З нагоди ювілейного 2025 року Божого владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, проголосив 15 червня 2025 року Божого днем ювілейної прощі до чудотворної святині у с. Биличі Самбірського району.

11 червня, у середу після празника Зіслання Святого Духа, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні єпархіального духовенства очолив соборову Архиєрейську Божественну Літургію за здоровʼя, мир і Божу опіку для всіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

10 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив соборову заупокійну Архиєрейську Літургію за всіх усопших у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобичі.

9 червня, у день Святого Духа, відбулись святкування з нагоди храмового празника Катедрального собору Пресвятої Трійці, у м. Дрогобич.  З цієї нагоди урочисту Архиєрейську Літургію очолив владика Петро, єпископ Сокальсько-Жовківський, у співслужінні владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, о. Тараса Гарасимчука (пароха парафії Пресвятої Трійці), священників парафії та свяещників Дрогобицького деканату.

8 червня, у свято П’ятидесятниці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Зіслання Святого Духа у м. Борислав. У співслужінні о. Романа Василіва (декана Бориславського), о. Петра Підлубного (адміністратора храму) та місцевого духовенства владика Ярослав освятив нові дзвони та відслужив Архиєрейську Літургію.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Ми зібралися сьогодні в Божому храмі, як і апостоли на п’ятдесятий день після Христового Воскресіння, аби таїнственно пережити разом з ними історичну подію Зіслання Святого Духа. Разом з Христовим Різдвом і Воскресіння свято П’ятидесятниці належить до найбільших свят нашого церковного року. Спираючись на спадщину Святих Отців Церкви, ми споглядаємо подію зіслання Святого Духа як безперервний процес в історії спасіння. Його часовими «віхами»  стали оживотворення Святим Духом усього, що сотворив Отець; утішанням людини Обітницею після її гріхопадіння; «ведення» людства від неповноти його понять до зрілого й усвідомленого очікування Месії. Це очікування плекав і надихав Святий Дух, Який «говорив через пророків».

Старозавітний вибраний народ у давнину щорічно святкував три великі празники: Пасхи, П’ятдесятниці і Кучок. Свою назву сьогоднішнє свято отримало від того, що це був п’ятдесятий день після празника Пасхи. П’ятидесятниця була спогадом про надання Божого Закону Мойсеєві на горі Синай у п’ятдесятий день після виходу Ізраїльського народу з Єгипту. Також старозавітна П’ятидесятниця була святом жнив і подяки. Того дня за приписом закону до Єрусалиму приходили юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв діаспори, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву. 

Апостоли і перші християни продовжили святкувати Пасху і П’ятидесятницю, але наповнили ці свята новим сенсом. Пасха була не просто спогадом про вихід з Єгипетської неволі, а пережиттям Христової Пасхи-Переходу від смерті до життя, якою Господь звільнив людину від підлеглості гріху і смерті. А у п’ятдесятий день після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів, яке якраз відбулося у день, коли до Єрусалиму зійшлися юдеї, аби святкувати старозавітню П’ятидесятницю. Про цю подію Діяння апостолів розповідають нам такими словами: «Як настав день П’ятдесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці» (Ді. 2, 1). Знаємо, що на п’ятдесятий день після Пасхи апостоли були зібрані в тій самій світлиці, де була започаткована Тайна Євхаристії, а потім відбулася зустріч з Воскреслим Христом. Саме там вони відкрили в собі силу Духа Святого, який зійшов на них. 

Святе Письмо навчає нас, що Святий Дух є Духом Христа і що Ісус, як чоловік, мав повноту Духа Святого, який являв усі Його вчинки. У Новому Завіті читаємо, що Дух Святий водив Ісуса (пор. Мт.4,1), а Його слова були повні Святого Духа, бо ними Він наказував коритися сотвореному світу. Коли ж Ісус довершив діло відкуплення і приготувався, щоб залишити цей видимий світ, то залишив апостолам свій найцінніший дар – повноту Святого Духа. 

