29 травня, у свято Вознесіння Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.
Сповнивши промисел щодо нас, і те, що на землі, з'єднавши з небесним,
вознісся ти у славі, Христе Боже наш,
ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи,
Ти кличеш до тих, що люблять Тебе, Я з вами і ніхто проти вас.
(Кондак свята)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі драти і сестри!
Кондак нинішнього свята передає сенс події Вознесіння Господнього. Зі Святого Писання дізнаємося, що Ісус Христос, після свого воскресіння перебував на землі ще сорок днів і з'являвся своїм апостолам та учням. Весь цей час Господь навчав, давав своїм послідовникам вказівки на майбутнє, напоучував у розумінні Священного Писання, заохочував до проповідування Євангелії по всьому світі. Він також пообіцяв учням зіслати Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відвагу в розумінні й свідченні про Нього у світі.
У своєму Вознесінні Ісус Христос повертається до слави, що належала Йому завжди як Сину Божому співістотному з Небесним Отцем. Він повертається до неї в людській природі, яку прийняв від Марії – Пресвятої Богородиці, і несе з собою прославлені знаки терпіння. Він повертається до Отця як Відкупитель людства, щоб зіслати нам дар Святого Духа, що дає життя та утішення. Таким чином Вознесіння Господнє проголошує надію людству. Сучасній людині, незважаючи на здобутки науки і техніки, так загрожує втрата основоположного сенсу життя. Але саме у таїні Вознесіння вона знаходить сенс свого покликання. Людська природа Христа є також нашою людською природою: у своїй особі Христос назавжди з'єднав Бога з історією людини, а людину з Небесним Отцем. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (пор. Мт. 28:20).
Про свято Вознесіння дуже влучно говорить папа Венедикт XVI у книзі «Ісус із Назарету»: «У вознесінні Ісус йде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не «пішов геть», але завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас. У прощальних промовах Євангелія від Йоана Ісус саме це говорить своїм учням: «Відходжу і до вас повернуся» (Йо. 14, 28). У цьому стихові дивовижно виражена своєрідність «відходу»... Його відхід одночасно є «приходом», новим способом близькості, тривалої присутності, радості, про яку йде мова в Євангелії. Оскільки Ісус є біля Отця, Він не є далеко, але близько до нас. Тепер Він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер у своїй могутності, що перевершує для всіх усякий простір, Він присутній поруч з усіма і йому моляться всі – протягом цілої історії – і в усіх місцях».
Коли в священному писанні чи богослужбових текстах згадується «небо та землю», то йдеться не про фізично-просторовий вимір нашої дійсності, а про інший вимір, іншу грань реальності. «Небо» є «простором», в якому перебуває Бог, це Божий вимір життя і реальності, а «земля» – «простір», в якому перебувають люди. Той, хто перебуває на небесах (у біблійному розумінні), може одночасно знаходитися і в будь-якій точці землі. Тому Ісус після свого вознесіння став доступним всім і всюди. А разом з тим Він стає володарем землі, адже в біблійному розумінні, Той, Хто перебуває на небесах, є Володарем, Господом усієї землі. Це засвідчують слова наприкінці Євангелія від Матея, якими Ісус звертається до Своїх учнів: «Дана мені всяка влада на небі і на землі» (пор. Мт. 28, 18).
Господь наш Ісус Христос видимо і урочисто зійшов на небо, щоб відкрити шлях невидимій благодатній дії Святого Духа, бо всі особи Святої Тройці приймають участь у нашому спасінні. Діло відкуплення людства було звершене Ісусом Христом, а діло благодатного освячення належало звершити Святому Духові. Возносячись на небо, Христос наш Спаситель відкрив всім віруючим в Нього благодатний шлях до Отця. Цим шляхом вірності заповідям, самовідданної посвяти, внутрішнього відновлення і очищення у благодаті Святого Духа через святі Таїнства освячуємо своє земне життя в надії на життя вічне.
Рівно ж Вознесіння Христове зміцнює нашу віру. Апостоли через видиму людську природу Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга є тих, котрі вірують у Нього, не бачивши, бо Сам Христос каже: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (пор. Йо. 20, 29). Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми будемо з Господом: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Йо. 14, 3). Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесного – вічного. Апостол Павло говорить: «Шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне» (Кол. 3, 1-2), адже, за словом Господа, «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (пор. Мт. 6, 21). Апостол народів говорить про те небесне, яке повернув нам Христос і яке ми втратили через гріх. Це небо – близькість з Богом, бо небо є там, де є Бог. Це небо – царство вічного життя, як торжество любові над ненавистю та гнівом, як перемога над гріхом і смертю.
«Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» – каже Господь (Мт. 28:20). Ця обітниця – особлива для нас, адже Ісус дав її своїм учням у той момент, коли їх зоставляв. Вона в особливий спосіб реалізується у таїнстві Євхаристії. Під видом хліба і вина Христос уособлюється у конкретному місці і часі, дозволяючи кожній людській істоті, де вона не була б і до якої б не належала історичної епохи, нав'язати з Ним особистісний контакт. В Євхаристії логіка Воплочення осягає свою остаточну повноту. Євхаристія це вінець цієї дороги, яка привела Христа до відмови від божественних привілеїв, щоб прийняти вигляд слуги (пор. Фил.2,8-7) і щоб стати біля кожного з нас, щоб в кінці кінців стати Їжею і Напоєм для нашої душі в її духовній мандрівці. Ісус не лише тому хотів залишитися з нами, щоб утішати нас у щоденному житті і помагати у прийманні життя з усіма його викликами. Він є з нами, щоб підтримувати нас у боротьбі з кожним проявом зла на землі і щоб стимулювати наше заангажування у поступі до цілей щоразу більш гідних людини й її покликання. Постійна участь у Господній трапезі безпосередньо торкається нашого усвідомлення добра і зла, ставить нас перед обличчям власної відповідальності щодо ближніх та оточуючого світу. Таким чином Євхаристія як «ламання хліба» зобов'язує нас зробити наш особистий внесок у будівництво «нового творіння»!
Свято Вознесіння говорить нам і про остаточне покликання та призначення людини – реалізувати Божу волю «як на небі, так і на землі». І це можливе лише за умови усиновлення людини Богові, зверненні всього свого людського потенціалу в напрямку до джерела свого життя – Бога Отця. Таким чином сенс усього людського життя на землі – це прагнути неба, щоб Бог був у моїй душі, бо де Бог, там і є небо. Це сенс життя, це сенс відносин, щоб Бог був творцем неба у моїй душі. Для цього потрібно кожному з нас запросити Бога до свого серця, щоб бути людиною вознесіння. Наше небо потребує постійного оновлення, постійного поступу, досконалості. Лише в Бозі можемо реалізувати справжню людськість. Вознесіння Господнє також показує, що все у житті людини на землі може бути вознесене до небес, все може набрати сенсу і значення у світлі Небесного Царства. Важливо, щоб ми переживали це вознесення, щоб небо в нашій душі настало, щоб від настання неба змінилося наше реагування, можливо на важкі ситуації, на різні обставини, щоб на них ми вміли по-небесному реагувати на дорогах нашого життя.
Господь не залишив нас Він завжди там, де збираються двоє чи троє в Його ім'я (пор. Мт.18,20). Він серед нас, бо ми зібралися у храмі в Його ім'я. Він при серці кожного, хто шукає Його і прагне до Нього. Від серця починає свій шлях людина до Бога. І ми розуміємо, що на небеса Господь зійшов не для того, щоб піти від людей, а для того, щоб наблизитися до кожної людини. Він не залишив апостолів, а перебував з ними під час їх проповіді й свідчення. Він перебував із мучениками й ісповідниками під час їхніх страждань і вони відчували Його допомогу. Господь перебував із преподобними і праведними та полегшував їх подвиг.
Дорогі у Христі, ці дні війни агресора московії проти нашого народу просім Господа, щоб підняв нас з нашого горя, болю та сліз, показав нам вихід із тяжких життєвих обставин, у яких ми перебуваємо. Нехай наша спільна молитва єднає нас і наповнює радістю і впевненістю в тому, що Христос є посеред нас (пор. Мт. 18.20). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь!
+ Ярослав
29 травня 2025 року Божого,
м. Дрогобич
Зважаючи на продовження стану війни, в якому перебуває наша країна, пропонуємо Декаду-2025 провести так:
- назва дня, біблійний уривок, роздуми кожного дня Декади, згідно з Путівником 2018 р.
- роздуми в час війни (оновлені тексти на 2024 рік)
- молитовний намір для приватної молитви, в колі сім’ї та всієї парафіяльної спільноти на кожен день замість попередніх місійних завдань, цитати та молитви дня.
3. На парафіяльному рівні час проведення Декади пропонуємо пароху визначити самостійно, наприклад, після Вечірні, Молебню, Акафісту чи зранку після Богослужіння. Також просимо заохотити парафіян молитися вдома в колі сім’ї в молитовних намірах Декади спільну вервичку.
Оновлений формат Декади Місійності-2025:
Празник Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа
ОСОБИСТЕ УТВЕРДЖЕННЯ У ВІРІ (Лк. 24, 36–53)
Четвер (29 травня)
Запрошення. У цей урочистий день свята Вознесіння Христового заохочуємо всіх відгукнутися на запрошення Глави нашої Церкви, Блаженнішого Святослава Шевчука, підготуватися до величного празника П’ятидесятниці, проходячи Декаду Місійності 2025 року. Протягом десяти днів між Вознесінням і Пʼятдесятницею ми роздумуватимемо над текстами Євангелія від Івана, які читаються під час Божественної Літургії, і разом вслухатимемося у ті науки, які Господь промовляє у час, коли в нашій країні вже четвертий рік поспіль триває війна. Теми, на які звертає нашу увагу євангелист Іван, перегукуються з нашим пошуком стійкості і незламності, служіння і лідерства, зцілення і лікування травм, завданих в часі війни. Джерелом стійкості і витривалося для нас завжди була молитва, читання Святого Письма і участь у Святих Тайнах. Водночас дуже важливими місцями формуванням стійкості, солідарності і зцілення для нас є також християнська сім’я, домашня церква і найближче коло спілкування з друзями. Досвід пережиття зустрічі з Богом у церкві і вдома, особливо тепер, спонукає нас до частішого відвідування Богослужінь і прийняття дарів Святого Духа, плодами якого є наше активне волонтерство і служіння у місцевих парафіяльних спільнотах, військових шпиталях, центрах допомоги переселенцям та особам, які є найуразливіші у часі кризи і випробування.
