У своєму зверненні єпископ сказав: "З нагоди світлого празника Христового Воскресіння прийміть щирі привітання й сердечні побажання, щоб разом з перемогою Христа над злом і смертю прийшла перемога нашого народу над ворогом! Нехай радість Христового Воскресіння стане для кожного з нас джерелом християнської надії, яка вказує безпечний шлях серед темряви труднощів і випробувань.

Високопреосвященним і преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Той, хто юнаків із печі визволив,
ставши людиною, терпить, як смертний,
і стражданням зодягає смертне красою нетління,
єдиний благословенний отців Бог і препрославлений.
Пісня 7 канону Пасхи

Христос воскрес!

Дорогі в Христі!

Пасха Христова – свято переміни людини і всесвіту, перетворення смутку на радість, перемоги добра над злом і життя над смертю. Жінки-мироносиці зі сльозами рано-вранці спішать до гробу, щоб помазати тіло розп’ятого і похованого Спасителя. Але замість мертвого Вчителя зустрічають світлого ангела, який сповіщає їм про воскреслого і живого Христа. Вони приходять сумні, щоб помазати похованого миром, а відходять помазані єлеєм радості: «Чому шукаєте живого між мертвими? Його нема тут, Він воскрес!» (Лк. 24, 5-6). Того, кого вчора вони бачили між мертвими, сьогодні ангел наказує їм шукати серед живих у воскресінні! Сльози смутку і миро для померлого раптово перетворюються на сльози радості і помазання для проголошення найбільшої в історії людства Благовісті: Він воскрес!

Дивовижне таїнство, яке охопило мироносиць, стає дійсністю для кожного з нас. Сьогодні ми зустрічаємо воскреслого Господа, який переможно виходить із гробу і випроваджує з гробів усіх відвіку спочилих. Христос воскресає в людському тілі, і кожна людина воскресає з Ним. Порожній гріб стає місцем наповнення наших сердець невимовною радістю, бо нині воскреслий Господь веде нас із собою в радість вічного життя в Бозі.

Той, хто юнаків із печі визволив, ставши людиною, терпить, як смертний…

Того недільного ранку жінки-мироносиці та всі учні, що на їхній голос побігли до порожнього гробу Спасителя, ще несли у своїх серцях передучорашній день жаху і розпачу, коли бачили Христа зневаженим, скатованим і мертвим на хресті. Якою ж болючою була для них субота після розп’яття – день страху, збентеження, сумнівів, втраченої надії на Вчителя, – день, коли не було жодного знака чи слова від Бога. Проте вже наступного ранку світлий благовісник Воскресіння, наче пронизуючи поглядом вічності життєвий і духовний досвід людства, каже всім Христовим учням: «Його нема тут!».

Піснеспіви, якими Церква нині зустрічає Спасителя, що переможно виходить із гробу, вказують нам на те, що, святкуючи Пасху, ми не маємо дивитися лише в минуле. І нас, що пережили понад три роки повномасштабної війни в Україні, той самий ангел закликає шукати і бачити присутність Ісуса в Його воскресінні там, де Він є, – у нашому пасхальному «сьогодні».

Пасхальне таїнство страждання, смерті і воскресіння Господа розкриває найглибший зміст духовного досвіду, який сьогодні переживає наш народ. Допомагаючи нам побачити між нами стражденного і воскреслого Ісуса, Мелітон Сардійський, наче підсумовуючи пасхальний досвід переслідуваних християн ІІ століття в Малій Азії, каже: «[Христос є тим] хто взяв на себе страждання всіх. Його було вбито в постаті Авеля, зв’язано Йому ноги в постаті Ісаака. Він був чужинцем у Якові і Його було продано в Йосифові… Він воплотився в лоні Діви, був повішений на хресті, похований у землі і, воскреснувши з мертвих, вийшов на висоти небесні… Він воскрес із мертвих і воскресив (із собою) усе людство із безодні гробу» (Гомілія на Пасху, 65–67). Ось чому ми нині співаємо, що наш Спаситель є «той, хто юнаків із печі визволив, ставши людиною, терпить, як смертний».