Ісус Христос об’явив нам правду про Святого Духа, кажучи: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і засвідчить про Мене» (Йо. 15, 26). «Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого», – каже апостол Павло (1Кор.12,3). Ось чому, отримавши у Миропомазанні «печать дару Святого Духа», в Символі віри християни ісповідують віру в «Єдиного Господа нашого Ісуса Христа».

Зіслання Святого Духа це – наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його довершив Божий Син через свої страждання, смерть і воскресіння. «Прийміть Духа Святого, – каже Ісус апостолам після воскресіння, – кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 21–22). Святий Дух, є «полум’ям, що спалює гріхи» та «творить нових людей». Ісус дарує апостолам Святого Духа для того, щоб надихнути на місію. У день П’ятидесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христової Благовісті, отримавши Його, вони стануть «свідками Христа в Єрусалимі, в усій Юдеї і Самарії, і аж до краю землі» (Ді. 1,8). У цей день починає діяти Христова Церква, яку Святий Дух провадить, просвічує, освячує і оберігає впродовж земної історії. Під час першого сотворення Бог дихнув свого Духа в неживу матерію і так почалося життя на землі. Під час П’ятидесятниці Бог вдихає в Христових послідовників нового Духа, і так розпочинається нове життя – Церкви.

Розповідаючи про подію Зіслання Святого Духа, Діяння апостольські згадують і про присутність при цьому різних народів, які дивуються: «Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Ді.2, 8-11). Біблійні науковці і коментатори пояснюють, що, перераховуючи відомі на той час народи, священний автор підкреслює, що від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є плодом приєднання різних спільнот, яке стається з роками чи століттями. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів. Вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога.

Святий Дух оживляє Церкву. Вона не походить з волі людини, з її роздумів, вмінь чи організаційних здібностей, бо якщо би це було так, то вона вже давно б згасла, так само, як проминає кожна людська річ. Христос же обіцяє, що адові ворота не подолають Церкви (пор. Мт.16,18). Церква – Христове Тіло, оживлене Святим Духом. Він же є Гарантом здійснення її в історії задуму Отця, вершиною якого стане славне Зновупришестя Божого Сина, коли «все» сповниться Богом.  

Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, Який помер, воскрес і вознісся до Отця, сходить на людство Божий подих – Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, народжується єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії. 

У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню воєн та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, навіть нашого ХХІ століття, що залишають за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе людства. Божий вогонь є вогнем палаючого куща (пор. Вих. 3, 2), що горить, але не згоряє; є полум'ям, що палає, однак, не руйнує, а навпаки, виявляє найкращі і найправдивіші сторони людини. Дозвольмо, щоб вогонь Святого Духа доторкнувся до нас. Це є необхідним для нашого переображення, для нашого спасіння!

Святий Дух є найбільшим даром Бога людині, найвищим свідченням Його любові до нас. Він робить нас причасниками своїх дарів через тайну Хрещення і Миропомазання. Він дарує нам мудрість, розум, раду, кріпость, знання, побожність і страх Божий; та у співдії з Ним отримуємо плоди: любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віру, лагідність, поміркованість, що сходяться в найвищому дарі – любові, адже Бог – це Любов (1 Йо. 4, 8.16). Також силою Святого Духа таїнства Христової Церкви стають пасхальними плодами спасіння практикуючого у вірі Божого люду.

Дорогі у Христі! Впродовж історії чимало людей вважали, що вони діють чи промовляють за натхненням Святого Духа. Не мало таких людей і сьогодні. Однак, що є критерієм, який дозволяє нам розпізнати, що за якимось діянням є дія Третьої Особи Божої? – Папа Лев XIII (енцикліка Divinum illud) і Пій XII (енцикліка Mystici Corporis) називають Святого Духа «душею Церкви». Подібне твердження зустрічаємо ще у Святих Отців Церкви, які називають Третю Особу Божу наче спільним серцем усіх вірних. Святий Дух не діє всупереч Церкві, тому якщо хтось стверджує, що діє у Дусі Святому має засвідчити це своїм перебуванням в єдності з Церквою. Пам’ятаймо про це, коли на екранах наших телевізорів чи комп’ютерів спостерігаємо різних новітніх цілителів і псевдо проповідників!