Роздуми в час війни. Це вже четвертий рік, як ми зустрічаємо Пасху і П’ятидесятницю у героїчному протистоянні українського народу проти широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Пам’ятаємо, як учні Христа під час Його Страстей і навіть після Його Воскресіння ховалися з переляку перед лицем смерті. Багато з нас усе ще «налякані та повні страху», стривожені і з сумнівами, які постають у наших серцях (пор. Лк 24, 37–38). Часом нам хочеться втекти від цієї реальності або помститися ворогам, або якось виразити свою злість і розчарування в безвиході, якій ми опинилися, а часто ми все тримаємо у собі, закипаючи від злості і ненависті до ворога і всієї несправедливості, яка оточує нас. Проте, Христос як тоді, так і тепер заходить у наші домівки і спільноти, дарує нам мир і свого Духа Святого. Він показує нам свої рани і запрошує торкнутися до них. Хоч Він вже не розпʼятий, але продовжує співстраждати з нами. Хоч Він вже переміг смерть, але продовжує з нам співвмирати, щоб показати нам, що Він поруч, що Він розуміє нас, Він вчить нас цінувати кожну мить нашого життя і кожну людину, яка є біля нас. Таким чином Він допомагає нам перетворити страх на спокій, тривогу на витривалість, розгубленість на вміння робити правильні рішення. Він дарує нам свого Духа і свій мир та дає нам місію проповідувати «покаяння на відпущення гріхів усім народам» (Лк 24, 47), щоб люди змогли через дієву любов підготуватися до Його Другого Приходу і Його володарювання у Царстві Божому.
Молитовний намір. Сьогодні подякуймо Богові за стійкість нашої Української Держави, за кожного захисника і захисницю і їхні сім’ї, за волонтерів і медиків. Щодня пам’ятаймо в молитві про них!
Місійні завдання:
1. Особистий/сімейний рівень: Подякуймо за дар віри, який Господь дав нам та членам нашої сім’ї, бо віра — це найбільший скарб людини, за допомогою якого людина єднається зі своїм Творцем і Батьком.
2. Парафіяльний рівень: Поцікавмося, які на парафії є гуртки або молитовні групи, де поглиблюються знання з правд віри або читається Святе Письмо, і відвідаймо таке заняття. Якщо таких гуртків немає, запропонуймо парохові заснувати такий гурток.
3. Місійний рівень: Запитаймося у двох-трьох своїх товаришів, які нечасто ходять до церкви, чому вони не відвідують храм щонеділі. Поділімося з ними життям вірою, розкажімо їм, що нам особисто дає регулярне відвідування церкви.
День перший
БОЖА ЛЮБОВ, ЩО ДАРУЄ РАДІСТЬ (Йо. 14, 1–11)
П’ятниця (30 травня)
Роздуми першого дня Декади. У людському серці завжди нуртує бажання зустрітися зі своїм Творцем. Святий Августин каже: «Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине у Тобі» (СповідьІ, 1). З одного боку, Бог робить перший крок: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп 2, 6–7). З іншого боку, людина запрошена повністю довіритися Богові: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител» (Ів 14, 1–2). Звідки в людини може взятися сила духу й бажання зробити крок назустріч Богові у дорозі до дому Отця, в якому багато жител? Відповідь проста — ЛЮБОВ. Саме з любові до людини Господь її сотворив і зробив вінцем усього сотворіння. Саме з любові до людини Господь став людиною, щоб її визволити від гріха і рабства. Від самого початку Бог заклав у глибину людської душі любов, доброту, відчуття краси і гармонії. Людина найщасливіша тоді, коли вона любить і коли її люблять. Гріх спотворив нашу здатність любити. Ісус Христос, Син Божий, об’явив нам, що Бог Є Любов і що ми, будучи Його дітьми, також покликані бути іконами Божої доброти й любові.
Роздуми в час війни.Найприроднішим станом людської душі та й усього, що існує у цьому світі, є стан любові і миру. Бо сам Бог є любовʼю (пор. 1 Ів 4, 8). Світ з любові постав, з любові ми прийшли у цей світ, і в кінці історії любов і справедливість знову вже остаточно запанують у світі Царства Божого. Якщо ми шукаємо джерело стійкості у цих часах війни, потрібно звернутися до Першоджерела. Хоч часом розчарування, зневіра, ненависть і жага помсти переповнюють наші серця, для стійкості і здатності не лише вижити, але й перемогти, ми повинні відсунути ці руйнівні почуття, які спустошують наші серця, і наповнитися Божою силою. Ісус сьогодні дуже чітко промовляє до нас: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене» (Ів 14, 1). Він також каже: «Я — дорога, істина і життя» (Ів 14, 6), «хто бачить мене, той бачить Отця» (Ів 16, 9). Якщо нам важко віднайти зв’язок з джерелом любові, подивімося ще раз на Христа розпʼятого і також на Христа воскреслого, на хрест і на ікону Воскресіння. Спробуймо торкнутися Його ніг на хресті, а тоді вкласти свої пальці у Його бік воскреслого Тіла разом з Томою, щоб разом з ним заволати «Господь мій і Бог мій» (Ів 20, 28). Ця зустріч, цей погляд і цей дотик, перед Розп’яттям, у Євхаристії, у спілкуванні з людиною, яка потребує Божого милосердя, — це найсильніше джерело стійкості і незламності у часі війни. Нам треба навчитися робити це часто, постійно і особисто. І черпати з цієї зустрічі натхнення до подальших діл милосердя.
Молитва
Кондак свята Вознесіння ГНІХ: Сповнивши промисел щодо нас* і те, що на землі, з’єднавши з небесним, * вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, * ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, * Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: * Я з вами і ніхто проти вас.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Спитаймо себе: чи я вірю, що Бог любить мене особисто, і чи я бачу прояви цієї любові в своєму житті. Помолімося за тих, хто нас любить, і кого ми любимо та скажімо добрі слова нашим рідним.
2. Парафіяльний рівень: Постановімо вітатися християнським привітом з кожною людиною у церкві після того, як ми зайшли до церкви і помолилися перед Божественною Літургією.
3. Місійний рівень: Зробімо три ненав’язливих компліменти незнайомцям, яких ми зустрінемо чи то на роботі, чи у крамниці, чи в громадському транспорті, чи просто сусідам, які живуть поруч.
День другий
СВЯТИЙ ДУХ — УТІШИТЕЛЬ (Йо. 14, 10–21)
Субота (31 травня)
Роздуми другого дня Декади. Сучасна людина сильно переймається, як до неї ставляться інші люди. А християнин іде за Христом і не переживає, що про нього думає світ. Коли гріхи опановують людину, вона хоче, щоби Бога не було взагалі, бо памʼять про Бога мучить людське сумління і створює духовно-психологічний дискомфорт. Гріх для неї є спочатку невидимим, а потім він стає явним рабським ярмом. Гріх паралізує людину, руйнує сім’ї та спільноти, сварить між собою цілі народи і робить їх ворогами. Гріх стає звичкою, яку дуже важко викорінити і якої важко позбутися. Коли ж Дух Святий наповнює людське серце, то очі починають дивитися по-новому. У людині відбуваються глибокі зміни. Бог для людини перестає бути ворогом, а стає Світлом. Він — Той, який заради людини пожертвував власним Сином. Те, чого Господь бажає, тепер стає доброю волею людини. Ісус каже: «Якщо любите мене, то мої заповіді берегтимете» (Ів 14, 15). Відтепер людина — вже не раб, але син або дочка, і під натхненням Святого Духа людина може звернутися до Бога словами «Авва, Отче!» (Рм 8, 15), глибоко переконана, що вона є дитиною самого Бога. Ось що означає бути народженим від Духа Святого. До цього запрошує нас Свята Церква, і цією радістю людина ділиться з іншими людьми.
Роздуми в час війни. Ми вже згадували, що гріх здатен нанести людині глибокі рани: від неспокою сумління, до психологічних травм, до ненависті до ближніх, яких людина починає кривдити, аж до так званих інституційних гріхів, таких як рабство, расизм, атеїзм, імперіалізм, несправедлива війна супроти сусідніх народів тощо. Цілі покоління вірних нашої Церкви пережили на собі наслідки таких гріхів, які ще й сьогодні набувають все нових і нових форм. Матір’ю і усіх гріхів є гордість, самолюбство, яке створює ілюзію, що людині не потрібен Бог, який її любить, а людина любить тільки сама себе і думає, що цього їй вистачить для повного щастя. «Я» хоче бути саме собі господарем і мірилом того, що людині можна, а що ні. Так і живе сучасна людина, забуваючи, що над нею панує Божий закон, і що це Бог є мірилом усього.
Але Господь не залишає людину з її гріхом на самоті. Навіть у час страшної війни Господь поруч. Зі своєї великої любові Він прийшов до людини, щоб їй допомогти вийти з тупика, з якого самотужки людина вибратися не в змозі. Господь сьогодні заохочує нас вірити: «Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені; коли ж ні, через самі діла віруйте. Істинно, істинно кажу вам: хто в мене вірує, такі самі від них робитимете, бо я йду до Отця. І все, що будете просити в моє імʼя, зроблю, щоб Отець прославився у Сині» (Ів 14, 11–13). Перед лицем глибоких травм — особистих, родинних, спільнотних, церковних, національних і глобальних, самі по собі ми безсилі. Навіть сучасні знання законів психіки, розвитку економіки, суспільства, міжнародних відносин та досвід душпастирського служіння доказують, наскільки ми всі потребуємо Бога і Його милосердя. Тільки Ісус дарує повне загоєння ран. Проте, це зцілення можливе тільки тоді, коли ми йдемо за Ним і приймаємо благодать Пресвятого Духа. Коли людина приймає Бога у своє життя, її вчинки стають схожими до вчинків самого Христа, і в нашому служінні Богові і людям людина прославляє самого Бога Отця.
Молитва
Стихира на стиховні Вечірньої свята Вознесіння ГНІХ: Прийдіть, вірні, вийдемо на високу Оливну гору, * на яку виходили апостоли, * і, піднісши вгору серця і мислі, * побачимо Господа, що нині возноситься. * Йому, радіючи, вдячно закличмо: * Слава вознесінню твоєму, Многомилостивий!
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Запитаймо себе, чи ми не соромимося своєї віри і визнаємо її серед інших людей. Проявімо свою віру у видимий спосіб, напр. перехрестімося перед храмом чи капличкою, впевненіше промовляймо слова християнського привітання тощо.
2. Парафіяльний рівень: Запропонуймо свою дієву або молитовну допомогу людям, які виконують певні обов’язки при парафії (напр. паламареві, дякові, хору тощо).
3. Місійний рівень: Помолімося Богові за дар духовної свободи українського народу та інших країн світу від війни, політичних зловживань, чвар, хабарництва, лицемірства і за дар єдності христової Церкви в Україні і світі.
День третій
З НАМИ БОГ — МИ БОЖІ! (Йо. 17, 1–11)
Неділя (1 червня)
Роздуми третього дня Декади. Сучасна людина відчуває потребу належати до якоїсь спільноти: до родини, малої чи великої спільноти, культури, народу, мови, професії, покликання. І попри всі технічні можливості соціального спілкування, вона прагне справжнього особистого зв’язку з іншою людиною. Найособливішим стає момент, коли одна людина промовляє до іншої: «я — твій», «я — твоя» або «ти — мій», «ти — моя». У цю мить людина відчуває, що «належить» комусь, що вона є частиною якогось більшого важливого взаємного зв’язку. Коли людина роздумує про Бога, їй стає зрозумілим зв’язок між Отцем, Сином і Святим Духом, бо такий зв’язок знаходить аналоги в людському досвіді. У Бозі все спільне: воля, розум, життя: «і все моє — Твоє, Твоє ж — моє» (Ів 17, 10). Людина, яка не знає Бога, думає, що Бог живе своїм окремим життям, і навіщо Йому втручатися в моє життя, або мені втручатися у Його життя. Але кондак Вознесіння помагає нам зрозуміти, що людина запрошена до участі в Божому житті: «те, що на землі, з’єднавши з небесним. Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!». Особливим чином Бог присутній для нас у Пресвятій Євхаристії: «Прийміть, їжте: це є тіло моє. Пийте з неї всі, це є кров моя Нового Завіту…» (Мт 26, 26–28). Христос каже людині: «Я — твій, а ти — моя», а людина каже Христу: «я — Твоя, а Ти — мій».