Той самий Господь, який колись зійшов у полум’я вавилонської печі, щоб урятувати трьох вірних батьківській вірі юнаків від безбожного веління мучителя, бере на себе всі несправедливі терпіння і переслідування біблійної та людської історії. Він є той, хто сьогодні страждає в тілі України! Це Його вбивають у наших дівчатах і хлопцях на фронті. Це Його продовжують катувати в наших полонених. Це Його викрадають у дітях, яких продають у російську неволю. Це Він поранений у наших героях і плаче очима нашим матерів, дітей і сиріт, які втратили синів, чоловіків і батьків. Це Його гонять і принижують у різних країнах Європи і світу в наших емігрантах і біженцях, які рятують своїх дітей від війни та дбають про майбутнє нашого народу. Це Він, наш Спаситель, є сьогодні не тільки з нами, а й у нас. Він поділяє наш біль і наші терпіння, бо нас бачить, знає і відчуває в самому собі, страждає нашими ранами у власному тілі. Тому ми, українці, нині можемо сказати разом із апостолом Павлом, що нашими стражданнями доповнюємо в нашому тілі «те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є Церква» (Кол. 1, 24). Саме тому Христова Церква завжди стоїть поруч із стражденними, бо в них перебуває сам Господь, який, ставши людиною, терпить, як смертний, і на своєму воскреслому тілі носить наші сьогоднішні рани!

… І стражданням зодягає смертне красою нетління…

Цього світлого дня Христового Воскресіння ми ясно бачимо, що наш Спаситель не лише страждає в тілі та ранах України, а й воскресає у нас! Це Він, переможно розбиваючи кайдани, не порушивши гробних печатей, виходить зі смерті, не зазнавши тління. Це Він зодягає те, що смертне, саме страждання кожного з нас, красою та силою безсмертя і нетління. Ми сьогодні, особливо в цей пасхальний час нашої Церкви і рідного народу, знаємо із власного християнського досвіду, набутого серед жахіть війни, що життя і воскресіння Ісуса Христа пульсує в наших жилах. Святкуючи Пасху, ми через наші страждання в Господі зодягаємося красою нетління.

Саме пульсування сили Воскреслого в тілі нашої Церкви, досвід і усвідомлення того, що ми вже сьогодні починаємо бути причасниками Його Божественного життя в нашому смертному тілі є джерелом нашої християнської надії. Святкуючи Великдень, ми хочемо бути свідками Воскресіння Христового і промовити на весь світ: «Христос воскрес – воістину воскрес»! У це велике свято прагнемо засвідчити силу надії для України, засяявши нею на весь світ. Україна є тепер осередком глобальних змін. Тому з таким трепетом люди в усьому світі чекають на свідчення надії з України. Цю надію ми вже маємо, черпаємо її у воскреслому Спасителеві й ділимося нею з усім людством.

Сьогодні в Україні надія, як краса нетління, що через страждання зодягає всіх нас, має різні світлі обличчя. Її можна побачити і зустріти серед нашого народу. Надія сяє на обличчях захисників України, які вже одинадцятий рік поспіль показують, що російського загарбника, який чисельно більший за нас, можна і потрібно зупинити. Надія сяє на обличчях медиків і рятувальників, які після кожної ракетної атаки невтомно рятують життя похилих віком, дорослих і дітей. Надія сяє на обличчях люблячих батьків, наставників і вчителів, які серед жахіть війни, часто ціною власного життя, виховують дітей, вчать їх віри в Бога та всього, що добре, справедливе і вічне. Надія сяє на обличчях молодих українців, на плечі яких тягар військового лихоліття ліг найбільшим хрестом і які, попри все, не припиняють кохати і мріяти, створювати сім’ї і народжувати дітей, підкорювати вершини знань і жертвувати за волю Батьківщини найціннішим, навіть власним життям і здоров’ям.