Святий Дух є важливим у житті кожного християнина. Він, як було сказано, провадить Церкву стежками її історії. Але Він так дуже необхідний кожному з нас і нашому народові в цілому. Бо кожного разу, коли хтось із нас, загубившись серед безлічі голосів скептицизму і недовіри, які сьогодні пригнітають людину, зможе подолати всяку невпевненість і поверхневість, із відкритістю довіритися Божій правді, яка є нам проголошеною, то в нас відбуватиметься  пророцтво Спасителя, яке ми чули: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Йо. 14,26). Кожен раз, коли хтось із нас – охоплений труднощами, нерозуміння, стражданням, – замість того, щоб зневіритися, нехай звертає свій погляд до Небесного Отця, Який любить нас і знаходьмо в собі сили продовжувати своє змагання як особи віруючі, то відчуватимемо в цей момент, ту силу, яка втішила і дала силу апостолам, та ісповідникам віри всіх часів свідчити Христа у світі. 

Дорогі брати і сестри, ми сьогодні, як ніколи, розуміємо, що наша перемога над російським агресором залежить не тільки від кількості зброї, якої потребуємо, а й від Божої допомоги. Як нам сьогодні потрібна єдність і соборність нашої держави! Наскільки важливим для нас є мир і злагода в нашому народі! Пам’ятаймо, що Дух Святий є духом миру і духом єдності. Нехай Він сьогодні наповнить кожного з нас, обновить у нашому серці радість і силу християнського життя, відкриє нам таємниці нашого буття і покличе нас до християнської досконалості. Живімо і рухаймося у Ньому, щоб чути нам голос Істини та сповнятись нею, щоб бути утішеними і повними всякого добра на збудування. Живімо не духом світу, але у Святому Дусі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

8 червня 2025 року Божого,
м. Борислав

Чудові майстер-класи, куточок з тваринами, автомобілі пожежників, поліцейських, військових та швидка медична допомога, спортивні змагання, величезні Ведмеді, смачні піца та солодка вата, аквагрим, перегляд мультфільму – ці та інші атракції були доступні сьогодні, в Міжнародний День захисту дітей на святі, яке організував Благодійний фонд «Карітас Трускавець».

У неділю, 1 червня, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Недільна на Старосамбірщині. Освятивши престіл, єпископ очолив Божественну Літургію у співслужінні о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, о. Антона Маличковича, адміністратора парафії, та священників Старосамбірського деканату.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні, у неділю по Вознесінні Господа нашого Ісуса Христа, ми зібралися на богослужбову молитву та освятили новий престіл. Ми ніби наслідуємо Христових апостолів, які, розставшись зі своїм Учителем на Оливній горі, пішли молитися в зачиненій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. В Апостольських діяннях про це читаємо: «Тоді вони повернулися в Єрусалим, з гори, що зветься Оливною ...і всі вони пильно і однодушно перебували на молитві разом з Марією, Матір’ю Ісуса, та з його братами» ( Ді.1, 12-14).

Сьогодні тут, серед нас, зібраних на Божественній літургії, невидимим чином присутній Господь. Наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісус Христос (Мт.18, 20). Ось чому ми готуємо для нашого молитовного зібрання особливе приміщення – Божий храм. Ось чому християни збираються разом. Ось чому такою важливою є спільнотна молитва і наша присутність у храмі. Ми будуємо його величним, надаємо йому гарної форми, прикрашаємо його найкращими витворами мистецтва – все це тому, що він є не тільки можливістю нашої зустрічі між собою, а місцем нашої зустрічі з Господом, Котрий серед нас перебуває.