Роздуми в час війни. Бог створив людину з любові і для любові. А гріх позбавляє людину відчувати Божу любов, і тоді людина заміняє її самолюбством, що веде до ще більших травм як на особистому рівні, так і на рівні суспільному, навіть міжнародному. Війна — це апогей ненависті і злоби. Російська «влада» і навіть їхня так звана «церква» декларують, що вони неначе боряться проти «злочинного київського режиму» і «впавшого в сатанізм Заходу», а насправді вони самі, санкціонуючи несправедливу загарбницьку війну проти України, стали жертвою диявола. Російсько-українська війна може стати початком Третьої світової війни, а може навпаки стати часом чергової перемоги над дияволом і наверненням ворогів. Ця перспектива декому здається неможливою, але «немає нічого неможливого для Бога» (Лк 1, 37). Сьогодні сам Христос заступається за своїх: «Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє — твоє, і твоє — моє, і я прославився в них» (Ів 17, 9–10). Наше спасіння полягає в тому, щоб повністю належати Богові, як ми співаємо на Літургії: «самих себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». Бо «хто обмовляє тайкома ближнього свого» каже Господь через царя Давида, «того я призведу до мовчанки. Хто має горде око й пиху в серці, не стерплю того» (Пс 101 (100), 5). А щоб повністю належати Богові, потрібне глибоке навернення наших сердець, потрібна ревна молитва — особливо молитва за навернення ворогів — і діла милосердя, потрібна непохитна віра в Бога і обʼєднання усіх наших сил у допомозі нашій армії, а також людям, які постраждали внаслідок війни.
Молитва
Світильний Утрені свята Вознесіння ГНІХ: Коли учні споглядали, * як ти, Христе, возносився, щоб засісти з Отцем, * ангели злітаючи перед тобою, кликали: * Підніміте брами, підніміте, * бо Цар взійшов до Господнього світла слави!
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Помолімося до Духа Святого, щоб Він допоміг нам наново пережити зустріч з Воскреслим Христом, і щоб ми раз і назавжди відмовилися від формалізму у нашому християнському житті.
2. Парафіяльний рівень: Поцікавмося, як би ми могли допомогти людям на нашій парафії, які є нашими сусідами, а саме особам золотого віку, з особливими потребами, з неповних сімей тощо (наприклад, купити хліба чи лікарства, просто з ними поспілкуватися тощо).
3. Місійний рівень: Поцікавмося, як би ми могли допомогти нашим сусідами, а саме особам золотого віку, з особливими потребами, з неповних сімей тощо, які не є парафіянами нашої парафії.
День четвертий
ГІЛКА, ЯКА ПРИНОСИТЬ ПЛІД (Йо. 14, 27–15, 7)
Понеділок (2 червня)
Роздуми четвертого дня Декади. У Христовій Церкві одна з найважливіших гілок — це єпархія. Вона має свою територію і свого єпископа, який відповідає перед Богом за довірене йому стадо. Він же дбає про те, щоби його вірні мали добру духовну опіку в особі пароха-душпастиря. Парох не тільки керівник, а й, передусім, учитель, священник і духовний батько. Він покликаний бути прикладом любові до ближнього, керувати діяльністю своєї спільноти та організувати все життя парафії. У місії парафії беруть участь не тільки священик-душпастир, а й усі її вірні. Усі разом, духовенство і миряни, повинні обговорювати потреби парафії та можливості працювати над Божими справами на місці свого проживання. Потрібно пам’ятати, що кожна парафія потребує, окрім Божої благодаті, людських і матеріальних ресурсів. Зокрема, ми повинні звернути увагу на три види дарів, які потрібні в Церкві, щоб вона могла виконати свою місію, — дари часу, талантів і скарбу (матеріальних благ). Особливу роль у парафії відіграють пасторальні та економічні ради. Найважливіше, щоби ніхто не почував себе непотрібним, бо стільки є роботи в Господньому винограднику! У Першому посланні апостола Петра читаємо: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт 4, 10).
Роздуми в час війни. Важким наслідком війни є відчуття безпорадності, самотності, озлобленості, гніву і безперспективності. Війна неначе обтинає гілки взаємостосунків між рідними, близькими, родичами, з власною землею і навіть з самим Богом. Ця війна принесла з собою каліцтво і сиротинство, розруху домівок і місць праці чи відпочинку, з лиця землі зникають цілі міста і села України, ліси і діброви, розмаїття природи, тварин, птахів і риб. Кожна сімʼя України зазнала непоправних втрат, а мільйони українців змушені переселитися в інші країни, шукаючи там притулку і миру. Проте, віра у Бога відкриває нам глибше розуміння звʼязків між світом видимим і невидимим і з один з одним. Господь нагадує нам, що Він — «виноградина правдива», а Отець Христа — «виноградар». Ісус каже нам: «кожну гілку в мені, що не приносить плоду, він (Отець) відтинає. Кожну ж, що плід приносить, він очищає, щоб більше плоду приносила» (Ів 15, 1–2). Тому, як ніколи, перед нами стоїть завдання плекати зв’язок з Богом і ближніми. Сам Отець дбає про нас, подає нам зцілення і силу витривалості у час великих випробувань. Нашим завданням є докласти усіх зусиль, щоб плекати цей зв’язок у молитві особистій і літургійній, плекати любов і взаєморозуміння у наших сім’ях, родинах і спільнотах, щоб приносити плоди Духа Святого у ділах милосердя і місіонерському проповідуванні Царства Божого усім, хто найбільше потребує Божого милосердя і відновлення зв’язку з Богом і Його Церквою.
Молитва
Стихира на стиховні Вечірньої свята Вознесіння ГНІХ: Зійшов Бог серед окликів, * Господь серед голосних сурем, * щоб піднести впалий Адамів образ і послати Духа Утішителя, * щоб освячував душі наші.
Місійне завдання
1. Особистий рівень: Проаналізуймо своє життя і попросімо в Христа допомоги виявити і позбавитися від залежностей (соціальні мережі, телевізор, алкоголь тощо).
2. Парафіяльний рівень: Запропонуймо свої пропозиції парохові своєї церкви, як би ми хотіли і могли пожвавити парафільне життя та покращити фінансовий стан парафії.
3. Місійний рівень: Ми греко-католики, але знаємо, що поруч є церкви чи храми інших конфесій чи віросповідань. Відвідаймо церкву іншої конфесії і приватно помолімся Богові за дар єдності Церкви в Україні.
День п’ятий
ДЕ НАМ ШУКАТИ ПРАВДИ? (Йо. 16, 2–13)
Вівторок (3 червня)
Роздуми п’ятого дня Декади. Ісус Христос прислав Утішителя, який навчає і виховує нові покоління християн. Через Духа Святого людина має можливість протягом усього свого життя глибше пізнавати правди святої віри. Ці правди передані у Святому Письмі, яке творилося століттями під натхненням Святого Духа і дане людині для пізнання Бога, себе і світу. Божі правди передаються у текстах наших Богослужінь, у писаннях Отців Церкви, в рішеннях Вселенських Соборів та іншими проявами Учительського уряду Церкви. У Катехизмі УГКЦ «Христос — наша Пасха» дуже гарно зібрано все основне, що кожен віруючий повинен знати. Для пізнання Божих правд потрібне яскраве світло, а цим світлом є Дух — палаючий вогонь (Мт 3, 11; Дан 7, 9). На Літургії ми співаємо: «ми бачили світло істини, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну…». Та до світла треба додати наше зусилля: плекати у собі відкритість до Божої правди, постійно шукати тієї правди, читати Святе Письмо щоденно, збагачувати свої знання доброю християнською книжкою і навчанням. Божа правда вимагає нашої особистої жертви і нашої готовності ділитися нею з іншими, пам’ятаючи, що ціллю нашого життя є завжди єднання з живим Христом, воплоченим Словом Божим.
Роздуми в час війни. Коли звучить чергова повітряна тривога, ми втікаємо у сховища і чекаємо, коли мине нас ця чорна година. Ми вдивляємося у різні телеграм-канали чи інші засоби комунікації, щоб довідатися, що на нас чекає у найближчі хвилини. Ми розуміємо, що в ці хвилини можуть гинути або й гинуть невинні люди, дорослі і малі, жінки і їхні діти. І знову ненависть і прокляття закрадаються у наші серця. Коли Ісус говорить у сьогоднішньому Євангелії: «настане час, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові», то ці слова неначе про російського загарбника, який собі вроїв у голову, що він чинить добре, а насправді «ні Отця, ні мене (Христа) вони не пізнали» (Ів 16, 2–3). Але спробуймо під час повітряних тривог або навіть у час спокою відкрити собі сторінки Святого Письма чи Катехизму, чи іншої доброї християнської книги. Навчімося ревно молитися у час бомбардувань. Навчімося переводити нашу увагу зі злоби і ненависті на думку про те, що я можу зробити, щоб допомогти врятувати життя ближньому. Парадоксальним чином ми осягаємо зцілення не тоді, коли зосереджуємося на самих собі, а коли відкриваємося на дію і ведення Святого Духа. А цей Дух є духом творіння, зцілення і служіння. Він спрямовує нас нести до ближніх співчутливу і милосердну любов і конкретну допомогу. Про цей євангельський парадокс наш Господь сказав: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде» (Мт 10, 39). Погубити своє життя задля Христа означає присвятити його служінню ближнім, зокрема воїнам, волонтерам, родичам, а також в особливий спосіб тим, яких Господь називає своїми «найменшими братами» і каже, що все, що ми зробили одному з них, ми Йому зробили (пор. Мт 25, 40). Тож у служінні ближньому в любові людина «віднаходить своє життя», повертається до найбільшої правди про себе саму як про улюблену дитину Божу, створену з любові й покликану до справедливості і любові.
Молитва
З Утрені після другого стихослов’я: Предвічне і безпочаткове Слово, * прийнявши людську природу, таїнственно її облаготворило і вознеслось на небо. * Ангели його супроводять і показують апостолам* того, хто виходить на небо з великою славою, і промовляють: * Слава Богові, що возноситься на небо.
Місійні завдання:
1. Особистий/сімейний рівень: Перечитаймо ще раз самі або в сім’ї пастирське послання Блаженнішого Патріярха Святослава Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом.
2. Парафіяльний рівень: Поцікавмося, чи у школі на території нашій парафії викладається предмет «християнська етика» і, якщо так, запитаймо себе, як би ми могли допомогти вчителеві «християнської етики» (можливо потрібна нова література, новий стенд, роздатковий матеріал, християнський фільм тощо).