Цього року, який Папа Франциск проголосив ювілейним, запрошуючи нас стати паломниками надії, сміливо ділімося нашою вірою у воскреслого Спасителя з усім світом! Не біймося говорити правду про нашу боротьбу, про мир і справедливість, за які ми змагаємося і які будуємо щодня! Не вагаймося протистояти неправді, бо насильство і смерть постійно намагається оправдати себе, вдаючись до очорнення і брехні! У відповідь на темряву, яку поширює ворог світу цього, сяймо світлом надії серед розгубленого і наляканого людства. До цього нас заохочує Апостол народів: «… Хвалимося надією на славу Божу. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 2–5).

… Єдиний благословенний отців Бог і препрославлений

Цього радісного і світлого дня ми благословляємо і прославляємо нашого Творця і Спасителя, як це робили наші попередники-предки у вірі з роду в рід. Підносимо молитву подяки Господу Богу нашому, розп’ятому і воскреслому спасіння нашого ради. Складаємо Йому подяку за дар віри, надії та любові, який Він постійно вкладає в наші серця; дякуємо навіть за випробування, які Він нам посилає, щоб ми могли виявити Його любов і доброту до тих, хто страждає.

Дорогі в Христі браття і сестри! Дозвольте й мені подякувати вам від щирого серця та привітати вас зі святом перемоги добра над злом, світла над темрявою, надії над зневірою, правди над брехнею. Знаю, що кожний із вас на своєму місці робить внесок у цю перемогу—і дрібними, і великими ділами. Наш ворог намагається нищити все те, чого не може загарбати, прагне вигубити тих, кого не може опанувати і поневолити. Тому кожна його смертоносна ракета і кожний дрон є тільки знаком його слабості й неминучої поразки. Бо в Христі воскреслому ми непереможні!

Слово пасхальної надії сьогодні скеровую до всіх, хто фізично, матеріально, морально постраждав від цієї війни, — військових і цивільних українців. Вітаю з Воскресінням Христовим наших воїнів-героїв, які відважно дивляться в обличчя смерті, з любові захищаючи тих, хто стоїть за їхніми плечима. Запевняю вас у безнастанній молитві за вас і ваших рідних. Вітаю наших поранених на полі бою, жертва яких є дуже цінною для нас. Молитовно супроводжую ваше тілесне і духовне зцілення. Вітаю тих, хто перебуває у ворожому полоні чи проживає на окупованих територіях. Будьте певні, що ми про вас не забуваємо, бо ви нам завжди дорогі й рідні. Вітаю українців, у яких воює на фронті чоловік чи дружина, син чи дочка, брат чи сестра, тато чи мама. Обіймаю тих, хто за останній рік втратив рідних чи близьких або в кого були зниклі безвісти. Розділяю ваш біль і вашу тривогу та в молитві поручаю вашу втрату безмежному і життєдайному Божому милосердю. Вітаю тих, хто бореться за перемогу, забезпечуючи життєдіяльність і критичну інфраструктуру наших міст і сіл. Вітаю наших волонтерів, громадських активістів та всіх небайдужих людей доброї волі. Вітаю державних провідників і дипломатів, супроводжуючи молитвою їхні зусилля задля досягнення справедливого миру. Усіх біженців, переселенців, тих, які перебувають далеко від дому, вітаю з днем пасхальної радості та перемоги. Передаю вам тепло обіймів вашої Церкви-матері.

Передаю пасхальні вітання і дякую тим, хто в Україні та на поселеннях відкрив своє серце, щоб підтримати матеріально й морально своїх потребуючих і стражденних сестер і братів. Вітаю і благословляю наших душпастирів, військових, медичних та академічних капеланів, наше монашество, особливо у прифронтовій зоні та зоні бойових дій.

