресвятої Бого-родиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літур-гію. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Андрію Кобільнику, викладачу Дрогобицької духовної семінарії.

5 червня у м. Дрогобич, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Миколая Витівського, ректора Дрогобицького катехитичного інституту, о. Дмитра Сенейка, декана дяківсько-регентського факультету, і священиків єпархії. Літургію супроводжували співом випускники дяківсько-регентського факультету під керівництвом викладача пані Ірини Захарій.