3. Місійний рівень: Запропонуймо прочитати пастирське послання Блаженнішого Патріярха Святослава Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом тим людям, які можливо ніколи не чули про це послання.
День шостий
ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (Йо. 16, 15–23)
Середа (4 червня)
Роздуми шостого дня Декади. Ісус Христос знав, що Його смерть на хресті завдасть великого болю і журби Його переляканим учням. Він готував їх до цього: «Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, — і побачите мене: я бо йду до Отця» (Ів 16, 16). Після Вознесіння Церква перебуває в подібній ситуації. Вона знову нетерпеливо чекає на повернення Христа, але цього разу вона може чекати впевнено та в повній радості, бо ж її сини і дочки, одержавши Духа Святого і, будучи «христовими», мають безпосередній доступ до Отця в ім’я Господа Ісуса. Цей безпосередній доступ до Отця накладає на нас певні обов’язки і повинен викликáти в нас почуття особистої відповідальності за поширення Христового Євангелія — як там, де ми живемо, так і по всьому світі. Бути учнями Христовими — означає бути «такими, як Христос», як це влучно зауважив апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2, 20). Отож, ми повинні усі наші дані Богом дари, чи то природні, чи то надприродні, творчо віддавати для поширення Божого Царства. Мати особисту відповідальність — означає не боятися самому братися за якусь ініціативу і відважно просити в Бога-Отця сили, мудрості й усього, що нам потрібне для праці на Божу славу і для розвитку Церкви.
Роздуми в час війни.Великою трагедією на війні є загибель людей, цивільних і військових. Особливо боляче переносять цю втрату члени їхніх сімей, жінки, батьки, діточки, родичі і близькі друзі. У цій війні ворог обрав жорстоку і аморальну тактику цілити не лише у військових, але також в першу чергу в мирне населення, щоб налякати і деморалізувати українців. Чи не щодня ворог атакує об’єкти цивільної інфраструктури, щоб позбавити нас світла, тепла і засобів до існування. Найбільше страждають діти. Близько двох тисяч дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії Росії. За офіційною інформацією біля тисячі дітей загинули та понад півтора тисячі отримали поранення різного ступеня тяжкості. Щонайменше кілька тисяч українських діточок, особливо сиріт, примусово вивезли на окуповані території або в російську фередарцію. А ці діти ні в чому невинні. Вони бачили те, чого вони не повинні були бачити: смерть, ґвалт, розруху і смерть. Вони пережили те, чого вони не повинні були переживати.
Бог не бажає смерті людини. Бог миру хоче подарувати дітям і нам мир і силу витривалості. Тільки Він здатен звільнити нас від страху, що паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю несправедливу війну. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну людину і дитину і зціляє їхні серця своєю батьківською любов’ю. Бог стає духовним опікуном батьків, які втратили своїх дітей. Він обіцяє їм, що під час загального воскресіння, усі сім’ї возз’єднаються і зустрінуться у Божому Царстві. Господь також сьогодні надихає людей доброї волі всиновлювати і удочеряти сиріт. Кожен з нас може стати молитовним опікуном над усіма діточками, і кожна молода сім’я може взяти відповідальність на себе і усиновити чи удочерити одну дитину, яка втратила своїх батьків у часі війни.
Молитва
З канону Утрені: Оспівуємо, всі люди, Христа, Який на раменах херувимів вознісся у славі, і посадив нас із Собою праворуч Отця, піснею перемоги, бо Він прославився.
Спасителя Бога і людину Христа, ангели, побачивши з плоттю у вишніх, здивувалися, одноголосно співаючи пісню перемоги, бо Він прославився.
Бог, що явився на горі Синайській і закон дав Мойсеєві, з гори Елеонської вознісся плоттю; Йому всі співаємо, бо Він прославився.
Місійні завдання:
1. Особистий/сімейний рівень: З’ясуймо, чи на парафії є спільноти чи групи людей, які займаються волонтерською діяльністю, плетуть сітки, збирають кошти для дронів тощо. Долучімося до такої групи, якщо ми ще не задіяні у ній, а якщо задіяні, то подумаймо, як можна покращити діяльність цієї групи.
2. Парафіяльний рівень: Запропонуймо парохові заснувати нову молитовну групу, яка буде молитися у наміренні справедливого миру в Україні, завершення війни, за воїнів та членів їхній сімей.
3. Місійний рівень: Розкажімо своїм друзям поза парафією, які волонтерські ініціативи відбуваються у нас на парафії.
День сьомий
СПІЛЬНОТА МОЛИТВИ І МИЛОСЕРДЯ (Йо. 16, 23–33)
Четвер (5 червня)
Роздуми сьомого дня Декади. Будьмо привітні один до одного, як годиться улюбленим Отця. Коли ми приходимо на Божественну Літургію, то пам’ятаймо, до якої великої родини належимо. Це відчуття спільноти-родини треба постійно плекати. Не забуваймо вітатися один з одним, коли збираємось у храмі. Одних людей ми знаємо добре, інших — лише трохи, а ще інших — не знаємо взагалі. Але ж ми є однією родиною дітей Божих! Докладімо зусиль, аби не тільки познайомитися з іншими членами парафії, а й щоб цікавитись, які в них життєві виклики, радості і болі, щоби знати, про що просити в Бога, за що дякувати. Третя Божа заповідь — «Пам’ятай день святий святкувати» (Вих 20, 8) — зобов’язує нас відвідувати храм щонайменше в неділю і на великі свята. Проте ми знаємо, що багато наших сусідів, рідних і знайомих ходять до церкви лише на найбільші свята. Щоби частіше ходити, вони мусять відчути себе частиною великої християнської і парафіяльної родини. Нашим завданням, отже, є показати їм, що ми раді їх бачити на молитві з нами в спільноті улюблених учнів Христових. А коли хтось не відгукується на всякі наші запрошення чи заохочення, не судімо їх, а молімося за них до Святого Духа. Він же Той, хто зрушує серця, відкриває Христа для кожного, провадить до Отця.
Роздуми в час війни. У цій Декаді Місійності ми роздумуємо над словами Христа у час, коли триває жорстока війна, і гинуть невинні люди. Здається, неможливо знайти розраду і заспокоєння, коли ворог чинить багато зла і кривди. Та все ж по особливому звучать до нас слова Христа: «сам бо Отець вас любить, бо ви маєте любов до мене і віру» (Ів 16, 27). Як важливо бути відкритими на любов самого Бога Отця до нас, як важливо її відчувати і берегти у серці. А щоб її пережити і з цієї божественної любові черпати сили, нам важливо вірити в Христа і Його любити усім серцем своїм, усією душею своєю, усіма думками своїми і силами своїми (пор. Мт 22, 37). Коли переживаємо цю взаємну любов, тоді зростає у серці і сміливість просити у Бога усе, чого потребуємо: «просіте ж — і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть» (Ів 16, 24), і силу дарувати цю любов іншим, які її потребують. І дарувати її у конкретних вчинках милосердя: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього прийняти в дім, хворого і ув’язненого відвідати тощо (пор. Мт 25, 35–36; Іс 58, 6–7). На практиці це означає скеровувати свою увагу і допомогу до конкретних людей, чиї прохання про допомогу не доходить до вух державних соціальних служб чи міжнародних допомогових організацій. Саме ми, на своїх парафіях і у своїх спільнотах, найкраще знаємо, хто той ближній чи та ближня, які потребують нашої підтримки: матері, жінки і діти загиблих воїнів, переселенці, люди, які втратили працю чи здоров’я тощо. Можливо ми не зможемо їх забезпечити матеріально, але ми можемо їх огорнути своєю любов’ю і молитовною опікою.
Молитва
Стихира на Вечірній: Ти, Христе, вознісся до безначального свого Отця, * хоча не розлучався ти з його неописанним божеством. * Небесні сили нічого не додаючи до трисвятої хвали, * визнавали тебе, Господи, * теж після воплочення, єдиним Отцевим Сином. * Тому, багатством ласк твоїх, помилуй нас.
Місійні завдання:
1. Особистий/сімейний рівень: Подивімося на дошку оголошень чи на фейсбук-сторінку нашої парафії про парафіяльні події і знайдімо для себе або нашої сім’ї якусь цікаву подію та відвідаймо її.
2. Парафіяльний рівень: Відвідаймо сайт чи фейсбук-сторінку нашої парафії і поширмо парафіяльні події у соціальних мережах, якими ми користумося. Напишімо у наших соціальних мережах мотивуючий пост про дію Бога у нашому житті.
3. Місійний рівень: Організуймо разом з парохом відвідини іншої парафіяльної спільноти (греко-католицької, православної або протестантської) для того, щоб розповісти про життя своєї парафії, поділитися з іншими своїм досвідом, можливо допомогти заснувати там біблійні гуртки, парафіяльні спільноти тощо.
День восьмий
ХРИСТИЯНСЬКА СІМ’Я — ДОМАШНЯ ЦЕРКВА (Йо. 17, 18–24)
П’ятниця (6 червня)
Роздуми восьмого дня Декади. Парафія — це духовний дім, дім Батька, де людина зустрічається з Богом, де звершуються Святі Тайни, де люди діляться одні з одними радістю і смутком, де пропонують підтримку для тих, хто шукає відповідей на життєві питання, де допомагають загоїти рани, завдані життєвими випробуваннями і трагедіями. Парафія — це місце, де люди можуть пізнати любов і доброту Божу через відкрите серце і добрі діла учнів Христа. Хто найбільше потребує нашої допомоги? Безхатченки, бідні, сироти, вдови, люди з особливими потребами, самотні, сім’ї, в яких чоловіки або жінки перебувають на війні або загинули тощо. Це — наші сусіди, які живуть біля нас. Нам важко їх зрозуміти, якщо ми самі ніколи не переживали те, що вони переживають. Ми щасливі, що маємо родину і друзів, які зможуть допомогти нам у скруті. Але уявімо на секунду, що в одну мить весь світ від нас відвернувся. Нам тоді здається, що і сам Бог про нас забув. Саме в такій найскрутнішій ситуації безцінним є добре слово і жест доброти з боку справжнього християнина. Якщо ми справді маємо намір увійти у Царство Небесне разом з Христом, тоді візьмімо близько до свого серця слова Ісуса Христа: «Бо все, що зробили ви одному з найменших оцих, те мені ви зробили» (Мт 25, 40).
