У своєму слові владика сказав: "Дорогі наші захисники, захисниці й ветерани, вітаю всіх вас із величним святом Покрова Пресвятої Богородиці та Днем захисника України! Цей день особливий, бо ми вшановуємо наших героїв, які захищають рідну землю, і підносимо наші молитви до Божої Матері, Яка є Покровителькою українського народу та його воїнства.

29 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію Різдва св. Івана Хрестителя, в м. Дрогобич. Єпископ освятив розпис храму та відслужив Архиєрейську Літургію у співслужінні о. Мирона Бендика (пароха парафії), о. Івана Стебівки (сотрудника), о. Романа Копача та о. Романа Андрійовського.

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє Євангельське читання розповідає про весільний бенкет, який є образом Царства Небесного, до якого всі покликані (пор. Мт. 22, 1-14). Господар радіє, бо може своєю радістю поділитися зі своїми гостями. Цей весільний бенкет, як каже нам євангелист Матей, є образом життя вічного, тому що бенкет – це час і простір ділення дарами. На жаль, багато людей з різних причин, можливо, через незнання, нерозуміння, а чимало – з недбалості, байдужості й навіть лінивство, ігнорують цим Божим запрошенням і, відповідно, втрачають можливість бути присутніми на Небесній трапезі, яка триватиме не один чи кілька днів, а цілу вічність. Царство небесне – це те ж саме, що царство Боже, те царство, яке проповідує Ісус, в його остаточному, тобто есхатологічному сповненні. Теперішнє уприсутнення царства Божого є одночасного його започаткуванням і приготуванням до його остаточного сповнення.

У цьому контексті варто пригадати весільний бенкет у Кані Галилейській, на який Ісус був запрошений разом зі своїми учнями (пор Йо. 2, 1-11). Євангелист Йоан вказує, що саме там Господь звершив перше чудо, тобто перший знак, який свідчить про Його месіанське післанництво. Таким чином Христос, провіщений через пророків, є присутній серед свого народу Ізраїля. Весь контекст весільної учти в цьому випадку має виняткове значення. Особливо зауважуємо, що Ісус звершив цей перший «знак» на прохання своєї Матері. Тут з радістю пригадуємо ствердження Отців Церкви, що Марія, Пресвята Богородиця, є початком і праобразом Церкви — Нареченої нашого Господа.

Ісус із Назарету виходить посеред свого народу як Наречений, про якого голосили пророки. Він сам це потверджує тоді, коли на питання учнів Йоана Хрестителя: «Чому […] Твої учні не постять» (Мк. 2, 18), відповідає: «Чи ж можуть постити весільні гості, доки жених з ними? Доки жених з ними, вони не можуть постити. Але настане час, коли в них візьмуть жениха, й тоді вони поститимуть за тих днів» (Мк. 2, 19-20). В цій відповіді Ісус дає пізнати, що голошена через пророків правда про Божого Нареченого і про «Спасителя, Святого Ізраїлевого» в Ньому знаходить своє звершення. Виявляє свою свідомість того, що є Нареченим серед учнів, яким вкінці «заберуть нареченого». Це одночасно є свідомістю і Його місії як Месії, і місії хреста, на якому довершить свою жертву через послух Отцеві, як заповідали пророки (пор. Іс. 42, 1-9; 49, 1-7; 50, 4-11; 52, 13-53, 12).

В контексті притчі про царя, який запрошує на весільний бенкет свого сина, Ісус виявляє правду про царство Боже, яку Він сам приносить у світ. Він також передає скероване через Бога запрошення на бенкет Нареченого. Христос пригадує про відповідальність за відмову прийняти це запрошення. Нам важливо ствердно відповісти на запрошення «на весільний бенкет Сина», а не так,  як поступили запрошені з сьогоднішнього Євангелія. Деякі запрошені «не хотіли прийти» (пор. Мт. 22, 3), інші познущалися зі слуг (пор Мт. 22, 6). Всі вони «не були гідними» (пор. Мт.22,8). Як наслідок, запрошення було скероване до убогих, калік, до тих, які були «на роздоріжжях» (пор.Мт.22,9-10), тобто до тих, які в покорі отримали незаслужений дар Божого багатства і прийняли його із простотою.