Обіймаю всіх: дітей, дорослих і похилих віком, чоловіків і жінок—і зичу вам, щоб, ділячись свяченим нашого великоднього кошика, ви відчули присутність Бога надії, який дарує нам радість і мир. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у 5-ту неділю Великого посту, у день Преподобної Марії Єгипетської,
Переставлення святого Методія, учителя слов’янського,
6 квітня 2025 року Божого

Прийдіть усі вірні, поклонімось Святому Христовому Воскресінню,
це бо через хрест прийшла радість усьому світові.

Гимн Воскресної утрені

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі вХристі брати і сестри!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Після покаянної великопісної мандрівки, впродовж якої ми випрошували в багатомилостивого Бога «духа чистоти, покори, терпеливості й любові», щоб сподобитися духовними очима споглядати нев’януче світло Христового Воскресіння, настав сьогодні справді знаменний і святий Великдень – «свято над святами і торжество всіх торжеств», як співаємо у наших пасхальних піснеспівах. Сьогодні Христос воскрес, подолав смерть і дарував нам перспективу вічного життя!

У ці пасхальні дні Церква закликає нас до духовної радості: «Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє, нехай же празнує світ увесь, видимий і невидимий, бо Христос воскрес – радість вічна» (Канон Пасхи). Ця пасхальна благовість є джерелом нашої радості, бо утверджує в нас переконання про неодмінну перемогу Істини на брехнею, Добра над злом і Життя над смертю. Із глибини віків аж до сьогодні до нас долинають слова, якими воскреслий Господь звертається до жінок-мироносиць, що засмучені й розчаровані йшли до Його гробу: «Радуйтеся!» і «Не бійтесь» (пор. Мт. 28, 9–10).

Завдяки духовній радості, яку Христос подарував нам у пасхальній події, упродовж віків розвивалася наша християнська віра. Саме вона перетворила несміливих рибалок на безстрашних апостолів, які проповідували воскреслого Господа по всьому світі. Саме вона променіла на обличчях Христових мучеників, які заради віри в Нього йшли на страждання і смерть, стаючи насінням, яке зроджувало нових християн і утверджувало Його Церкву. Саме вона надихала численних чоловіків і жінок покидати блиск і принади цього світу та ставати подвижниками чернечого життя. Ця духовна радість має супроводжувати й нас кожної миті нашого життя, надихаючи і скріплюючи навіть у найскрутніші моменти, адже воскреслий Христос, який дарував її нам, запевняє: «… Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20).

Своїм Воскресінням Господь переміг гріх і смерть, зруйнував темне царство сатани. Він відчинив нам двері Небесного Царства, очікуючи, що і ми відкриємо перед Ним двері нашого серця: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (Од. 3, 20). Щоб стати співучасниками цієї Христової пасхальної перемоги та спадкоємцями вічного життя у підготованому нам Небесному Царстві, маємо долати гріхи і пристрасті у собі, здобувати перемоги в особистому духовному житті.

Воскресіння Христове – справді центральна подія історії спасіння. Апостол Павло у своєму Посланні до Коринтян пише: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (I Кор. 15, 14). Ось уже два тисячоліття Церква живе цією звісткою про Христове Воскресіння і прагне долучити до неї кожну людину. Для свідчення про воскреслого Спасителя необов'язково вирушати у далекі краї, подібно до Христових апостолів, які ширили воскресну євангельську звістку далеко від рідної землі.Кожен з нас, перемагаючи гріх у собі та ведучи зразкове християнське життя, стає причасником пасхальної перемоги нашого Спасителя, а відтак – свідком Його Воскресіння і апостолом пасхальної радості у світі. Навколо нас є чимало людей, які дуже потребують живого прикладу християнської віри, що вніс би сяйво Воскресіння в їх земне життя, надихаючи прямувати стежками Божих заповідей до Небесного Царства! Станьмо для цих людей носіями пасхального світла і надії, знаряддями миру та свідками жертовної і вірної любові.