Першість молитви – це євангельський закон, якого навчилися і який зберігали також Христові апостоли і саме тому після Його вознесіння, вони не почали відразу діяти, проповідувати, а пішли молитися. Ми збираємось у храмі на молитву, ми молимось приватно і спільно в наших домівках. Чому вона така важлива? У чому її сенс? Як вона має виглядати? Помогти усвідомити це нам дещо допоможе сьогоднішнє свято.

Краще пізнати суть молитви нам допоможе й сьогоднішнє євангельське читання. З нього дізнаємося, що молитва – жива розмова з Богом. Євангелист Йоан розповідає про т.зв. «архиєрейську молитву» Христа. Нею Ісус звертався тоді (і не перестає звертатися сьогодні) до Небесного Отця про заступництво за людський рід. Слова молитви, які Господь промовляє перед своїми стражданнями, подібно як пролог у Євангелії від Йоана (1,1-18), передають нам глибину таїнства відносин Ісуса з Отцем і з усім творінням. В цій молитві мова йде про невимовну любов між Отцем і Сином. Ця любов була дарована учням і вона також увінчує «заповіт» Ісуса для нас, Його послідовників. Цей заповіт, як і кожний інший, передає спадкоємцям блага, які заповідає. Чим глибше ми сягаємо в це невичерпне джерело, тим більше знаходимо. Це той момент, який переповнює нас не лише відчуттям, що ми знайшли щось цінне, але й переконанням, що ми потрапили у скарбницю, ба більше, всередину діаманту, такого ж великого, як весь всесвіт, і такого ж нескінченного, як сам Бог. Кожне слово є його унікальним і сяючим відблиском, який пробуджує все нове і нове захоплення.

Молитва ранньої Церкви в сіонській горниці мала кілька особливостей, що вказують на те, якою повинна бути справжня молитва. Перша властивість цієї молитви полягає у тому, що вона є однодушною. Ця умова залишається актуальною завжди, а особливо у наш час роз’єднання і ворожнечі та війни. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія, бо мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви «Щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити.

Наша сьогоднішня богослужбова молитва відбувається у період, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Пресвята Богородиця, яка впродовж всього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою Вона випрошує у Сина дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Тому молитися слід з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею і Приснодівою Марією, адже вона – Мати Церкви. Її молитва очищує, освячує, стяжає Святого Духа. Діва Марія, яка колись з апостолами молилася про дар Святого Духа для Церкви, молиться про Його прихід також сьогодні, разом з нами. Образ Церкви, яка молиться разом з Марією, підкреслює першість і виняткове значення молитви. Просімо Богоматір, щоби була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви і донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас душі наші.

Молитва допомагає нам пережити важкі моменти і виклики нашого життя. Перед Тайною вечерею, як зазначає євангелист Йоан, любов Ісуса до своїх знаменує прихід Його години: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1). Це – година прослави Сина Чоловічого, яку Господь заповів ще в Кані Галилейській (пор. Йо.2,4). Розпочинається вона в момент Його помазання миром у Витанії (Йо.12,23). Ісус приймає її, незважаючи на тривогу, яку ця година несе з собою. Це – година пшеничного зерна, яке помирає, щоб принести плід (Йо.12,24). Божий Син переживає цю годину як вияв любові до Отця і братів, як час Його прослави (Йо.13,31). Однак перед Ісусом предстоїть ще боротьба з князем цього світу, коли всі Його покинуть, тільки Отець буде з Ним (Йо.16,32). Ісус шукає прослави Отця і задля прослави Отця віддає своє життя, виявляючи цим також свою любов до людського роду. Ісус говорить про свою «владу над усяким тілом», яку Він отримав від Отця з цією єдиною метою: «Дарувати життя вічне тим, яких Отець передав йому» (Йо. 17,2). Ісус прийшов до всього людства, для спасіння світу, що є виявом любові Отця, але не всі Його приймають, і тільки ті, хто в Нього вірують і прославляють Отця, отримують життя вічне. «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного істиного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа», — читаємо у Євангелиста Йоана (Йо.17,3). Таким чином Ісус Христос дає нам можливість брати участь у славі самого Бога: «Бо жива людина є славою Божою», — пише святий Іриней Ліонський і відразу додає, — «а людське життя полягає у спогляданні Бога».