Роздуми в час війни. Міцні подружні стосунки ґрунтуються на любові, коханні, взаєморозумінні, довірі і турботі один про одного. Водночас, для доброї християнської сім’ї надзвичайно важливо молитися разом, споживати їжу разом, проводити дозвілля разом тощо. Ми спостерігаємо, як під час війни наші сім’ї переживають особливі труднощі через втрату рідних і близьких, виїзд жінок з дітьми за кордон, участь чоловіків і жінок у військових діях на фронті тощо. Багато сімей розпадаються. Багато молодих людей бояться створювати сім’ї, а ті, що вже одружилися, часом бояться мати дітей через невпевненість у завтрашньому дні. Люди почувають себе виснаженими як морально, так і духовно. На це накладаються матеріальні труднощі, невеликі зарплати, часом скорочення на роботі. А хто найбільше відчуває цю кризу і невпевненість? Це — наші діти, бо їхні серця все відчувають усе, що відбувається навколо, з особливою гостротою і крихкістю. А батьки відчувають, що не підготовані мудро і по-Божому виховувати своїх дітей і пояснювати їм, що таке війна і як себе вести в цей час. То ж як важливо для наших сімей бути разом, відновити добрі стосунки між тими, хто є поруч, згадати, що кожна сім’я, як і чернеча спільнота, відображенням спільноти Пресвятої Тройці, Отця-Сина-Духа Святого, та опорою народу. Без міцних українських християнських сімей годі уявити собі міцну і процвітаючу Україну. Молитва Христа за всіх християн дуже співзвучна з молитвою за єдність у наших сім’ях: «щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, і я в тобі, щоб і вони були в нас одно, щоб світ увірував, що ти мене послав» (Ів 17, 21).
Молитва
За парафію і за потребуючих: Милостивий і люблячий Боже, ми просимо Тебе, щоб Ти зіслав Свого Святого Духа на нашу парафію і наповнив нас Твоєю любов’ю. Вчини так, щоб ми могли нести Твою правду тим, хто шукає Тебе. Допоможи нам зростати в подяці і бачити все те добро, яке Ти нам даруєш. Вселити в нас глибоке почуття щедрості, щоб ми були готовими ділитися нашими дарами, талантами, часом і нашими фінансовими ресурсами з тими, хто цього найбільше потребує. Зроби сильнішим наше бажання слідувати за Твоєю волею, щоб ми могли чинити все на Твою честь і славу. Амінь.
Місійні завдання:
1. Особистий/сімейний рівень: Почнімо щоденно читати Святе Письмо. Якщо ми це вже робимо, поцікавмося новими католицькими коментарями на Святе Письмо.
2. Парафіяльний рівень: Долучімося до парафіяльного біблійного гуртка, де спільно читають і обговорюють тексти Святого Письма. Якщо ми вже є членом такої біблійної спільноти, засвідчмо своїм друзям, як Господь промовляє до нас особисто через біблійні тексти.
3. Місійний рівень: Долучімося до біблійної години чи біблійного гуртка за межами своєї парафії. Поцікавмося новими підходами читання Святого Письма, які використовуються на інших парафіях.
День дев’ятий
ПАСИ МОЇ ВІВЦІ (Йо. 21, 15–25)
Субота (7 червня)
Роздуми дев’ятого дня Декади. Для Івана Богослова Ісус Христос — Добрий пастир. Він — Той, хто «життя своє за овець покладе» (Ів 10, 11), знає своїх, і свої Його знають (пор. 10, 14). Він кличе овець, і вони слухають його голосу (пор. 10, 3). У Церкві душпастир покликаний бути таким самим — знати своїх і бути готовим віддати за них життя. За голосом такого душпастиря піде кожна віруюча душа, бо в ньому вона може побачити образ самого Христа. Йти за добрим пастирем — означає підтримувати його в його різноманітній праці, морально, молитовно і, так, фінансово. Добрий пастир дбає, щоби його стадо зростало в розумінні правд віри, збиралося разом у радості на молитву, допомагало ближнім у потребі. Та не може Церква виконувати свою місію без якоїсь фінансової бази. Ми усі це розуміємо. Будівництво, ремонти, світло, опалення, посуд, книжки, допомога бідним — усе це вимагає коштів. А коли йдеться про загальноцерковну місійну діяльність, якій присвячена Декада місійності, потрібно, аби кожна парафія глянула назовні й подумала, як підтримати Блаженнішого Святослава і місцевого Єпископа, щоби Боже Слово дійшло до тих, які ще його не почули, і тим збільшилося Христове стадо.
Роздуми в час війни. Бог Великий і Бог Всесильний! Бог є володарем життя і смерті. На війні гинуть воїни, які віддали своє життя в бою за незалежність Української землі, бо захищали від ворогів свою віру, культуру, свою землю. Вони воюють за наше мирне життя, за добробут і спокій, вони рятують міста й села і собою захищають Батьківщину. Ми молимо Боже Милосердя за убитих на війні ратників, просимо за прощення усіх гріхів, які вони учинили свідомо чи несвідомо. Сам Господь сказав, що «ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів 15, 13). Без віри у воскресіння їхня жертва вимірювалася б лише добробутом наступних поколінь, які користуватимуться їхніми надбаннями, безпекою і перемогою, яку воїни здобувають для нас. Але оскільки ми твердо віримо, що їхні душі приєднуються до сонмів небесних героїв, то й після загального Воскресіння вони приєднаються до своїх рідних і близьких, разом з прародичами і нащадками.
Зараз ми бачимо їхні рани і муки, ми чуємо їхній стогін і страждання, хоча нам і близько не відомо, які нестерпні випробування вони понесли, перебуваючи в нестатках, скруті, трудах і неспанні, часом в оточенні і полоні, голоді, спразі і виснаженні. Але ми добре знаємо, що вони мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах. Господь приймає їхню жертву, яку вони поклали за ближніх своїх. Сам Бог зодягає їх у шати світлі й чисті, бо вони вибілили тут одяг свій у своїй крові. Господь робить їх спільниками у перемозі разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста проти зла, несправедливості й самого диявола. Відійшовши до вічності, вони далі з нами продовжують молитися за нас з небесного Єрусалиму. Милосердний Господь долучає їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, захисників України, Небесної Сотні, усіх праведників і всіх святих.
Молитва
З другої коліноприклонної молитви на Вечірній на Зіслання Святого Духа: Господи Ісусе Христе, Боже наш! Ти ще за життя, перебуваючи між нами, подав свій мир людям і постійно подаєш вірним дар пресвятого Духа у сталому спадкоємстві. Зокрема ж сьогодні зіслав ти своїм апостолам й учням цю ласку у вигляді вогняних язиків, наснаживши їхні уста. Через них кожний народ у власній мові прийняв до свого слуху богопізнання. І ми просвітилися світлом Святого Духа та визволилися від омани, мов від темряви. Задля роздачі видимих і вогняних язиків, і задля надприродного діяння навчились ми вірувати в тебе і вихваляти тебе з Отцем і Святим Духом, просвітившись одним Божеством і його силою та владою. Бо ти — Отцеве сяйво й незмінний та непорушний образ його природи й істоти.
Місійні завдання:
1. Особистий/сімейний рівень: Увечері помолімося додаткову молитву за нашого парафіяльного священника і за всіх людей, які допомагають слідкувати за красою і порядком церкви. А також не забудьмо, як і кожного року, завтра скласти пожертву на місійний фонд нашої Церкви, яка будує нові церкви на Сході, Півдні і Центрі України та по цілому світі.
2. Парафіяльний рівень: Зробімо короткий аналіз життя парафії і з’ясуймо для себе, що для нас у цій парафії є найважливіше, що нам найбільше подобається, а що можна було б змінити. На листочку напишімо свої роздуми і передаймо цей листочок парохові.
3. Позапарафіяльний рівень: Поцікавмося, як працюють інші успішні парафії. Подумаймо, що з їхнього життя можна було б застосувати у себе вдома.
День десятий — празник Зішестя Святого Духа
НАША МІСІЯ: БУТИ НОСІЯМИ СВЯТОГО ДУХА (Йо. 7, 37–52; 8, 12)
Неділя (8 червня)
Роздуми десятого дня Декади. Який це чудовий образ Святого Духа — ріка живої води, яка тече з нутра тих, хто вірують у Христа. Кожен із нас, коли бачить якусь ріку, хоче зупинитись і глянути, як тече вода. Наша думка облітає тих, яким та вода приносить життя і радість. Подібно діє Святий Дух через нас і робить нас Божим знаряддям, аби ми приносили іншим життя і радість. Він дає нам різні дари (пор. Іс 11, 2–3: мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий), а ми, своєю чергою, покликані приносити Його плоди (пор. Гал 5, 22–23: любов, радість, мир, терпеливість, милість, доброта, вірність, лагідність, стриманість) для зростання Церкви Христової. Можна сказати, що Святий Дух дає нам пізнати Христа як Світло світу і веде нас до життя в Христі. Він чинить кожного з нас носієм Божої благодаті, Христовим апостолом, свідком Його правди і світилом доброти Божої. Доходимо, отже, висновку, що Господь кличе нас до активного християнського життя. Він запрошує нас сміливо брати на себе відповідальність і тим змінювати на краще наше суспільство, переображувати наші парафії, покращувати наше життя у світлі Доброї Новини. Ісус світ переміг (Ів 16, 33) і, даючи нам свого Духа Святого, кличе нас до святості й свідчення Його доброти та милосердя. Не біймося ділитися даром віри з іншими людьми. Відчуймо підтримку Ісуса Христа, який не залишив нас самими. Просімо натхнення Святого Духа, щоби сповнювати волю Божу в усьому.
Роздуми в час війни. Праведний митрополит Андрей Шептицький в часи Другої світової війни закликав на архиєпархіальних соборах до нового осмислення Божих Заповідей як основи будь-якого суспільства, яке прагне миру і справедливості. Бо лише нагадавши собі слова Декалогу, який є законом і основою справедливого життя, можна очікувати на відновлення Божого миру. Якщо людство не дотримуватиметься Божих Заповідей, то перед цілим світом постає така загроза, яка може виявитися останньою. Цей заклик є особливо актуальний в умовах російської агресії і сьогодні. «Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки» (Євр 13, 8). Господь хоче, щоб Його учні були, як колись на початках християнства, — відважними у вірності правді; щоб не закривали очей на несправедливість, шукаючи отримати економічний зиск і забезпечити собі спокій. Життя Ісуса — Його навчання та вчинки — є світлом для нас і прикладом, як бути справжніми людьми, що створені на образ і подобу Бога та носять у собі миротворчу силу Святого Духа. Наше завдання — ставати святим народом, свідчити про Боже мудре і справедливе правління у світі і нести Благу Вістку всім народам, що Бог переміг диявола і ми долучаємося до цієї битви за життя. Приклад Христа є настільки чистим і зрозумілим, що його не можуть замінити жодні людські компроміси і поступки, оскільки йдеться про гідність і права людей і свободи всього цивілізованого світу.
Молитва
Кондак і тропар Свята Зіслання Святого Духа: Благословен єси, Христе Боже наш, * що премудрими рибаків явив, * зіславши їм Духа Святого, * і ними уловив вселенну. * Чоловіколюбче, слава Тобі.
Слава, і нині: Коли Ти, зійшовши, язики змішав, * розділив Ти народи, Всевишній. * Коли ж вогненні язики Ти роздавав, * у з’єднання всіх Ти призвав. * I одноголосно славимо Пресвятого Духа.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Проаналізуймо, чи у нашому особистому житті проявляються дари і плоди Святого Духа, і якщо якісь плоди проявляються недостатньо, докладімо зусиль, щоб це поправити.