Улюблені в Господі! Пасхальні заклики до духовної радості можуть видаватися нам надто недоречними, особливо в той час, коли ми із занепокоєнням спостерігаємо, що відбувається у світі і навколо нас. Хоч ворог людського роду переможений Христовим Воскресінням, проте спокусник продовжує вести свою ненависницьку війну супроти нашого спасіння і надалі. Не зумівши подолати Сина Божого, диявол намагається вбити Його у людських серцях, сіючи не тільки смерть і страждання, а й зневіру, страх і безнадію… Ці почуття посилюються в нашому народі суперечливими та образливими для нашої людської, національної і християнської гідність висловами і діями теперішніх можновладців і політиків світового рівня. Ми вкотре переконуємося, що не потрібно «надіятися на князів, на синів людських, – у них нема спасіння!» (пор. Пс. 145, 3). Натомість перед лицем мінливості людських поглядів і дій та часом і відвертої людської зради наш погляд ще сильніше скеровується до Христа воскреслого – воістину Сина Божого і Сина Людського, який, «полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13, 1) і силою цієї вірної любові назавжди подолав наслідки людської злоби, гордині, невірності, ненависті і зради. У Ньому знову і знову шукаємо для себе та для нашого народу порятунку, визволення, спасіння і надії!

Зазнаючи матеріальних втрат і фізичних болів, памʼятаймо, що значно страшнішою за смерть тілесну є смерть духовна. Тому маємо вистояти не лише у видимій війні, а й у духовній боротьбі з гріхами і пристрастями. Це надзвичайно важливо в наш неспокійний час, коли ми стаємо свідками намагань підмінити традиційні моральні цінності, зневажити гідність людини, потоптати вартість сім'ї як нерозривного союзу чоловіка і жінки, підважити духовні й моральні принципи, які походять від Творця і покликані запевнити людині та людській спільноті справжній розвиток, гармонію і мир...

У ситуаціях, які ми можемо вважати безвихідними, не забуваймо про численні свідчення зі Святого Письма: «Звірся на Господа всім своїм серцем… У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє» (Прип. 3, 5–6); «Не бійся … бо Я – Бог твій! Я додам тобі сили, Я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею Моєю» (Іс. 41, 10).Навіть за найскрутніших обставин, християн, продовжує надихати віра в Христа воскреслого, у торжество Його правди, у справжність і нездоланність Його любові. Син Божий воскрес, попри важкий камінь, яким було привалено вхід до Його гробу, і попри озброєну сторожу, яка стерегла Його. Світло пасхального тріумфу, яке осяяло Всесвіт дві тисячі років тому, продовжує сяяти і нині, просвічуючи наш життєвий шлях і допомагаючи нам долати темряву страждань, труднощів і випробувань, якими древній змій і його теперішні слуги намагаються звести людство з дороги правди і життя.

Дорогі в Христі! Прийміть щирі вітання й сердечні побажанняз нагоди світлого свята Христової Пасхи! Сповнюймося духовною радістю, яка засяяла із гробу нашого Спасителя і яка пливе з нашої віри у Христове Воскресіння. У ці святкові дні несімо пасхальну радість і підтримку тим, хто нас оточує, особливо тим, хто цього найбільше потребує: хто переживає біль і жалобу втрати рідних і близьких, хто зазнає поневірянь, бо через війну був змушений покинути домівку, хто носить у собі фізичні й духовні рани і травми, хто страждає в полоні чи, будучи насильно депортованим, на чужинецькі території. Духовно і матеріально підтримуймо наших воїнів-захисників, завдяки яким можемо святкувати Господнє Воскресіння у своїй вільній і соборній, а не окупованій і поневоленій країні. Нехай Божественна любов, яку на Хресті наш Спаситель виявив усьому людському родові, стане сенсом та орієнтиром нашого життя і наших змагань за гідність, правду і свободу. Будьмо доброчесними з ближніми, виявляймо співчуття до знедолених, допомагаймо потребуючим і молімося за кривдників. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

+Ярослав (Приріз),

Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,

у Хрестопоклонну неділю 2025 року Божого

13 квітня, у свято Входу Господнього в Єрусалим, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич, відбулась подячна Архиєрейська Літургія за довголітнє служіння у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії владики Григорія Комара, якого нещодавно призначено Апостольським адміністратором Екзархату в Італії. Подячне богослужіння очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія та чисельного духовенства єпархії. Богослужіння супроводжував Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю України «Верховина».