Через сьогоднішню євангельську притчу Бог пригадує усім запрошеним, у Його час і у всі часи, про потребу мати поставу, гідну даному запрошенню, що є виражена через «весільну одіж», в яку повинні бути одягнені всі учасники весільного бенкету. Притча розповідає нам, що прийшов якийсь чоловік, який не потурбувався про те, щоб прийти належно приготованим. Часто наші гріхи можуть бути невидимі людському оку. Проте є Хтось, хто знає, Кого ми не уникнемо… Страшно почути від Нього: «Друже, як ти прийшов сюди без весільної одежі?» В кого цього «весільного одягу» не виявиться, буде викинений царем, тобто Богом Отцем, який запрошує на весілля свого Сина у Церкві.

За семітським звичаєм з нагоди весільних святкувань для запрошених був приготований одяг. Це дозволяє нам краще зрозуміти цю притчу. Свою відповідальність мають усвідомлювати не лише ті, які відкидають запрошення, але також і ті, які хочуть взяти участь у бенкеті, не виконуючи необхідних для цього умов. Йдеться про тих, які називають себе прихильниками Христа і членами Церкви, однак не сповняють умов, які це передбачають. Притча підкреслює, що кожен із запрошених повинен прийняти Божий закон, вповні відповісти на вимоги, пов’язані з християнським покликанням, і щораз більше брати участь в житті Його Церкви.

Що таке відповідний одяг? Як його можна отримати? Той Всемогутній Бог, що запрошує нас на весільну гостину, дає весільну одіж усім, хто прийде. Люди не повинні купувати чи заробляти на весільну одіж; вона дається нам Богом в дар. Це дар Божий. Це біле крижмо спасіння у Христі. Апостол Павло говорить про це крижмо так: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал.3,27). У Хрещенні ми очищуємося від гріхів. Ми стаємо чистими через Таїнство Покаяння. Проте не лише у Хрещенні ми одягаємося у Христа. Щодня ми маємо одягати «задум Христовий» (пор. 1 Кор. 2,16). Кожного дня ми маємо одягати Його співчуття, доброту, смирення, Його прощення і передусім Його любов, яка усе зв’язує у досконалій гармонії (пор. Кол. 3,12-24).

Часто ми приходимо на великий бенкет Божої присутності – Таїнство Євхаристії – такими, якими ми є. Приходимо з маленьким сокрушенням або й взагалі без нього; приходимо з малим бажанням перемогти і відкинути наші гріхи. Приходимо з відчуттям, що Бог все одно нас пробачить, адже Йому належиться прощати гріхи, так само як, наприклад, пекарю пекти хліб. Ми приходимо без справжнього покаяння, без сокрушенного серця. Ми приходимо з вірою в нашу доброту, з відчуттям, що ми зробили стільки добрих діл, що сам Бог в боргу перед нами. Він мусить нас прийняти. Ми приходимо в одежі власної самоправедності і гордості. Саме ця одіж Царю – Господу не подобається. Він побачив чоловіка без весільної одежі і  сказав йому: «Друже, як ти зайшов сюди без весільної одежі?» (пор. Мт. 22. 12).  

Коли Бог запрошує нас на весільну гостину, Він не каже: «Приходьте такі, якими ви є». Він каже: «Приходьте одягнені в Христа». Коли священик запрошує нас до Євхаристії під час Божественної Літургії, він звертається до народу: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Тобто, підходьте, але перед тим як прийдете, переконайтеся, що ви знищили стару грішну людину в собі. Переконайтеся, що ви покаялися з гріхів і висповідалися з них. Переконайтеся, що ви їх переосмислили і вирішили їх позбутися. Тому Бог сказав до Мойсея в палаючій купині: «Не підходь ближче. Зніми своє взуття, бо земля. На якій стоїш, свята» (пор. Вих. 3,5). Бог попросив його зняти звичне взуття, у якому він ходив кожного дня, бо він стояв на святій землі.