2. Парафіяльний рівень: Поділімося своїми міркуваннями у нашій сімʼї чи спільноті про один з дарів Святого Духа, а саме, як він реалізується у нашому житті.
3. Місійний рівень: Знайдімо нагоду поділитися з іншими людьми за межами парафії своїм добрим настроєм і радістю життя з Христом у Святому Дусі.
Нагадуємо, що метою Декади місійності є:
розпалити в нас дар віри, який ми отримали в таїнстві Хрещення;
зробити нас здатними ділитися вірою з ближніми;
допомогти нам нести у світ радість Євангелія, Добру Новину спасіння в Христі;
щоб ми стали як учні Христові, місіонерами, проголошуючи світові милосердну Божу любов
відновити місійний дух, що означає допомогти християнам самим пережити благовість Євангеліє, Любов Бога і Його присутність у власному житті та потребу ділитися Доброю Новиною з іншими.
25 травня, у неділю Сліпонародженого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.
Христос Воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри.
З сьогоднішнього євангельського читання дізнаємося, що дорогою до Єрусалимської святині Ісус зустрів сліпого від народження чоловіка. Учні запитали Його: «Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпи він уродився?» (пор. Йо. 9, 2). «Ані він не згрішив, ані його батьки, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому» – каже Христос (пор. Йо. 9, 3), таким чином Господь вчить нас подивитися іншими очима на проблему страждання, яке так часто зустрічаємо на дорогах людського життя.
Хрест Христовий змінив сенс людських болів і страждань фізичних і моральних назавжди – вони вже не покарання і не прокляття. Страждання відкуплені відтоді, як Син Божий узяв їх на себе. Завдяки Христовому хресту самі страждання стали своєрідним всезагальним, вселенським таїнством спасіння для людства
Дуже часто в нашому щоденному житті ми не розуміємо, як колись апостоли, таємниці терпіння, і здається, що причина нашого нерозуміння є в тому, що наші очі не звернені на Христа розп'ятого і воскреслого. Чим глибше вникаємо в таємницю християнського життя і досконалості, тим краще розуміємо позитивну вартість терпіння. Можемо сказати, що разом із страстями Христа і Його воскресінням кожне людське терпіння знаходиться в новій ситуації. Вже в Старому Завіті праведний Йов розумів його коли говорив: «Я знаю – Захисник мій живе...» (пор. Йов. 19,25). І відносно цього розуміння скеровував своє власне терпіння, яке без спасіння не могло б мати повноти свого значення.
Людина знаходить у воскресінні Ісуса Христа нове світло, що допомагає їй переходити густу темряву сумнівів, безнадійності, пониження та переслідування. Тому Апостол народів пише: «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа і надмір утішення» (пор. 2 Кор. 1,5). Світ пізнає в нас образ Христа і задля того поводиться з нами так, як поводився з Христом. Бо ж хто любить Бога, той страждає у світі, хто відкривається Богові і в любові пише історію власного існування, той неминуче сходить на хрест, а мудрість хреста – це логіка воскресіння (пор. Йо.16, 33). Однак для цього потрібне довір’я в Божу любов і милосердя. Потрібно молитись і жити «Таїнствами Спасіння», щоб знайти досить сили і змогти відректися самого себе взяти свій щоденний хрест і йти слідом за Христом (пор. Мт. 16, 24).
Оздоровлення сліпородженого, про яке читаємо у сьогоднішній Євангелії, є дуже промовистою подією, яка відкриває нам, з одного боку страждання невинної людини, а з другого – силу Божої любові та милосердя. Можемо собі уявити стан чоловіка, який був позбавлений зору ще від лона своєї матері. Його життя почалося та протікало в цілковитій темряві, так що він ніколи не бачив своїх батьків, тим більше не мав гадки побачити обличчя Месії, Сина Божого, на якого очікував весь Ізраїль. Кожен, хто проходив повз нього, відчував, що такий стан для людини не є природній і може є наслідком якогось тяжкого гріху.
Ісус, відповідаючи учням про причину цієї тілесної сліпоти, спрямовує їх погляд в іншу площину, в якій така тілесна недуга є тільки символом набагато гіршої темряви, яка обіймає весь людський рід після гріхопадіння наших прародичів – темнота духовна. Сліпота ця унеможливлює пізнання правди, яка нас визволяє (пор. Йо. 8, 32). Це зло, починаючи від Адама, успадкувала кожна людина і вже не бачить Бога як Отця, себе самого як сина, а інших як ближніх. Такою темрявою оповита кожна людина, яка засліплена життям без Бога. Тому Христос сьогодні відкрито заявляє як учням, так і кожному з нас, що саме Він є тим Світлом невечірнім для просвічення духовних сліпців, які живуть у темряві гріха (пор. Йо. 9, 5). У пролозі євангелиста Йоана сказано, що Боже Слово, є джерело життя всього, що існує, - є світлом людей (пор. Йо.1,4). Ісус, Воплочене Слово, Син Чоловічий і Син Божий, об’явив себе як життя і світло. Життя і світло є внутрішньо пов’язані між собою: вийти на світло означає народитися. В сьогоднішній благовісті представлено дорогу хрещення: це дорога просвітлення, яка робить нас новими людьми народженими з висоти з води та Духа (пор. Йо. 3,3-5). Охрещені є названі просвітленими (пор. Євр 6,4;10,32). Тому християнська віра з своєї природи є «баченням». Не йдеться тут про особливі чи надзвичайні видіння, а про те, щоб відкрити очі на дійсність. Адже людина є від народження сліпою. Гріх, морок і страх закрили їй очі і проектують на її уста її ж переживання. Лише світло любові дозволить їй відкрити очі і побачити дійсність. Ось чому Спаситель, уздоровлюючи сліпородженого, разом з тим відкриває йому також і його очі віри (пор. Йо. 9, 38).
Помазання очей незрячого глеєм ще не дає прозріння, але чоловікові наказано Господом піти і вмитися в Силоамській купелі. Це – вчинок віри. Це не так як Нааман-сирієць у схожих обставинах (пор. 2 Цар. 5,10-12). Незрячий зразу ж послухався і отримав дар зору. Силоамська купіль, що означає «посланий» – це ніщо інше як Ісус, який є справді «Посланим». Для ранніх християн Ісус був Силоамською купіллю, вода якої представляла воду хрещення, якою Ісус обмиває наші очі сьогодні, щоб дати нам світло свого божественного об’явлення. Так само як він запитав сліпородженого: «Віруєш…?», Він питає і нас сьогодні у хрещенні, і ми відповідаємо Символом Віри, після якого ми, як і сліпороджений, схиляємося і поклоняємося Йому. Розповідь про зцілення сліпородженого часто використовувалася у підготовці оглашенних, яких Рання Церква готувала до хрещення. Святий Августин каже: “Цей сліпий показує людство... коли сліпота є невірством, а прозріння є вірою... Він вмив свої очі у купелі, яка перекладається як «посланий»: він в Христа охрестився.”
Ісусові чуда є праобразом чудесних речей, які стаються у Церкві під час звершення святих Тайн. Жодна вода не може обмити душу людини від гріха, однак це звершується під час хрещення силою Святого Духа присутнього в обряді таїнства Хрещення Церквою. Той самий Святий Дух діє і в олії під час святої Тайни Єлеопомазання і, передовсім, у Таїнстві Євхаристії – євхаристійному хлібі та вині. Святі Таїнства є початком майбутнього часу.
Християнський мислитель Ориген метафорично говорить про дві «книги», які ми повинні прочитати, щоб зрозуміти сотворений Богом світ. Перша – це наша душа, яка «відчитує» події власними очима та розумом. Другою книгою є Святе Письмо. Ці дві книги взаємодоповнюються. Читаючи Святе Письмо, ми краще розуміємо самих себе, і легше віднаходимо духовне значення його текстів для нас. Коли ми пізнаємо духовний сенс існування людини, тоді також розширюється і наше розуміння реальності. Один вчений ботанік часто ходив до лісу збирати зразки рідкісних рослин і коренів. Його побачив лісник і почав за ним стежити, проте не побачив нічого підозрілого у поведінці того чоловіка. Коли вчений зауважив, що за ним іде лісник, взяв його за руку і сказав до нього: «Ходи зі мною і я тобі покажу те, що ти ще ніколи не бачив на цій території». Лісник почував себе дещо ображеним, але позволив себе попровадити: «Чи бачиш ці рослини? Вони ніде більше не ростуть, лише на цьому пагорбі. І подивись на цей незвичний вид комах!» Тоді зник скептицизм лісника. Пізніше він визнав: «Я ходив по цій території як сліпий, а той чоловік відкрив мені очі».
Світ був створений, щоб нас провадити до Бога. Глей і вода, використані Ісусом, оздоровили сліпонародженого. В алегоричному сенсі все Боже створіння повинно лікувати нашу духовну сліпоту. Ми часто забуваємо про Бога, ми не зауважуємо Його на нашій дорозі життя, де, натомість, зауважуємо і захоплюємось іншими речами та особистими пріоритетами. Однак все творіння говорить: Творець існує, все було нам дане, щоб бачачи ми підносили душу до Господа.
Космос є монументальним діянням Божественого Митця. Природні науки досліджують його, проте Творець очікує, що духовні люди через всесвіт пізнають Його Самого. Так як визначні твори мистецтва стають в повні зрозумілими лише експертам, так і діла Божі можуть споглядати духовні люди. У Старому Заповіті таких людей спочатку називали «видющими», тому що вони пояснювали іншим їхні видіння. Потім, саме тому, що вони говорили, їх називали «пророками». Вони відкривали перед іншими правдиве бачення реальності. Свої слова вони записували самі, або це робили їхні учні. Так народилися книги, які ми називаємо Священним Писанням.
Дорогі у Христі, сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам тайну нашої віри - можливість бачити нашого воскреслого Господа і Творця своїми духовними очима. Господь прагне розвіяти духовну сліпоту в кожному із нас. Він прагне роз'яснити, що Він є світлом для світу, він відкриває очі на правдиву реальність, хоче показати всі наші темні сторони, на які є прикро дивитися, бажає уздоровити нас від темряви наших гріхів та пристрастей. Ісус зможе привернути нам духовний зір тоді, коли ми будемо готові поглянути на свої темні сторони гріха, навернутися до Бога і відчути потребу Його помочі. Він вчить нас покори, щоб людина могла відвернутися від гордого ідеалу самої себе і визнати свою гріховність перед Господом. Після цього Ісус наказує «іти», це означає не затримуватися на одному місці, але прямувати вперед дорогою досконалості життя. Слова Ісуса є джерелом, яке очищує людину, обмиває з усіх уявлень, які спотворили первісний і правдивий образ Божий в нас. Адже кожен з нас отримав таке оздоровлення у Тайні Хрещення, через яку ми перейшли як через силуамську купіль і завдяки якій ми стали називатися Божими дітьми, дітьми Його світла.