12 квітня, у Лазареву суботу, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію за мир в Україні та в цілому світі. Богослужіння відбулось у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

Блаженніший Святослав, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви, відвідає Дрогобич з архипастирським візитом з нагоди освячення оновленого храму та відреставрованого іконостасу церкви святого Юра. Подія відбудеться 23 квітня 2025 року. Запрошуємо мешканців та гостей міста до участі в історичній події. Про деталі події буде повідомлено згодом.

30 березня, у 4-у неділю Великого посту, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри!

У сьогоднішньому Євангельському читанні Ісус Христос адресує нам дуже важливе життєве повчання, коли говорить батькові хворого юнака: «Все можливе тому, хто вірує». Тим самим наш Спаситель підкреслює необхідність віри для духовного життя у Бозі і з Богом, тому що без неї немає зв’язку з єдиним джерелом життя і духовної сили – з Господом.

Вірую в Бога… але що це є віра?Це запитання стає загадковим, навіть якщо перед тим ми мали враження, що це розуміємо. Перш за все, очевидно, що віра є чимось іншим від знання, щонайменше від знання в звичайному сенсі цього слова. Коли я кажу: «Вірую в Бога», це ствердження вимагає вибору, рішення; інакше кажучи, вимагає дуже особистої участі цілої моєї істоти. Таким чином слово віра позначає різні речі. Її первинна суть – довір’я, вторинна – вірність... Віра – пізнання Бога через безнастанне та необмежене довір’я до Його Особи і вірність до Нього, завдяки чому ми спроможні сказати що-небудь про Господа. Для нас важливим є таке правильне розуміння і наповненість цього слова. Віра – спрямування людського довір’я не до чогось, а до Когось. Як приклад віри до Особи, у Святому Письмі змальований Авраам – батько всіх віруючих, котрий виражає свою вірність не до того, що Бог говорить, а до Того, Хто говорить (пор. Буття 12, 1). Під вірою патріарха розуміємо необмежене, повне, спокійнедовір’я до Господа, Його Особи. Сам Христос запитує апостолів у сенсі віри: «Що ви думаєте про Мене?» - отже, не про Його слова чи вчення, а проНього особисто. Те, що мільйони людей вважають християнське світосприйняття найбільш переконливим і вірять у це, не є вірою, доки немає зустрічі з Богом, особистого молитовного зв’язку з Ним на рівні власної гідності, душі, розуму і тіла. Отже, під вірою слід розуміти довір’я, вірність передусім до Особи Бога, Живого Господа, і лише згодом – до тез чи правд, які Всевишнім були об’явлені. Коли ми повністю й безмежно довіримося Йому, тоді, як харизму, отримаємо незмінну переконаність у навчанні про Бога, нас і світ, яке походить від Пресвятої Трійці.

Щодо віри як Христової науки, то митрополит Андрей Шептицький у пастирському посланні під назвою «Правдива віра» ототожнює віру з «Божим Провідником». Він називає її «святою вірою», тобто наукою, «яку приніс нам Христос із неба на цей світ, - яку лишив між людьми, щоб за її поміччю показати їм дорогу до Отця, Сина і Св. Духа». «Божого Провідника» можна знайти там, де «... він із наказу та волі Ісуса Христа знаходиться, - у Святій Церкві». Тут Митрополит має на увазі глибокодуховний, внутрішньонасичений, споконвічний обряд, благочестя, сукупність ритуальних дій, які становлять адекватну людську відповідь Богові під час Богослужінь. Ця відповідь породжує досвід душевної віри: «Свята віра – то наче ланцюг, що в’яже християнина з Богом і до Нього його тягне. Цей ланцюг тримається розуму, а він держиться ланцюга через те, що знає Божу науку».