Улюблені у Господі! Сьогодні ми освятили розпис вашого храму. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. У цьому рукотворному храмі, ми, подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. У ньому як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Ви побудували і прикрасили розписами цей храм рукотворний, щоб він допомагав кожному, хто тут молитиметься, розбудовувати свій храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм. Коли людина більше не відчуває Бога, життя її стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або насильстві, що провадить до узалежнення і ця небезпека все більше загрожує сьогоднішній людині.

Дорогі у Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у будівництві та оздобі цього храму. Велике спасибі митрофорному протоієрею д-ру Мирону (Бендику), який тут трудиться всі ці роки. Велике спасибі церковній громаді,  яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництво та оздоби Божого храму. Він промовляє до нас, як цар з сьогоднішньої євангельської притчі, запрошуючи кожного прийти на весільний бенкет. Маємо бути свідомі, що ми запрошені до перемінюючої єдності з Христом. З цим запрошенням Бог звертається до нас через Слово Боже і навчання Церкви. Маємо прийняти його цілим серцем, з повною готовністю, певністю, що Господь Бог прагне лише нашого зросту та нашого спасіння. Нарешті, як це і пропонує алегорія весільного одягу, яка закінчує притчу, ми також є покликаними, щоб стати перед Господом у відповідному вбранні. Людина, яка щодня приодягається в Божу благодать, прикриває наготу душі і одягається в безпеку, яка не боїться ні хвороби, ні смерті. Щоб позитивно відповісти на Боже запрошення і стати гідними учасниками Божого Царства нехай за молитвами Пресвятої Богородиці, допомагає нам благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа. Амінь.

+ Ярослав

29 вересня 2024 року Божого,
м. Дрогобич

28 вересня в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відслужив Божественну Літургію з нагоди Дня катехита. Єпископу співслужив о. Миколай Витівський, голова Єпархіальної катехитичної комісії, та священники Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

21 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні місцевих священників, відслужив подячну Божественну Літургію з нагоди 20-річчя заснування реабілітаційного центру «Назарет», який знаходиться в с. Ритхтичі на Дрогобиччині.

18 вересня 2024 р. Б. старосамбірська парафія святого Миколая УГКЦ спільно зібралася на заупокійній літургії у другу річницю загибелі Героя Василя Пелиша.

Суботнього ранку 7 вересня 2024 р. Б., у Передсвяття Різдва Богородиці, чисельні прочани зі Старої Солі, Старого Самбора та навколишніх сіл зібралися у старосолянському храмі Святої Параскеви. З цієї найстаршої дерев'яної церкви Старосамбірщини щорічно починається осіння проща Стара Сіль – Лаврів. Цього року вона була присвячена 35-літтю виходу УГКЦ із підпілля та молитві за справедливу перемогу і мир в Україні.

22 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Притча, яку представляє нам сьогоднішнє Євангеліє, має драматичний характер, бо розповідається в ній про насилля і смерть. На думку святого Йоана Золотоустого ця притча підсумовує історію спілкування та відношення Бога і людини впродовж усього Старого Завіту.

За словами пророка Ісаї, виноградником Бога є дім Ізраїля – вибраний Божий народ, який Господь собі насадив, яким піклується та який захищає (пор.Іс.5,2-3,7). Господь Бог не просто насадив цей виноградник, але Він довірив його людині і впродовж історії посилає до неї своїх посланців, тобто пророків – тих, хто несе Його слово. Бог очікує від людини плідної діяльності у цьому винограднику, тому що той виноградник не є власністю людини, але власністю Бога. Кожний, хто покликаний до праці у винограднику, у свій час повинен віддати його Власнику плоди. Ми не маємо права привласнити собі ані Його власність, ані плоди.

В образі виноградника Церква вбачає також себе. В документі Отців ІІ Ватиканського собору Світло Сходу Церква є представлена як рілля та будівля Божа (пор.1Кор.3, 9). Цей новий виноградник покликаний Небесним Отцем, щоб приносити плід відкуплення та спасіння в кожній хвилині, в кожному місці, в кожній людині яка його прагне.