У час повномасштабної війни агресора московії, особливо просімо нашого Господа, бути з нами, торкнутися ран нашого народу, підтримати всіх тих, які занепадають духом, зцілити поранених, відкрити очі християнської надії для тих, хто сьогодні її втрачає. Господи Ісусе Христе, дай нам побачити Тебе між нами у многостраждальній Україні, дай нам сказати: «Вірую, Господи!» — і поклонитися Тобі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
25 травня 2025 року Божого,
м. Дрогобич
16 травня 2025 р. Б., у рамках щомісячного відкритого засідання Українського Богословського Наукового Товариства при Дрогобицькій духовній семінарії, а також з нагоди святкування празника семінарії, відбулася презентація книги о. Романа Андрійовського «Ювілей: походження, святкування, значення».
16 травня, у день преподобних священномучеників Северина, Якима і Віталія, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Соборі святої Софії, в м. Рим. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення випускникам Дрогобицької духовної семінарії: Миколі Гірняку, Ярославу Мисаку і Михайлу Карпінцю.
Той, Хто послав Мене, правдивий,
і що Я чув від Нього, те й у світі говорю
Євангелія від Івана, 8, 26.
Христос Воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Протягом сорока днів після славного Воскресіння Ісус Христос являвся своїм учням, щоб утвердити їх у вірі. Навіть побачивши Христа Воскреслого, учні все ще сумнівалися (Лк. 24, 38): вони думали, що бачать духа (Лк. 24, 39). Подібне випробування сумнівом пережив і апостол Тома (пор. Ів. 20, 24–27). Тому все, що сталося в ці пасхальні дні, зобов’язувало кожного з апостолів – передусім Петра – до розбудови нової епохи, що розпочалася пасхального ранку. Як свідки Воскреслого Господа, вони стали наріжним каменем, закладеними в основу Христової Церкви. Саме тому Церква впродовж сорока днів пасхального періоду утверджує і нас у святе Воскресіння, щоб ми могли прийняти благу вість з відкритим серцем.
На значущість події воскресіння для нашого спасіння вказує апостол Павло: «А як Христос не воскрес, то марна віра ваша» (1 Кр. 15, 17). Тому Христос не лише являвся учням, а й навчав їх, пояснював Писання, дозволяв торкатися до себе, їв разом з ними. Бог стає близьким, дає себе пізнати учням – на ламанні хліба, по ранах, по словах любові. Це все – не просто докази Його Воскресіння, а насамперед вияв турботи, глибокої любові й відповідальності за тих, кого Він посилає у світ: «Як мене послав Отець, так я посилаю вас» (Ів. 20, 21).
Ці сорок днів – школа віри і місійності. Христос не просто воскреслий – Він посланий. І тепер сам посилає своїх апостолів. У цьому полягає джерело справжнього апостольства і послаництва: Отець посилає свого єдинородного Сина, Син – учнів, а вони – у силі Святого Духа – проповідують благу вість аж до краю землі (пор. Мр. 16, 15-16). Апостоли, отримавши від Воскреслого місію проголошувати спасіння в ім’я Ісуса Христа, стали носіями істини, яку вони передали Церкві. Як навчає св. Іриней Ліонський: «Слід шукати істину, яку легко можна отримати у Церкві, бо апостоли, сповна поклали в неї все, що стосується істини, тож кожен охочий черпає з неї питво життя» (Проти Єресей, ІІІ, гл. 4).
Євангельське читання, яке цього дня пропонує нашій увазі свята Церква, містить навчання Ісуса Христа про Його Божественне походження та стосунки з Отцем. Релігійні провідники ізраїльського народу не визнають Його авторитету та особливих взаємин з Богом. Вони все ще не розуміють і не бачать зв’язку між Ісусом і Отцем. Згідно з їхнім уявленням про Бога, Ісус не може бути Його посланцем. Їхній Бог – суворий і караючий, той, хто підкоряє людину, тоді як Бог, якого об’являє Ісус Христос – це Отець, люблячий і милосердний, Той, Хто прихильний до людини. Тому «юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити Його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши Себе рівним Богові» (Ів. 5, 18).
Слова Спасителя: «Той, Хто послав Мене, правдивий, і що Я чув від Нього, те й у світі говорю» (Ів. 8, 26) відкривають глибокий погляд на суть Його місії у світі. Він не прийшов сам від Себе, а як Той, Хто був посланий Отцем. Це не просто зовнішнє доручення, а вираження єдності з Тим, Хто послав Його. В Ісусі – повна згода, довіра і любов до Отця. Його посланництво – це об’явлення самого Отця. Каже Спаситель: «Що Я чув від Нього, те й у світі говорю» (Ів. 8, 26).
Ісус Христос живе і діє не з власної ініціативи, а в послусі Отцеві. Його місія полягає у тому, щоб об’явити любов Отця: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина у світ, щоб засудити світ, але щоб світ спасти Ним» (Ів. 3, 16–17). Ісус є живим Словом Отця, Який проголошує волю Того, Хто послав Його. Святий Іриней Ліонський говорить про цю Божу педагогіку, змальовуючи її як взаємне призвичаєння Бога й людини: «Слово Боже оселилося в людині й стало Сином Людським, щоб привчити людину розуміти Бога і жити Богові в людській природі, згідно з волею Отця» (Проти Єресей, 3, 20, 2).
Такий стиль життя – бути в усьому слухняним Отцеві – є дороговказом для кожного, хто бере участь у Христовій місії. Бо воля Отця в тому, «щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тим. 2,4). Під час молитви у Гетсиманському саді Ісус Христос повноцінно погоджується з волею Отця: «Хай не моя, а Твоя буде воля!» (Лк. 22, 42). Саме тому Спаситель «дав Себе Самого за гріхи наші за волею Бога Отця» (пор. Гал. 1, 4).
Божественний Спаситель навчає нас, що Царство Небесне здобувають не завдяки словам, а діями. Лише той, хто «чинить волю Отця мого, що на небі» (пор. Мт. 7,21). Він – не лише Посланий, а Той, Хто «постійно чинить те, що до вподоби Господеві» (Ів. 8, 29). У цьому відкривається справжній образ посланця: не просто передавач Божого слова, а воплочення волі Отця. Ісус несе світло, правду і спасіння не за власною ініціативою, а як відповідь на любов Того, Хто послав Його.
Посланництво Ісуса є джерелом надії для кожного з нас. Адже так, як Син Божий жив у повній єдності з Отцем, так і ми, приймаючи Його, стаємо учасниками Божественного сопричастя. У Христі ми відкриваємо не лише істину про Бога, а й наше покликання: жити як діти Отця, у слухняності Його волі. Як навчає святий Атанасій Великий: «Син Божий став людиною, щоб людина стала богом» – тобто, щоб через участь у Його місії ми стали причасниками Божого життя. Жити Христовим посланництвом означає жити в любові, що єднає небо і землю, Бога і людину.
Бути посланим означає також не проголошувати себе, а Того, Хто послав. Христос приходить у світ як свідок істини – не як той, хто говорить від себе, а як Той, Хто звіщає волю Отця. У цьому полягає і глибина Його покори, і сила Його місії. Завдання свідка – не змінювати сенсу, не адаптувати істину до обставин, а передати її вірно у повноті. Ісус звіщає світові те, що почув від Отця – навіть тоді, коли світ не бажає слухати, навіть тоді, коли ці слова привели Його на хрест.
Церква сьогодні наслідує це свідчення Спасителя. Апостол Павло говорить: «Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса» (2 Кор. 4, 5). Справжнє свідчення починається із слухання, із серця, відкритого на Божу волю. Ісус є не лише голосом, який промовляє, але й самим Словом, що стало тілом. Він – Світло, Яке приходить у темряву, навіть якщо ця темрява намагається Його пойняти (пор. Ів. 1, 5).
Церква покликана нести це світло, свідчити у Святому Дусі Того, Хто її послав. І кожен християнин покликаний бути продовженням цієї місії: не говорити щось своє, а передавати те, що почув. Тобто, не спотворювати, не применшувати, а вірно передавати Євангеліє. Таке свідчення завжди вимагатиме мужності, бо істина ніколи не залишає байдужими – вона викликає або прийняття, або спротив.
Найвищою формою свідчення є мучеництво, яке є продовженням місії Спасителя. Як Христос свідчив істину до кінця, бувши розп’ятим на хресті, так і мученики продовжують Його справу. Їхнє життя і смерть показують, що заради істини варто жити і навіть віддати своє життя.
Серед численних мучеників нашої Церкви особливе місце займають Дрогобицькі священномученики ієромонахи Яким Сеньківський, Северіян Бараник та Віталій Байрак, яких пам’ять нині творимо. Вони не відреклися Христа, не побоялись свідчити істину. У своєму земному житті стали живим свідченням розіп’ятого і воскреслого Христа. У тюремних стінах, там, де панувала жорстокість, вони звершували безкровну Жертву, святу Літургію. Там, де був біль і страх, вони молилися й утішали інших. Їхні тіла були зранені, але в їхніх очах до останнього жевріла надія. У кожному їхньому вчинку було видно Того, Хто їх послав. Вони не тільки говорили про Христа, а свідчили Його власним життям і смертю.
Їхнє мучеництво було жертвою любові, добровільним єднанням з Христом у Його посланництві. Вони, як і Христос, «завжди робили те, що до вподоби Господу» (Ів. 8, 29), а тому їхнє свідчення не закінчилося зі смертю. Воно живе й промовляє до нас сьогодні. Їхня кров стала джерелом сили для Церкви, яка продовжує місію Христа: місію любові, правди й спасіння.
Сьогодні ми маємо ще одну радість – дияконські свячення. Церква, у молитві й через покладання рук Арихиєрея, визнає покликання і посилає нових служителів. У цьому Таїнстві виражається акт посланництва. Диякон – не сам себе вибирає, не сам себе висилає. Його посилає Христос через Церкву, як колись Отець послав Сина.
Це посланництво має особливий вимір служіння. Бо саме слово «диякон» означає служитель. Бути дияконом – означає жити подібно як Христос, який не шукав свого, не ставити себе в центрі, а служив іншим. Диякон – той, хто несе у світ Євангеліє, допомагає єпископові і священникові, а водночас – той, хто виходить за межі храму, до вбогих, самотніх, забутих. Тому дияконське служіння – це не просто перший ступінь священства, а стиль життя. Це свідчення, що починається з «вірності малому», з «готовності слухати Отця», «наслідувати Христа», «відкриватися на дію Святого Духа». У цьому служінні нововисвячені диякони отримують не лише гідність, але й місію.
Тому, дорогі диякони, нехай ваше «так» буде красномовним свідченням Христа. Бажаю, щоб ви, як Божественний Спаситель і Учитель, проголошували те, що почули від Отця. І нехай у вашому смиренному і сповненому любові служінні світ побачить Того, Хто вас покликав і послав проповідувати істину.
Дорогі в Христі брати і сестри! У світлі Воскресіння ми бачимо, що Христос не лише був посланим Отця, але й зробив кожного з нас учасником Своєї місії і послаництва. Його місія продовжує тривати у світі через Церкву, через спільноту, яка слухає Його слово, приймає Його благодать. У Таїнствах Хрещення і Миропомазання ми прилучилися до Його любові. У Пресвятій Євхаристії єднаємося з Тим, Хто посилає нас. І в щоденному житті покликані проголошувати Його світло, бути голосом Отця серед людей.