Молитва християнина має бути не егоїстичною, а альтруїстичною. Ісус молить Отця за своїх учнів. Він просить про три речі для своїх учнів: берегти їх («Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми»! – Йо.17,11); захистити їх («щоб зберіг їх від лихого» - Йо.17,15); освятити їх («освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина» – Йо.17,17).

Молитва християнина – середник його освячення. Євангелист Йоан пригадує нам, що спочатку учні належали до світу, бо Син вибрав їх від світу, а Отець відділив їх від світу (Йо. 15,19). Радикальна відмінність між учнями і світом підкреслює радикальність вимог християнської благовісті. Людина є покликана до святості, щоб бути творцем оновленого світу у Божій славі. На-жаль, наша епоха видається більше епохою технічних відкриттів, глобалізації та секуляризації, а сьогодні ще і війни московії проти нашого народу. Ми знаємо, що Ісус переміг ненависть, страждання, гріх і смерть та обезсилив диявола через свої страждання своєю любов’ю до людського роду. Сьогодні ми є свідками, як воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Ми кажемо сьогодні цілому світові, що війна в Україні є війною між добром і злом. Можливо, це є наша історична місія вже вкотре захистити Європу від азіатського загарбника, як це було у часи орди, які приходили на нашу землю. Тому для нас молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, яку сьогодні покладає на нас Господь, довіряймо Божому провидінню про яке сьогодні навчає нас Господі.

У неділю після Вознесіння ми святкуємо неділю Святих Отців І Нікейського Собору, ми літургійно споминаємо їх і молитовно єднаємося з ними. Цьогорічне святкування є особливе, адже у 2025 році Божому сповнюється 1700 років від скликання цього першого в історії Церкви Вселенського Собору. У 325 р. усі християнські єпископи (тому ми й називаємо цей собор вселенським) зʼїхалися до міста Нікеї (тепер у Туреччині), аби обговорити загрозу, яку несла Церкві аріанська єресь, що заперечувала божество Ісуса Христа. На цьому Соборі було укладено Символ Віри, який, згодом доповнений на наступному Соборі у Константинополі у 381 р., ми й по сьогодні промовляємо у наших приватних і богослужбових моліннях. Таким чином зібрані у Нікеї єпископи захистили правдиву віру від лжеучителів, зберегли її і передали нам у спадщину. За цю віру страждали тисячі мучеників і нашої святої Церкви. Сьогоднішнє свято пригадує нам про обов’язок берегти нашу християнську віру, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі, бо й сьогодні залишаються актуальними слова, що ми чули в читанні апостола: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада» (Ді.44, 29).

Нікейський Собор 325 р. – символ єдності Церкви, бо там вона була урочисто заманіфестована перед усім світом. Сьогодні, стоячи на молитві, у Символі віри ми також молитимемось за «Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву», благаючи, аби Господь допоміг нам подолати існуючі поділи на різні конфесії і привів нас до єдності у Його Вселенській Церкві, збудованій на Петровому камені.

Дорогі в Христі! Нехай це наше молитовне зібрання сьогодні скріпить нашу віру, щоб світ пізнав правдивого Бога, в Якому ми живемо і спасаємось – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її власним щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Навчімося відваги від перших християн, щоби і ми були добрими християнами всюди, де Бог нас кожного дня посилає.

У ці дні коли Церква приготовляє нас до Зіслання Святого Духа огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

+ Ярослав

01 червня 2025 року Божого,
с. Недільна

У суботу, 31 травня, в Дрогобицькій духовній семінарії відбулася урочиста Божественна Літургія, яку очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Архиєрею співслужили о. Миколай Витівський, ректор Дрогобицького інституту Пресвятої Трійці, о. Дмитро Сенейко, декан дяківсько-регентського факультету, а також священники єпархії. Літургію супроводжували співом випускники дяківсько-регентського факультету під керівництвом викладачки пані Ірини Захарій.