Отож притча про Божий виноградник, про його управителів, про його справжнього Господаря і Власника є надзвичайно важливим Божим Словом для нас сьогодні. Через розп’ятого і воскреслого Христа ми, християни, увійшли у цей Божий виноградник, стали новим вибраним Божим народом – Церквою Христовою, яку «ворота пекельні не подолають» (пор. Мт.16,18). І кожен християнин, кожен, хто став членом новозавітного Божого народу, членом Христової Церкви, є управителем у Божому винограднику…

Кінець притчі є сповнений надії, тому що смерть сина господаря виноградника є праобразом смерті Христа, через страждання якого світ отримує спасіння. «Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт. 21,37). Однак, орендарі виноградника вбили і його. Про ту саму істину говорить апостол Павло в посланні до Римлян: «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рим.8, 32). Христос не лише був «посланий», як читаємо в євангелиста Йоана (Йо. 3,16), але Він був «виданий» як жертва «за всіх нас» (Рим.8, 32). Отець «послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1Йо.4, 10). Цю саму правду проголошує і Символ віри: «Задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес».

Цілий Новий Завіт проголошує правду про посланництво Божого Сина Отцем, яке об’являється в месіанській місії Ісуса Христа. Особливо виразними з цього приводу є численні записи в Євангелії від Йоана, які ми повинні виокремити в першу чергу. В розмовах з своїми учнями і противниками Ісус промовляє: «Бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він мене послав» (пор. Йо.8, 42; Йо.8, 16). «Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить» (Йо.8, 18; Йо.7, 28-29). «Діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо.5, 36). «Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене і діло його вивершити» (Йо.4, 34). Багаторазово, як ми це бачимо в Євангелії від Йоана, Ісус говорить про себе (в першій особі), що Він є посланий Отцем. Ця ж істина по-особливому підкреслена в Архиєрейській молитві Ісуса, в якій Він молиться до Отця за своїх учнів, підкреслюючи: «Вони […] справді  збагнули, що від тебе я вийшов і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо.17, 8). Продовжуючи цю молитву, в переддень своїх страждань, Ісус промовив: «Як послав єси мене у світ, так посилав і я їх у світ» (Йо.17, 18).

Синоптичні Євангелія також підкреслюють цю правду. Згідно синоптиків Ісус говорить, що: «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий» (Лк.4, 43). Свідчення про те, що Ісус є посланий Отцем, в особливий спосіб представляє притча про орендарів виноградника. Орендарі виноградника в жорстокий спосіб поводяться зі слугами, яких посилає господар виноградника, «щоб взяти від них плоди, йому належні» (пор. Мт.21,34), тому що багатьох слуг господаря вони побили і вбили.

Врешті-решт, господар вирішує послати до орендарів виноградника свого сина: «Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: «Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт.21,37). Однак орендарі виноградника змовилися між собою кажучи: «Це  спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. І, схопивши його, вбили та викинули з виноградника» (Мк.12, 6-8). Оповідаючи цю притчу, Ісус виразно підкреслює і використовує вислів зі псалма 118 (117) про камінь, який відкинули будівничі: власне саме цей камінь став головним на розі, тобто каменем наріжним (пор. Пс.118, 22).

Правда про Ісуса Христа, Сина Божого, посланого Отцем для відкуплення світу, для спасіння і визволення людини, яка перебувала під владою гріха (а з ним і під владою темряви) є центральною благовістю Євангелія. Ісус Христос є Єдинородним Сином Отця (пор. Йо.1, 18), який, щоб виконати своє месіанське післанництво, «не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. [...] ставши  слухняним аж до смерті» (пор. Фил.2, 6-8). В цій добровільно прийнятій ситуації як людина, як слуга Бога, Христос голосить: «Отець бо більший, ніж я» (Йо.14, 28), а також: «Я постійно те  чиню, що до вподоби йому» (Йо.8, 29).

Цей добровільно прийнятий послух Сина Отцеві, підпорядкування себе Йому, є як антитеза до непослуху першого Адама, залишається виразом найглибшої єдності між Отцем і Сином, відблиском тринітарної єдності: «Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню …» (Йо.14, 31). Навіть більше того, така власне єдність, причиняючись до спасіння людини, об’явила правду про Бога, який є Любов’ю: об’явила раз і назавжди саму сутність Бога. Об’явила найглибше джерело і сенс спасіння світу і людини: «Життя, яке є світлом людей» (пор. Йо.1, 4).