Дрогобицькі священномученики показують нам, що вірність Христові виражається у конкретному свідченні. Вони засвідчили своєю кров’ю, що любов до Бога сильніша за страх. А сьогоднішні дияконські свячення – знак того, що Церква жива, що Церква молиться, діє у Святому Дусі і що Господь надалі кличе, благословляє, діє через тих, хто Йому довіряє. Не кожен стане дияконом чи мучеником, але кожен може – і повинен згідно свого покликання – бути вірним свідком там, де є, з тим, що має і те, що робить. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
16 травня 2025 року Божого,
м. Рим, Собор Святої Софії

11 травня, у Неділю Розслабленого, відбулась загальноєпархіальна проща до відпустового місця в с. Грушів на Дрогобиччині, де Пресвята Богородиця прославилась у чудотворній іконі. Значна частина паломників вдосвіта вирушили пішою прощею від Катедрального храму Пресвятої Трійці у Дрогобичі. Під час паломництва вірні мали нагоду приступити до таїнства сповіді та взяти участь в молитві, яку провадили семінаристи Дрогобицької духовної семінарії. Святкову Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні єпархіального духовенства і за участі паломників, які чисельно прибули до Грушева.
Христос Воскрес!
Дорогі в Христі драти і сестри!
Сердечно вітаю всіх на цьому чудотворному місці, де у Грушівській іконі прославилася Пресвята Богородиця. Сьогодні ми прибули сюди у непростий час війни, широкомасштабної збройної агресії московії, від якої потерпає наш народ. Ми стоїмо тут, аби від імені наших воїнів, волонтерів і всього боголюбивого українського народу занести наші молитви до Господа за посередництвом Пресвятої Богородиці, бо, як співаємо у церковній пісні, «ще не чувано ніколи щоб Вона не допомогла: чи у болі, чи в недолі цього земного життя». Тому, починаючи від апостольських часів, християни глибоко шанують Пречисту Богоматір. На Її честь встановлюються свята, постають паломницькі центри, споруджуються величаві храми, пишуться ікони, укладаються молебні й акафісти, молитви, вірші та побожні пісні прослави.
Дорогі у Христі! Євангельське читання сьогоднішньої неділі вчергове привертає нашу увагу до основи християнської духовності – особи Ісуса Христа, нашого Спасителя. Ісус – той справжній Богочоловік, на прихід Якого чекає не тільки хворий при купелі, що з глибини свого зраненого й самотнього серця промовляє: «Немає чоловіка, який би мені поміг...» (Йо. 5, 7), але й усе людство, яке потребує Його спасительного зцілення. Спаситель прийшов, щоб принести Добру Новину вбогим, терплячим та знедоленим, проголошуючи Своє післанництво такими словами: «Господній дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести добру новину убогим, звіщати полоненим визволення, випустити пригноблених на волю....» (Лк. 4, 18).
Святе Письмо розповідає нам, що Христос сповнює Свою земну місію у співчутті й милосерді до тих, хто потребує зцілення чи допомоги. «Тоді прийшов Ісус» − ці три слова, які ми часто чуємо в Євангелії, дуже гарно відображають ту повноту Божого світла й любові, з якою Христос приходить у темінь людських скорбот і страждань. Згадаймо сумну атмосферу журби і плачу, що наповнила дім померлого Лазаря. Тут панує безнадія і сум: Його найближчі оплакують гірку втрату дорогої людини. І «Тоді прийшов Ісус…», приносячи утішення.Хвора теща апостола Петра − і гірке досвідчення болю та страждання... І знову чуємо: «Тоді прийшов Ісус...». Розгублені апостоли після воскресіння, серед них апостол Тома, який не знаходить у собі сили, щоб повірити, бо ще всі наповнені гіркими почуттями Страсної п’ятниці, адже нібито втратили Господа, на Якого покладали надії… І знову чуємо: «Тоді прийшов Ісус...».
Також сьогоднішнє Євангеліє оповідає нам про те, що на місці людської недолі, горя та смутку, тяжких людських стогонів та плачу з’являється Той, «Хто прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 10). Христос звертає свій Божественний погляд на одного чоловіка, про якого, здається, забули всі. Ось уже впродовж 38 років він лежить, сподіваючись, що колись прийде та хвилина, коли йому допоможуть, і він зможе діткнутися цілющого джерела. Він зносить нестерпний біль, приниження й несправедливість, адже біля цієї купелі спостерігалися й заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогін хворих – справді важке та страшне місце. І Господь Ісус прийшов у це місце скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання.
Церква-Мати, йдучи за прикладом Христа, розділяє болі і терпіння наших братів і сестер. Сьогоднішній день – Неділя про розслабленого – присвячений хворим. Стражденні не повинні бути відкинуті. Вони можуть нам багато об’явити, адже їхні терпіння – це не тільки, як іноді думають люди, якась кара за гріхи. Хоча треба визнати, що дуже часто своїм неправедним та грішним життям люди самі себе карають різними хворобами та немочами. Про цей зв’язок між здоров’ям людини та неморальним життям дуже промовисто навчає нас сьогодні Ісус, Який, удруге зустрівши оздоровленого у Храмі, промовляє: «Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося» (Йо. 5, 14).
Шлях Христа – не просто співчувати людям та оздоровляти. Він Сам стає одним із нас, іде шляхом приниження й добровільних страждань, змінюючи в такий спосіб установлений порядок. Христос переконує людей, що не просто потрібно чинити добро нужденним і терплячим, а важливо бачити в них Бога, позаяк людина сотворена на Божий образ. Терпіння можуть стати цінністю для тих, кого вони дотикають, хто зуміє побачити в них засіб для освячення душі через упокорення, наслідування терплячого Христа, страждання Якого стали спасенними для всього людства. Для багатьох це може стати доброю нагодою, щоб більше довіритися Богові та не тільки бачити власні потреби, а й іншим в немочах послужити. Це дуже гарно змальовує сьогоднішня євангельська оповідь, бо вражає те, що чоловік, який страждає, розбитий тілесно й надламаний духовно, упродовж довгих літ не знайшов нікого, хто міг би простягнути йому руку допомоги. Мусимо визнати, що в наш час маємо багато людей, до яких часто й ми залишаємося холодні серцем, не надаючи помочі тим, хто страждає через хвороби, перебуває в душевному відчаї, хто шукає і не може знайти свого шляху в житті, а насправді прагне світла – Живого Бога.
Кожен із нас часто стоїть зі своїми потребами та болями. Євангеліє розповідає нам про джерело в Єрусалимі, куди кидалися ті, хто шукав зцілення, але яке лише зрідка ставало цілющим − тільки тоді, коли ангел зрушував воду. Ми ж повсюдно маємо доступ до невичерпних та постійних джерел, у яких справді можемо знайти допомогу. Найперше – це Слово Боже, яке містить все потрібне для духовного життя людини. Наше джерело – це також Свята Чаша Пресвятої Євхаристії, з якої черпаємо поживу для життя вічного. Це також наша щоденна молитва, взаємна любов та пошана, гідне християнське життя. Ось джерела, з яких кожен може користати щоденно!
І врешті, хочу сьогодні особливо підкреслити, що всі ми дуже щасливі, адже можемо прибігати до справді невсихаючого джерела помочі та материнської підтримки, яким є для нас Небесна Мати. Тут, у Грушеві, біля криниці у цій скромній церковці, по-особливому відчуваємо це. У Молебні до Пресвятої Богородиці молимося: «Всіх скорбних радість і пригнічених заступниця, скитальців потіха, бурями гнаних пристань...». У цьому розбурханому морі життєвих випробувань нашою надійною спокійною пристанню, де можемо безпечно пережити шквал негараздів, є Пречиста Діва Марія. Вона – стіна, охорона, щит і покров для Своїх дітей, а передусім – спокій і домашній затишок дому Бога Отця, приготований для нас, дітей Марії. Тут знайдемо не тільки спокій від війни, хвороби та інших потрясінь, але й умиротворення для власної душі та совісті. Не забуваймо про це джерело миру і якнайчастіше прибігаймо до Богородиці. Повні довіри заносімо наші молитви до Божої Матері, бо Вона щедро допомагає своїм синам і дочкам, яких прийняла від Христа Господа на Голготі й не залишила у Своєму Успенні.
Сьогоднішня неділя є також Днем матері, коли ми з вдячністю згадуємо наших матерів, які нас народили, виховали, піклувалися нами. Вшановуємо також нашу неньку Україну, на землі якої ми виросли й увібрали все її культурне багатство. Тож з цієї нагоди сердечно вітаю всіх матерів! Ви звершуєте величне служіння – виховання майбутнього нашого народу, а тому прошу вас виховувати своїх дітей добрими християнами, патріотами свого краю, гідними синами та дочками Матері Церкви й України.
Маємо ще одну матір – Святу Церкву. Святий Кипріян каже: «Не може мати Бога за Батька той, хто Церкву не має за матір». Любімо Матір-Церкву, яка нас породила у святій Христовій вірі, захищаймо та допомагаймо їй. Тут Христос перебуває у Пресвятій Євхаристії, тут Він навчає людей через Євангельське Слово, освячує нас через Святі Таїнства. Це добре розуміє й ворог людського роду, тому в Церкві бачить для себе велику небезпеку й намагається її переслідувати, відтягнути від неї людей. Робив він це в минулому, продовжує свою деструктивну діяльність і тепер, намагаючись знищити її, скомпрометувати, очорнити, розколоти. Це й різноманітні секти, і новітні підступні богоборчі ідеології секуляризму та гендеру, й інші шкідливі явища, які ховаються за привабливими гаслами... Проте дияволові не вдасться зруйнувати Церкву, бо вона збудована на Петровій скелі, і «пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18). Навіть якби Церкву покинуло багато людей, як це траплялося в недалекому минулому з огляду на переслідування чи як стається зараз в деяких країнах колись християнського Заходу, проте при Тілі Христовому завжди залишатимуться найвірніші учні разом з Пречистою Богоматір’ю, як колись при хресті, коли побитого, зневаженого й розп’ятого Христа покинули всі, крім Його Матері Марії, улюбленого учня Йоана та декількох побожних жінок (Йо. 19, 25). Пречиста Діва та Церква нерозривні, і хто любить Богородицю, той любить Христову Церкву, хто наслідує чесноти Богоматері, той підтримує свою Церкву й Батьківщину в тяжкі хвилини.
Дорогі брати і сестри! Приносячи в цей недільний святковий день Євхаристійну Жертву, ми, як зібрана у спільноту земна Церква, молимося разом з Церквою небесною, яку представляє хор усіх святих на чолі з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею і Приснодівою Марією! Ми приносимо наші моління за всіх і за все: за наш народ, Церкву й Україну, за наших матерів, за воїнів і волонтерів, за лікарів і хворих. Нехай світло Божої правди прожене всяку темряву й неспокій з нашої землі, щоб очима віри ми могли споглядати славні Божі діла в нашій історії і сьогоденні. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
11 травня 2025 року Божого,
с. Грушів