Бачимо, що Митрополит Андрей вказує на важливість укріплення і постійного плекання цієї душевної віри. Першим середником укріплення віри є безпосереднє звернення до Бога з просьбою, щоб Він скріпив нашу віру. Йдеться про щиру і витривалу молитву. Адже протягом нашого життя ми часто досвідчуємо ситуацію св. Петра, котрий йшов по морю, але в певному моменті, побачивши довкола себе розбурхані хвилі, затратив з очей Господа і почав потопати. Так і нам, коли відчуваємо, що життєві обставини поглинають нас, затоплюючи в морі сумнівів і страху, треба молитовно кликати разом з Петром: «Господи, рятуй мене; Господи, поможи моєму невірству,укріпи мою віру!» Саме молитва не лише укріпляє віру, але також охороняє її тоді, коли диявол намагається засіяти у нашому серці зневіру і сумніви. В житіях святих часто зустрічаємо описи подібних спокус і випробувань у вірі. Це часто називається «темрявою віри», коли людина посеред сумніву, тривоги і збентеження останніми зусиллями волі кличе з глибини душі: «Боже мій, я вірю, що Ти є, всупереч всьому тому, що бачу і досвідчую довкола, вірю, що Ти живий і дієш в моєму житті і не допустиш, щоб я загинув в морі розпуки і зневіри».

І другий середник укріплення віри, можливо найбільш діяльний, – це переконання на власному досвіді щодо правдивості того, в що віруємо. Завдяки частій, уважній та зосередженій молитві у Святому Дусі досвідчуємо особисту зустріч із Богом. Таке пережиття Його діяння у власному житті є не лише необхідною умовою зростання у вірі, але також і свідченням про цю віру іншим.

Святе Писання постійно звертає увагу на особисте досвідне переконання. Апостол Тома повірив, бо сам «діткнув» ран Спасителя і переконався, що Він – не примара і не галюцинація. Учень повірив своєму досвідові. Ми не маємо можливості фізичного контакту з Богом, але можемо торкнутися Його в духовний спосіб: пережити особисту зустріч з ним у зосередженій молитві і в життєвих випробуваннях та терпінні, досвідчити Його силу і Його мир, через низпослання яких Господь навідується до нас у всі часи і обставини. Таке пізнання Христа веде нас до духовного бажання всецілого єднання з Ним аж до замешкання Його в нашому серці через доторкання до Нього у Пресвятій Євхаристії. Через її прийняття ми покликані «спробувати і побачити, який добрий Господь», отримуючи благодать для уподібнення до нашого Спасителя. Адже Він тут є реально присутній, а не лише символічно!

Також Савло, пізніший апостол Павло, теж молитовно досвідчив особистої зустрічі з Христом, і то неодноразово. Це були глибоко-містичні пережиття, які спершу навернули Савла з дороги гріха, а потім укріпили його для відважного визнання Ісуса Христа серед євреїв і поган. Молитовно-таїнственна зустріч з Спасителем зумовила дуже сильний вплив на нього, і ніщо вже не могло захитати чи знеохотити його віру – ані насмішки, ані каменування, ані смерть. Усе це надихнуло апостола незабутньо сказати для всіх нас: «Віра – впевненість у речах невидимих»(Євр. 11, 1)

Подібне трапилося і з сліпородженим (пор. Йо. 9,1-41). Пережите духовне і фізичне оздоровлення, тобто особистий молитовний досвід, викликали в колишньому незрячому віру в Сина Божого, і якої ніхто не міг зламати: ані родина, ані оточення, ані навіть засліплені духовні провідники єврейського народу.

Однак, повстає ряд запитань: як можна пережити таке досвідчення зустрічі з Богом? Як можна набратися досвіду близькості Бога і правдивості віри?