Ісус у цій притчі говорить дуже важливу річ про себе. Притча каже нам, що вкінці Бог прислав свого Сина. Він посилав слугу за слугою, посланця за посланцем. Зараз приходить не слуга чи посланець, але Сам Син – Бог в Особі! Притча містить найпрозоріше твердження, яке Ісус зробив про свою особливість. Він більший навіть за найвеличніших, хто був перед Ним. Вони приносили Божі послання; Він приніс самого Бога. Вони об’являли Божі плани; Він відкрив Боже серце – Чоловіколюбця. Вони казали людям, що хоче Бог; Він показав їм Бога в Собі. Євангелист Марко так це виразив: «У Нього був один улюблений син: Він послав Його до них» (пор. Мр. 12, 6). А автор Послання до євреїв каже: «Багаторазово і багатьма способами Бог говорив коли до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина...» (Єв. 1,1-2). Ось останнє слово Бога, Його останнє запрошення, Його останній аргумент. У свої останні дні, перед розп’яттям, Ісус використовує цю притчу, щоб зробити кришталево зрозумілим провідникам Ізраїлю, хто Він є і яка Його місія. Бог не є «відсутнім» господарем, який давно створив цей світ для себе, а потім покинув і забув, навпаки Бог постійно присутній, турботливий, люблячий, терпеливий, щедрий, який посилає посланця за посланцем, а вкінці присилає свого Сина, щоб дарувати нам небо.

Отці Церкви містагогійно оповідають, що цим Божим виноградником є наше життя, особисті дари і таланти, які Господь Бог кожному з нас дав. Але нам важливо зрозуміти, що ми не є господарями цього виноградника в особистому, родинному та суспільному вимірі, а лише його управителями, які повинні плекати, розвивати Божі дари нашого життя і плоди у свій час приносити Богові.

Сьогоднішня благовість також говорить нам про Бога, Який є милосердний, терпеливий, щедрий і довірливий, але і справедливий. Орендарі думали, що вони зможуть вбити сина господаря і забрати виноградник. Вони напевно думали, що власник надто далеко або він помер. Багато людей і сьогодні так думають про Бога, живуть так ніби Його немає, але Він живий і повновладний. День розрахунку завжди прийде, про це говорить нам Боже слово. Отець Небесний помістив нас у свій виноградник з довірою, і одного дня коли Він прийде, то матиме право очікувати від нас плодів нашого життя, в яке Він інвестував дари відкуплення свого Єдинородного Сина Ісуса Христа.  

Дорогі в Христі! Боже слово над яким ми сьогодні роздумували, по-особливому звучить у вухах нашого народу. Ми сьогодні дякуємо Богові за те, що наше звитяжне воїнство мужньо протистоїть рашиському окупанту. Ворог-загарбник у своєму колонізаторському пориві хоче вбити Україну і привласнити собі нашу спадщину. Однак ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло. У цій нашій боротьбі також бачимо як Господь діє через наш народ який жертовно бореться за принципи свободи, гідності і незалежності своєї країни, за яку найкращі сини і дочки навіть віддають своє життя, і це важливо, щоби кожен із нас це також усвідомлював. Бо незалежність України – це не лише екзистенційна потреба, але це ключ до безпеки та процвітання Європи та світу і головна перешкода для російських неоімперіалістичних і реваншистських ідей, які сягають далеко за межі України.

Тож нехай Святий Дух просвічує нас, щоб благодать Божа не була у нас марною, приносьмо достойно і з радістю плоди нашого навернення, плоди щирої молитви, праведного життя. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

22 вересня 2024 року Божого,
м. Дрогобич

19 вересня завершився ІІІ-й тур реколекцій для священників Самбірсько-Дрогобицької єпархії. На запрошення владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, цьогорічні реколекції проводить владика Ігор Ісіченко, архиєпископ-емерит УГКЦ.