На ці запитання дає відповідь сам Христос: «Моя наука – не моя, а Того, Хто послав Мене. Якщо хтось бажає Його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи Я промовляю сам від себе» (Йо. 7, 16-17). Тобто, щоб пересвідчитися на власному досвіді у достовірності науки, яку містить слово Боже і яку навчає нас Церква, немає іншого способу, як лише почати жити цією наукою, впроваджуючи її принципи в своє життя. Святе Письмо – це не підручник з психології чи біології, це книга Життя, і щоб переконатися у правдивості віри, треба почати жити цією наукою віри. Якщо нам радять певний курс лікування, то, звичайно, можна прийняти ці поради на віру, але щоб вона була ще міцнішою, треба самому впровадити ці ради у життя. Коли зробимо цей крок назустріч Господеві, то немає сумніву, що Бог уділить нам великого світла на пізнання ще глибше правд віри, і цей досвід буде неначе цемент, який скріплятиме і гартуватиме нашу віру. Щодо цього Ісаак Сирін говорить так: «За збереження заповідей розум удостоюється благодаті таїнственного споглядання і одкровення духовного знання».

Не забуваймо також, що ми віруємо, спираючись на авторитет Самого Бога, Який об’являється, і Який не може ні помилятися, ні «ввести нас в оману». Віра – людська чеснота, що означає насамперед особисте пригорненнядо Бога, визнання усієї Правди, Яку Він об’явив. Добре й праведно повністю довіритись Господу й абсолютно вірити в те, що Всевишній говорить. Вірі властиве бажання віруючого краще знати Того, на Кого він поклав своє довір’я, і краще зрозуміти, що було об’явлено.Справді, об’явлені Господом правди можуть видатися незрозумілими для людського розуму й досвіду, проте, як стверджує святий Тома Аквінський: «Впевненість, яку дає Боже світло, є більшою від тієї, яку дає світло природного розуму».

Звершення Євхаристії – це час таїнственного приходу Господа до свого вибраного народу в Божий храм. А цикл молитов Божественної Літургії та решти богослужінь Церкви – унікальна можливість для нас так необхідної для нас розмови з Богом, під час якої можемо висловити наші найглибші прагнення, які пов’язані з нашою вірою. Благаймо Господа, щоб Він укріпив нас своєю благодаттю, щоб ми могли не лише самі через віру щораз сильніше єднатися з Ним, але також, щоб зуміли відважно давати свідоцтво нашої віри в нашому оточенні.

Дорогі брати і сестри. Окупант, який ступив на нашу землю і хоче нас поневолити так само, як злий дух обезсилював бідного хлопця. ОднакБог ніколи не залишить за злом останнє слово, тому ми сьогодні як народ, подібно до цього батька юнака, приходимо до нашого Спасителя і кажемо Йому: допоможи нам, бо ніхто у світі не може зупинити війни в Україні, ні дипломати, ані могутні світу цього. А Ісус Христос питає нас: чи ти віриш, що Я можу це зробити? Чи ти віриш у перемогу України? Нам так важливо усвідомлювати, що перемога України буде виявом Божої сили через віру і боротьбу українського народу. Тому нам сьогодні Христос каже: «Все можливе тому, хто вірує» (Мр. 9, 23). Скажімо сьогодні разом з євангельським батьком: Господи, віруємо, але допоможи нашому невірству.

В цей період Великого посту та загально національної Голготи, яку спричинив нам каїн – московит, покладімо всю нашу надію на Господа нашого Ісуса Христа, Котрий «поніс наші немочі і наші болі та Його ранами ми зцілені (пор. Іс. 53,4-5). Перед своїми стражданнями і смертю на хресті, наш Господь підбадьорював Своїх учнів щодо страху і замішання: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йо. 16,33). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

30 березня 2025 року Божого,
м. Дрогобич

Духовенство та вірні Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ вітають сьогодні владику Ярослава Приріза із Днем Народження!

25 березня, у свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Різдва Пресвятої Богородиці у м. Стебник. Єпископ відслужив Божественну Літургію, під час якої уділив тайну священства диякону Івану Іваненку та диякону Тарасу Петруняку.